Айнзацгрупи (нім. Einsatz — введення до бою) — оперативні військово-розвідувальні частини Служби безпеки (СД), створені німецьким нацистським керівництвом в рамках військ СС для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях. Поділялися на зондер- (нім. Sonderkommando) та айнзатцкоманди (нім. Einsatzkommando), підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Німеччини (РЗГА), долучалися до армійських частин Вермахту. Створені у вересні 1938, діяли на окупованій німецькими військами території Чехословаччини, а потім в Польщі. Кожна айнзатцгрупа налічувала від 800 до 1200 добровольців СС, гестапо і СД. Усі вони проходили короткотермінову спецпідготовку, навчалися тактиці каральних «акцій» щодо великих груп людей.

Масова страта радянських цивільних осіб, 1941 рік
Масова страта радянських цивільних осіб, 1941 рік

Австрія, Чехословаччина та ПольщаРедагувати

Айнзацгрупи і айнзацкоманди зобов'язані своїм виникненням спеціально створеній службі безпеки і агентам гестапо, які працювали в тісному контакті з австрійською поліцією по виявленню і арешту громадян, налаштованих проти нацистського режиму, що підлягають фізичному знищенню.

Під час приєднання Австрії до Німецького рейху і приєднання Судетської області Чехословаччини в 1938 році, а також при окупації «решти Чехії» в 1939-му, використовувалися «виконавчі команди» (нім. Einsatzkommando, айнзацкоманди) або «виконавчі групи», які забезпечували потреби поліції безпеки і здійснювали, як писало ксенофобське періодичне видання «Völkischer Beobachter» «очищення звільнених областей від марксистських зрадників народу та інших ворогів держави».

Айнзатцгрупи на окупованій території СРСРРедагувати

 
Просування айнзацгруп A, B, C, D на окупованих територіях Радянського Союзу в зоні дії армійських груп вермахту, 1941.
Умовні позначення: EK8 — № і маршрут руху айнзацкоманди; SK4a — № і маршрут рух зондеркоманди; прапорець — місце дислокації та найменування айнзацгрупи; суцільна лінія — просування військ; пунктирна лінія — кордони дій айнзацгруп.

Айнзатцгрупи «А» у складі групи армій «Північ» і «В» у групі армій «Центр» вступили на територію СРСР відразу за гітлерівськими військами вже в перші дні німецько-радянської війни. На території України, Брянської області, в Криму і на Північному Кавказі діяли айнзатцгрупи «С» під орудою оберфюрера СС Раша — у складі зондеркоманд 4-а і 4-б, айнзатцкоманд 5 і 5-б, а також айнзатцгрупи «Д» на чолі з бригаденфюрером СС Олендорфом у складі зондеркоманд 10-а, 10-б і айнзатцкоманд 11-а, 11-б і 12, підпорядкованих групі армій «Південь».

У жовтні 1941 у зв'язку зі «збільшенням обсягу роботи» в РЗГА створили особливий командний штаб для загального керівництва «акціями» айнзатцкоманд. Серед 1200 виконавців масової страти мирного населення у Бабиному Яру в Києві була зондеркоманда 4-а айнзатцгрупи «С», що складалася приблизно зі 150 есесівців, начальником був штандартенфюрер СС Пауль Блобель, якого страчено 1951 за вироком у справі «айнзатцгруп».

За приблизними підрахунками, жертвами діяльності айнзатцгруп на території СРСР стали 2 мільйони осіб. Лише айнзатцгрупи «С», що діяла на території України, знищила 975 тисяч осіб. Так у містечку Паволоч було знищено 1,5 тисячі євреїв.

ПокаранняРедагувати

Після розгрому нацистської Німеччини групу керівників айнзатцгруп (22 особи) 1947—1948 було засуджено американським військовим трибуналом у Нюрнберзі на «процесі № 9»: 14 злочинців — до смертної кари, інших — до різних термінів тюремного ув'язнення. У наступні роки в Німеччині відбулося кілька судових процесів у справах керівництва СД.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Мельников Д. Е., Черная Л. Б. Империя смерти: Аппарат насилия в нацистской Германии, 1933—1945. М., 1987.

ПосиланняРедагувати