Безручко Марко Данилович
Марко Данилович Безручко (31 жовтня 1883, Токмак, нині Запорізької області — 10 лютого 1944, Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Рейх) — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, творець і один із командирів так званого «Дива на Віслі» — військової операції з відбиття наступу російсько-більшовицьких окупантів під Варшавою, яка врятувала незалежність Польщі в 1920 році[1].
| Марќо Дан́илович Безр́учко | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Капітан Генерал-хорунжий | |||||||||
 | |||||||||
| Загальна інформація | |||||||||
| Народження |
31 жовтня 1883 Токмак, Мелітопольський повіт, Таврійська губернія, нині Запорізької області, Україна | ||||||||
| Смерть |
10 лютого 1944 (60 років) Варшава, Генерал-губернаторство, Третій Райх | ||||||||
| Поховання | |||||||||
| Національність | українець | ||||||||
| Alma Mater | Академія Генерального штабу | ||||||||
| Військова служба | |||||||||
| Роки служби | 1918–1944 | ||||||||
| Приналежність |
 УНР | ||||||||
| Вид ЗС |
 Армія УНР | ||||||||
| Рід військ |
Сухопутні війська | ||||||||
| Війни / битви |
Перша світова війна Радянсько-українська війна | ||||||||
| Командування | |||||||||
| |||||||||
| Нагороди та відзнаки | |||||||||
| |||||||||
 Безручко Марко Данилович у Вікісховищі | |||||||||
ЖиттєписРедагувати
Народився в місті Токмак[2] на Запоріжжі.
У 1908 році закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, в 1914 — Миколаївську військову академію в Петербурзі. На різних офіцерських посадах у російській армії воював і був пораненим у роки Першої світової війни.
На службі УкраїніРедагувати
З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 — начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави.
З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади імені Симона Петлюри Дієвої армії УНР.
З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради.
7 грудня 1919 інтернований польською владою. Перебував на штабних посадах. З січня 1920 року опинився на фронті. Організатор і — з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.
Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка та Олександра Удовиченка спільно з польською армією розпочали наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 6 травня 1920 року підрозділи 6-ї дивізії зайняли станцію Боярка. За даними історика Андрія Ковальова, штаб Армії УНР у Боярці розміщувався в особняку Александрової (нині — Боярська дитяча школа мистецтв)[1]. 7 травня — дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.
9 травня 1920 року взяв участь у параді польсько-українських військ на Хрещатику.
У червні почалося формування 6-ї дивізії, яку очолив Безручко, згодом саме вона завдасть смертоносного удару більшовицьким військам під командуванням Михайла Тухачевського[3].
З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня та вийшов переможцем у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-та січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород — Бар — Літин.
5 жовтня отримав звання генерал-хорунжого.
В еміграціїРедагувати
Після виснажливих боїв українські війська, покинуті союзниками, відступили за ріку Збруч (21 листопада 1920) і були інтерновані Польщею. Безручко перебував у таборі в Александруві Куявському та в Щипйорні під Калішем.
З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Гаврила Базильського». З 1927 року був членом засекреченого 29-го особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу УНР в екзилі. З листопада 1940 року, після смерті генерала Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931—1935 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність».
Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».
Помер 10 лютого 1944 року у Варшаві. Похований у православній частині міського цвинтаря «Воля»[4] у Варшаві, поруч із могилою друга — генерала Всеволода Змієнка. Там само поховано близько сотні видатних полководців і державних діячів УНР.
Вшанування пам'ятіРедагувати
УкраїнаРедагувати
- У Києві є вулиця Марка Безручка[5].
- У Рівному є проспект Генерала Безручка[6].
- У Вінниці є вулиця Генерала Безручка, провулок Генерала Безручка та проїзд Генерала Безручка[7].
- 10 жовтня 2020 року у місті Боярка, під Києвом, на стіні будинку Боярської дитячої школи мистецтв, відкрили меморіальний барельєф на честь Безручка[1].
- Указом Президента України №606/2022 від 24 серпня 2022 року 110 ОМБр надано почесне найменування "імені генерал-хорунжого Марка Безручка".
- 23 лютого 2023 року у місті Шепетівка вулицю Достоєвського перейменували на вулицю Марка Безручка.[8]
- 27 квітня 2023 року у місті Кам'янка провулок Галі Кудрі перейменували на вулицю Генерала Безручка.
ПольщаРедагувати
- 15 серпня 2016 року міністр оборони Польщі Антоній Мацеревич поклав квіти до могили генерал-хорунжого Армії УНР Марка Безручка. Подія, яка розпочинала урочистості, відбулася в рамках святкування Дня Війська Польського[9][10].
- У Вроцлаві, в червні 2018 року, іменем Марка Безручка названо кільцеве перехрестя[11].
- У липні 2020 року Міська рада Варшави вирішила назвати один зі скверів у польській столиці іменем генерала Армії Української Народної Республіки Марка Безручка[12]. 13 серпня 2020 року урочисто відкрито у Варшаві, в районі Воля, неподалік цвинтаря, де похований генерал, сквер імені генерала Армії УНР Марка Безручка[13].
- 26 листопада 2020 року одному зі скверів Гданська присвоєно назву імені генерала армії Української народної республіки Марка Безручка.[14]
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в Український інститут національної пам'яті. — Офіційна Facebook-сторінка. — 2020. — 9 жовтня.
- ↑ Марко Безручко. Військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 4 липня 2010.
- ↑ Кіпіані, Вахтанг (2017). Війна двох правд (українська). Харків: Vivat. с. 85. ISBN 978-617-690-940-8.
- ↑ «Незнаному козакові». Православне кладовище Армії УНР [Архівовано 16 червня 2012 у Wayback Machine.] // Історична правда. — 2011. — 22 квітня.
- ↑ Новые переименования Киева. Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
- ↑ kalagum. Перегляд документа. www.city-adm.rv.ua. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 21 квітня 2016.
- ↑ Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 січня 2016.
- ↑ shepetivka.com.ua. У Шепетівській громаді перейменували 83 топонімічних об’єктів — Сайт міста Шепетівка. shepetivka.com.ua (uk-ua). Процитовано 23 лютого 2023.
- ↑ Польща вшанувала воїнів УНР // Голос України. — 2016. — № 154 (6408) (16 серп.). — С. 9. (Світ без кордонів)
- ↑ Szef MON złożył wieniec na grobie ukraińskiego dowódcy gen. Marka Bezruczki [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.]. (пол.)
- ↑ У Польщі на честь генерала армії УНР назвали перехрестя. Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 24 червня 2018.
- ↑ У Варшаві на честь генерала УНР, який урятував місто від більшовиків, назвали сквер (фото) // УНІАН, 2020-07-31
- ↑ У Варшаві з'явився сквер імені уродженця Запорізького краю — легендарного генерала Армії УНР [Архівовано 24 грудня 2020 у Wayback Machine.] // depo.ua, 2020-08-14
- ↑ У Гданську назвали сквер на честь генерала армії УНР. www.eurointegration.com.ua. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 14 березня 2021.
ДжерелаРедагувати
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- Історія стосунків українського та польського народів [Архівовано 20 січня 2011 у Wayback Machine.]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
- Коваленко Сергій. Безручко Марко Данилович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.
- Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. — Дрогобич : Відродження, 2009. — С. 80, 88, 93, 97. — ISBN 978-966-538-222-5.
- Безручко Марко Данилович. (рос.) // grwar.ru — Російська імператорська армія в Першій світовій війні.
ПосиланняРедагувати
- Безручко Марко.
- Непам'ять слави генерала Безручка [Архівовано 25 жовтня 2010 у Wayback Machine.].
- Перемога в обороні Замостя — честь української зброї.
- «Диво над Віслою»: як поляки з українцями не дали більшовикам поневолити Європу [Архівовано 6 липня 2017 у Wayback Machine.].
- Блог історика: як українець Безручко рятував Польщу від більшовиків [Архівовано 7 жовтня 2017 у Wayback Machine.].