Вікіпедія

Харжевський Володимир Григорович

Володимир Григорович Харжевський (нар. 6 травня 1892, Літин, Подільська губернія, Російська імперія (нині — адміністративний центр Літинського району Вінницької області) — пом. 4 червня 1981, Лейквуд, США) — генерал-майор, учасник Першої світової війни, і воєначальник Білого руху на Півдні Росії. Дроздовець, учасник дроздовського походу, останній начальник Дроздовської дивізії. Емігрант, галліполієць. Начальник Російської загально-військової спілки (РЗВС) (1967).

Харжевський Володимир Григорович
Народження 6 травня 1892(1892-05-06)
Літин, Подільська губернія, Російська імперія
Смерть 4 червня 1981(1981-06-04) (89 років)
Лейквуд Тауншип, Оушен, Нью-Джерсі, США
Звання генерал-майор
Командування 3-тя дивізія Добровольчої армії
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
орден Святого Георгія IV ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня орден Святого Станіслава III ступеня орден Святої Анни IV ступеня
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Харжевський.

Біографія ред.

 

Перші роки ред.

Син особистого почесного громадянина Літинського повіту Подільської губернії. 30 вересня 1911 року вступив на військову службу однорічним охотником. 17 жовтня був приведений до присяги, а 11 грудня отртимав звання єфрейтора. 18 лютого 1912 року зарахований до складу навчальної команди 47-го піхотного Українського полку і 5 листопада отримав звання молодшого унтер-офіцера. Згодом отримав звання прапорщика армійської піхоти і 4 серпня 1912 року звільнений в запас із зарахуванням по Літинському повіту Подільської губернії. У 1913 році вступив до Санкт-Петербурзького гірничого інституту[1].

Перша світова війна ред.

У 1914 році з початком Першої світової війни з інституту призваний до армії. У складі новосформованого полку брав участь у боях на Північно-Західному фронті. За бойові заслуги нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня, Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість», Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами і бантом, св. Анни 3-го ступеня з мечами і бантом, Св. Станіслава 2-го ступеня з мечами, св. Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом. У 1916 році в чині штабс-капітана служив у військах Румунського фронту. З 1917 року — капітан.

Білий рух ред.

Перебуваючи на початку 1918 року на Румунському фронті, Володимир Харжевський вступив добровольцем до загону генерала Михайла Дроздовського. Учасник Дроздовського походу 26 лютого — 27 травня 1918 року. Учасник Другого Кубанського походу в рядах Дроздовського полку (літо — осінь 1918 року). З червня 1918 року по жовтень 1919 року — офіцер 1-го Дроздовського полку (капітан (3.6.1919), полковник), а потім з жовтня 1919 року — командир 2-го Офіцерського стрілецького генерала Дроздовського полку. За бойові заслуги в 28 років Володимир Харжевський отримав чин генерал-майора (вересень 1920 року). З жовтня 1920 року по листопад 1920 року — начальник Дроздовської дивізії (змінив на цій посаді хворого генерала Антона Туркула). Проявив особистий героїзм під час боїв у Таврії і на Перекопі восени 1920 року. Евакуйований з Російською армією Врангеля до Галліполі в листопаді 1920 року[2].

Еміграція ред.

Файл:Дроздовцы в Болгарии Туркул, Харжевский, Манштейн 1920-е годы.jpg
Дроздовці в Болгарії. 1920-ті роки. Стоять: генерал-майори Антон Туркул (п'ятий зліва) та В. Г. Харжевський (третій праворуч). У центрі групи в дроздовському кашкеті сидить генерал-майор Володимир фон Манштейн («дідусь»), батько В. В. Манштейна.
 
Могила генерала Володимира Харжевського в Ново-Дівєєво. штат Нью-Йорк.

Учасник Галліполійського сидіння у складі 1-го армійського корпусу в 1920—1921 роках. З 1921 року в Болгарії, а потім з 1924 року в Чехословаччині у Празі, де закінчив Гірничий інститут. З 1944 року проживав у Німеччині, з 1945 року в Марокко, де працював бухгалтером у фірмі Рено, потім з 1956 року працював будівельним проєктувальником в США. У 1964 році вийшов на пенсію і оселився у місті Лейквуд, штат Нью-Джерсі. З 19 травня 1967 року був призначений начальником Російської загально-військової спілки, як наступник померлого генерала Олексія фон Лампі[3].

Помер Володимир Харжевський у Лейквуд 4 червня 1981 року. Похований на православному цвинтарі Новодівеєвського монастиря, штат Нью-Йорк[3].

Примітка ред.

  1. ↑ Харжевский Владимир Григорьевич // Антибольшевистская Россия. Энциклопедический словарь.
  2. ↑ Волков С. В. Белое движение. Энциклопедия Гражданской войны. — М.: Олма-Пресс, 2003. — С. 568.
  3. ↑ а б Генерал В. Г. Харжевский [Архівовано 2009-01-01 у Wayback Machine.]. // Журнал «Кадетская перекличка». — 1981. — № 29.

Література ред.

  • Чичерюкин-Мейнгардт В. Г. Харжевский Владимир Григорьевич (1892—1981) // Новый исторический вестник. 2004. № 2 (11). С. 236—244.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Харжевський_Володимир_Григорович&oldid=41599010