Відкрити головне меню

Іва́н Володи́мирович Омеляно́вич-Павле́нко (31 серпня 1881, Баку — 8 вересня 1962, Чикаго, США) — український військовий діяч, полковник російської армї (командир 8-го гусарського полку), за доби УНР — командир Сердюцького Лубенського полку, кошовий Харківського козацького коша, інспектор кінноти армії УНР, командир Окремої кінної дивізії армії УНР в 1920 р. Під час боротьби ЗУНР проти поляків прикомандирований з ДАУНР в УГА — командир групи «Наварія» під Львовом, генерал-хорунжий Армії УНР.

Іван Володимирович Омелянович-Павленко
Іван Омелянович-Павленко.png
Іван Омелянович-Павленко
Ім'я при народженні Іван Володимирович Омелянович-Павленко
Народження 31 серпня 1881(1881-08-31)
Баку
Смерть 8 вересня 1962(1962-09-08) (81 рік)
Чикаго, штат Іллінойс,
Flag of the United States.svg США
Поховання Цвинтар святого Андрія
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР

ZUNR coa.svg УГА
Освіта Костянтинівське артилерійське училище
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник

12 УНР 30-03-1920 Генерал-хорунжий.svg Генерал-хорунжий (5.10.1920)
Війни / битви Перша Світова війна
Українсько-радянська війна
Друга Світова війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
«Воєнний хрест» (УНР)
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Відзнака для східних народів 2-го класу в бронзі з мечами

Молодший брат Михайла Омеляновича-Павленка.

Зміст

Біографічні відомостіРедагувати

Народився у Баку (Російська імперія, тепер Азербайджан) в дворянській родині. Батько — Володимир Омелянович Павленко — генерал від артилерії, син Омеляна Павленка — сотника Задунайського козацтва, яке в 1829 р. повернулося з Османської імперії до Російської імперії. Мати Олександра походила із роду грузинських князів Русієвих-Курцебашвілі.

З 1901 року — офіцер російської армії.

Перша світова війнаРедагувати

В роки Першої світової війни 1914—1918 — полковник російської армії. Командував 8-м гусарським полком, який він українізував у 1917 р.

Визвольні змагання (1918—1920)Редагувати

У червні 1918 року по Г.Базильському очолив 11-у дивізію, начальником штабу залишився підполковник О.Рак. В 19181920 — командир Сердюцького кінного Лубенського полку, згодом — кошовий отаман Харківського козацького коша.

В грудні 1918 — лютому 1919 рр. у Галицькій армії командував групою «Наварія» у битві під Львовом.

Влітку 1919 р. — інспектор кавалерії Армії УНР.

Навесні 1920 р. організував і очолив Окрему кінну дивізію — найбільше оперативне з'єднання Армії УНР.

Після поразки УНР перебував в еміграції в Польщі. У часі розслідування по «справі генерала Базильського» в знак протесту написав відвід з посади, 8 липня 1921 року офіційно звільнений з посади військового міністра. З 1923 жив у Празі.

Друга світова війнаРедагувати

У червні 1941 І. Омелянович-Павленко сформував на Поділлі 109-й поліцейський батальйон. За кілька місяців цей підрозділ було перетворено в міську поліцію в Білій Церкві, а на початку 1942 — в 109-й батальйон допоміжної поліції (Шуцманшафт) у Вінниці. Командуючи цим батальйоном, був українським комендантом Вінниці, брав участь в боях проти радянських партизанів. За даними історика Ярослава Тинченка, намагався захищати місцеве населення, в тому числі рятував від смерті вінницьких євреїв.

Полковник Михайло Садовський в листі генералу УНР Всеволоду Петріву від 23 жовтня 1941 а писав:

«Вже багатьох наших людей, офіцерів і цивільних, відправили ми на звільнені наші землі. Офіцери зазвичай займають посади комендантів поліції. Навіть генерал Омелянович-Павленко (молодший) займає посаду такого коменданта по Вінницькому округу. Частина наших офіцерів полягають у ролі перекладачів при німецькій армії»[1].

 
Могила Івана Омеляновича-Павленка

У 1942 був перекинутий німецьким командуванням в Білорусь для боротьби з партизанами[2].

У квітні 1943 109-й батальйон, який виявив себе дуже надійною бойовою частиною, але зазнав в боях важких втрат (близько 120 чоловік), відтягнуто до Вінниці. Тут відбулося нагородження вояків, що відзначились, і поповнення частини місцевими добровольцями, яких виявилось напрочуд багато.

У червні батальйон переводять до Житомира, де керівництво окружної поліції, вочевидь боячись повторення випадку із 108-им шуцбатальйоном, повністю змінює командування частини, і арештовує членів ОУН. Омеляновича-Павленка переводять на посаду керівника вінницької районної поліції, тоді як всі керівні посади займають німці (хоча номінальним комендантом частини залишається український сотник Фещенко-Чопівський). Цей крок викликав різке незадоволення вояків, більшість яких під час першого ж виїзду на операцію здійснили масовий перехід на бік УПА. Залишки батальйону влито до 33-го поліційного полку СС.

З липня 1943 працював над створенням Української визвольної армії.

Післявоєнне життяРедагувати

У 1944 емігрував до Німеччини, після війни переїхав до США.

Помер у Чикаго, похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

НагородиРедагувати

Нагороди УНРРедагувати

Нагороди Російської імперіїРедагувати

Нагороди Третього РейхуРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. ЦДАГО України, ф. 269. — Особисті документи генерал-хорунжого Армії УНР В. Петріва.
  2. Анатолій Кентій. Збройні чини українських націоналістів. Том 1: 1920—1942.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати