29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська)

військова частина

29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) (нім. 29. Waffen-Grenadier-Division der SS „RONA“ (russische Nr. 1)) — колабораційне тактичне з'єднання Ваффен-СС укомплектоване вояками Російської Визвольної Народної Армії (РОНА) сформоване наприкінці Другої Світової війни.

29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська)
29-я гренадерская дивизия СС «РОНА» (1-я русская)
Герб дивізії
На службі 1 серпня 1944 — вересень 1944
Країна Третій Рейх
Належність Піхота
Вид Ваффен СС
Чисельність Дивізія
Гасло Meine Ehre heißt Treue
(«Моя честь називається вірність»)
Війни/битви Друга світова війна
Варшавське повстання 1944 року[1]
Словацьке національне повстання
Командування
Визначні
командувачі
Б. В. Камінський
К. П. Воскобойнік
Кристоф Дим
Генрих Юрс

Медіафайли на Вікісховищі
Російський колабораціонізм
Друга світова війна
Основні поняття

Колабораціонізм у Другій світовій війні Російський визвольний рух

Ідеологія

Непримиримість Антикомунізм Пораженство

Історія

Громадянська війна в Росії Біла еміграція Колективізація в СРСР Червоний терор Сталінські репресії Друга світова війна Операція «Барбаросса» Смоленська декларація Празький маніфест Комітет визволення народів Росії «Квітневий вітер» Празьке повстання (Символіка антирадянських російських національних формувань Другої світової війни Репатріація (Видача козаків у Лієнці Операція «Кілгол»)

Персоналії

А.Власов В.Малишкін К.Воскобойник Б.Камінський П.Краснов А.Шкуро К.Кроміаді С.Буняченко Г.Звєрєв М.Шаповалов В. Мальцев Б.Штейфон А.Туркул Т.Доманов Ф.Трухін М.Меандров В.Штрик-Штрікфельдт С.Клич Ґерай В.Гіль С.Павлов В.Баєрський М. Козін

Збройні формування

РОА 29-та гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-ша російська) Козачий Стан Окремий козачий корпус Російська допоміжна поліція ВПС КОНР 15-й козачий кавалерійський корпус СС 30-та гренадерська дивізія СС (2-га російська) 30-та гренадерська дивізія СС (1-ша білоруська) Дивізія «Руссланд» Російський корпус Гіві Бойовий союз російських націоналістів 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» Російська національна народна армія Російський Добровольчий Полк «Варяг» Російський загін 9-ї армії вермахту Організація «Цепелін» Російські військові загони Маньчжурської імператорської армії Загін Миколи Козина Політичний Центр боротьби з більшовизмом

Колабораційні утворення

Локотська республіка Республіка Зуєва

Організації

Національно-трудовий союз Всеросійська національна партія Всеросійська фашистська організація Російська Трудова Народна Партія Російська фашистська партія Російська загально-військова спілка Народна соціалістична партія Росії Національна Організація Російської Молоді Народно-трудовий союз російських солідаристів Союз російської молоді Союз боротьби проти більшовизму Комітет визволення народів Росії


Історія створення ред.

Восени 1941 року внаслідок швидкого просування німецьких військ територіями СРСР, було окуповано Орловську та Брянську області. На окупованих теренах в районі 2-ї танкової армії Вермахту німцями було санкціоновано утворення Локотського району, невдовзі розширеного до округу. Ці територіальні формації відоміші в історії під назвою Локотська республіка. Збройні сили Локотської республіки отримали назву «Російська Визвольна Народна Армія» (РОНА). РОНА була укомплектована етнічними росіянами, що мали антирадянські погляди та солдатами-червоноармійцями, котрі опинились в оточенні німецьких військ. З 1942 року РОНА почала проводити мобілізацію до своїх лав не на добровільних, а на примусових засадах. На початок 1943 РОНА нараховувала у своєму складі 5 стрілецьких полків і ряд окремих з'єднань, поміж яких і бронедевізіон. Загальна чисельність РОНА на той час сягала 12 000 воїнів. Хоча головним завданням РОНА була боротьба з партизанами, окремі її частини брали участь у боях із Червоною армією.[2]

Переформатування у дивізію ред.

В серпні 1943 року після початку відступу німецьких військ РОНА було перекинуто до Вітебської області Білорусі, де вона отримала поповнення білоруськими поліцейськими та взяла участь в ряді антирадянських операцій. Незабаром РОНА була включена до складу Ваффен-СС як штурмова бригада, з подальшим розгортанням у гренадерську дивізію СС.

Придушення Варшавського повстання ред.

 
Прапор Російської Визвольної Народної Армії (РОНА)

1 серпня 1944 року у Варшаві піднімається антинацистське повстання, за збігом обставин того ж дня очільник РОНА Броніслав Камінський отримує підвищення до генерал-майора Ваффен-СС. Німецьке командування відправляє дивізію СС «РОНА» на придушення повстання. Дивізія брала участь у придушенні повстання в районі Охота і проявила надзвичайну жорстокість.[3][4] Саме РОНА Камінського, разом із добірними частинами СС, по звірячому придушили повстання і знищили Варшаву у серпні 1944 р. Довгі роки радянська і польська комуністична пропаганда, а нині польська екстремістсько-шовіністична преса, свідомо перекручують факти і приписують ці злочини дивізії «Галичина». За вказівкою командувача каральних антипартизанських сил[5] обергруппенфюрера СС Еріха фон дем Баха, Камінського було розстріляно через непослух і звірства вояків РОНА.[6]

Після страти Камінського ред.

Новим командиром 29-та гренадерської дивізії СС «РОНА» став бригадефюрер СС, генерал-майор Ваффен-СС Кристоф Дим, а заступником лишився полковник РОНА ваффен-оберштумбаннфюрер СС Георгій Белай. Залишки вояків дивізії були відправлені на придушення Словацького національного повстання. Вже у листопаді 1944 році колишні вояки 29-та гренадерської дивізії СС «РОНА» були влиті до 1-ї дивізії РОА під керівництвом Власова, незважаючи на протести останнього.

Командири ред.

  • Бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС Броніслав Камінський (1 — 28 серпня 1944)
  • Бригадефюрер СС і генерал-майор поліції Крістоф Дім (28 серпня — 27 вересня 1944)
  • Группенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції Генріх Юрс (27 вересня — жовтень 1944)

Джерела ред.

Галерея ред.

Посилання ред.

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 21 травня 2010. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 28 серпня 2009. Процитовано 21 травня 2010. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 1 грудня 2009. Процитовано 21 травня 2010. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 червня 2015. Процитовано 21 травня 2010. 
  5. Українська повстанська армія // Довідник з історії України (А−Я) / за ред. І. Підкови та Р. Шуста — 2-е вид. — К. : Генеза, 2001. — 1136 с. — ISBN 966-504-179-7.
  6. Ігор Федик. [https://archive.today/20120914173718/http://www.ukrslovo.com.ua/work/archive/2010/13/06.html Скільки росіян служило Гітлеру. Не солдати винні, а вожді. Не проклинайте солдатів!