Відкрити головне меню

Галкин Олексій Семенович (нар. 21 вересня 1866 — пом. після 1941) — український військовий діяч, генерал-полковник Армії УНР, начальник Генерального Штабу Армії УНР ( 1918), військовий міністр УНР (25 липня 1920-24 грудня 1920).

Олексій Семенович Галкин
14 УНР 30-03-1920 Генерал-пoлкoвник.svg Генерал-полковник
Галкін.jpg
Загальна інформація
Народження 21 вересня 1866(1866-09-21)
Київ, Російська імперія
Смерть 1941(1941)
Астрахань, Сталінградська область, Російська РФСР, СРСР
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181941
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Війни / битви Перша Світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
Військовий комісар Директорії України (в.о.)
25 липня 1920 — 24 грудня 1920
ПопередникВолодимир Сальський (в.о)
НаступникМикола Юнаків (в.о)

Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Сім'я та освітаРедагувати

Народився в дворянській родині. Брат — генерал-лейтенант Олександр Семенович Галкін, в 19031916, послідовно, військовий губернатор Семипалатинської, Самаркандської і Сир-Дар'їнської областей.

Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус (1885), 2-е військове Костянтинівське училище (1887), Миколаївську академію Генерального штабу (1893; по 1 — му розряду).

Служба у російській арміїРедагувати

Служив в лейб-гвардії Волинського полку. З 1887 — підпоручник, з 1891 — поручник, з 1893 — штабс-капітан, капітан Генерального штабу. У 1893 — 1894 служив при Варшавському військовому окрузі, в якому продовжував службу і надалі, аж до Першої світової війни. У червні 1894 — грудні 1897 — старший ад'ютант штабу 17-ї піхотної дивізії, в 1896 — 1897 проходив цензове командування ротою у 69-му піхотному Рязанському полку. У грудні 1897 — квітні 1899 — обер-офіцер для особливих доручень при штабі 14-го армійського корпусу, з 1899 — підполковник. У квітні 1899 — липні 1902 — штаб-офіцер для доручень при штабі Варшавського військового округу, в 1901 проходив цензове командування батальйоном в 2-му Зегржському кріпацькій полку. У липні 1902 — червні 1904 — штаб-офіцер при управлінні 2-ї стрілецької бригади, з 1903 — полковник. У червні 1904 — квітні 1905 — штаб-офіцер при управлінні 47-ї піхотної резервної бригади. У квітні 1905 — травні 1910 — командир 40-го піхотного Коливанського полку, розквартированого в Лодзі.

З 1910 — генерал-майор. У травні 1910 — серпні 1914 — черговий генерал штабу Варшавського військового округу. Учасник Першої світової війни, черговий генерал штабу Західного фронту (до 1917), з 1916 — генерал-лейтенант. У 1916 році тимчасово командував 5-ю піхотною дивізією. Нагороджений усіма орденами аж до ордена Білого Орла.

Служба в українській арміїРедагувати

Вступив до армії Української народної республіки, з 24 квітня 1918 — начальник Головного штабу УНР. Зберіг цей пост при правлінні гетьмана Павла Скоропадського. З 29 жовтня 1918 — постійний член Військової ради при військовому міністрі, з 18 листопада 1918 займав посаду військового міністра.

З 16 грудня 1918 служив в армії Директорії УНР, тимчасово виконував обов'язки начальника канцелярії військового міністерства, з 23 грудня 1918 — заступник начальника канцелярії. 1 червня 1919 разом з частиною працівників військового міністерства УНР, які були у Тарнополі, потрапив у полон до поляків. Потім звільнений, і під час радянсько-польської війни 1920 (коли армія УНР була союзником поляків) став начальником Головного ілізаційно-персонального управління військового міністерства УНР (з 7 червня 1920). У грудні 1920 — січні 1921 — військовий міністр УНР. Звільнено з посади за станом здоров'я. Генерал-полковник армії УНР.

Еміграція, арешт, смертьРедагувати

В еміграції жив у Польщі. У 19231940 роках жив у Західній Україні. З 1924 — у маєтку митрополита Андрія Шептицького у селі Посіч під Станіславовим. У 1939 році, після введення Червоної армії на територію Польщі, був арештований органами НКВС СРСР, сидів у львівській в'язниці. У червні 1941 був вивезений на схід, помер на засланні в Астрахані.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ДжерелаРедагувати