Російська допоміжна поліція

Російський колабораціонізм
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість Антикомунізм Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії Біла еміграція Колективізація в СРСР Червоний терор Сталінські репресії Друга світова війна Операція «Барбаросса» Смоленська декларація Празький маніфест Комітет визволення народів Росії «Квітневий вітер» Празьке повстання (Символіка антирадянських російських національних формувань Другої світової війни Репатріація (Видача козаків у Лієнці Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов В.Малишкін К.Воскобойник Б.Камінський П.Краснов А.Шкуро К.Кроміаді С.Буняченко Г.Звєрєв М.Шаповалов В. Мальцев Б.Штейфон А.Туркул Т.Доманов Ф.Трухін М.Меандров В.Штрик-Штрікфельдт С.Клич Ґерай В.Гіль С.Павлов В.Баєрський М. Козін

Збройні формування

РОА 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) Козачий Стан Окремий козачий корпус Російська допоміжна поліція ВПС КОНР 15-й козачий кавалерійський корпус СС 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) Дивізія «Руссланд» Російський корпус Гіві Бойовий союз російських націоналістів 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» Російська національна народна армія Російський Добровольчий Полк «Варяг» Російський загін 9-ї армії вермахту Організація «Цепелін» Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз Всеросійська національна партія Всеросійська фашистська організація Російська Трудова Народна Партія Російська фашистська партія Російська загально-військова спілка Народна соціалістична партія Росії Національна Організація Російської Молоді Народно-трудовий союз російських солідаристів Союз російської молоді Союз боротьби проти більшовизму Комітет визволення народів Росії


Російська допоміжна поліція — допоміжна поліція (рос. Русская вспомогательная полиция, нім. Hilfspolizei) — органи виконавчої влади, створені німецькою окупаційною адміністрацією з російських військовополонених і росіян — представників місцевого населення, на окупованих територіях СРСР і РРФСР у роки Другої світової війни. Подібні поліцейські організації існували у всіх окупованих країнах. Мали різне найменування (поліцаї, шуцмани, самозахист, синя поліція і ін.) І різні форми організації.

У ряді батальйонів «шуму», сформованих як українські та білоруські частини, виявилися росіяни, які, бажаючи полегшити своє становище, видавали себе за українців і білорусів. Аналогічна ситуація склалася і в Прибалтиці, де росіяни в масовому порядку надходили на службу в так звані «Латгальськая батальйони» (з російського населення були створені 314-й і 315-й батальйони).

Перший допоміжний поліцейський батальйон був сформований 10 липня 1941 в Білостоці як «український». На ділі в нього записалося і значне число російських військовополонених. У серпні батальйон прибув до Мінська, де був розділений на 41-й і 42-й батальйони «шуму». 41-м батальйоном командував колишній лейтенант РККА Олександр Яловий, 42-м батальйоном — колишній льотчик лейтенант РККА Крючков. Кожен з батальйонів налічував близько 1086 осіб. Формально українськими, а по суті — росіянами, були сформовані в Ростові-на-Дону 166-й, 167-й, 168-й і 169-й батальйони «шуму». Очевидно, російськими по складу були білоруські батальйони «шуму» № 60, 64 і 65, які згодом були включені до складу 30-ї гренадерської дивізії військ СС (2-ї російської), а в кінці війни — передані на формування 600-ї російської дивізії Вермахту.

У Новгороді кримінальну поліцію очолював Борис Андрійович Філістінській, в минулому — вчений-сходознавець і письменник. Філістінській особисто брав участь у викритті і знищенні комуністів і євреїв. Наприкінці війни він став офіцером одного з розвідувально-диверсійних підрозділів VI управління РСХА. Згодом він зумів уникнути розплати, після війни натуралізувався в США під ім'ям Філіппов, де повернувся до літературної праці. Взагалі дуже багато російських співробітників кримінальних відділів допоміжної поліції згодом було прийнято на службу в СД з присвоєнням звань CC.

Отже, об'єктами репресій і знищення в першу чергу ставали євреї. Верховне командування вермахту вже 13 серпня 1941 наказало у всіх тилових районах на захоплених землях створити гетто для єврейського населення.[1]

Батальйон Муравйова

ред.

Батальйон Муравйова — з лютого 1942 101-й шуцманшафт батальйон, (101-й батальйон допоміжної поліції ньому. 101 Batalion Schutzmannschaft / SchutzmannschaftsBtl 101), з червня-липня 1944 перетворений в 23-й батальйон СД (нім. 23 Schutzmannschafts-Bataillon der SD), з 12 вересня 1944 добровольчий батальйон Муравйова (нім. Freiwillige-Einsatz-Bataillon «Murawjew») [2].

У певний момент 30-та гренадерська дивізія СС 1-го формування була охоплена заколотом і масовим дезертирством (в результаті якого повністю дезертирували 2 батальйону). У зв'язку з чим, були зроблені чистки особового складу та зміни в структурі дивізії. 12 вересня 1944 відбулася реорганізація дивізії, в результаті якої був сформований Добровольчий батальйон Муравйова (нім. Freiwillige-Einsatz-Bataillon «Murawjew»).[2]

У складі угруповання СС «Südwest» батальйон діяв в масиві Веркор.

У листопаді батальйон був відкликаний в Рейх, і в січні 1945 року включений до складу 77 гренадерського полку СС новоствореної 30-й гренадерської дивізії СС 2-го формування.

Значний відсоток особового складу представляли вихідці з Білорусі. Незважаючи на це, офіційною мовою для документації було обрано російську [3]. Моральний дух підрозділу був невисоким. Пияцтво і бешкети довелося забороняти окремим наказом.[2]

Пізніше всіх білорусів, які служили в цьому з'єднанні, відправили на формування 1-й дивізії Російської визвольної армії.

Російська народна допоміжна поліція в Криму

ред.

Російська громадянська допоміжна поліція — «російська громадянська допоміжна поліція» була створена в Севастополі відразу після окупації міста — у липні 1941 року. Очолив її поліцмейстер Б. В. Кормчінов-Некрасов, формально підпорядковувався бургомістру Н. Мадатову. Коли в місто прибув підрозділ поліції безпеки і СД на чолі з обер-штурмбаннфюрером Фріком, з допоміжної поліції була виділена слідчо-розшукова частина, або кримінальна поліція (вона іменувалася також «Російська допоміжна поліція безпеки»). Вона була підпорядкована Фріку і активно залучалася до знищення єврейського населення, а також до репресій проти партійно-радянського активу. У 1942 році в її складі служили 120 чоловік, в 1944 році — близько 300. В окупованому Криму до листопада 1942 було створено 8 батальйонів «шума»:

  • № 147 и № 154 — в Сімферополі,
  • № 148 — в Карасубазаре,
  • № 149 — в Бахчисараї,
  • № 150 — в Ялті,
  • № 151 — в Алушті,
  • № 152 — у Джанкої,
  • № 153 — у Феодосії.

Хоча більша частина особового складу цих підрозділів була набрана з кримських татар, в деяких з батальйонів служили і росіяни. За формування кримських підрозділів відповідали, зокрема, місцеві росіяни «колабораціоністи»[3], зокрема майбутній командувач військово-повітряними силами РОА В. І. Мальцев.[4]

Голокост у Білорусі

ред.

У знищенні євреїв у східній Білорусі брали участь російські колабораціоністи з так званої Російської національної народної армії. Штаб РННА в березні 1942 року перебував у селищі Осінторф, Дубровенского району. У містечку Ляди, Дубровенского району, 2 квітня 1942 члени цього формування чисельністю близько 100—150 чоловік брали участь у вбивстві близько 2000 євреїв[5].

На початку 1942 року, під керівництвом начальника російської кримінальної поліції Андрія Лазаренка і начальника поліції Андрія Семенова, була проведена акція зі знищення євреїв у селі Полинковічі (Могильовська область).[6]

За твердженням історика М. Ботвинника, з 20 по 22 жовтня 1941 року, при знищенні Борисівського гетто, поліція розстріляла 7 тисяч осіб. Серед тих, хто вбивав євреїв, був Костянтин Пінін, ленінградець, що відрізнявся неймовірною жорстокістю. Всього в очищенні гетто брало участь 200 поліцейських, деяку частину з них складали росіяни — Архип Орлов, Петро Артемов, Геннадій Васильєв, Леонід Глазов, Володимир Горбунов, Володимир Карасьов, Михайло Добровольський, Григорій Кононов та ін.[7]

Російська допоміжна поліція в боротьбі з підпіллям і партизанами

ред.

За виявлення учасників підпілля були відповідальні в першу чергу співробітники розшукових (кримінальних) підрозділів допоміжної поліції, діяльність яких спрямовувалась, в основному, органами СД. Іноді з цих співробітників формувалися спеціальні загони. Наприклад, такий підрозділ було створено співробітниками СД з айнзатцкоманди-3 в Пскові. Тут була відкрита розвідшколі, де, крім навчання диверсантів, велася підготовка кадрів для міського поліцейського управління. При школі розташовувалося підрозділ поліції, особовий склад якого охороняв концтабір СД в селі Могліно і займався ізоляцією «неблагонадійних осіб».[8]

На північному заході РРФСР, поряд з нацистськими органами розвідки і контррозвідки, в Гдові, Новоржеве, Острові, Печора, Плюсс, Струга Червоних, Старій Руссі функціонували естонські і латвійські відділення поліції безпеки, в яких також служили російські поліцейські.[9]

Німецька влада доручали начальникам поліцейських ділянок підбирати осіб, здатних проникнути в підпілля. До цієї діяльності рекомендувалося залучати близьких родичів і знайомих. Однак підпільники через своїх агентів, які працювали в окупаційній адміністрації, нерідко заздалегідь знали, кого окупанти збираються до них впровадити. З метою виявлення громадян, які підтримували зв'язок з народними месниками, поліція систематично проводила обшуки й облави. У тих районах, де члени підпілля діяли найбільш активно, подібні заходи проводилися часто. У Пскові, наприклад, влітку 1943 року облави проводилися по 10-12 разів на день.[10]

У звіті від 10 листопада 1942 про проведення операції по очищенню від партизан району станції Пригір'я Смоленської області, якою керував начальник поліції Рославля колишній полковник РСЧА Волков, повідомлялося: "Всього перевірка проведена в 60 населених пунктах … З числа затриманих … 96 осіб були передані в руки СД, яка винесла їм вирок. Серед переданих знаходилися 3 партизана, які були послані в села зв'язковими, 15 членів партії, 7 комсомольців ".[11]

Взаємодія німецьких військових і есесівських органів з російської допоміжної поліцією призвело до того, що вже на першому етапі окупації була ліквідована велика частина підпільних груп та їх керівників. Так, у захопленій Смоленської області загинули секретарі Кардимовского підпільного райкому партії Є. І. Биков, А. Е. Гребньов і Т. Ф. Гуреєв, секретар Ярцевского підпільного райкому партії Ф. В. Кузнєцов, Глинського — Ф. Ф. Зімонін, член Смоленського підпільного комітету AM Коля. У Калінінської області були схоплені і розстріляні перші секретарі райкомів В. Є. Єлісєєв, К. Т. Ломтев, С. М. Мазур, І. М. Басов, М. І. Шейко та багато інших.[12]

У Ленінградській області начальник Волотовської районної поліції (агент ГФП) П. І. Мановських і його товариші по службі розгромили місцеву підпільну організацію на чолі з комуністом П. А. Васькін.[13] Пустошкінского району поліція схопила організаторів підпільного і партизанського руху Г. Сидорова і В. Степашкіна, після чого вони були передані ГФП міста Себежа і там розстріляні.[14] Краєзнавець І. І. Цинман з жалем відзначає успішні дії поліції селища Первомайський (Шумяцький район Смоленської області) по знищенню підпільників і євреїв.[15] У Суражі (Орловська область) восени 1942 року, за доносом місцевого начальника поліції Якова Снитко, були проведені поголовні арешти найбільш патріотично налаштованих мешканців міста. Було заарештовано понад 70 осіб, у тому числі і підпільники, відправлені в концтабір Гомеля.[16] У Почепської районі. Орловської області, завдяки активним діям начальника поліції Супрягінской волості Н. В. Конохова, були арештовані і розстріляні кілька активних радянських працівників, у тому числі секретар РК ВКП (б) Василь Сашенко.[17]

Основні російські колабораціоністські формування

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Мюллер Н. Вермахт и оккупация. М., 1974. С. 146.
  2. а б Беларускі легіён СС: міфы і рэчаіснасць. Архів оригіналу за 18 березня 2012. Процитовано 30 червня 2015.
  3. «Коллаборационист» — не слишком удачный термин советской официальной пропаганды. В Русском Зарубежье употребляют слово «коллаборант». Тяга к многословию (и многобуквию) — наследие советского времени («Председатель горисполкома» — вместо «головы» или «мэра» etc.)
  4. СС и Русская вспомогательная полиция (Часть 9) [недоступне посилання з квітня 2019]
  5. Винница Г. Р. Глава 4. Политика оккупационных властей в отношении еврейского населения Восточной Беларуси // Холокост на оккупированной территории Восточной Беларуси в 1941-1944 годах. — Мн. : Ковчег, 2011. — С. 184-185. — 362 с. — 150 екз. — ISBN 978-985-6950-96-7.
  6. Ботвинник М. Памятники геноцида евреев Беларуси. Минск, 2000. С. 34; Дин М. Пособники Холокоста. Преступления местной полиции Белоруссии и Украины, 1941—1944. СПб., 2008. С. 278
  7. Ботвинник М. Памятники геноцида евреев Беларуси. Минск, 2000. С. 34; Дин М. Пособники Холокоста. Преступления местной полиции Белоруссии и Украины, 1941—1944. СПб., 2008. С. 75
  8. Псков в годы Великой Отечественной войны. Л., 1981. С. 41.
  9. Патенко А. Н. Северо-Запад России в планах прибалтийских коллаборационистов / Правоохранительная деятельность в Псковской области: история и современность. Псков, 2006. С. 85.
  10. Ковалев Б. Н. Нацистская оккупация и коллаборационизм в России. С. 127, 130.
  11. Пережогин В. А. Вопросы коллаборационизма / Антипартизанская война в 1941—1945 гг. Москва-Минск, 2005. С. 124.
  12. Логунова Т. А. Указ. соч. С. 95.
  13. Михеев В. П. Оперативно-розыскные и следственные мероприятия по привлечению к ответственности государственных преступников / Контрразведка: вчера и сегодня… С. 35.
  14. Марго В.К Указ. соч. С. 50-51.
  15. Цынман И. И. Бабьи Яры Смоленщины. Появление, жизнь и катастрофа Смоленского еврейства. Смоленск, 2001. С. 209.
  16. Лежнев М. Р. Указ. соч. С. 148.
  17. Звягинцев В. Е. Указ. соч. С. 626, 654.