Празький маніфест

Празький маніфест (Маніфест КВНР) — назва політичної платформи та програмного документу Комітету визволення народів Росії (КОНР).

Празький маніфест
Тип декларація
Підписано 12 листопада 1944
Місце Прага Протекторат Богемії та Моравії
Чинність 12 листопада 1944
Умови боротьба з більшовизмом
Підписанти Власов Андрій Андрійович
Мова російська
Naval Ensign of Russia.svg Російський колабораціонізм Flag of Russia.svg
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість Антикомунізм Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії Біла еміграція Колективізація в СРСР Червоний терор Сталінські репресії Друга світова війна Операція «Барбаросса» Смоленська декларація Празький маніфест Комітет визволення народів Росії «Квітневий вітер» Празьке повстання Репатріація (Видача козаків у Лієнці Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов В.Малишкін К.Воскобойник Б.Камінський П.Краснов А.Шкуро К.Кроміаді С.Буняченко Г.Звєрєв М.Шаповалов В. Мальцев Б.Штейфон А.Туркул Т.Доманов Ф.Трухін М.Меандров В.Штрик-Штрікфельдт С.Клич Ґерай В.Гіль С.Павлов В.Баєрський М. Козін

Збройні формування

РОА 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) Козачий Стан Окремий козачий корпус Російська допоміжна поліція ВПС КОНР 15-й козачий кавалерійський корпус СС 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) Дивізія «Руссланд» Російський корпус Гіві Бойовий союз російських націоналістів 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» Російська національна народна армія Російський Добровольчий Полк «Варяг» Російський загін 9-ї армії вермахту Організація «Цепелін» Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз Всеросійська національна нартія Всеросійська фашистська організація Російська національно-трудова партія Російська фашистська партія Російська загально-військова спілка Народна соціалістична партія Росії Національна Організація Російської Молоді Народно-трудовий союз російських солідаристів Союз російської молоді Союз боротьби проти більшовизму Комітет визволення народів Росії


ПередумовиРедагувати

 
Листівка «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом?» Частина 1
 
Листівка «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом?» Частина 2

Першим політичним документом керівника генерала Власова став лист, направлений 3 серпня 1942 року німецькому командуванню, в якому він пропонував свої послуги у боротьбі з СРСР[1]. У листі йшлося про те, що значна частина військовополонених є опозиційно налаштованими до керівництва СРСР через масштабні передвоєнні Сталінські репресії. У документі пропонувалося створити єдиний центр з формування російської армії, яка буде воювати проти Червоної армії. 27 грудня 1942 року в Берліні був підписано «Звернення Російського Комітету до бійців і командирів Червоної Армії, до всього російського народу та інших народів». Даний документ був підписали Власов Андрій Андрійович і Малишкін Василь Федорович. 3 березня 1943 вийшов відкритий лист Власова «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом?», що мав пропагандистські цілі. Разом з Власовим пропагандистські документи підписувати і готували інші представники колаборантів. Однак ці документи мали незначний вплив н військовополонених. Крім того, самі представники колаборації мали доволі неоднозначну репутацію, що відображалося на відносинах з німецькими владними колами. Власівський рух доволі довгий час не виходив за рамки пропагандистської організації, однак величезні втрати Вермахту в людській силі змусили керівництво Рейху шукати нові способи залучення військовополонених у склад армії. Для цього необхідно було створити організацію, що мала би ознаки «нового російського уряду».

Створення такого «нового уряду» стало можливим після невдалого замаху на Гітлера 20 липня 1944 року. У боротьбі відомств Розенберга, Абвера, СС і Вермахту, в підсумку переміг рейсхфюрер СС Гіммлер. Він наказом Гітлера був призначений Командувачем армією резерву, тобто був відповідальний за формування нових військових частин. Власов і його прихильники розуміли, що це, ймовірно, вже їх останній шанс для створення російської національної армії. Зустріч Власова з Гіммлером відбулася 16 вересня 1944. У підсумку Власов отримав згоду на об'єднання під своїм командуванням всіх російських частин. формування двох нових дивізій та створення органу, що уособлював би собою «російський уряд у вигнанні»[2]. Публіцист Свен Штеенберг ствержує, що:

«Власов наполягав на негайному виведенні всіх російських частин з-під управління німців. Він також вимагав зняття заборони на переговори з представниками національних меншин та їх перепідпорядкування йому. Він заявив про бажання прийняти концепцію устрою Росії як федеративної держави. Остаточне формування російської держави можна буде завершити на основі референдуму»[3].

Гіммлер, як і Власов вважав, що для того, щоб справити більше враження організація «нового уряду» повинна початися з проголошення програмних засад. Для цього пропонувалося скласти декларативний документ — маніфест.

 
Зустріч Власова та Гіммлера

Підготовка документуРедагувати

Після затвердження плану дій у Гіммлера колабораціоністи Власова починають працювати над Маніфестом. Його засадничі позиції належало проголосити на помпезно-урочистій церемонії в Празі, яку обрали тому що вважалося необхідним це зробити саме у слов'янському місті. Жилєнков Георгій Миколайович аргументував вибір Праги як міста для підписання маніфесту так:

«Все це затія німців, на кошти яких проводилося це засідання з метою показати, що комітет нібито незалежний від німців. До того ж деякі члени комітету не вірили в перемогу Німеччини над СРСР і мріяли в майбутньому перейти на бік англо-американських військ для проведення своєї антирадянської діяльності»[4]

Підготовкою документа займалися Василь Малишкін, Федір Трухін та інші. Георгія Жилєнкова було обрано головою комісії. Закінчений текст документа був відправлений Гіммлеру. Він зажадав доповнити маніфест пунктами боротьби проти США і Великої Британії та «про боротьбу проти євреїв». Другий пункт власівці приймати відмовилися, а щодо боротьби проти союзників, після палких суперечок воювати погодилися. Проголошення було намічено на 14 листопада, хоча спочатку його планували провести в річницю Жовтневої революції.

Зміст документуРедагувати

Маніфест складався з 14 пунктів. Згідно них цілями КВНР були: повалення більшовиків і відновлення прав народів, завойованих ними в результаті Лютневої революції, припинення війни і укладення з Німеччиною почесного миру, створення вільної народної державності без більшовиків і експлуататорів. Який почесний мир збиралися укладати члени КВНР з Німеччиною, обумовлено не було, що залишало можливість трактувань[5].

В основу нової державності народів Росії Комітет покладає такі основні засади:

 
Засідання КВНР, де було проголошенко Маніфест
  1. Рівність всіх народів Росії та їх право на національний розвиток, самовизначення і державну самостійність.
  2. Затвердження національно-трудового ладу, при якому всі інтереси держави підпорядковані завданням підняття добробуту і розвитку нації.
  3. Збереження миру і встановлення дружніх відносин з усіма країнами та всебічний розвиток міжнародної співпраці.
  4. Широкі державні заходи щодо зміцнення сім'ї та шлюбу. Дійсна рівноправність жінки.
  5. Ліквідація примусової праці та забезпечення трудящим дійсного права на вільну працю, їх матеріальний добробут, встановлення для всіх видів праці оплати в розмірах, що забезпечують культурний рівень життя.
  6. Ліквідація колгоспів, безоплатна передача землі в приватну власність селян. Свобода форм трудового землекористування. Вільне користування продуктами власної праці, скасування примусового постачання і знищення відміна боргових зобов'язань перед радянською владою.
  7. Встановлення недоторканною приватної трудової власності. Відновлення торгівлі, ремесел, кустарного промислу та надання приватній ініціативі права і можливості брати участь у господарському житті країни.
  8. Надання інтелігенції можливості вільно творити на благо свого народу.
  9. Забезпечення соціальної справедливості та захисту трудящих від будь-якої експлуатації, незалежно від їх походження і минулої діяльності.
  10. Введення для всіх без винятку дійсного права на безкоштовну освіту, медичну допомогу, на відпочинок, на забезпечення старості.
  11. Знищення режиму терору і насильства. Відміна насильницьких переселень та масових висилок. Введення свободи релігії, совісті, слова, зборів, друку. Гарантія недоторканності особи, майна і житла. Рівність всіх перед законом, незалежність і гласність суду.
  12. Звільнення політичних в'язнів більшовизму і повернення на Батьківщину з в'язниць та таборів усіх тих, що зазнали репресій за боротьбу проти більшовизму. Ніякої помсти і переслідування тих, хто припинить боротьбу за Сталіна і більшовизм, незалежно від того, чи вів він її на власне переконання чи вимушено.
  13. Відновлення зруйнованого в ході війни народного надбання - міст, сіл, фабрик і заводів за рахунок держави.
  14. Державне забезпечення інвалідів війни та їх сімей[6].

ЗначенняРедагувати

Якщо для самих «власівців» Манфест мав велике значення, бо де-факто і де-юре Німеччина визнавала їх, та ставила на вищий щабель у взаємовідносинах, то на солдат радянської армії, за словами російського сучасного бібліографа Сергія Глезерова, він не мав жодного впливу:

На радянському боці фронту маніфест виявився майже невідомий, і він не міг сильно вплинути на масову свідомість. Але, як не дивно, маніфест викликав певний резонанс серед радянських біженців, військовополонених та остарбайтерів, які перебували в кінці 1944 року в Рейху. До квітня 1945 КВНР отримав не менше трьохсот тисяч заяв від добровольців, готових вступити у армію КВНР. Остання група полонених командирів прибула з норвезьких таборів в квітні 1945 року[7].

Всі проголошувані демократичні цінності явно не відповідали реальному стану речей. Німеччина, хоч і зазнавала поразки на всіх фронтах, жодним чином не збиралася надалі сприяти відновленню російської державності. Це було насамперед пов'язано з ідеологічними установками правлячої партії. На Заході маніфест був практично невідомий населенню і тільки вже історики дали йому оцінку. Так, англійський історик Р. Конквест писав:

«Виданий ним [Власовим] 14 листопада 1944 політичний "Маніфест"показує, що він аж ніяк не симпатизував нацизму - його єдиною метою була демократична Росія»

У той час як в радянська історіографія не приховує своєї заангажованості у питанні визначення ролі Маніфесту:

«Маніфест являє собою огидний гібрид власовщіни і білогвардійщини, дивовижну суміш націонал-соціалізму [...] чорносотенних гасел, близьких по духу гаслам "Союзу Михайла Архангела" та програми білоемігрантського НТС»

ЛітератураРедагувати

  1. Дробязко С. И. Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил 1941—1945 гг. — М., 2004. с. 296—297.
  2. Штеенберг С. Генерал Власов. — М., 2005. с. 204—205.
  3. Колесник А. РОА — власовская армия: судебное дело генерала А. А. Власова. — Харьков, 1990. с. 56-59.
  4. Андреева Е. Генерал Власов и Русское освободительное движение. (ricolor.org/history/roa/ea/1c).
  5. Цурганов Ю. С. Комитет Освобождения Народов России (1944—1945 гг.) (www.antibr.ru/dictionary/ae_konr_k.html).
  6. Александров К. Русские солдаты Вермахта. Герои или предатели: Сборник статей и материалов. — М., 2005. с. 387.
  7. Коняев Н. М. Генерал Власов. Анатомия предательства.— М., 2008. с.256-257.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Штеенберг С. Генерал Власов. — М., 2005. с. 204—205.
  2. Дробязко С. И. Под знаменами врага. Антисоветские формирования в составе германских вооруженных сил 1941—1945 гг. — М., 2004. с. 296—297.
  3. Штеенберг С. Генерал Власов. — М., 2005. с. 204
  4. Колесник А. РОА — власовская армия: судебное дело генерала А.А. Власова. — Харьков, 1990. с. 58
  5. Колесник А. РОА — власовская армия: судебное дело генерала А. А. Власова. — Харьков, 1990. с. 56.
  6. Текст маніфесту
  7. Празький маніфест. Думка С.Глезерова