Відкрити головне меню

Російська загально-військова спілка

Naval Ensign of Russia.svg Російський колабораціонізм Flag of Russia.svg
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість Антикомунізм Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії Біла еміграція Колективізація в СРСР Червоний терор Сталінські репресії Друга світова війна Операція «Барбаросса» Смоленська декларація Празький маніфест Комітет визволення народів Росії «Квітневий вітер» Празьке повстання Репатріація (Видача козаків у Лієнці Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов В.Малишкін К.Воскобойник Б.Камінський П.Краснов А.Шкуро К.Кроміаді С.Буняченко Г.Звєрєв М.Шаповалов В. Мальцев Б.Штейфон А.Туркул Т.Доманов Ф.Трухін М.Меандров В.Штрик-Штрікфельдт С.Клич Ґерай В.Гіль С.Павлов В.Баєрський М. Козін

Збройні формування

РОА 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) Козачий Стан Окремий козачий корпус Російська допоміжна поліція ВПС КОНР 15-й козачий кавалерійський корпус СС 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) Дивізія «Руссланд» Російський корпус Гіві Бойовий союз російських націоналістів 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» Російська національна народна армія Російський Добровольчий Полк «Варяг» Російський загін 9-ї армії вермахту Організація «Цепелін» Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз Всеросійська національна нартія Всеросійська фашистська організація Російська національно-трудова партія Російська фашистська партія Російська загально-військова спілка Народна соціалістична партія Росії Національна Організація Російської Молоді Народно-трудовий союз російських солідаристів Союз російської молоді Союз боротьби проти більшовизму Комітет визволення народів Росії


Російський загальновійськовий союз[1][2], Російська загальновійськова спілка (рос. Русский общевоинский союз) (скорочено РЗВС) — створена у 1924 в Білій еміграції під керівництвом генерала П. Н. Врангеля союз, спочатку об'єднав військові організації і союзи Білій еміграції у всіх країнах, у XXI столітті об'єднує нащадків учасників Білого руху та їх однодумців.

ІсторіяРедагувати

РЗВС був наймасовішою організацією російської еміграції, у момент створення союз нараховував до 100 тисяч членів. Є думка, що організація існувала до 1940 року[3] або до 2000 року[4], хоча насправді вона існує до сьогодні[5].

Штаб РЗВС перебував у Парижі, а його відділи та відділення — в країнах Європи, Південної Америки, США та Китаї.

Основним друкованим періодичним виданням РЗВС був журнал «Часовой» (редактор В. В. Орєхов), який почав видаватися зі схвалення генерала П. М. Кутепова в 1929 р. і виходив з перервою на 1941–1945 р. р. аж до початку 1988 р. (формально цей журнал вважався незалежним виданням).

У розпорядженні РЗВС перебував також «Фонд порятунку Росії», з коштів якого фінансувалася його діяльність.

З кінця 1920-х років діяльність РЗВС виявилася зовсім паралізованою. Радянські спецслужби завербували як своїх агентів керівників Союзу, в тому числі адмірала Крилова, генерала Монкевича, а пізніше і генерала Скобліна, що допомагав за гроші більшовикам разом зі своєю дружиною, відомою співачкою Плевицькою. За допомогою іншого агента ГПУ С. М. Третьякова чекісти встановили мікрофони в паризькій штаб-квартирі РЗВС і прослуховували всі таємні збори організації. Найуспішнішими операціями чекістів виявилися викрадення керівників РЗВС, спочатку в 1930 році генерала Кутепова, а через сім років генерала Міллера. Генерали зникли безслідно, викликавши серед частини еміграції паніку через «всемогутності ГПУ». Випадки ці психологічно деморалізували російську еміграцію[6].

Добровольці з РОВС вели підпільну роботу в СРСР, билися проти комунізму і в лавах армій інших країн: під час громадянських воєн у Китаї і Іспанії (1936–1939))[7].

Критиками (Г. Граф, С. Маньков, Й. Верешанін,) відзначається, що РОВС не був єдиним наступником саме Російської Імператорської Армії і Флоту, оскільки існували й інші військові союзи, зокрема Корпус Імператорської Армії і Флоту, з якими РОВС боровся. Крім того, керівництво РОВС не могло встояти перед інфільтрацією агентами ОГПУ ще й тому, що було непослідовно монархічним (протидіяло саме монархічній роботі) і проантантівським.

Разом з тим, в період приблизно 1930–1939 рр.. в активній частині членів РОВС мали місце профашистські настрої.

ІдеологіяРедагувати

Основним принципом Російського Загально-Військового Союзу є самовіддане служіння Батьківщині, непримиренна боротьба проти комунізму і всіх тих, хто працює на розчленування Росії. Російський Загально-Військовий Союз прагне до збереження основ і найкращих традицій і заповітів Російської Імператорської армії та армій білих фронтів Громадянської війни в Росії.

Організаційна структураРедагувати

РЗВС поділено на відділи, що займаються країни та регіони:

У наші дніРедагувати

У ряді міст Росії і України[8], а також країн Російського зарубіжжя діють Відділи, Відділення та Представництва РОВС. Офіційний друкований орган Союзу — журнал «Весник РОВС».

Залишаючись в ідейному плані на позиціях непримиренності, РЗВС ставить своїм завданням домагатися офіційного юридичного засудження діяльності КПРС і КДБ. Так, РЗВС активно виступив на підтримку ініціативи Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) про необхідність міжнародного засудження комунізму[9].

Про негативне ставлення керівництва РЗВС до політичного курсу, що проводиться владою Російської Федерації, свідчить, зокрема, Заява РЗВС з приводу перенесення праху Денікіна до Москви:

Очевидно, що існуючий в Російській Федерації антинаціональний режим, активно продовжує справу руйнації тепер вже останніх залишків історичної Росії, постійно потребує ідеологічному прикриттю своїх злочинів — як минулих, так і нинішніх. Одночасно спадкоємцям ленінської банди необхідно завчасно нейтралізувати і потенційну небезпеку відновлення боротьби проти неї під прапорами і гаслами Російського Білого руху: сьогодні Біла Ідея є виключно актуальною і потенційно дуже небезпечною для путінського і аналогічних йому режимів на території розчленованої Росії! Символічне перепоховання владою Російської Федерації праху колишнього Головнокомандувача ЗСПР ген. Денікіна і найбільшого Білого ідеолога професора І. А. Ільїна якраз і покликане служити цим брудним політичним цілям професійних фальсифікаторів з Луб'янки.[10]

Ідейна позиція РЗВС в наш час[коли?] зустрічає протидію з боку офіційної влади і спецслужб України та Росії, а також з боку зміновіхівської частини Російського Зарубіжжя[11].

Під час вторгнення російсько-терористичних груп на територію України РЗВС активно їх підтримувало, як матеріально, так і збройно.

У зв'язку з прийняттям Першим Відділом РЗВС-у зміновіхівській політики, відкрититою співпрацею зі спецслужбами РФ, участю в терористичній діяльності на території України, зі складу РЗВС-у виходить його Другий Відділ у Малоросії, під командуванням штабс-капітана І.В. Родіна. Першим зі складу Другого Відділу РЗВС-у, на восьмому році своєї служби, вийшло Херсонське Представництво (рапорт від 10 січня 2014 року), а слідом і всі інші представництва Другого Відділу, крім Луганського. Сам штабс-капітан І.В. Родін, в складі частин української армії, взяв участь в боротьбі проти бойовиків ДНР і ЛНР, потрапив в полон під час безпрецедентної спроби прорватися з оточення в "Іловайському котлі". Свої дії, пов'язані з виходом зі складу РЗВС-у, штабс-капітан І.В. Родін обґрунтовує наступним: "Я зворушений свідомістю українського народу, його антикомуністичною програмою, тепер, важливим для України є вихід на той рівень еволюції, на який, свого часу, вийшла Фінляндія". Важливо відзначити і те, що з цієї ж причини, ряди РЗВС-у покинув кістяк Російської Військової еміграції (козаки Всевеликого Війська Донського під проводом отамана Я.Л. Міхєєва (Буенос-Айрес, Аргентина)). Отаман Я.Л. Міхєєв стверджує, що рекомендувавший у 2000 році, нинішнього капітана (майора) І.Б. Іванова на посаду Голови РЗВС, покійний отаман ВВД - Н.В. Федоров, просто помилився у виборі приймача для такої важливої ​​у відновленні Великої, Єдиної Неподільної Росії організації. Таким чином, порушивши основні принципи Російського Загально-Військового Союзу, його Голова - капітан (майор) І.Б. Іванов відвернув від себе, як від лідера Білого руху, практично в повній мірі - Другий Відділ РЗВС-у, а також весь склад Російської Військової еміграції на чолі з отаманом Я.Л. Міхєєвим.

Керівники РОВСРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Дзьобак Володимир. Порівняльна характеристика колаборації населення Росії й України в роки радянсько-німецької війни Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей. НАН України. Інститут історії України. – Вип. 11. - Київ, 2008.
  2. Політичні та військові організації російської еміграції в 1920–1930-х рр. в Європі / В. В. Сазонов // Молодий вчений. - 2014. - № 1(03). - С. 52-57.
  3. Энциклопедический словарь «История Отечества с древнейших времен до наших дней»[недоступне посилання з квітень 2019]
  4. Блинов М. Ю., пор.. Из истории РОВС
  5. новости РОВС
  6. Платонов О. О. Терновий вінець Росії. Історія російського народу в XX столітті. М.: «Родник» Т. 1, с. 871–872
  7. Обращение к испанскому народу по случаю 70-летия окончания войны 1936–1939 гг.
  8. Київський Російський Загально-Військовий Союз. Архів оригіналу за 4 січня 2009. Процитовано 14 квітня 2011. 
  9. . html Росіяни — на підтримку ідеї міжнародного засудження комунізму
  10. Заява РОВС «Білу ідею не поховайте!» з приводу перенесення праху Денікіна до Москви. Київський Телеграф, жовтень 2005 року
  11. html І. Б. Іванов «Русист» як «загроза державній безпеці» Російської Федерації.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати