Відкрити головне меню

Україна (назва)

назва
Карта «Європейської Татарії або Малої Татарії» італійця Джакомо Кантеллі да Віньола (1684). Наддніпрянщина показана як «Україна або край запорозьких козаків (Vkraina o Paese de Cossachi di Zaporowa)». На схід від неї вказана «Україна або край донських козаків, залежних від Московії (Vkraina ouero Paese de Cossachi Tanaiti Soggetti al Moscouita)» .
Карта «Білої Русі або Московії» француза Юбера Жайо (1685). Наддіпрянщина показана як «Україна (Vkraina) або край козаків». На схід від неї, між Воронезьким (Worotin) і Рязанським (Rezan) князівствами, вказано «Окраіну» (Okraina), що відповідає землям донських козаків.
Kyivstar vkraina 1613 1.jpg
Карта Східної Європи італійця Вінченцо Марія Коронеллі (1690). Правобержжя і Лівобережжя з Києвом позначені як VKRAINE ou PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків); Слово OKRAINA (Окраіна) вжито стосовно Задоння і Рязані — московського порубіжжя.
Карта Східної Європи француза Гійома Деліля (1723). Наддніпрянщина і Південна Білорусь позначені як PETITE RUSSIE (Мала Русь). Ця назва пересікається в районі Наддніпрянщини з іншою, що простягається до Слобожанщини: UKRAINE OU PAYS DES COSAQUES (Україна або Країна козаків)
Карта Східної Європи німця Матіуса Зойттера (1730). Словом UCRANIA (Україна) позначено Надніпрящину. Довкола неї розташовано топоніми VOLHINIA (Волинь), PODOLIA (Поділля) і SEVERIA (Сіверщина). На схід від них, в районі Рязані знаходиться OGRANIA (Огранія)

Украї́на або Вкраї́на[1] (давньорус. Ѹкранnа, Въкранna; лат. Vkraina) — топонім у Східній Європі. Вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком, у зв'язку із смертю переяславського князя Володимира Глібовича на Посульському рубежі.[2] З 19 століття назва території обабіч Дніпра, між Доном і Сяном, та Прип'яттю і Чорним морем, заселена переважно українцями.

Згідно з версією, поширеною в російській, радянській та українській історіографії, так називали «пограничну територію» (М. Грушевський, О. О. Потебня, Ю. О. Карпенко, В. А. Никонов, П. П. Толочко, В. А. Смолій[3]). За другою версією, що набула поширення у сучасний час, «україна» має значення «рідний край, країна, земля» (Шевченко Ф. П.[4], В. Г. Скляренко[5][6], М. Г. Андрусяк, В. М. Русанівський, Г. П. Півторак[7])[8][9].

Зміст

«Україна» в літописахРедагувати

«Літопис Руський» XII ст. згадує назви «Україна», «Вкраїна», «Вкраїниця», «україняни» локалізовані[1]:

Київський літопис 1187 (за Іпатіївським списком), оповідаючи про смерть переяславського князь Володимира Глібовича, під час походу на половців, каже що «за ним же Україна багато потужила»:[10]

« ѡ нем же Ѹкраина много постона.[2] »

У тому ж літописі за 1189 рік згадується, що князь Ростислав Берладник приїхав до «України Галицької» (на означення подністрянського Пониззя):[10]

« И еха и Смоленьска въ борзѣ и приѣхавшю же емѹ ко Ѹкраинѣ Галичькои.[2] »

У Галицько-Волинському літописі, під 1213, записано, що князь Данило «забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю Україну»:[11]

« и приӕ Берестии . и Ѹгровескъ . и Верещинъ . и Ст҃олпъ Комовъ . и всю Ѹкраинѹ .[12] »
 
Уривок із Пересопницького Євангелія (1556) в якому зустрічається слово «україна»: «пришол в україни иудейския»

Існують різні трактування слова «Україна» у цих літописах. Так, історик Олександр Палій вважає, що слово було простим синонімом слів «князівство», «земля».[13] Натомість Іван Огієнко висловив ширші міркування з цього приводу у своїй праці «Історія української літературної мови». Про перший вжиток слова «україна» у Київському літописі він пише так:

«В якому саме значенні вжито тут слово Україна, трудно сказати, — може, так названо граничну Переяславську землю; але не виключено, що тут це назва й ширша — й землі Київської. Взагалі в давнину слово „україна“ визначало якусь землю, сторону, край. Другу згадку про Україну цей же Літопис подає під 1213 роком, розповідаючи, що князь Данило „прия Берестий, і Угровеск, і Верещин, і Столпє, Комов і всю Україну“. Тут Україна визначає певне окреслений край. Зазначу ще, що церковнослов'янське „пріиде в предѣль (грецьке ὅρια = краї) іудейскія“ Пересопницька Євангелія 1556 р. перекладає: „пришол в україни иудейския“.»[14]

Канадський історик Орест Субтельний висловив чіткішу думку з цього приводу:

«Слово „Україна“ вперше з'являється в літописах у 1187 р. і спочатку вживається як географічне позначення Київського порубіжжя.»[15]

Віталій Скляренко однак наголошує, що не можна тлумачити букву «У» в слові Україна як «біля». Такий підхід конфліктує із семантикою української мови (а також — білоруської, польської, чеської), в якій «У» тлумачиться тільки як «в», «у середині».[5][6]

«Україна» на географічних картахРедагувати

В рукописі «Географія Птолемея» 1420 р. (автор не відомий), на карті «Сарматія» (Сaрмaтіас) (назва карти умовна) вперше були зображені українські землі та вперше на карті міститься напис «Сарматія». В цьому рукописі на карті «Сарматія Азійська» (назва карти умовна) — напиc «САRМАТЇА АСЇА» (Сарматія Азійська).[16].

На більшості географічних карт XIV—XVI ст. українське Наддніпров'я позначається як Сарматія (Sarmatia), Ruthenia, Russia, Cumania, Commania та ін. Назва Україна на картах з'явилася в другій половині XVI ст. Одна із перших карт з назвою Україна та «Cosaques» (Козаки) — карта 1572 р.(зберігається Архіві Міністерства закордонних справ Франції. За Сергієм Шелухіним (1921 р.): "В Націон. Бібліотеці (Париж) в паперах французького купця Мотіеля є географчіна карта басейну Чорного Моря, зроблена невідомим автором. Мотіель їздив з Франції суходолом в Туреччину через Україну. Виїхав він з дому в 1580 році, а вернувся в 1582 р., пробувши в подорожі 2 роки з лишком. Ясно, що карту, якою він користався в тій подорожі, було зроблено раніше 1580 року. На карті Мотіеля територія по обидва боки Дніпра (Правобережжя та Лівобережжя) має напис «Uckrania» (Україна).[17].[18].

1710 р. Абрахам Аллард видав карту «Sades Belli in POLONIA et in Moscovia…». Напис Ukraina на карті займає Правобережжя та Лівобережжя. Окремо виділено Волинь (Volhynia). Напис Russia Rubra (Червона Русь) зустрічається два рази: перший – для Галичини та Покуття (Pokutta); другий – накладається на напис Ukraina та охоплює Правобережну та Лівобережну Україну. На півдні України напис Cosakki Saporoski (Козаки Запорозькі). Напис Ukraina – від Поділля (Podolia) до Слобожанщини. [19]

1711 р. Йоганн-Баптист Гоманн видав мапу “Poloniarum Magnique Ducatus Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Mazoviae, Samogitiae, Kioviae, Volhyniae, Podoliae, Podlachiae, Livoniae, Smolensci, Severiae” (Велике князівство Литовське, королівство Польщі, Русь, Пруссія, Мазовія, Жемайтія, Київщина, Поділля, Підляшшя, Лівонія, Смоленщина, Сіверщина). Написи Червона Русь та Ukraina (Україна) частково накладаються один на одного. Напис Ukraina (Україна) – від Поділля до Новгород-Сіверщини (Стародубщини).[20]

1712 р. Йоганн-Баптист Гоманн. Карта – “Vkrania quæ et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiæ, Moldaviæ, Minoris, Tartariæ provinciis” (Україна чи Козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії й Малої Татарії). Інший український варіант назви карти – “Україна, що є Землею Козаків з сусідніми провінціями Валахії, Молдавії, Малої Татарії представлена Йоганом Баптистом Гоманном”. Написи Russia Rubra (Червона Русь) та Ukraina (Україна) проведені паралельно через всю українську етнічну територію. Напис Ukraina – від Поділля до Полтавщини.[21]

1750 р. Тобіас Йоганн Маєр. Карта – «Mappa Geographica Regni Poloniae». Карта публікувалася в різних атласах (вісім версій). Напис UКRAINА (Україна) зображено великими літерами й охоплює територію від Покуття до Дніпра. UКRAIN (Україна) ототожнюється з Червоною Руссю (RED RUSSIA). Це одна із перших карт де до України належить Галичина. Червона Русь – територія від м. Ярослава та м. Перемишля (тепер Польща) до Бєлгорода (тепер Росія).[22]

1765 р.Тобіас Йоганн Маєр. Карта – “Map of the Kingdom of Poland and the Grand Dutchy of Lithuania, from Tob. Mayer of the Cosmographical Society of Nuremberg,”. Напис UКRAIN (Україна) зображено великими літерами й охоплює територію від м. Ярослава та м. Перемишля (тепер Польща) до Дніпра. UКRAIN (Україна) ототожнюється з Червоною Руссю (RED RUSSIA).[23]

На картах німецького картографа Габріеля Боденера зустрічається напис «UKRAYNE»[24].

«Україна» за часів Речі ПосполитоїРедагувати

Це значення слово україна зберігає також у 15 — 16 ст. (і навіть пізніше). Документи кажуть про «Україну подільську», «Україну брацлавську», «Україну київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козаччини в 16 ст. назва україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини — Правобережної й Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське. У такому значенні термін україна вживається в писаннях київського католицького єпископа Й. Верещинського (кін. 16 ст.), в діяріюшах С. Бєльського 1609 й Ш. Окольського 1638, в листах гетьмана П. Сагайдачного, єпископа (згодом митр.) І. Копинського та ін. Сагайдачний у листі до короля Жиґмонта III 15 лютого 1622 писав про «Україну, власну, предковічну отчизну нашу», «городи українські», «народ український» тощо. І. Колимський у листі до патріарха московського Філарета з 4 грудня 1622 (з Мгарського монастиря) скаржився, що «все зде на Украине, во пределе Киевском сотесняемся». Але поняття україна щораз далі поширюється за межі самого Київського воєводства, зокрема на Лівобережжі, де в першій половині 17 ст. проходить процес посиленої української колонізації, яка захоплює також володіння Московської держави (Слобідська Україна).

«Україна» за козацької добиРедагувати

Особливого політичного значення назва «Україна» набирає в наслідок Хмельниччини. Хоч офіційна назва Козацько-Гетьманської Держави 17 — 18 ст. була «Військо Запорозьке», але її територія була «козацька земля», яка звичайно і в українській і в польській практиці — називалася Україною. Отож, назви Україна, український, український народ щораз частіше вживалися в політичному і культурному житті Гетьманщини. Зустрічаємо їх раз-у-раз в актах і документах Б. Хмельницького, І. Виговського, П. Дорошенка, І. Самойловича, І. Мазепи, П. Орлика. Старшина Дорошенко в листі до Запоріжжя 1671 писав про «всю Україну», «народ наш український», «українські міста» тощо. Про «отчизну Україну» згадував П. Полуботок у листі до В. Кочубея 1685. Антигетьман П. Іваненко (Петрик), укладаючи 1692 союзний договір з Кримським ханством, вчинив це «для одобрання од московское власти милое отчизни своее Украины», а в своїх універсалах і листах писав: «наша Україна». Цю назву залюбки вживав і в офіційних актах і в приватних листах екзильний гетьман П. Орлик. Обидва тексти (латинський і український) Бендерської конституції 1710 згадують «Ucraina», «in Ucrainam», «в Украйні», «Кіев и иные украинскіе городы». У договорі з Кримом 1711 Орлик титулується «dux Ucrainae». Не дивно, що ця назва тоді стала відомою й популярною в Західній Європі (завдяки також другому вид. «Description d'Ukrainie» Ґ. Л. де Боплана 1661). Після Андрусівської угоди 1667 й поділу України між Москвою й Польщею з'являються назви «сьогобічна» й «тогобічна» Україна, а для Лівобережжя ще «Малоросійська Україна».

Хоч назва «Україна» широко вживалася на Гетьманщині 17 — 18 вв. і поза її межами, вона не стала офіційною назвою Української держави, що нею й надалі залишилося «Військо Запорозьке» або, почасти під російським впливом, «Малоросія». З другого боку, поділ України поміж Москвою й Польщею, який тривав до кінця 18 ст. (а частково й пізніше) гальмував процес перетворення локальної назви Україна на загальнонаціональну назву території українського народу. Більше того, у процесі ліквідації Гетьманщини назва Україна немов би регресує до свого давнішого суто локального географічного значення. Ще в кінця 17 ст. вона вживалася щодо частики Гетьманщини: «Того-жъ року (1690) велика саранча била на Украіни и коло Стародуба, на Сѣвери»; «а инная тутъ, на Украінѣ, коло Нѣжина и Чернигова и на Сѣверѣ, коло Стародуба зазимовала» (Літопис Самовидця). Навіть у другій половині 18 ст. (1770-ті pp.) Україною називали на Стародубщині центральну частину Гетьманщини, від Чернігова й Ніжина до Прилуки, Лохвиці й Гадяча.

XIX—XX століттяРедагувати

Щойно в 19 ст., з об'єднанням більшості українських земель і утворенням українського територіального масиву назва Україна поволі набирає значення української національної території. Починаючи з другої половини 19 ст., назва Україна вживається в українському громадянському й приватному житті, визначаючи всю територію українського народу й усуваючи всі інші назви (зокрема Малоросія), незалежно від їх походження й історичного вжитку.

Після проголошення Української Народної Республіки (універсали Центральної Ради III — 20 листопада 1917 і IV — 22 січня 1918), Української (Гетьманської) Держави (29 квітня 1918) і Західно-Української Народної Республіки (1 листопада 1918), назви Україна і український народ остаточно усталюються як офіційні назви Української держави та її народу. Офіційне прийняття назви Карпатська Україна (15 березня 1939) поклало край ваганням щодо властивої назви й цієї частини української землі.

Під радянською владою Україна мала назву Українська Соціялістична Радянська Республіка (декрет Українського радянською уряду з 6 січня 1919), а з 31 січня 1937 — Українська Радянська Соціалістична Республіка.

З проголошенням Незалежності 1991 року за українською державою була закріплена назва Україна.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д стор. 573, 426, 375, 432, 434, 347, 343, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р. — ISBN 5-308-00052-2 (укр.)
  2. а б в Стлб. 653:8, 663:31-33. // ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 652—673. — Ізборник.
  3. Смолій В. А. (відп. ред.) Історія українського козацтва: У 2 томах: Том 2 — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. — 760 с. (8 с.) ISBN 966-518-398-2
  4. Ф. Шевченко: термін «Україна», «Вкраїна» має передусім значення «край», «країна», а не «окраїна»: том 1, с. 189 в Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. — К., 1979.
  5. а б Скляренко В. Звідки походить назва Україна //Україна. — 1991. — No 1. — С. 20, 39.
  6. а б Скляренко В. Україна: походження назви // Вісник МАУ. — 1991. — No 1. — С. 66-72.
  7. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов
  8. Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — Київ: Знання, 1998. — 432 с.
  9. Звідки пішла назва «Україна»/ Е. Острась // Київська старовина: Науковий історико-філологічний журнал. — 2006. — N1. — С. 56-63.
  10. а б Літопис Руський. Роки 1185—1195. — Ізборник.
  11. Літопис Руський. Роки 1196—1223. — Ізборник.
  12. Стлб. 732:56–57. // ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 715-736. — Ізборник.
  13. Олександр Палій. Влада пам'ятає про Сенегал, але забула про Україну — 18.04.2012.
  14. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови — 2004. — С. 100—101.
  15. Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука. — 2-е вид. — Київ: Либідь, 1992. — 512 с.
  16. Байцар Андрій. Українські землі на картах Клавдія Птолемея http://baitsar.blogspot.com/2017/04/blog-post_24.html
  17. Байцар Андрій.Назва "УКРАЇНА" на географічних картах XVI ст. http://baitsar.blogspot.com/2017/01/xvi.html
  18. Байцар Андрій.Назва «Україна» на карті купця Мотіеля (до 1580 р.) https://baitsar.blogspot.com/2017/10/1580.html
  19. Байцар Андрій.Назва "Україна" на картах голландського гравера та картографа Абрахама Аллларда (перша пол. XVIII ст.)http://baitsar.blogspot.com/2017/02/xviii_24.html
  20. Байцар Андрій.Назви "Україна", "Червона Русь", "Покуття" та "Підляшшя" на карті “Poloniarum Magnique Ducatus Lithuaniae" німецького картографа Йоганна-Баптиста Гоманна. 1711 р. http://baitsar.blogspot.com/2018/08/poloniarum-magnique-ducatus-lithuaniae.html
  21. Байцар Андрій.Назва "Україна" на картах німецького картографа Йоганна-Баптиста Гоманна (перша пол. XVIII ст.) https://baitsar.blogspot.com/2017/03/xviii_18.html
  22. Байцар Андрій.Ярослав, Перемишль та Львів - це Україна та Червона Русь. Карти німецького картографа Тобіаса Йоганна Маєра (друга пол. XVIII ст.) https://baitsar.blogspot.com/2018/08/1765.html
  23. Байцар Андрій.Ярослав, Перемишль та Львів - це Україна та Червона Русь. Карти німецького картографа Тобіаса Йоганна Маєра (друга пол. XVIII ст.)https://baitsar.blogspot.com/2018/08/1765.html
  24. Байцар Андрій. Назва «Україна» на картах німецького картографа Габріеля Боденера (перша пол. XVIII ст.) http://baitsar.blogspot.com/2017/02/xviii.html

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати