Тимошенко Сергій Прокопович
Сергі́й Проко́пович Тимоше́нко (5 лютого 1881 Базилівка — 6 липня 1950 Пало-Альто) — український архітектор і суспільно-політичний діяч. Голова Слобідської Української Ради з 16 квітня 1917 року, 1919—1920 — міністр шляхів в урядах УНР І. Мазепи, В. Прокоповича та А. Лівицького; учасник Другого зимового походу.
| Сергій Прокопович Тимошенко | |
|---|---|
 | |
| Народження | 5 лютого 1881 |
| Смерть | 6 липня 1950 (69 років)° інфаркт міокарда[1] |
| Національність | українець |
| Країна |
 Російська імперія → .svg){kind=small} УНР →  США |
| Навчання | Петербурзький інститут цивільних інженерів |
| Діяльність | архітектор, інженер, політик |
| Праця в містах | Ковель, Київ, Лубни, Львів, Луцьк |
| Архітектурний стиль | український архітектурний модерн |
| Найважливіші споруди | станція Албаши, станція Ведмідівка |
| Заклад | Українська господарська академія[1] |
| Діти | ·невідомо[1] |
 Тимошенко Сергій Прокопович у Вікісховищі | |
Короткий життєпис Редагувати
Народився в с. Базилівці на Чернігівщині, брат Володимира і Степана. Після закінчення реальної гімназії в місті Ромни Полтавської губернії Сергій Тимошенко навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Як студент Інституту цивільних інженерів у Петербурзі був діячем Української Студентської Громади і членом Північного комітету РУД (згодом УСДРП). Під час демонстрацій двічі (у 1902 і важче в 1905 році) отримав поранення й через погіршення стану здоров'я був звільнений із постійної військової служби.
По закінченні інституту працював за фахом у Ковелі, Києві (будинки Юркевича та Лаврентієва в українському стилі), Харкові (також будинки в українському стилі Попова, Бойка, проекти міст-садів), Лубни (каплиця-усипальниця Шеметів, Михайла Казиміровича його дружини і дочки).
З початком революції 1917 — губернський комісар Харківщини і член Центральної Ради. Уповноважений українського уряду на переговорах з урядом Війська Донського для координування спільних антибільшовицьких військових операцій.
У подальші роки:
- 1922—1923 запроектував церкви у передмістях Львова Клепарові та Левандівці, монастир Студитів у селі Зарваниці та ін.);
- 1924—1929 професор Української Господарчої Академії в Подєбрадах і Української студії пластичного мистецтва в Празі;
- 1927—1928 обіймав посаду ректора Подебрадської академії, наступного року очолював кафедру водно-санітарної техніки.
- Храм Успення Пресвятої Богородиці (Борислав). Розпочато будівництво у червні 1928 року, завершено у листопаді 1929 року, а решта робіт було закінчено в 1931 році. Будувався за і під керівництвом пароха (керівника церкви) Івана Ліщинського, на кошти місцевих жителів та власників копалень нафти у м. Бориславі. Архітектори: Сергій Тимошенко, Олександр Пежанський. Будував церкву інженер Лев Шелевич[2].
- Церква святого Андрія (Львів, Клепарів). Будівництво за проектом Сергія Тимошенка[3] розпочато 1926 року і тривало до 1932.
- 1930—1939 у Луцьку — головний архітектор для сільськогосподарського будівництва на Волині (серед іншого — проекти зразкових хуторів), автор близько двох десятків житлових будинків у стилі модернізму в Луцьку, діяч Волинського Українського об'єднання (з 1935 його голова і посол до польського сойму, 1938 — 39 — до Сенату) і Української Православної Церкви (між іншим — перший голова Товариства ім. Петра Могили).
.jpg)
Був активним поборником ідеї українізації Православної церкви в Польщі. У 1931 він став головою Ради Луцького Чесно-хресного братства, очолив Товариство прихильників православної освіти й охорони традицій православної віри імені митрополита Петра Могили. Установчі збори товариства імені П. Могили відбулися в приміщенні Українського клубу «Рідна Хата» в Луцьку 19 листопада 1931 року. Тут працювали протоієрей отець Павло Пащевський, Іван Власовський, Михайло Тележинський. Осередки товариства утворені в Рівному, у Кременці, Новогрудську, Сарнах, Острозі, Здолбунові, Володимирі, Дубно, з лютого 1935 працювала Богословська секція, діячі якої готували та видавали релігійну літературу українською мовою. Товариство імені митрополита П. Могили видало чотири числа журналу «За соборність», після його заборони польською владою в 1935 — часопис «Церква і Нарід» (1935—1939). Брав участь у роботі Волинського Українського об'єднання, був одним із його керівників[4]. Разом з ним там працювали Петро Певний, Євген Богуславський, Мартин Волков, Олександр Ковалевський, Степан Скрипник.
У січні 1935 р. Сергій Тимошенко — делегат Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян як представник від Товариства імені митрополита Петра Могили. Від 1937 року входив до комісії зі створення Регіонального плану забудови Волині.[5]
1935 року обраний послом до польського Сейму, у 1938 став сенатором Польської Республіки.
17 жовтня 1933 року в Луцьку представники українських організацій Волині утворили Волинський громадський комітет допомоги голодуючим у Радянській Україні (ВГКДГУ). Очолив комітет сенатор Микола Маслов, заступниками стали інженер Сергій Тимошенко та професор Іван Власовський.
- 1940 — 41 у Любліні,
- 1941—1943 у Луцьку, згодом у Німеччині;
- Жив у місті Пало-Альто
- з 1946 у США, де й помер.
З численних проектів, які створив Сергій Тимошенко здійснено близько 400 будов. Прагнучи відродження українського стилю, він базувався на спадщині українського мистецтва, зокрема на мурованій архітектурі українського бароко. Серед його творів у стилі українського архітектурного модерну, зокрема, такі як будинки станцій Албаши, Ведмідівка та інші.
У Подебрадах вийшла друком його праця «Будівельні матеріали, їх властивості, досліди та виготовлення».
Вшанування пам’яті Редагувати
Одну з вулиць Львова названо вулицею Братів Тимошенків.
У Ковелі[6] та Луцьку[7] [8] існують вулиці Сергія Тимошенка.
У Луцьку[9] та Харкові[10] встановлені меморіальні дошки на честь видатного архітектора.
2021 року в центрі села Шпотівка Дубов’язівської селищної ради Конотопського району відкрили пам’ятний знак братам Тимошенкам[11].
Відомий волинський журналіст і письменник Іван Корсак присвятив братам Тимошенкам свій історичний роман «Борозна у чужому полі»[12].
В Національному музеї імені Андрея Шептицького (Львів) від 1924 року зберігається живописний портрет Сергія Тимошенка художника Юрія Магалевського, який подарував музею сам архітектор[13].
Художник-графік Микола Михайлович Бондаренко створив портрет Сергія Тимошенка, який надрукований в альбомі «Корінням із Сумщини»[14].
2020 року у Луцьку була створена інтерактивна карта модерних будинків архітектора Тимошенка[15].
Примітки Редагувати
- ↑ а б в S. TIMOSHENKO, 69, CHURCH ARCHITECT; Exiled Ukrainian Leader Dies --Had Designed Edifices for Greek Orthodox Faith // The New York Times / J. Kahn — Manhattan, NYC: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1950. — P. 13. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
- ↑ Тарнавський Роман, Микулич Олег. Храми Борислава. — Борислав: Українське товариство охорони пам'яток історії та культури м. Борислава, 2001. — 11с
- ↑ Власенко В. М. Сергій Тимошенко — архітектор і політик // Сумський історико-архівний журнал. — 2007. — № 2—3. — С. 33.
- ↑ Р. Давидюк. Волинське Українське об'єднання Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
- ↑ Obwieszczenie Wojewody Wołyńskiego z dnia 10 stycznia 1938 r. № K.B.I.-2/37 w sprawie powłania Komisji Regionalnego Planu Zabudowania Wołynia // Wołyński Dziennik Wojewódzki. — 1938. — № 2. — S. 25.
- ↑ У Ковелі перейменовано 13 вулиць та 2 провулки. Ковельська міська рада: офіційний сайт. Процитовано 25 січня 2023.
- ↑ 10 причин, чому вулицю Ярощука варто перейменувати на Сергія Тимошенка. Волинські новини. 3 жовтня 2016. Процитовано 25 січня 2023.
- ↑ У Луцьку вулицю перейменували на честь державного діяча та архітектора. Район історія. 30 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
- ↑ Голуб, Мая (11 лютого 2016). Вшанували архітектора Сергія Тимошенка. Процитовано 22 січня 2023.
- ↑ У Харкові увічнили пам'ять політичного діяча часів УНР Сергія Тимошенко. Укрінформ. Процитовано 25 січня 2023.
- ↑ Лисий, Ігор (30 серпня 2021). На Конотопщині відкрили пам’ятний знак видатним землякам. Сумський історичний портал. Процитовано 23 січня 2023.
- ↑ Волинський письменник презентував «Борозну у чужому полі». Волинські новини. 27 листопада 2014. Процитовано 25 січня 2023.
- ↑ Забутий портрет на тлі історії // Сергій Тимошенко. Повернення. — Харків : Раритети України, 2021. — С. 146 : іл.
- ↑ Бондаренко М. Корінням із Сумщини: серія ліноритів / М. Бондаренко, О. Капітоненко. — Суми : ФОП Щербина І. В., 2016. — С. 67 : іл.
- ↑ У Луцьку створили інтерактивну карту модерних будинків архітектора Тимошенка. 23 листопада 2020. Процитовано 22 січня 2023.
Література Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Вітченко Д. Харківський період життя та творчості Сергія Тимошенка // Пам'ятки України. — 2014. — № 12. — С. 42—43.
- Давидюк Р. Архітектор у політиці: громадсько-політична діяльність Сергія Тимошенка в 30-х роках XX століття // Волинські історичні записки: зб. наук. праць / ред. С. М. Міщук ; редкол. Л. В. Баженов [та ін.]. — Житомир: Полісся, 2010. — Т. 5. — С. 228—235.
- Корсак І. Борозна у чужому полі. — Київ: Ярославів Вал, 2014. — 224 с.
- Сергій Тимошенко. Повернення / за наук. ред. О. Михайлишин. — Харків : Раритети України, 2021. — 288 с.; 480 іл. — Бібліогр.: 364 назви. — (Сер. «Архітектура, події, люди»). — ISBN 978-617-7691-50-0
Рекомендована література Редагувати
- Власенко В. До біографії С. П. Тимошенка // Сумська старовина. — 2001. — № 8–9. — С. 96—103.
- Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України. — Київ, 2010. — С. 74—77.
- Давидюк Р. Сергій Тимошенко // Давидюк Р. З поляками за Україну: Наддніпрянська еміграція в суспільно-політичному житті міжвоєнної Волині. — Рівне : ПП ДМ, 2014. — С. 145—157.
- Власенко В. Архітектор і політик (Сергій Тимошенко) // Власенко В. Уродженці Сумщини — учасники Української революції 1917—1921 рр. — Суми : Мрія, 2016. — С. 115—130. — Бібліогр. : 42 назви.
- Бенедюк П. О. Архітектура станційних комплексів Північно-Донецької залізниці у творчому доробку С. П. Тимошенка // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — 2016. — № 43. — С. 47—58.
- Гаврилюк О. Н. Сергій Тимошенко та справа реконструкції Володими-Волинської Свято-Василівської церкви // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки: Історичні науки. — Луцьк, 2016. — № 13. — С. 59—63.
Посилання Редагувати
- Власенко В. Тимошенко Сергій Прокопович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.242-245
- Тимошенко Сергій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1897-1898. — 1000 екз.