Відкрити головне меню

Петро Костянтинович Єрошевич (4 липня 1870 — 1945) — генерал-поручник Армії УНР.

Петро Єрошевич
13 УНР 30-03-1920 Генерал-пoручник.svg Генерал-поручник
Eroshevych.jpg
Загальна інформація
Народження 4 липня 1870(1870-07-04)
Смерть 1945(1945)
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19181945
Приналежність Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Вид ЗС Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Рід військ Українська Народна Республіка Сухопутні війська
Формування 1-ша Північна дивізія Дієвої армії УНР
Війни / битви Боксерське повстання
Російсько-японська війна
Перша світова війна
Радянсько-українська війна
Командування
3 листопада 1921 — 14 листопада 1921
ПопередникМарко Безручко (в.о)
НаступникАндрій Вовк (в.о)

Нагороди та відзнаки
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

БіографіяРедагувати

Народився на Катеринославщині. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище, Михайлівське артилерійське училище (1891), служив у 5-й резервній артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1898). З 15 лютого 1900 р. — обер-офіцер для доручень штабу Приамурської військової округи, брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр.

З 20 квітня 1901 р — штаб-офіцер для доручень штабу 2-го Сибірського армійського корпусу, на цій посаді брав участь у Російсько-японській війні. З 6 грудня 1901 р. — підполковник. З 3 грудня 1904 р — начальник штабу 79-ї піхотної дивізії. З 7 серпня 1906 р. — начальник штабу 17-ї піхотної дивізії. З 6 грудня 1906 р — полковник. З 2 березня 1909 р. — штаб-офіцер для доручень штабу 48-ї піхотної резервної бригади. З 1 серпня 1910 р. — начальник штабу 43-ї піхотної дивізії.

З 12 січня 1912 р. — командир 4-го стрілецького полку, на чолі якого брав участь у Першій світовій війні. Нагороджений Георгіївською зброєю (7 листопада 1914 р. за бій 17 серпня 1914 р.). З 8 лютого 1915 р. — генерал-майор, начальник штабу VI Сибірського корпусу. З 29 квітня 1917 р. — у резерві чинів Петроградської військової округи. З 27 липня 1917 р. — начальник штабу 12-ї піхотної дивізії. З 23 жовтня 1917 р. — начальник 12-ї піхотної дивізії, за сумісництвом виконував обов'язки начальника ХІ-го армійського корпусу.

У грудні 1917 р. українізував 12-ту піхотну дивізію та незабаром передав її у розпорядження Центральної Ради. З кінця квітня 1918 р. начальник 2-го Подільського корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. 7 листопада 1918 р. був підвищений Військовою офіцією до звання генерал-значкового. З наказу Директорії був заарештований 22 грудня 1918 р., однак звільнений за кілька днів. У лютому—березні 1919 р. — командувач 1-го Волинського корпусу Дієвої армії УНР. У квітні 1919 р. — командувач 9-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. З 3 травня 1919 р. — начальник залоги Рівного. З 2 червня 1919 р. до початку жовтня 1919 р. — начальник 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З 23 жовтня 1919 р. — начальник оборони Могилева-Подільського.

11 листопада 1919 р. у Могилеві-Подільському потрапив у полон до білих. 16 листопада 1919 р. був відправлений до Одеси, згодом — до Севастополя і Катеринодару. У лютому 1920 р. повернувся до Севастополя.

У середині травня 1920 р. разом з 67 старшинами та урядовцями-українцями виїхав із Криму через Балкани до Армії УНР. 7 жовтня 1920 р. прибув у розпорядження Військового міністерства УНР. З 16 жовтня 1920 р. — начальник Тилу Армії УНР. З 3 листопада 1921 р. — т. в. о. Військового міністра та командарма Армії УНР. 14 листопада 1921 р. обійняв посаду начальника Тилу Армії УНР.

Радянські емісари прибули у травні 1922 в табір у Каліші для офіційного оголошення амністії охочим повернутися додому; а щоб генерал-поручник Єрошевич не заважав, то його арештували. Після низки протестів Загродського звільнений. З 1923 р. жив на еміграції у Каліші.

Навесні 1945 р. був схоплений у Каліші органами НКВС. Подальша доля невідома. Згідно останніх даних загинув у Лук'янівській в'язниці в тому ж році.

ДжерелаРедагувати