Військово-Морські Сили Збройних Сил України

Військо́во-морські́ си́ли Збро́йних си́л Украї́ни — вид збройних сил України, призначений для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника у визначених військово-морських зонах[1] самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам Збройних сил України на приморському напрямку.

Військово-морські сили Збройних сил України
Emblem of the Ukrainian Navy.svg
Емблема Військово-Морських Сил Збройних Сил України
На службі 12.жовтня.1917 року — 21.листопада.1921 року,
відтворені 12.грудня.1991 року
Країна  Україна
Вид ЗСУ Збройні сили
Тип військово-морські сили
Роль ведення бойових дій на морі та підтримка сухопутних військ на узбережжі
Чисельність 6500
Штаб Flag of Odessa.svg Одеса
Штандарт блакитний, золотий         
Річниці 29.квітня.1918 року
21.липня.1991 року
1-ша неділя липня
14 жовтня
Війни Радянсько-українська війна 
Операція «Океанський щит» 
Російська збройна агресія проти України 
Інцидент у Керченській протоці
Веб-сайт navy.mil.gov.ua
vms-ukraine.info
Командування
Командувач Standard of the Ukrainian Navy Commander-in-Chief rect.svg контрадмірал
Олексій Неїжпапа
Начальник штабу віце-адмірал
Андрій Тарасов
Визначні
командувачі
Андрій Покровський, Михайло Остроградський, В'ячеслав Клочковський, Олександр Гадд, Володимир Савченко-Більський, Михайло Білинський, Святослав Шрамченко
Знаки розрізнення
Прапор та Гюйс Naval Ensign of Ukraine.svg
Flag of Ukraine.svg
Майвець Ukrainian Navy Pennant.svg
Кругляк морської авіації Roundel of Ukraine – Naval Aviation.svg
Нарукавний знак НЗ ВМС.svg
Беретний знак БЗ ВМС.svg
Авіація
Патрульні літаки Бе-12
Транспорт Ан-2, Ан-26
Універсальні
гелікоптери
Ка-27ПЛ/ Ка-27ПС, Ка-29, Ка-226, Мі-8

Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі

У складі ВМС ЗС України до російського вторгнення проходило службу 15470 осіб, на озброєнні перебувало 5 корветів, 1 фрегат, 3 тральщики, 2 десантні кораблі, 1 підводний човен, 49 допоміжних кораблів і 35 літаків.

Історія

 
Запорожці на «чайках» під головуванням гетьмана Петра Сагайдачного знищують турецький флот і захоплюють Кафу в 1616.

Історія українського флоту сягає часів Київської Русі. За тих днів руський княжий флот забезпечував торгову безпеку у Чорному і Азовському морях. Існували віддалені руські морські торгові і державні колонії Тмутараканського князівства, на Дунаї, Дону і Волзі.

Літописні джерела, серед яких «Повість минулих літ», розповідають про походи княжого флоту на Царгород, який на той час був столицею могутньої Візантійської імперії.

Українські козаки успішно воювали проти турків на Дніпрі і у Чорному морі, досягаючи Царгорода (Константинополь). Тодішній флот базувався на Січі. Його основу складали легкі плоскодонні човни — «Чайки». Висока маневреність та невеликі розміри дозволяли козацьким чайкам непомітно нападати на кораблі противника. Козаки могли тримати свій флот у річних плавнях і в найбільш неочікуваний момент завдати вирішального удару супротивнику. У складі Чорноморського козацького війська існувала та успішно діяла під час другої російсько-турецької війни Чорноморська козацька флотилія.

За часів Української Народної Республіки російський імператорський Чорноморський флот перейшов під український прапор. За часів Української Держави весь Чорноморський флот увійшов до складу українських військово-морських сил.

Після провалу української національної революції та встановлення радянської влади над півднем України, 25 січня 1921 року голова РНК України Християн Раковський підписав постанову про підпорядкування всіх флотів та флотилій Чорного та Азовського морів більшовицькому військовому керівництву. Так почалася доба радянської історії українського флоту.

Під час Другої світової війни, Чорноморський флот СРСР вів активну боротьбу з сухопутними та морськими військами країн Осі, брав участь в обороні Севастополя.

Після відновлення Незалежності України

Кардинально новий етап у історії вітчизняного флоту розпочався після проголошення Акту про Державний суверенітет України (16 липня 1990 року) та Декларації про незалежність (24 серпня 1991 року) — тепер, коли Україна відновила свою державність, вона повинна була отримати і власний флот, оскільки зробила свій внесок у розбудову Військово-морських сил СРСР.

У січні 1992 року Україна розпочала формування власних Збройних Сил та створення Військово-Морських Сил. У зверненні першого Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил Леоніда Кравчука до військовослужбовців угруповань військ, що базувалися на українській території, відзначалось, що вони входять до складу Збройних Сил України, а особовому складу необхідно до 20 січня 1992 року прийняти військову присягу на вірність народу України.

18 січня 1992 року особовий склад 3-ї школи водолазів Чорноморського флоту у м. Севастополі під керівництвом капітана 3 рангу Олександра Клюєва склав присягу на вірність народу України[2].

26 січня 1992 року прийняла присягу 17-та бригада кораблів охорони водного району Кримської військово-морської бази (командир - капітан 2 рангу Шалит Ю.В.),

29 січня 1992 року Міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов направив телеграму командувачу ЧФ з вимогою привести флот до присяги Україні.

22 лютого 1992 року склав присягу на вірність народу України 880-й окремий батальйон морської піхоти ЧФ (командир - майор Рожманов В.Г.). У лютому-березні 1992 року прийняли присягу на вірність Україні особовий склад протичовнового корабля "Сметливый", батальйон морської піхоти, екіпаж крейсера "Михаил Кутузов", екіпаж підводного човна дивізії підводних човнів[3].

3-5 квітня 1992 року в Києві проходив 3-й з'їзд Спілки офіцерів України за участі офіцерів і мічманів Чорноморського флоту. Капітану 1 рангу Є.Лупакову, полковнику В.Індилу, капітанам 2 рангу В.Шишову, М.Тихонову, Ю.Шалиту, капітанам 3 рангу О.Пляшечникову, О.Клюєву, майору В.Рожманову, старшому лейтенанту М.Рудю та іншим флотським делегатам за сприяння народного депутата України С.Хмари вдалося зустрітися із заступником Голови Верховної Ради України В.Дурдинцем і Міністром оборони України генерал-полковником К.Морозовим та визначити невідкладні заходи формування ВМС України. Діяльність Спілки офіцерів України щодо відродження національних ВМС була винятково вагомою. Саме офіцери — активні члени Спілки першими складали присягу на вірність Українському народові, проводили активну роз'яснювальну роботу, опрацьовували проєкти перших нормативно-правових документів у військово-морській галузі, стали першими керівниками відроджених ВМС.

6 квітня 1992 року представник Міністерства оборони України на Чорноморському флоті капітан 1 рангу Євген Лупаков очолив створену організаційну групу ВМС України, яка розпочала практичну робота по розбудові національного флоту в умовах інформаційного, а часто і силового спротиву Чорноморського флоту і місцевих проросійських сил, які всебічно підтримувалися і забезпечувалися військово-політичним керівництвом Російської Федерації. 7 квітня над будівлею на Історичному бульварі Севастополя, де тимчасово розміщувалася організаційна група, майор Геннадій Варицький встановив Державний прапор України.

8 квітня 1992 року видано Директиву Міністра оборони України №Д-8 «Про формування Військово-Морських Сил України», якою генерал-полковник К. Морозов поставив завдання розпочати формування ВМС України зі штабом в м. Севастополі.

У квітні 1992 року до Севастополя прибули Головнокомандуючий ВМФ Росії адмірал Володимир Чернавін та віце-президент Росії Олександр Руцькой, які заявили, що Чорноморський флот був і залишиться російським. Офіційне керівництво Росії закликало моряків не присягати Україні, а усі військовослужбовці, які присягнули Україні, були усунуті з посад. У квітні 1992 року Президент Росії Борис Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії.

9 липня 1992 року склав українську присягу особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону – пункту управління Головної бази ЧФ. Це був удар у самісіньке серце проросійських сил. 10 липня о 12:25 у 810-й бригаді морської піхоти зіграли бойову тривогу, яка перетворилася на бойову готовність "Повна": особовому складу видали бронежилети й набої. Російська десантно-штурмова група з 25 осіб увійшла до комендатури[4].

Проблема розподілу Чорноморського флоту СРСР, який опинився на території незалежної України постала досить гостро. Росія бажала отримати більшу частину кораблів та ресурсів флоту, а окрім того активно використовувала його у своїй шовіністичній політиці в Криму.

 
СКР-112 під час повстання

Двоякими були і настрої серед особового складу флоту: частина офіцерів не бажала перейти на службу під Український прапор, інша — навпаки прагнула служити молодій Україні. Були і випадки радикальних дій з боку проукраїнських офіцерів та екіпажів бойових кораблів. Приклад тому — Повстання на сторожовому кораблі СКР-112, яке сталося 21 липня 1992 року. Тоді команда сторожового корабля СКР-112 вирішила підняти національний прапор України, що передбачало вихід корабля зі складу Чорноморського флоту. Такі дії, що прямо суперечили офіційній політиці Кремля, викликали неприховане обурення командування ЧФ Росії. З метою змусити екіпаж СКР-112 відмовитися від присяги на вірність українському народові, з російського боку був застосований прямий тиск із залученням сторожового корабля «Разітєльний», двох протичовнових літаків Бе-12 та інших кораблів і особового складу. Тільки злагоджені дії з боку проукраїнських військовиків та керівництва ВМС України унеможливили подальшу ескалації конфлікту.

Поділ Чорноморського флоту колишнього СРСР та встановлення правового статусу перебування ЧФ Російської Федерації в Криму

За період 1992-1997 років відбулась низка зустрічей українського та російського Президентів, інших керівників обох країн, на яких проведені переговори та підписані угоди про розподіл Чорноморського Флоту, про статус міста Севастополя, про умови та термін тимчасового перебування Чорноморського флоту ВМФ Росії в Криму.

6 квітня 1992 року Президент України Леонід Кравчук видав указ про переведення ЧФ під юрисдикцію України. 7 квітня 1992 року Президент Росії Борис Єльцин оголосив його власністю Росії. Щоб уникнути відкритої конфронтації, президенти відкликали укази. Після цього країни почали ділити флот за столом переговорів.

23 червня 1992 року в угоді між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин Президенти України та РФ погодились на договірній основі використовувати існуючу систему базування і матеріально-технічного забезпечення ЧФ та утриматись від односторонніх дій до завершення переговорів[5].

3 серпня 1992 року була укладена угода про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР[6] у якій встановлювалось, що Чорноморський флот підлягає розподілу з метою створення на його базі ВМС України на ВМФ Російської Федерації, на перехідний період, який триває до 1995 року включно, призначається консенсусом Об'єднане Командування Чорноморським флотом.

15 січня 1993 року укладена міжурядова угода про співробітництво в галузі кораблебудування та судноремонту[7] за умовами якої українська сторона зобов'язувалась здійснити на кошти РФ добудову на суднобудівних і судноремонтних підприємствах України і передачу до складу ВМФ Росії недобудованих кораблів, суден і плавучих технічних засобів зі ступенем готовності понад 50 відсотків[8]. Під час спільного використання Чорноморського флоту українська сторона розпочала також вводити до складу військово-морських сил України новозбудовані кораблі, закладені ще за часів СРСР. У червні 1993 року розпочав ходові випробування побудований на заводі "Ленінська кузня" малий протичовновий корабель «Луцьк». 14 липня 1993 року з керченського суднобудівного заводу «Залив» доСевастополя прибув фрегат «Гетьман Сагайдачний»[9].

17 червня 1993 року відбулась зустріч Л. Кравчука з Б. Єльциним під Москвою, де було підписано угоду про заходи з формування ВМС України та ВМСФ Росії на базі Чорноморського флоту, у якій регулювалось питання про розподіл ЧФ між Україною та РФ у співвідношенні 50 на 50 відсотків[10]. Надалі кожна країна мала право формувати власні ВМС. Крім того, Росія пообіцяла допомагати Україні у вирішенні соціально-економічних проблем в Севастополі та інших регіонах, де розміщуватиметься російський морський флот.

Але вже 3 вересня 1993 року, під тиском Росії щодо сплати Україною заборгованості за спожитий газ, Президенти України та РФ у складі так званих Масандрівських угод підписали протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту[11], яким державним делегаціям РФ і України доручалось опрацювати питання, пов'язані з розробкою угоди, відповідно до якої весь ЧФ з усією його інфраструктурою в Криму мав використовуватись Росією і отримати російську символіку. У засобах масової інформації протокол оприлюднений не був[12].

9 квітня 1994 року з Одеської військово-морської бази російська сторона в односторонньому порядку під прикриттям ударної корабельної групи ЧФ та під загрозою використання зброї вивела до Севастополя гідрографічне судно "Челекен" з демонтованим без погодження з українською стороною радіонавігаційним обладнанням. Запобігаючи незаконному вивезенню флотського майна до Росії, керівництво України обґрунтовано блокувало окремі тилові підрозділи ЧФ, які перебували поза межами Криму. 10 квітня 1994 року спецпризначенцями Збройних Сил України був узятий під контроль район дислокації 130-го окремого дивізіону консервації кораблів Чорноморського флоту в Одесі. Операцією керував командувач ВМС України віце-адмірал В. Безкоровайний, який перебував у Одесі на кораблі управління «Славутич». Під час цього заходу було заарештовано кілька військовослужбовців ЧФ, які намагалися чинити опір українським спецпризначенцям. У відповідь на ці дії командування ЧФ підвищило бойову готовність 810 окремої бригади морської піхоти. Усі бойові кораблі ЧФ РФ отримали розпорядження повернутися до головної Севастопольської бази. Одночасно, за наказом командувача ЧФ, припиняється подача електроенергії на командний пункт 174-ї зенітно-ракетної бригади військ ППО України[13][14].

15 квітня 1994 року Президентами України та РФ укладена чергова угода про поетапне врегулювання проблем Чорноморського флоту[15], згідно з якою ВМС України і ЧФ РФ мали базуватись роздільно, при цьому Україна отримала б 15-20 відсотків кораблів і суден ЧФ.

9 червня 1995 року у м. Сочі новообраним Президентом України Л. Кучмою та Президентом РФ укладена угода щодо Чорноморського флоту, у якій встановлено, що основною базою ЧФ РФ з розміщенням у ній штабу ЧФ РФ є м. Севастополь, ЧФ РФ використовує об'єкти Чорноморського флоту в м. Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об'єктів оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення в Криму. Із стану, що існував на 3 серпня 1992 року, Україні передавалось 18,3%, Російській Федерації - 81,7% кораблів та суден Чорноморського флоту[16].

3—4 серпня 1995 року експертами Міністерства економіки разом з експертами Міністерства оборони України попередньо було визначено вартість оренди об’єктів, інфраструктури та оціночна вартість кораблів та суден, які передаються ЧФ. Робочими групами для проведення взаєморозрахунків у зв'язку з розподілом Чорноморського флоту, утвореними відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 квітня 1996 року № 273-р[17], підраховано, що ЧФ РФ на території України використовує 18232,62 га земель, на яких розташовано 4591 будівлю та споруду (з них у Севастополі — 312,49 га земель, 3571 будівля та споруда, поза межами міста — 14920,13 га земель та 1020 будівель та споруд). Акваторія бухт у Севастополі та Феодосійському порту, які використовує ЧФ РФ, складає відповідно 1872820 кв. м та 99400 кв. м. Визначено, що оціночна вартість кораблів та суден, що передаються ЧФ РФ в порядку взаємозаліку (127 кораблів та суден) складає 2992,78 млн. дол. США. Також проведені розрахунки плати за забезпечення використання повітряного простору України силами і засобами ЧФ РФ та за використання радіочастотного ресурсу України[18].

28 травня 1997 року прем'єр-міністри України і Росії Павло Лазаренко та Віктор Черномирдін підписали міжурядові угоди про параметри поділу ЧФ[19], про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням ЧФ на території України[20] та про статус і умови перебування на території України Чорноморського флоту Росії, термін дії якої був встановлений до 2017 року. Зазначені угоди були ратифіковані Верховною Радою України 24 березня 1999 року[21].

1 червня 1997 року розпочався 3-й етап розподілу об'єктів ЧФ, протягом якого до складу ВМС України було прийнято великий підводний човен «Запоріжжя» (Б-435), три фрегати — «Севастополь» («Разительный»), «Дніпропетровськ» («Беззаветный»), «Миколаїв» («Безукоризненный»), корвети «Одеса» і «Суми», морські тральщики «Черкаси» і «Жовті Води», три ракетних катери — всього 11 бойових кораблів, 39 суден забезпечення, 4 командні пункти, 2 вузли зв'язку, 2 госпіталі тощо. Всього у процесі розподілу ЧФ до складу ВМС України було прийнято 43 кораблі, 132 судна і катери, 12 літаків, 30 гелікоптерів, 227 берегових об'єктів, а також інша техніка, озброєння та боєприпаси, які у більшості випадків виявилися непридатними до застосування. Особливо занедбаними були бойові кораблі, які повністю були виведені з ладу, жоден з них не мав можливості самостійно вийти в море. Однак, за рішенням тодішнього командувача ВМС адмірала М. Єжеля все приймалося у стані, який був на момент приймання непридатним для використання, без висування жодних претензій до російської сторони. Чорноморський флот не передав ВМС ЗС України жодного об'єкту в центрі міста і жодного військового закладу культури у Севастополі.

21 квітня 2010 року Президентом України В. Януковичем та Президентом РФ В. Путіним підписана угода з питань перебування ЧФ РФ на території України[22], якою дію угоди про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України продовжено "на двадцять п'ять років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії".

Докладніше: Харківські угоди

Міжнародне співробітництво та участь у миротворчих операціях

17 березня 1994 року під час офіційного візиту Міністра оборони України генерала армії України В.Радецького та командувача ВМС України віце-адмірала В.Безкоровайного до Румунії, було підписано угоду про співпрацю між оборонними відомствами двох держав[23], в тому числі і в питаннях взаємодії їх флотів. Ця угода стала першим офіційним документом міждержавного рівня в форматі міжнародного військового співробітництва сучасних Військово-Морських Сил України.

Під час громадянської війни в Лівії десантний корабель «Костянтин Ольшанський» успішно евакуював із зони бойових дій 193 людини, серед яких 85 громадян України[24].

У вересні 2013 року український флот був залучений до боротьби з сомалійськими піратами, дії яких завдають значної шкоди мореплавству. Для цього до берегів Сомалі відправився флагман Українських ВМС фрегат «Гетьман Сагайдачний»[25]. Але через російську агресію у Криму, корабель був вимушений завчасно припинити похід та повернутися в Україну[26].

Кримська криза

Після революційних подій та усунення президента, у Криму розпочалися активні виступи проросійських сил. Для їх підтримки, 26 лютого російські війська починають вторгнення в Україну. Українські війська, дислоковані у Криму, не чинили збройного опору агресорам, обмежившись обороною місць дислокації та військової інфраструктури. У перші дні конфлікту українські кораблі, що стоять у Криму, не покинули півострів і були заблоковані на своїх базах. Також російські війська заблокували всі берегові об'єкти українських ВМС, серед них і штаб та сили берегової оборони[27]. У Севастополі для блокування українських кораблів росіяни використовували буксири, які виставлялися за декілька сотень метрів від причалів, що робило неможливим активне маневрування заблокованих кораблів у вузьких севастопольських бухтах[28]. Щоб заблокувати українські кораблі на озері Донузлав російські військові затопили чотири судна, включаючи списаний протичовновий корабель «Очаків»[27]. З моря український флот блокувала група російських кораблів на чолі з ракетним крейсером «Москва»[29].

Заблокованим кораблям та військовим частинам росіяни висунули ультиматум: здатися, або перейти на їхню сторону. Але жодна військова частина, жоден корабель не виконали ультиматуму, залишившись вірними українській присязі. Водночас, присягу зрадив новопризначений командувач українських ВМС контр-адмірал Денис Березовський, що 2 березня перейшов на бік агресора.[30] Терміново на його місце був призначений контр-адмірал Сергій Гайдук[31].

Ніхто з учасників конфлікту не застосовував зброю на ураження, але російські війська неодноразово намагалися захопити українські кораблі та військові об'єкти. При цьому в атаках часто брали участь бойовики з кримської самооборони та проросійські активісти. 2 березня російські військовики за допомогою бронетранспортера намагалися захопити склади зброї на території 191-го навчального загону ВМС. Під час атаки українські офіцери стали живим щитом перед бронетехнікою і не дали противнику заволодіти зброєю[32]. 4 березня відбулася спроба захопити корабля управління «Славутич». До нього підійшов буксир із озброєною спецгрупою на борту та намагався взяти корабель на абордаж, але екіпаж «Славутича» відбив атаку[33]. Найбільшим досягненням українських ВМС у цей період стала успішна евакуація літаків та вертольотів Морської авіаційної бригади із заблокованого аеродрому біля міста Саки[34]. 9 березня це летовище захопили російські війська за підтримки місцевих сепаратистів, ставши першим важливим об'єктом українських ВМС, який вдалося захопити агресорам[35].

Під час конфлікту на українських військовиків регулярно чинили моральний тиск: росіяни постійно висували ультиматуми, погрожуючи штурмом із застосуванням зброї, а сепаратисти погрожували кримінальними справами за надуманими звинуваченнями[36][37]. Коли такі методи не діяли, вони вдавалися до викрадень українських військовослужбовців та погроз їхнім сім'ям[38][39][40].

Після офіційної анексії Криму Росією 18 березня, агресори різко активізували свої дії. На той час територію півострова повністю контролювали російські війська, а продуктів харчування і питної води в заблокованих частинах вистачало тільки на 7-10 днів[41]. Крім того значно знизився моральний дух військовослужбовців.

19 березня бойовики кримської самооборони захопили штаб ВМС України, під час штурму командир українського флоту контр-адмірал С. Гайдук був викрадений та вивезений у невідомому напрямку[41]. У той же день опір припинили війська берегової оборони[41]. До 21 березня майже всі українські кораблі були захоплені або здалися добровільно, в строю залишилися тільки шість кораблів: один у Севастополі (корабель управління «Славутич») і п'ять на озері Донузлав (ВДК «Костянтин Ольшанський», СДК «Кіровоград», корвет «Вінниця», тральщики «Чернігів» і «Черкаси»)[42]. Того ж дня, 21 березня, українські кораблі на Донузлаві спробували вирватися із блокади, але невдало[43]. 22 березня російські війська захопили «Вінницю» і «Славутич», а «Чернігів» і «Кіровоград» — здалися самі[44][45][46]. 23 березня був захоплений 72-й центр інформаційно-психологічних операцій[47]. В ніч 24 березня окупанти штурмом захопили місце розташування 1-го батальйону морської піхоти у Феодосії, а 80 українських військовослужбовців, які чинили активний опір — узяли в полон[46]. Вечором того ж дня був захоплений «Костянтин Ольшанський». Також 24 березня російські війська двічі атакували тральщик «Черкаси», але команда корабля відбила атаки[46]. Тільки наступного дня, після двогодинного штурму із застосуванням спецпризначенців, вертольотів та швидкісних катерів агресори змогли захопити корабель[48].

Загалом у результаті кримських подій флот утратив 51 корабель, під українським прапором залишилися тільки 10 кораблів та допоміжних суден, включаючи флагман "Гетьман «Сагайдачний»[49][50]. Із військовослужбовців українських ВМС 1/3 залишилися служити України, ще третина звільнилася, а інші перейшли на сторону окупантів[51]. Також через російську агресію Україна втратила ключові військово-морські бази та розвинену інфраструктуру для базування флоту.

Росія спочатку планувала привласнити собі захоплені кораблі і включити частину із них до свого флоту[52][53]. Але Україні шляхом переговорів вдалося вмовити російську сторону повернути кораблі. І вже 11 квітня Україна отримала назад ракетний катер «Прилуки» і танкер «Фастів»[54]. Станом на 3 червня Росія повернула 35 кораблів, але в Криму залишаються ряд бойових кораблів включаючи «Костянтин Ольшанський», «Тернопіль», «Хмельницький», «Луцьк» і «Придніпров'я»[55].

Дезертирство до Росії

Після анексії Криму Росією, велика кількість службовців та офіцерів флоту перейшла на службу до Російської Федерації, або звільнилася зі служби. Серед них були члени командування ВМС. Український флот зібрав та оприлюднив перелік зрадників та дезертирів.[56]

  • віце-адмірал Сергій Єлісєєв, перший заступник командувача
  • контр-адмірал Дмитро Шакуро, начальник штабу — перший заступник командувача
  • контр-адмірал Денис Березовський, заступник командувача з бойової підготовки — начальник управління
  • полковник Сергій Тархов, помічник начальника штабу з організації та підтримки міжнародних зв'язків
  • мічман Сергій Горбачов, головний старшина ВМС
  • Адміністративне управління — 5 офіцерів
  • Оперативне управління — 17 офіцерів
  • Розвідувальне управління — 8 офіцерів
  • Фінансово-економічне управління — 6 офіцерів

Війна на сході України

15 квітня 2016 року указом Президента України Петра Порошенка Сергій Гайдук був звільнений з посади командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України.[57] Президент обґрунтував своє рішення позицією волонтерів та громадськості і системними недоліками у виконанні службових обов'язків, а також низьким авторитетом С. Гайдука серед службового складу.[58]

15 січня 2018 року, в українських ЗМІ було оприлюднено повний список захоплених в 2014 році Росією, під час російської інтервенції та окупації Криму кораблів і суден Військово-Морських Сил Збройних Сил України, які, згідно заяви президента РФ В. Путіна від 11 січня, він готовий передати Україні. Серед них: великий підводний човен «Запоріжжя», протичовнові корвети «Тернопіль», «Луцьк», «Хмельницький», великий десантний корабедь «Костянтин Ольшанський», ракетний корвет «Придніпров'я», протичовновий корвет «Ужгород», великий розвідувальний корабель «Славутич», протидиверсійний катер «Феодосія», катер-торпедолов «Херсон», рятувальне буксирне судно «Кременець», рейдовий буксир «Дубно», великий гідрографічний катер «Сквира», судно-нафтосміттєзбирач «МКС-482», рейдовий катер проєкту 1394а «РРКа-603», плавучий кран «Каланчак», навчально-тренувальне судно «Велика Олександрівка», рейдовий роз'їзний катер «РК-1931», базовий тральщик «Маріуполь», ракетний корвет «Кременчук», суховантаж-баржа «Новгород Сіверський», морський катер «Конотоп», морський водноналивний танкер «Бахмач», морський збройовий транспорт «Джанкой», морське водолазне судно «Вільногірськ», рейдовий катер «РВК -1935», малий гідрографічний катер «МГК-1694», морські тральщик «Чернігів» та «Черкаси», базовий тральщик «Мелітополь», рейдовий катер «РК-002», яхти «Гермес», «Фіолент», «Ліра», «Антика», «Спрей» та «Юнона».[59][60]

Відповідно до Указу Президента України № 39/2018 у структурі Військово-морських сил відбуваються зміни відповідно до створення Командування морської піхоти.

Документ передбачає скорочення посад у командуванні ВМС:

  • «Начальник Озброєння»,
  • «Начальник Тилу»
  • «Заступник командувача з берегової оборони»

Натомість буде створена посада «Заступник командувача з логістики-начальник логістики», що буде займатись питаннями тилового забезпечення та озброєння.

Також у структурі ВМС створюється Командування морської піхоти. З Командувачем та Начальником штабу — першим заступником командувача.[61]

29 квітня 2018 року на Церемонія відзначення 100-річчя підняття Українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту та Севастопольській фортеці в Одесі було помічено, що ВМС України перейшли на класифікацію кораблів за номером вимпела, яка прийнята багатьма військовими флотами світу, в тому числі поширена й серед європейських країн — членів НАТО. Відповідно до такої класифікації кожен корабель отримує унікальний номер вимпела. Система була запроваджена у ВМС Великої Британії, ще перед Першою світовою війною, для розрізнення кораблів, спрощення зв'язку і кодування та з часом зазнавала змін. Згодом була стандартизована для НАТО (у США використовують іншу систему).

Сучасний номер складається з буквеної (префікс) та цифрової частини. Префікс вказує на клас корабля, наприклад F (Frigates) — фрегати (корвети), L (Landing vessels) — десантні, М (Minesweepers) — мінно-тральні та ін. Крім того кожній країні, що приєдналася чи приєднається до системи виділяються свої інтервали номерів, що гарантує їх унікальність. Зокрема серед кораблів ВМСУ в Одесі з новими номерами: морське водолазне судно «Почаїв» — А701 (раніше U701), навчальні катери «Чигирин», «Сміла», «Нова Каховка» — А540, А541 та А542. Префіксом «А» (Auxiliary Vessels) позначаються допоміжні судна.


Цікаво, що номери типу А54Х виділені Данії, а серії А7ХХ Франції, але якщо згідно довідника ACP 113 (AI) номер А701 вільний, то номери А540, А541, А542 носять судна ВМС Данії: Dannebrog, Birkholm та Fyrholm, які перебувають на активній службі.

Серед інших кораблів ВМС — артилерійський катер «Скадовськ», малі бронекатери пр.58155 «Бердянськ», «Вишгород», «Лубни», «Кременчук» та «Нікополь» вже були з бортовими номерами типу P170, P175…Р179 — (Patrol). Вони також зберегли цифрові позначення від старих номерів ВМСУ типу U170, змінивши лише префікс.[62][63][64]

В жовтні 2018 року стало відомо, що керівництво США направило через військового аташе посольства Сполучених Штатів Америки листа на адресу Міністерства оборони України щодо надання військово-технічної допомоги Збройним Силам України, в тому числі для Військово-морських Сил ЗС України.

У числі запропонованого розглядається питання щодо отримання фрегатів типу «Олівер Газард Перрі», які знаходяться у розпорядженні ВМС США та можуть бути передані в рамках програми «Надлишкове майно» (Excess Defense Article). Зазначені кораблі можуть значно підвищити обороноздатність ЗС України на Чорноморському та Азовському театрі військових дій.[65]

На початку грудня 2018 року командувачем ВМС було затверджено Стратегію розвитку ВМС України до 2035 року.[66] Зокрема, до 2025 року планується розвивати спроможності для встановлення контролю над територіальними водами (40 морських миль від берега), а до 2030 року — в межах виключної морської економічної зони (200 морських миль). Стратегія була підготовлена за участі міжнародних партнерів.[67]

Структура

Командування Військово-морських сил України (в/ч А0456 м. Одеса)

  1 бригада надводних кораблів А0937
  1 дивізіон охорони та забезпечення А2951
  28 окремий дивізіон аварійно-рятувальної служби А4414
  5 бригада надводних кораблів А1430
  8 дивізіон охорони та забезпечення А4288
А4424
  10 морська авіаційна бригада А1688 м. Миколаїв
  36 окрема бригада морської піхоти А2802
А2777
А1965
А1275
м. Миколаїв

м. Бердянськ
м. Маріуполь
  137 окремий батальйон морської піхоти А3821 Одеська область
с. Дачне
  32 реактивний артилерійський полк А1325 с.Алтестове
Одеська область
  406 окрема артилерійська бригада А2062 м. Миколаїв
  • Спеціальні підрозділи
  29 морський розвідувальний пункт А1430 Миколаївська область
м. Очаків
  801 окремий загін боротьби з підводними
диверсійними силами та засобами
А1420 м. Одеса
  • Тилові підрозділи
  37 окремий полк зв'язку А1492 Одеська область
с-ще Радісне
  Центр оперативного (бойового) забезпечення А3835 м. Одеса
  84 арсенал мінно-торпедного озброєння А2637 Миколаївська область
м. Очаків
  Інститут військово-морських сил
Одеської національної морської академії
м. Одеса
  Відділення військової підготовки
Морехідного коледжу технічного флоту
Одеської НМА
м. Одеса
  Військово-морський ліцей м. Одеса
  198 навчальний центр ВМС А3163 м. Миколаїв

Військово-морські зони ВМС ЗС України «Чорноморська» та «Азовська» (відповідно) включають акваторії вод територіального моря і внутрішні води України Чорного, а також внутрішні води України в Азовському морі та Керченській протоці[68], річки Дунай, Дністер, Дніпро, а також інші райони морів, які визначаються інтересами держави.

Пункти базування

Головне місце базування Військово-Морських Сил Збройних Сил України — Одеса.

Вербувальні центри

  • Одеський вербувальний центр[71][72]
  • Миколаївський вербувальний центр[73]
  • Бердянський вербувальний центр[74]

Роди сил Військово-Морських Сил України

Надводні сили

 
Фрегат ВМС України Гетьман Сагайдачний

Надводні сили ВМС призначені для пошуку та знищення корабельних угруповань і підводних човнів противника, захисту пунктів базування і морських комунікацій, постановки мінних та сіткових загороджень, порушення морських комунікацій противника, участі у вогневій підтримці Сухопутних військ на узбережжі, забезпечення висадки морських десантів, ведення розвідки та радіоелектронної боротьби, пошуку та рятування екіпажів літальних апаратів, надводних суден, підводних човнів, які зазнали аварії.

Вони у своєму складі мають: багатоцільові кораблі, ракетні катери, артилерійські, мінно-тральні, десантні кораблі, катери, кораблі спеціального призначення, морські та рейдові судна і катери забезпечення. Основним тактичним з'єднанням надводних сил є бригада.

Підводні сили

Підводні сили ВМС призначаються для пошуку і знищення підводних і надводних кораблів і суден противника, ведення розвідки, висадки диверсійних груп на узбережжя противника, виконання мінних постановок та вирішення інших завдань. Представлені єдиним підводним човном «Запоріжжя», який з 2014 захоплений Чорноморським флотом Росії.

Морська авіація

Морська авіація є тактичним з'єднанням, організаційно зведеним у морську авіаційну групу. Морська авіація має на озброєнні літаки та вертольоти наземного і корабельного базування і включає: протичовнову, транспортну та пошуково-рятувальну авіацію.

Берегова оборона

До складу берегової оборони входять частини морської піхоти та ракетно-артилерійські війська.

У результаті російської агресії Україна втратила усі пункти базування та озброєння військ берегової оборони, але згодом Росія погодилась повернути частину захопленого озброєння. Більша частина особового складу перейшла на сторону агресора, або звільнилася із збройних сил, а 450 військовослужбовців, які залишилися вірними українській присязі, були виведені із Криму.

Морська піхота

 
БТР-80 під час висадки морської піхоти

Морська піхота України — передовий загін сил висадки, який призначений для дій у складі тактичних і оперативно-тактичних десантів, а також оборони пунктів базування ВМС, островів, ділянок узбережжя, портів, аеродромів та інших важливих об'єктів.

Днем створення морської піхоти сучасної України можна вважати 22 лютого 1992 року, коли в Севастополі 880-й Окремий батальйон під командуванням майора Віталія Рожманова склав присягу на вірність українському народові. Але підрозділ так і не перейшов під юрисдикцію України і був розформований командуванням Чорноморського флоту.

1 липня 1993 року, після створення Військово-морських Сил України, в Севастополі був сформований 1-й Окремий батальйон Морської піхоти, в який були зараховані кращі офіцери Чорноморського флоту, що виявили бажання служити своїй Батьківщині. 1 вересня 1993-го під Феодосією був сформований 41-й Окремий батальйон Морської піхоти, а 20 вересня, згідно з директивою начальника Генштабу ВС України, було сформовано управління 4-ї Окремої бригади МП ВМСУ. З 1995 по 2000 роки бригада входила до складу Національної гвардії. Після повернення до збройних сил, включена до складу військ берегової оборони. У 2003-04 роках морську піхоту скоротили до одного батальйону. У грудні 2013-го в Керчі був сформований ще один (501-й) батальйон морської піхоти.

Після захоплення Криму Росією у березні 2014 року, морські піхотинці були передислоковані в Миколаїв.

Берегові ракетно-артилерійські війська

Берегові ракетно-артилерійські війська (БРАВ) мають стаціонарні рухомі ракетні і артилерійські комплекси оперативно-тактичного та тактичного призначення. Головним завданням БРАВ є: ураження надводних кораблів, десантних загонів, конвоїв і суден противника. Основним тактичним з'єднанням берегових ракетно-артилерійських військ є бригада.

Склад

Підпорядковані окремі батальйони та інше
36 окрема бригада морської піхоти  
35-та окрема бригада морської піхоти
32 реактивний артилерійський полк
406 окрема артилерійська бригада

Чисельність

Бойові кораблі та катери Військово-Морських Сил України

Бойові кораблі та катери, які перебувають під українським контролем станом на 13 листопада 2019 року:

Фото Бортовий № Назва Проєкт Спущений на воду Введений до складу ВМС ЗС України
  F-130

(U-130)

 
«Гетьман Сагайдачний»
Фрегати проєкту 1135 29 березня 1992 2 квітня 1993
  U-206  
«Вінниця»
Корвети проєкту 1124П 24 грудня 1976 19 січня 1996
  L-401

(U-401)

 
«Юрій Олефіренко»
Середні десантні кораблі проєкту 773 31 грудня 1970 10 січня 1996
  U-153  
«Прилуки»
Ракетні катери проєкту 206МР 12 грудня 1980 10 січня 1996
  P-170

(U-170)

«Скадовськ» Артилерійські катери проєкту 1400М 1990 15 квітня 1992
  P-241

(U-241)

«Гола Пристань» Протидиверсійні катери проєкту Р-1415 1975 1997
  U-172 «Рівне» Артилерійські катери проєкту В-376 1972 7 жовтня 1998[87]
  U-173 АК-02 Артилерійські катери проєкту В-376 1973 7 жовтня 1998[88]
P-171

(U-938)

АК-03[89] Артилерійські катери проєкту В-376 1972 1998
  P-174

(U-174)

 
«Аккерман»
Артилерійські катери проєкту 58155 «Гюрза-М» 11 листопада 2015 6 грудня 2016[90]
  P-176

(U-176)

«Вишгород»[91] Артилерійські катери проєкту 58155 «Гюрза-М» 20 червня 2017 1 липня 2018[92]
  P-177

(U-177)

«Кременчук»[93] Артилерійські катери проєкту 58155 «Гюрза-М» 30 червня 2017 1 липня 2018[92]
  P-178

(U-178)

«Лубни»[93] Артилерійські катери проєкту 58155 «Гюрза-М» 29 червня 2017 1 липня 2018[92]
"Костопіль" Артилерійські катери проєкту «58155 Гюрза-М» 4 квітня 2019
  L-451 «Малин»[94] Десантно-штурмовий катер проєкту 58503 «Кентавр» 14.09.2018[95][96]
  L-452 «Станіслав»[97] Десантно-штурмовий катер проєкту 58503 «Кентавр» 20 вересня 2018[96][98]
  P-190 «Слов'янськ» Патрульний катер типу «Айленд» 29.04.1988 13.11.2019
  P-191 «Старобільськ» Патрульний катер типу «Айленд» 8.07.1988 13.11.2019
  U-763 «Сватове» Десантні катери проєкту 1176 1979 15 квітня 1992
  U-360 «Генічеськ» Рейдові тральщики проєкту 1258 10 липня 1985 1 серпня 1997

Прапори ВМС України

Історичні

Флотські прапори Запорізьких козаків

За часів Української Держави та УНР

Штандарт Головнокомандувача (Гетьмана) Прапор командувача флотом Прапор Гюйс Майвець
         
Затверджено 17 вересня 1918 року. Затверджено 17 вересня 1918 року. Затверджено наказом Павла Скоропадського № 192/44 від 18 липня 1918 року. Продовжував використовуватися Директорією Пропонувався до затвердження варіант від 22 березня 1918 р. Ймовірно, затверджений не був. Затверджений від 17 вересня 1918 року.

Сучасні

Штандарт Головнокомандувача Збройними Силами Прапор командувача флотом Прапор Гюйс Майвець
         
Морський прапор Президента України. Затверджено від 7 квітня 1997 р. Затверджено 19 січня 1999 року. Сучасний вигляд морського прапора було затверджено від 20 червня 2006 року. Як гюйс використовується Державний Прапор України. Використання затверджено від 1 серпня 1997 р. Використовується вимпел часів Гетьманату від 17 вересня 1918 року.

День ВМС

Марш ВМС України

Слова Леоніда Курявенка, музика Валерія Громцева[99]

Перший куплет:
Нашої державності оплот,
Кримського південного кордону —
Український Чорноморський флот
Забезпечить міцну оборону.
Синьо-жовтий прапор майорить,
Прийнята присяга Україні,
Будуть вірно моряки служить
Незалежній молодій країні.

Приспів:
Браття! Послужим Україні ми!
За Чорне море станемо грудьми!
За наш чудовий і чарівний Крим!
За Український прапор, що над ним!
(повторюється двічі)

Другий куплет:
Хай завжди на морі буде штиль.
А якщо проб'є сигнал тривоги —
Моряки підуть напроти хвиль
І піднімуть прапор Перемоги.
Бачить Бог, державності оплот,
Кримського південного кордону —
Український Чорноморський флот
Забезпечить міцну оборону.

Приспів:
(повторюється двічі)

Військові звання та відзнаки

Оскільки Україна не є країною-членом, кодування звань армій НАТО наведено для зіставлення

Перспективні

Корабельний склад

Код НАТО OF-10 OF-9 OF-8 OF-7 OF-6 OF-5 OF-4 OF-3 OF-2 OF-1 OF(D) Student Officer
  Україна
(Ред.)
Без
відповідника
                       
                     
Адмірал Віце-
адмірал
Контр-
адмірал
Командор Капітан I
рангу
Капітан II
рангу
Капітан III
рангу
Капітан-
лейтенант
Старший
лейтенант
Лейтенант Молодший
лейтенант
Курсант
Код НАТО OR-9 OR-8 OR-7 OR-6 OR-5 OR-4 OR-3 OR-2 OR-1
  Україна
(Ред.)
                Без
відповідника
  Без
відповідника
 
                   
Головний
майстер-старшина
Старший
майстер-старшина
Майстер-
старшина
Штаб-старшина Головний
корабельний
старшина
Головний
старшина
Старшина Старшина II
статті
Старший
матрос
Матрос

Сухопутний компонент ВМС

Код НАТО OF-10 OF-9 OF-8 OF-7 OF-6 OF-5 OF-4 OF-3 OF-2 OF-1 OF(D) Student Officer
  Україна
(Ред.)
Без
відповідника
Без
відповідника
                     
Генерал-лейтенант Генерал-майор Бригадний
генерал
Полковник Підполковник Майор Капітан Старший
лейтенант
Лейтенант Молодший
лейтенант
Курсант
Код НАТО OR-9 OR-8 OR-7 OR-6 OR-5 OR-4 OR-3 OR-2 OR-1
  Україна
(Ред.)
            Без
відповідника
       
Головний
майстер-сержант
Головний
штаб-сержант
Штаб-сержант Головний
сержант
Старший
сержант
Сержант Капрал Старший
матрос
Матрос Молодший
матрос

Перехідні

Корабельний склад

Код НАТО OF-10 OF-9 OF-8 OF-7 OF-6 OF-5 OF-4 OF-3 OF-2 OF-1 OF(D) Student Officer
  Україна
(Ред.)
Без
відповідника
 
 
 
 
 
 
Без
відповідника
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Без
відповідника
 
Адмірал Віцеадмірал Контрадмірал Капітан
I рангу
Капітан
II рангу
Капітан
III рангу
Капітан-
лейтенант
Старший
лейтенант
Лейтенант Молодший
лейтенант
Курсант
Код НАТО OR-9 OR-8 OR-7 OR-6 OR-5 OR-4 OR-3 OR-2 OR-1
  Україна
(Ред.)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Без
відповідника
 
 
Без
відповідника
 
 
Старший
мічман
Мічман Головний
корабельний старшина
Головний
старшина
Старшина
I статті
Старшина II
статті
Старший
матрос
Матрос

Сухопутний компонент ВМС

Код НАТО OF-10 OF-9 OF-8 OF-7 OF-6 OF-5 OF-4 OF-3 OF-2 OF-1 OF(D) Student Officer
  Україна
(Ред.)
Без
відповідника
Без
відповідника
    Без відповідника               Без відповідника  
Генерал-лейтенант Генерал-майор Полковник Підполковник Майор Капітан Старший
лейтенант
Лейтенант Молодший
лейтенант
Курсант
Код НАТО OR-9 OR-8 OR-7 OR-6 OR-5 OR-4 OR-3 OR-2 OR-1
  Україна
(Ред.)
            Без
відповідника
  Без
відповідника
 
Старший
прапорщик
Прапорщик Старшина Старший
сержант
Сержант Молодший
сержант
Старший матрос берегових частин ВМС
Матрос берегових частин ВМС

Знаки на головні убори

Командувачі

 
Прапор командувача флоту

Див. також

Примітки

  1. Указ Президента України № 39/2016 «Про затвердження військово-адміністративного поділу території України»
  2. Євген ЛУПАКОВ. Перша присяга українському народові // Слово Просвіти, № 4 - січень 2020 р.
  3. 17 ЧЕРВНЯ 1993 РОКУ УКРАЇНА І РОСІЯ РОЗДІЛИЛИ ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ // УКРІНФОРМ 16.06.2007
  4. Ярослав Мезенцев. Холодна війна за Крим. Як ділили флот у 90-х
  5. Угода між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин від 23.06. 1992
  6. Угода між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР від 03.08.1992
  7. Угода між Урядом України та Урядом Російської Федерації про співробітництво в галузі кораблебудування та судноремонту від 15.01.1993
  8. Інформація тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України для проведення розслідування відомостей щодо фактів розкрадання в Збройних Силах України та підриву обороноздатності держави у період з 2004 по 2017 роки про обставини втрати Україною управління над Чорноморським флотом колишнього СРСР, обставини його поділу між Україною та РФ та факти, що свідчать про наявність ознак розкрадання військового майна флоту
  9. Современное состояние Военно-Морских Сил Украины // Информационное агентство ANNA-NEWS(рос.)
  10. Угода між Україною та Російською Федерацією про невідкладні заходи по формуванню Військово-Морських Сил України та Військово-Морського Флоту Росії на базі Чорноморського флоту від 17.06.1993
  11. Протокол про врегулювання проблем Чорноморського флоту від 03.09.1993
  12. Микола Савченко. АНАТОМІЯ НЕОГОЛОШЕНОЇ ВІЙНИ. // "Українське життя в Севастополі"
  13. Михаил Жирохов. Забытая война за Черноморский флот(рос.)
  14. КРИМ94 // Аналітичний центр "Борисфен Інтел"
  15. Угода між Україною та Російською Федерацією про поетапне врегулювання проблем Чорноморського флоту від 15.04.1994
  16. Угода щодо Чорноморського флоту від 09.06.1995
  17. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 квітня 1996 року № 273 "Про утворення робочих груп для проведення взаєморозрахунків у зв'язку з розподілом Чорноморського флоту"
  18. Сергій БЛИЗНЮКОВ. Чорноморський флот — хроніка угоди про взаємні розрахунки
  19. Угода про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997
  20. Угода про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997
  21. Закон України від 24 березня 1999 року № 547-XIV "Про ратифікацію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту та Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України
  22. Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.2010
  23. Угода про співробітництво між Міністерством оборони України і Міністерством національної оборони Румунії від 17.03.1994
  24. «Костянтин Ольшанський» евакуював із Лівії 85 українців." Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine. ua.comments.ua, 05/04/2011.
  25. «Фрегат „Гетман Сагайдачный“ отправили на борьбу с пиратами (видео).» Сегодня.ua, 24 Сентября 2013.
  26. «Фрегат „Гетьман Сагайдачный“ возвращается в Черное море.» Ліга. Новости. 04.03.2014.
  27. а б «Вторжение России в Украину: хроника за 26 февраля — 13 марта.» Ліга. Новости.
  28. «Судна ЧФ Росії заблокували кораблі ВМС України в бухті Севастополя.» Архівовано 4 травень 2014 у Wayback Machine. nbnews.com.ua, 03.03.2014.
  29. «Ракетный крейсер „Москва“ взял курс на Украину.» Ліга. Новости, 09.03.2014.
  30. «Березовський був відсторонений ще вранці — за наказ не чинити опору військам РФ і скласти зброю.» www.pravda.com.ua, 2 березня 2014.
  31. «Контр-адмірал Березовський Д. В. відсторонений від виконання обов'язків командувача Військово-Морських Сил Збройних сил України.» Офіційний веб-сайт МО України, 02.03.2014.
  32. «Повідомлення про „вихід кораблів Чорноморського флоту України“ з Севастополя — дезінформація іноземних спецслужб.» Офіційний веб-сайт МО України, 02.03.2014.
  33. «В Крыму экипаж корабля „Славутич“ отразил атаку вооруженных людей.» Ліга. Новости, 04.03.2014.
  34. «Крымские военные переправили на материк 4 вертолета и 3 самолета.» Ліга. Новости, 05.03.2014.
  35. «Аэродром в Саках захвачен российскими военными.» Ліга. Новости, 09.03.2014.
  36. «В Инкермане военные РФ с гранатометами грозят штурмовать склады.» Ліга. Новости, 11.03.2014.
  37. «Нелегітимний прем'єр Криму погрожує кримінальними справами українським військовим.» УНІАН, 02.03.2014.
  38. «Похищенный комбат ВМСУ перешел на сторону крымских сепаратистов.» Ліга. Новости, 10.03.2014.
  39. «Російські вояки залякують дітей українських військовослужбовців у Криму та грабують військові частини.» unn.com.ua, 13 березня 2014.
  40. «Російські окупанти оголосили „війну“ сім'ям українських військових.» Архівовано 18 травень 2014 у Wayback Machine. [Укріфнорм, 06.03.2014]
  41. а б в «Вторжение России в Украину: хроника за 14-20 марта.» Ліга. Новости.
  42. «Под украинским флагом в Крыму остаются пять кораблей.» Ліга. Новости, 21.03.2014.
  43. «Украинские корабли пытаются вырваться из Донузлава.» Ліга. Новости, 21.03.2014.
  44. В Крыму российские военные штурмом захватили корвет «Винница» ru.tsn.ua, 22 марта 2014.
  45. «У Криму російські штурмовики захопили корабель „Славутич“.» УНІАН, 22.03.2014.
  46. а б в «Вторжение России в Украину: хроника за 21-27 марта.» Ліга. Новости
  47. У «Криму росіяни заблокували один із останніх осередків опору ВМС України.» Архівовано 10 листопад 2014 у Wayback Machine. ТВі, 23 березня 2014.
  48. «Захвачен тральщик „Черкассы“ — последний украинский корабль в Крыму.» www.sobytiya.info, 25 марта 2014.
  49. «На утро 26 марта российскими войсками был захвачен 51 корабль украинских ВМС.» Facenews, 26 марта 2014.
  50. «Які українські кораблі були захоплені російським спецназом: повний список.» Finance.ua, 26.03.2014.
  51. «30 % військових Криму повертаються на материкову Україну, стільки ж звільняються.» www.radiosvoboda.org, 29.03.2014
  52. «Росія хоче привласнити 20 кораблів ВМС України.» Lb.ua, 19 березня 2014.
  53. Более 30 кораблей ВМСУ войдут в состав ЧФ после техосвидетельствования
  54. «Россия начинает возвращать корабли ВМС: Из Севастополя вышли ракетный катер „Прилуки“ и танкер „Фастов“.» censor.net.ua, 11.04.2014.
  55. «Три корабля украинских военно-морских сил Украины вышли из Крыма.» ru.tsn.ua, 4.06.2014.
  56. Дезертири та зрадники ВМС України. http://vms-ukraine.info/. ВМС України. Архів оригіналу за 2018-01-12. Процитовано 12 січня 2018. 
  57. Порошенко звільнив Гайдука з посади командувача ВМС. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 2016-12-13. 
  58. Порошенко пояснив, чому звільнив Гайдука. http://www.pravda.com.ua/. Українська правда. 2016-04-16. Процитовано 15 січня 2018. 
  59. Опубліковано повний перелік кораблів, які Росія хоче повернути Україні. https://24tv.ua/. 24 канал. 2018-01-15. Процитовано 15 січня 2018. 
  60. "Не вистачить людей": Чому Україні не треба повертати кораблі з Криму. https://www.depo.ua/. Depo.ua. 2018-01-15. Процитовано 16 січня 2018. 
  61. Командування морської піхоти – зміни у структурі ВМС. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2018-02-23. Процитовано 23 лютого 2018. 
  62. Naval vessel designations (US/NATO)
  63. Церемонія відзначення 100-річчя підняття Українських прапорів на кораблях Чорноморського флоту та Севастопольській фортеці за 5 хвилин. Одеса. Погляд з неба.
  64. Військово-Морські Сили України перейшли на натівську систему класифікації кораблів. https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 2018-05-04. Процитовано 5 травня 2018. 
  65. США запропонувало передати ВМС України фрегати. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2018-10-18. Процитовано 18 жовтня 2018. 
  66. В Україні розроблена й затверджена нова стратегія розвитку ВМСУ до 2035 року. https://defence-ua.com/. Defense Express. 2018-12-03. Процитовано 3 грудня 2018. 
  67. Воронченко презентував стратегію розвитку ВМС до 2035 року. https://www.unian.ua/. УНІАН. 2018-11-29. Процитовано 11 грудня 2018. 
  68. Указ Президента України від 5 лютого 2016 року № 39 «Про затвердження військово-адміністративного поділу території України»
  69. До Очакова перебазовано чотири одиниці ВМС ЗС України. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2019-06-06. Процитовано 6 червня 2019. 
  70. Азовській військово-морській базі незабаром бути!. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство оборони України. 23 серпня 2016. Архів оригіналу за 1 серпня 2017. Процитовано 16 січня 2017. 
  71. В Одесі відкрили вербувальний центр Військово-Морських Сил Збройних Сил України. http://www.mil.gov.ua/. Міністерство оборони України. 1 серпня 2016. Процитовано 16 січня 2017. 
  72. У Одесі підбили підсумки річної діяльності вербувального центу ВМС ЗС України. https://navy.mil.gov.ua/. Військово-морські сили України. 2017-09-02. Архів оригіналу за 2017-10-15. Процитовано 15 жовтня 2017. 
  73. У Миколаєві відкрили вербувальний центр Військово-Морських Сил Збройних Сил України. http://www.kmu.gov.ua/. Кабінет Міністрів України. 26 серпня 2016. Процитовано 16 січня 2017. 
  74. У Бердянську відкрито вербувальний центр Військово-Морських Сил України. https://www.ukrmilitary.com/. Ukrainian Military Pages. 2016-09-17. Процитовано 13 жовтня 2018. 
  75. Біла книга-2005. Збройні Сили України, с. 33
  76. Біла книга-2006. Збройні Сили України, с. 92
  77. Біла книга-2007. Збройні Сили України, с. 111
  78. Біла книга-2008. Збройні Сили України, с. 88
  79. Біла книга-2009. Збройні Сили України, с. 80
  80. Біла книга-2010. Збройні Сили України, с. 70
  81. Біла книга-2011. Збройні Сили України, с. 77
  82. Біла книга-2012. Збройні Сили України, с. 67
  83. Біла книга-2013. Збройні Сили України, с. 68
  84. ЧИСЕЛЬНІСТЬ ШТАБУ ВМС НЕ ПОВИННА ПЕРЕВИЩУВАТИ 300 ОСІБ — ПОЛТОРАК
  85. ВМС України: історія про зраду, вірність та відродження
  86. Командующий ВМСУ: американские фрегаты не нужны, корвет будет достроен, а первый дивизион «Нептуна» ждем в 2021 году (рос.)
  87. U-172  АК-01
  88. U-173  АК-02
  89. Шаланды, полные шрапнели | Еженедельник «Военно-промышленный курьер». vpk-news.ru. Процитовано 2016-12-11. 
  90. України., Прес-центр Командування ВМС ЗС. Малі броньовані артилерійські катери“Аккерман” і “Бердянськ” включені до складу українських ВМС. Процитовано 2016-12-11. 
  91. Наши «змеи»: прибывшие на днях в Одессу бронекатера ВМС назовут в честь Вышгорода и Никополя. dumskaya.net. Процитовано 2017-09-12. 
  92. а б в Катера, флаги и новые назначения в штабе ВМСУ: на Морвокзале прошли праздничные мероприятия ко Дню флота Украины | Новости Одессы. dumskaya.net. Процитовано 2018-07-01. 
  93. а б Новые бронекатера ВМСУ получили имена "Вышгород", "Кременчуг", "Лубны" и "Никополь" (фото). LB.ua. Процитовано 2017-12-05. 
  94. В Одесі показали нові українські десантно-штурмові картери. Два з них назвали на честь загиблих морпіхів. 07.07.2019, 10:48
  95. Нові одиниці для флоту: сьогодні на воду будуть спущені “Кентаври”. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 2018-09-14. Процитовано 14 вересня 2018. 
  96. а б В Одесі український військовий флот поповнився двома новими бойовими одиницями. 19.11.2018, 17:58
  97. В Одесі показали нові українські десантно-штурмові картери. Два з них назвали на честь загиблих морпіхів. 07.07.2019, 10:48
  98. Второй украинский катер Кентавр спустили на воду. Korrespondent.net (ru). Процитовано 2018-09-20. 
  99. Бойовий марш ВМСУ у виконанні Олександра Іванова
  100. Наказ №109 від 25 травня 1993 року
  101. Наказ №150 від 12 червня 1995 року
  102. Командувачі Військово-Морських Сил Збройних Сил України за час їх існування. Офіційний веб-сайт міністерства оборони Україны
  103. Указ Президента України від 11 червня 2020 року № 216/2020 «Про звільнення І.Воронченка з посади командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України»
  104. Указ Президента України від 11 червня 2020 року № 217/2020 «Про призначення О.Неїжпапи командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України»

Посилання