Охтирка

місто в Сумській області (Україна)

Охти́рка (МФА[oˈxt̪ɪrkɑ] ( прослухати)) — місто України. Розташоване у Сумській області на Слобожанщині. Є адміністративним центром Охтирського району і Охтирської міської ради, у яку, крім того, входять села Велике Озеро, Залужани, Козятин та Пристань.

Охтирка
Coat of Arms of Okhtyrka.svg Flag of Okhtyrka.svg
Герб Охтирки Прапор Охтирки
Георгіївська церква (мур.), Охтирка P1490651.jpg
Охтирська електростанція.jpg
Спасо-Преображенська церква, Охтирка P1490904.jpg
Panoramio - V&A Dudush - Pokrovskiy cathedral Покровский храм.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Охтирська міська рада
Рада Охтирська міська рада
Засноване XVII століття, перша писемна згадка — 1641 р.
Статус міста з 1703 року
Населення 48 509 (01.01.2017)[2]
 - повне 48 509 (01.01.2017)[2]
Площа 31,86 км²[3]
Густота населення 1 550 осіб/км²
Поштові індекси 42700—719
Телефонний код +380-5446
Координати 50°18′48″ пн. ш. 34°53′56″ сх. д. / 50.31333° пн. ш. 34.89889° сх. д. / 50.31333; 34.89889Координати: 50°18′48″ пн. ш. 34°53′56″ сх. д. / 50.31333° пн. ш. 34.89889° сх. д. / 50.31333; 34.89889
Висота над рівнем моря 111 м
Водойма Ворскла, Охтирка, Гусинка
Назва мешканців охтирча́нин, охтирча́нка, охтирча́ни
Номери автомобілів Non-EU-section-with-UA.svg ВМ, НМ
Відстань
Найближча залізнична станція Охтирка
До обл./респ. центру
 - фізична 67 км
 - автошляхами 79,5 км
До Києва
 - автошляхами 348 км
Міська влада
Адреса 42700, Сумська обл., м. Охтирка, вул. Незалежності, 11
Вебсторінка www.misto.okhtyrka.net
Міський голова Кузьменко Павло Петрович

CMNS: Охтирка у Вікісховищі

Карта
Охтирка. Карта розташування: Україна
Охтирка
Охтирка
Охтирка. Карта розташування: Сумська область
Охтирка
Охтирка

У місті розміщені міська та районна ради, районна державна адміністрація Охтирського району Сумської області. Охтирка була одним з п'яти полкових міст Слобідської України. Місто є адміністративним, промисловим, духовним, культурним та історичним центром.

24 березня 2022 року Указом Президента України № 164/2022, з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, місту Охтирка присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»[4].

ГеографіяРедагувати

Населений пункт розташований на лівому березі річки Ворскли в межах лісостепової природної зони (в межах міста протікають також річки Охтирка і Гусинка). Через місто проходять автомобільні дороги Н12, Т 1705, Р46 і залізниця, станція Охтирка.

Географічною особливістю міста є його розміщення в центрі своєрідного трикутника обласних центрів — Сум, Харкова та Полтави. Відстань до обласного центру становить 79 км (автошлях Н12), до Харкова і Полтави — близько 100 км.

Етимологія назвиРедагувати

Існує декілька версій походження назви міста.

На думку Олега Бажана і Дмитра Вортмана, назва походить від пагорба Ахтир, що на правому березі р. Ворскли,[5] на якому і заснували острог. Вони вказують, що назва походить від тюрського Ак-тир – "білий камінь" або "біла скеля".[5] Випадково чи ні, але основною корінною породою басейну річки Ворскли є крейда.

За однією з них, найбільш вірогідною, його назва походить від назви однойменної річки, яка протікає через місто. На думку деяких краєзнавців, у перекладі з тюркської, вона означає «лінива річка». На думку інших, назва міста з тієї ж таки тюркської, перекладається як «місце, де влаштовують засіку», «біла фортеця». Але відомий лінгвіст Олег Трубачов вважав, що серйозних підстав приймати тюркську етимологію немає і що назва річки «недостатньо ясна за походженням». Проте його праця «Назви річок Правобережної України» була видана за радянських часів, коли будь-які історичні дослідження не були вільними від цензури та концепції про «велич російського народу».

Вчений-мовознавець Костянтин Тищенко вказує на готське походження назви Охтирка[6].

ІсторіяРедагувати

 
Мапа розселення Скіфських племен у Північному Причорномор'ї
 
Смоленська війна
 
Одна з перших світлин

Перші поселення на території, яку зараз займає Охтирка, виникли близько 3000 років тому.

Заселяли її осілі землеробсько-скотарські племена скіфів.

У період Київської Русі тут були слов'янські городища — прикордонні укріплення, пізніше зруйновані монголо-татарським ордами. Майже на 400[джерело?] років залишалися спустошеними широкі родючі приворсклянські степи «Дике поле».[прояснити][джерело?]

Занепокоєний нескінченними набігами татар, московський уряд вимушений був будувати міцний прикордонний заслін. Засновували фортеці українські козаки на чолі з польським урядником Кульчевським[5] і поселялися вздовж лінії для її оборони переселенці з Правобережної України. Переселенці оселялися на нових місцях слободами, звідки й отримав назву край — Слобідська Україна.

Просування біженців на схід непокоїло й польський уряд,[прояснити][джерело?] в 1641 році, поляки, на місці слов'янського городища, на горі Охтир, закладають прикордонну засіку проти крайнього західного флангу Білгородської засічної лінії. Офіційно визнаною датою його заснування вважають 29 вересня 1641 року.

У 1645-1648 роках за Полянським мирним договором відбулось розмежування московито-польського кордону, внаслідок чого поселення на горі Охтир, де налічувалось до 50 дворів, відійшло до Московії. Московський уряд розглядав його як важливий стратегічний пункт у боротьбі з кримськими татарами й надіслав сюди 20 стрільців.

Нова хвиля переселенців з Правобережжя значно примножила чисельність населення і призвела до створення у 16551658 роках Охтирського слобідського козацького полку, який проіснував до 1765 року, коли за наказом Катерини ІІ всі слобідські полки були ліквідовані. До складу полку входили Богодухівська, Боромлянська, Кириківська й Охтирська сотні. У 1692 до полку належали 12 міст, 27 сіл, кілька хуторів.

У 1709 року територія Охтирського козацького полку стає ареною запеклої боротьби зі шведами. Комендант міста отримав царський указ: мати на чотири місяці провіанту, а якщо противник почне наступ, то боротись до останньої людини, не йти на жодні перемовини. Щоб прикрити шлях на Бєлгород і Харків, звідки шведи могли вирушити на Москву, Петро I зосередив головні сили в Охтирці й Богодухові.

Готуючись до бойових дій зі шведами, Петро I вирішив привести у належний стан укріплення Охтирки, з 26 жовтня 1708 року до 1 червня 1709 року перебуваючи у різних місцях: поблизу Глухова, у Лебедині, Сумах, Охтирці, Бєлгороді, під Полтавою. Шведи йшли до Охтирки вже зимової пори з наміром здобути тут собі провіант і сіно для коней. Вони захопили Зіньків, Котельву, Красний Кут, Хухру, спалили Олешню, де гарнізон чинив серйозний опір завойовникам, але штурмувати Охтирку не наважились.

У травні 1765 імператриця Катерина II видала указ про розформування Слобідського козацького війська і створення на його базі гусарських полків. У рамках цієї реформи Охтирський козацький полк було переформовано в Охтирський 12-й гусарський полк. Охтирським гусарським полком деякий час командував Денис Давидов, до нього були приписані (служили) Михайло Лермонтов, композитор Аляб'єв, декабрист Муравйов. Полковим святом було 2 липня — на честь Охтирської ікони Божої матері.

Охтирські гусари брали участь у багатьох військових походах, зокрема у франко-російській війні 1812. Полк бився біля Бородіно.

Виникнувши як військове укріплення, Охтирка поступово перетворюється на осередок ремесел і торгівлі.

У 1718 році в Охтирці з'явилася перша в Російській імперії тютюнова мануфактура. В місті працює цегельний завод, виробляється посуд і віконне скло. Щорічно проводився ярмарок, де торгували кіньми, великою рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев'яним посудом і на який приїздили купці з багатьох міст. Широкого розвитку в місті набули ремесла — ткацтво, чинбарство, чоботарство, шорництво, кравецтво, ковальство, гончарство. Далеко за межами Слобожанщини були відомі охтирські килими.

Перша повітова школа на Слобожанщині виникла в Охтирці у 1675.

18 лютого 1895 року почався рух поїздів від місцевої залізничної станції.

У 1903 році в Охтирці працювали дві друкарні, чотири млини, ковбасна фабрика, шість цегельних заводів.

Адміністративно-територіальний устрій краю кілька разів змінювався. Так, з 1779 року Охтирка входила до складу Курської губернії. У грудні 1835 року вийшов указ царя Миколи I про перейменування Слобідсько-Української губернії на Харківську, до якої увійшли Лебединський, Богодухівський, Охтирський, Сумський повіти. Цей поділ існував до 1917 року.

Під час Першої світової війни у Народному Домі (нині районний Будинок культури) розміщувався госпіталь для поранених. 12-й Охтирський гусарський полк, який перебував на Західному фронті, відзначився 29 серпня 1914 року під час Брусилівського прориву. У цьому бою гусари втратили свого командира.

За часів Української революції влада у місті змінювалась кілька разів і щоразу це супроводжувалось розстрілами і грабунками. Охтирку спершу зайняли австро-німецькі війська. Їм на зміну прийшли війська Директорії, згодом — Червона армія, Добровольча армія Денікіна.

У 1923 році Охтирка стає центром Богодухівського округу, з 1925 року — центром Охтирського району Харківського округу, з 1932 — райцентром Харківської області, а з 1939 — Сумської.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 2 746 жителів міста[7].

14 жовтня 1941 року радянські війська з боєм відступили з Охтирки.

У період німецької окупації в місті діяв партизанський загін, під командуванням І.Ю. Горобця.

25 серпня 1943 року в резуль­таті завершальних боїв Курської битви Охтирка була звільнена 27 армією під командуванням генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка.

Відкриття в 1957 році родовища нафти й газу дало поштовх до створення нових підприємств. З 1961 року веде свою історію Охтирський нафтопромисловий район, що охоплює велику площу на території трьох областей і за своєю потужністю займає перше місце в Україні, де є поклади нафти і блакитного палива. Нині тут видобувається 50 % української нафти.

У 1975 році Охтирка отримала статус міста обласного підпорядкування[8].

На референдумі 1 грудня 1991 року понад 90 % охтирчан проголосували за незалежність України.

Оборона Охтирки під час російсько-української війниРедагувати

 
Охтирська міська рада після авіабомбардування
Докладніше: Бої за Охтирку

Бої за Охтирку почалися 24 лютого 2022 року після російського вторгнення в Україну і є частиною російсько-української війни, розв'язаною Росією на південному сході України у 2014 році, участь у якій і причетність до якої в Росії постійно заперечували.

24 березня 2022 року з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 164/2022 Охтирці присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»[9].

НаселенняРедагувати

До кінця XVIII століття населення Охтирки перевищувало населення Харкова та Сум. На період утворення Слобідсько-Української губернії (1785 рік) це було найбільш заселене місто Слобожанщини з населенням у 12 849 осіб. Для порівняння: у губернському місті Харкові проживало 10 885 жителів.

Динаміка чисельності населення:

  • 1785 — 12 849 осіб (6291 ч, 6558 ж.)[10];
  • 1867 — 17 411 осіб;
  • 1897 — 23 399 осіб;
  • 1900 — 25 965 осіб;
  • 2001 — 49 721 осіб;
  • 2012 — 49 349 осіб.[11]

Етнічний склад населення за переписом 1897 рокуРедагувати

Народ 1897[12] (%)
українці 87,14
євреї 0,72
росіяни 11,13
поляки 0,36
татари 0,32
Загальна кількість населення 23 399

ЕкономікаРедагувати

До 2012 року основу міської економіки складали підприємства машинобудування: ВАТ «Нафтопроммаш»[ru] та Охтирський завод сільськогосподарського машинобудування (ВАТ «Охтирсільмаш») — обидва визнані банкрутами.

З 2000-их років «пальма першості» відійшла до підприємств нафтогазової галузі, це НГВУ «Охтирканафтогаз» та Охтирське УБР — підрозділи ПАТ «Укрнафта», а також легкої та харчової промисловостей: ВАТ «Охтирська швейна фабрика», ВАТ «Охтирський пивоварний завод», хлібокомбінат, м'ясокомбінат та Охтирський сиркомбінат.

КультураРедагувати

Мережа закладів культури міста[13]:

  • дитяча музична школа;
  • дитяча художня школа;
  • міський краєзнавчий музей;
  • міський центр культури і дозвілля;
  • міська централізована бібліотечна система.

В Охтирці також діє районний будинок культури. З 1995 — при РБК працює самодіяльний народний театр «Чудаки».

Пам'яткиРедагувати

Див. також: Пам'ятки Охтирки
 
Церква Різдва Христового

В Охтирці нараховується 67 пам'яток-об'єктів культурної спадщини, серед яких:

  • 27 — пам'ятки історії;
  • 20 — пам'ятки монументального мистецтва;
  • 20 — пам'ятки містобудування та архітектури.

15 лютого 2013 року активісти ВО «Свобода», враховуючи бездіяльність місцевої влади щодо виконання Указу Президента України від 12 червня 2009 року № 432/2009, знесли в Охтирці пам'ятник Леніну[14].

Охтирський Свято-Троїцький монастир

Найбільша церква Охтирського Свято-Троїцького монастиря — Троїцька, ймовірно, була збудована у 1724-1729 роках. Храм був споруджений у стилі українського бароко, тричасний, триверхий. Він єдиний зберігся і функціонував після закриття монастиря у 1788-1842 роках. В давнину обитель мала назву — Благовіщенський монастир, бо перший дерев'яний храм був побудований в ім'я Благовіщення Богоматері. Ця назва залишалася за монастирем близько 70 років. Перші згадки про монастир знайдені у донесенні ігумена Іоанікія імператору Петру III у 1762 році. Тільки через чверть століття були зведені трапезна, келії, огорожа. Перший кам'яний храм Благовіщення був побудований коштом охтирського полковника Федіра Осиповича Осипова. Петро І в 1720 році віддав Тростянець своєму духівнику, протоїєрею Благовіщенського собору Тимофію Васильовичу Надаржинському. У 1724 році саме під керівництвом отця Тимофія був побудований величний кам'яний храм святої Трійці, що був оточений кам'яною огорожею довжиною 269 саженів. За багословінням єпископа Бєлгородського Єпіфанія монастир став називатися Троїцьким. Тимофій Надаржинський у 1727 році виїхав з царського двору і поселився у Тростянці, а після смерті сина Олексія, роздав маєтність решті дітей та в місцеві храми і прийняв схиму, і став зватися отець Товій, служити в Охтирській обителі. Помер у 1729 році. Його син Осип Тимофійович побудував у 1741 році кам'яну дзвіницю, трапезну, лікарню та храм в честь апостолів Петра та Павла. За збереженими документами видно, що Благовіщенський і Троїцький храми були багато прикрашені, мали велику бібліотеку і сади. У горі були викопані печери. Монастир вважався одним з найбагатших в Україні. В 1787 році за указом Святійшого синоду монастир був закритий. Троїцький собор монастиря став приходським храмом. Поступово розібрали усі монастирські споруди й огорожу. Залишився стояти лише Троїцький собор. Жителі навколишніх місць були невдоволенні через запустіння святині, і просили відродити обитель. Збиралися пожертви в громаді і подавалися клопотання до синоду у 1840 та 1842 роках. 30 листопада 1842 року надійшов дозвіл на поновлення монастиря, з того моменту почалося відродження монастиря. На початку 1843 року в Охтирку прибув ієромонах Сергій, піднесений в ранг ігумена, з двома ієромонахами і трьома послушниками. За чотири роки монастир огородили кам'яною огорожею з головними воротами, побудували три готелі, відновили іконостас. Монастир поступово багатів і прикрашався. Після жовтневої революції 1917 року Охтирський Свято-Троїцький монастир був зачинений і переобладнаний на колонію для безпритульних дітей та сиріт, яку в народі називали «Дитяче містечко». Очолював її талановитий педагог і організатор Матвій Довгополюк, який в у середині 30-х років ХХ століття зазнав жорстоких репресій. Перед Другою світовою війною цей навчально-виховний заклад був зачинений, монастирські приміщення покинуті. Троїцький храм був знищений у 40-х роках ХХ століття, залишилися лише його дзвіниці, зведені ще у 1741 році. В наш час Охтирський Свято-Троїцький монастир поступово відбудовується.[15]

СпортРедагувати

У місті активно розвивається футбол, місцевий футбольний клуб «Нафтовик-Укрнафта» виступав в 1 лізі до моменту свого розформування влітку 2018 року. На Початку 2020 року, футбольний клуб було відновлено і перейменовано на «ФК Нафтовик-Охтирка». Виступає у Вищій лізі Сумської області.

Відомі людиРедагувати

В Охтирці народилися:

В Охтирці жили та вчилися:

Тут жили і працювали бандуристи Сергій Жуков, Борис Дяченко та Федір Дробітько.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Памятная книжка Харьковской губернии на 1862 год — С. 20.
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Постанова Верховної Ради України «Про встановлення меж міста Охтирка і Охтирського району Сумської області»
  4. Указ Президента України від 6 березня 2022 року № 111/2022 «Про встановлення почесної відзнаки «Місто-герой України»»
  5. а б в Охтирка. http://resource.history.org.ua/. Інститут історії України. Процитовано 29 липня 2022. 
  6. Тищенко К. Етномовна історія прадавньої України. — К.: «Аквілон-Плюс», 2008. — 480 с.
  7. Охтирка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  8. Указ ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР 03.03.1975 «Про утворення районів у містах і віднесення деяких міст Української РСР до категорії міст обласного підпорядкування»
  9. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №164/2022. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). 24 березня 2022. 
  10. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. Упорядники В. О. Пірко, О. І. Гуржій. — К.: Наукова думка, 1991. ISBN 5-12-002041-0
  11. Інформація відділу статистики на 27.11.2012 року. Архів оригіналу за 03.03.2016. Процитовано 28.07.2013. 
  12. Всеросійський перепис населення 1897 року
  13. Культура [Архівовано 9 лютого 2010 у Wayback Machine.] на Офіційний сайт Охтирської міської ради [Архівовано 10 травня 2016 у Wayback Machine.]
  14. На Сумщині свободівці знесли пам'ятник Леніну, міліція порушила кримінальне провадження
  15. Книга Пам’яті Сумської області : в 3 т. — Т. ІІ Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог втрачених святинь / автор-упорядник О. М. Корнієнко (укр.). Суми: Ярославна. 2007. с. 191–192. ISBN 978-966-7538-17-0. 
  16. В зоне АТО погиб еще один житель Сумщины // Сайт «Данкор онлайн», 12 серпня 2014(рос.)
    На Донбассе в АТО погиб еще один уроженец Сумщины (ФОТО) // 0542.ua — Сайт города Сум, 12 серпня 2014(рос.)
  17. Бойовики збили над Луганщиною 2 вертольоти і літак — загинув житель Сумщини 22.08.2014 15:48
  18. Дикалов Степан Іванович
  19. В зоне АТО погиб ахтырчанин(рос.)

Джерела та літератураРедагувати