Відкрити головне меню

Коряки (алюторці, нимилани, чавчувени) — народ півночі Далекого Сходу Азії. Єдиної самоназви не мали, існували тільки групові самоназви: чавчив, чавчу, «оленяр», «багатий оленями»; намилгин, «місцевий житель», поселянин; нимилг-аремку, ремку чавчив, «кочівний житель», та ін.

Коряки
Koryaks.jpg
Кількість бл 9 тис.
Ареал Росія: 8743 чол. (2002)[1]
Близькі до: Кереки, Чукчі
Мова Коряцька мова, Алюторська мова(?)
Релігія Шаманізм, Православ'я, Промислові культи

ІсторіяРедагувати

Традиційно народ залежно від роду занять і способу життя ділився на дві групи — кочівників-оленярів та осілих мешканців узбережжя, що займалися морським промислом.

 
Коряцькі воїни у традиційних обладунках.

Перші згадки про коряків з'являються в документах середини XVII століття, коли почалися їх контакти з сибирськими козаками та московськими зеплепроходцями. Такі згадки залишив Семен Дежньов та Михайло Стадухін

1650 року почалося підкорення коряків козаком Володимиром Атласовим. Періоди визнання коряками влади Москви змінювалися повстання та збройними конфліктами. У 1680 році коряки вперше спробували захопити російське зимовище на Пенжинські губі. У 1680-1690 роках московські воєводи здійснили проти них понад 20 походів. 1697 року Атласов здійснив великий похід проти коряків. останні 1699 року напади на загів московитів, що поверталися зі здобиччя з Камчатки, знищивши загарбників. У відповідь 1700 року боярський син Тимофій Кобелев знищив городище коряків Кохчі.

У 1700-1716 роках відбулося 31 збройне зіткнення між росіянами і коряками. У 15 випадках перемога дісталася росіянам, в 10 - коряками і 6 закінчилися нічиєю. Незважаючи на часті збройні сутички, на відміну від чукчів коряки жодного разу не виступили узгоджено. Деяка частина коряків не виступала проти російських, навпаки, рятувала їх від своїх войовничо налаштованих родичів. Акланські коряки діяли спільно з рсоіянами проти пенжинських коряків в 1705, 1706, 1708 і 1714 роках.

З 1708 року російські колонізатори стали докладати значні зусилля з підкорення коряків в районах, що межували з Камчаткою. У 1708—1709 роках здійснено великий похід проти пенжинських коряків, а 1713—1715 роках — проти алюторських коряків. Наслідком цього стало об'єднання різних груп коряків проти зовнішнього ворога, в 1715 року вже відбувся спільний виступ оленних і осілих алюторських, апукінських, акланських і каменських коряків, завдяки чому останні захопили та знищили Олюторський острог.

Втім з 1710 року коряки вимушені були також воювати проти чукчів та юкагірів. Цим скористалися росяни якідо 1720 року підкорили коряків. В подальшому останні до 1730 року виступали спільно з рсоіянами проти чукчів. Втім з середині 1730-х років конфлікти з російською адміністрацією поновилися. Наслідком стало повстання 1745—1757 років. У 1764 року імператорським указом Катерини II було оголошено про прийом коряків в російське підданство.

В подальшому відбувалося поступове посилення влади, яке посилилося після укладання з чукчами 1778 року мирного договору. Значну роль у приборканні коряків відіграла споювання горілкою.

Відомо, що у 1854 році під час нападу англо-французької ескадри на Петропавлівську фортецю на Камчатці в її обороні брали участь й коряки.

ТериторіяРедагувати

 
Етнічна мапа (бл. 1900 р.) Сибіру з територією розселення коряків у XVI ст. до російської експансії.

Коряки це корінне населення суб'єкта РФ Камчатського краю. Також, коряки живуть в Чукотському автономному окрузі і Магаданській області (Північно-Евенський район).

ЧисельністьРедагувати

 
Коряки в національному одязі

Загальна чисельність — близько 9 тис. чоловік (8743 по перепису населення 2002 року), чисельність в Камчатськім краї — 7,3 тисяч чоловік (2002).

Чисельність коряків у Російській імперії/СРСР/Росії

 

МоваРедагувати

Коряцька мова належить до чукотсько-коряцької гілки чукотсько-камчатської сім'ї. Часто групу діалектів коряцької мови виділяють в окрему алюторську мову, якою розмовляє значна частина коряків.

РелігіяРедагувати

Серед віруючих переважають православні, але традиційно ще сильні позиції шаманізму, також поширені промислові культи, є елементи анімізму та ін.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Народы Сибири, М. — Л., 1956;
  • Гурвич И. С., Кузаков К. Г., Корякский национальный округ, М., 1960;
  • Антропова В. В., Культура и быт коряков, Л., 1971.

ПосиланняРедагувати