Райнгард Гейдріх

	Райнгард Гейдріх; Reinhard Tristan Eugen Heydrich
	Райнгард Гейдріх
27 вересня 1939 — 4 червня 1942
Попередник:	посада запроваджена
Наступник:	Генріх Гіммлер
27 вересня 1941 — 4 червня 1942
Попередник:	Константін фон Нойрат
Наступник:	Курт Далюге
22 квітня 1934 — 27 вересня 1939
Попередник:	Рудольф Дільс
Наступник:	Генріх Мюллер
Ім'я при народженні:	нім. Reinhard Tristan Eugen Heydrich
Народження:	7 березня 1904; Галле, Саксонія, Німецька імперія
Смерть:	4 червня 1942 (38 років); Прага, Протекторат Богемії і Моравії, Третій Рейх
Причина смерті:	вогнепальна рана і сепсис
Поховання:	німець
Країна:	Німецька імперія; Веймарська республіка; Третій Рейх
Освіта:	Мюнхенський технічний університет
Партія:	НСДАП
Батько:	Бруно Гейдріх
Мати:	Елізабет Гейдріх (Кранц)
Шлюб:	Lina Heydrichd
Діти:	сини: Клаус та Гайдер; доньки: Зільке та Марта
	Військова служба
Роки служби:	1922–1942
Рід військ:	Рейхсмаріне; СС; Люфтваффе
Звання:	Обергруппенфюрер СС,; генерал поліції
Битви:	Друга світова війна
Автограф:
	Нагрудний знак «За поранення» в золоті
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами
	Медіафайли у Вікісховищі

Райнгард Трістан Ойґен Гейдріх (нім. Reinhard Tristan Eugen Heydrich; 7 березня 1904^[1]^[2], Галле, Саксонія, Німецька імперія^[3] — 4 червня 1942^[1]^[2], Прага, Протекторат Богемії і Моравії, Третій Рейх) — державний і політичний діяч нацистської Німеччини, начальник Головного управління імперської безпеки (1939—1942), заступник імперського протектора Богемії і Моравії (1941—1942). Обергрупенфюрер СС і генерал поліції (1941). Один з головних організаторів Голокосту. Вважається однією з найтемніших осіб нацитського режиму. Адольф Гітлер особисто його описував як "чоловіка зі залізним серцем".

Будучи начальником Головного управління імперської безпеки, йому підпорядковувалось Гестапо, Кримінальна поліція Третього Рейху та Служба безпеки. 20 січня 1942 року скликав Ванзейську конференцію, під час якої було сформоване остаточне розв'язання єврейського питання^[4] — політика Третього Рейху депортації та геноциду усіх євреїв на окупованих нацистами країн Європи.

Був головою-засновником Служби безпеки Рейху (нім. Sicherheitsdienst Reichsführer-SS), розвідувальної організації, яка відповідала за розшук та нейтралізацію опору та опозиції до Нацистської партії за допомогою арештів, депортацій та вбивств. Один з керівників внутрішніх військ під час кришталевої ночі та ночі довгих ножів, серій координованих атак проти євреїв в Нацитській Німеччині разом з частиною Австрії та серій чисток з метою ліквідації політичних опонентів. Прибувши до Праги, Гейдріх почав операцію з придушення опозиції до нацистів шляхом утискання чехської культури та депортації разом з вбивтсвами членів чехського руху опору. Прямо відповідальний за створення Айнзатцгруп, ескадронів смерті, що причетні до масових вбивства 2 мільйонів людей, серед них 1.3 мільйонів євреїв.

Був важко поранений в Празі 27 травня 1942 року під час операції Антропоїд. Його автомобіль під підірваний два члена чехословацького Руху опору: Йозефом Ґабчиком та Яном Кубішем. Обидва для його ліквідації були заслані Чехословацьким урядом у вигнанні та натреновані британським Управлінням спеціальних операцій. Райнгард Гейдріх помер від отриманих ран 4 червня 1942 року. Німецька розвідка помилково зв'язала двох членів руху опору до селищ Лідиці та Лезаки. Німці влаштували хвилю репресій, знищивши ці два селище. Нацисти розстріляли, депортували та вбили в концентраційних таборах усіх жителів селищ: чоловіків, юнаків від 14 років та більше разом з жінками та дітьми.

Життєпис

Райнгард Трістан Ойген Гейдріх народився 7 березня 1904 року в Галле (Заале) в родині директора музичної школи Річарда Бруно Гейдріха та Елізабет Анни Марії Амелії Гейдріх (Крантц). Батько походив з протестанської родини, однак з одруження на його матері прийняв католицизм. Райнгард був міністрантом, відвідував вечірні молитви та служби щотижня разом зі своєю мамою, як частина католицької меншини в Галле. Два його імені мали музичні посилання: ім'я "Райнгард" відсилає до героя опера батька Амінь, в той час як його друге ім'я "Трістан" походить від музичної опери Ріхарда Вагнера Трістан та Ізольда. Своє третє ім'я "Ойген" отримав на честь діда по материнській лінії, Ойгена Кранца, директора Дрезденської Вищої школа музики. Райнгард також мав молодшого брата Гайнца та сестру Марію.

Музика була частиною щоденого життя хлопця; батько заснував Галлеську консерваторію музики, театру і викладання, в той час як його мати викладала гру на піано.

Служба в армії

Після закінчення Першої світової війни вступив у Фрайкор генерала Меркера, в 1922 році був зарахований до офіцерського училища ВМФ і в 1926 році отримав звання лейтенанта ВМФ. У квітні 1931 постав перед флотським судом честі за звинуваченням в образі дівчини і був звільнений з флоту. У грудні того ж року одружився з Ліні фон Остен, у шлюбі з якою у Гейдріха народилося четверо дітей.

1 липня 1931 Райнгард Гейдріх вступив в НСДАП, а 10 серпня був зарахований до СС у званні штурмфюрер СС. Організовує в рамках СС розвідувальний відділ «1С», а в липні 1932 стає керівником служби безпеки рейхсфюрера СС (СД). У березні 1933 займає посаду начальника політичної поліції Мюнхена, а в квітні 1934 обіймає посаду заступника Гіммлера в таємній політичній поліції Пруссії (Гестапо). Разом з рейхсфюрером СС займався організацією концтабору Дахау, був головним організатором «Ночі довгих ножів», ініціював створення Військ СС і юнкерських шкіл СС, для яких особисто розробив навчальну програму. У червні 1936 року був призначений шефом поліції безпеки і СД. Стрімко рухався по службі в СС — якщо в 1932 Гейдріх отримав звання штандартенфюрера СС, то вже в липні 1934 року він став группенфюрером СС.

Гейдріх, перебуваючи на посаді шефа поліції безпеки і СД, брав участь у всіх внутрішньо- і зовнішньополітичних справах Третього Рейху, був організатором «Справи Бломберга-Фріча», брав активну участь у підготовці приєднання до Німеччини Австрії, Судетської області та Чехії, керував діями СС і СД під час «Кришталевої ночі». За його ініціативою в 1938 році були створені айнзатцгрупи СС, що проводили терор на окупованих територіях. Гейдріх також домігся зняття всіх обмежень на розвиток військ СС, чому активно перешкоджав Вермахт. У 1939 році створив і став керівником Головного управління імперської безпеки — РЗГА, а в 1940 році став президентом Міжнародної комісії кримінальної поліції — прообразу майбутнього Інтерполу.

Незважаючи на свій 16-годинний робочий день, активно займався спортом, був фехтувальником олімпійського рівня.

У грудні 1940 Райнгард Гейдріх був призначений заступником керівника спортивного товариства СС і інспектором СС з фізичної підготовки. Крім того, перед початком Західної кампанії Гейдріх закінчив льотну підготовку та як льотчик-винищувач брав участь у повітряних боях у Франції, також брав участь у розвідувальних польотах над Англією та Шотландією, а в 1941 році воював на Східному фронті, де збив 3 літаки супротивника.

24 вересня 1941 Гейдріх отримав своє останнє звання обергрупенфюрера СС і з початком війни з СРСР організував і керував діяльністю айнзатцгруп СС, які ліквідовували євреїв, циган, комуністів і потенційних ворогів на території СРСР і на командування якими він призначив керівників управлінь РЗГА.

27 вересня 1941 Гейдріх був призначений імперським протектором Протекторату Богемії і Моравії, зберігши за собою посаду шефа поліції безпеки і СД (офіційна назва посади шефа РЗГА). 27 травня 1942 року під час поїздки Прагою був обстріляний чехословацькими диверсантами як головна ціль операції «Антропоїд». Помер від ран 4 червня 1942 року і був урочисто похований у Берліні.

Звання

Фенріх-цур-зее (1 квітня 1922)
Обер-фенріх-цур-зее (1 квітня 1924)
Лейтенант-цур-зее (1 липня 1926)
Оберлейтенант-цур-зее (1 липня 1928)
Шутце СС (14 липня 1931)
Штурмфюрер СС (10 серпня 1931)
Гауптштурмфюрер СС (1 грудня 1931)
Штурмбаннфюрер СС (25 грудня 1931)
Оберштурмбаннфюрер СС (грудень 1931)
Штандартенфюрер СС (29 липня 1932)
Оберфюрер СС (21 березня 1933)
Бригадефюрер СС і генерал-майор поліції (9 листопада 1933)
Группенфюрер СС і генерал-лейтенант поліції (30 червня 1934)
Обергруппенфюрер СС і генерал поліції (27 вересня 1941)
Гауптман резерву люфтваффе
Майор резерву люфтваффе (1941)

Нагороди

Німецький кінний знак в сріблі
Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в сріблі
Перстень «Мертва голова» (24 грудня 1933)
Почесний кут старих бійців (лютий 1934)
Йольський свічник (16 грудня 1935)
Почесна шпага рейхсфюрера СС
Спортивний знак СА в золоті
Почесний знак Німецького Червоного Хреста 1-го ступеня
Німецький Олімпійський знак 1-го класу
Численні відзнаки Німецької імперської асоціації фізичних вправ за спортивні досягнення
Орден Корони Італії
- великий офіцерський хрест (20 квітня 1937)
- великий хрест (18 жовтня 1938)
Орден Святих Маврикія та Лазаря (Італія)
- Командорський хрест (1937)
- великий офіцерський хрест
Почесний кинджал італійських чорносорочечників (19 жовтня 1937)
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» із застібкою «Празький град»
Орден Святого Савви (Югославія; 18 жовтня 1938)
Савойський військовий орден, великий хрест (Італія)
Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»
Медаль «За Атлантичний вал»
Залізний хрест 2-го і 1-го класу
Золотий партійний знак НСДАП
Данцизький хрест 1-го класу
Почесний знак «За турботу про німецький народ» 1-го ступеня
Медаль «За вислугу років у поліції» 3-го і 2-го ступеня (18 років)
Медаль «За вислугу років у СС» 4-го, 3-го і 2-го ступеня (12 років)
Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років)
Нагрудний знак пілота
Нагрудний знак пілота (Італія)
Авіаційна планка винищувача в сріблі
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами — вручений особисто Германом Герінгом.
Орден крові (червень 1942, посмертно) — останній нагороджений.
Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами (1942, посмертно) — отримав 2 нагороди одночасно.
Німецький Орден (№ 2; 9 червня 1942, посмертно)
Нагрудний знак «За поранення» в золоті (посмертно)

Також дивитись

Джерела

Буренин С. В., Семергин-Каховский О. И. Бумеранг Гейдриха. СПб.: Северо-Запад; Феникс, 2005. ISBN 5-222-05847-6 (хроника операций SD при Гейдрихе, история покушения на него)
Гейдрих, Рейнхард / Вишлёв О. В. // Восьмеричный путь — Германцы. — М. : Большая российская энциклопедия, 2006. — С. 491. — (Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов ; 2004—2017, т. 6). — ISBN 5-85270-335-4.
Подъяпольский А., Непомнящий Н. Несостоявшиеся фюреры. Гесс и Гейдрих. М.: Вече, 2004. ISBN 5-9533-0427-7. (анализ политической карьеры Гейдриха)
Райнхард Гейдрих — паладин Гитлера / Ю. Чупров. Райнхард Гейдрих. Путь к власти. Д. Гамшик, И. Пражак. Бомба для Гейдриха. — М.: Изд-во Яуза, Изд-во Эксмо, 2004. — 384 с., илл.
Хёне Х. Чёрный орден СС. История охранных отрядов. — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2003. — 542 с. — 6000 экз. — ISBN 5-224-03843-X.
Assassination: Operation Anthropoid 1941—1942, by Michael Burian. Prague: Avis, 2002.
Christian Graf von Krockow: Porträts berühmter deutscher Männer — Von Martin Luther bis zur Gegenwart, München 2001 (List-Verlag), S. 379—426 (ISBN 3-548-60447-1)
Fred Ramen. Reinhard Heydrich: Hangman of the 3rd Reich. — The Rosen Publishing Group, 2001. — 109 p. — (Holocaust Biographies). — ISBN 9780823933792.
Gerwarth Robert. Hitler's Hangman: The Life of Heydrich. New Haven, CT: Yale University Press. ISBN 978-0-300-11575-8.
Günther Deschner: Reinhard Heydrich. Statthalter der totalen Macht. Verlag Ullstein, Frankfurt/M-Berlin 1987, ISBN 3-548-27559-1.
Hellmut G. Haasis: Tod in Prag. Das Attentat auf Reinhard Heydrich. Reinbek bei Hamburg. Rowohlt 2002, ISBN 3-498-02965-7.
Lina Heydrich: Leben mit einem Kriegsverbrecher. Mit Kommentaren von Werner Maser, Verlag W. Ludwig, Pfaffenhofen 1976, ISBN 3-7787-1025-7.
Mario R. Dederichs: Heydrich. Das Gesicht des Bösen. Piper 2005, ISBN 3-492-04543-X, Rezension von Dr. Michael Drewniok
Max Williams: Reinhard Heydrich — Fotobiographie in zwei Bänden, ULRIC of ENGLAND, London, 2002.
Miroslav Kárný/Jaroslava Milotová/Margita Karná (Hrsg.): Deutsche Politik im «Protektorat Böhmen und Mähren» unter Reinhard Heydrich 1941—1942. Eine Dokumentation. Metropol Verlag 1997, ISBN 3-926893-44-3.
Pfitzner J., Kliment J. Die Hauptstadt Prag ehrt das Andenken Reinhardt Heydrichs. Prag, 1944 (одно из официальных изданий, посвящённых памяти Гейдриха).
Shlomo Aronson: Reinhard Heydrich und die Frühgeschichte von Gestapo und SD. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1971.
The Killing of Reinhard Heydrich: The SS «Butcher of Prague», by Callum McDonald. ISBN 0-306-80860-9
The Face of the Third Reich: Portraits of the Nazi Leadership, by Joachim Fest, Da Capo Press
Walter Schellenberg: Walter Schellenberg. Hitlers letzter Geheimdienst-Chef, Copyright 1956 by André Deutsch Ltd., London, für die deutsche Ausgabe: Copyright © by Limes Verlag. Taschenbuchausgabe: Verlag Arthur Moewig GmbH, Rastatt, ISBN 3-8118-4363-X, Kommentiert von Gerarld Felming, herausgegeben von Gita Petersen, Einleitung von Gita Petersen, Vorwort von Klaus Harpprecht.
Dederichs, M.R., Heydrich — het gezicht van het kwaad, Fontaine Uitgevers, ’s Gravenland, 2007
Lumsden R., Medals and Decorations of Hitler's Germany, Airlife, Shrewsbury, 2001
Thies A., 25. Auktion, Auktionshaus Andreas Thies, Sammlungsgegenstände des 20. Jahrhunderts, Russische Orden und Ehrenzeichen, Militaria, Historische Sammlungsgegenstände, Orden und Ehrenzeichen, 10. Dezember 2004

Walter Wannemacher: Reinhard Heydrich — Ein Leben der Tat, 1944
André-Klaus Busch: Blutzeugen — Beiträge zur Praxis des politischen Kampfes in der Weimarer Republik, Deutsche Stimme, ISBN 978-3935102209
Hermann Liese: Ich kämpfe, Franz Eher Verlag, München 1943
Hans Weberstedt / Kurt Langner: Gedenkhalle für die Gefallenen des Dritten Reiches, Franz Eher Verlag, München 1938
Heinz Höhne: Der Orden unter dem Totenkopf. Die Geschichte der SS, Weltbild-Verlag, 1998
Günther Deschner: Reinhard Heydrich — Biographie eines Reichsprotektors, Universitas-Verlag, Wien 2008, ISBN 978-3-8004-1482-6

Посилання

Гайдріх // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
Heydrich, Reinhardt «Reinhard» — нагороди обергрупенфюрера СС Гейдріха (англ.)

Примітки

↑ ^а ^б Reinhard Heydrich | Life & Assassination | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 9 травня 2025.
↑ ^а ^б Enzyklopädie - Brockhaus.de. brockhaus.de. Процитовано 9 травня 2025.
↑ DNB, Katalog der Deutschen Nationalbibliothek. portal.dnb.de. Процитовано 9 травня 2025.
↑ Энциклопедия Катастрофы - Гейдрих, Рейнхард. web.archive.org. 26 лютого 2010. Процитовано 9 травня 2025.

[:0-1] а ^б Reinhard Heydrich | Life & Assassination | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 9 травня 2025.

[:1-2] а ^б Enzyklopädie - Brockhaus.de. brockhaus.de. Процитовано 9 травня 2025.

[3] DNB, Katalog der Deutschen Nationalbibliothek. portal.dnb.de. Процитовано 9 травня 2025.

[4] Энциклопедия Катастрофы - Гейдрих, Рейнхард. web.archive.org. 26 лютого 2010. Процитовано 9 травня 2025.

[1]

[2]

[3]

[4]