Тартарія  або Татарія[1] — історична європейська назва територій Монгольської (Татарської, Ординської, Степової) імперії, населених переважно кочовими тюркськими та монгольськими народами. Назва використовувалася до початку ХІХ століття, подекуди — до початку ХХ. Як регіон світу Тартарія зазначалася на старих європейських картах.

Кордони ТартаріїРедагувати

 
Сучасні татари є корінним населенням Поволжя та Сибіру

Тартарія приблизно відповідала регіону, відомому також як Євразійський степ (Дике поле, Дешт-і Кипчак), однак включала і нестепові країни колишньої Монгольської імперії, які були погано відомі європейцям — Тибет і Сибір. Персія і Китай, також підкорені монголами, але добре відомі в Європі як самостійні регіони, не увійшли до складу уявної Тартарії європейців. До Тартарії також включався Північ Далекого сходу, який ніколи не входив до складу монгольських і татарських держав.

В уявленні європейських картографів кордони Тартарії були обмежені Пермією, Московією, Польщею, Литвою, Рутенією та Молдовою на Заході; Кавказом (Черкесією та Кабардою), Персією, Індією та Китаєм на Півдні. На Півночі Тартарія виходила до Північного океану, на Сході — до Тихого океану. Відтак Тартарія простягалася від Херсонської області до Тихого океану, від Північного океану — і до Тибету.

«Тартарами» у високі середні віки та добу Відродження європейці називали населення Золотої Орди та Чагатайського улусу, переважно кочове та кипчакомовне — предків казахів, татар, башкир, кумиків, кримських татар та інших народів. Ця назва могла розповсюджуватися і на решту народів, що жили на території Тартарії.

ПоділРедагувати

Карти ТартаріїРедагувати

Тартарія в культуріРедагувати

Робінзон Крузо в ТартаріїРедагувати

Опис Тартарії, народів, що її населяють і подій, що відбуваються на її землях, знаходимо в творах світової, особливо західноєвропейської літератури, які описують події, що відносяться до періоду XIII—XX ст. Серед іншого про неї пише Даніель Дефо, відомий на весь світ автор «Пригод Робінзона Крузо» і керівник британської розвідки і контррозвідки у 1703—1716 рр. у свої книзі «Подальші пригоди Робінзона Крузо, які складають другу і останню частину його життя, і захопливий виклад його пригод по трьом частинам світу, які написані ним самим». Як і більшість європейців того часу він описує Татарію як величезний регіон населений варварськими народами[3]:

  Весь цей час ми перебували в китайських володіннях, і татари ще не виявляли такого зухвальства, як ті, з якими ми стикалися згодом, але п'ять днів по тому ми вступили в величезну дику пустелю, за якою йшли три дні і три ночі. На питання, чиї це володіння, наші вожаті пояснили, що ця пустеля, власне, нікому не належить і складає частину величезної країни Каракатая чи Великої Татарії, але проте китайці вважають її своєю; що ніхто не охороняє її від вторгнення розбійників, і тому вона має славу найнебезпечнішого місця на протязі всього нашого шляху, хоч нам доведеться пройти ще через кілька пустель, ще обширніших  

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати