Одеське військове училище

Одеське військове училище (до 1910 — Одеське піхотне юнкерське училище) — військовий навчальний заклад Російської імператорської армії, яке готувало офіцерів піхоти, розташовувалось на Італійському бульварі. Існувало до 1918 року.

військовий навчальний заклад
Одеське військове училище
46°28′03″ пн. ш. 30°45′03″ сх. д.
Країна	Російська імперія
Місто	Одеса
Девіз	Один за всіх і всі за одного!
Засновано	17 червня 1865
Закрито	1918
Випускники	Категорія:Випускники Одеського військового училища
Адреса:	Італійський бульвар і вулиця Канатна

Історія

Засноване у 1865 як Одеське піхотне юнкерське училище на 200 юнкерів в ході військової реформи Олександра II, проведеної під керівництвом військового міністра Д. О. Мілютіна (наказ № 207 від 17 червня 1965 року). У своїх спогадах Мілютін особливо відзначав, підбиваючи підсумки 1865 року:

По частині військово-навчальної: засоби для постачання армії офіцерами збільшилися в 1865 р. відкриттям шести нових юнкерських училищ на додаток до колишніх чотирьом, а саме: чотирьох піхотних — в Києві, Чугуєві, Одесі та Ризі — і двох кавалерійських — в Твері та Єлизаветграді

Першим начальником училища став переведений з посади молодшого помічника начальника військово-вченого відділення Головного управління Генерального штабу капітан Генерального штабу І. І. Ординський, який очолював училище протягом восьми з половиною років; згодом — генерал від інфантерії, член Педагогічного комітету Головного управління військово-навчальних закладів.

Після відкриття училище розташовувалось на вулиці Канатній в будівлі колишніх хлібних складів Ієроніма Собанського, «Сабанських казармах». У 1876 для юнкерського училища був побудований новий корпус — на початку Малофонтанської дороги (зараз — Французький бульвар).

У 1878–1879 роках в училищі навчався в майбутньому відомий актор Панас Саксаганський.

З 1902 року училище складалося з 2-х спеціальних класів і одного спільного.

Наказом по військовому відомству № 243 від 31 травня 1910 року, з 1 вересня 1910 Одеське піхотне юнкерське училище було перейменовано в Одеське військове училище, без зміни діючих штатів. Тим же наказом були перетворені у військові училища піхотні юнкерське училище: Віленське, Чугуївське, Тіфліське та Іркутське.

Напередодні Першої світової війни училище складалося з 4 рот, налічувало 400 штатних юнкерів і 35 — понадштатних; в числі 22 офіцерів училища знаходилися начальник училища, інспектор класів і його помічник, 4 ротних командира, 8 молодших офіцерів, ад'ютант, завідувач господарством, скарбник, три офіцери, прикомандировані для викладання військових наук і один офіцер — штатний викладач.

У січні 1918 — «Збірний ударний загін», складений з юнкерів Одеського військового училища і 1-ї і 2-ї Одеських шкіл прапорщиків брав активну участь у боях з повстанцями і червоногвардійцями. Будучи оточений більшовиками, надав стійкий опір, але зазнав значних втрат. На 3-й день боротьби за наказом начальника училища юнкери залишили будівлю училища, пробилися через охорону Червоної гвардії і малими групами та поодинці попрямували на Дон, де взяли активну участь в Громадянській війні на Півдні Росії.

Відомі випускники

Військовики армій УНР та Української Держави

• Абаза Володимир Миколайович (1899) — підполковник.
• Банякевич Олександр Якович (1908) — полковник.
• Безручко Марко Данилович (1908) — генерал-хорунжий.
• Билім-Колосовський Семен Петрович (1876) — генерал-хорунжий.
• Бочковський Микола Андрійович (1880) — генерал-хорунжий.
• Гандзюк Яків Григорович (1896) — генерал-майор, вбитий більшовиками у Києві в лютому 1918.
• Глинський Володимир Євгенович (1897) — полковник.
• Греченко Василь Максимович (1902) — полковник.
• Жуківський Олександр Тимофійович — полковник, військовий міністр УНР.
• Загородній Михайло Андрійович — старшина.
• Калінін Костянтин Олексійович (1912) — капітан, командир 1 Волинського авіаційного дивізіону Авіації Української держави.
• Капустянський Микола Олександрович (1904) — генерал-хорунжий, діяч націоналістичного руху в еміграції.
• Колесників Михайло Михайлович — полковник.
• Коновкін Валерій Георгієвич (1902) — полковник.
• Коноників Михайло Михайлович (1883) — полковник.
• Косяченко Олексій Іванович (1900) — старшина.
• Кузьмінський Олександр Хомич (1908) — генерал-хорунжий, керівник розвідувального відділу Головного Повстанського Штабу Державного Центру УНР в екзилі.
• Кущ Віктор Максимович (1904) — генерал-хорунжий.
• Кущинський Микола Трифонович — полковник.
• Левченко Семен (1896—1991) — український письменник, публіцист. Майор Української армії.
• Мазуренко Марко Єрофійович (1890) — генерал-хорунжий.
• Масляний Антін Павлович (1887) — генерал-поручник
• Матюшков Олександр Михайлович (1905) — підполковник.
• Морозевич Іван Антонович — начальник штабу дивізії, учасник Першого Зимового походу.
• Новичевський Андрій Степанович (1904) — старшина.
• Очеретько Митрофан Михайлович (1910) — підполковник, начальник розвідувального відділу Партизансько-повстанського штабу Армії УНР.
• Панкєєв Микола Петрович (1906) — полковник.
• Півенштейн Андрій Іванович (1910) — підполковник.
• Пузицький Антін Олексійович (1902) — генерал-хорунжий.
• Сафонов Яків Васильович — (1897) генерал-майор, вбитий більшовиками у Києві в лютому 1918 разом із Яковом Гандзюком.
• Свенціцький Олександр Миколайович (1915) — підполковник.
• Секрет Михайло Федорович (1912) — підполковник.
• Стеллецький Борис Семенович (1894) — генерал-хорунжий.
• Удовиченко Михайло Дмитрович — полковник.
• Шулаїв Михайло Мусійович — полковник Армії УНР.

Російські та радянські військові діячі

• Матіясевич Михайло Степанович (1902) — полковник

Інші відомі випускники

• Нагурський Ян Йосифович (1909) — полярний льотчик — піонер польотів над льодами Арктики
• Данаїл Ніколаєв — перший генерал Болгарії, військовий міністр Болгарії
• Саксаганський Панас Карпович (1879) — корифей українського побутового театру