Вікіпедія

30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська)

30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська/1-ша білоруська) (нім. 30.Waffen-Grenadier-Division der SS (russische Nr. 2)) — німецька гренадерська дивізія Ваффен-СС, сформована на базі бригади допоміжної поліції порядку «Зіглінг». Особовий склад дивізії: білоруси, росіяни, німці та українці[джерело?].[1]

30-та гренадерська дивізія СС
(2-га російська/1-ша білоруська)
30-я гренадерская дивизия СС (2-я русская)
Емблема дивізії
На службі 1 серпня 1944 — грудень 1944
Країна Третій Рейх Третій Рейх
Належність піхота
Вид Waffen-SS Ваффен-СС
Тип СС
Чисельність гренадерська дивізія
Гасло Meine Ehre heißt Treue
(«Моя честь називається вірність»)
Війни/битви Друга світова війна
Командування
Визначні
командувачі		 Ганс Зіглінг
Російський колабораціонізм
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні • Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість • Антикомунізм • Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії • Біла еміграція • Колективізація в СРСР • Червоний терор • Сталінські репресії • Друга світова війна • Операція «Барбаросса» • Смоленська декларація • Празький маніфест • Комітет визволення народів Росії • «Квітневий вітер» • Празьке повстання • (Символіка антирадянських російських національних формувань Другої світової війни • Репатріація (Видача козаків у Лієнці • Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов • В.Малишкін • К.Воскобойник • Б.Камінський • П.Краснов • А.Шкуро • К.Кроміаді • С.Буняченко • Г.Звєрєв • М.Шаповалов • В. Мальцев • Б.Штейфон • А.Туркул • Т.Доманов • Ф.Трухін • М.Меандров • В.Штрик-Штрікфельдт • С.Клич Ґерай • В.Гіль • С.Павлов • В.Баєрський • М. Козін

Збройні формування

РОА • 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) • Козачий Стан • Окремий козачий корпус • Російська допоміжна поліція • ВПС КОНР • 15-й козачий кавалерійський корпус СС • 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) • 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) • Дивізія «Руссланд» • Російський корпус • Гіві • Бойовий союз російських націоналістів • 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» • Російська національна народна армія • Російський Добровольчий Полк «Варяг» • Російський загін 9-ї армії вермахту • Організація «Цепелін» • Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії • Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка • Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз • Всеросійська національна партія • Всеросійська фашистська організація • Російська Трудова Народна Партія • Російська фашистська партія • Російська загально-військова спілка • Народна соціалістична партія Росії • Національна Організація Російської Молоді • Народно-трудовий союз російських солідаристів • Союз російської молоді • Союз боротьби проти більшовизму • Комітет визволення народів Росії

Витоки створення дивізії ред.

Витоки створення дивізії потрібно шукати в період німецької окупації Білорусі, коли німці на зайнятих теренах почали формувати допоміжну поліцію, котра складалась з місцевих мешканців. Завдання створення допоміжної поліції було покладено на СС та поліцію на окупованих територіях. Місцева поліція в залежності від покладених на неї завдань поділялась:

1) основний елемент поліційних сил (Schutzmannschaften-Einzeldienst), який виконував функції жандармерії у містах та селах;

2) розташовані у казармах формування (батальйони), які творились з метою боротьби з партизанами;

3) допоміжна поліція (Hilfsschutzmannschaften), яка підпорядковувалась жандармерії та несла варту у таборах військовополонених;

4) волонтерська та професійна пожежна варта (Feuerschutzmannschaften)[2]

Окремо варто зупинитись на так званих шума-батальйонах. Виділялися три типи:

1) польові батальйони (FeldbataiUone), які в назвах відзначалися буквою «F»

2) варти (Wachbataillone) — «W»

3) запасні (Ersatzbataillone) — «Е»[2]

Шума-батальйони складалися з трьох або чотирьох рот, кожна з яких мала налічувати від 124 (у перший період існування) до 150 чол.[3]

Зазвичай місцевими солдатами командували німецькі командири. До кожного батальйону була прикріплена певна кількість німців: по одному командиру, ад'ютанту і 10 інших службовців у штабі, а також по два офіцери і 58 представників молодшого офіцерського складу в кожній роті, по 2 перекладачі й одному водію. Часто цих вимог не дотримувались.[4]

Дослідники не мають спільної думки щодо числа шума-батальйонів. Ю. Туронко підрахував, що в лютому 1944 р. їх було сім (48-й, 49-й, 60-й, 64-й, 65-й, 66-й, 67-й), і всього в їх складі перебувало 2167 осіб.[5] Інші історики падають цифру 13, 11 або 12 (45-й — 49-й, 60-й, 64-й — 67-й, 69-й).[6]

Формування іноземних стрілецьких поліцейських полків ред.

Згідно з наказом Гіммлера від 29 березня 1943, з частини рекрутів шума-батальйонів, а також німецького персоналу в першій половині 1943 почалося формування іноземних Стрілецьких поліцейських полків, кожен з яких складався з трьох батальйонів. Передбачалося, що один батальйон буде повністю німецький, тоді як два інші повинні складатися з місцевого населення (за винятком офіцерів). У Білорусі був сформований 36-й поліцейським Стрілецький полк (Polizei Schutzen Regiment 36). 24 червня 1943 був сформований штаб, а також 2-й (командир — майор Мільтцав) і третій (командир — майор Крамер) батальйони. 14 липня 1943 з надлишку рекрутів з 48-го і 60-го батальйонів був створений 1-й батальйон. Командиром призначений обер-лейтенант Мартін Вальцін.[7]

Спочатку полк квартирував в Уріччі (близько Слуцька), однак пізніше був передислокований до Воложина, де брав участь у бойових діях проти радянських партизан.[8]

У 1943 р. під час мобілізації в 48-й і 49-й батальйони зголосилося аж 7 тис. добровольців. Однак у зв'язку з жорсткими кількісними обмеженнями більшість було направлено додому.[9] Дослідники не одностайні в оцінці загального числа тих, хто служив у білоруській шуму-поліції. Ю. Туронак вважає, що за час окупації Білорусі у всіх формування поліції служили понад 50 тис. чол.[10]

Евакуація на Захід ред.

У результаті зайняття Білорусі військами Червоної Армії в липні 1944 р. частина білоруської поліції і шума-батальйонів, евакуювалася разом з Вермахтом на Захід. За деякими даними, на Захід потрапило 16 тис. солдатів білоруських військових та військово-поліцейських формувань. Серед них: 6 тис. поліцейських, 8 тис. солдатів БКО і 2 тис. функціонерів СД. Відповідно до інших джерел, ця цифра становила 19 тис. чол. Зусилля Білоруської центральної ради зібрати цю масу в околицях Лодзі виявилися марними. Наприкінці липня 1944 відбулося розформування білоруських шума-батальйонів, яке супроводжувалося включенням їх залишків до складу шума-бригади (Schutzmannschaft-Brigade) під командуванням оберштурмбанфюрера Ганса Зіглінга. Названа одиниця була сформована відповідно до наказу Рейхсфюрера СС від 1 серпня 1944.[11]

Звання та ранги ред.

Іноземний контингент складав переважну більшість особового складу, тому 3 серпня 1944 був визначений правовий статус бійців. Особи іноземного походження повинні були користуватися колишнім рангом за системою, прийнятою в шума, а також званнями СС, до яких у назві додавалося слово «Ваффен». Це означало, що вони знаходяться на службі СС, але безпосередньо не відносяться до «Ордена мертвої голови».

Склад бригади ред.

Бригада Зіглінга складалася з чотирьох полків. Білоруські відділи увійшли до складу кожного з них. Нижче наведений перелік східних формувань з того, як вони були включені в окремі полки бригади:

  • до 1-го полку (створений в місцевості Гради; командир — штурмбанфюрер гінця Остеррейх) увійшли: 60-й білоруський шума-батальйон, сили гебітскамендатури Мінська, частина 34-го батальйону БКО, 57-й і 61-й українські шума-батальйони;

Крім того, в різний час в дивізію входили російський 654-й східний батальйон (Ost Bataillon 654) і залишки батальйону СД із Чернігова.

Відділ артилерії був створений із 56-го артвідділу (Schuma-Art-Abteilung 56) та відділу польової артилерії СС Білорусі (SS-Pol.-Art.-Abteilung «Weissruthenien»). У свою чергу кінний відділ СС (SS-Reiter-Abteilung) був утворений у результаті з'єднання 68-го білоруського шума-батальйону Рагулі (Schuma-Reiter Abteilung 68 — Reiter Schwadron Rogula) i 69-го козачого кінного шума-батальйону (Kosaken Reiter Schutzmannschafts Bataillon F/69).[12]

Національний та соціальний склад ред.

З'єднання Зіглінга не було сформовано шляхом призову добровольців, a являла собою зібрання різних і раніше не пов'язаних між собою формувань. Невипадково дивізія була своєрідною мозаїкою як в національному, так і в соціальному сенсі. У ній зібралися люди з різними переконаннями, життєвим досвідом і військовим життєписом. Наприклад, в одному бойовому з'єднанні виявилися, з одного боку, учасники антипартизанських та каральних акцій, а з іншого — 17- і 18-річні юнаки з мінської офіцерської школи БКО. Крім білорусів та росіян, що становили 70% особового складу дивізії, у ній служили німці, українці, поляки, незначна кількість татар, чехів та вірмен[13]. Офіцерський склад дивізії був укомплектований майже виключно з німців та росіян[14]. Білоруські дослідники часто перебільшують частку та роль білорусів у дивізії. Зазвичай білоруси почувались скривдженими через відсутність власних офіцерів у командному складі дивізії. Їм у командному складі, за сприятливих обставин, відводилась роль перекладачів.

Росіяни ред.

Від початку формування дивізії російський національний елемент у ній був досить значним. Ще на початку формування бригади до її складу було включено чимало росіян зі Смоленська. Крім того в дивізію входив російський 654-й східний батальйон (Ost Bataillon 654). У кожному батальйоні були перекладачі, що володіли російською мовою. Майор В'ячеслав Муравйов зробив російську мову мовою внутрішньої документації дивізії.[15] Старший та молодший офіцерський склад дивізії становили майже виключно росіяни та німці. Багато офіцерів дивізії відкрито виступало за її зближення із власівцями.

Поляки ред.

Від витоків дивізії й до її остаточного розформування в її рядах служили поляки. Оскільки бригада, що згодом була реформована у 2-гу російську дивізію, формувалась із поліцейських частин, в її складі були присутні поляки-поліцаї. Так лише у Барановичах поляки серед поліцаїв становили 20%.[16] Особливо багато поліцаїв-поляків було у Лідській окрузі. Навіть на квітень 1944 р. у Лідській окрузі з 25 комендантів поліції 21 був поляком, a 2/3 особового складу поліцейських також складали поляки.[17] Хоча поляки з числа поліцаїв часто робили спроби перейти зі зброєю у руках на бік АК, це зовсім не значить, що наприкінці війни серед вояків 2-ї російської дивізії не було жодного поляка. Про наявність поляків у дивізії чітко свідчить наказ Зіглінга від 17 листопада 1944 р., згідно з яким потрібно було скласти іменний список офіцерів і солдатів польської національності.[18]

Українці ред.

Відносно значний відсоток українців від загальної кількості особового складу спостерігався у 1-му та 2-му полках. В інших полках він становив 2-4% особового складу. У 3-му батальйоні 4-го полку з 4 до 8 серпня 1944 служило 447 білорусів (64%), 114 німців (16%), 63 поляків (9%), 53 росіян (7,6%), 15 українців (2, 1%) і 3 татар (0,4%).[14]

Придушення Варшавського повстання ред.

Принаймні до 10 серпня 1944 формування квартирувалось в окрузі Остерроде (Східна Пруссія). В околицях Остербурга-Макейм відбулася зустріч з обозом сімей. 6 серпня 1944 бригада отримала наказ прямувати до Варшави, щоб взяти участь у ліквідації повстання.[1]

Господарські роботи ред.

3 грудня до 20 серпня 1944 з'єднання було перекинуто в район Розенберга (Східна Пруссія), де солдати працювали на жнивах. У цей час моральний стан вояків не поліпшився. Незабаром відбулися чергові передислокації. Додатковим чинником, який сприяв дезертирству, були чутки, що рідні військових не перевезені далі на Захід, а використовуються як робоча сила в німецьких господарствах у районі Остерроде, де до них погано ставляться місцеві господарі. Німецькі командири не зуміли створити потрібної атмосфери довіри.[19] Напружений стан у дивізії ускладнював брак перекладачів. У кожному батальйоні повинно було знаходитися від 6 до 10 осіб зі знанням різних мов (як мінімум — білоруської, німецької, російської та польської). Насправді їх число коливалося між 3 та 5 перекладачами у батальйоні.

18 серпня 1944 згадана бригада була розгорнута в 30-ту гренадерську дивізію СС (російську № 2).

Боротьба із французьким рухом опору ред.

В останньому тижні жовтня 1944 дивізія була перекинута до Франції для боротьби з місцевими партизанами. З'єднання увійшло до складу LXIII-го армійського корпусу 19-ї армії групи армій «G» (Верхній Рейн), потім (з жовтня 1944 р.) до складу LVIII-го танкового корпусу 19-ї армії, а з листопада — у LIII-й i LXIII-й армійські корпуси.[20]

У різний час дивізія квартирувалась у місцевостях Мюлуза, Безансона, Діжона і Кальмари. протягом вересня та жовтня 1944 дивізія брала участь у боях з французькими партизанами. Наприкінці жовтня охороняла мости через Рейн. Під час бойових дій спостерігалося масове дезертирство і перехід на бік супротивника. 27 серпня 1944 відбувся бунт у 2-му батальйоні 1-го полку і 2-му батальйоні 2-го полку, в результаті якого було вбито німецьких офіцерів і старшин. 29 серпня 1944 з 4-го полку майже в повному складі дезертирували 1-й та 3-й батальйони, які втекли до Швейцарії. Незважаючи на випадки масового дезертирства і низький бойовий дух військовослужбовців 30-ї дивізії, деякі джерела свідчать про хоробрість солдатів на полі бою. Наприклад, солдати, озброєні тільки ручними гранатами, кидалися в атаку на французькі танки.[21] 22 листопада 1944 командування групи армій «G» інформувало, що військовослужбовці 30-ї дивізії завдали значної шкоди противнику і знищили шість танків.[22] Настрій і рівень бойового духу групи колишніх кадетів мінської офіцерської школи БКО під час бойових дій у Франції описав у щоденнику 6 вересня 1944 німецький офіцер при 30-ї дивізії обер-лейтенант Хансен:

 

У складі 30-ї дивізії знаходиться формування, що складається з офіцерів Союзу білоруським молоді. Попри те, що настрої солдатів дивізії впали, не вистачає озброєння і продовольства, ця білоруська одиниця зберігає стан високої бойової готовності[23].

 

27 вересня 1944 солдати дивізії розстріляли 39 цивільних осіб у населеному пункті Етобон, що у Франції, як відплату за підтримку місцевими мешканцями французького руху опору. Ще 27 цивільних були вивезені до Німеччини, 7 з яких були розстріляні за 10 днів по тому.[24]

Боротьба з дезертирством ред.

3 метою уникнення подальшого дезертирства і бунтів командування вирішило позбутися найбільш нелояльних і нездатних до боротьби елементів. В результаті з 10 до 15 вересня 1944 була проведена чистка серед військовослужбовців 1-го, 2-го і 3-го полків, начального відділу та відділу розвідки. Відібрали 2154 осіб, у тому числі 37 офіцерів і 2117 солдатів. 3 них 18 вересня 1944 в складі 30-ї дивізії були сформовані 1-й і 2-й робочі полки (нім. Schanz-Regiment).[25]

Зарубіжні кадри, спрямовані в ці полки, були позбавлені звань СС і могли користуватися колишніми рангами шума. Каральні полки складалися з двох батальйонів по три роти в кожному. Попри те, що й перші, й другі вважалися невід'ємною частиною дивізії, безпосередньо вони були підпорядковані Арбайтскоманді в Карлсруе.

Масове дезертирство викликало певні зміни в структурі дивізії. 12 вересня 1944 відбулася реорганізація дивізії, в результаті якої був сформований волонтерський батальйон Муравйова (нім. Freiwillige-Einsatz-Bataillon «Murawjew»). Попри те, що серед солдатів цього батальйону було досить багато неросіян, майор В'ячеслав Муравйов зробив російську мову мовою внутрішньої документації.[15]

24 жовтня 1944 дивізія була переформована в триполкову, принагідно змінена нумерація підрозділів. Відтоді дивізія складалася з 75-го (4-го російського), 76-го (5-го російського) і 77-го (6-го російського) полків СС.[26]

Протягом жовтня — листопада 1944 настрої солдатів дивізії не покращилися. 3 наказів Муравйова випливало, що поширеним явищем було зловживання алкоголем. Наказ від 24 жовтня 1944 забороняв солдатам винаймати приміщення поза стінами з'єднання і споживати алкоголь.

Відкликання з фронту ред.

У результаті дезертирства і бойових втрат у грудні 1944 30-та дивізія була відкликана з фронту і направлена в тилову зону — у Баварію. Відомо, що з'єднання перебувало на навчальному центрі Графенвьор (нім. Truppenübungsplatz Grafenwöhr). На 16 грудня 1944 дивізія налічувала всього 4400 осіб. У цей час у місцевості Мюнзінген відбувалося формування 1-ї піхотної дивізії Російської визвольної армії (РОА) (600-ї піхотної дивізії Вермахту) під командуванням полковника С. Буняченка.[27] На поповнення цього з'єднання було вирішено направити залишки іноземного персоналу 30-ї гренадерської дивізії СС. За офіційними даними, в Мюнзінген було переведено близько 5 тис. солдатів.[28] Тобто туди потрапила практично вся дивізія.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Федір Пігідо-Правобережний. "ВЕЛИКА ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА". Спогади та роздуми очевидця
  2. ↑ а б Gdanski J. Zapomniani zolnierze Hitlera. Warszawa, 2005. S. 126–127.
  3. ↑ Gdanski J. Zapomniani zolnierze … S. 67-68.
  4. ↑ Гелагаев A. Білоруські національні військові формування С. 37.
  5. ↑ Туронак Ю. Білорусь під німецькою окупацією. Мінськ, 1993. С. 167–168.
  6. ↑ Abbot P., Thomas N. Partisan Warfare 1941-45. Londyn, 1987. S. 16
  7. ↑ Ibid. S. 247; Bundesarchiv-Berlin-Lichterfelde (BArch.). Sygn.: R19/111.
  8. ↑ Кушаль Ф. Спроби створення білоруської армії. Мінськ, 1999. С. 61.
  9. ↑ Кушаль Ф. Спроби створення білоруської армії. Мінськ, 1999. С. 56, 60.
  10. ↑ Туронак Ю. Білорусь під німецькою окупацією С. 167–168.
  11. ↑ Gdanski J. Zapomniani zolnierze Hitlera. Warszawa, 2005. S. 247.
  12. ↑ ПО-МО. Sygn.: N 756/197а. Vol. 1.
  13. ↑ Кушаль Ф. Спроби створення білоруської армії. Мінськ, 1999. С. 102.
  14. ↑ а б Munoz AJ Forgotten Legions: Obscure Combat Formations of the Waffen-SS. New York, 1991.
  15. ↑ а б BA-MA. Sygn.: RS 3-30/5.
  16. ↑ Кьяра Б. Штодзеннасць за лінією фронту. Окупація, калабарация і опір в Білорусі (1941–1944). Мінськ, 2005. С. 179
  17. ↑ Bialoruskie Zeszyty Historyczne. 2006. Z. 25. S. 149.
  18. ↑ BA-MA. Sygn.: RS 3 / 30. T. 3.
  19. ↑ ПО-МО. Sygn.: N 756/197а. Fol.l.
  20. ↑ Романько O. Коричневі тіні на Поліссі. Білорусь 1941–1945. Москва, 2008. С. 272
  21. ↑ Munoz AJ Forgotten Legions: Obscure Combat Formations of the Waffen-SS. New York, 1991. p. 287
  22. ↑ BA-MA. Sygn.: 756/197a.
  23. ↑ Juergen T. Wen Sie verderben wollen. Bericht des grossen Verrats. Stuttgart, 1952. s. 403
  24. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 лютого 2010. Процитовано 24 травня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  25. ↑ ПО-МО. Sygn.: N 756/197a. Fol. 1.
  26. ↑ Bishop C. Zagraniczne formacje SS. Zagraniczni ochotnicy w Waffen-SS w latach 1940–1945. Warszawa, 2006. S. 156
  27. ↑ Окороков А. Антирадянські військові формування в роки 2-ї світової війни. Москва, 2000. С. 145–147.
  28. ↑ Munoz AJ Forgotten Legions: Obscure Combat Formations of the Waffen-SS. New York, 1991. p. 277
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=30-та_гренадерська_дивізія_СС_(2-га_російська)&oldid=41173031