Охтирка

місто в Сумській області (Україна)

Охти́рка (МФА[oˈxt̪ɪrkɑ] ( прослухати)) — місто в Сумській області на Слобожанщині. Є адміністративним центром Охтирського району (до складу якого місто не входить) і Охтирської міської ради, у яку, крім того, входять села Велике Озеро, Залужани, Козятин та Пристань.

Охтирка
Coat of Arms of Okhtyrka.svg Flag of Okhtyrka.svg
Герб Охтирки Прапор Охтирки
Георгіївська церква (мур.), Охтирка P1490651.jpg
Охтирська електростанція.jpgСпасо-Преображенська церква, Охтирка P1490904.jpg
Panoramio - V&A Dudush - Pokrovskiy cathedral Покровский храм.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район/Міськрада Охтирська міська рада
Рада Охтирська міська рада
Код КОАТУУ 5910200000
Засноване XVII століття, перша писемна згадка — 1641 р.
Статус міста з 1703 року
Населення 48 509 (01.01.2017)[1]
 - повне 48 509 (01.01.2017)[1]
Площа 31,86 км²[2]
Густота населення 1 550 осіб/км²
Поштові індекси 42700—719
Телефонний код +380-5446
Координати 50°18′48″ пн. ш. 34°53′56″ сх. д. / 50.31333° пн. ш. 34.89889° сх. д. / 50.31333; 34.89889Координати: 50°18′48″ пн. ш. 34°53′56″ сх. д. / 50.31333° пн. ш. 34.89889° сх. д. / 50.31333; 34.89889
Висота над рівнем моря 111 м
Водойма Ворскла, Охтирка, Гусинка
Відстань
Найближча залізнична станція Охтирка
До обл./респ. центру
 - фізична 67 км
 - автошляхами 79,5 км
До Києва
 - автошляхами 348 км
Міська влада
Адреса 42700, Сумська обл., м. Охтирка, вул. Незалежності, 11, тел. 4-15-00
Вебсторінка www.misto.okhtyrka.net
Міський голова Алєксєєв Ігор Юрійович

CMNS: Охтирка у Вікісховищі

Карта
Охтирка. Карта розташування: Україна
Охтирка
Охтирка
Охтирка. Карта розташування: Сумська область
Охтирка
Охтирка

У місті розміщені міська та районна ради, районна державна адміністрація Охтирського району Сумської області. Охтирка була одним з п'яти полкових міст Слобідської України. Місто є адміністративним, промисловим, духовним, культурним та історичним центром.

Географічне розташуванняРедагувати

Населений пункт розташований на лівому березі річки Ворскли в межах лісостепової природної зони (в межах міста протікають також річки Охтирка і Гусинка). Через місто проходять автомобільні дороги Н12, Т 1705, Р46 і залізниця, станція Охтирка.

Географічною особливістю міста є його розміщення в центрі своєрідного трикутника обласних центрів — Сум, Харкова та Полтави. Відстань до обласного центру становить 79 км (автошлях Н12), до Харкова і Полтави — близько 100 км.

ЕтимологіяРедагувати

Існує декілька версій походження назви міста. За однією з них, найбільш вірогідною, його назва походить від назви однойменної річки, яка протікає через місто. На думку деяких краєзнавців, у перекладі з тюркської, вона означає «лінива річка». На думку інших, назва міста з тієї ж таки тюркської, перекладається як «місце, де влаштовують засіку», «біла фортеця». Але відомий лінгвіст Олег Трубачов вважав, що серйозних підстав приймати тюркську етимологію немає і що назва річки «недостатньо ясна за походженням». Проте його праця «Назви річок Правобережної України» була видана за радянських часів, коли будь-які історичні дослідження не були вільними від цензури та концепції про «велич російського народу».

Вчений-мовознавець Костянтин Тищенко вказує на готське походження назви Охтирка[3].

ІсторіяРедагувати

 
Одна з перших фотографій

Перші поселення на території, яку зараз займає Охтирка, виникли близько 3000 років тому. Заселяли її осілі землеробсько-скотарські племена скіфів. У період Київської Русі тут були слов'янські городища — прикордонні укріплення, пізніше зруйновані монголо-татарським ордами. Майже на 400 років залишалися спустошеними широкі родючі приворсклянські степи «Дике поле». Занепокоєний нескінченними набігами татар, московський уряд вимушений був будувати міцний прикордонний заслін. Засновували фортеці і поселялися вздовж лінії для її оборони не лише московське служиле військо, а й переселенці з Правобережної України, котрі тікали від ополячення і католицизму. Переселенці оселялися на нових місцях слободами, звідки й отримав назву край — Слобідська Україна.

Просування біженців на схід непокоїло й польський уряд, й у 1641 році, поляки, на місці старослов'янського городища, на горі Охтир, закладають прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Білгородської засічної лінії. Офіційно визнаною датою його заснування вважають 29 вересня 1641 року. З 1645 до 1648 року за Полянським мирним договором відбулось розмежування російсько-польського кордону, внаслідок чого поселення на горі Охтир, де налічувалось до 50 дворів, відійшло до Росії. Московський уряд розглядав його як важливий стратегічний пункт у боротьбі з кримськими татарами й надіслав сюди 20 стрільців.

Нова хвиля переселенців з Правобережжя значно примножила чисельність населення і призвела до створення у 16551658 рр. Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 року, коли за наказом Катерини ІІ всі слобідські полки були ліквідовані. До складу полку входили Богодухівська, Боромлянська, Кириківська й Охтирська сотні. У 1692 році до полку належали 12 міст, 27 сіл, кілька хуторів.

У 1709 році територія Охтирського козацького полку стає ареною запеклої боротьби зі шведами. Комендант міста отримав царський указ: мати на чотири місяці провіанту, а якщо противник почне наступ, то боротись до останньої людини, не йти на жодні перемовини. Щоб прикрити шлях на Бєлгород і Харків, звідки шведи могли вирушити на Москву, Петро I зосередив головні сили в Охтирці й Богодухові.

Готуючись до бойових дій зі шведами, Петро I вирішив привести у належний стан укріплення Охтирки. Сам Петро Олексійович з 26 жовтня 1708 до 1 червня 1709 року перебував у різних місцях: поблизу Глухова, у Лебедині, Сумах, Охтирці, Бєлгороді, під Полтавою. Шведи йшли до Охтирки вже зимової пори з наміром здобути тут собі провіант і сіно для коней. Вони захопили Зіньків, Котельву, Красний Кут, Хухру, спалили Олешню, де гарнізон чинив серйозний опір завойовникам, але штурмувати Охтирку не наважились.

У травні 1765 року імператриця Катерина II видала указ про розформування Слобідського козацького війська і створення на його базі гусарських полків. У рамках цієї реформи Охтирський козацький полк було переформовано в гусарський. У ньому служили Денис Давидов, поет Михайло Лермонтов, композитор Аляб'єв, декабрист Муравйов. Полковим святом було 2 липня — на честь Охтирської ікони Божої матері.

Охтирські гусари брали участь у багатьох військових походах, зокрема у франко-російській війні 1812 року. Полк бився біля Бородіно.

Виникнувши як військове укріплення, Охтирка поступово перетворюється на осередок ремесел і торгівлі. 1718 року в Охтирці з'явилася перша в Російській імперії тютюнова мануфактура. В місті працює цегельний завод, виробляється посуд і віконне скло. Щорічно проводилося ярмарка, де торгують кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев'яним посудом й на які приїздили купці з багатьох міст. Широкого розвитку в місті набули ремесла — ткацтво, чинбарство, чоботарство, шорництво, кравецтво, ковальство, гончарство. Далеко за межами Слобожанщини були відомі охтирські килими. Перша повітова школа на Слобожанщині виникла в Охтирці у 1675 році. 18 лютого 1895 року почався рух поїздів від місцевої залізничної станції. У 1903 році в Охтирці працювали дві друкарні, чотири млини, ковбасна фабрика, шість цегельних заводів.

Адміністративно-територіальний устрій краю кілька разів змінювався. Так, з 1779 року Охтирка входила до складу Курської губернії. У грудні 1835 року вийшов указ царя Миколи I про перейменування Слобідсько-Української губернії на Харківську, до якої увійшли Лебединський, Богодухівський, Охтирський, Сумський повіти. Цей поділ існував до 1917 року.

Під час Першої світової війни у Народному Домі (нині районний Будинок культури) розміщувався госпіталь для поранених. 12-й Охтирський гусарський полк, який перебував на Західному фронті, відзначився 29 серпня 1914 року під час Брусилівського прориву. У цьому бою гусари втратили свого командира.

За часів Української революції влада у місті змінювалась кілька разів і щоразу це супроводжувалось розстрілами і грабунками. Охтирку спершу зайняли австро-німецькі війська. Їм на зміну прийшли війська Директорії, згодом — Червона армія, Добровольча армія Денікіна.

У 1923 році Охтирка стає центром Богодухівського округу, з 1925 — центром Охтирського району Харківського округу, з 1932 року — райцентром Харківської області, а з 1939 — Сумської.

14 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відступили з Охтирки.

Відкриття у 1957 році родовища нафти й газу дало поштовх до створення нових підприємств. З 1961 року веде свою історію Охтирський нафтопромисловий район, що охоплює велику площу на території трьох областей і за своєю потужністю займає перше місце в Україні, де є поклади нафти і блакитного палива. Нині тут видобувається 50 % української нафти.

У 1975 році Охтирка отримала статус міста обласного підпорядкування[4].

На референдумі 1 грудня 1991 року понад 90 % охтирчан проголосували за Незалежність України.

НаселенняРедагувати

До кінця XVIII століття населення Охтирки перевищувало населення Харкова та Сум. На період утворення Слобідсько-Української губернії (1785 рік) це було найбільш заселене місто Слобожанщини з населенням у 12 849 осіб. Для порівняння: у губернському місті Харкові проживало 10 885 жителів.

Динаміка чисельності населення:

  • 1785 — 12 849 осіб (6291 ч, 6558 ж.)[5];
  • 1867 — 17 411 осіб;
  • 1897 — 23 399 осіб;
  • 1900 — 25 965 осіб;
  • 2001 — 49 721 осіб;
  • 2012 — 49 349 осіб.[6]

Етнічний склад населенняРедагувати

Народ 1897[7] (%)
українці 87,14
євреї 0,72
росіяни 11,13
поляки 0,36
татари 0,32
Загальна кількість населення 23 399

ЕкономікаРедагувати

До 2012 року основу міської економіки складали підприємства машинобудування: ВАТ «Нафтопроммаш»[ru] та Охтирський завод сільськогосподарського машинобудування (ВАТ «Охтирсільмаш») — обидва визнані банкрутами.

З 2000-их років «пальма першості» відійшла до підприємств нафтогазової галузі, це НГВУ «Охтирканафтогаз» та Охтирське УБР — підрозділи ПАТ «Укрнафта», а також легкої та харчової промисловостей: ВАТ «Охтирська швейна фабрика», ВАТ «Охтирський пивоварний завод», хлібокомбінат, м'ясокомбінат та Охтирський сиркомбінат.

КультураРедагувати

Мережа закладів культури міста[8]:

  • дитяча музична школа;
  • дитяча художня школа;
  • міський краєзнавчий музей;
  • міський центр культури і дозвілля;
  • міська централізована бібліотечна система.

В Охтирці також діє районний будинок культури. З 1995 — при РБК працює самодіяльний народний театр «Чудаки».

Пам'яткиРедагувати

Див. також: Пам'ятки Охтирки
 
Церква Різдва Христового

В Охтирці нараховується 67 пам'яток-об'єктів культурної спадщини, серед яких:

  • 27 — пам'ятки історії;
  • 20 — пам'ятки монументального мистецтва;
  • 20 — пам'ятки містобудування та архітектури.

15 лютого 2013 прихильники ВО «Свобода» знесли в Охтирці пам'ятник Леніну.[9]

СпортРедагувати

У місті активно розвивається футбол, місцевий футбольний клуб «Нафтовик-Укрнафта» виступав в 1 лізі до моменту свого розформування влітку 2018 року.

ПерсоналіїРедагувати

В Охтирці народилися:

В Охтирці жили та вчилися:

Тут жили і працювали бандуристи Сергій Жуков, Борис Дяченко та Федір Дробітько.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Постанова Верховної Ради України «Про встановлення меж міста Охтирка і Охтирського району Сумської області»
  3. Тищенко К. Етномовна історія прадавньої України. — К.: «Аквілон-Плюс», 2008. — 480 с.
  4. Указ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 03.03.1975 «Про утворення районів у містах і віднесення деяких міст Української РСР до категорії міст обласного підпорядкування»
  5. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Упорядники В. О. Пірко, О. І. Гуржій. — К.: Наукова думка, 1991. ISBN 5-12-002041-0
  6. Інформація відділу статистики на 27.11.2012 року. Архів оригіналу за 03.03.2016. Процитовано 28.07.2013. 
  7. Всеросійський перепис населення 1897 року
  8. Культура Архівовано 9 лютий 2010 у Wayback Machine. на Офіційний сайт Охтирської міської ради Архівовано 10 травень 2016 у Wayback Machine.
  9. На Сумщині свободівці знесли пам'ятник Леніну, міліція порушила кримінальне провадження
  10. В зоне АТО погиб еще один житель Сумщины // Сайт «Данкор онлайн», 12 серпня 2014(рос.)
    На Донбассе в АТО погиб еще один уроженец Сумщины (ФОТО) // 0542.ua — Сайт города Сум, 12 серпня 2014(рос.)
  11. Бойовики збили над Луганщиною 2 вертольоти і літак — загинув житель Сумщини 22.08.2014 15:48
  12. Дикалов Степан Іванович
  13. В зоне АТО погиб ахтырчанин(рос.)

Джерела та літератураРедагувати