Татищев Василь Микитович

Вас́иль Миќитович Тат́ищев (нар. 19 (29) квітня 1686(16860429) — пом. 15 (26) липня 1750) — російський історик, державний діяч.

Татищев Василь Микитович
рос. Василий Никитич Татищев
Народився	19 (29) квітня 1686 Псков, Санкт-Петербурзька губернія
Помер	15 (26) липня 1750[…] (64 роки) Болдіно (Московська область)d, Дмитрівський повітd, Московська губернія, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	мандрівник-дослідник, антрополог, історик, географ, економіст, політик, lexicologist
Знання мов	російська
Батько	Q121859440?
Діти	Євграф Татищевd і Q110995185?
Автограф
Медіафайли у Вікісховищі

Хоча його книга «История Российская» («Історія Росії», видана посмертно) стала досить відомою, пізніші історики не змогли знайти багато її першоджерел. Було доведено, що деякі джерела були вигадані самим Татищевим, що змусило вчених називати будь-які тексти в книзі, які не відомі з інших збережених джерел, «татищевськими звістками» доти, яким не варто довіряти доки не буде підтверджено їхню автентичність.

Біографія

Народився поблизу Пскова у дворянській сім'ї. Навчався у московській інженерній і артилерійській школі.

Брав участь у Північній війні 1700—1721, виконував дипломатичні доручення Петра I.

У 1720—1722 і 1734—1737 управляв казенними заводами на Уралі.

У 1741-1745 — астраханський губернатор. Під час палацових переворотів у Росії активно виступив проти Верховної таємної ради. Зацікавлення історичним минулим Росії спонукали Татищева вивчати писемні джерела. Ввів у науковий обіг «Руську правду», «Судебник» (1550), пам'ятки давньоруського літописання північних списків і редакцій, які не дійшли до наших днів. Сприяв розвитку етнографії, історичної географії, мовознавства. Основна праця — «Історія Російська з найдавніших часів» (кн. 1-4, 1768—1784, кн. 5, 1848).

Татищев про походження сучасних росіян

Татищев про те, що сучасний російський народ утворився як симбіоз різних етнічних культур, що взяв собі історичне ім'я Київської Русі:

Тисячі років народи переходячи мішалися, іноді полоненими і підкореними себе множили, іноді полоном і володінням від інших мову свою змінити і покинути примушені були, отже, по мові іншим народом, ніж насправді, вважаються. Тому точніше буде сказати, що всі сармати і татари підкорені й інші народи, що здавна до Русі прийшли, мову і віру змінивши, по мові, що нині вживають, слов'янами або росіянами з давнини себе вважають.

Оригінальний текст (рос.)

Тысячи лет народы переходя мешались, иногда пленниками и покоренными себя умножали, иногда пленением и обладанием от других язык свой переменить и оставить принуждены были, следственно, по языку иным народ, нежели на самом деле, считаются. Потому точнее будет сказать, что все сарматы и татары покоренные и от других народов издавна в Русь пришедшие, язык и веру переменив, по языку, ныне употребляемому, славянами или русскими с древности себя полагают.

Джерела та література

• Ясь О. В. Татищев Василь Микитович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 39. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• О. М. Мироненко. Татищев Василь Микитович [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 24. — ISBN 966-7492-06-0.

Література

• Кузьмин А. Г. Татищев. — М., Мол. гвардия, 1987. — 368 с. 150.000 экз.
• Кусов В. С. О картографическом наследии В. Н. Татищева // Геодезия и картография, 1988, № 9. С. 38—41.
• Романов С. И. Могила историка Татищева // Русская старина, 1879. — Т. 26. — № 11. — С. 540—543. [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Саракаев М. О. Социально-экономические воззрения В. Н. Татищева. М., 1997.
• Свердлов М. Б. Василий Никитич Татищев — автор и редактор «Истории Российской». СПб., 2009.
• Странная смерть Василия Никитича Татищева // Библиографические записки, 1858. — Т. 1. — № 7. — Стб. 198—200. [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.]
• Шакинко И. М. В. Н. Татищев. — М., Мысль, 1987. 126 с. 60.000 экз.
• Юхт А. И. Государственная деятельность В. Н. Татищева в 20-х—начале 30-х годов XVIII в. / Отв. ред. докт. ист. наук А. А. Преображенский. — М., Наука, 1985. — 368 с. 8.700 экз.
• Ігор Роздобудько. Чому нас вчать найвидатніші історики Росії, або Як побороти комплекс меншовартості. // Науковий вісник Українського університету. Москва, 2001 р. Стор. 30-37. [Архівовано 30 грудня 2016 у Wayback Machine.]
• Luria, J. (1968). Problems of Source Criticism (with Reference to Medieval Russian Documents) [Проблеми джерелознавчої критики (на матеріалі середньовічних руських документів)]. Slavic Review (англ.). Cambridge University Press. 27 (1): 1—22. doi:10.2307/2493909. ISSN 0037-6779. (Автор: Яков Соломонович Лурье. Переклав з російської на англійську Михайло Чернявський, 1922—1973).
• Островський, Дональд (2018). Was There a Riurikid Dynasty in Early Rus'? [Чи існувала династія Рюриковичів у ранній Русі?]. Canadian-American Slavic Studies (англ.). 52 (1): 30—49. doi:10.1163/22102396-05201009.
• Скочиляс, Ігор Ярославович (2010). Початки християнства у прикарпатському реґіоні та заснування Галицької єпархії в середині ХІІ століття (PDF). Княжа доба: історія і культура (укр.). Інститут українознавства (Львів) (3): 9—59.
• Толочко, Олексій Петрович (2005). "История Российская" Василия Татищева: источники и известия [«История Российская» Василя Татищева: джерела та звістки] (рос.). Москва: Новое литературное обозрение. с. 543. ISBN 9795867933462. Процитовано 17 травня 2023. (також опубліковано у Критика, Київ, 2005)