Вікіпедія

Гмиря Борис Романович

український оперний і камерний співак
(Перенаправлено з Борис Гмиря)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гмиря.

Бори́с Рома́нович Гми́ря (23 липня [5 серпня] 1903(19030805) Лебедин, Харківська губернія — 1 серпня 1969, Київ)  — український оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952).

Гмиря Борис Романович
Зображення
Зображення
Основна інформація
Дата народження23 липня (5 серпня) 1903
Місце народженняЛебедин, Харківська губернія, Російська імперія[1]
Дата смерті1 серпня 1969(1969-08-01)[1][2] (66 років) або 1 вересня 1969(1969-09-01)[3] (66 років)
Місце смертіКиїв, Українська РСР, СРСР[1]
ПохованняБайкове кладовище
Громадянство Російська імперія
 УНР
 СРСР
Професіїоперний співак
ОсвітаХарківський національний університет будівництва та архітектури
Співацький голосбас-баритон
Нагороди
орден Леніна медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія 2 ступеня народний артист СРСР заслужений артист УРСР Сталінська премія
CMNS: Файли у Вікісховищі
На вітчизняній марці

Життєпис

ред.

Народився 1903 року в Лебедині (нині Сумська область, Україна) в бідній, багатодітній родині. Батько був майстром складати печі, мати — швачкою.

У 11 років, після закінчення початкової школи, іде працювати. Був підсобником у батька на будівництві, хлопчиком на побігеньках у суді, чорноробом на суднобудівному заводі і вантажником — у Севастополі, матросом і кочегаром на торгівельних пароплавах.

Під час Голодомору 1932—1933 років померли батько та сестра Гмирі, а матір співак дивом врятував.

У 1930 році вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив з відзнакою у 1935 році.

У 1935—1936 роках — аспірант Харківського науково-дослідного інституту споруд. Встиг написати наукову статтю.

На четвертому курсі Гмирю запросили на прослуховування до консерваторії. Гмиря, як виняток, отримав право навчатися у двох вузах одночасно[4].

 
Меморіальна дошка в Харківському університеті мистецтв

У 1939 році теж з відзнакою закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.

У 1939—1957 роках працював у Київському театрі опери та балету (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 року працював у Кам'янці-Подільському: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а після приходу Червоної армії — у міському музично-драматичному театрі.

У 1962 році до Бориса Гмирі звертався Д. Шостакович з проханням заспівати на прем'єрі його 13-ї симфонії, проте Б. Гмиря відмовився, остерігаючись осуду партійних керівників[5].

 
Надгробок Бориса Гмирі

Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві (ділянка № 1). В 1979 році встановлено надгробок (граніт; скульптор Ксанфій Кузнецов, архітектор Василь Гнєздилов[6] за кошт дружини Гмирі Віри Августівни (ЦК КПУ відмовило у виділенні з держбюджету необхідної суми коштів).

Характеристика

ред.

Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру; Є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала через виступи Б. Гмирі перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував.

На гастролях часто виконував українські народні пісні та твори на вірші Т. Г. Шевченка. Зокрема, в Китаї чотири рази виконував на біс «Реве та стогне Дніпр широкий». На одній із пресконференцій в Шанхаї Гмиря поцікавився, чому китайським слухачам так сподобалася саме ця пісня і почув вражаючу відповідь: «В цій пісні Ви не тільки образно й барвисто передали красу вашого краю, а й поетичну душу українського народу, злиту воєдино з чудовою природою України». Концерти на вірші Т. Г. Шевченка Гмиря виконував у Москві, Ленінграді, Ризі, Празі та у інших містах і селах України. Саме в Росії звучали «Учітеся, брати мої», «Зацвіла в долині», «Така її доля», «Думи мої», «Гей, літа орел», «Мені однаково» (цей твір для І. С. Козловського, який жив у Москві для нього був політично небезпечним) і так всі 24 твори «Кобзаря».

Сенченко Л. І., професор, 1998.

  З вражаючою драматичною силою звучала у Бориса Гмирі фраза: «В Україну ідіть, діти.., а я тут загину». В ласкаве і широке «а» у слові «Україну» співак вкладав усю свою національну свідомість і любов до Батьківщини. Буква «и» в слові «загину» вимовлялась ним глибоко-густим тембром і трагічним тоном. Всі, кому пощастило слухати мистецтво Бориса Гмирі, не могли не дивуватися легкості (і це у баса), пружності та еластичності артикуляції, виразності роботи губ, язика, дихання, що були завжди в ідеальному співвідношенні. Під час співу робота органів мови у Гмирі була природною і технічно бездоганною, він без жодних зусиль «говорив-співав» у різних ситуаціях.  

Нестеренко Є. Є., російський співак, 1980:

 

Я був на концерті, в Ленінграді, в якому Гмиря виконував твори Тараса Григоровича. В якийсь момент виходить не ведуча, а сам Борис Романович і своїм м'яким, оксамитовим голосом оголошує «Думи мої, думи мої» з коментарем: «Цей вірш Тарас Шевченко написав тут, у Петербурзі, в 1839 році. В ньому він з надзвичайною силою виразив свою любов і тугу за рідною Україною, і свою безнадійність знову побувати в рідних місцях».

А потім полилася ця туга і безнадійність так, що зал плакав, а я повік не забуду це виконання Гмирею. Потім я купив платівку і безперестанку слухав його Шевченкові «Думи». Так Шевченкові твори більше ніхто не виконував, та навряд чи коли-небудь і виконає.

  
 
Меморіальна дошка Борису Гмирі на вулиці Хрещатик 15 в Києві

Гмиря не уявляв свого життя і творчості за межами України — не спокусився на неймовірно вигідні пропозиції жити і працювати в Москві, Ленінграді, Парижі чи Нью-Йорку. І на це звертали і звертають увагу видатні діячі культури.

Давид Бухін, диригент симфонічного оркестру, Санкт-Петербург, 1998 рік:

 

Проживи свой яркий век Борис Гмыря в отдельно взятой европейской, пусть маленькой, стране, он стал бы святым еще при жизни. Да и была бы она куда дольше и счастливей.

Но, правда, вопрос — пелось ли бы так этому редчайшему человеку? Ведь партитурой ему стала страшная и щемящая история украинцев, мирового народа, родившего его на страдания и память о себе. Гмыря-гигант, бездна. Он послан Украине, как национальная идея. Счастье, что у Бориса Романовича есть духовная дочь Ганна Принц…

  

У власному перекладі з французької і німецької мов українською виконував «Елегію» Ж. Масне і «Серенаду» Ф. Шуберта. Коли його питали, чи можливо виконувати світову класику українською мовою відповідав: «Не тільки можливо, а й треба. Мова українська, як й італійська, вокально та милозвучно стоїть на першому місці у світі…»

Мріяв про українські варіанти «Зимової подорожі» Ф. Шуберта, всіх творів на музику П. Чайковського. З цього приводу звертався до відомих українських поетів В. Сосюри, О. Новицького, І. Пучка та ін., але всі їхні переклади забракував, а самому здійснити це забракло часу — він раптово помер.

Його учнями себе вважають М. Гяуров, М. Гюзелєв, Є. Нестеренко та інші.

ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало: «…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому. …Його філософські та епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури…».

Репертуар

ред.
  • Понад 600 камерних творів:
    • 300 українських народних пісень і романсів
    • 204 російських народних пісень і романсів. На знамениті концерти і вистави Гмирі в Москві артисти МХАТу «шли слушать изумительную русскую речь Гмыри»
    • понад 100 західних пісень і романсів
  • 44 оперні партії української, російської та західної класики.
  • 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів.
  • 30 трансляційних концертів.
  • 24 твори на вірші Т. Г. Шевченка. Гмиря — перший, і до того часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Т.Шевченка і виконав її у найкращих концертних залах колишнього СРСР, за кордоном та записав на платівки. У 2000 році Фондом Гмирі випущений CD «Борис Гмиря Великому Кобзареві», а в 2011 — його перевидано і доповнено під назвою «Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм».
  • Знявся в фільмі-опері «Наймичка» (Трохим, 1964 р.).

Основні партії

ред.

Вокальні цикли

ред.

Записи

ред.

Протягом 1945—1982 рр. в колишньому СРСР (фірма «Мелодія», Москва) було випущено 7 мільярдів платівок із записами Б. Гмирі.

У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря.

Фондом Бориса Гмирі випущено 15 CD із записами співака. Підготовлені ще 5, а всього буде випущено 45 різноманітних CD-дисків.

Епістолярна спадщина

ред.
  • 150 рукописів науково-популярних і мистецьких статей.
  • 8 зошитів-щоденників обсягом 1865 сторінок(1939—1969). Опубліковані в 2010, обсяг 890 стор.
  • 7 тисяч листів в яких і Гмиря і шанувальники роздумовують над значенням і призначенням високого класичного мистецтва в духовному розвитку людини, суспільства
  • 3,5 тис. офіційних, творчих та протестних листів. Сьогодні — це звинувачувальні акти урядовцям та бездарним артистам, режисерам і «колегам», які жорстоко й підло цькували генія, що й призвело до передчасної смерті.
   
Пам'ятна монета "Борис Гмиря"

Відзнаки

ред.

Пам'ять

ред.

З 2004 року в Києві засновано Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі[7]. Ім'ям Б. Гмирі названі вулиці в Києві, Бучі, Харкові, Сумах, Чернігові, Алевську. Квартира, в якій жив Б. Гмиря на вулиці Хрещатик, зберігається прижиттєвий інтер'єр, особисті речі, проводяться музичні вечори[8].

Ім'ям Гмирі названі музичні школи в Дніпрі, Лебедині, Харкові, Полтаві. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячо-юнацькі фестивалі і конкурси в Дніпрі, Лебедині, Сумах.

У 2003 році до 100-річчя від дня народження співака Національний Банк України випустив ювілейну монету, а Укрпошта — марку і конверти.

2010 року опубліковано унікальне видання «Борис Гмыря. Дневники*Щоденники.1936-1969», упорядник і автор супровідних текстів Г.Принц. Вид-во «Фоліо», Харків, обсяг 55 д.а.

Архівні документи Бориса Гмирі зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМ України). Документи особового фонду Бориса Гмирі № 443 були передані до ЦДАМЛМ України ним особисто 31 травня 1968 р. та у 1980-х рр. його дружиною Вірою Гмирею-Нові. Фонд налічує 64 од. зб. у складі 1 опису за 1920—1980 рр. Документи фонду всебічно репрезентують творчу діяльність Бориса Гмирі як оперного і камерного співака.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Гмыря Борис Романович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Find a Grave — 1996.
  4. ↑ Бражніченко С. О. (2018). Народжений для співу: Борис Романович Гмиря // Культурна спадщина Слобожанщини: збірка наукових статей. Число 37 (PDF). Харків: Курсор. с. 149—156. Архів оригіналу (PDF) за 30 січня 2021. Процитовано 14 березня 2020.
  5. ↑ Wilson, Elizabeth, Shostakovich: A Life Remembered, Second Edition (Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1994, 2006) — c.403
  6. ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  7. ↑ Про Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі. kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 19 лютого 2021.
  8. ↑ Фонд Бориса Гмирі. Квартира-музей. hmyria.com. Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 19 лютого 2021.

Література

ред.
  • Архімович Л. Б. Борис Гмиря (в оперному репертуарі). — К., 1981.
  • Атаманюк А. Назустріч 1 Травня // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 29 квітня. — С. 2.
  • Бондарчук П. М. Гмиря Борис Романович [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 126.
  • Борис Гмиря. — К., 1975.
  • Борисевич Сергій. Борис Гмиря у нашому місті: Архівні знахідки // Подолянин плюс (Кам'янець-Подільський). — 1994. — 23 серпня. — С. 1.
  • Великий Борис // Мельничук Георгій. 1000 незабутніх імен України. — К. : Школа, 2005. — С. 217—219.
  • Гмиря Борис // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. Словникова частина. — Т. 1. — С. 389.
  • Гмиря Борис Романович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — С. 69.. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 69.
  • Гмиря Борис Романович // Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 164­­­–165.
  • Гмиря Борис Романович // Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 156.
  • Голубев П. В. Борис Романович Гмыря. — М., 1959.
  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 67, 114—116, 162, 267.
  • Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 154.
  • І. М. Концерти театру // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 12 квітня. — С. 2.
  • Кириченко Т. О. Борис Романович Гмиря. — К., 1958.
  • Стебун И. Борис Романович Гмыря — народный артист СССР. — К., 1960. (рос.)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гмиря_Борис_Романович&oldid=43943863