Шевченко Федір Павлович

український історик, редактор, публіцист

Фе́дір Па́влович Шевче́нко (24 серпня 1914(19140824), Дунаївці — 1 листопада 1995) — український історик. Член-кореспондент АН УРСР (1969), доктор історичних наук (з 1964), професор (1968).

Шевченко Федір Павлович
Народився 24 серпня 1914(1914-08-24)[1]
Дунаївці, Ушицький повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 1 листопада 1995(1995-11-01)[1] (81 рік)
Поховання Байкове кладовище
Країна  Україна
 СРСР
Діяльність науковець
Alma mater Московський історико-архівний інститутd
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Науковий ступінь доктор історичних наук
Вчителі Тихомиров Михайло Миколайович
Аспіранти, докторанти Толочко Петро Петрович
Сохань Павло Степанович
Шип Надія Андріївна
Членство НАН України

Роботи у Вікіджерелах

Біографія

ред.

Родом із села Дунаївці Подільської губернії (нині місто, райцентр Хмельницької області, Україна).

У 1933—1937 роках — студент, у 1937—1940 — аспірант Московського історико-архівного інституту.

У 1940—1941 роках директор Чернівецького обласного державного архіву, після початку війни — директор Краснодарського крайового державного архіву. У 1942—1943 роках завідував архівом РНК, очолював наукововидавничий відділ Архівного управління НКВС Узбецької РСР.

У 1943 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Російські воєводи в Україні (Нариси взаємовідносин України з Росією в другій половині XVII ст.)».

У 1963 році захистив докторську дисертацію з монографії «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» (1959)[2].

Працював:

  • завідувачем кафедрою архівознавства і доцентом Київського університету (1944—1950);
  • заступником голови Комісії з історії Великої вітчизняної війни АН УРСР (1950—1952);
  • головним редактором «Українського історичного журналу» (1957—1972);
  • завідувачем відділами допоміжних історичних дисциплін (1960—1963) та історіографії і джерелознавства (1963—1968) Інституту історії АН;
  • заступником директора Інституту історії АН (1964—1967);
  • директором Інституту археології АН України (1968—1972);
  • старшим науковим співробітником (1972—1982);
  • завідувачем сектором історичної географії та картографії (1982—1987);
  • головним науковим співробітником (1987—1995) Інституту історії АН України.
     
    Могила Федора Шевченка, Байкове кладовище

У 1966 році опублікував статтю «Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну?»[3], взявши таким чином участь у частковій реабілітації Михайла Грушевського в УРСР у 1960-х роках[4]. В 1972 році, на хвилі посилення контролю, боротьби з інакодумством та репресій, Федора Шевченка було звільнено з посади директора ІА АН УРСР та виведено з редколегій кількох наукових видань. Йому закидали наявність у його науковій діяльності «випадків відходу від класових, інтернаціоналістських позицій в оцінці окремих історичних подій» та «політичну незрілість»[5][6].

Онука — британський експерт з конфліктології та письменниця Анна Шевченко.

В останні роки життя мав проблеми з серцем. Востаннє виступив з доповіддю за тиждень до смерті, на Міжнародній науковій конференції «Богдан Хмельницький та його доба»[7]. Помер на 82-му році життя 1 листопада 1995 року. Похований разом з дружиною на Байковому кладовищі (ділянка № 49а, 50°25′01″ пн. ш. 30°30′05″ сх. д. / 50.4170972° пн. ш. 30.5014028° сх. д. / 50.4170972; 30.5014028).

Наукова діяльність

ред.
 
Меморіальна дошка Федіру Шевченку на вулиці Михайла Грушевського, 4 у Києві

Федір Павлович Шевченко — дослідник широкого діапазону, його наукові інтереси були зосереджені головним чином на вивченні соціально-політичних проблем історії України XVII—XX ст. Виховав чимало молодих істориків, всіляко підтримував ініціативи, спрямовані на поглиблене висвітлення минулого України.

Основні праці

Упорядник і редактор збірки «Селянський рух на Буковині в 40-их pp. XIX ст.», співредактор «Документів Богдана Хмельницького», відповідальний редактор щорічника «Історіографічні дослідження в Українській РСР»[8] (1968) та один з редакторів щорічника «Історичні джерела та їх використання» (1964—1972)[9].

Співавтор (поруч із Ф. Ястребовим) першого тому «Історії Української РСР».

Примітки

ред.
  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Спочатку захист був в Інституті історії АН УРСР, але тоді Шевченкові не вдалося захиститися. За спогадами Ярослава Дзири, дискусія йшла три дні, його звинуватили в запозиченні ідей у Грушевського (тобто в націоналізмі). Стенограма розмов з Ярославом Дзирою 1988 р. Частина 2
  3. Шевченко Ф. П. Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну? [Архівовано 27 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Український історичний журнал. — 1966. — № 11. — С. 13—31.
  4. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР піс­­­ля­­сталінської доби. — Острог: Ви­­­давництво Націо­нального університету «Ост­розька академія», 2009. — С. 358—360
  5. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР піс­­­ля­­сталінської доби. — Острог: Ви­­­давництво Націо­нального університету «Ост­розька академія», 2009. — С. 390.
  6. Документи // «Істину встановлює суд історії»: Зб. на пошану Федора Павловича Шевченка. — С. 448—449.
  7. Федір Павлович Шевченко
  8. Історіографічні дослідження в Україні. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 27 січня 2020. Процитовано 26 грудня 2020.
  9. Історичні джерела та їх використання // Електронна бібліотека | Інститут історії України. resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 30 березня 2022. Процитовано 26 грудня 2020.

Джерела

ред.