Відкрити головне меню
Німецький Орден 1-го ступеня

Німецький орден (нім. Deutscher Orden) — найвища відзнака НСДАП, і, одночасно, найвища державна нагорода Третього Рейху.

ІсторіяРедагувати

Німецький Орден був заснований на початку 1942 року Адольфом Гітлером, щоб «відзначити найвищі заслуги […], які німець може здійснити для свого народу».

Дизайн ордену розробив Бенно фон Арент, єдиним виробником нагороди була компанія Wilhelm Deumer в Люденшайді.

Німецький Орден мав 3 ступені. Всього відбулось 11 нагороджень, орден 3-го ступеня не отримав ніхто.

У різноманітних колекціях є декілька десятків екземплярів даного ордена (набагато більше, ніж відбулось нагороджень), перевірити справжність більшості на даний момент неможливо.

В музеї Люденшайда знаходяться 4 екземпляри Німецького ордена різних ступенів.

ОписРедагувати

Знак ордена представляв собою чорний емальований хрест, із золотим обрамленням. В центрі хреста зображено Золотий партійний знак НСДАП. Між променями хреста — 4 імперських орла із складеними крилами, які тримають в лапах вінок і свастику.

Орден 1-го та 2-го ступеня носили на нашийній орденській стрічці, аналогічній стрічці Ордена крові. Реверс нагороди вкритий чорною емаллю, посередині — витиснутий золотом автограф Гітлера. Орден 1-го ступеня мав над верхнім променем хреста припаяний вінок із дубового листя та схрещені мечі.

Аверс ордена 3-го ступеня нічим не відрізнявся від вищих ступенів, на реверсі була припаяна шпилька для носіння нагороди на грудях.

НагородженіРедагувати

Ім'я Посада/звання Дата нагородження Ступінь Примітки
Фріц Тодт Рейхсміністр боєприпасів та озброєнь, обергруппенфюрер СА 12 лютого 1942 1 Нагороджені посмертно.
Рейнгард Гейдріх Начальний Головного управління імперської безпеки, обергруппенфюрер СС і генерал поліції 9 червня 1942 1
Адольф Гюнляйн Керівник НСКК 21 червня 1942 невідомо
Віктор Лютце Начальник штабу СА 7 травня 1943 1
Адольф Вагнер Гауляйтер, обергруппенфюрер СС, обергруппенфюрер СА 17 квітня 1944 1 (точно невідомо)
Йозеф Бюркель Гауляйтер 3 жовтня 1944 1
Рудольф Шмундт Генерал піхоти, головний ад'ютант фюрера 7 жовтня 1944 1
Константін Гірль Рейхсляйтер, рейхсміністр без портферя, керівник Імперської служби праці 24 лютого 1945 1
Карл Ганке Гауляйтер і рейхсштатгальтер Нижньої Сілезії, обергруппенфюрер СС (згодом — рейхсфюрер СС) Квітень 1945 2 (імовірно)
Карл Гольц Гауляйтер, группенфюрер СА 19 квітня 1945 невідомо Загинув наступного дня після нагородження
Артур Аксман Керівник Гітлер'югенду 25 або 28 квітня 1945 2

Згідно деяких документів, також планувались нагородження рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера та гроссадмірала Карла Деніца, однак вони не відбулись через швидку поразку Німеччини у війні.

Існує непідтверджене припущення, що Генріх Мюллер був нагороджений Німецьким Орденом.[1]

Сучасний статус нагородиРедагувати

Відповідно до закону Німеччини про порядок нагородження орденами та про порядок носіння від 26 липня 1957 року (нім. Gesetz uber Titel, Orden und Ehrenzeichen) носіння Німецького Ордена, його публічна демонстрація і поширення забороняються.

У Німеччині Орден вважається одним із символів антиконституційної пропаганди.

Цікаві фактиРедагувати

  • Оскільки перші 7 нагороджень орденом відбулись посмертно, нагорода отримала цинічну назву «Орден мертвого героя».

ЛітератураРедагувати

  • Jörg Nimmergut: Der Deutsche Orden In: Info — Das aktuelle Magazin für Orden, Militaria und Zeitgeschichte. Ausgabe Oktober 1988.
  • Heinrich Doehle: Die Auszeichnungen des Großdeutschen Reichs Orden, Ehrenzeichen, Abzeichen. Berlin 1945, ISBN 3-931533-43-3.
  • Jörg Nimmergut: Deutsche Orden und Ehrenzeichen bis 1945. Band 4. Württemberg II — Deutsches Reich. Zentralstelle für Wissenschaftliche Ordenskunde, München 2001, ISBN 3-00-001396-2.
  • Курылев О. П. Боевые награды Третьего Рейха: Иллюстрированная энциклопедия. — М.: Изд-во Эксмо, 2006, с. 123—126.
  • Геббельс Й. Дневники 1945 года. Последние записи: пер. с нем. / Вступ. Слово и общ. ред. А. А. Галкина. — Смоленск: «Русич», 1998, с. 402.
  • Неизвестный Гитлер. / О. Гюнше, Г. Линге; Авт.-сост. М. Уль, Х. Эберле; пер. с нем. А. Чикишева, Е. Кулькова (примечания). — М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2006, с. 354.

ПриміткиРедагувати

  1. Gregory Douglas, GEHEIMAKTE GESTAPO-MÜLLER. www.vho.org. Процитовано 2019-08-31.