Відкрити головне меню

Тимошенко Сергій Прокопович

український архітектор і суспільно-політичний діяч

Сергі́й Проко́пович Тимоше́нко (5 лютого 1881 Базилівка — 6 липня 1950 Пало-Альто) — український архітектор і суспільно-політичний діяч. 1919—1920 — міністр шляхів в урядах УНР І. Мазепи, В. Прокоповича та А. Лівицького; учасник Другого зимового походу.

Сергій Прокопович Тимошенко
Tymoszenko Sergiusz.jpg
Народження 5 лютого 1881(1881-02-05)с. Базилівка, Сумська область, Україна
Смерть 6 липня 1950(1950-07-06) (69 років)Пало-Альто, Каліфорнія, США
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukrainian State.svg УНРFlag of the United States.svg США
Навчання Петербурзький інститут цивільних інженерів
Діяльність архітектор
Праця в містах Ковель, Київ, Лубни, Львів
Архітектурний стиль український архітектурний модерн
Найважливіші споруди станція Албаши, станція Ведмідівка
Тимошенко Сергій Прокопович у Вікісховищі?

Короткий життєписРедагувати

Народився в с. Базилівці на Чернігівщині, брат Володимира і Степана. Після закінчення реальної гімназії в місті Ромни Полтавської губернії Сергій Тимошенко навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Як студент Інституту цивільних інженерів у Петербурзі був діячем Української Студентської Громади і членом Північного комітету РУД (згодом УСДРП). Під час демонстрацій двічі (у 1902 і важче в 1905 році) отримав поранення й через погіршення стану здоров'я був звільнений із постійної військової служби.

По закінченні інституту працював за фахом у Ковелі, Києві (будинки Юркевича та Лаврентієва в українському стилі), Харкові (також будинки в українському стилі Попова, Бойка, проекти міст-садів), Лубни (каплиця-усипальниця Шеметів, Михайла Казиміровича його дружини і дочки).

З початком революції 1917 — губернський комісар Харківщини і член Центральної Ради. Уповноважений українського уряду на переговорах з урядом Війська Донського для координування спільних антибільшовицьких військових операцій.

У подальші роки:

 
Храм Успення Пресвятої Богородиці на Мражниці, м. Борислав

Був активним поборником ідеї українізації Православної церкви в Польщі. У 1931 він став головою Ради Луцького Чесно-хресного братства, очолив Товариство прихильників православної освіти й охорони традицій православної віри імені митрополита Петра Могили. Установчі збори товариства імені П. Могили відбулися в приміщенні Українського клубу «Рідна Хата» в Луцьку 19 листопада 1931 року. Тут працювали протоієрей отець Павло Пащевський, Іван Власовський, Михайло Тележинський. Осередки товариства утворені в Рівному, у Кременці, Новогрудську, Сарнах, Острозі, Здолбунові, Володимирі, Дубно, з лютого 1935 працювала Богословська секція, діячі якої готували та видавали релігійну літературу українською мовою. Товариство імені митрополита П. Могили видало чотири числа журналу «За соборність», після його заборони польською владою в 1935 — часопис «Церква і Нарід» (1935—1939). Брав участь у роботі Волинського Українського об'єднання, був одним із його керівників[1]. Разом з ним там працювали Петро Певний, Євген Богуславський, Мартин Волков, Олександр Ковалевський, Степан Скрипник.

У січні 1935 р. Сергій Тимошенко — делегат Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян як представник від Товариства імені митрополита Петра Могили. Від 1937 року входив до комісії зі створення Регіонального плану забудови Волині.[2]

1935 року обраний до польського Сейму, 1938 став сенатором Речі Посполитої.

17 жовтня 1933 року в Луцьку представники українських організацій Волині утворили Волинський громадський комітет допомоги голодуючим у Радянській Україні (ВГКДГУ). Очолив комітет сенатор Микола Маслов, заступниками стали інженер Сергій Тимошенко та професор Іван Власовський.

З численних проектів, які створив Сергій Тимошенко здійснено близько 400 будов. Прагнучи відродження українського стилю, він базувався на спадщині українського мистецтва, зокрема на мурованій архітектурі українського бароко. Серед його творів у стилі українського архітектурного модерну, зокрема, такі як будинки станцій Албаши, Ведмідівка та інші.

У Подебрадах вийшла друком його праця «Будівельні матеріали, їх властивості, досліди та виготовлення».

ПриміткиРедагувати

  1. Р. Давидюк. Волинське Українське об'єднання Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
  2. Obwieszczenie Wojewody Wołyńskiego z dnia 10 stycznia 1938 r. № K.B.I.-2/37 w sprawie powłania Komisji Regionalnego Planu Zabudowania Wołynia // Wołyński Dziennik Wojewódzki. — 1938. — № 2. — S. 25.

ЛітератураРедагувати