Тинченко Ярослав Юрійович

Тинченко Ярослав Юрійович
Ярослав Тинченко на церемонії нагородження переможців конкурсу статей «Військова справа у Вікіпедії» (28 лютого 2015 року)
Ярослав Тинченко на церемонії нагородження переможців конкурсу статей «Військова справа у Вікіпедії» (28 лютого 2015 року)
Народився 5 листопада 1976(1976-11-05) (46 років)
Київ
Країна Україна Україна
Національність українець
Діяльність публіцист, музейник, історик, журналіст, літературознавець
Alma mater Львівський державний університет імені Івана Франка
Галузь історія
Заклад Національний військово-історичний музей України
Посада заступник директора НВІМУ з наукової роботи
Науковий ступінь кандидат історичних наук

Ярослав Юрійович Тинченко (нар. 5 листопада 1976, Київ) — український історик і журналіст, кандидат історичних наук, автор багатьох праць з української військової історії, зокрема періоду Визвольних змагань та радянського періоду першої половини XX століття.

ЖиттєписРедагувати

Народився 5 листопада 1976 року у Києві.

Закінчив заочне відділення історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Спеціалізації — військова історія України 1917—1920 років, історія громадянської війни, уніформологія[1].

З 1992 року системно співпрацює зі Збройними Силами України. Має низку відзнак Міністерства оборони України.[джерело?]

У 1993—1997 роках був членом Української Республіканської партії, працював у Секретаріаті УРП. У той період займався пошуковою діяльністю. Спільно з В.Овсієнком, М.Горбалем, та іншими істориками і громадськими діячами, брав участь у науково-практичних експедиціях на Урал (табір Перм-36 у Кучино), на Кольський півострів (Сандормох), Соловецькі острови. Співпрацював з українським та російським правозахисними товариствами «Меморіал».[джерело?]

З 1994 року також займався самостійними дослідженнями репресованих військових діячів. Зокрема, є автором монографії «Голгофа русского офицерства в СССР, 1930—1931» — єдиної[джерело?] комплексної публікації про репресії колишніх офіцерів у Радянському Союзі на початку 1930-х років.[2]

Працював та працює у таких виданнях: «Народна газета» (укр., 1993—1995), «Народна Армія» (укр. 1990-і рр.), «Військо України» (укр. 1996—2000), «Киевские ведомости» (рос. 1997—2006) «Політика і культура» (укр. 2001—2002), «Фокус» (рос. 2006—2008), журнал «Антиквар» (2012—2013), а також — «Час-Time», «День», «Столичные новости», «Новое время», «Киевский телеграф». Від 2009 року — автор журналу «Український тиждень».[3] Загалом автор близько тисячі статей в науковій та періодичній пресі.[джерело?]

З квітня 2014 року на посаді заступника директора Національного військово-історичного музею України з наукової роботи[4].

З початку вересня 2014 до весни 2015 року був координатором проекту Місія «Евакуація-200» — пошук, вивезення та ідентифікація загиблих.[5] Займається ідентифікацією невстановлених загиблих 2014 р., які поховані, як тимчасово невстановлені, на Краснопільському (м. Дніпро), Кушугумському (м. Запоріжжя) та Старобільському кладовищах. Був ініціатором створення Стіни пам'яті на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря, а також — Центрального будинку офіцерів Збройних Сил України. Став одним із засновників та авторів електронного ресурсу «Книга пам'яті полеглих за Україну»[6]. Спільно з колективом музею на початку 2015 року створив постійно діючу експозицію присвячену Війні на сході України, що стала найбільшою в Україні на той час.[джерело?]

ВизнанняРедагувати

  • Лавреат конкурсу на найкращу публікацію в пресі про український правозахисний рух (Благодійний фонд пам'яті Олекси Тихого, 2001 рік).
  • 3 березня 2008 року став лауреатом Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2007» — переможець в номінації «Минувшина» підномінації «Нова історія». Праця «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)».
  • Short list Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2009» у номінації «Минувшина» в підномінації «Дослідження». Праця «Українські збройні сили: березень 1917 р.– листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії)».
  • Лауреат XVI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року 2014» у номінації «Минувщина» в підномінації «Популярні видання/історична белетристика» лауреатами стали «Війська Ясновельможного Пана Гетьмана. Армія української держави, травень-грудень 1918 року»; «Під зіркою Давида. Єврейські національні формування в Україні в 1917—1920 роках»[7].

ПраціРедагувати

КнигиРедагувати

Відомі статтіРедагувати

  • Ландскнехт без страху і докору: військова кар'єра Миколи Какуріна // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 1996. — № 1. — С. 5-60.
  • Справа «Весна» 1930-1931 pp. - за документами Державного архіву Служби безпеки України // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2002. — № 1(18)-2(19).
  • Сердюки гетмана Скоропадского. Украина. 1918 г. : [рос.] // Цейхгауз. — 2002. — № 18. — С. 40—46. — ISSN 0868-801X.
  • Полковой альбом киевских гусар : [рос.] // Цейхгауз. — 2002. — № 19. — С. 33—36. — ISSN 0868-801X.
  • Полковой альбом киевских гусар (2) : [рос.] // Цейхгауз. — 2002. — № 20. — С. 28—30. — ISSN 0868-801X.
  • «Душа скорбит, уста должны молчать...» : Памятные кольца Михайловского и Константиновского артиллерийских училищ в Советской России : [рос.] // Цейхгауз. — 2002. — № 21. — С. 32—36. — ISSN 0868-801X.
  • Альбом графа Ф. А. Келлера периода Великой войны 1914—1917 : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2008. — № 28. — С. 29—32.
  • Под звездой Давида : Еврейские сионистские формирования в Одессе в 1917—1919 гг. : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2008. — № 28. — С. 33—38.
  • Альбом графа Ф. А. Келлера. 1914—1917 : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2008. — № 29. — С. 44—32.
  • Военно-морское ведомство Украины. 1917—1924 : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2008. — № 29. — С. 58—66.
  • 1-я Запорожская авиационная эскадрилья армии УНР : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2009. — № 30. — С. 46—53.
  • Галицкая авиация. 1918—1920 : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2009. — № 31. — С. 44—49.
  • Тинченко Я. Червонное казачество. 1917—1925 : Организация и униформа : [рос.] / Тинченко Я., Степанов А. // Старый Цейхгауз. — 2010. — № 35. — С. 48—54.
  • Галицкая армия. Ноябрь 1918 — апрель 1920 : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2010. — № 36. — С. 32—49.
  • Вооруженные формирования Белорусской народной республики на территории Литвы. 1919—1923 : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2010. — № 38. — С. 46—51.
  • Красно-гусарский (Заволжский кавалерийский) полк : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2011. — № 39. — С. 60—62.
  • Знамёна и юбилейные ленты Брянского и Орловского пехотных полков : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2011. — № 40—41. — С. 52—65.
  • Награды правительства Украинской народной республики в эмиграции : [рос.] // Старый Цейхгауз. — 2012. — № 50. — С. 80—84.
  • Українські емігрантські ордени Богдана Великого та Святого архангела Михайла: справа рук меценатів-мрійників чи спецоперація ВУЧК? // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2012. — № 2. — С. 40—56.
  • Георгіївська дума в Українській Державі П. Скоропадського та доля її членів у світлі архівно-кримінальних справ // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2013. — № 1. — С. 216—231.
  • Архівно-кримінальна справа генерала Армії УНР Володимира Сінклера // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2017. — № 2(48). — С. 259.
  • Від Арсеналу до Соловків: доля отамана Омеляна Волоха та його червоних гайдамаків // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2019. — № 1(51). — С. 286.

ПосиланняРедагувати

  1. «Киевский календарь» [Архівовано 5 листопада 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  2. Я.Тинченко. ГОЛГОФА РУССКОГО ОФИЦЕРСТВА в СССР 1930—1931 годы [Архівовано 16 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
  3. Профайл на сайті журналу «Тиждень.ua». Архів оригіналу за 28 січня 2020. Процитовано 28 січня 2020. 
  4. Наказ директора Національного військово-історичного музею України № 44 від 15.04.2014
  5. Стаття «Война на Донбассе: погибшие с оружием и без» на сайті Крым. Реалии. Архів оригіналу за 26 грудня 2019. Процитовано 28 січня 2020. 
  6. Сайт книги пам'яті. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 28 січня 2020. 
  7. Оголошено переможців Всеукраїнського рейтингу "Книжка року 2014 [Архівовано 23 лютого 2015 у Wayback Machine.] // «Паралелі», 4 лютого 2015.

ПосиланняРедагувати