Штурмові загони

Штурмові загони , дослівно: Штурмове управління, СА (нім. Sturmabteilung, SA) — часто за кольором уніформи звані як «коричневосорочечники» — парамілітарні формування Нацистської партії Німеччини, «військо партії», націлені проти демократичного ладу Веймарської республіки, призначалися для силового придушення політичних противників. Загони СА відіграли істотну роль у захопленні влади в країні.

Штурмові загони
Абревіатура	SA
Тип	напіввійськова організація політична організація political factiond
Засновник	Ернст Рем
Засновано	1920
Розпущено	10 жовтня 1945
Країна	Веймарська республіка і  Німеччина
Штаб-квартира	Мюнхен
Попередник	Сталевий шолом
Керівник	Отто Вагенер, Ернст Рем, Франц Пфеффер фон Заломон, Герман Герінг, Генріх Гіммлер, Віктор Люце, Бальдур фон Ширах і Вільгельм Шепман
Членів	3 000 000
Штурмові загони у Вікісховищі

Знак СА

Були утворені 1921 року і спочатку існували як «спортивне відділення» НСДАП, набиралися із залишків фрайкору та учасників невдалого путчу Каппа. Після приходу до влади НСДАП в 1933 були підпорядковані МВС та були «допоміжною поліцією». Нараховували понад 4,5 мільйони членів. Після ночі довгих ножів 1934 та страти верхівки СА на чолі з Ремом штурмові загони втратили значення та поступилися СС. Після капітуляції 1945 розпущені і заборонені.

Початок і становлення

Політичне життя в Німеччині того часу не вирізнялося миролюбністю, й НСДАП потребувала людей для захисту своєї справи та протидії супротивникам, тому в серпні 1921 р. відставний лейтенант-цур-зее (лейтенант флоту) Ганс Ульрих Клінцш на Гітлерове доручення сформував з числа найактивніших і фізично найміцніших членів партії «Загін оборони та пропаганди НСДАП».

Завданнями цього загону були пропаганда ідей нацизму, збір коштів до фонду партії, розповсюдження нацистської літератури, охорона зборів, мітингів, штаб-квартир партії від нападів політичних супротивників і фізична розправа з ними. У серпні 1921 р. загін дістав назву «Sturmabteilung» (штурмовий загін), скорочено — СА, більше відомий як «штурмовики», «штурмові батальйони», «буросорочники».

У листопаді 1926 р. Гітлер перебрав на себе загальне керівництво СА й проголосив себе найвищим керівником СА, запровадив посаду начальника штабу СА та призначив на цей пост Франца Фелікса Пфефера фон Саломона. Той створив струнку структуру СА з чіткою системою підпорядкування від рядового штурмовика до Гітлера.

СА ніколи не входила до складу збройних сил Німеччини. Ба більше, ця організація ніколи не мала зброї^{[джерело?]}, хоча вона й мала структуру армійського типу, була дуже численна, добре організована й мала систему звань, подібну до військових. У серпні 1930 р. з'ясувалося, що Саломон таємно від Гітлера використовує армійські навчальні центри для вишколу загонів СА, намагається змовитися з військовиками про те, щоб озброїти загони СА, що могло потягти за собою проголошення НСДАП антидержавницькою партією та її ліквідацію.

Крім того, під час передвиборчої кампанії в серпні 1930 р. командир берлінських загонів СА Вальтер Штеннес, якому не подобалась ідея приходу до влади законним шляхом, влаштував заколот проти партійного керівництва в Мюнхені. Унаслідок цього інциденту розлючені штурмовики захопили штаб-квартиру партії у Берліні. Гітлер поквапився до Берліна, перебрав на себе керівництво СА й узяв ситуацію під контроль, але політичні збитки від цієї акції були значні. Саломона було усунено від керівництва СА, і 5 січня 1931 р. його місце посів Ернст Рем, який негайно перебудував СА, надав їм чіткішої воєнізованої структури, й до середини 1931 р. під його керівництвом чисельність СА сягнула 400 000 осіб, перевищивши чисельністю рейхсвер (100 000).

Занепад

З 1931 року командувач СА — Ернст Рем. Керівництво СА робило спроби підпорядкувати собі інші військові сили Німеччини, передусім Вермахт, що спричинило гостру невдоволеність німецького генералітету, який мав історичні й соціальні корені прусської шляхти та аристократії, а також власні політичні інтереси. Це невдоволення, різні погляди на соціальні перетворення в Рейху (штурмовики вимагали від Гітлера здійснити ІІ-й етап революції — «соціальний»), а може, ще й Гітлерів острах утратити абсолютну владу, власне, і стали внутрішньою пружиною змови верхівки СС і Гітлера проти Рема й верхівки СА та призвели до так званого Путчу Рема. Після якого СА втратила свою провідну роль у Третьому Рейху на користь СС.

Під час Другої світової війни СА мали свої військові підрозділи. Після капітуляції Третього Рейху у Другій світовій війні СА за законом №2 Контрольної ради країн антигітлеровської коаліції було розпущено та заборонено.

Відомі діячі СА

• Ернст Рем
• Горст Вессель
• Вальтер Стеннес
• Віктор Люце

Посилання

• СА // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Ричард Еванс. Цим він міг довіряти // London Review of Books, Vol. 40 No. 4 (22 February 2018), pp. 37-39.
• Евгений Киселёв. Ночь длинных ножей // «Независимая газета» (Москва). — 18.6.2004.(рос.)
• Володимир Лук'янюк. Ніч довгих ножів // «Цей день в історії». — 13.6.2016.
• Ернст Рьом. Чому саме SA? // «Ватра». — 10.9.2008.

• СА на сайті VseslovA(укр.)