Мандрика Петро Васильович
Мандрика Петро Васильович (26.06(08.07)1884, Самарська губернія — 8.04.1943, Москва) — хірург-клініцист, кандидат медичних наук (1939), генерал-майор медичної служби (1943).
| Мандрика Петро Васильович | |
|---|---|
| Народився |
22 червня 1884 Самара, Російська імперія |
| Помер |
8 червня 1943 (58 років) Москва, СРСР |
| Поховання | Новодівичий цвинтар |
| Країна |
.svg){kind=small} СРСР Російська імперія |
| Діяльність | хірург, військовослужбовець, бойовий медик |
| Alma mater | медичний факультет Харківського університетуd |
| Військове звання | генерал-майор |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
 |
Біографія ред.
Петро Мандрика народився 26 червня (8 липня) 1884 року, за радянським паспортом — 10.07.1884, у Самарській губернії в родині міщанина. Батько, Мандрика Василь Олексійович (1837—1924), уродженець Подільської губернії (тепер Хмельницька обл.), в зв'язку зі своїми націоналістичними настроями, був засланий в Бузулукський повіт Самарської губернії. Після повернення в Україну, влаштувався працювати рахунковим працівником (бухгалтером) на Лебединському цукровому заводі Сумського повіту Харківської губернії. Мати, Марія Яківна Мандрика (1850—1932) в дівоцтві Марченко, уродженка Чернігівської губернії. Всього в їхній родині народилося 11 дітей, Петро був десятий[1].
У 1894 році Петро Мандрика вступив до Охтирської чоловічої шестикласної прогімназії, яку в 1900 перетворили в чоловічу гімназію. У 1904 році Петро Васильович, після закінчення гімназії, приїхав з провінційної Охтирки до великого губернського міста Харків і вступив на медичний факультет Харківського університету. [4]
У 1910 році закінчив медичний факультет Харківського університету (тепер Харківський національний медичний університет), витримавши всі іспити, отримав диплом 1 ступеню та звання лікаря. Працював земським лікарем у слободі Миколаївка Валуйського повіту Воронезької губернії (тепер Бєлгородська обл.) протягом чотирьох років[2].
З початком Першої світової війни П. В. Мандрика мобілізований до війська. Отримавши військове звання штабс-капітана, призначений начальником військово-санітарного поїзда (1914—1915). З 1916 по 1918 завідував офіцерським госпіталем для шлунково-кишкових хворих та одночасно працював хірургом у 5-му зведеному та Уяздовському шпиталях[1].
У 1919—1920 П. В. Мандрика — молодший ординатор Варшавсько-Уяздовського шпиталю, від липня 1920 — старший ординатор, з 1921 — завідувач хірургічного відділення Московського військового шпиталю, у 1923—1943 — начальник і головний хірург Центрального військового шпиталю у Москві (нині носить його ім'я)[3].
П. В. Мандрика багато зробив для цього шпиталю — відкриваються стоматологічний і рентгенівський кабінети, лабораторія, а в 1928 році — кабінет фізіотерапії. Великою заслугою Петра Васильовича було те, що він запросив до шпиталю кращих представників тогочасної медицини. У ньому працювали С. П. Федоров — лейбмедик Миколи II, видатний клініцист, вчений С. С. Юдін — академік, хірург-віртуоз, П. А. Герцен (онук знаменитого Герцена). А серед його пацієнтів були начальники Польового штабу Реввійськради, Штабу РСЧА та Генерального штабу, лікував М. В. Фрунзе, К. О. Ворошилова, С. К. Тимошенка, Й. В. Сталіна. В селі. Ніколаєвка (Бєлгород. обл.) Центр лікарів загальної практики відкрив меморіальну дошку на честь Петра Васильовича.
На початку 1943 року різко погіршилося здоров'я Петра Васильовича: загострилася серцева недостатність (перший інфаркт переніс у 1937 році).
Петро Васильович Мандрика пішов з життя 8 квітня 1943 року. Його поховано на Новодівичому цвинтарі в Москві[1][4]. Зображення могил П. В. Мандрики та його дружини наведено на сайті[5]
Наукова діяльність ред.
Петро Мандрика вивчав питання хірургічного лікування хвороб сечового міхура, шлунково-кишкового тракту, гінекології.
Учасник з'їзду військових лікарів у Брюсселі (1935). В 1935—1936 входив до складу радянської делегації на Х Всесвітньому з'їзді хірургів у Каїрі (Єгипет). З 1927 був членом Російського хірургічного товариства.
У 1939 році без захисту дисертації Петру Мандриці присвоєно вчений ступінь кандидата медичних наук. Цей факт став визнанням його заслуг хірурга-практика, який завоював винятковий авторитет.
Останній рік свого життя Петро Мандрика присвятив написанню докторської дисертації про операції на суглобах, але закінчити її не встиг[1].
Напрацювання ред.
На жаль, дуже багатий досвід хірурга Петра Васильовича Мандрики, який практикував понад 30 років, не знайшов належного відображення в медичній літературі.
Найважливіша наукова праця — «К вопросу о полном удалении мочевого пузыря при раке» (ж-л Русская клиника,Т. VIII, Вып. 41,1927)
Нагороди та звання ред.
- Почесна грамота і золотий годинник з написом «Стійкому захисникові Пролетарської Революції від РВР СРСР» до 10-річчя Червоної Армії (1928)
- Орден Червоної Зірки (1933)
- Військове звання «дивлікар» — «дивізійний лікар» (1935)
- Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» (1938)
- Військове звання «Генерал-майор медичної служби» (1943)
- Центральному військовому госпіталю НКО (м. Москва) присвоєно ім'я П. В. Мандрики (квітень 1943)
- Шпиталь імені П. В. Мандрика нагородили орденом Червоного Прапора (1944) [5]
Пам'ять ред.
Найбільш інформативні дані щодо життя та творчості П. В. Мандрики згруповані у публікаціях його внучатого племінника, відомого харківського краєзнавця та філателіста Леоніда Раєнка[6]
Примітки ред.
- ↑ а б в г Раенко, Л. В. (2011). Пётр Васильевич Мандрыка – выдающийся хирург и начальник Центрального военного госпиталя, выпускник Харьковского университета (PDF). Харків: Курсор. Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2020. Процитовано 9 травня 2021.
- ↑ Лісовий, В. М. (ред ) (2010). Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи (укр.). ISBN 978-966-2094-16-9. Архів оригіналу за 11 липня 2020. Процитовано 9 травня 2021.
- ↑ Личное дело Мандрыки Петра Васильевича (PDF). Народный Комиссариат Обороны СССР. Архів оригіналу (PDF) за 9 травня 2021. Процитовано 9 травня 2021.
- ↑ Мандрыка Пётр Васильевич - это... Что такое Мандрыка Пётр Васильевич?. Словари и энциклопедии на Академике (рос.). Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ Мандрыка Пётр Васильевич (1884-1943). novodevichiynecropol.narod.ru. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ Раєнко Леонід Вадимович :: Особистості. kray.korolenko.kharkov.com. Архів оригіналу за 15 грудня 2021. Процитовано 15 грудня 2021.
Література ред.
- Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи: біобібліографічний довідник / за заг. ред. В. М. Лісового. — Х. : ХНМУ, 2010. — 208 с. — [стор. 120]. — Режим доступу : http://repo.knmu.edu.ua/handle/123456789/728 [Архівовано 11 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Мандрыка А. П. Дивврач Петр Васильевич Мандрыка. Воспоминания старшего сына: Машинопись. — Л., 1984—1986. — 86 лл. // «Мемориал» международное историко-просветительское правозащитное и благотворительное общество (Москва). Архив: Фонд 2. — Опись 1. — Дело 86.
- Перцева Ж. М., Раєнко Л. В. Мандрика Петро Васильович [Електронний ресурс] / Л. В. Раєнко, Ж. М. Перцева // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Електрон. текст. дані. — Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=63417 [Архівовано 9 травня 2021 у Wayback Machine.]
- Раенко Л. В. Пётр Васильевич Мандрыка: военный хирург. К 130-летию со дня рождения / Л. В. Раенко. — Х. : ХНУ им. В. Н. Каразина, 2014. — 200 с., ил.
- Раенко Л. В. Пётр Васильевич Мандрыка — выдающийся хирург и начальник Центрального военного госпиталя, выпускник Харьковского университета / Л. В. Раенко // Культурна спадщина Слобожанщини. Історія, краєзнавство та генеалогія. Збірка науково-популярних статей. — Х.: Курсор, 2011. — Випуск 25. — 330 с., 114 іл. — С.70-86. — Режим доступу : http://www.spadschina.kh.ua/assets/files/Vidannya/Kulturna%20spadshina%20sioboganschini%20vipusk%2025.pdf [Архівовано 25 листопада 2020 у Wayback Machine.]