Лебедин

місто в Сумській області (Україна)

Лебеди́н (МФА[lebeˈd̪ɪn̪] ( прослухати)) — місто обласного підпорядкування в Україні, у Сумській області, до 2020 року — районний центр. Розташоване на обох берегах річки Вільшанки, за 52 км від обласного центру (автошлях Т 1909). Населення — 26 947 осіб (2011).

Лебедин
Герб Лебедина Прапор Лебедина
Вознесенська церква
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Сумський район
Громада Лебединська міська громада
Рада Лебединська міська рада
Засноване 1654 (перша письмова згадка)
Статус міста від 1797 року
Населення 25 490 (01.01.2017)[2]
 - повне 25 490 (01.01.2017)[2]
Площа 27,4 км²
Густота населення 984,8 осіб/км²
Поштові індекси 42200—214
Телефонний код +380-5445
Координати 50°34′36″ пн. ш. 34°28′55″ сх. д. / 50.57667° пн. ш. 34.48194° сх. д. / 50.57667; 34.48194Координати: 50°34′36″ пн. ш. 34°28′55″ сх. д. / 50.57667° пн. ш. 34.48194° сх. д. / 50.57667; 34.48194
Висота над рівнем моря 118 м
Водойма р. Вільшанка
Назва мешканців лебединя́нин, лебединя́нка, лебединя́ни
Відстань
Найближча залізнична станція Лебединська
До обл./респ. центру
 - фізична 47 км
 - автошляхами 51,6 км
До Києва
 - автошляхами 324 км
Міська влада
Адреса 42200, Сумська обл., м. Лебедин, вул. Вознесенська, 2
Вебсторінка Міська рада Лебедина

CMNS: Лебедин у Вікісховищі

Мапа
Лебедин. Карта розташування: Україна
Лебедин
Лебедин
Мапа

Географія ред.

Місто Лебедин лежить на березі річки Вільшанка, яка через 7 км впадає в річку Псел, вище за течією на відстані 4,5 км розташоване село Олексенкове, нижче за течією на відстані 5 км — село Барабашівка (Лебединський район).

На річці є кілька загат, на околиці міста є велике озеро Лебединське. Місто з усіх боків оточене лісовими масивами. Домінуючою породою є сосна.

Через місто проходять автомобільні дороги Т 1906, Т 1909 і Т 1913.

Історія ред.

 
Успенський (Вознесенський) собор. Зведений в 1772—1797 рр. Знищений більшовиками наприкінці 1930-х рр.
 
Карта Лебедина 1787

Територія міста була заселена здавна, про що свідчать знайдені тут знаряддя праці та посуд епохи бронзи (ІІ тис. до н. е.), а також рештки поселення епохи черняхівської культури (II—VI ст.). Стосовно дати заснування існує декілька версій. Найімовірніше, що переселенці з Правобережжя, які були незадоволені Білоцерківським мирним договором, заснували слободу в 1652 р. і назвали її від однойменного села на Черкащині чи Київщині, звідки вони прийшли; згідно з іншою версією, назва міста походить від назви озера Лебединого. 1658 р. населення Лебедина поповнилося новими переселенцями, слободу перебудували. Лебедин було віднесено до Сумського полку як сотенне містечко, яке з осені 1658 р. увійшло до козацького реєстру під назвою «Лебяжий город» (див. Лебединська сотня).

З Лебедином пов'язана одна з найтрагічніших сторінок історії України. У 1708 році з 20 листопада по 26 грудня в Лебедині містилася ставка Петра І, який готувався до воєнних дій проти гетьмана Івана Мазепи та його союзника — шведського короля Карла XII. Водночас тут князь Меншиков чинив суд над прихильниками Мазепи. Перед цим була стерта з лиця землі гетьманська столиця Батурин.

Після ліквідації козацького устрою Лебедин став центром комісарства, потім — центром повіту, певний час належав до складу Охтирського повіту, з 20-х років XX ст. — центр району.

1781 року затверджено герб Лебедина у вигляді щита, у верхній частині якого зображено герб Харкова, а в нижній — на золотому тлі лебедя, що символізує назву міста.

У 1782 році до мешканця Лебедина Федора Залеського приїздив Григорій Сковорода. В червні 1859 р. до Лебедина завітав Тарас Шевченко, який зупинявся у братів Максима Михайловича і Олексія Михайловича Залеських. Влітку 1893 р. в Лебедині жив С. В. Рахманінов. Тут бували вчені І. І. Срезневський, О. О. Потебня, письменники П. П. Гулак-Артемовський, Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. За часів Гетьманату у червні 1918 в місті було засновано «Просвіту», при товаристві діяли літературно-наукова, бібліотечна та музично-драматична секції.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 504 жителі міста[3].

Радянські війська відійшли з Лебедина 10 жовтня 1941 року, відбили місто назад — 20 серпня 1943 року.

У радянські часи в Лебедині існували Авіабаза Лебедин, 304-та військова школа молодших фахівців та 665-й ракетний полк (в / ч 44073), позивний «Галстук».

Російсько-українська війна ред.

Див. також: Бої за Лебедин

Населення ред.

Національний склад ред.

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[4]:

Національність Відсоток
українці 92,88 %
росіяни 6,27 %
інші/не вказали 0,85 %

Мова ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5][6]:

Мова Відсоток
українська 93,30 %
російська 6,46 %
інші/не вказали 0,24 %

Промисловість ред.

Нині в місті функціонує кілька промислових підприємств: ТОВ «Укртранспневматика», ДП «Лебединський моторобудівний завод» ВАТ «Мотор січ», ВАТ «Швейна фабрика», ВАТ «Хлібозавод», ТОВ «Лебединський Нафтомаслозавод»([1] [Архівовано 1 квітня 2022 у Wayback Machine.]), ТОВ «Лебединська рибоводно-меліоративна станція»([2] [Архівовано 2 квітня 2022 у Wayback Machine.]), ТОВ «Лебединський м'ясокомбінат».

Основна продукція, що випускається в місті, користується попитом у місцевих споживачів, у мешканців інших областей України, визнана за кордоном (технічні оливи, продукція для Укрзалізниці, чоловічі сорочки, інше).

Існує мережа малих підприємницьких структур. Ці підприємства виробляють борошно, тротуарну плитку, металеві вироби, розпилюють деревину. Частина підприємців працює у сфері послуг, у тому числі: юридичних, ремонту автомобілів, пошиття одягу та ремонту взуття, доставці товарів, обслуговуванню сигналізації, перукарських та транспортних послуг, риборозведенні, громадському харчуванні. Сьогодні в місті діє 190 підприємств торгівлі, з них — 165 магазинів.

Існують виходи мінеральних джерел. Лікувальні властивості мінеральної води типу «Миргородська» надає можливість для подальшого розвитку санаторно-курортного закладу «Токарі».

Пам'ятники ред.

 
Покровська церква
 
Будинок міської управи
 
Торгові ряди

Відомі люди ред.

У Лебедині народилися, проживали, працювали, поховані видатні діячі науки і культури, державні та військові діячі XVIIIXXI ст.:

У Лебединському земському суді служив з 1849 до кінця 1862 року український поет Харківської школи романтиків, автор віршів «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…», які стали народними піснями, Михайло Петренко. Відспівували М. Петренка в Миколаївській церкві м. Лебедина, а поховали 27 грудня 1862 «на отведенном приходскомъ кладбыще», про що зроблено відповідні записи у метричній книзі цієї церкви[12].

У становлення охорони здоров'я людей у місті значний внесок зробив Костянтин Зільберник, якому земська управа вперше за всю історію Лебедина присвоїла звання Почесного громадянина міста Лебедина.

Транспорт ред.

У 1970-х роках у місті діяло 6 автобусних маршрутів: № 1, 3, 5, 7, 9, 12. Нині діє 9 автобусних маршрутів: № 3, 4, 5, 8, 10/1, 10/2, 12, 13, 22. Було закуплено 2 нових комунальних автобуса. У 2014 проїзд коштував для школярів 1.50 грн і для дорослих 2.50 грн. У 2018 проїзд коштував для школярів 4.00 грн, а для дорослих 5.00грн. У 2019 ситуація не змінилась.2020 проїзд коштує для школярів 5.00 грн, а для дорослих 6.00 грн. 2021 рік, шкільний білет коштує 6.50, а для дорослого-7грн

Освіта ред.

У Лебедині є 6 шкіл (ЗОШ № 1, ЗОШ № 3, ЗОШ № 4, ЗОШ № 5, ЗОШ № 6, ЛСШ № 7 [Архівовано 29 квітня 2014 у Wayback Machine.], ЗОШ-інтернат глухих, 2 училища (Лебединське медичне училище, Лебединське вище професійне училище лісового господарства) та педагогічний коледж.

Культура ред.

Приймають відвідувачів: краєзнавчий музей, міський художній музей, три бібліотеки, міський центр культури і дозвілля, дитяча школа мистецтв, спортивна школа, будинок дитячої та юнацької творчості, станція юних техніків та інші. Лебединський художній музей — визначний осередок духовності і культури, стоїть біля витоків відродження духовної культури.

Народні умільці художньої самодіяльності міста та окремі виконавці прагнуть донести до глядача всю красу народної пісні, танцю. Значний внесок у пропаганду національної культури Сумщини зробили учасники самодіяльного народного ансамблю МЦКД «Лебедина пісня», хор ветеранів 43-ї ракетної дивізії, самодіяльні народні колективи — гурт «Баль», «Стріла», хореографічний колектив «Веселка» та хореографічний колектив «Соняшник».

Також в Лебедині діти прославляють своє місто співом, зразковий аматорський дитячий ансамбль "Феєрії" завжди радий новим вихованцям.Самодіяльний народний вокальний ансамбль МЦКД «Лебедина пісня» є джерелом натхнення для втілення творчих задумів. Це від них струменить негаснуча любов до народної пісні. Керівник хореографічного колективу «Соняшник» — Капуста Ірина Олександрівна, створює надзвичайно цікаві танцювальні композиції, добре відомі не тільки мешканцям міста, а й за його межами.

У Лебедині стало традицією проведення фестивалю української пісні «З іменем славетного земляка», присвяченого 100-річчю від дня народження Б. Р. Гмирі.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Памятная книжка Харьковской губернии на 1862 год — С. 22.
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  3. Лебедин. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  4. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  5. Рідна мова населення міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
  6. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  7. Воскресенська церква у Лебедині на сайті «Дерев'яні храми України». Архів оригіналу за 7 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014. 
  8. Встановлено пам'ятник закатованим Петром І понад 900 козакам-мазепинцям. Архів оригіналу за 7 лютого 2017. Процитовано 6 лютого 2017. 
  9. а б в Сайт Герои страны (рос.). Архів оригіналу за 1 грудня 2016. 
  10. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 225 с. ISBN 966-8201-26-4
  11. [ https://sorada.gov.ua/actual/16137-u-synivskomu-agrarnomu-litseji-vidkryto-memorialnu-doshku-kolyshnomu-uchnju-vadymu-svystunovu.html [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.] У Синівському аграрному ліцеї відкрито Меморіальну дошку колишньому учню Вадиму Свистунову]
  12. Михайло Петренко : Життя і творчість, 2013, с. 211.

Джерела та література ред.

Посилання ред.