Юкагири[1] — корінний народ Східного Сибіру. Самоназва — одул, вадул («могутній», «сильний»).

Юкагири
Вадул
Yukagir2.jpg
Дівчата-юкагирки. Кінець XIX ст.
Кількість 1509 чол.(2002)
Ареал Росія
Близькі до: чуванці
Мова юкагирські мови, російська, якутська, чукотська
Релігія Православ'я, частково традиційні вірування

Застаріла російська назва — омоки. Чукчі і коряки називали юкагирів етел, етал. Окремі юкагирські роди або племена відомі під назвами чуванці, одули, ходинці, анаули, ілконбей, когіме. Етнонім «юкагири» ймовірно евенкійського походження.

Чисельність і розселенняРедагувати

До часу появи росіян юкагири займали територію від Індигірки до Анадиру і налічували за різними оцінками від 4 до 9 тис. чоловік. Військові зіткнення з чукчами, евенами та іншими сусідніми племенами, спустошливі епідемії і асимілятивні процеси призвели до змін у розселенні і чисельності.

Нині юкагири відносно компактно живуть на території трьох суб'єктів Росії: в Якутії (Нижньоколимський, Аллаїховський і Верхньоколимський улуси), Магаданській області (Середньоканський район) і Чукотському автономному окрузі (Анадирський і Білібінський райони).

Чисельність юкагирів у Російській імперії/СРСР/Росії (без чуванців)

Антропологічна характеристикаРедагувати

Антропологічно юкагири відносяться до байкальського антропологічного типу північноазіатської раси.

В даний час в антропологічному типі юкагирів виявлено європеоїдне зрушення в порівнянні з іншими байкальськими популяціями. Юкагири по ряду ознак потрапляють в самий центр уральських груп (мансі, ненці, ханти), але мають по відношенню до них найбільший ступінь вираженості монголоїдного комплексу, що, як і дані мови, свідчить про колишню урало-юкагирську єдність.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела і ресурсиРедагувати