Відкрити головне меню
Землі УНР
Землі УНР з містами
Поділ на губернії, впроваджений гетьманом Скоропадським на основі дореволюційної системи поділу

Навесні 1918 року було прийнято закон, за яким Українська Народна Республіка адміністративно ділилася на 32 землі. Втім переворот Скоропадського завадив впровадженню цієї реформи, а сам гетьман повернув у силу російський поділ на губернії, який зберігався й пізніше в УСРР до реформи 1925 року.

Зміст

ІсторіяРедагувати

6 березня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон «Про адміністративно-територіальний поділ України», відповідно до якого територія УНР поділялася на землі, волості та громади[1][2]. Мало бути створено 32 землі (ідея Грушевського полягала в тому, щоби населення кожної землі складало приблизно 1 мільйон осіб[3]. Уже після прийняття закону було проголошено дві нові землі — Підляшшя та Дреговицьку землю, на які претендувала також Білоруська Народна Республіка.

1919 року окремою адміністративною одиницею повинна була стати територія Західноукраїнської Народної Республіки. Акт Злуки 22 січня 1919 р. передбачав об'єднання УНР та ЗУНР в одну державу, з автономним статусом ЗУНР (під назвою Західна область УНР, ЗОУНР). Втім через умови війни об'єднання носило декларативний характер, а невдовзі територію ЗУНР окупувала Польща.[4].

Однак проєкт адміністративного поділу не було завершено.[5]. Спершу його скасував гетьман Скоропадський, що перейняв владу в УНР 29 квітня 1918 і невдовзі повернув поділ на губернії та повіти. Пізніше реалізації реформи перешкодили обставини війни і поразка УНР.

Адміністративні одиниціРедагувати

Відповідно до закону, існувало три рівні адміністративного поділу: земля (найвищий рівень), волость (середній) та громада (нижчий). Волості входили до земель, але були самоуправними одиницями. Представницьким органом влади було волосне земство.

Більшовики на контрольованих ними територіях скликали волосні з'їзди рад селянських і батрацьких депутатів, які на противагу волосним земствам створювали волосні ради депутатів та волосні виконкоми, а також волосні комітети бідноти. Волості залишилися після утворення УСРР як адміністративно-територіальні одиниці, якими керували волосні з'їзди рад та обрані ними волосні виконкоми. Після проведення адміністративної реформи УСРР (7 березня 1923 року) волості замінили на 706 районів (починаючи з 1 січня 1924-го — 700).[6]

СписокРедагувати

На карті Назва землі Земський центр Територія (за Михайлом Грушевським)[7]
  Азовська (Озівська) земля Маріуполь Маріупольський, Павлоградський повіти й частина Олександрівського повіту.
  Болохівська земля Житомир Житомирський і Новоград-Волинський повіти, а також частини Бердичівського, Літинського і Вінницького повітів.
  Брацлавщина Вінниця Вінницький, Брацлавський повіти, частини Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільского повітів.
  Волинь Луцьк Володимирський, Ковельський, Луцький і частина Дубенського повітів.
  Деревська земля Іскоростень Радомисльський і Овруцький повіти, Київський повіт без південної частини, північна частина Рівненського повіту.
  Донеччина Слов'янськ Зміївський, Ізюмський, Вовчанський та Куп'янський повіти, частини Корочанського та Бєлгородського повітів.
  Дреговицька земля Мозир не регламентовано (землю було проголошено після прийняття закону)
  Запоріжжя Бердянськ Мелітопольський і Бердянський повіти.
  Київ Київ З кордонами по річках Ірпінь і Стугні, і за Дніпром на 20 верст.
  Низ Єлисаветград Частини Єлисаветградського, Олександрівського та Верхньодніпровського повітів.
  Нове Запоріжжя Херсон Дніпровський повіт і частина Херсонського повіту.
  Одеса Одеса З територією до Дністровського лиману.
  Переяславщина Прилуки Переяславський, Прилуцький і Пирятинський повіти, частини Козелецького, Ніжинського, Борзнянського і Золотоніського повітів.
  Підляшшя Берестя не регламентовано (землю було проголошено після прийняття закону)
  Побужжя (Побожжє) Умань Уманський, Гайсинський повіти, частини Липовецького, Балтського і Єлисаветградського повітів.
  Погорина Рівне Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, а також південна частина Дубенського і західна частина Старокостянтинівського повітів.
  Поділля Кам'янець-Подільський Кам'янецький, Проскурівський, Ушицький повіти, частини Могилівського та Старокостянтинівського повітів.
  Подністров'я Могилів-Подільський Ольгопільський, Тираспольський повіти, частини Ямпільского, Балтського та Ананьївського повітів.
  Подоння Острогозьк Новооскільський, Бірюцький, Острогозький і Богучарський повіти, частини Корочанського та Старобільского повітів.
  Половецька земля Бахмут Старобільський, Слов'яносербський і Бахмутський повіти.
  Полтавщина Полтава Зіньківський, Полтавський повіт і Костянтиноградський повіти, частини Миргородського, Хорольського, Валковського, Охтирського та Богодухівського повітів.
  Помор'я Миколаїв Одеський повіт, частини Ананьївського, Єлисаветградського та Херсонського повітів.
  Поросся Біла Церква Васильківський, Сквирський, Таращанський повіти, а також південна частина Бердичівського повіту.
  Посем'я Конотоп Кролевецький, Глухівський, Конотопський і Путивльський повіти.
  Посулля Ромни Роменський, Лохвицький, Гадяцький повіти, частини Лубенського і Миргородського повітів.
  Самарська земля Кременчук Кременчуцький, Кобеляцький і Новомосковський повіти, частини Золотоніського та Хорольського повітів.
  Сіверщина Стародуб Мглинський, Суразький, Новозибківський, Стародубський та Новгород-Сіверський повіти.
  Січ Катеринослав Катеринославський повіт, частини Верхньодніпровського, Херсонського, Новомосковського і Олександрівський повіт повітів.
  Слобідщина Суми Сумський, Лебединський, Суджанський і Гайворонський повіти, частини Охтирського та Богодухівського повітів.
  Харків Харків З повітом і частинами Валківського та Бєлгородського повітів.
  Черкаська земля Черкаси Черкаський, Канівський, Чигиринський повіти, а також частина Звенигородського повіту.
  Чернігівщина Чернігів Чернігівський, Городнянський, Остерський і Сосницький повіти, частини Козелецького, Ніжинського і Борзнянського повітів.

ПриміткиРедагувати

  1. Шабельников В. І. Реформування адміністративно-територіального устрою України в 1917—1940. Монографія. — Донецьк : Вид-во Донецького національного ун-ту, 2006. — С. 22.
  2. Радим Губань Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України(укр.) // Юридичний журнал. — 2009. — № 3. Архівовано з першоджерела 19 серпень 2014.
  3. Радим Губань Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України(укр.) // Юридичний журнал. — 2009. — № 3. Архівовано з першоджерела 19 серпень 2014.
  4. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — С. 140. — ISBN 5-7707-7867-9.
  5. Радим Губань Історія становлення сучасного адміністративно-територіального устрою України(укр.) // Юридичний журнал. — 2009. — № 3. Архівовано з першоджерела 19 серпень 2014.
  6. Любченко В. Волость // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 624. — ISBN 966-00-0734-5.
  7. Броніслав Райковський, Юрій Донченко, Сергій Смолянніков. Михайло Грушевський — засновник системи демократичних виборів в Україні (укр.) // Вісник Центральної виборчої комісії. — 2006. — № 1. — С. 95.

Джерела та літератураРедагувати