Тимошенко Сергій Прокопович

український архітектор і суспільно-політичний діяч

Сергі́й Проко́пович Тимоше́нко (5 лютого 1881 Базилівка — 6 липня 1950 Пало-Альто) — український архітектор і суспільно-політичний діяч. Голова Слобідської Української Ради з 16 квітня 1917 року, 1919—1920 — міністр шляхів в урядах УНР І. Мазепи, В. Прокоповича та А. Лівицького; учасник Другого зимового походу.

Сергій Прокопович Тимошенко
Народження 5 лютого 1881(1881-02-05)
Смерть 6 липня 1950(1950-07-06) (69 років)° інфаркт міокарда[1]
Національність українець
Країна Російська імперія УНРСША США
Навчання Петербурзький інститут цивільних інженерів
Діяльність архітектор, інженер, політик
Праця в містах Ковель, Київ, Лубни, Львів, Луцьк
Архітектурний стиль український архітектурний модерн
Найважливіші споруди станція Албаши, станція Ведмідівка
Заклад Українська господарська академія[1]
Діти ·невідомо[1]
CMNS: Тимошенко Сергій Прокопович у Вікісховищі

Короткий життєпис Редагувати

Народився в с. Базилівці на Чернігівщині, брат Володимира і Степана. Після закінчення реальної гімназії в місті Ромни Полтавської губернії Сергій Тимошенко навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Як студент Інституту цивільних інженерів у Петербурзі був діячем Української Студентської Громади і членом Північного комітету РУД (згодом УСДРП). Під час демонстрацій двічі (у 1902 і важче в 1905 році) отримав поранення й через погіршення стану здоров'я був звільнений із постійної військової служби.

По закінченні інституту працював за фахом у Ковелі, Києві (будинки Юркевича та Лаврентієва в українському стилі), Харкові (також будинки в українському стилі Попова, Бойка, проекти міст-садів), Лубни (каплиця-усипальниця Шеметів, Михайла Казиміровича його дружини і дочки).

З початком революції 1917 — губернський комісар Харківщини і член Центральної Ради. Уповноважений українського уряду на переговорах з урядом Війська Донського для координування спільних антибільшовицьких військових операцій.

У подальші роки:

 
Храм Успення Пресвятої Богородиці на Мражниці, м. Борислав
 
Церква святого Андрія (Львів, Клепарів)

Був активним поборником ідеї українізації Православної церкви в Польщі. У 1931 він став головою Ради Луцького Чесно-хресного братства, очолив Товариство прихильників православної освіти й охорони традицій православної віри імені митрополита Петра Могили. Установчі збори товариства імені П. Могили відбулися в приміщенні Українського клубу «Рідна Хата» в Луцьку 19 листопада 1931 року. Тут працювали протоієрей отець Павло Пащевський, Іван Власовський, Михайло Тележинський. Осередки товариства утворені в Рівному, у Кременці, Новогрудську, Сарнах, Острозі, Здолбунові, Володимирі, Дубно, з лютого 1935 працювала Богословська секція, діячі якої готували та видавали релігійну літературу українською мовою. Товариство імені митрополита П. Могили видало чотири числа журналу «За соборність», після його заборони польською владою в 1935 — часопис «Церква і Нарід» (1935—1939). Брав участь у роботі Волинського Українського об'єднання, був одним із його керівників[4]. Разом з ним там працювали Петро Певний, Євген Богуславський, Мартин Волков, Олександр Ковалевський, Степан Скрипник.

У січні 1935 р. Сергій Тимошенко — делегат Волинського єпархіального зібрання духовенства і мирян як представник від Товариства імені митрополита Петра Могили. Від 1937 року входив до комісії зі створення Регіонального плану забудови Волині.[5]

1935 року обраний послом до польського Сейму, у 1938 став сенатором Польської Республіки.

17 жовтня 1933 року в Луцьку представники українських організацій Волині утворили Волинський громадський комітет допомоги голодуючим у Радянській Україні (ВГКДГУ). Очолив комітет сенатор Микола Маслов, заступниками стали інженер Сергій Тимошенко та професор Іван Власовський.

 
Меморіальна дошка у Харкові

З численних проектів, які створив Сергій Тимошенко здійснено близько 400 будов. Прагнучи відродження українського стилю, він базувався на спадщині українського мистецтва, зокрема на мурованій архітектурі українського бароко. Серед його творів у стилі українського архітектурного модерну, зокрема, такі як будинки станцій Албаши, Ведмідівка та інші.

У Подебрадах вийшла друком його праця «Будівельні матеріали, їх властивості, досліди та виготовлення».

Вшанування пам’яті Редагувати

Одну з вулиць Львова названо вулицею Братів Тимошенків.

У Ковелі[6] та Луцьку[7] [8] існують вулиці Сергія Тимошенка.

У Луцьку[9] та Харкові[10] встановлені меморіальні дошки на честь видатного архітектора.

2021 року в центрі села Шпотівка Дубов’язівської селищної ради Конотопського району відкрили пам’ятний знак братам Тимошенкам[11].

Відомий волинський журналіст і письменник Іван Корсак присвятив братам Тимошенкам свій історичний роман «Борозна у чужому полі»[12].

В Національному музеї імені Андрея Шептицького (Львів) від 1924 року зберігається живописний портрет Сергія Тимошенка художника Юрія Магалевського, який подарував музею сам архітектор[13].

Художник-графік Микола Михайлович Бондаренко створив портрет Сергія Тимошенка, який надрукований в альбомі «Корінням із Сумщини»[14].

2020 року у Луцьку була створена інтерактивна карта модерних будинків архітектора Тимошенка[15].

Примітки Редагувати

  1. а б в S. TIMOSHENKO, 69, CHURCH ARCHITECT; Exiled Ukrainian Leader Dies --Had Designed Edifices for Greek Orthodox Faith // The New York Times / J. KahnManhattan, NYC: New York Times Company, A. G. Sulzberger, 1950. — P. 13. — ISSN 0362-4331; 1553-8095; 1542-667X
  2. Тарнавський Роман, Микулич Олег. Храми Борислава. — Борислав: Українське товариство охорони пам'яток історії та культури м. Борислава, 2001. — 11с
  3. Власенко В. М. Сергій Тимошенко — архітектор і політик // Сумський історико-архівний журнал. — 2007. — № 2—3. — С. 33.
  4. Р. Давидюк. Волинське Українське об'єднання Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
  5. Obwieszczenie Wojewody Wołyńskiego z dnia 10 stycznia 1938 r. № K.B.I.-2/37 w sprawie powłania Komisji Regionalnego Planu Zabudowania Wołynia // Wołyński Dziennik Wojewódzki. — 1938. — № 2. — S. 25.
  6. У Ковелі перейменовано 13 вулиць та 2 провулки. Ковельська міська рада: офіційний сайт. Процитовано 25 січня 2023. 
  7. 10 причин, чому вулицю Ярощука варто перейменувати на Сергія Тимошенка. Волинські новини. 3 жовтня 2016. Процитовано 25 січня 2023. 
  8. У Луцьку вулицю перейменували на честь державного діяча та архітектора. Район історія. 30 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022. 
  9. Голуб, Мая (11 лютого 2016). Вшанували архітектора Сергія Тимошенка. Процитовано 22 січня 2023. 
  10. У Харкові увічнили пам'ять політичного діяча часів УНР Сергія Тимошенко. Укрінформ. Процитовано 25 січня 2023. 
  11. Лисий, Ігор (30 серпня 2021). На Конотопщині відкрили пам’ятний знак видатним землякам. Сумський історичний портал. Процитовано 23 січня 2023. 
  12. Волинський письменник презентував «Борозну у чужому полі». Волинські новини. 27 листопада 2014. Процитовано 25 січня 2023. 
  13. Забутий портрет на тлі історії // Сергій Тимошенко. Повернення. — Харків : Раритети України, 2021. — С. 146 : іл.
  14. Бондаренко М. Корінням із Сумщини: серія ліноритів / М. Бондаренко, О. Капітоненко. — Суми : ФОП Щербина І. В., 2016. — С. 67 : іл.
  15. У Луцьку створили інтерактивну карту модерних будинків архітектора Тимошенка. 23 листопада 2020. Процитовано 22 січня 2023. 

Література Редагувати

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
  • Вітченко Д. Харківський період життя та творчості Сергія Тимошенка // Пам'ятки України. — 2014. — № 12. — С. 42—43.
  • Давидюк Р. Архітектор у політиці: громадсько-політична діяльність Сергія Тимошенка в 30-х роках XX століття // Волинські історичні записки: зб. наук. праць / ред. С. М. Міщук ; редкол. Л. В. Баженов [та ін.]. — Житомир: Полісся, 2010. — Т. 5. — С. 228—235.
  • Корсак І. Борозна у чужому полі. — Київ: Ярославів Вал, 2014. — 224 с.
  • Сергій Тимошенко. Повернення / за наук. ред. О. Михайлишин. — Харків : Раритети України, 2021. — 288 с.; 480 іл. — Бібліогр.: 364 назви. — (Сер. «Архітектура, події, люди»). — ISBN 978-617-7691-50-0

Рекомендована література Редагувати

  • Власенко В. До біографії С. П. Тимошенка // Сумська старовина. — 2001. — № 8–9. — С. 96—103.
  • Попельницька О. О. Сто великих діячів культури України. — Київ, 2010. — С. 74—77.
  • Давидюк Р. Сергій Тимошенко // Давидюк Р. З поляками за Україну: Наддніпрянська еміграція в суспільно-політичному житті міжвоєнної Волині. — Рівне : ПП ДМ, 2014. — С. 145—157.
  • Власенко В. Архітектор і політик (Сергій Тимошенко) // Власенко В. Уродженці Сумщини — учасники Української революції 1917—1921 рр. — Суми : Мрія, 2016. — С. 115—130. — Бібліогр. : 42 назви.
  • Бенедюк П. О. Архітектура станційних комплексів Північно-Донецької залізниці у творчому доробку С. П. Тимошенка // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. — 2016. — № 43. — С. 47—58.
  • Гаврилюк О. Н. Сергій Тимошенко та справа реконструкції Володими-Волинської Свято-Василівської церкви // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки: Історичні науки. — Луцьк, 2016. — № 13. — С. 59—63.

Посилання Редагувати