Берестя

місто на південному заході Білорусі
(Перенаправлено з Брест-Литовський)

Бере́стя[2][3] (Бере́сть[4], Брест[2][3], Берестє[5], колишній Брест-Лито́вськ[3]; рос. Брест, біл. Брэст, біл. тарашк. Берасьце, їд. בריסק, пол. Brześć) — місто на південному заході Білорусі, адміністративний центр Берестейського району та Берестейської області[3]. Розташоване у південно-західній частині області, при впаданні річки Мухавець у Західний Буг, поряд із державним кордоном із Польщею. Великий залізничний вузол, річковий порт на Мухавці, важливий вузол автодоріг. Історичний центр Берестейщини[3].

місто Берестя
біл. Брэст / Берасьце (Bieraście)
Coat of Arms of Brest, Belarus.svg Berastre stiag.svg
Герб Берестя Прапор Берестя
Brest Montage (2017).jpg
Розташування Берестя
Основні дані
52°05′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 52.083° пн. ш. 23.700° сх. д. / 52.083; 23.700Координати: 52°05′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 52.083° пн. ш. 23.700° сх. д. / 52.083; 23.700
Країна Білорусь Білорусь
Область Берестейська область
Засновано 1019
Перша згадка 1019
Поділ Q14558423?, Q21580053?
Населення 309 764 (2009[1])
Площа 145 км²
Транслітерація назви Bieraście
Поштовий індекс 224xxx
Телефонний код +375-162
Висота 280 м.н.р.м.
Водойма при впаданні річки Мухавець у Західний Буг
Міста-побратими Україна Луцьк
Росія Орел
Польща Біла
Болгарія Плевен
Відстань
Найближча залізнична станція Брест-Центральний
До Мінська
 - фізична 139 км
До обласного центру
 - фізична 193 км
Місцева влада
Веб-сторінка city.brest.by
Голова ради Олександр Рагачук
Берестя. Карта розташування: Білорусь
Берестя
Берестя
Берестя. Карта розташування: Берестейська область
Берестя
Берестя
Берестя (Берестейська область)

CMNS: Берестя у Вікісховищі

Згадуване в 1017, як місто деревлян[2][3]. Відоме головно Берестейською унією 1596 року та Берестейським миром 1918 року.

НазваРедагувати

Давньоукраїнська літописна назва міста — Берестьє[6]. У ­XVI–XVII століттях внаслідок спольщення її витіснила польська назва Brześć, російською калькою з якої є назва Брест[6]. За часів входження до складу Російської імперії з 1795 року місто називалося Брест-Литовськом, а за міжвоєнної Польщі в 1920—1939 роках — Brześć nad Bugiem[2].

Прадавня назва Берестя — Берестьє. Місто вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 1019 роком у зв'язку з боротьбою князя турівського й великого київського Святополка Володимировича з його братом, у той час новгородським князем Ярославом Володимировичем (Ярославом Мудрим) за великокнязівський Київський престол. Жителі міста звалися берестянами. Назва походить, найімовірніше, від слова «берест». У літописах XII—XIII століть зустрічається також назва Берестий, в історичних документах XVI століття — Бересть (ця назва існувала у жителів околиць міста донедавна). У XVII столітті — початку XX століття місто мало назву Брест-Литовськ, у 1921—1939 роках — Брест-над-Бугом, із грудня 1939 року — Брест (тобто Берестя).

ГеографіяРедагувати

РозташуванняРедагувати

Розташоване на правому березі річки Західний Буг, при впадінні річки Мухавець, на перехресті водних і залізничних шляхів[2][3], за 577 км від Києва залізницею (через Ковель), чи 592 км автотрасою[3]. Має водне сполучення з Києвом[3].

КліматРедагувати

Клімат у населеному пункті вологий континентальний («Dfb» за класифікацією кліматів Кеппена)[7]. Опадів 550 мм на рік[7]. Найменша кількість опадів спостерігається в лютому й сягає у середньому 27 мм[7]. Найбільша кількість опадів випадає в липні — близько 74 мм[7]. Різниця в опадах між сухими та вологими місяцями становить 47 мм[7]. Пересічна температура січня — -4,7 °C, липня — 18,4 °C[7]. Річна амплітуда температур становить 23,1 °C[7].

Клімат
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −1,7 −0,5 4,8 13,2 19,2 22,3 23,9 23,2 18,4 12,3 5,0 0,3 11,7
Середня температура, °C −4,7 −3,7 1,1 8,3 13,7 16,8 18,4 17,8 13,5 8,4 2,6 −2,1 7,5
Середній мінімум, °C −7,6 −6,9 −2,6 3,5 8,2 11,4 12,9 12,4 8,7 4,5 0,2 −4,5 3,4
Норма опадів, мм 29 27 27 37 53 69 74 67 52 38 39 38 550
Джерело: Climate-Data.org (англ.)

ІсторіяРедагувати

Давня історіяРедагувати

Берестя — одне з найдавніших міст Галицько-Волинського князівства. Вперше згадується в Лаврентіївському літописі в 1017 році як місто деревлян[2][3]. Авторитетний Новгородський перший літопис згадує це місто під роком 1017-м «Ярослав йде в Берестию». Також згадується в «Повісті минулих літ» під 1019 роком: розгромлений Ярославом Володимировичем Святополк через Берестя втік до Польщі. Польський учений Г. Ловм'янський на основі аналізу відомостей із джерел, насамперед руських літописів про боротьбу між синами Володимира Святославича за київський престол, вважає, що місто Берестя існувало до 1016 року і входило до складу удільного князівства Святополка. У період міжусобиці місто зайняв польський гарнізон і утримував його до 1022 чи навіть до 1031 року.

Бувши прикордонним містом, на Берестя часто здійснювали нападали ятвяги, поляки, литовці, тевтонські лицарі[2][3]. Місто було центром Берестейської землі та одним з найважливіших міст Київської Русі і Галицько-Волинського князівства[2][3]. Берестя вважалося для Русі «вікном в Європу», опорним пунктом на шляху до Києва[6][3].

1020 року Берестя захопив король Польщі Болеслав Хоробрий, проте вже в 1022 році місто відбиває Ярослав Мудрий[8]. 1210 року Берестя захопили Конрад Мазовецький і Лешек Краківський, проте 1213 року руське військо Данила Галицького повертає місто[9]. У 1227—1228 роках поблизу Берестя був розгромлений ятвязький загін Стегута Зібровича, а самого Стегута вбив волинський воєвода Шелв[10].

1241 року Берестя цілковито спустошене внаслідок нападу татар[3]. Відбудоване заново волинськими князями[3]. За Берестя між собою змагалися князі Мстислав Данилович і Юрій Львович[3].

1 березня 1280 року біля Берестя відбулася битва над річкою Кросна між русинами, на чолі з берестейським воєводою Титом, та польськими загонами. Поляки зазнали поразки, маючи чисельну перевагу.

У 1320-х роках Берестя захопив литовський князь Гедимин[3]. У 1340-х роках у Бересті управляв литовський князь Кейстут[11]. У 1366 році за договором литовського князя Ольгерда з поляками Берестя з волостю відійшли Кейстутові[12]. 1379 року Берестя спалили тевтонські лицарі[12][13]. У 1382 році Берестя в облогу взяв польський князь Януш Мазовецький[12]. 1390 року місто отримує Магдебурзьке право[14]. У 1397 році тевтонські лицарі повторно спустошили місто[12].

У XV—XVI століттях Берестя було важливим торговим пунктом[2]. У 1413—1510 роках місто разом з Берестейським повітом входили до складу Троцького воєводства[12]. У 1463 році Берестя спалило військо кримських татар, очолюване Менглі-Гиреєм[12]. 1491 року в Бересті на кошти місцевих магнатів відкритий шпиталь для калік[15]. 1500 року Менглі-Гирей повторно спустошив місто[15]. 1511 року в Бересті засноване староство[15]. У 1525 році в місті відбулася пожежа[15].

 
Холмська брама у Бересті. Білоруська банкнота у 50 рублів.

1553 року в Бересті була заснована перша на українських землях друкарня, яка видала близько 40 видань польською мовою[15]. У середині XVI століття друкарня в Бересті нетривалий час була центром видавництва польсько-литовських протестантів[16]. 1563 року ця друкарня видала Біблію польською мовою[15].

У 1566 році стає центром новоствореного Берестейського воєводства[3]. 1591 року виданий королівський універсал на відкриття братської школи в Бересті[17]. Того ж року в місті починає діяти при церкві святого Миколая Микільське братство[18].

 
Церква святого Миколая у Бересті — місце проголошення Берестейської унії. Малюнок XVIII століття.

1596 року в Бересті на церковному соборі укладена Берестейська унія[2][19]. У Бересті 16—20 (6—10 за старим календарем) жовтня 1596 року за дорученням Папи Климентія VIII скликали церковний собор Київської метрополії для офіційного проголошення унії з Римською церквою. На цьому Соборі в соборній церкві святого Миколая 18 (8) жовтня 1596 року більшість ієрархів Київської метрополії прийняли унію.

У 1614 році в Бересті закладений колегіум єзуїтів[20]. У 1633 році отримало дозвіл на діяльність Колядне православне братство в Бересті[18].

У вересні 1648 року після появи в околицях Берестя невеликого козацького загону в Бересті відбулося повстання, внаслідок якого було повалено шляхту та заявлено про приєднання до Гетьманщини[21]. Повстання в Бересті було придушене лише в січні 1649 року польським військом на чолі з гетьманом литовським Янушем Радзивіллом, місто було захоплене і сильно спустошене[21]. У 1649 році в Бересті відбулося ще одне повстання, під час якого загинуло 2 тис. жителів міста[18]. Після польської окупації міста полковник Війська Запорізького Думинський організовував у Бересті за вказівкою Хмельницького підпільну повстанську мережу доки не був арештований влітку 1651 року та згодом страчений[22].

15 листопада 1655 року поблизу Берестя московське військо на чолі з князем Урусовим розбило польське військо, очолюване П. Сапігою, проте саме Берестя не захопило[23]. 1657 року місто спустошили війська Ракоці та Карла Густава[23]. У січні 1660 року Берестя взяло московське військо на чолі з Хованським, проте вже в 1661 році польська армія повертає контроль над містом[23].

У другій половині XVII століття занепадає[2]. У місті діяв василіанський монастир і церква апостолів Петра та Павла[2].

У 1705 році місто захопило саксонське військо на чолі з Августом II[23]. 1707 року шведські війська спустошують низку населених пунктів Полісся, серед них — Берестя[23]. У 1792 році місто стало центром лідерів Торговицької конфедерації, яка виступала проти польської конституції 1791 року[24]. У 1794 році під Берестям російське військо на чолі з Олександром Суворовим розбило польську армію, очолювану генералами Сєраковським, Красінським і Понятовським[24].

У 1795 році Берестя разом із західною частиною Берестейського воєводства увійшло до складу Російської імперії[2][6]. Спочатку входило до складу Литовської губернії[24]. 1801 року стає повітовим містом Гродненської губернії й офіційно починає називатися Брест-Литовськом[2]. 1802 року в Бересті відбулася пожежа, яка знищила 160 домів[24]. Під час французько-російської війни 1812 року біля Берестя і Кобриня відбулася низка боїв[24]. 1822 року та 1828 в місті відбулося ще дві пожежі, внаслідок першої згоріла торгова частина Берестя, а під час пожежі 1828 року — 220 домів, серед яких греко-католицька церква, монастир бригіток, 150 яток і 5 єврейських шкіл[24].

Російська влада з метою побудови фортеці повністю знищила розташоване між Західним Бугом та рукавами Мухавця старе місто Берестя, в якому містилися давні житлові квартали з ратушею і замком XVII століття, й на його місті в 1830–1840-х роках за проектом Карла Оппермана були зведені фортифікаційні украплення[6][25]. Східніше ж 1831 року було засноване нове місто зі старою назвою[6][25][2].

 
Головний вокзал міста, 1915

У другій половині XIX століття Берестя стає залізничним вузлом, збільшується його торгове значення та зростає населення (до 20 000 осіб у 1880 році)[2]. У 1873 та 1882 роках у місті відбулися робітничі страйки[26]. У 1905—1907 роках, під час революційних виступів по всій Російській імперії, відбулися робітничі страйки й у Бересті[26].

На початку XX століття офіцер фортеці Онопрій Василенко (Охрім Варнак) заснував у місті театральну трупу, організовував зібрання з читанням української класики, мітинги 1905 року та святкування ювілеїв Тараса Шевченка[25]. Трупа ставила в 1902—1914 роках твори Івана Котляревського, Івана Карпенка-Карого, Григорія Квітки-Основ'яненка, Марка Кропивницького[27]. У 1915—1918 роках спочатку в Білій Підляській, згодом у Бересті видавався український тижневик «Рідне слово»[26]. У 1916 році в Бересті був заснований один з перших осередків «Просвіти» на Поліссі[28][29].

 
Українські делегати на переговорах у Бересті. 1918 рік.

У грудні 1917 року в Бересті розпочалися мирні перемови Центральних держав з Українською Народною Республікою та більшовицькою Росією[6]. За Берестейським миром, підписаним 9 лютого 1918 року в Білому палаці Берестейської фортеці, Берестейщина, Холмщина і Підляшшя увійшли до складу УНР[30]. У березні 1918 року в складі УНР утворене Холмське губерніальне староство (губернія), адміністративним центром якого стає Берестя[31][25]. У місті видавалася українська періодика: «Рідне слово», «Мир», «Вісник Холмського губерніального староства»[25]. 1918 року в Бересті місцевою трупою (Василь Дмитріюк, Бігунівна, Г. Дрозд, Прокоп) поставлена «Наталка Полтавка» Івана Котляревського, зібрані кошти пішли дитячому сиротинцю Туркевича[32]. 1 грудня 1918 року в Бересті пройшов установчий з'їзд «Просвіти»[29].

2 лютого 1919 року на Берестейщину увійшли польські війська[33], які спочатку захопили Берестейську фортецю, а згодом і саме Берестя[31].

1920 року в Бересті відбувається створення української дивізії генерала Безручка[31]. У 1920 році Берестя захопили більшовицькі війська, проте того ж року їх вибиває польська армія[31]. На 21 березня 1920 року в Бересті базувалася 6-та Запасна бригада Армії УНР під керівництвом генерала Івана Феденяка-Білинського. З 1920 року в місті діяв табір інтернованих полків УГА, а в 1930—1931 роках — в'язниця для опозиційних депутатів[2] У період входження до міжвоєнної Польщі було утворене Поліське воєводство з центром у Бересті[33].

У складі ПольщіРедагувати

Ріст міста йшов шляхом приєднання прилеглих сіл і передмість[34][35][36][37].

Попри залежне становище українських земель, у 1922—1935 роках на Поліссі активно діяли українські організації[33]. У березні 1923 році в Бересті відновила свою діяльність «Просвіта», яку очолив Василь Дмитріюк [31][28][29]. У Бересті працювали осередки Українського народно-демократичного об'єднання, Українського виборчого комітету Холмщини, Підляшшя, Волині та Полісся, Сельсоюзу, Сельробу, Волинського українського об'єднання, Союзу українок, успішно діяла відкрита 1 вересня 1924 року приватна українська семирічна школа імені Олекси Стороженка[38][28]. 20 лютого 1927 року в Бересті відбувся з'їзд осередків «Просвіти» Поліського воєводства, який відвідало 120 делегатів[31].

Друга світова війнаРедагувати

 
Берестейська фортеця

14 вересня 1939 року почалася чотириденна битва за Берестейську фортецю між польськими та радянськими військами, внаслідок якої перші відступили на західний берег Бугу[6]. 23 вересня 1939 року в Берестейській фортеці був відбувся спільний парад Вермахту та Червоної армії, після якого німці передали фортецю радянському командуванню[6]. Після зайняття міста попри те, що більшість населення Берестейського повіту були українцями, більшовицька влада ухвалила рішення приєднати Берестя разом з повітом і усією Берестейщиною до БРСР[2][3]. Проти цього рішення в Бересті відбулися демонстрації протесту[3]. У червні 1941 року після нападу Німеччини на СРСР відбулися німецько-більшовицькі бої за Берестейську фортецю, деякі з фортів якої опиралися захопленню німецькими військами до серпня 1941 року[6][39]. З огляду на це пізніше радянська влада надала Берестейській фортеці почесний статус фортеці-героя поряд із містами-героями колишнього Радянського Союзу.

Після остаточного заволодіння містом німці 1 вересня 1941 року зробили Берестя адміністративним центром Генеральної округи Волинь-Поділля райхскомісаріату Україна, і в цьому статусі місто залишалося до 19 червня 1942 року. Одночасно, і аж до зайняття радянськими військами 28 липня 1944 року місто було центром Берестейського ґебіту (нім. Kreisgebiet Brest Litowsk)[40].

Під час німецької окупації міста тільки в червні 1941 року підрозділом «Айнзацгрупа „В“» разом з частинами вермахту було розстріляно від 4 до 5 тисяч євреїв. У грудні 1941 року єврейське населення Бреста було зібране в Берестейському гетто. У жовтні 1942 року близько 17 тисяч євреїв Бреста були вивезені на залізничну станцію Бронная гора і розстріляні.

У 1941—1943 роках у Бересті працював Український допомоговий комітет[3], виходила українська газета «Наше слово»[41]. Під час Другої світової війни місто належало до Берестейського надрайону («Круча») Берестейського окружного проводу ОУН[42]. У 1943 році в Бересті німці розстріляли українських діячів Гайового, Тарасюка, В. Пантелевича[43].

Післявоєнний періодРедагувати

 
Пам'ятник Тарасу Шевченку у Бересті.

18 лютого 1990 року в Бересті засноване Українське громадсько-культурне об'єднання Берестейської області, яке виступало за надання українцям краю статусу національної меншини та збереження української культури[44][45]. З 1994 року почав діяти берестейський осередок громадської організації «Просвіта Берестейщини», яка з 1996 року видавала в Бересті українську газету «Берестейський край»[46][47][48]. 7 квітня 1999 року президент Білорусі Олександр Лукашенко на телебаченні заявив, що в Бересті начебто відбудеться українсько-польський з'їзд, на якому буцімто буде висунута вимога надати Берестейщині автономію, після чого білоруська влада заборонила на Берестейщині низку українських організацій та видань[49].

У 2002 році в Бересті було встановлено пам'ятник Тарасові Шевченкові[47]. 12 травня 2008 року в Бересті на території Берестейської фортеці на честь українського князя Василя Острозького встановлено пам'ятного хреста.

НаселенняРедагувати

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення міста становило 309 764 особи[1].

Самоназва та історична назва жителів Берестя та Берестейської землі — берестяни[50].

Населення міста інтенсивно росло в період після закінчення Другої світової війни. Дані про динаміку чисельності населення — див. у таблиці:

Період кінець XIV століття 1825 1861 1897 1959 1970 1979 1985 1998 2004 2006 2007 2009
Тис. ос. бл. 2 бл. 11 20,9 46,6 73,6 121,6 171,0 230,0 297,0 298,3 301,4 313,0[51] 318,0[52]

Населення міста складають представники 61 національності, у тому числі білоруси — понад 82 %, росіяни — 10,7 %, українці — понад 4 %, поляки  — близько 1 %, євреї — 0,07 %.[53]

У 1766 р. в Бересті проживало 3175 євреїв, в 1847 р. — 8136, у 1860 р. — 7900 (41 % від усього населення), в 1897 р. — 30 608 (65,8 % від усього населення). У 1921 р. єврейське населення Берестя становило 15 630 осіб (53 % від усього населення), в 1929 р. — 21 769 осіб (47 %), у 1938 р. — 25 000 осіб (43,7 %). За переписом 1936 р., в Бересті було зареєстровано 21 518 євреїв (41 % від усього населення); згідно з переписом 1939 року в місті було 26 000 євреїв (50,9 % загальної кількості населення).

Під час Першої світової війни євреїв двічі виселяли з Берестя. З переходом Берестя до Польщі (1919) життя єврейської громади відновилося. Поряд із релігійною активністю значне місце приділялося світській культурній діяльності. У місті були дві єврейські гімназії, чотири синагоги, близько 30 молитовних будинків, єврейські профспілки, жіночі та молодіжні організації; 12 з 44 членів міської ради (у тому числі й віцемер Берестя) були євреями.

Українські пам'яткиРедагувати

 
Хрест на честь руського князя Василя Острозького

Могили вояків, старшин і громадян УНР на Тришинському кладовищі Берестя вирізняються типовими петлюрівськими або козацькими хрестами[54].

Влада містаРедагувати

Міським головою є голова міськвиконкому.

Економіка та соціальна інфраструктураРедагувати

Берестя — один з найважливіших транспортних вузлів Білорусі, промисловий центр. У місті розташовані електромеханічний та електроламповий заводи, підприємство «Цветотрон», підприємства легкої та харчової промисловості, виробництво побутової хімії, будматеріалів, меблів. 2 вищих навчальних заклади (Берестейський державний технічний університет та Берестейський державний університет імені А. С. Пушкіна), 2 театри (Берестейський обласний театр драми та музики й Театр ляльок). Берестя є одним з культурно-історичних центрів Республіки Білорусь, зокрема, у місті розташований меморіальний комплекс «Берестейська фортеця-герой». Діє краєзнавчий музей. Головна вулиця міста — проспект імені П.Машерова.

ТуризмРедагувати

Символом міста є меморіальний комплекс «Берестейська фортеця-герой», урочисте відкриття якої відбулося 25 вересня 1971 року. Будівництво меморіалу здійснювалося під керівництвом народного архітектора СРСР У. А. Караля.

У центрі міста є пішохідна зона — вул. Радянська. Довкола у доброму стані збереглась історична забудова. Поблизу — декілька музеїв та церков, а також костел 1856 року. Біля Берестейської фортеці, у декількох метрах від прикордонної смуги, розташований археологічний музей «Берестя», де зберігаються рештки городища XIII століття.

Відомі особиРедагувати

Панорама Берестя у XVII столітті. Під літерою D — греко-католицький собор.

НародилисьРедагувати

ПохованіРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Belarus. pop-stat.mashke.org. Процитовано 24 грудня 2019.  (англ.)
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Берестя // Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003. — Т. 1. — С. 118.
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Леонюк, 1996, с. 65-66
  4. Хміль І. Українське Полісся. Етнографічні нариси. — Чікаго : Видавництво Товариств колишніх вояків УПА в ЗСА і Канаді, 1976. — С. 217.
  5. Рудницький С. Л. «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.
  6. а б в г д е ж и к л Юрій Гаврилюк. Прип’ятий край. Український тиждень (uk) (21(81)). 
  7. а б в г д е ж Brest climate: Average Temperature, weather by month, Brest weather averages. Climate-Data.org. Процитовано 17 січня 2020.  (англ.)
  8. Леонюк, 1996, с. 347
  9. Леонюк, 1996, с. 348
  10. Леонюк, 1996, с. 10
  11. Леонюк, 1996, с. 13
  12. а б в г д е Леонюк, 1996, с. 349
  13. Сергійчук, 2008, с. 493
  14. Леонюк, 1996, с. 65-66, 349
  15. а б в г д е Леонюк, 1996, с. 350
  16. Леонюк, 1996, с. 19
  17. Леонюк, 1996, с. 20
  18. а б в Леонюк, 1996, с. 351
  19. Леонюк, 1996, с. 60
  20. Леонюк, 1996, с. 21
  21. а б Леонюк, 1996, с. 17
  22. Леонюк, 1996, с. 18, 351
  23. а б в г д Леонюк, 1996, с. 352
  24. а б в г д е Леонюк, 1996, с. 353
  25. а б в г д Леонюк, 1996, с. 59-60
  26. а б в Леонюк, 1996, с. 354
  27. Леонюк, 1996, с. 308-309
  28. а б в Гриценко Галина (2018). Культурно-просвітницька діяльність українців і білорусів у міжвоєнний період. Проблеми гуманітарних наук. Серія «Історія» (uk) (42): 36–42. 
  29. а б в Олександр Вабіщевич. Український культурно-просвітницький рух на Поліссі (1920—30-ті рр.). Таварыства ўкраінскай літаратуры пры СБП. 
  30. Леонюк, 1996, с. 26, 354
  31. а б в г д е Леонюк, 1996, с. 355
  32. Леонюк, 1996, с. 309, 355
  33. а б в Леонюк, 1996, с. 27
  34. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 27 marca 1929 r. o rozszerzeniu granic miasta Brześcia n/B. w powiecie brzeskim, województwie poleskiem.
  35. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 31 maja 1929 r. o rozszerzeniu granic miasta Brześcia n/Bugiem w powiecie brzeskim, województwie poleskiem.
  36. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 listopada 1933 r. o rozszerzeniu granic miasta Brześcia n/Bugiem w powiecie brzeskim, województwie poleskiem.
  37. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 listopada 1933 r. o zmianie granic województw lubelskiego i poleskiego.
  38. Леонюк, 1996, с. 27, 355
  39. https://web.archive.org/web/20150810135338/http://brest-fortress.by/kniga-pamyat.html
  40. territorial.de (нім.)
  41. Леонюк, 1996, с. 29-30
  42. Володимир Сергійчук (17/2008). Розвиток українського визвольного руху на Берестейщині в роки Другої світової війни як вияв національного відродження. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність (uk): 384–389. 
  43. Леонюк, 1996, с. 29-30, 357
  44. Леонюк, 1996, с. 357
  45. Берестейщина // Довідник з історії України : у 3 т. / за ред. І. Підкови та Р. Шуста — К. : Генеза, 1993. — Т. I : А−И. — С. 37.
  46. Ісаєвич Я. Д. Берестейська земля // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  47. а б Ісаєвич Я. Д., Леонюк В. Берестейщина // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003. — Т. 2 : Б — Біо. — С. 516—517. — ISBN 966-02-2681-0.
  48. Леонюк, 2010, с. 22
  49. Леонюк, 2010, с. 109
  50. Леонюк, 1996, с. 67
  51. Після розширення кордонів міста
  52. В 14 містах Білорусі чисельність населення перевищує 100 тис. чоловік // «Наша Ніва», 26 березня 2009 р.
  53. Национальный статистический комитет Республики Беларусь. Перепись населения — 2009(рос.)
  54. Артем Свиридов. Могили УНР-івців. // Ukrainian Places.
  55. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 214 с. ISBN 966-8201-26-4
  56. Черкашин Олександр Миколайович

ДжерелаРедагувати