Queen

британський рок-гурт

«Queen» (вимовляється «Квін», укр. «Королева») — британський рок-гурт, створений 1971 року в Лондоні. Від року заснування (1971) і до смерті Фредді Мерк'юрі (1991) склад гурту залишався незмінним: Мерк'юрі — вокал, фортепіано; Браян Мей — гітара, вокал; Роджер Тейлор — ударні, вокал; Джон Дікон — бас-гітара, бек-вокал. «Queen» створював свої ранні роботи під впливом від прогресивного року, хардроку і важкого металу, але поступово перейшов до традиційнішого і радіоформатного звучання, запозичивши елементи інших стилів, зокрема арена-рок і поп-рок.

«Queen»
логотип
Зверху: Браян Мей і Фредді Мерк'юрі Знизу: Джон Дікон і Роджер Тейлор
Основна інформація
ЖанрПрогресивний рок
хард-рок
глем-рок
Рокиз 1970 року
КраїнаВелика Британія Велика Британія
МістоЛондон
Моваанглійська
Лейбл«Capitol»
«Parlophone»
«EMI»
«Hollywood»
«Island»
«Elektra»
СкладБраян Мей
Роджер Тейлор
Колишні
учасники
Фредді Мерк'юрі
Джон Дікон
Офіційний сайт

Queen у Вікісховищі

До заснування «Queen» Браян Мей і Роджер Тейлор грали разом у гурті «Smile». Фредді Мерк'юрі (тоді ще Фаррук Балсара) був фаном гурту і заохочував їх експериментувати з складнішою сценічною і звукозаписувальною технікою. 1970 року Мерк'юрі приєднався до гурту і запропонував «Queen» як нову назву, а також придумав своє сценічне ім'я. Джон Дікон приєднався до них перед записом однойменного дебютного альбому 1973 року. Уперше «Queen» потрапив до чарту Великої Британії з другим альбомом «Queen II» 1974 року. Та справжнє міжнародне визнання їм принесли альбоми «Sheer Heart Attack» пізніше того ж року і «A Night at the Opera» 1975 року. До останнього ввійшла пісня «Bohemian Rhapsody», яка залишалася на першій сходинці чарту UK упродовж дев'яти тижнів і популяризувала жанр музичного відеокліпу.

Альбом 1977 року «News of the World» містив пісні «We Will Rock You» і «We Are the Champions», які стали гімнами на спортивних змаганнях. До початку 1980-х років «Queen» вже був одним із найвизначніших стадіонних рок-гуртів у світі. «Another One Bites the Dust», що вийшов 1980 року, є їхнім найкраще продаваним синглом, тоді як їхній альбом-компіляція 1981 року «Greatest Hits» належить до числа найпродаваніших альбомів[en] у Великій Британії і вісім разів ставав платиновим у США. Їхній виступ на концерті 1985 року «Live Aid» різні музичні видання називають одним із найвизначніших в історії рок-музики, а за опитуванням музичної індустрії 2005 року — він найкращий. 1991 року Мерк'юрі помер від пневмонії, ускладнення СНІДу, а Дікон завершив виступи 1997 року. Відтоді Мей і Тейлор під час кількох турів виступали як «Queen» разом з вокалістами Полом Роджерсом і Адамом Ламбертом.

Гурт випустив 18 альбомів, 18 синглів і 10 DVD, які посідали першу сходинку в чарті. За різними оцінками кількість їхніх проданих записів становить від 150 до 300 мільйонів копій, що робить їх одним із найпродаваніших музичних артистів у світі. 1991 року «Queen» отримали від Британської асоціації виробників фонограм нагороду «За видатний внесок у британську музику». 2001 року їх введено в Залу слави рок-н-ролу. Кожен член «Queen» написав по кілька синглів, і всі чотири члени гурту були введені в Зал слави піснярів у 2003 році. 2005 року гурт здобув премію «Айвор Новелло» за видатну колекцію пісень від Британської Академії піснярів, композиторів і авторів, а 2018 року їм вручили премію «Греммі» за досягнення протягом життя.

Історія

ред.

1968—1971: формування

ред.
 
Гурт «Queen» першого складу у 1970 році. Зліва-направо: Майк Гроуз, Роджер Тейлор, Фредді Мерк'юрі та Браян Мей

Знайомство членів-засновників «Queen» відбулося у Західному Лондоні наприкінці 1960-х років. Перед цим, у 1963 році гітарист Браян Мей виготовив власну гітару («Red Special[en]») разом зі своїм батьком, а наступного року він разом зі співаком Тімом Стаффеллом[en] сформували музичний гурт «1984» (названий на честь однойменного роману Джорджа Орвелла)[1]. На початку 1968 року Мей припинив участь в рамках проєкту «1984», щоб зосередитися на здобутті вченого ступеня з фізики та інфрачервоної астрономії в Імперському коледжі й вирішив сформувати новий гурт, який міг би створювати свій власний музичний матеріал[2]. В результаті з'явився гурт «Smile» («Усмішка»), до якого він включив Стаффелла (як вокаліста та басиста) та клавішника Кріса Сміта, але для повного складу їм бракувало барабанщика[3]. Мей повісив у коледжі на дошці оголошення про потребу барабанщика «на зразок Мітчелла або Бейкера», на нього відгукнувся студент-стоматолог Роджер Тейлор[4]. Сміт залишив «Smile» на початку 1969 року, ще напередодні концерту цього колективу у Королівському Альберт-голлі, де тоді також виступили гурти «Free[en]» та «Bonzo Dog Doo-Dah Band[en]»[5].

Під час навчання у Художньому коледжі Ілінга[en], що у західному Лондоні, Стаффелл потоваришував із однокурсником Фредді Балсарою, який був парсом родом із Занзібару, що емігрував у Велику Британію з Індії[6][7]. Балсара, який протягом року вивчав моделювання одягу, а потім перейшов на вивчення графіки та дизайну[8], незабаром став пристрасним шанувальником «Smile». Надалі Балсара запропонував себе приєднати до гурту, як головного вокаліста, але Мей не міг тоді прийняти цю пропозицію, оскільки сумнівався, що Стаффелл погодиться відмовитися від цієї ролі. Того ж періоду Балсара разом з Тейлором почали тримати кіоск на Кенсінгтонському ринку[en][9].

1970 року Стаффелл залишив «Smile», відчувши інтерес до музики в стилі соулу і ритм-енд-блюзу, які суперечили хард-роковому звучанню гурту, а також через тривалу відсутність успіху колективу. Разом із колишнім барабанщиком «Bee Gees» Коліном Петерсеном[en] він сформував гурт «Humpy Bong[en]»[10]. Решта учасників «Smile» вирішили включити до свого складу Балсару як головного вокаліста та друга Тейлора — Майка Гроуза, як басиста. Перший виступ четвірки відбувся на заході зі збору коштів у Труро 27 червня 1970 року[11]. Балсара запропонував перейменувати гурт на «Queen». Інші учасники спочатку сумнівалися, але погодилися на це, після його слів: «Це чудово, дорогенькі, людям сподобається це»[11]. У той же час, натхненний рядком «Мати Меркурія, подивися, що вони зі мною зробили» у пісні «My Fairy King», він вирішив змінити своє прізвище на Мерк'юрі[12]. Перший концерт гурту, під новою назвою «Queen», відбувся 18 липня у Лондоні[13]. Ранній список пісень «Queen», які вони виконували на концертах, складався з матеріалу, який пізніше увійшов до їх перших двох альбомах, а також різних рок-н-рольних каверів, таких як «Please Don't Tease[en]» Кліффа Річарда та «The Shadows». Перші виступи «Queen» привернули увагу продюсера Джона Ентоні[en], якого зацікавило звучання гурту й він вважав, що їм потрібен інший басист[12]. Після трьох живих виступів Майк Гроуз вирішив не продовжувати роботу в складі гурту і його замінив басист Баррі Мітчелл (колишній учасник гурту «Crushed Butler[en]»). Загалом Мітчелл зіграв тринадцять концертів у складі «Queen» із серпня 1970 року до січня 1971 року[14]. Своєю чергою Мітчелл залишив гурт у січні 1971 року, після чого протягом двох живих виступів його на бас-гітарі замінив Даг Богі[15].

1971—1974: «Queen» і «Queen II»

ред.
 
Нагорода «PRS[en]» за «музичний спадок» у пам'ять про перший публічний виступ гурту «Queen» (Лондон, 18 липня 1970 року)
 
Гітара гурту «Queen» (праворуч, поруч із гітарою гурту «The Rolling Stones») у Ліверпулі в клубі «Cavern», що встановлені там як данина виступу гурту у цьому приміщенні 31 жовтня 1970 року.

У лютому 1971 року до «Queen» приєднався Джон Дікон. Крім того, що він був досвідченим басистом, попри свою спокійну поведінку, він доповнював гурт своїм добрим розумінням електроніки[16]. 2 липня «Queen» відіграли свій перший концерт у класичному складі (Мерк'юрі, Мей, Тейлор та Дікон) у Суррейському коледжі, що знаходиться на околицях Лондона[17]. Мей зателефонував Террі Їдону, звукоінженеру «Pye Studios», де записувалися «Smile», щоб дізнатися, куди він може порадити сходити «Queen» для запису. Відтоді Їдон переїхав до нового приміщення «De Lane Lea Studios[en]» у Вемблі, і їм був потрібен гурт для тестування обладнання та кімнат для запису. Спочатку щодо цього він звертався до гурту «The Kinks», але так і не зміг їх вмовити. Тому він відповів що «Queen», можуть прийти і записати кілька демо в обмін на акустичні випробування студії[18]. В результаті гурт записав п'ять своїх пісень: «Liar», «Keep Yourself Alive», «Great King Rat», «The Night Comes Down» і «Jesus». Під час запису гурт відвідали Джон Ентоні разом із Роєм Томасом Бейкером[en], які надалі взяли участь у продюсуванні «Keep Yourself Alive», після чого почали просувати гурт в декількох компаніях звукозапису[19].

Надалі промоутеру Кену Тесті вдалося привернути до «Queen» увагу лейблу «Charisma Records», який запропонував гурту аванс у розмірі близько 25 000 фунтів стерлінгів, але музиканти відмовилася від пропозиції, оскільки вони розуміли, що пріоритетним для лейблу буде просування не їх, а гурту «Genesis». Потім Тесті вступив у переговори з представником студії «Trident Studios[en]» Норманом Шеффілдом[en], який запропонував «Queen» укласти угоду на запис та подальше видання їхнього матеріалу з «Neptune Productions», дочірньою компанією «Trident». Однак у «Queen» на той час не було менеджера, тому вони попросили, щоб «Trident» також взяли на себе цю функцію. Спочатку засновники студії, брати Шеффілди, не виявляли ентузіазму стати менеджерами, але в результаті погодилися на це, і 1 листопада 1972 року «Queen» підписали для цього ще одну угоду з «Trident Recording, Publishing and Management». Згідно з угодами гурт отримав повний доступ до найсучаснішого обладнання студії, своєю чергою менеджмент надавав їм найкращих продюсерів та звукоінженерів — за умови, що основна частина першої платівки гурту записуватиметься, коли студія буде порожньою[20][21]. Згодом Роджер Тейлор схарактеризував ці перші «позапикові» студійні сесії як «золоту жилу»[22]. Після того, як альбом було завершено, брати Шеффілд почали шукати лейбл звукозапису, готовий випустити матеріал гурту[23].

1972 рік «Queen» розпочали з концерту у Бедфордському коледжі[en] в Лондоні, на який прийшло всього шість осіб. Після ще кількох виступів вони припинили живі виступи на вісім місяців, щоб за участю Ентоні та Бейкера зосередитися над записом альбому[20]. Під час сесій на «Trident», «Queen» зустріли Девіда Бові з його гуртом «Spiders From Mars[en]», який там теж записувався, після чого вони прийшли до висновку, що їм просто необхідно створити альбом, який би справив на всіх враження, інакше вони б і надалі залишалися другорядним гуртом[24]. На перших порах співпродюсери гурту Ентоні та Бейкер конфліктували з «Queen» (зокрема, з Меєм) щодо процесу запису альбому, причиною цього була недосвідченість гурту відносно студійної роботи[25]. Здебільшого гурт відстоював свої спроби поєднувати процес технічного вдосконалення музики з практикою їхніх живих виступів, що призвело до ефекту, який Бейкер називав «перевиробництвом кухонної раковини»[26]. Створений альбом являв собою суміш геві-металу і прогресивного року[25]. Гурт був незадоволений перезаписом треку «The Night Comes Down», через що в остаточній версії альбому використовувався його демозапис, створений ще на «De Lane Lea Studios». Інший трек, «Mad the Swine», був взагалі виключений з трек-листу альбому, через те що гурт та Бейкер не змогли дійти згоди відносно його мікшування[en][27]. Майк Стоун[en] створив остаточний мікс для «Keep Yourself Alive» і продовжив роботу над кількома наступними альбомами «Queen»[28]. До січня 1972 року гурт остаточно завершив працю над створенням свого дебютного альбому, але контракт щодо його запису ще не був підписаний[25]. Щоб привернути увагу компаній звукозапису, «Trident» замовили на 6 листопада «показовий» концерт в «The Pheasantry[en]», а потім 20 грудня був виступ у «Marquee Club[en]»[29].

Не чекаючи підписання угоди студії з лейблами, у лютому 1973 року «Queen» почали просувати свій поки що невиданий альбом на BBC Radio 1. Наступного місяця «Trident» вдалося укласти угоду з лейблом «EMI Records». 6 липня «Keep Yourself Alive» вийшла як сингл, а через тиждень вийшов альбом «Queen». На обкладинці розміщено знімок Мерк'юрі, під час виступу наживо на сцені, який зробив друг Тейлор Дуглас Паддіфут. Дікона вказали на обкладинці як «Диякона Джона» («Deacon John»), тоді як Тейлор вказав своє повне ім'я, «Роджер Меддоуз-Тейлор»[30]. Альбом добре прийняли критики; Гордон Флетчер з «Rolling Stone» назвав його «пречудовим»[31], а чиказька «Daily Herald[en]» назвала його «дебютом вищим за середній»[32]. Втім, широкої уваги публіки він не привернув, а сингл «Keep Yourself Alive» погано продавався. З нинішнього погляду ця пісня вважається родзинкою альбому і 2008 року журнал «Rolling Stone» помістив її на 31 місце в рейтингу «100 найвизначніших гітарних пісень всіх часів», описавши її як «варту рифів цілого альбому, вміщених в одну пісню»[33]. Альбом отримав золоту сертифікацію у Великій Британії та США[34][35].

У серпні 1973 року гурт почав записувати свій другий альбом «Queen II». Тепер, коли «Queen» вдосталь могли знаходитися в студії, вони вирішили повною мірою використати всі її наявні можливості. Мей створив багатошаровий гітарний вступ «Procession», а Мерк'юрі написав «The Fairy Feller's Master Stroke» на основі однойменної картини[en] Річарда Дадда[en][36]. Решту року «Queen» провели у турі Великою Британією, на розігріві у гурту «Mott the Hoople», чим почали привертати до себе увагу публіки[37]. Тур завершився двома концертами у «Hammersmith Odeon[en]» 14 грудня, за присутності 7000 глядачів[38].

У січні 1974 року «Queen» виступили на поп-фестивалі «Санбері»[en] в Австралії. Гурт прибув на цей захід із запізненням, публіка глузувала та знущалася з них, чекаючи побачити виступи пересічних артистів[39]. Перед від'їздом Мерк'юрі оголосив: «Коли ми повернемося до Австралії, „Queen“ будуть найпопулярнішим гуртом у світі!»[40][41]. «Queen II» вийшов у березні, його обкладинка містила зображення гурту, створене Міком Роком[en], що стало культовим, натхненням до нього послужило фото Марлен Дітріх[42]. Надалі це зображення використано як основа для створення музичного кліпу до «Bohemian Rhapsody»[43][44]. Альбом посів 5-те місце у «UK Albums Chart» і став першим альбомом «Queen», який потрапив до британських чартів. Написаний Мерк'юрі головний сингл «Seven Seas of Rhye» досяг 10-го місця у Великій Британії, ставши першим хітом гурту[45]. Альбом вирізняється «багатошаровим» звучанням, яке надалі стало яскравою особливістю гурту, він включає довгі складні інструментальні пасажі, тексти на фентезійну тематику й вирізняється виконавчою віртуозністю[46][47]. Окрім єдиного синглу, до альбому також увійшла пісня «The March of the Black Queen», шестихвилинна епопея без приспіву[48]. Критична реакція щодо альбому була змішаною. «Winnipeg Free Press[en]», високо оцінивши дебютний альбом гурту, схарактеризувала «Queen II» як «перепродюсовану потворність»[49]. База даних «AllMusic» назвала альбом фаворитом серед хардкорних фанатів «Queen»[50], він був згаданий першим з трьох альбомів гурту в книжці «Тисяча і один музичний альбом, який треба прослухати, перш ніж ви помрете». Гурт завершив свій тур Великою Британією на початку 1974 року виступом 31 березня у Театрі «Rainbow»[en]. Мерк'юрі вирішив надіти на концерт туніку, розроблену Зандрою Родс, а в середині виступу перевдягся у чорний топ із розрізами[51].

1974—1976: від «Sheer Heart Attack» до «A Night at the Opera»

ред.

У травні 1974 року, через місяць після першого туру «Queen» по США, де вони були на розігріві у гурту «Mott the Hoople», Мей став відчувати нездужання, після чого у нього діагностували гепатит. Це призвело до скасування запланованих заходів гурту[46]. Внаслідок хвороби Мей не міг взяти участь у початку роботи гурту над їхнім третім альбомом, приєднавшись до товаришів лише тоді, коли половина була вже записана[52]. Альбом вийшов у 1974 році, під назвою «Sheer Heart Attack» і посів друге місце у чартах Британії[53]. Він добре продавався у Європі та отримав золоту сертифікацію у США[35]. Таким чином, альбом не лише приніс гурту перший справжній міжнародний успіх, але й став хітом по обидві сторони Атлантики[54]. У ньому гурт експериментував у різноманітних жанрах, включаючи британський м'юзик-хол, важкий метал, баладу, реґтайм і карибські мотиви[en]. У пісні Мея «Now I'm Here» згадувалося про скорочення американського етапу гастролів гурту, а його «Brighton Rock» була для нього «засобом» регулярного виконання гітарного соло на концертах. Дікон написав свою першу пісню для гурту, «Misfire», а авторство його «Stone Cold Crazy», яка була фаворитом на концертах, було зараховане всім членам гурту. Мерк'юрі написав заключний трек альбому «In the Lap of the Gods» із задумом, де публіка, під час його живого виконання, могла підспівувати приспіву. Надалі цей трюк успішніше повторили у таких піснях, як «We Are the Champions»[55].

 
У грудні 1974 року «Queen» виконали пісню «Killer Queen» у телецентрі BBC (на фото) у музичному чартовому шоу «Top of the Pops[en]». Це була їхня друга поява на телешоу; їхня попередня (виконання пісні «Seven Seas of Rhye») миттєво принесла їм славу[56].

Сингл «Killer Queen», написаний Мерк'юрі, розповідав про повію з вищого суспільства[57]. Він посів друге місце у британських чартах[34] і став першим хітом гурту у США, який посів 12-е місце у чарті «Billboard Hot 100»[58]. Пісня була частково записана на студії «Rockfield Studios[en]» в Уельсі[59]. У пісні присутня гра Мерк'юрі на роялі, яка поєднує в собі кемп, водевіль та британський м'юзік-хол із гітарною віртуозністю Мея. «Now I'm Here» вийшла як другий сингл, що досяг одинадцятого місця у Британії[60]. 2006 року журнал «Classic Rock» поставив «Sheer Heart Attack» на 28-е місце у рейтингу «100 найвизначніших британських рок-альбомів усіх часів»[61], а журнал «Mojo» 2007 року поставив його на 88-е місце у рейтингу «100 платівок, що змінили світ»[62]. Це також другий із трьох альбомів «Queen», які увійшли до книги «1001 альбом, який ви повинні почути, перш ніж померти»[63].

У січні 1975 року «Queen» вирушили у світове турне, з покращеним оформленням своїх виступів світловими ефектами. Як хедлайнери вони гастролювали по США і вперше виступили в Канаді[64]. Проте, частину концертів скасували після того, як Мерк'юрі захворів на ларингіт[65]. Потім, з середини квітня до початку травня, гурт гастролював Японією. Протягом виступів, де «Queen» дали вісім концертів у семи містах, гурт вітався під вигуки тисяч фанів[66][67]. Однак, попри успіх «Queen», підвищення їхніх гонорарів за виступи обмежувалося дією початкової угоди з «Trident». Усі члени гурту, як і раніше жили відносно бідно й не мали постійного житла, а Дікону було відмовлено у наданні кредиту на придбання власного будинку. «EMI» зв'язалася з адвокатом Джимом Бічем[en], який намагався знайти спосіб вивести гурт з-під дії угоди. «Trident» скаржилися, що вони вклали у «Queen» 200 тисяч фунтів і спочатку хотіли повернути свої гроші[68]. У серпні, після болісного непорозуміння з «Trident», «Queen» все ж домовилися про розірвання угоди та почали шукати нового менеджера[69]. Одним із варіантів, який вони розглядали, стала пропозиція від менеджера «Led Zeppelin» Пітера Гранта[en], який хотів, щоб вони підписали угоду із власною продюсерською компанією цього гурту, «Swan Song Records». Однак, «Queen», стурбовані тим, що вони будуть менш пріоритетні, ніж «Led Zeppelin» і «Bad Company» (що теж підписали угоду з «Swan Song»), натомість зв'язалася з менеджером Елтона Джона, Джоном Рідом[en], який погодився на цю пропозицію[69][70]. Першою настановою Ріда для гурту було: «Я подбаю про бізнес, а ви створюйте якомога кращі записи»[71].

Того часу «Queen» розпочали роботу над створенням свого четвертого альбому «A Night at the Opera», назву якого взято з популярного фільму «Ніч в опері» братів Маркс. На момент виходу він став найдорожчим з усіх випущених альбомів гурту: витрати на нього склали 40 000 фунтів стерлінгів, а запис відбувався у трьох різних студіях[72]. Подібно своєму попереднику, він відрізняється різноманітними стилями й експериментуванням зі стереозвуком. Мерк'юрі написав вступну пісню «Death on Two Legs», у якій були присутні грубі закиди передбачуваним кривдникам гурту (пізніше на концертах вона була присвячена студії «Trident»)[73][64], а також кемп-водевіль «Lazing on a Sunday Afternoon» та «Seaside Rendezvous»[73]. У пісні «The Prophet's Song», восьмихвилинній епопеї Мея, середня частина була проспівана каноном, який складався з нашарованих простих фраз, для створення ефекту звучання повноцінного хору. Балада «Love of My Life», написана Мерк'юрі, включала арфу та накладені вокальні гармонії[74].

Найвідоміша пісня альбому, «Bohemian Rhapsody», виникла на основі музичних творів, написаних Мерк'юрі ще під час навчання у Коледжі Ілінга. На прослуховуванні Мерк'юрі зіграв Бейкеру трек на піаніно у своїй квартирі, після чого, він раптово зупинився та оголосив: «Ось тут починається оперна секція»[75]. Коли решта учасників гурту розпочала записувати пісні, вони не були впевнені, що зможуть зібрати її воєдино. У записаній мінусівці до пісні, Бейкер залишив 30-секундний відрізок стрічки, у який планувалося додати оперний вокал. Повідомляється, що створення 180 вокальних накладань настільки зносили вихідну стрічку, що вона стала тоншою[75]. «EMI» спочатку відмовилися випускати сингл, вважаючи його надто довгим, і наполягали на його переробці для радіо, від чого «Queen» відмовилися. Далі, ключову роль у поданні синглу публіці, зіграв друг і порадник Мерк'юрі, діджей радіостанції «Capital London[en]» Кенні Еверетт[en][76]. У гурту був запис пісні на бобіні, і її дали Еверетту з умовою, що той не ставитиме її на радіо. «Добре, не ставитиму» — відповів Еверетт і підморгнув музикантам[77]. Спочатку Еверетт «дразнив» своїх слухачів фрагментами пісні, а потім за два вихідні дні впродовж свого радіо-шоу прокрутив її 14 разів[78]. Комутатор «Capital» був перевантажений дзвінками слухачів, які питали, коли знову вийде пісня[76]. Публічний попит змусив «EMI» випустити «Bohemian Rhapsody», сингл посідав перше місце у британському чарті протягом дев'яти тижнів[34][79]. Він став третім найпопулярнішим синглом[en] у Великій Британії всіх часів, поступаючись лише синглу гурту «Band Aid[en]», «Do They Know It's Christmas?» і «Candle in the Wind 1997[en]» Елтона Джона. Він також став найпродаванішим британським комерційним синглом (тобто не благодійним). У США сингл посів дев'яте місце, а його перевидання 1992 року посідало друге місце у «Billboard Hot 100», протягом п'яти тижнів[58]. Це єдиний сингл, що коли-небудь розпродувався мільйонними тиражами під час двох релізів[80]. «Bohemian Rhapsody» двічі стала «різдвяним номером один[en]» у Великій Британії, більше жодному синглу не вдавалося повторити цей результат. Також у трьох різних опитуваннях вона була визнана найкращою піснею всіх часів[81][82][83].

 
«Queen» у 1975 році

Окрім цього «Bohemian Rhapsody» просували за допомогою відеокліпу, знятого Брюсом Гаверсом, який до цього вже зняв кілька живих концертів «Queen». Гурт вирішив зняти кліп, щоб замінити виконання пісні на музичній телепередачі BBC, «Top of the Pops[en]», тому що це б суперечило графіку проведення туру, а імітація виконання такої складної композиції виглядала б дивною[84]. Вартість кліпу, знятого за три години в студії «Elstree Studios[en]» у Гартфордширі, склала 3500 фунтів, що вп'ятеро перевищувало кошторис звичайного рекламного відео. Під час оперної секції кліпу була повторена сцена з обкладинки альбому «Queen II», але з оживленими обличчями учасників гурту[79][85]. Журнал «Rolling Stone» відгукувався про вплив рекламного відео до «Bohemian Rhapsody» словами: «Його вплив неможливо переоцінити, оскільки воно практично винайшло музичний кліп, за сім років до виходу „MTV“ в ефір»[86]. Поставивши його на 31 місце у своєму списку «50 ключових подій в історії рок-музики», видання «The Guardian» заявило, що воно «забезпечило, щоб відео відтепер було обов'язковим інструментом у музичному маркетингу». Радіоведучий Томмі Венс[en] заявив: «Це була перша платівка, висунута на перший план завдяки відео. „Queen“, безумовно, були першим гуртом, який створив „концептуальне“ відео. Ви не могли слухати цю музику, не бачачи візуальних картинок у вашій уяві»[87].

  Він точно знав, що робив. Це було Фреддіне дитя. Ми просто допомогли йому втілити це у життя. Ми зрозуміли, що будемо виглядати дивно, намагаючись зобразити такий надзвичайно складний твір на телебаченні. Це треба було представити якось по-інакшому  

— Браян Мей про те, як Мерк'юрі написав «Bohemian Rhapsody» та про новаторський відеокліп до неї, [88]

 
«Queen» під час виступу в Токіо, в рамках «A Night at the Opera Tour» (1976)

Альбом «A Night at the Opera» мав великий успіх у Великій Британії[34] і став тричі платиновим у США[35]. В опитуванні 4-го каналу 2004 року британська публіка поставила його на 13 місце серед найкращих альбомів усіх часів[89]. Також «A Night at the Opera» посідає високі місця у міжнародних опитуваннях, зокрема, у всесвітньому опитуванні Гіннеса він посів 19 місце серед найкращих альбомів всіх часів[90], а в опитуванні ABC австралійська громадськість поставила його на 28 місце, теж серед найкращих всіх часів[91]. «A Night at the Opera» часто фігурує у списках «найкращих альбомів», у яких відображається думка критиків. Серед інших нагород він посів 16-те місце у рейтингу журналу «Q» «50 найкращих британських альбомів усіх часів» 2004 року та 11-е місце у рейтингу журналу «Rolling Stone» «100 найкращих альбомів усіх часів», як показано у його мексиканському виданні 2004 року[92]. Також альбом посів 230-е місце у списку «500 найкращих альбомів усіх часів» журналу «Rolling Stone» у 2003 році[93]. «A Night at the Opera» — третій та останній альбом «Queen», який увійшов до книги «1001 альбом, який ви повинні почути, перш ніж помрете»[63]. Другим синглом альбому стала пісня «You're My Best Friend», написана Діконом, яка посіла 16 місце в американському чарті «Billboard Hot 100»[58] і згодом потрапила до «десятки» найкращих світових хітів[80]. У листопаді 1975 року гурт розпочав тур «A Night at the Opera Tour», який проходив в Європі, США, Японії та Австралії[94]. 24 грудня «Queen» виступили на спеціальному концерті у «Hammersmith Odeon», який транслювався у прямому ефірі на BBC в рамках телешоу «The Old Grey Whistle Test[en]», після чого його аудіо-запис транслювався ще на BBC Radio 1. Протягом концерту був створений найпопулярніший контрафактний запис гурту протягом десятиліть, поки він не вийшов офіційно 2015 року[95].

1976—1979: від «A Day at the Races» до «Live Killers»

ред.
 
Виступ «Queen» у Нью-Гейвені (листопад 1977 року)

На початку 1976 «Queen» повернулися до студії для запису альбому «A Day at the Races», який часто розглядається як продовження альбому «A Night at the Opera»[96][97]. Цього разу ідеєю назви альбому знову послужив фільм братів Маркс, він мав схожу з «A Night at the Opera» обкладинку, яка так само засновувалася на логотипі «Queen»[98]. Найвідоміший із братів Маркс, Граучо Маркс, запросив «Queen» у березні 1977 року до себе в гості, у свій будинок в Лос-Анджелесі. Під час свого візиту музиканти особисто подякували господареві і проспівали а капела пісню «'39» з альбому «A Night at the Opera»[99]. Бейкер цього разу не брав участь в продюсуванні «A Day at the Races», гурт вирішив зайнятися цією справою самостійно, за допомогою Майка Стоуна, який виконав в альбомі кілька бек-вокальних партій[100]. Головним хітом альбому стала пісня «Somebody to Love», натхненна госпелом, у якій Мерк'юрі, Мей та Тейлор наклали свої голоси один на одного безліч раз, щоб створити ефект госпел-хору[101]. Пісня посіла друге місце у Великій Британії, а у США — 13-те[58]. Також до альбому увійшла одна з «найважчих» пісень гурту, «Tie Your Mother Down» Мея, яка надалі стала одним з основних елементів їхніх живих виступів[102][103]. У музичному плані «A Day at the Races» став дуже успішним як за стандартами фанатів, так і критиків, посівши перше місце у Великій Британії та Японії та п'яте місце у США[34][98].

18 вересня 1976 року «Queen» провели один зі своїх найвідоміших заходів[en], вони дали безкоштовний концерт у лондонському Гайд-парку, організований підприємцем Річардом Бренсоном[104]. Виступ встановив рекорд відвідуваності парку, кількість глядачів оцінювалася в 150 000 осіб[104][105]. «Queen» запізнилися на сцену, через що їм забракло часу, задля виступу на біс, оскільки було введено обмеження на тривалість концерту. Поліція повідомила Мерк'юрі, що його заарештують, якщо він знову спробує вийти на сцену, щоб виступити на біс[97]. Мей отримав особливу насолоду від концерту, оскільки йому доводилося бувати на попередніх концертах у парку, таких як перший, організований компанією «Blackhill Enterprises[en]» у 1968 році, за участю «Pink Floyd»[106].

1 грудня 1976 року «Queen» мали взяти участь у лондонській вечірній програмі «Today», але в останню хвилину музиканти мусили відмовитися. Замість них у студію спішно запросили їхніх колег по лейблу «EMI», панк-гурт «Sex Pistols», учасники якого дали відоме сумнозвісне, насичене лайкою, інтерв'ю ведучому Біллу Гранді[en][107][108]. Під час туру «A Day at the Races Tour» 1977 року, в лютому «Queen» провели аншлагові концерти у «Медісон-сквер-гарден» в Нью-Йорку, де у них на підтримці був гурт «Thin Lizzy», тоді Мерк'юрі та Тейлору вдалося поспілкувалися з лідером цього колективу Філом Лайноттом[109]. Потім у червні вони дали серію концертів у Ерлс Корті у Лондоні. Концерти були присвячені Срібному ювілею королеви Єлизавети II[en], на них гурт вперше використав освітлювальну установку у формі корони, що обійшлося йому 50 000 фунтів стерлінгів[110][111][112].

Шостий студійний альбом «News of the World», випущений у 1977 році, став чотирикратно платиновим у США і двічі платиновим у Британії[35]. Він містив багато пісень, спеціально написаних для живого виконання, у тому числі два найвідоміші рок-гімни, «We Will Rock You» та рок-баладу «We Are the Champions», які обидва стали постійними міжнародними спортивними гімнами[en], а остання пісня посіла четверте місце у чартах США[58][113]. Обкладинкою альбому послужила картина американського науково-фантастичного художника Френка Фріса, взята Тейлором з журналу «Astounding Science Fiction» (жовтень 1953 року), на обкладинці якого зображено гігантського розумного робота, який тримає мертве тіло людини. У листопаді 1977 року «Queen» розпочали тур «News of the World Tour», Роберт Гілберн[en] в газеті «Los Angeles Times» назвав його «найефектніше поставленим та найвитонченішим шоу»[114]. Під час туру «Queen» ще розпродали всі квитки на свої два концерти у «Медісон-сквер-гарден», за що 1978 року вони отримали Нагороду «Золотий квиток Медісон-сквер-гарден»[en], за продаж понад 100 000 квитків у цьому місці[115]. Цього часу, через великі гонорари, «Queen» відповідно мав платити дуже великі податки у Британії, щоб уникнути цього, вони вирішили записати новий альбом поза межами своєї країни. В результаті новий альбом записувався у Франції («Superbear Studios» Ніцца) та Швейцарії («Mountain Studios» Монтре)[116].

1978 року «Queen» випустили альбом «Jazz», який посів друге місце у Британії та шосте місце у чарті США «Billboard 200»[117]. «Jazz» представили світовій пресі вечіркою, організованою гуртом у Новому Орлеані, з фокусниками і стриптизерками. До альбому увійшли такі хіти, як «Fat Bottomed Girls» та «Bicycle Race», обидва з яких вийшли на подвійному синглі, натхненням до їхнього написання слугував «Тур де Франс», що проходив під час сесій запису[118][119]. Інша відома пісня альбому, «Don't Stop Me Now», стала ще одним прикладом яскравих вокальних гармоній в репертуарі гурту[120]. Альбом відзначився тим, що критичні відгуки щодо нього, лише з роками ставали більш сприятливими, ніж на момент його випуску. Зокрема, альбом критикувався через безліч музичних стилів, що у ньому охоплювалися. Журнал «Rolling Stone» опублікував такий жарт: «У „Queen“ бракує уяви, щоб грати джаз. А у цьому випадку — у них також немає уяви, щоб грати рок-н-рол»[121]. Обкладинка альбому була натхнена малюнком, який Роджер Тейлор побачив на Берлінській стіні[116]. Композиція «Mustapha», що стала першим треком альбому, була вокальним експериментом Мерк'юрі у арабському стилі під жорсткий гітарний риф, теж виявилася незрозумілою. Більше того, він співав у ній не існуючою мовою, а вокально імпровізував зі східним підтекстом. Під час рекламного заходу, організованого на стадіоні «Вімблдон» для випуску синглу з «Fat bottomed girls» і «Bicycle race», гурт найняв п'ятдесят оголених жінок, щоб вони проїхалися на велосипедах по доріжці стадіону. Кадри цього заходу були використані для обкладинок синглу та оформлення альбому, і повторно використані у відеокліпі до «Bicycle Race», який деякий час цензурувався у Британії. Після знімання компанія, яка дала гурту в оренду велосипеди, зажадала повного відшкодування вартості всіх використаних сидінь[122].

Того ж 1978 року «Queen» вирушили на гастролі «Jazz Tour» по США і Канаді, а більшу частину наступного року давали виступи в Європі та Японії[123]. 1979 року вони випустили свій перший концертний альбом «Live Killers», який двічі ставав платиновим в США[124]. Того ж року «Queen» випустили дуже успішний сингл «Crazy Little Thing Called Love», навіяний стилем рокабілі і виконаний у стилі Елвіса Преслі[125][126]. Пісня увійшла до «десятки» найкращих у чартах багатьох країн, очолювала австралійський «ARIA Charts» протягом семи тижнів поспіль і стала першим синглом гурту «номер один» у США, де чотири тижні очолювала «Billboard Hot 100»[58][127]. Написавши пісню на акустичній гітарі та зігравши під час її запису на ритм-гітарі, Мерк'юрі грав на останній і під час виконання пісні на концертах, що було вперше, коли він грав на гітарі під час живих виступів[126]. 26 грудня 1979 року «Queen» виступили на першому вечорі Концерту для кампучійського народу[en] в Лондоні, на прохання його організатора Пола Маккартні[126]. Концерт став останнім виступом їхніх гастролів «Crazy Tour» у Лондоні[128].

1980—1982: від «The Game» до «Hot Space» і стадіонні тури

ред.

1980-ті роки «Queen» розпочали з випуску альбому «The Game». До нього увійшли сингли «Crazy Little Thing Called Love» і «Another One Bites the Dust», обидва з яких очолили чарти США[58]. Ідея випустити «Another One Bites the Dust» як сингл належала Майклу Джексону, який після відвідування концерту «Queen» у Лос-Анджелесі, запропонував її за лаштунками сцени Мерк'юрі, в результаті: у жовтні 1980 року вона протрималася три тижні на першому місці чартів США[129]. Альбом протягом п'яти тижнів очолював «Billboard 200»[130], і розійшовся накладом у понад чотири мільйони копій у США[35]. «The Game» записувався в студії «Musicland Studios[en]» (Мюнхен, Німеччина) під керівництвом продюсера, його музика відзначилася появою синтезатора, що було вперше для альбомів «Queen». До цього на конвертах платівок з їхніми альбомами вказувалася характерна фраза «Без синтезаторів!» («No Synthesisers!»). Широко поширене припущення, що цей коментар відображав «анти-синтезаторну» та «про-хард-рокову» позицію гурту[131], але пізніше продюсер Рой Томас Бейкер уточнив, що це була спроба пояснити, що багатошарові соло у цих альбомах були створені за допомогою гітари, а не синтезаторів, як тоді вважали керівники компаній звукозапису[132]. У вересні 1980 року «Queen» дали три аншлагові концерти у «Медісон-сквер-гарден»[44]. Того ж року гурт також випустив альбом-саундтрек, музика якого створювалася до фільму «Флеш Гордон»[134]. У січні 1981 року на «American Music Awards[en]», «Another One Bites the Dust» здобула нагороду в номінації «Улюблений поп/рок-сингл», а «Queen» були номіновані на «Улюблений поп/рок-гурт, дует або гурт»[135].

 
«Queen» з аргентинським футболістом Дієго Марадоною (у центрі) під час південноамериканської частини туру «The Game Tour»

У лютому 1981 року «Queen» вирушили до Південної Америки в рамках туру «The Game Tour», ставши першим визначним рок-гуртом, що дав крупномасштабні концерти в Латинській Америці.

  «Queen» зробили великий міжнародний "перший крок", ставши гуртом, який зробив для популярної музики в Південній Америці те, що 17 років тому зробили «The Beatles» для Північної Америки. Півмільйона аргентинців та бразильців, які зголодніли за виступами провідних британських або американських гуртів на піку їхньої популярності, влаштували «Queen» героїчний прийом, який змінив хід поп-історії на цій незвіданій території світової рок-мапи. Захоплені молоді люди побачили вісім концертів «Queen» на гігантських стадіонах, а ще мільйони побачили шоу по телевізору і почули наживо у радіотрансляціях  

— стаття Тома Піннока у березневому номері «Melody Maker» за 1981 рік, [136]

Тур включав п'ять концертів в Аргентині, один з яких зібрав найбільшу аудиторію в історії цієї країни (він зібрав 300 000 людей у Буенос-Айресі[137]) і два концерти на стадіоні «Сісеру Помпеу ді Толеду» в Сан-Паулу, Бразилія, де вони виступили перед більш ніж 131 000 людьми першого вечора (найбільша на той момент аудиторія у світі за кількістю придбаних квитків, у рамках виступу одного гурту[138]) і понад 120 000 осіб наступного вечора[139]. У регіоні, де тоді переважно правили військові диктатори, гурт був зустрінутий сценами фан-лихоманки, через що зворушений промоутер їх перших концертів на стадіоні «Хосе Амальфітані» у Буенос-Айресі, сказав: «Для музики в Аргентині це був випадок до війни і після війни. „Queen“ звільнили цю країну у музичному плані»[136]. Другий виступ гурту на стадіоні «Хосе Амальфітані» транслювався національним телебаченням, тоді його переглянули понад 30 мільйонів людей. За лаштунками концертної сцени тоді відбулося знайомство гурту з футболістом Дієго Марадоною[140].

Очолюючи чарти Бразилії та Аргентини, балада «Love of My Life» буквально «затьмарювала» решту пісень під час її виконання на концертах у Південній Америці. Мерк'юрі переставав співати, а потім диригував публікою, коли вона в захоплені від пісні починала сама її виконувати, журналістка Леслі-Енн Джонс[en] писала: «Шанувальники знали пісню напам'ять. Їхня англійська була ідеальною»[141]. Пізніше того ж року «Queen» виступили 9 жовтня перед більш ніж 150 000 своїх фанів у Монтерреї (стадіон «Естадіо Універсітаріо») та 17—18 жовтня у Пуеблі (стадіон «Естадіо Сарагоса[en]»), у Мексиці[142]. Хоча концерти мали успіх, їхнє проведення затьмарилось відсутністю планування та належних умов, у зв'язку з цим публікою у бік сцени часто запускалися ракети для феєрверків, через що Мерк'юрі завершив останній виступ словами: «До побачення друзі, ви покидьки!»[143]. Увечері 24 та 25 листопада «Queen» відіграли два аншлагові вечори на стадіоні «Монреаль-Форум», Квебек, Канада[144]. У Монреалі відбулося одне з найвизначніших виконань Мерк'юрі, де він співав останню пісню альбому «The Game», «Save Me», а сам концерт був записаний і вийшов у вигляді концертного альбому «Queen Rock Montreal»[145].

1981 року «Queen» записали разом з Девідом Бові сингл «Under Pressure», який очолив британський чарт[146]. Це була перша співпраця «Queen» з іншим артистом, яка сталася спонтанно: Бові випадково зазирнув у студію, в момент коли гурт займався складанням нових пісень, і вирішив приєднатися до них. Мерк'юрі та Бові записували свій вокал для майбутньої пісні окремо один від одного, вигадуючи кожен свої власні ідеї. У жовтні «Queen» випустили свою першу збірку Greatest Hits», де було представлено найкращі пісні гурту 1974—1981 років, й яка стала найпродаванішим альбомом в історії британських чартів[147]. Це єдиний альбом, який продано у Британії накладом у понад 7 мільйонів копій[148]. Станом на липень 2022 року, він провів понад 1000 тижнів у британському чарті альбомів[149][150]. За даними «The Telegraph», приблизно кожна третя родина у Британії володіє його копією[151]. Альбом став дев'ятикратно платиновим у США[35]. Станом на серпень 2022 року він провів понад 500 тижнів у чарті США «Billboard 200»[152]. У всьому світі родано понад 25 мільйонів копій «Greatest Hits»[153].

 
Виступ «Queen» у Драммені, Норвегія, під час «Hot Space Tour» (квітень 1982 року)

1982 року гурт випустив альбом «Hot Space», у якому вони відійшли від свого фірмового звучання 1970-х років, музика платівки була представлена сумішшю з поп-року, танцювальної музики, диско, фанку і ритм-енд-блюзу[154]. Більшість треків альбому була записана у Мюнхені у найнеспокійніший період в історії гурту[155]. Під час складання музики до альбому, Мерк'юрі і Дікон знаходилися під впливом своїх тодішніх нових вподобань у вигляді соулу і фанку, до якого критично ставилися Тейлор і Мей, також їм обом дуже не подобався вплив на Мер'юрі його персонального менеджера, Пола Прентера[156]. За словами Райнгольда Мака, Прентер ненавидів рок-музику і Мерк'юрі прислухався до його думки протягом усіх сесій запису «Hot Space»[157]. Мей також різко критикував Прентера, менеджера Мерк'юрі між 1977—1984 роками, за те, що він не звертав уваги на важливість радіостанцій та їхнього значення у плані життєво необхідного зв'язку між гуртом та слухачами, а також за відмову станціям у зустрічі з Мерк'юрі[158]. Мей казав: «Цей тип під час одного туру сказав усім станціям, які пропонувати виступити — відвалити»[157]. Технік «Queen» Пітер Гінс писав: «Ніхто з гурту так не носився з ним [Прентером], як Фредді», при цьому Гінс розцінював відданість Мерк'юрі Прентеру як акт «помилкової довіри»[157]. Під час мюнхенських сесій Мерк'юрі проводив час із Маком та його родиною, ставши хрещеним батьком першої дитини Мака[159]. Журнал «Q» назвав «Hot Space» одним із п'ятнадцяти найкращих альбомів, де визначні рок-виконавці втратили сюжет[160]. Хоча альбом збентежив деяких шанувальників зміною музичного напряму, він все ж таки досяг 4-го місця у Британії[161].

  Ми переїхали до Мюнхена, щоб ізолюватися від звичайного життя та зосередитись на музиці. У результаті ми всі опинилися у досить хворому місці. Важкий період. Ми не ладнали один з одним. У нас у всіх були різні плани. Особисто для мене це був важкий час — кілька похмурих моментів  

— Браян Мей про запис альбому «Hot Space» у складний для гурту період, [162]

Під час гастролів на підтримку альбому «Hot Space», «Queen» виявили, що частина публіки не сприймає їхній новий музичний матеріал. На концерті у Франкфурті Мерк'юрі відповів деяким з людей, які критикували нові пісні: «Якщо ви не хочете це слухати — йдіть додому!»[163]. Під час туру до «Queen» приєднався колишній клавішник гурту «Mott The Hoople» Морган Фішер[en] як додатковий музикант[164]. Планувалися концерти на стадіонах «Арсенал» та «Олд-Траффорд», але потім їх скасували через візит до Британії Папи Івана Павла II і нестачу через це вуличної інфраструктури, зокрема туалетів. Натомість виступи були перенесені на стадіони «Milton Keynes Bowl[en]» та «Елленд Роуд», у Лідсі. Концерт на «Milton Keynes Bowl» зняло телебачення «Tyne Tees Television[en]» і він вийшов на відео, а ще пізніше — на DVD[161]. 14 і 15 вересня 1982 року, на стадіоні «The Forum[en]» в Інглвуд, Каліфорнія, гурт дав свої два останні концерти в США, де вокалістом був Мерк'юрі[165]. Під виступів у Північній Америці Фішера замінили на сесійного клавішника Фреда Мендела[en][166]. Після свого туру «Hot Space Tour», «Queen» припинили гастролі Північною Америкою, оскільки їхній успіх там пішов на спад, попри те, що вони тоді дали свій єдиний виступ на американському телебаченні, під час прем'єри восьмого сезону шоу «Суботнього вечора в прямому ефірі» 25 вересня того ж року[167]. Це був останній публічний виступ гурту у Північній Америці перед смертю їхнього фронтмена. Падіння їхньої популярності в США частково пояснювався існуючою там гомофобією[168]. Ще під час американського етапу туру «Queen» 1980 року тамтешні фани кидали на сцену одноразові бритви, з вимогою до Мерк'юрі позбавитися ним його нового іміджу з відрощеними вусами, що ними сприймалося як втілення «нахабного гея — героя рок-н-ролу»[169]. Гурт завершив рік гастролями по Японії[170].

1983—1984: «The Works»

ред.
 
«Queen» на сцені у Франкфурт-на-Майні (26 вересня 1984)

Після завершення «Hot Space Tour» концертом на стадіоні «Seibu Lions Stadium[en]» у Токородзаві, Японія, у листопаді 1982 року, «Queen» вирішили зробити тривалу творчу перерву. Пізніше Мей казав, що «якийсь час ми ненавиділи один одного»[170]. Через дев'ять місяців гурт знову зібрався для запису нового альбому на студіях «Record Plant Studios» у Лос-Анджелесі та «Musicland Studios[en]» у Мюнхені[171]. Окрім цього частина учасників гурту займалися сторонніми проєктами та сольною творчістю. Тейлор видав свій другий сольний альбом «Strange Frontier[en]». Мей випустив міні-альбом «Star Fleet Project» у співпраці з Едді Ван Галеном[172]. Цього періоду «Queen» залишили «Elektra Records» (свій лейбл у США, Канаді, Японії, Австралії і Новій Зеландії) та підписали контракт з «EMI»/«Capitol Records»[157].

У лютому 1984 року «Queen» випустили свій одинадцятий студійний альбом «The Works». Серед хітових синглів були «Radio Ga Ga», що ностальгічно виступав на користь радіомовлення, «Hammer to Fall» та «I Want to Break Free»[173][174]. «Rolling Stone» назвав альбом «Led Zeppelin II вісімдесятих»[157]. У Британії «The Works» став тричі платиновим і залишався у чарті альбомів два роки[175]. Альбом не мав успіху в США, де, на додаток до проблем з новим лейблом «Queen», «Capitol Records» (який нещодавно розірвав відносини зі своїми незалежними промоутерськими командами через урядову доповідь щодо пейоли)[157], відеокліп до «I Want to Break Free», де вони переодяглися в жінок, який був пародією до британської мильної оперу «Вулиця коронації», викликав скандал і був заборонений на «MTV»[176]. Ідею кліпу подала дівчина Роджера Тейлора[157]. Він казав журналу «Q»: «У минулому у нас було кілька дійсно серйозних, епічних відео, де ми просто вирішили трохи розважитися. Ми хотіли, щоб люди знали, що ми не ставимося до себе надто серйозно, що ми все ще можемо сміятися над собою»[177]. Режисер відео Девід Маллет[en] казав, що Мерк'юрі неохоче погодився на це, коментуючи «це була пекельна робота, щоб витягнути його з роздягальні»[157].

У тому ж році «Queen» розпочали «The Works Tour», перший тур, де з'явився клавішник Спайк Едні[en], як додатковий живий музикант. Під час туру гурт відіграв 9 аншлагових концертів у Бопутатсвані, що у Південній Африці, на арені в Сан-Сіті[178][179]. Після повернення до Англії гурт став предметом обурення громадськості, оскільки виконав свої концерти у країні, де проходила активна політика апартеїду та попри міжнародні дивестиційні зусилля[en] та культурний бойкот з боку ООН. Учасники гурту заявили критикам, що грали свою музику для шанувальників у Південній Африці, а також наголосили, що концерти проводились перед об'єднаною аудиторією[180]. «Queen» надали фінансову підтримку школі для глухих та сліпих дітей як філантропний жест, але були оштрафовані Британським союзом музикантів[en] та внесені до «чорного списку» артистів ООН[181]. 2021 року Тейлор висловив жаль з приводу рішення виступити в Сан-Сіті, заявивши, що «Ми пішли з найкращими намірами, але я все ще думаю, що це було своєрідною помилкою»[182].

1985—1988: «Live Aid», «A Kind of Magic» і тури

ред.
 
Жовта куртка Мерк'юрі (одна з трьох, розроблених Даяною Мозлі), яку він носив під час «The Magic Tour» 1986 року.

У січні 1985 року гурт дав як хедлайнер два концерти на першому фестивалі «Rock in Rio[en]» у Ріо-де-Жанейро, Бразилія, перед більш ніж 300 000 людей кожного вечора[183]. Газета «The Boston Globe» описали ті виступи як «гіпнотизуючі перформенси»[184]. Вибрані моменти із двох виступів були представлені у форматі VHS під заголовком «Queen: Live in Rio», а пізніше транслювались на «MTV» у США[184][185]. У квітні і травні 1985 року «Queen» завершували «The Works Tour» аншлаговими концертами в Австралії та Японії[186].

На благодійному фестивалі «Live Aid», що відбувся на стадіоні «Вемблі» 13 липня 1985 року, «Queen» виконали деякі зі своїх найкращих хітів перед рекордною на той час телеаудиторією, що налічувала приблизно 1,9 мільярда людей. Багато хто з аншлагової публіки стадіону, що складала 72 000 людей, плескали, співали і розгойдувалися в унісон[187][188]. Організатори фестивалю Боб Гелдоф і Мідж Юр, інші музиканти (такі як Елтон Джон, Кліф Річард, Дейв Грол), музичні журналісти таких видань як BBC, CNN, «Rolling Stone», MTV, «The Telegraph» назвали виступ «Queen» «родзинкою» концерту[189][190][191]. В інтерв'ю за лаштунками концерту Роджер Вотерс заявив: «Усі, з ким я стикався, гудуть про „Queen“. Вони повністю зачарували всіх»[192]. За результатами спеціалізованого опитування, проведеного 2005 року, це було найкраще рок-виконання всіх часів[189][193]. Потужна, стійка нота Мерк'юрі, «Аааааай-о», що лунала під час а капельої частини концерту, де він проспівував її у бік публіки, яка своєю чергою відповідала йому («заклик-відповідь[en]»), повторюючи її — стала відомою як «Нота, почута у всьому світі»[194][195]. Реакція публіки щодо виступу «Queen» на «Live Aid» буквально «оживила» кар'єру гурту, що називалося Роджером Тейлором як «пострілом у руку»[196]. 1986 року Мерк'юрі прокоментував виступ на фестивалі словами: «На наш погляд, той факт, що „Live Aid“ трапився саме тоді, коли він трапився, був справжньою вдачею. Він з'явився із нізвідки і врятував нас. Безперечно, це була поворотна точка. Можна сказати, що в історії „Queen“ це був по-справжньому особливий момент»[197].

  «Queen» були абсолютно найкращим гуртом того часу... вони просто йшли і трощили один хіт за іншим... це була ідеальна сцена для Фредді: весь світ  

Боб Гелдоф про виступ гурут «Queen» на «Live Aid», [198]

«Queen» завершили 1985 рік випуском синглу «One Vision» і бокс-сету з альбомами гурту «The Complete Works», що вийшов обмеженим накладом. Збірка також містла різдвяний сингл «Thank God It's Christmas» 1984 року і раніше невиданий матеріал[199]. На початку 1986 року «Queen» записали альбом «A Kind of Magic», що містив кілька перероблених версій пісень, які спочатку були написані для фантастичного бойовика «Горець»[200]. Альбом мав успіх у Британії, Німеччині та деяких інших країнах, низка його пісень стала хітами, включаючи «A Kind of Magic», «Friends Will Be Friends», «Princes of the Universe» та «Who Wants to Live Forever» (яка була записана із оркестром під диригуванням Майкла Кеймена). У Північній Америці альбом мав менший успіх, досягнувши 46-го місця в США, біограф Марк Блейк[en] описав його «так собі альбомом» з «дещо нерівномірним враженням від прослуховування»[201]. 2007 року журнал «Classic Rock» поставив його на 28-е місце серед найкращих альбомів-саундтреків усіх часів[202].

У середині 1986 року «Queen» вирушили у «The Magic Tour», їхній останній тур з Мерк'юрі[203]. Для гастролів вони знову найняли клавішника Спайка Едні[204][205]. «Queen» розпочали тур на стадіоні «Росунда» у Стокгольмі, Швеція, а потім дали концерт у замку Слейн, Ірландія, перед аудиторією у 95 000 осіб, побивши рекорд відвідуваності цього місця[206]. Також гурт виступив за «Залізної завіси», виступивши перед 80 000 людей на стадіоні «Népstadion» у Будапешті, Угорщина (який записали і випустили у вигляді концертного фільму «Hungarian Rhapsody: Queen Live in Budapest»), це був один з наймасштабніших рок-концертів, які будь-коли проводилися у Східній Європі[207]. Протягом туру концерти «Queen» відвідало понад мільйон людей, зокрема приблизно 400 000 лише у Британії, що стало рекордом на той час[179]. Кульмінацією «The Magic Tour» став концерт на стадіоні «Вемблі», який записали і випустили у вигляді подвійного концертного альбому «Queen at Wembley», він вийшов на компакт-диску та у вигляді живого концертного виступу на відеокасеті/DVD, що став п'ятикратно платиновим у США та чотирикратно платиновим у Британії[35][208]. «Queen» не змогли забронювати «Вемблі» для третього нічного концерту, в результаті вони 9 серпня виступили на Фестивалі «Небуорт»[en]. Квитки на концерт були розпродані протягом двох годин, після чого парк, який став останнім виступом «Queen» з Мерк'юрі, заповнило понад 120 000 фанів[209][210]. Технік гурту, Пітер Гінс, зазначав: «У Небуорті я чомусь відчував, що стане останнім для всіх нас виступом», тоді як Браян Мей згадував, як Мерк'юрі сказав: «Я не збираюся робити це вічно. Ймовірно, це востаннє»[157].

1988—1992: «The Miracle» і «Innuendo». Останні роки життя Мерк'юрі

ред.
 
Студія «Mountain» (Монтре, Швейцарія), у якій «Queen» записали шість студійних альбомів між 1978—1995 роками. У грудні 2013 року студія була відкрита для шанувальників[211]

Після того як 1988 року фани стали помічати що зовнішність Мерк'юрі дедалі стає все виснаженішою, ЗМІ повідомили, що він серйозно хворий, і ймовірною хворобою часто згадувався СНІД[212]. Проте, Мерк'юрі заперечував це, наполягаючи на тому, що він просто «змучений» і надто зайнятий, щоб давати інтерв'ю; тоді йому було 42 роки, і він займався музикою майже два десятиліття. Насправді, ще 1987 року йому діагностували ВІЛ, але він не розголошував свою хворобу, лише його найближче оточення колег і друзів знало про його стан[213].

Після праці над різноманітними сольними проєктами протягом 1988 року (включно із колаборацією Мерк'юрі та Монсеррат Кабальє над платівкою «Barcelona»), 1989 року «Queen» представили альбом «The Miracle». У цій платівці гурт продовжив музичний напрямок альбому «A Kind of Magic», а саме використання поп-рок звучання разом із досить «важким». Альбом представив такі хіти: «The Miracle», «Breakthru», «The Invisible Man», «I Want It All» та «Scandal» (дві останні стали гімнами боротьби проти апартеїду у Південній Африці)[214][215]. Альбом очолив чарти Британії та низки інших європейських країн, а у США він досяг 24 сходинки у «Billboard 200». «AllMusic» назвав «The Miracle» найкращим альбомом «Queen» 1980-х років разом з «The Game»[216]. Також у «The Miracle» гурт започаткував нову концепцію щодо авторства пісень. Якщо до цього авторство практично кожної пісні приписувалося лише її основному автору, то після цього авторство всіх пісень зараховувалося до спільної творчості всього гурту, таке рішення символізувала незвичайна обкладинка альбому, у якій були об'єднанні звичайні фотографії облич чотирьох учасників гурту в одне морфінговане гештальт-зображення[217].

  Весь той час, коли ми знали, що Фредді йде, ми тримали голови опущеними  

— Браян Мей, [213]

1990 року у «Queen» закінчився контракт з «Capitol» і музиканти підписали новий з «Hollywood Records» (лейблом компанії «Disney[en]»). В рамках угоди «Disney» придбала за 10 мільйонів доларів права на поширення творів «Queen» у Північній Америці і відтоді залишається власником музичного каталогу гурту у США та Канаді[218][219]. У лютому того ж року Мерк'юрі востаннє з'явився на публіці, коли він приєднався до решти учасників «Queen» на сцені Театру «Dominion» у Лондоні, щоб здобути премію «Brit Awards» за видатний внесок у британську музику[220].

На початку 1991 року гурт представив свій 14-й студійний альбом «Innuendo», разом із однойменним хітом, які очолили британські чарти. А трохи пізніше того ж року вийшла решта синглів, зокрема «The Show Must Go On», що також очолила британський чарт. Відеокліп до пісні містив архівний запис виступів гурту 1981—1989 років, що, разом із змістом слів пісні, стало новим приводом для медіа щодо подання статей про хворобу Мерк'юрі, хоча це як і раніше офіційно заперечувалось[221][222]. Тоді як хвороба Мерк'юрі прогресувала і він ледь міг ходити коли гурт 1990 року записував «The Show Must Go On». У зв'язку із цим Мей мав певні сумніви щодо того, чи Мерк'юрі фізично здатний співати[223]. Решта гурту були готові до запису і чекали на той момент, коли Мерк'юрі буде здатний прийти до студії на годину чи дві за раз. Мей розповідав про Мерк'юрі: «Він продовжував наполягати: „Напишіть мені більше. Напишіть щось. Я просто хочу заспівати це, і коли мене не стане, ви зможете закінчити запис“. Він насправді не відчував страху»[211]. Основою зображення обкладинки альбому послужила ілюстрація французького графіка XIX століття Жана Гранвіля. У жовтні 1991 року була представлена друга збірка найкращих хітів гурту, «Greatest Hits II»; ця платівка наразі є 10-ою у списку найпродаваніших альбомів усіх часів у Британії, сьомим найпродаванішим альбомом у Німеччині, також вона є одним з найпродаваніших альбомів у Франції, де має «діамантовий» статус, загалом було продано 16 мільйонів її копій в усьому світі.[224][225][226].

 
Після смерті Мерк'юрі 24 листопада 1991 року, 20 квітня 1992 року у Лондоні відбувся концерт його пам'яті, на старому стадіоні «Вемблі» (зовнішній вигляд на фото), на тому ж місці, де «Queen» виступали на концерті «Live Aid» у липні 1985 року.

23 листопада 1991 року, у підготовленій на смертному ложі заяві, Мерк'юрі офіційно підтвердив, що у нього СНІД[227]. Протягом 24 годин після цієї заяви Мерк'юрі помер від бронхопневмонії, яка стала ускладненням СНІДу[228]. Панахида за співаком відбулись 27 листопада на цвинтарі Кенсал-Грін, що у західній частині Лондона, відповідно до зороастрійських вірувань його родини[229][230].

Незабаром після смерті Мерк'юрі вийшло перевидання пісні «Bohemian Rhapsody» у вигляді подвійного синглу, де разом з нею на стороні «А» була композиція з альбому «Innuendo», «These Are the Days of Our Lives», відеокліп якої складається із фінальних сцен співака перед камерами. Рон Гарт із журналу «Rolling Stone» написав: «Синт-балада на основі конґи „These Are the Days of Our Lives“ — найзначніший сингл „Innuendo“, враховуючи, що його відео стало останнім разом, коли його шанувальники змогли побачити співака живим»[231]. Відеокліп відзнято у травні 1991 року (що стало свідченням того, що це остання робота Мерк'юрі із гуртом). У США пісня вийшла як сингл ще у вересні того року[232]. «These Are the Days of Our Lives» посіла перше місце британського чарту, залишаючись там протягом 5 тижнів, що зробило її єдиною піснею, яка очолювала чарт у період різдвяних свят двічі і яка очолювала чарт у 4 різних роки (1975, 1976, 1991 і 1992 роки)[233]. Перші прибутки від синглу (а це приблизно 1 000 000 фунтів) були передані благодійній організації «Terrence Higgins Trust[en]»[234].

Після того, як «Bohemian Rhapsody» з'явилась у комедії 1992 року «Світ Вейна», популярність «Queen» помітно зросла у Північній Америці[235]. Ця поява допомогла композиції досягти 2 позиції у чарті «Billboard Hot 100» і протриматись там 5 тижнів (якщо додати ще появу у чарті 1976 року, то ця пісня загалом залишалась у «Hot 100» протягом 41 тижня), а гурт здобув нагороду «MTV Video Music Award»[236]. Збірка «Classic Queen» досягла 4 позиції у «Billboard 200» та стала тричі платиновою у США[35][235]. Кадри з фільму «Світ Вейна» були використані для створення нового кліпу до пісні «Bohemian Rhapsody», від якого гурт та їхні менеджери були у захваті[237].

20 квітня 1992 року на стадіоні «Вемблі» перед 72 000 глядачів відбувся концерт пам'яті Фредді Мерк'юрі[238]. Запрошені музиканти та гурти («Def Leppard», Роберт Плант, Тоні Айоммі, Роджер Долтрі, «Guns N' Roses», Елтон Джон, Девід Бові, Джордж Майкл, Енні Леннокс, Seal, «Extreme[en]» та «Metallica») виконали різноманітні пісні «Queen» із рештою членів гурту і Спайком Едні. Цей концерт увійшов у «Книгу рекордів Гіннеса» як «найбільший благодійний рок-зірковий концерт»[239], оскільки загальна телевізійна аудиторія перевищила 1.2 мільярди людей в усьому світі і загалом вдалось зібрати понад 20 мільйонів фунтів на анти-СНІД благодійність[234].

1995—2003: від «Made in Heaven» до концерту «46664»

ред.
 
Статуя Фредді Мерк'юрі на березі Женевського озера у Швейцарії

Останній альбом гурту «Queen» із вокалом Мерк'юрі, «Made in Heaven», вийшов 1995 році, через чотири роки після його смерті[240]. Альбом, до якого увійшли такі треки як «Too Much Love Will Kill You» і «Heaven for Everyone», складався з останніх записів Мерк'юрі 1991 року, та матеріалу, що не потрапив до попередніх студійних альбомів, і переробленого матеріалу із сольних робіт Мея, Тейлора і Мерк'юрі. Також до нього увійшла пісня «Mother Love», останній вокальний запис Мерк'юрі, який він закінчив за допомогою драм-машини, поверх якої Мей, Тейлор та Дікон пізніше додали інструментальний трек[241]. Після того, як Мерк'юрі закінчив запис передостанньої частини пісні, він повідомив, що «не дуже добре почувається» і що «завершить роботу над останньою частиною, коли повернеться наступного разу». Після цього він у студії більше не з'явився, тому роботу над цією останньою частиною закінчив Мей[211]. Обидва етапи запису платівки (до і після смерті Мерк'юрі) виконано у студії гурту у місті Монтре, Швейцарія[242]. Одразу після релізу «Made in Heaven» очолив британський чарт, ставши там для гурту дев'ятим альбомом «номером один», загалом його було продано понад 20 мільйонів копій в усьому світі[243][244]. 25 листопада 1996 року у Монтре, на березі Женевського озера, відкрито статую Мерк'юрі, практично через 5 років після смерті музиканта[242][245].

1997 року «Queen» повернулись до студії для запису пісні «No-One but You (Only the Good Die Young)», присвяченої Мерк'юрі та усім тим, «хто помер надто рано»[246]. Пісня вийшла як бонус-трек збірки «Queen Rocks» і потрапила до збірки «Greatest Hits III»[247]. У січні 1997 року «Queen» виконали «The Show Must Go On» наживо із Елтоном Джоном та балетом Моріса Бежара у Парижі під час вечора пам'яті Мерк'юрі; цей захід став останнім публічним виступом Джона Дікона, який вирішив піти на пенсію[248]. Концерт у Парижі став лише другим виступом «Queen» після смерті Мерк'юрі, і це спонукало Елтона Джона спробувати переконати гурт виступати знову[249]. Браян Мей і Роджер Тейлор виступали разом на декількох церемоніях нагороджень та благодійних концертах, роль вокаліста на цих виступах виконували різні запрошені співаки. На афішах до цих виступів вони оголошувались як «Queen +» ім'я запрошеного вокаліста. 1998 року дует виступив на благодійному концерті Лучано Паваротті; під час виступу Мей виконав «Too Much Love Will Kill You» разом із Паваротті, а також «Radio Ga Ga», «We Will Rock You» та «We Are the Champions» із Дзуккеро. Гурт взяв участь у ще одному благодійному концерті Паваротті у Модені, що в Італії, у травні 2003 року[250]. Декілька запрошених вокалістів записали нові версії хітів «Queen» під іменем «Queen + ім'я співака» (зокрема, Роббі Вільямс виконав вокальну партію пісні «We Are the Champions» для саундтреку до комедії «Історія лицаря»)[251].

 
Зірка «Queen» на Алеї Слави у Голлівуді
  Ви, хлопці, маєте вийти і знову грати. Це нагадує те, ніби в гаражі стоїть „Феррарі“, який чекає на водія.  

— Елтон Джон про період, коли «Queen» залишилися без вокаліста після смерті Фредді Мерк'юрі, [249]

У листопаді 1999 року вийшла збірка «Greatest Hits III», яку серед іншого, увійшла реп-версія пісні «Another One Bites the Dust», записана разом із Вайклефом Жаном, а також концерті версії «Somebody to Love» із Джорджом Майклом та «The Show Must Go On» із Елтоном Джоном[252]. Станом на той час вражаючі обсяги продажів платівок «Queen» зробили їх другими виконавцем у Британії за весь час після «The Beatles»[244]. У листопаді 2000 року гурт випустив бокс-сет «The Platinum Collection», який став семикратно платиновим у Британії та п'ятикратно платиновим у США[253][254]. 18 жовтня 2002 року «Queen» отримали власну зірку на Алеї Слави (під номером 2207) у Голлівуді за їхній внесок у музичну індустрію, яка знаходиться за адресою Голлівудський бульвар, 6358[255]. 29 листопада 2003 року Мей і Тейлор виступили на концерті «46664[en]», організованому Нельсоном Манделою на стадіоні «Грін-Пойнт[en]» у Кейптауні, метою якого було привернення уваги до проблеми поширення ВІЛ/СНІДу у Південній Африці[256]. Під час концерту гурт виконав нову пісню «Invincible Hope», у якій присутня промова Мандели, пізніше увійшла до міні-альбому «46664: One Year On», де її авторство було вказано як «Queen + Нельсон Мандела»[257]. Музиканти провели певний час у домі Мандели, де обговорювали проблеми Африки та шляхи їх подолання, а через два роки гурт став послом руху «46664»[256].

2004—2009: «Queen + Пол Роджерс»

ред.
Докладніше: Queen + Пол Роджерс
 
Виступ «Queen» під час «Queen + Paul Rodgers Tour» 2005 року
 
Концерт проєкту «Queen + Пол Роджерс» на Майдані Свободи у Харкові 12 вересня 2008 року

Наприкінці 2004 року Мей та Тейлор анонсували повернення до концертних виступів 2005 року із Полом Роджерсом (засновником на колишнім вокалістом гуртів «Free» та «Bad Company»). На вебсайті Мея було зазначено, що Роджерс виступатиме разом із «Queen» (як проєкт «Queen + Пол Роджерс»), а не замінятиме Мерк'юрі; Джон Дікон не братиме участі у цих виступах[258]. У листопаді 2004 року «Queen» були вибрані серед номінантів до Зали слави музики Британії[en], де під час нагородження Роджерс вперше виступив разом із Меєм і Тейлором як вокаліст[256][259].

2005 та 2006 роки «Queen» та Пол Роджерс провели у турне, яке стало першим для гурту із часів останніх виступів із Фредді Мерк'юрі у 1986 році[260]. Тоді Тейлор коментував ці виступи словами: «Ми ніколи не думали, що знову поїдемо в тур, Пол з'явився випадково і у нас, здається, все вийшло. Пол просто відмінний співак. Він не намагається бути Фредді»[260]. Перша частина туру охопила Європу, надалі гурт вирушив у Японію, а опісля відіграв серію концертів у США 2006 року[261]. 25 травня 2006 року «Queen» здобули нагороду «VH1 Rock Honors[en]» у Центрі для заходів «Мандалай-бей»[en] в Лас-Вегасі[261]. Під час відкриття церемонії нагородження гурт «Foo Fighters» вшанували «Queen», виконавши пісню «Tie Your Mother Down» разом із Меєм, Тейлором та Роджерсом, котрі також виконали декілька вибраних хітів «Queen»[262].

15 серпня 2006 року на вебсайті Мея та фан-клубу було підтверджено, що проєкт «Queen + Пол Роджерс», починаючи з жовтня, збираються продюсувати свій перший студійний альбом, запис якого буде відбуватися у «секретному місті»[263]. 27 червня 2008 року «Queen + Пол Роджерс» виступили на святкуванні 90-річчя Нельсона Мандели, яке проходило в лондонському Гайд-парку. Окрім святкування ювілею Мандели, ще одною метою заходу було привернення громадськості до пандемії ВІЛ/СНІДу[264]. 12 вересня у Європі та 28 жовтня 2008 року у США було представлено дебютний альбом проєкту «Queen+Пол Роджерс» під назвою «The Cosmos Rocks»[243]. Після випуску альбому гурт знову вирушив у тур Європою, першим виступом якого став концертом у Харкові на Майдані Свободи перед 350 000 українських фанів[265]. Пізніше харківський концерт вийшов на DVD «Live in Ukraine»[265]. Потім тур проходив в Росії, де гурт відіграв два аншлагові концерти у Москві, у спорткомплексі «Олімпійський»[266]. Після першого етапу великого європейського туру, в ході якого «Queen» дали 15 аншлагових концертів поспіль у 9 країнах, квитки на британські виступи були продані протягом 90 хвилин від моменту початку продажів, вони включали три концерти в Лондоні, перший з яких проходив на Арені «O2» 13 жовтня[267]. Останній етап туру пройшов у Південній Америці та включав аншлаговий концерт на стадіоні «Хосе Амальфітані» у Буенос-Айресі[266].

Співпраця «Queen» та Пола Роджерса завершилась 12 травня 2009 року[268]. Роджерс заявив: «Моя домовленість (із „Queen“) по суті була схожа на мою співпрацю із Джиммі (Пейджом) у „The Firm[en]“: це ніколи не розглядалось як щось постійне»[268]. Надалі Роджерс більше не розглядав можливості працювати із «Queen» знову[269][270].

2009—2011: відхід від «EMI», 40-річчя гурту

ред.

20 травня 2009 року Мей та Тейлор виконали композицію «We Are the Champions» наживо у фінальному епізоді реаліті-шоу «American Idol» із вокальним дуетом переможця Кріса Аллена[en] та Адама Ламберта, який посів друге місце[271]. У середині 2009 року після завершення співпраці із Полом Роджерсом «Queen» на своєму вебсайті анонсували випуск нової збірки «Absolute Greatest». Платівка була представлена 16 листопада та досягла 3 позиції у британському чарті[272]. До альбому увійшло 20 найкращих хітів гурту, записаних протягом всього періоду їхньої діяльності. Платівку було представлено у 4 різних форматах: CD, подвійний диск (із коментарями), подвійний диск із додатковою книгою та як вінілова пластинка. Перед релізом гурт запустив онлайн змагання, де учасники мали вгадати композиції, які увійдуть у альбом[273]. 30 жовтня 2009 року Мей повідомив на своєму вебсайті, що «Queen» не планують виступати у 2010 році, хоча для цього були всі можливості[274]. 15 листопада 2009 року Мей та Тейлор виконали «Bohemian Rhapsody» наживо на британському телебаченні в ефірі шоу «The X Factor» разом із фіналістами[275].

 
Концерт у рамках «Queen + Адам Ламберт» у «TD Garden», Бостон, липень 2014 року

7 травня 2010 року Мей і Тейлор оголосили про припинення співпраці із лейблом «EMI», із якими гурт працював протягом майже 40 років[276]. 20 серпня 2010 року менеджер «Queen» Джим Біч[en] заявив, що гурт підписав контракт із «Universal Music»[277]. Під час інтерв'ю на телепередачі «HARDtalk» каналу BBC 22 вересня Мей підтвердив співпрацю із «Island Records», що є дочірньою компанією «Universal Music»[278][279]. Вперше з кінця 1980-х років права на розповсюдження творів «Queen» в усьому світі отримав один і той самий дистриб'ютор, тому що їхній поточний лейбл у Північній Америці («Hollywood Records») належав «Universal»[280].

  Багато хто з вас читав у Інтернеті уривки про те, як „Queen“ змінюють компанії звукозапису, і тому я хотів підтвердити вам, що гурт підписав новий контракт з „Universal Music“… ми хотіли б подякувати команді „EMI“ за всю їхню важку роботу протягом багатьох років, численні успіхи і теплі спогади, і, звичайно ж, ми з нетерпінням чекаємо на продовження роботи з „EMI Music Publishing“, яка подбає щодо наших справ з написання пісень. Наступного року ми починаємо працювати з нашою новою компанією звукозапису, щоб відсвяткувати 40-річчя „Queen“, і ми оголосимо повну інформацію щодо планів на наступні 3 місяці. Як вже сказав Браян, наступні кроки „Queen“ включатимуть „роботу в студії, комп'ютери та живу роботу“.  

— Джим Біч, менеджер «Queen», про зміну лейблу, [277]

14 березня 2011 року «Queen» «відзначили» свою 40-у річницю перевиданням перших п'яти альбомів у Великій Британії та у деяких інших країнах у вигляді делюкс-видань (у США ці версії платівок були представлені 17 травня)[281]. Наступні п'ять альбомів були перевидані 27 червня в усьому світі, окрім США і Канади (у цих країнах реліз відбувся 27 вересня); останні п'ять платівок були перевидані у Британії 5 вересня[282][283][284].

У травні 2011 року Перрі Фаррелл[en], вокаліст гурту «Jane's Addiction», зазначив, що «Queen» намагаються переманити їхнього басиста Кріса Чейні[en] до себе в гурт. Фаррелл заявив: «Мені доводиться тримати Кріса подалі від Queen, які хочуть працювати із ним; вони його не отримають, хіба що ми не будемо нічого із цим робити»[285]. Цього ж місяця Пол Роджерс заявив, що знову існує імовірність його співпраці із «Queen»[286]. 4 жовтня на церемонії від компанії «Broadcast Music, Inc.[en]» «Queen» здобули нагороду «BMI Icon Award» за свої успіхи на радіо у США[287][288]; а вже 6 листопада на «MTV Europe Music Awards» — нагороду «Global Icon[en]», яку Кеті Перрі вручила Браяну Мею[289]. «Queen» закривали церемонію нагородження із Адамом Ламбертом, виконавши «The Show Must Go On», «We Will Rock You» і «We Are the Champions»[289]. Відновлення співпраці із Ламбертом отримало позитивний відгук як від критиків, так і від шанувальників «Queen», що вилилось у чутки щодо подальшої їхньої спільної роботи[290].

2011—теперішній час: «Queen + Адам Ламберт», «Queen Forever»

ред.
Докладніше: Queen + Адам Ламберт

25 і 26 квітня Мей і Тейлор взяли участь у 11 сезоні телешоу «American Idol», яке знімалося в Театрі «Nokia»[en], виконавши під час першого випуску попурі з композиціями «Queen» із шістьма фіналістами, а наступного дня — пісню «Somebody to Love» із гуртом «Queen Extravaganza»[291]. «Queen» були оголошені хедлайнером фестивалю «Sonisphere[en]», де мали виступити 7 липня 2012 року із Адамом Ламбертом у Небуорт-гаусі[en][292], проте фестиваль було скасовано[293]. Востаннє гурт виступав у цьому місці 1986 року із Фредді Мерк'юрі. Браян Мей заявив: «Це гідний виклик для нас, і я певен що Фредді би схвалив цей виступ»[290]. «Queen» висловили своє розчарування від того, що виступ було скасовано, і заявили, що шукали інше місце для проведення концерту[294]. 11 і 12 липня 2012 року гурт разом із Ламбертом дали 2 концерти у лондонському «Hammersmith Apollo[en]»[295][296]. Квитки на обидва концерти були розкуплені протягом першим 24 годин після старту продажу[297]. Третій концерт було заплановано на 14 липня[298]. 30 червня «Queen» та Адам Ламберт виступили у Києві разом із Елтоном Джоном на запрошення Фонду Олени Пінчук «АнтиСНІД»[299]. 3 липня гурт із Ламбертом дали концерт у Москві, на стадіоні «Олімпійський»[300][301], а 7 липня 2012 року — у Вроцлаві, на Муніципальному стадіоні[302].

12 серпня 2012 року «Queen» виступали на церемонії закриття Літніх Олімпійських ігор у Лондоні[303]. Цей виступ, що проходив на лондонському Олімпійському стадіоні відкрився спеціальним ремастованим відеокліпом, на якому Мерк'юрі на сцені виконує свій номер із «заклик-відповідь[en]» до публіки під час їхнього концерту 1986 року на стадіоні «Вемблі»[304]. Після цього Мей виконав соло із «Brighton Rock», після чого до нього приєдналися Тейлор і солістка Джессі Джей для виконання «We Will Rock You»[304][305].

20 вересня 2013 року «Queen» та Адам Ламберт виступали на музичному фестивалі «iHeartRadio»[en] у готельно-розважальному комплексі MGM Grand у Лас-Вегасі[306]. Влітку гурт із Ламбертом вирушили в тур Північною Америкою[307][308], а наприкінці серпня — на початку вересня виступили у Австралії та Новій Зеландії[309]. В інтерв'ю журналу «Rolling Stone» Мей і Тейлор заявили, що вони готові до того, щоб Ламберт став офіційно членом гурту, а також до спільного запису нового матеріалу[310].

У листопаді 2014 року «Queen» випустили новий альбом «Queen Forever»[311]. Альбом значною мірою є компіляцією раніше випущеного матеріалу, але включає три нові треки «Queen» з вокалом Мерк'юрі і акомпанементом решти учасників гурту. Одна нова пісня, «There Must Be More to Life Than This», є дуетом Мерк'юрі та Майкла Джексона[312]. Надалі проєкт «Queen + Адам Ламберт» виступив у Центральній залі методистів[en], що знаходиться біля Біг-Бена (Вестмінстер, центр Лондона), на Біг-Бенських новорічних концертах[en] напередодні нових 2014 і 2015 років[313].

 
Виступ «Queen» з Адамом Ламбертом під час туру 2017 року

Літо 2016 року стало періодом туру гурту із Ламбертом по музичних фестивалях Європи та Азії («Queen + Adam Lambert 2016 Summer Festival Tour»). Програма туру включала виступ на закритті фестивалю на острові Вайт[en], в Англії, 12 червня, де вони виконали «Who Wants to Live Forever» як данину поваги жертвам масової стрілянини у нічному гей-клубі в Орландо, Флорида, що сталося раніше того ж дня[314]. 12 вересня гурт вперше виступив у парку Яркон, що у Тель-Авіві, Ізраїль, перед 58 000 шанувальників[315]. Частиною туру 2017—2018 років стали виступи гурту із Ламбертом у Північній Америці влітку 2017 року, Європі — наприкінці 2017 року, а у лютому та березні 2018 року гурт виступив у Австралії та Новій Зеландії[316]. 24 лютого 2019 року «Queen» відкрили 91-шу церемонію вручення нагород Американської кіноакадемії, що відбулася в Театрі «Долбі» у Голлівуді[317]. У липні 2019 року гурт вирушив у північноамериканський етап «The Rhapsody Tour»[318]. У січні 2020 року «Queen» гастролювали по Японії та Південній Кореї, а наступного місяця — по Австралії та Новій Зеландії[319][320][321]. 16 лютого, вперше за 35 років, гурт повторив свій сет пісень з виступу «Live Aid» на концерті «Fire Fight Australia[en]» на стадіоні «ANZ» у Сіднеї, щоб зібрати гроші на ліквідацію лісових пожеж в Австралії 2019—2020 років[322].

Оскільки «Queen» не змогли здійснити запланований тур через пандемію COVID-19, вони випустили концертний альбом з Адамом Ламбертом 2 жовтня 2020 року. Колекція з понад 20 пісень «Live Around the World[en]» містить особисто відібрані учасниками гурту найкращі моменти з понад 200 концертів за всю його історію. Це був їхній перший концертний альбом з Ламбертом, який станом на 2020 рік відіграв із гуртом 218 концертів[323]. 31 грудня 2020 року «Queen» виступили на японському новорічному телешоу «Kōhaku[en]» з композитором Йосікі та співачкою Сарою Брайтман[324]. 2021 року «Queen» вчетверте здобули нагороду «Japan Gold Disc Award[en]» (раніше вигравали її в 2005, 2019 і 2020 роках) як найпопулярніший західний гурт в Японії[325].

4 червня 2022 року «Queen + Адам Ламберт» відкрили Платинову вечірку[en] біля Букінгемського палацу на честь Платинового ювілею Єлизавети ІІ[326]. Виконання сету з трьох пісень, вони розпочали композицією «We Will Rock You», разом з якою презентували комедійний відеоролик, в якому показали чаювання королеви Єлизавети II і ведмедика Паддінгтона, де вони стукають чашками в такт пісні[327].

13 жовтня 2022 року була випущена раніше не опублікована пісня «Queen» з вокалом Мерк'юрі «Face It Alone[en]», записана понад тридцять років тому і яка спочатку вважалася Меєм та Тейлором тією «що не підлягає відновленню»; а 18 листопада 2022 року вийшло ще п'ять пісень — «You Know You Belong to Me», «When Love Breaks Up», «Dog With a Bone», «Water» та «I Guess We Falling Out» як частина з бокс-сета «The Miracle Collector's Edition»[328].

Музичний стиль

ред.
 
Браян Мей грає на виготовленій на замовлення гітарі «Red Special[en]» під час концерту на сцені «O2 Arena» у Лондоні 2017 року. Він використовує цю гітару майже суто з моменту появи гурту на початку 1970-х років
 
Відеозапис Фредді Мерк'юрі, співаючого «Bohemian Rhapsody» під час концерту проєкту «Queen + Адам Ламберт» в «United Center», Чикаго, 2014 рік

«Queen» формували свій стиль під впливом таких британських рок-гуртів та виконавців 1960-х та ранніх 1970-х років, як: «The Beatles», «The Kinks», «Cream», «Led Zeppelin», «Pink Floyd», «The Who», «Black Sabbath», «Slade», «Deep Purple», Девід Бові, «Genesis» і «Yes»[329]. А натхненням для Фредді Мерк'юрі стали такі співаки рок-н-ролу, як Літл Річард[330] й Елвіс Преслі[331] та госпел-співачка Арета Франклін[332]. Стосовно «The Beatles», Браян Мей заявив, що вони «створили нашу настольну книгу у плані музичної композиції, аранжування та продюсування. „Білий альбом“ — це вичерпний перелік того, як ви маєте користуватися студією, створюючи пісні»[333][334]. Мерк'юрі казав: «Джон Леннон був більшим, ніж життя, і абсолютним генієм. Навіть на дуже ранньому етапі, коли вони ще були „Beatles“, я завжди віддавав перевагу творам Джона Леннона. Не знаю чому. Він просто мав цю магію»[331]. Окрім цього, Мей та Мерк'юрі знаходилися під впливом Джимі Гендрікса: Мерк'юрі казав, що «у нього дійсно було все, що має бути у будь-якої зірки рок-н-ролу»[335], а Мей казав: «Джимі, звичайно, мій номер один. І я завжди казав, що […] Я ніколи не перестаю вчитися у Джимі»[336]. Під час навчання у Коледжі Ілінг Мерк'юрі присвятив Гендріксу свою дипломну роботу. В ознаменування смерті Гендрікса, Мерк'юрі і Тейлор навіть закрили свій прилавок на Кенсінгтонському ринку 18 вересня 1970 року[337].

На початку творчості у ранніх 1970-х музику «Queen» характеризували як «„Led Zeppelin“, що зустрічається з „Yes“», через комбінування «акустично-електричних гітарних перепадів та натхненних фентезі багаточастинних пісенних епопей»[338]. Хоча Мерк'юрі назвав Роберта Планта своїм улюбленим співаком, а «Led Zeppelin» — «найвизначнішим» рок-гуртом, він також казав, що «Queen» має «більше спільного з Лайзою Міннеллі, ніж з „Led Zeppelin“. Ми більше у традиціях шоу-бізнесу, ніж у традиціях рок-н-ролу»[331]. У своїй книзі «Основи хард-року та хеві-металу» Едді Транк[en] описав «Queen» як «хард-роковий гурт за своєю суттю, але з вищим рівнем величності та театральності, який приніс щось кожному», а також зауважив, що гурт «звучить по-британськи»[339]. Роб Гелфорд з «Judas Priest» коментував: «Рідко коли буває так, що вам важко віднести гурт до якої-небудь категорії. Якщо ви хеві-метал гурт, ви повинні виглядати та звучати як хеві-метал гурт, але вам не вдасться назвати „Queen“ ким-небудь. Одного разу вони можуть бути поп-гуртом, наступного — гуртом, який написав „Bicycle Race“, а іншого — повноцінним метал-гуртом. З точки зору глибини музичного ландшафту, який вони охоплювали, вони були дуже схожі, певною мірою, на „The Beatles“»[340]. Хоча Джо Боссо із журналу «Guitar World» стверджував, що на них вплинули різні виконавці та жанри, він відзначав: «Queen, схоже, зайняли свою власну смугу»[341].

«Queen» складали музику, черпаючи натхнення з різних музичних жанрів, часто з глузливим відтінком[342]. Жанри, із якими пов'язують гурт, це прогресивний рок[343][344], симфонічний рок[344][345], артрок[47][346], глем-рок[343], хардрок[343], важкий метал[343], поп-рок[343], класичний кросовер[en][343], психоделічний рок[347], бароко-поп[348] і рокабілі[348]. Також «Queen» писали пісні, натхненні різноманітними музичними стилями, які зазвичай не асоціюються з рок-гуртами, такі як опера[349], м'юзік-хол[349], фолк[350], госпел[351], реґтайм[352] і денс/диско[353]. Їх сингл 1980 року «Another One Bites the Dust» став хітом у жанрі фанк-рок[354]. Декілька пісень гурту були написані із думкою про їхнє сприйняття аудиторією, наприклад «We Will Rock You» і «We Are the Champions»[355]. Із цієї ж причини композиція «Radio Ga Ga» стала однієї із улюблених у публіки на концертах оглядачі відзначали, що під час її живого виконання: «натовп плескав, як на мітингу в Нюрнберзі»[356].

1963 року, ще бувши підлітком, Браян Мей із своїм батьком виготовили гітару «Red Special[en]», яка надалі стала «візитною карткою» музиканта, вона спеціально розроблялася під фідбек-ефект[357][358]. Після зустрічі з Рорі Галлагером, який був його кумиром протягом тривалого часу, на концерті в Лондоні наприкінці 1960-х–на початку 1970-х років, Мей майже суто використовував підсилювачі компанії «Vox», «AC30[en]»[359]. Він також використовує шестипенсовик як плектр, щоб отримати бажане звучання. У піснях «Queen» широко використовувалися звукові експерименти[360]. Характерною рисою звучання «Queen» є вокальні гармонії[en], які, як правило, складаються із голосів Мея, Мерк'юрі та Тейлора; найкраще це можна почути у студійних альбомах «A Night at the Opera» і «A Day at the Races». Частина основної роботи у розробленні цього звучання належить продюсеру Рою Томасу Бейкеру та інженеру Майку Стоуну[361][362]. Окрім гармонії, «Queen» також відомі своїми багатодоріжковими голосами для імітації звучання великого хору, що створювалося за допомогою накладання. Наприклад, як зазначив Браян Мей, у «Bohemian Rhapsody» присутні понад 180 голосових накладень[363]. Вокальну структуру «Queen» часто порівнюють із «The Beach Boys»[346][364], хоча Мей заявив, що цей гурт не мав «значного впливу» на них[333].

Логотип

ред.

Ще студентом художнього коледжу Мерк'юрі розробив логотип для гурту (відомий як «гребінь Queen») — перед виходом їхнього першого альбому[365]. Його дизайн ґрунтується на символах знаків зодіаку всіх чотирьох учасників: двома Левами (Дікон і Тейлор), Раком (Мей) і двома феями, що символізували знак Діви (Мерк'юрі)[365]. Леви обіймають стилізовану літеру Q, краб (символ знаку Рака) поміщений нагорі літери, з язиками полум'я, що підіймаються над ним, а феї туляться під левами[365]. Також присутня корона всередині літери Q, а весь логотип осіняє величезний фенікс. Загалом символіка гурту має схожість з гербом Сполученого Королівства, яка, зокрема, проявляється в левах-підтримниках[365]. Первісний логотип, розміщений на зворотному боці обкладинки першого альбому, виконаний простими рисами. Пізніші варіанти на конвертах платівок зробили кольоровими і більш примхливими[365][366].

Відеокліпи

ред.
 
Фредді Мерк'юрі виступає у чорно-білій версії костюма Арлекіна у відеокліпі до «We Are the Champions»

Гурт «Queen» славиться своїми відеокліпами. У своєму знаменитому новаторському відеокліпі до «Bohemian Rhapsody», знятому Брюсом Гаверсом[en], гурт продемонстрував «декадентську „гламурну“ чутливість»[367]. Копіюючи фотографію гурту, створену Міком Роком[en] для обкладинки альбому «Queen II», яка своєю чергою була натхненна фотографією акторки Марлен Дітріх до фільму «Шанхайський експрес» 1932 року, відео починається кадрами, де «„Queen“ стоять у конфігурації ромба, із закинутими назад головами, як статуї острова Пасхі», знаходячись майже у темряві, при цьому співаючи партію а капели[367].

Низку наступних відео «Queen» знімав один з провідних режисерів в галузі відеокліпів, Девід Маллет[en]. У деяких з пізніших відеокліпах гурту використовуються нарізки з класичних фільмів: відео до «Under Pressure» включає кадри німих фільмів 1920-х років, «Броненосець Потьомкін» Сергія Ейзенштейна та «Носферату» Ф. В. Мурнау; відео до «Radio Ga Ga» 1984 року включає кадри з фільму Фріца Ланга «Метрополіс» (1927); відео до «Calling All Girls» було даниною поваги гурту до фільму «THX 1138» Джорджа Лукаса[368]; а відео до «Heaven for Everyone» 1995 року показує кадри з фільмів Жоржа Мельєса «Подорож на Місяць» (1902) і «Неймовірна подорож[en]» (1904)[22]. Перша частина відео Маллета до пісні «I Want to Break Free» пародує популярну британську мильну оперу «Вулиця коронації»[369].

Відеокліп до «Innuendo» поєднує в собі лялькову анімацію з ротоскопуванням, а учасники гурту у ньому з'являються у вигляді ілюстрацій та зображень, взятих з більш ранніх відео «Queen», на екрані кінотеатру, подібно антиутопічному фільму «1984» (1984)[370]. Відеокліпи до «Flash» та «Princes of the Universe» присвячені фільмам («Флеш Гордон» і «Горець» відповідно), для яких гурт записав саундтреки, причому в останньому Мерк'юрі відтворює коротку сцену бою на мечах із головним героєм фільму[371]. Окрім цього, «Queen» також створили звичайні за складовою відеокліпи. Відео до «We Will Rock You» було знято на відкритому повітрі в саду за будинком Роджера Тейлора холодного дня на початку січня 1977 року[372]. Знятий у Нью-лондонському театрі[en], пізніше того ж року, відеокліп до «We Are the Champions», де Мерк'юрі одягнений у свій фірмовий костюм Арлекіна — демонструє звичайний виступ гурту перед захопленим натовпом, що розмахує фірмовими шарфами «Queen», у манері англійських футбольних фанатів[372]. Останнє відео гурту, зняте за життя Мерк'юрі, «These Are the Days of Our Lives», було створене у чорно-білому кольорі, щоб приховати ступінь перебігу хвороби співака[373].

 
Статуя Фредді Мерк'юрі над театром «Домініон» у Вест-Енді, де, з 2002 по 2014 роки, виконувався мюзикл «Queen» і Бен Елтона «We Will Rock You[en]»
 
Мюзикл «We Will Rock You» в Японії, Токіо, листопад 2006 року
 
DVD і CD записи концерту «Hungarian Rhapsody: Queen Live in Budapest», записано під час концерту в Будапешті 1986 року

У медіа

ред.

Музичний театр

ред.

У травні 2002 року «рок-театральний» мюзикл «We Will Rock You[en]», оснований на піснях «Queen», почали ставити у театрі «Домініон», що у лондонському Вест-Енді[en][374]. Мюзикл написав британський комік та письменник Бен Елтон[en] у співпраці з Браяном Меєм та Роджером Тейлором, а продюсером виступив Роберт Де Ніро. Відтоді мюзикл ставили у багатьох містах світу[374]. Прем'єра мюзиклу збіглася із «золотим ювілеєм[en]» королеви Британії Єлизавети II. У рамках святкування ювілею, Браян Мей виконав гітарне соло із треку «God Save the Queen» («Боже, бережи королеву»), альбому «A Night at the Opera», на даху Букінгемського палацу[375]. Запис цього виступу використали як відеокліп до пісні, що увійшов до DVD, випущеного на честь 30-річчя виходу «A Night at the Opera»[376][377]. Після прем'єри у Лас-Вегасі 8 вересня 2004 року, «Queen» були включені до голлівудської рок-алеї[en] на бульварі Сансет у Лос-Анджелесі.[378]

Останній показ мюзиклу було заплановано на суботу, 7 жовтня 2006 року, у театрі «Домініон», але через значний попит виставу показували аж до травня 2014 року[379]. «We Will Rock You» показували найдовше в історії цього одного із провідних лондонських театрів, обігнавши попереднього рекордсмена, мюзикл «Бріолін[en]»[380]. 2008 року Браян Мей заявив, що вони розглядають можливість написання продовження мюзиклу «We Will Rock You»[381]. 2009 року мюзикл вирушив в тур Великою Британією і його показали у таких театрах як «Пелес»[en] (Манчестер), «Сандерленд Емпайр»[en] (Единбург), «Брістол Гіпподром»[en] (Бристоль), «Бірмінгем Гіпподром»[en] (Бірмінгем), та «Едінбург Плейхаус»[en] (Едінбург)[382].

Шон Бовім створив рок-балет «Queen at the Ballet[en]», присвячений Фредді Мерк'юрі, у якому використовується музика «Queen» як саундтрек для танцюристів вистави, які інтерпретують історії, що лежать в основі таких треків, як «Bohemian Rhapsody», «Radio Ga Ga» і «Killer Queen»[383]. Музика «Queen» також з'являється у бродвейських постановках «Power Balladz[en]», особливо пісня «We Are the Champions», де два виконавця вистави вважають, що композиція була «вершиною мистецьких досягнень свого часу».[384].

Віртуальний та цифровий спадок

ред.

У співпраці із компанією «Electronic Arts» 1998 року «Queen» представили компютерну гру «Queen: The eYe[en]», яка отримала неоднозначні оцінки[385]. Музичний супровід гри, який складався як із оригінальних композицій гурту, так і дещо перероблених, позитивно оцінили, проте власне ігровий сюжет був визнаний досить «бідним». Декілька оглядачів схарактеризували графіку «Queen: The eYe» з бойовими сценами як таку, що «розчаровує», через важкість керування грою і її ракурсами, що «збивають з пантелику»[386][387]. Журнал «PC Zone[en]» вважав графіку гри «невражаючою», тоді як інший журнал, «PC PowerPlay[en]»[386], визнав її «цілком приголомшливою»[387]. Додало проблем грі й те, що цикл розробки був дуже тривалий і на момент релізу графічні елементи вже виглядали застарілими[388].

Під керівництвом Мея та Тейлора велися численні проєкти з реставрації об'ємистого аудіо- та відеокаталогу «Queen». DVD-релізи їхнього концерту на стадіоні «Вемблі» 1986 року (під назвою «Live at Wembley Stadium»), концерт у Мілтон-Кінз 1982 року («Queen on Fire — Live at Bowl») та дві збірки найвизначніших відеохітів (1970-х та 1980-х років) були перемікшовані компанією «DTS» до об'ємного звуку 5.1. Тепер[коли?] лише два альбоми гурту, «A Night at the Opera» та «The Game», були повністю перемікшовані в багатоканальний об'ємний звук високої роздільної здатності на DVD-Audio. «A Night at the Opera» був перевиданий із деякими переробленими 5.1-міксами і супроводжуючими відео 2005 року до 30-річчя початкового релізу альбому (сет кладався з CD+DVD-Video). 2007 року було випущено Blu-ray-видання із раніше випущеними концертами «Queen», «Queen Rock Montreal» і «Live Aid», що стало їх першим проєктом у форматі 1080p HD.[389].

«Queen» кілька разів фігурували у франшизі музичних відеоігор «Guitar Hero[en]»: кавер на пісню «Killer Queen» можна побачити у оригінальній грі «Guitar Hero»; «We Are The Champions», «Fat Bottomed Girls» та спільну композицію гурту з Поло Роджерсом «C-lebrity» у пакет треків гри «Guitar Hero World Tour[en]»; «Under Pressure» із Девідом Бові у «Guitar Hero 5[en]»[390], «I Want It All» у «Guitar Hero: Van Halen[en]»[391]; «Stone Cold Crazy» у «Guitar Hero: Metallica»[392] та «Bohemian Rhapsody» у «Guitar Hero: Warriors of Rock»[393]. 13 жовтня 2009 року Браян Мей заявив, що «за лаштунками» ведуться «розмови» щодо створення окремої версії гри «Rock Band», присвяченої «Queen»[394].

Також «Queen» кілька разів фігурували у ще одній франшизі відеоігор «Rock Band[en]»: у іграх «Rock Band[en]», «Rock Band 2[en]» і «Rock Band 3[en]» (всі три з них також сумісні з відеогрою «Lego Rock Band[en]») використовувався трек-пакет з 10 пісень гурту. У грі «Rock Band 3» представлено їхній хіт «Bohemian Rhapsody» з повною гармонією та клавішною підтримкою для гравця. Учасники гурту також представлені у відеогрі «Lego Rock Band» у вигляді ігрових аватарів в стилі «Lego».[395]. У березні 2009 року «Sony Computer Entertainment» випустили фірмову версію караоке-франшизи «SingStar[en]» під брендом «Queen». Гра, яка була доступна на «PlayStation 2» та «PlayStation 3» під назвою «SingStar Queen», містила 25 пісень на «PS3» та 20 на «PS2»[396]. «We Will Rock You» та інші пісні також можна було побачити у відеогрі «DJ Hero[en]»[397]. Композицію «One Vision» можна було почути у відеогрі «Grand Theft Auto IV» на вигаданій радіостанції «Liberty Rock Radio 97.8»[398], а пісня «Radio Ga Ga» стала трейлером персонажа Майкла і саундтреком наступної частини «Grand Theft Auto V»[399].

«Bohemian Rhapsody»

ред.
Докладніше: Богемна рапсодія

У вересні 2010 року Браян Мей під час інтерв'ю каналу BBC повідомив, що Саша Барон Коен гратиме Фредді Мерк'юрі в біографічному фільмі про «Queen»[400]. Журнал «Time» схвально прокоментував його вокальні здібності та зовнішню схожість з Мерк'юрі[401]. Проте вже в липні 2013 року Коен вибув з ролі через «творчі розбіжності» між ним та учасниками «Queen»[402]. У грудні 2013 року було оголошено, що Бен Вішоу, відомий за роллю персонажа «Q» у фільмі «007: Координати «Скайфолл»», може стати можливою заміною Коена на роль Мерк'юрі[403], проте через декілька місяців актор відмовився від участі у зйомках, через сумніви у тому, як просувається робота над фільмом[404].

 
Браян Мей і Роджер Тейлор (фото 2017 року) стали креативними консультантами фільму «Богемна рапсодія»

Проєкт набрав обертів у 2016 році. 4 листопада того року було оголошено, що роботу над фільмом підтримали компанії «20th Century Fox», «Regency Enterprises» та «GK Films[en]». На той момент стало відомо, що робочою назвою фільму є «Богемна рапсодія», на честь однойменної пісні гурту, а знімання розпочнеться на початку 2017 року, де головну роль Фредді Мерк'юрі виконуватиме Рамі Малек[405]. Сценарій стрічки було написано Ентоні Маккартеном[en] і Пітером Морганом[en], яких було номіновано на «Оскар» за роботу над фільмами «Королева» та «Фрост проти Ніксона»[406].

Випущена в жовтні 2018 року «Богемна рапсодія» розповідає про роки становлення «Queen» та період, що передував знаменитому виступу на концерті «Live Aid» 1985 року[407]. Фільм зібрав понад 900 мільйонів доларів у всьому світі[408], що зробило його найкасовішим музичним біографічним фільмом усіх часів[409]. Попри неоднозначні відгуки, він здобув премію «Золотий глобус» за найкращий драматичний фільм. Рамі Малек отримав широке визнання та численні похвали за роль Мерк'юрі, у тому числі премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль[410]. Якщо епізод фільму про концерт «Live Aid» отримав високу оцінку глядачів, тоді як критика виходила з того, що стрічка не досліджувала більш складніші теми, пов'язані з Мерк'юрі, зокрема Джонні Олексинскі з «New York Post» заявив: «Чого ми зрештою хотіли від „Богемної рапсодії“, то це не скопійованих концертів, а закулісного погляду на глибоко особисте, складне, всесвітньо улюбленої суперзірки»[411]. Після виходу фільму однойменна пісня «Bohemian Rhapsody» втретє потрапила у чарт США «Billboard Hot 100» (раніше вона там була у 1976 та 1992 роках), посівши 33 сходинку станом на 12 листопада 2018 року[412]. А альбом з музикою до фільму, «Bohemian Rhapsody: The Original Soundtrack», отримав «American Music Award» як найкращий саундтрек[413].

Інші фільми

ред.

«Queen» створив саундтрек до фільму «Флеш Гордон» (1980). Гурт також написав саундтрек до «Горця» (перший фільм цієї серії вийшов 1986 року) з піснями «A Kind of Magic», «One Year of Love», «Who Wants to Live Forever», «Hammer to Fall» та «Princes of the Universe», яка також використовувалася як тема серіалу «Горець» (1992—1998)[200][414][415]. Вибираючи музику для «Горця», режисер Рассел Малкехі заявив: «Я думав лише про один гурт — „Queen“. Вони пишуть сильні, гімнові пісні, і цьому фільму потрібна їхня енергія». У США пісня «Bohemian Rhapsody» була перевидана як сингл у 1992 році після появи у комедії «Світ Вейна». Цей сингл досяг досяг 2 позиції у чарті «Billboard Hot 100» (із композицією «The Show Must Go On» як першим треком синглу) та допоміг гурту відновити популярність у Північній Америці[235][416].

У кількох фільмах пісні «Queen» виконували інші артисти. Зокрема, пісню «Somebody to Love» у виконанні Енн Гетевей можна почути у фільмі «Зачарована Елла» 2004 року[417], а 2006 року цю ж пісню виконала Бріттані Мерфі для мультфільму «Веселі ніжки»[418]. Версію «The Show Must Go On» у виконанні Джима Бродбента та Ніколь Кідман можна зустріти у фільмі-мюзиклі «Мулен Руж!» 2001 року[419]. Фільм 2001 року «Історія лицаря» містить пісню «We Are the Champions» у виконанні Роббі Вільямса та «Queen», а також пісню «We Will Rock You» у виконанні середньовічного натовпу[420].

Телебачення

ред.
 
Роббі Вільямс виконує на сцені пісню «We Are the Champions» 2015 року, він же виконав її для фільму Історія лицаря (2001); на тлі — зображення учасників «Queen».

Пісню «I Was Born to Love You» було використано як музичну тему японського телесеріалу-драми «Гордість[en]», що транслювався в телемережі «Fuji Television» 2004 року, у якому знялися Такуя Кімура[en] і Юко Такеші[en]. Саундтрек цього серіалу також містив й інші пісні «Queen»[421]. Популярність пісні «Don't Stop Me Now» лише збільшується протягом чотирьох десятилітть, а після її появи у культовому класичному зомбі-апокаліпсистичному фільмі «Зомбі на ім'я Шон» 2004 року, почався новий виток збільшення її популярності[422]. Також «Don't Stop Me Now» з'явилася у британському розважальному телешоу «Top Gear» каналу BBC, а 2005 року його глядачі обрали її як «Найкращою піснею для кермування»[423].

Відповідно до традиції називати епізоди кожного сезону на честь пісень рок-гуртів 1970-х років, у восьмому та останньому сезоні американського телесеріалу «Шоу 70-х» були епізоди, названі на честь пісень «Queen». Прем'єрна серія сезону називалась «Bohemian Rhapsody», вона містила запис 1977 року, у якому гурт знявся для серіалу каналу VH1 «Я люблю '70-ті[en]», який транслювався у США.[424][425]. В анімаційному серіалі «Сімпсони» можна побачити сюжетну лінію із згадками пісень «Queen», таких як «We Will Rock You», «We Are the Champions» (обидві виконує Гомер) та «You're My Best Friend»[426]. Остання пісня також з'являється у мультсеріалі «Сім'янин», як і «Another One Bites the Dust», в його епізоді «Королева вбивця[en]» («Killer Queen») названий на честь однойменної пісні гурту (і включає її)[427]. «Queen» були представлені в 16-й серії 1-го сезону серіалу «Легенди[en]» каналу VH1, який транслювався 1998 року[428].

11 квітня 2006 року Брайан Мей та Роджер Тейлор взяли участь в американському телешоу-конкурсі вокалістів «American Idol». Кожному учаснику цього шоу необхідно було заспівати пісню із репертуару гурту «Queen». Кожен учасник мав заспівати пісню «Queen» протягом цього тижня проведення конкурсу. Того тижня учасники виконали «Bohemian Rhapsody», «Fat Bottomed Girls», «The Show Must Go On», «Who Wants to Live Forever» та «Innuendo». Пізніше Браян Мей розкритикував переробку окремих сцен шоу перед випуском в ефір[429], після якої один із спільних виступів гурту та учасника Ейса Янга[en] став невдалим, хоча в оригіналі це виконання пройшло успішно. У травні 2009 року Тейлор та Мей знову з'явились у фіналі 8 сезону цього ж шоу, виконавши «We Are the Champions» із фіналістами Адамом Ламбертом та Крісом Алленом[en]. 15 листопада 2009 року Мей та Тейлор також взяли участь у британському телешоу «The X Factor»[430].

2007 року «Queen» виступили як одні з головних артистів у п'ятому епізоді серіалу каналів BBC та VH1, «Сім поколінь рок-н-ролу[en]», де увага була сфокусована на стадіонному року, через що сам епізод отримав назву «We Are the Champions»[431]. Восени 2009 року у телесеріалі «Хор» був представлений вигаданий шкільний хор, який виконує пісню «Somebody to Love» у вигляді свого другого акту в епізоді «Родос не взято[en]». Це виконання увійшло до компакт-диску «Glee: The Music, Volume 1[en]», із саундтреком до серіалу[432]. У червні 2010 року цей хор виконав «Another One Bites the Dust» в епізоді цього серіалу «Фанк[en]»[433]. А у епізоді наступного тижня «Подорож у регіони[en]» інший хор-опонент повністю виконав «Bohemian Rhapsody». Виступ увійшов до мініальбому[en] з музикою до цього епізоду. У травні 2012 року хор виконав «We Are the Champions» в епізоді «Громадяни[en]», це виконання увійшло до альбому «The Graduation Album[en]»[434].

Спадок

ред.

2002 року композиція «Queen», «Bohemian Rhapsody», стала «найулюбленішим хітом Великої Британії всіх часів» згідно із голосуванням, проведеним авторами «Книги британських хітів: сингли і альбоми[en]»[435]. 2004 року цю пісню внесено до «Зали слави „Греммі“[en]»[436]. Багато спеціалістів визначають відеокліп до «Bohemian Rhapsody» був новаторським, таким що змінило та популяризувало цю індустрію[86][437][438]. Пол Фаулз, дослідник рок-музики, ствердив, що ця пісня є «широко прийнятим першим світовим хітом, для якого відеокліп стало основою маркетингової стратегії»[439]. Відео було відзначено як таке, що «проклало шлях» поколінню MTV[en][440]. У грудні 2018 року «Bohemian Rhapsody» стала найпопулярнішою піснею 20-го століття та найпопулярнішою класичною рок-піснею всіх часів[441]. Кількість завантажень пісні та оригінального відео до неї перевищила 1,6 мільярда через глобальні потокові сервіси за запитом[442]. У березні 2021 року сингл отримав статус діамантового в США за сукупні потокові та цифрові продажі, що дорівнюють 10 мільйонам одиниць. Завдяки своєму визнанню у плані стадіонного року, «Queen» потрапили до опитування у цій галузі 2005 року, де їхній благодійний виступ на «Live Aid» було названо найкращим живим виступом всіх часів;[374][443] а 2007 року слухачі радіо «BBC Radio 2» назвали «Queen» «найвизначнішим британським гуртом в історії»[444].

«Якщо вам потрібно повернутися назад і подивитися один виступ, то це має бути саме „Queen“. Це був не просто вирішальний кар'єрний момент... рок-н-рол, ймовірно, досяг свого піку саме тоді. Фредді Мерк'юрі на сцені „Live Aid“ став вершиною рок-н-ролу. Для гурту, який деякі люди назвали забутим, це був просто надзвичайний, захопливий дух, бездоганний, потужний, тріумфуючий виступ. Це було все, що ви хочете від рок-н-ролу»

заява відео-жокея «MTV» 1980-х Марти Квінн[en] у липні 2015 року до 30-річчя концерту «Live Aid»[445].

 
Золоті та срібні диски, випущені «EMI» 1982 року, на яких представлений альбом-компіляція «Greatest Hits» (1981). Його продажі якого склали понад 25 мільйонів копій, він є найпопулярнішим альбомом «Queen»

Станом на 2005 рік, згідно з Книгою рекордів Гіннеса, альбоми «Queen» провели загалом 1322 тижні (двадцять шість років) у британських чартах альбомів — що більше, ніж будь-який інший виконавець[446]. Крім того, 2005 року, з виходом їхнього концертного альбому з Полом Роджерсом, «Queen» посіли третє місце у списку виконавців з найбільшим сумарним часом, проведеним у британських чартах[447]. 2022 року «Greatest Hits» став найпродаванішим альбомом[en] в історії британських чартів і єдиним альбомом, продажі якого склали більше семи мільйонів копій у Британії[148]. Станом на серпень 2022 року альбом провів понад 500 тижнів у чарті США «Billboard 200»[152]. Інший їхній диск, «Greatest Hits II», посів десяти місце серед найпродаваніших альбомів у Британії, його продажі склали 3 746 404 копій[224][448]. Ґрунтуючись на рекордних продажах, появах у чартах «Billboard», онлайн-переглядах та популярності у стримінговому сервісі Spotify, 2018 року вебсайт Business Insider поставив «Queen» у США на третє місце серед найпопулярніших рок-гуртів усіх часів, після «The Beatles» та «Led Zeppelin»[449].

Гурт випустив загалом 18 студійних альбомів, 18 синглів і 10 DVD, які очолили різноманітні чарти в усьому світі, що зробило «Queen» одними з найпопулярніших музичних виконавців у світі. Оцінки продажів їх записів коливаються від 250 до 300 мільйонів в усьому світі (включно із 34,5 мільйонами копій у США, станом на 2004 рік)[441][450][451][452]. Після того, як 2001 року гурт було введено до «Зали слави рок-н-ролу», «Queen» став першим музичним гуртом, у якому кожен учасник написав більш ніж один сингл, який очолив чарт, тому 2003 року всі чотири його члени були введені до «Зали слави авторів пісень»[453][454]. 2009 року пісні «We Will Rock You» та «We Are the Champions» були занесені до «Зали слави „Греммі“»[455][456], а остання була визнана найулюбленішою піснею у світі за результатами глобального музичного опитування «Sony Ericsson» 2005 року[457]. Гурт отримав Нагороду «Айвор Новело» «за видатний внесок у британську музику» 1987 року та «за видатну колекцію пісень» 2005 року від Британської Академії піснярів, композиторів та авторів[en][458][459]. На знак визнання вокальних гармоній Мерк'юрі, Мея та Тейлора 2006 року «Queen» було занесено до «Зали слави вокальних гуртів[en]»[460]. 2018 році гурту було вручено премію «Греммі» за життєві досягнення[461]. У своєму списку 10 найкращих виконавців року у світі, всесвітня асоціація звукозапису IFPI назвала «Queen» шостим найпродаванішим виконавцем[en] у світі 2018 року і п'ятим — 2019 року, в обох випадках вони стали найпопулярнішими виконавцями серед своїх сучасників[462][463]. У січні 2020 року «Queen» став першим гуртом, який разом з королевою Єлизаветою II був представлений на британській монеті. На пам'ятній монеті номіналом 5 фунтів стерлінгів, випущеній Королівським монетним двором[en] представлено музичні інструменти всіх чотирьох учасників гурту[464]. У липні 2020 року «Queen» став третім гуртом (після «The Beatles» та «Pink Floyd»), представленим на серії британських поштових марок, випущених Королівською поштою[465].

За словами Ніка Веймута, керуючого офіційним сайтом гурту, «піратські» записи творів «Queen» є одними із найрозповсюджуваніших у світі, ніж у будь-якого іншого музичного колективу. Огляд 2001 року виявив 12 225 вебсайтів із «піратськими» записами творів «Queen», що є найвищим показником, ніж у будь якого іншого гурту[466][467]. Попри очевидний негативний вплив, «піратські» записи також сприяли зростанню популярності «Queen» у тих країнах, де західна музика була заборонена, зокрема в Ірані[468]. У проєкті «Queen: The Top 100 Bootlegs» багато із цих записів стали офіційно доступними для завантаження за мінімальну ціну із вебсайту гурту, а прибуток від них надходив благодійній організації «Mercury Phoenix Trust»[466]. 2004 року «Queen» став першим західним рок-гуртом, офіційно визнаним в Ірані, після випуску їх альбому «Greatest Hits»[469]. Журнал «Rolling Stone» розмістив «Queen» на 52 сходинці у своєму списку «100 найвидатніших виконавців всіх часів»[470], тоді як Мерк'юрі посів 18 сходинку серед найвидатніших співаків[223], а Мей отримав 26 сходинку серед найвидатніших гітаристів[471]. Окрім цього читачі «Rolling Stone» назвали Мерк'юрі другим найкращим фронтменом[472]. Канал VH1 присвоїв «Queen» 13 сходинку у списку «100 найвидатніших виконавців хард-року»[473], а 2010 року — 17 сходинку у списку «100 найвидатніших виконавців усіх часів»[474]. 2012 року читачі музичного сайту «Gigwise» назвали «Queen» найкращим гуртом за останні 60 років[475]. Едді Транк стверджував, що важливість «Queen», як і гуртів «Thin Lizzy» та «Deep Purple», «не була визнана повною мірою» в США, тому що в інших країнах вони «часто грали перед набагато більшими натовпами на стадіонах»[339]. Хоча «Queen» припинили гастролі по США 1982 року, оскільки їх успіх там почав слабшати, проте вони продовжували залишалися гастролюючим «джаггернаутом», заповнюючи протягом 1980-х років стадіони та арени в усьому світі аж до свого останнього туру (з Мерк'юрі) 1986 року[348].

Вплив

ред.

Відзначено значний внесок «Queen» у розвиток багатьох музичних жанрів, зокрема у хард-рок та хеві-метал, багато музикантів розповідали про вплив гурту на свою творчість. Ці колективи і виконавці вельми різноманітні, вони представляють різні покоління, країни та жанри (включаючи хеві-метал):[476][477] «Judas Priest»[478], «Iron Maiden»[479], «Metallica»[480], «Dream Theater»[481], «Trivium»[482], «Megadeth»[483], «Anthrax»[484], «Faith No More»[485], «Melvins»[486], «Slipknot»[487] і «Rage Against the Machine»[488]; хард-рок: «Guns N' Roses»[489], «Def Leppard»[490], «Van Halen»[491], «Mötley Crüe»[492], Стів Вай[493], «The Cult»[494], «The Darkness[en]»[495], Кід Рок[496] і «Foo Fighters»[497]; альтернативний рок: «Nirvana»[498], «Radiohead»[499], Трент Резнор,[500] «Muse»[501], «Red Hot Chili Peppers»[502], «Jane's Addiction»[503], «The Flaming Lips[en]»[504] і «The Smashing Pumpkins»[505]; шок-рок: «Marilyn Manson»[506]; поп-рок: «Meat Loaf»[507], «The Killers»[508], «My Chemical Romance»[509], «Fall Out Boy»[510] і «Panic! at the Disco»[511]; поп: Майкл Джексон[512], Джордж Майкл[513], Роббі Вільямс[514], Адель[488], Леді Гага[515], Кеті Перрі[516], Kesha[517], Grimes[518] і Psy[519].

 
Виступ «Queen» на Фестивалі «Небуорт» (1986)
  Музиканти десятиліттями говорили, що «Queen» входить до пантеону великих людей усіх часів. У незліченних інтерв'ю, які я давав багато років, їхні імена перевіряли численні суперзірки. Що найбільше вражає, то це різноманітність артистів, на яких вони вплинули. Легко зрозуміти, чому «Queen» змогли охопити таке неймовірно широке коло музикантів це один із найрізноманітніших гуртів, який коли-небудь існував у році  

— стаття Стіва Балтіна для журналу «Forbes» у січні 2019 року: «Найбільша спадщина „Queen“: формування останніх двох десятиліть поп- та рок-музики», [520]

На початку 1970-х років «Queen» сприяли еволюції жанру хеві-метал, відкинувши більшу частину його блюзової складової[31][521]. Пісня гурту «Stone Cold Crazy» 1974 року була названа попередницею спід-металу.[522]. «Metallica» записали кавер на «Stone Cold Crazy», який вперше можна було почути у альбомі «Rubáiyát: Elektra's 40th Anniversary[en]» 1990 року та отримали за це свою другу статуетку «Греммі» («найкраще метал-виконання») 1991 року, надалі гурт виконував цю пісню наживо до 2000-х років[523]. Шведський гітарист Інгві Мальмстін, піонер «неокласичного металу», у дитинстві слухав «Queen», казав, що Браян Мей був «дуже винахідливим, коли справа доходила до тонів і всіх цих конфігурацій звукознімачів. Браян також схильний не обмежуватися лише пентатонікою; він поєднує все це, і мені теж подобається ця думка»[524]. Том Йорк із гурту «Radiohead» отримав свою першу гітару у 7 років, натхненний виступом Браяна Мея на концерті «Queen»[499]. У 10 років Йорк власноруч зробив собі гітару, імітуючи зроблену Меєм його «Red Special», проте залишився незадоволений результатом[525]. Як наслідок, «Queen» став першим гуртом, який вплинув на звучання «Radiohead»[499].

Учасники гурту

ред.

Нинішній склад

  • Браян Мей — головна та ритм- гітари, бек- та головний вокали, струнні щипкові інструменти, клавішні, іноді: перкусія (1970–досі)
  • Роджер Тейлор — ударні, бек- та головний вокали, ритм-гітара, клавішні, іноді: бас-гітара (1970–досі)
 
«Queen» у 1977 році
 
«Queen» в Буенос-Айресі, 1981 рік

Колишні учасники

  • Фредді Мерк'юрі — головний і бек- вокали, піаніно, клавішні, іноді: ритм-гітара та перкусія (1970—1991; помер)
  • Джон Дікон — бас-гітара, ритм-гітара, клавішні, іноді: перкусія та бек-вокал(1971—1997)

Запрошені вокалісти, учасники проєктів «Queen + …»

Поточні гастрольні музиканти

  • Спайк Едні[en] — клавішні, ритм-гітара, бек-вокал (1984–досі)
  • Нейл Фейрклаг — бас-гітара, бек-вокал (2011–досі)
  • Тайлер Воррен — перкусія, ударні, бек-вокал (2017–досі)

Колишні гастрольні музиканти

Учасники гурту ранніх років

  • Майк Гроуз — бас-гітара (1970)[526]
  • Баррі Мітчелл — бас-гітара (1970—1971)
  • Даг Богі — бас-гітара (1971)
Схема

Живі виступи

ред.
Докладніше: Концертні тури Queen

У своєму першому складі, «Queen» за період з 1970-го по 1986 рік, гурт дав понад 700 концертів у всьому світі. Спочатку вони виконували багато кавер-версій пісень артистів, які їх на той час надихали (Елвіс Преслі, Джин Вінсент), а надалі кожен випуск альбому «Queen» супроводжувався світовим турне, де вони завжди включали до плейлиста кілька пісень з останнього альбому. Гурт регулярно виступав в Європі, Америці та Японії, а на початку 1980-х років стали першопрохідцями з виступами на досі невідомих для західної попмузики територіях, у Південній Америці[527] та Південній Африці[528]. Протягом багатьох років «Queen» давали гастролі у складі чотирьох осіб без додаткових музикантів. Під час «Hot Space Tour» 1982 року на клавішних грав їх старий друг Морган Фішер[en][529], пізніше Фред Мендел[en], а з 1984 року Спайк Едні[en][530]. Їх часто доволі складні студійні пісні значно спрощувалися на концертах, наживо вони зазвичай виконували їх у дещо грубшій та жорсткішій манері, Тейлор та Мей також допомагали Мерк'юрі на вокалі. Траплялися випадки, коли пісню виконували Тейлор або Мей, але вони при цьому не надто старалися: «Ми хотіли максимально залучити Фредді як фронтмена. Я маю на увазі, що якщо у вас найкращий фронтмен у світі, ви не хочете витрачати його час марно»[531]. На ранніх концертах «Queen» також приділяли багато уваги одягу, виходячи на сцену в гримі та костюмах, що були частиною іміджу, але до 1980-х років це поступово зійшло нанівець, і вони виступали у зручному звичайному одязі. Також у ранні роки «Queen» грали попурі із кількох пісень, від чого до 1980-х років відмовилися. Регулярно на виступах була присутня акустична музична частина. Постійно звучало гітарне соло Мея, яке розвинулося з пісні «Brighton Rock» і до 1986 року тривало понад дев'ять хвилин. У 1970-х роках Тейлор також виконував соло на ударних, але пізніше перестав це робити, вирішивши, що людям з часом воно набридне[532][533].

Виступи «Queen» відзначалися кількома сценічними особливостями Мерк'юрі, які стали його «візитівками» та набули популярності серед публіки, однією з них були його манера виконання та зовнішній вигляд[534]. На концертах Мерк'юрі співав у мікрофон із прикріпленою до нього напіврозібраною стійкою, тримаючи його наче скіпетр. «Візитівка» Мерк'юрі — «мікрофон зі зламаною стійкою» — з'явилася випадково. На одному з концертів із гуртом «Wreckage» 1969 року Мерк'юрі настільки активно користувався мікрофоном, що розхитав кріплення його стійки. Тоді артист прямо під час виконання пісні відгвинтив нижню частину, що йому заважала, і став виступати з мікрофоном у руках, з якого звисала верхня частина стійки[534]. Трюк так сподобався Фредді, що він зробив його своєю «візитівкою». Під час виступів Мерк'юрі робив театралізовані рухи, на що вплинула його балетна підготовка, окрім цього, він залучав на всіх концертах аудиторію до виконання вокальної послідовності «заклик-відповідь[en]», в якій він виконував деякі ноти, а стадіонний натовп імітував їх. Співак також дозволяв аудиторії підспівувати деякі частини кількох пісень, особливо акустичної версії «Love of My Life», а також командував синхронними помахами та лясканням руками у таких піснях, як «We Will Rock You» та «Radio Ga Ga». Його вуса, які він відростив у 1980-х роках, стали ще одним його «символом»[534].

Поведінка Мерк'юрі на сцені, стала одним з чинників, чому критики стали вважати його одним із найвизначніших виконавців в історії. Репортер із «The Spectator[en]» описав його як «незвичайного, епатажного та чарівного виконавця з кількома екстравагантними версіями самого себе». Співак Девід Бові говорив про фронтмена, що «з усіх театральних рок-співаків він був єдиним, хто міг вивести все на інший рівень (…) він був тим, хто міг буквально тримати аудиторію на долоні»[535].

Концертні тури

ред.

Вокал

ред.

З чотирьох учасників «Queen» — троє виконували вокальні партії. Фредді Мерк'юрі записав більшість із них, але важливу роль у їхньому вокальному оформленні брав і Роджер Тейлор. Барабанщик іноді виконував високотонові частини деяких пісень, використовуючи фальцет, зокрема, у «In Lap of Gods» і «Ogre Battle»[536], а його хрипкий тембр часто порівнюють з тембром Рода Стюарта[537]. Браян Мей, своєю чергою, вважається вокалістом, в голосі якого є м'якість, якої немає у багатьох інших виконавців[538][539]. Джон Дікон – єдиний, хто жодного разу не записував свій вокал для гурту, всі його пісні інтерпретувалися Мерк'юрі. За словами Дікона, він не може співати, в інтерв'ю 1986 року, басист нарікав на свою вокальну нездатність словами: «[...] у якомусь сенсі це схоже на інвалідний візок, тому що ти не можеш виразити себе так, як тобі хотілося б. Якби я вмів співати, це було б чудово. Це не [просто] недолік, це величезний недолік з погляду написання пісень. Я б хотів, але не можу»[540]. Тоді як Мерк'юрі мав вокальний діапазон у чотири октави і вмів брати як низькі, так і високі ноти[541]. Журнал «Rolling Stone» вибрав «Bohemian Rhapsody», «We Are the Champions» та «You're My Best Friend» як пісні з найкращими вокальними даними за всю його кар'єру[542].

Написання пісень

ред.

У ранній період «Queen» пісні писали переважно Мерк'юрі та Мей, а з середини 1970-х років їх почали наздоганяти Дікон та Тейлор. Згідно з заявами членів гурту, вони часто приходили до студії із наполовину завершеними піснями, де їх потім всі разом доопрацьовували, але завжди з урахуванням ідей їхнього автора. Згідно з домовленістю між музикантами, автором пісні був той, хто написав текст[543]. У більшості випадків, спочатку писалася музика, а вже потім під неї адаптувалися тексти, що часто давалося «потом та кров'ю», за словами Пітера Фрістоуна, особистого секретаря Мерк'юрі[544]. Іноді кожен з музикантів працював над своїми композиціями окремо у різних студіях. Під час запису з'являлося багато суперечок, однією з основних причин розбіжностей було те, чия пісня має вийти на синглі (що давало автору додатковий дохід)[545]. Також часто з'являлися суперечки через повільний, дуже кропіткий стиль роботи Мея, або різні музичні ідеї[546]. На відміну від більшості рок-гуртів того часу, «Queen» не мав великих ліричних амбіцій, ця особливість відображалася й у їхніх композиціях. Мей неодноразово пояснював зміст своїх творів, тоді як Мерк'юрі часто відмовлявся їх інтерпретувати, говорячи, що слухач має сам домислювати почуте, натякаючи, що в його піснях немає сенсу і вони суто розважальні[547]. Під час вбивства Джона Леннона співак сказав, що, на відміну від колишнього «бітла», у нього немає таланту писати такі «глибокі послання». Мерк'юрі не дозволяв учасникам гурту писати тексти на політичні теми, оскільки хотів нести «радість людям»[548].

Мерк'юрі вважав себе романтиком, більшість його текстів присвячена любові. За його словами, у багатьох моментах він навіть намагався писати треки на інші теми, але у результаті все одно виходила романтика. Йому більше подобалося створювати мелодії, ніж писати тексти. Частина композицій Мерк'юрі, які вважаються складними для розуміння, побічно звертаються до елементів його життя. Хоча Мерк'юрі ніколи не говорив про свою сексуальну орієнтацію[549][550], було загальновідомо, що він гей, це впливало і на зміст деяких його пісень: дивлячись на рядки пісні «Get Down, Make Love», Георг Первіс прийшов до висновку, що це міг бути один з перших творів співака з гомосексуальною тематикою[551]. Водночас багато людей бачили цю інтерпретацію у піснях, навіть не написаних Мерк'юрі. Так, 1984 року, репортер запитав його, чи справді пісня «I Want to Break Free» присвячена геям, на що Мерк'юрі відповів, що пісню написав Дікон, який був щасливим у шлюбі[552]. Інші пісні Мерк'юрі, «Don't Stop Me Now» та «Body Language», були присвячені його періоду інтенсивної сексуальної активності; тоді як «It's a Hard Life» демонструвала етап його життя, на якому він шукав серйозних і тривалих стосунків. Серед інших тем пісень Мерк'юрі — була релігія. Три пісні, які він написав для альбому «Queen», торкаються християнських релігійних тем: «Liar» — монолог, звернений до духівника, «Great King Rat» містить фразу, що критикує релігію («не вірте всьому, що ви читаєте у Біблії!»), а в «Jesus» підкреслюється деталь з легенди про Ісуса (аналогічно написаної того часу пісні «Mad the Swine»)[553]. У «Was It All Worth It» Мерк'юрі обговорює ексцеси, які пережив у попередні роки[554].

На відміну від Мерк'юрі, більшість текстів Браяна Мея були дещо амбітнішими. Гітарист оголошував себе людиною, яку дуже хвилюють проблеми світу, і ця тема пронизує більшість його творів[555], зокрема: його пісня «White Man» нагадувала про минуле корінних американців; «Hammer to Fall»[556] натякала на напружену світову політичну обстановку під час холодної війни[557]; «Is This the World We Created...?»[558], яка описувала смертність від голоду у світі; і «Scandal», яка критикувала нав'язливість бульварної преси[559]. Також Мей торкався теми стосунків батька та сина («Good Company», «Father to Son»)[560] і ностальгії по молодості («White Queen», «Some Day One Day»)[561].

Джон Дікон, який вважав себе дуже сором'язливим і тривожним[562], теж зробив значний внесок у написання писень. У своїй ліриці музикант прагнув розповісти історію, або проаналізувати моральну концепцію в рамках особистості, створених ним персонажів, кожен із яких відрізняється від іншого[555]. Однак існують припущення, що деякі пісні були засновані на його особистих почуттях. Роджер Тейлор, зокрема, жартував, припускаючи, що у пісні «I Want to Break Free» Дікон хотів висловити щось про гурт. Тейлор, у свою чергу, писав пісні, одними з тем яких були любов до жінок та автомобілів («I'm in Love with My Car», «Tenement Funster»)[563] і глузування з панк-гуртів («Fight From the Inside», «Sheer Heart Attack»)[564].

Дискографія

ред.

Дискографія «Queen» налічує 15 студійних та 9 концертних альбомів, 38 збірок, 1 міні-альбом, 24 бокс-сети, 36 відеоальбомів та 77 синглів.

 
Виступ «Queen» в Ганновері в рамках «Jazz Tour» (1979)

Відеографія

ред.
Докладніше: Відеографія Queen

Відеографія «Queen» складається зі збірок відеокліпів, відеозаписів концертів і документальних фільмів про гурт.

Нагороди та номінації

ред.

«Queen» неодноразово номінувався на безліч престижних музичних премій та ставав їх лауреатом як у рідній Британії, так і за її межами, а діяльність квартету високо оцінювали як професійні видання, так і звичайні слухачі. Також «Queen» є рекордсменом у багатьох категоріях музичної індустрії. За свій колосальний вплив на світову музичну індустрію гурт був включений до кількох зал слави. Попри те, що гурт практично повністю припинив студійну діяльність, «Queen» досі дуже популярні, і навіть через кілька десятиліть після виходу останнього альбому «Made in Heaven» гурт, його учасники, композиції, альбоми та концертні виступи продовжують номінуватися на різні нагороди та посідати високі місця у музичних рейтингах[565].

Бібліографія

ред.
  • Blake, Mark (2016). Freddie Mercury: A Kind of Magic. Omnibus Press.
  • Blake, Mark (2010). Is This The Real Life? The Untold Story of Queen. Arum Press. ISBN 978-1-84513-713-7.
  • Brooks, Greg (1995). Queen Live: A Concert Documentary. London: Omnibus Press. ISBN 978-0-7119-4814-3.
  • Dawson, Mike (2008). Freddie & Me. London: Jonathan Cape. ISBN 978-0-224-08193-1.
  • Dean, Ken (1986). Queen : A Visual Documentary. Omnibus Press. ISBN 978-0-7119-0857-4.
  • Dean, Ken; Charlesworth, Chris (1991). Queen: The New Visual Documentary. London: Omnibus Press. ISBN 978-0-7119-2828-2.
  • Doherty, Harry (2011). 40 Years of Queen. St. Martin's Press.
  • Freestone, Peter; Evans, David (2001). Freddie Mercury: An intimate memoir by the man who knew him best. Omnibus Press. ISBN 0-7119-8674-6.
  • Freestone, Peter – Evans, David. Freddie Mercury. Budapest: Rózsavölgyi és Társa (2006). ISBN 963-8-70071-8
  • Goodall, Nigel; Lewry, Peter (1998). The Ultimate Queen. London: Simon & Schuster. ISBN 978-0-684-82149-8.
  • Gunn, Jacky; Jenkins, Jim (1992). Queen: As It Began. London: Sidgwick & Jackson. ISBN 978-0-330-33259-0.
  • Hodkinson, Mark (2004). Queen: The Early Years. London: Music Sales Limited. ISBN 978-0-7119-6012-1.
  • Hogan, Peter (1994). The Complete Guide to the Music of Queen. London: Omnibus Press. ISBN 978-0-7119-3526-6.
  • Jackson, Laura (2002). Queen: The Definitive Biography. London: Piatkus. ISBN 978-0-7499-2317-4.
  • Jones, Lesley-Ann (2012). Mercury: An Intimate Biography of Freddie Mercury. Simon and Schuster.
  • Michael, Mick (1992). Queen, In Their Own Words. London: Omnibus Press. ISBN 978-0-7119-3014-8.
  • Nester, Daniel (2003). God Save My Queen: A Tribute. Brooklyn, NY: Soft Skull Press. ISBN 978-1-887128-27-8.
  • Nester, Daniel (2004). God Save My Queen II: The Show Must Go On. Brooklyn, NY: Soft Skull Press. ISBN 978-1-932360-51-6.
  • Prato, Greg (2018). Long Live Queen: Rock Royalty Discuss Freddie, Brian, John & Roger. self-published. ISBN 978-1-726879-40-8.
  • Purvis, Georg (2006). Queen: Complete Works. Richmond: Reynolds & Hearn. ISBN 978-1-905287-33-8.
  • Sutcliffe, Phil (2009). Queen: The Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock. Voyageur Press. ISBN 978-0-7603-3719-6.
  • Purvis, Georg. Queen: Complete Works. London: Reynolds & Hearn (2007). ISBN 978-1-905287-33-8
  • Sutcliffe, Phil. Queen: A rock koronás királyainak teljes, képekkel illusztrált története. Budapest: Cartaphilus (2010). ISBN 978-963-266-182-7
  • Sutcliffe, Phil (2015). Queen, Revised Updated: the Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock. Voyageur Press. ISBN 978-0-7603-4947-2.
  • McLeod, Ken. We Are the Champions: The Politics of Sports and Popular Music. Ashgate Publishing (2011). ISBN 9781409431442
  • Gracyk, Theodore. Listening to Popular Music: Or, How I Learned to Stop Worrying and Love Led Zeppelin. University of Michigan Press (2007). ISBN 0-472-06983-7

Примітки

ред.
  1. Blake, 2010, с. 30, 32—33.
  2. Blake, 2010, с. 37, 44, 64.
  3. Blake, 2010, с. 59.
  4. Hodkinson, 2004, с. 118.
  5. Blake, 2010, с. 62.
  6. Blake, 2010, с. 44.
  7. Freddie Mercury's complex relationship with Zanzibar. BBC. Процитовано 19 травня 2023.
  8. Blake, 2010, с. 56-57.
  9. Dean, 1986, с. 7.
  10. Blake, 2010, с. 92—93.
  11. а б Blake, 2010, с. 95.
  12. а б Blake, 2010, с. 96.
  13. Heritage award to mark Queen's first gig. bbc.co.uk. 19 травня 2023.
  14. Blake, 2010, с. 97.
  15. Blake, 2010, с. 102, 105.
  16. Blake, 2010, с. 107.
  17. Sutcliffe, 2009, с. 26.
  18. Blake, 2010, с. 112—113.
  19. Blake, 2010, с. 114.
  20. а б Blake, 2010, с. 117—118.
  21. Queen, Album Details (англ.). Queen Online. Архів оригіналу за 7 серпня 2014. Процитовано 21 травня 2023.
  22. а б Queen: From Rags to Rhapsody – BBC Four. BBC (брит.). Процитовано 19 травня 2023.
  23. Sheffield, Norman. Life on Two Legs. — 2013. — ISBN 978-0957513303
  24. Blake, 2010, с. 119—120.
  25. а б в Doherty, 2011, с. 8.
  26. Baker, J.I. (2019). The Music. The Life. The Rhapsody. LIFE Magazine. с. 31.
  27. Blake, 2010, с. 121.
  28. Blake, 2010, с. 122.
  29. Dean, 1986, с. 17.
  30. Blake, 2010, с. 126—127.
  31. а б Fletcher, Gordon (6 грудня 1973). Queen. Rolling Stone. Архів оригіналу за 9 квітня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  32. Queen. Daily Herald. Chicago, IL. 7 грудня 1973. Архів оригіналу за 19 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023.
  33. 100 Greatest Guitar Songs of All Time. Rolling Stone. 19 травня 2023.
  34. а б в г д Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums. London: Guinness World Records Limited.
  35. а б в г д е ж и RIAA – Gold and Platinum. riaa. Архів оригіналу за 4 вересня 2015. Процитовано 19 травня 2023.
  36. Blake, 2010, с. 131—132.
  37. Dean, 1986, с. 19.
  38. Blake, 2010, с. 136—137.
  39. Kemp, Sam (1 травня 2022). The reason why Queen were booed off stage in 1974. Far Out magazine. Процитовано 19 травня 2023.
  40. Blake, 2010, с. 138-139.
  41. Dean, 1986, с. 21.
  42. Blake, 2010, с. 137, 142.
  43. Pryor, Fiona (10 May 2007). Photographer lives the Rock dream. BBC News. Процитовано 19 травня 2023.
  44. а б [133]
  45. Blake, 2010, с. 148.
  46. а б Hodkinson, 2004, с. 127.
  47. а б Stephen Thomas Erlewine (19 травня 2023). (англ.) Queen II. AllMusic.
  48. Rusk, Bruce (19 травня 2023). Review: Queen II. Daily Vault. Архів оригіналу за 19 травня 2023 — через Queen Archives.
  49. Review: Queen II. Winnipeg Free Press. Архів оригіналу за 19 травня 2023 — через Queen Archives.
  50. Thomas, Stephen (9 квітня 1974). link Queen II: Allmusic review. AllMusic. Архів оригіналу за 2 травня 2012. Процитовано 19 травня 2023.
  51. Blake, 2010, с. 147.
  52. Dean, 1986, с. 20.
  53. Queen – Sheer Heart Attack. Official Charts Company.
  54. Queen Discography. Queen Online. ... and in November released Sheer Heart Attack which was a hit on both sides of the Atlantic.
  55. Blake, 2010, с. 155.
  56. Ramazzotti, Giorgina (25 червня 2020). Queen: The pivotal moment unknown band stood in for David Bowie on TV and found overnight fame - video. Smooth Radio. Процитовано 21 травня 2023.
  57. Dean, 1986, с. 22.
  58. а б в г д е ж Whitburn, Joel (2006). The Billboard Book of Top 40 Hits. Billboard Books.
  59. Popoff, Martin (2018). Queen: Album by Album. Voyageur Press. с. 36.
  60. Jones, Chris (7 червня 2007). Queen: Sheer Heart Attack Review. BBC. Процитовано 19 травня 2023.
  61. Classic Rock 'The 100 Greatest British Rock Albums Ever'. rocklistmusic. Процитовано 19 травня 2023.
  62. Mojo, June 2007, «The 100 Records That Changed the World»
  63. а б 1001 Albums You Must Hear Before You Die. Rocklistmusic.co.uk. Процитовано 21 травня 2023.
  64. а б Dean, 1986, с. 25.
  65. Dean, 1986, с. 24—27.
  66. Blake, 2010, с. 163.
  67. Dean, 1986, с. 27.
  68. Blake, 2010, с. 160, 165.
  69. а б Blake, 2010, с. 166.
  70. Hodkinson, 2004, с. 166.
  71. Blake, 2010, с. 168.
  72. Blake, 2010, с. 177.
  73. а б Blake, 2010, с. 178.
  74. Blake, 2010, с. 179.
  75. а б Blake, 2010, с. 170.
  76. а б Kenny Everett – The best possible way to remember a true pioneer. The Independent. Процитовано 19 травня 2023.
  77. Queen — Bohemian Rhapsody timenote.info Процитовано 21 травня 2023
  78. Blake, 2010, с. 173.
  79. а б Blake, 2010, с. 174.
  80. а б Queen Discography: A Night at the Opera. Queen Online.
  81. Queen rock on in poll. BBC News. 8 травня 2002. Процитовано 19 травня 2023.
  82. 'Bohemian Rhapsody' Top Chart Topper. CBS News. 9 листопада 2002. Архів оригіналу за 2 квітня 2007. Процитовано 19 травня 2023.
  83. Queen's 'Bohemian Rhapsody' greatest song of all time. Архів оригіналу за 19 листопада 2018. Процитовано 25 березня 2023.
  84. Directed by Carl Johnston (4 December 2004). The Story of Bohemian Rhapsody. (Television production). BBC. Процитовано 21 травня 2023
  85. Dean, 1986, с. 28.
  86. а б Sutherland, Mark (30 жовтня 2015). Party On: Queen's Brian May Remembers 'Bohemian Rhapsody' on 40th Anniversary. Rolling Stone. Архів оригіналу за 4 січня 2016. Процитовано 19 травня 2023.
  87. Jones, 2012, с. 150, 151.
  88. Black, Johnny (2002). The Greatest Songs Ever! Bohemian Rhapsody. Blender. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 19 травня 2023.
  89. 100 Greatest Albums. Channel 4. Архів оригіналу за 29 квітня 2009. Процитовано 19 травня 2023.
  90. Guinness poll. London Evening Standard. UK. Архів оригіналу за 25 грудня 2010. Процитовано 19 травня 2023.
  91. ABC poll. Australian Broadcasting Corporation. Архів оригіналу за 5 грудня 2006. Процитовано 20 травня 2023.
  92. A Night at the Opera. Acclaimed Music. Архів оригіналу за 12 червня 2010. Процитовано 20 травня 2023.
  93. 230 – A Night at the Opera. Rolling Stone. Архів оригіналу за 22 травня 2012. Процитовано 21 травня 2023.
  94. Dean, 1986, с. 27—31.
  95. The most bootlegged gig of Queen's career is being released as a film. GigWise. 12 жовтня 2015. Процитовано 19 травня 2023.
  96. A Day at the Races. AllMusic. Архів оригіналу за 3 вересня 2011. Процитовано 19 травня 2023.
  97. а б Blake, 2010, с. 192.
  98. а б A Day at the Races. Queenonline.com. Архів оригіналу за 15 липня 2011. Процитовано 19 травня 2023.
  99. Sutcliffe, 2009, с. 96.
  100. Blake, 2010, с. 193, 206.
  101. Blake, 2010, с. 193—194.
  102. Queen Concertography. Queenconcerts.com. "Tie Your Mother Down" has been included in all of the band's tours from the summer of 1976 to the most recent Return of the Champions tour
  103. Rivadavia, Ed. Song Review: Tie Your Mother Down. AllMusic. Архів оригіналу за 8 вересня 2011. Процитовано 19 травня 2023.
  104. а б Queen play Hyde Park. BBC. Процитовано 19 травня 2023.
  105. Blake, 2010, с. 191.
  106. Dean, 1986, с. 30.
  107. Sutcliffe, 2009, с. 119.
  108. Sex Pistols on Bill Grundy's 'Today' show most requested clip. NME. 19 травня 2023.
  109. Blake, 2010, с. 198—199.
  110. Blake, 2010, с. 201.
  111. Whitfield, David (3 квітня 2019). Freddie Mercury's sister Kashmira on the success of 'Bohemian Rhapsody' – and what happened when the Queen legend used to visit her in Nottingham. Nottingham Post. Процитовано 19 травня 2023.
  112. Hilburn, Robert (20 грудня 1978). Pop Music Review: Putting Queen in Audio Seat Queen for a Night. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 19 травня 2023.
  113. We Are the Champions: Song Review. AllMusic. Архів оригіналу за 12 грудня 2010. Процитовано 19 травня 2023.
  114. Hilburn, Robert (20 грудня 1977). Pop Music Review: Queen's Royal Achievement. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 10 лютого 2013. Процитовано 21 травня 2023.
  115. Valdron, Ryan (16 листопада 2018). Today in Rock History: November 16th. K106.3 FM. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 19 травня 2023.
  116. а б Альбом «Jazz» (1978) queen4u.ru Процитовано 23 травня 2023
  117. Jazz – Queen: Billboard Albums. AllMusic. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 19 травня 2023.
  118. Jazz – Queen: Review. AllMusic. Архів оригіналу за 29 грудня 2011. Процитовано 21 травня 2023.
  119. Greene, Andy (25 липня 2016). 10 Classic Albums Rolling Stone Originally Panned. Rolling Stone. Процитовано 19 травня 2023.
  120. Donald A. Guarisco, «Don't Stop Me Now». AllMusic]. Процитовано 21 травня 2023
  121. "Queen hasn't the imagination to play jazz — Queen hasn't the imagination, for that matter, to play rock & roll", Dave Marsh pour Rolling Stone Magazine du 8 février 1979, article consultable sur le site officiel du magazine [Архівовано 2009-09-17 у Wayback Machine.] (англ.)
  122. Commentaire audio, Queen: Box of Flix, coffret double VHS paru chez EMI video en octobre 1991.(англ.)
  123. About The Band. Queenonline.com. Архів оригіналу за 2 квітня 2012.
  124. RIAA. RIAA. Архів оригіналу за 26 червня 2007. Процитовано 19 травня 2023.
  125. Queen. Billboard. Т. 92, № 29. 19 липня 1980. с. 33 — через Books.google.com.
  126. а б в Lights! Action! Sound! It's That Crazy Little Thing Called Queen! by Lou O'Neill Jr. (Circus Sept 1980). Queenonline.com. Архів оригіналу за 28 червня 2011.
  127. Kent, David (1993) (doc). Australian Chart Book 1970—1992. Australian Chart Book, St Ives, N.S.W
  128. Freestone та Evans, 2001, с. 18.
  129. Sutcliffe, 2009, с. 155.
  130. Whitburn, Joel (2006). The Billboard Albums. Menomonee Falls, Wisconsin: Record Research.
  131. Inductees – The Vocal Group Hall of Fame Foundation. Vocalgroup.org. Архів оригіналу за 30 листопада 2010. Процитовано 2 червня 2010.
  132. Cunningham, Mark (October 1995). AN INVITATION TO THE OPERA: Roy Thomas Baker & Gary Langan: The Making Of Queen's 'Bohemian Rhapsody'. Sound on Sound.
  133. Sutcliffe, 2009, с. 128, 129, 159.
  134. Billboard 12 July 1980. 12 липня 1980. Процитовано 19 травня 2023.
  135. 8th American Music Awards. Rockonthenet.com.
  136. а б Freddie Mercury: "I'm very conscious of the fact that Queen must not get too cerebral". Melody Maker. Uncut magazine. Процитовано 19 травня 2023.
  137. Queen's Flashy Rock. The Washington Post. 27 липня 1982. Процитовано 19 травня 2023
  138. Lowry, Max (13 липня 2008). The ones that got away. The Guardian. London.
  139. Henke, James (11 June 1981) «Queen Holds Court in South America» Rolling Stone Процитовано 19 травня 2023
  140. Blake, 2010, с. 255.
  141. Jones, 2012, с. 198.
  142. Purvis, 2006, с. 315.
  143. Blake, 2010, с. 261.
  144. QUEEN ROCK MONTREAL (Пресреліз). Eagle Rock Vision. Архів оригіналу за 10 травня 2014. Release date: October 29, 2007
  145. Stephen Thomas Erlewine (30 жовтня 2007). Queen Rock Montreal. AllMusic. Архів оригіналу за 18 жовтня 2019. Процитовано 19 травня 2023.
  146. Blake, 2010, с. 258.
  147. Blake, 2010, с. 262.
  148. а б Smith, Carl (11 липня 2022). Queen's Greatest Hits becomes first album in Official Charts history to reach 7 million UK chart 'sales'. Official Charts Company. Архів оригіналу за 20 липня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  149. Queen head all-time sales chart. BBC. 16 листопада 2006.
  150. Queen Greatest Hits. Official Charts Company. Процитовано 19 травня 2023.
  151. Queen's Greatest Hits is first album to sell 6 million UK copies. The Telegraph. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 19 травня 2023.
  152. а б Queen Chart History (Billboard 200). Billboard. Процитовано Процитовано 20 травня 2023.
  153. In Pictures: 50 years of pop. BBC. Процитовано 19 травня 2023.
  154. Queen – Hot Space. Stylusmagazine.com. Архів оригіналу за 14 червня 2007. Процитовано 19 травня 2023.
  155. Blake, 2010, с. 263.
  156. Blake, 2010, с. 263, 267, 273.
  157. а б в г д е ж и к Blake, 2016.
  158. Q Classic: Stone Cold Crazy: Brain May Interview. Brianmay.com. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 25 жовтня 2017.
  159. Blake, 2010, с. 264.
  160. 15 Albums Where Great Rock Acts Lost the Plot. Q. July 2004.
  161. а б Blake, 2010, с. 268.
  162. Why Queen Struggled With 'Hot Space' Amid a 'Difficult Period'. Ultimate Classic Rock. Процитовано 21 травня 2023.
  163. Blake, 2010, с. 266.
  164. Blake, 2010, с. 265.
  165. Babayan, Siran (18 November 2009). The Royal Family Album: Queen Gets Definitive Photo Bio. LA Weekly. Процитовано 21 травня 2023.
  166. Blake, 2010, с. 270.
  167. Saturday Night Live Season 08 Episode 01 on September 25, 1982 with host Chevy Chase and musical guest Queen. NBC. Процитовано 19 травня 2023.
  168. Blake, 2010, с. 272.
  169. Gilmore, Mikal (7 липня 2014). Queen's Tragic Rhapsody: Theatrical, brilliant, excessive and doomed — there had never been another band like Queen or a frontman like Freddie Mercury. Rolling Stone. Процитовано 19 травня 2023.
  170. а б Blake, 2010, с. 273.
  171. Chapman, Phil (2017). The Dead Straight Guide to Queen. This Day In Music Books.
  172. Andy Doherty (3 вересня 2009). Brian May – Star Fleet Project (1983). Rock Album Reviews. Архів оригіналу за 8 грудня 2012.
  173. 10 things you may not know about Queen's biggest 80s hits. BBC. Процитовано 21 травня 2023.
  174. Lazell, Barry (1989) Rock movers & shakers p.404. Billboard Publications, Inc.,
  175. Tobler, John Who's who in rock & roll p.1971. Crescent Books, 1991
  176. 100 Best Singles of 1984: Pop's Greatest Year. Rolling Stone. 17 вересня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  177. McAlpine, Fraser (29 листопада 2018). 10 things you may not know about Queen's biggest 80s hits. BBC. Процитовано 21 травня 2023.
  178. Queen on tour: The Works 1984. Queenconcerts.com.
  179. а б Freddie Mercury Biography. Hot Shot Digital.
  180. Sutcliffe, 2009.
  181. The sins of St Freddie. The Guardian. 14 січня 2005. Процитовано 20 травня 2023.
  182. Scarlett, Liz (28 грудня 2021). Roger Taylor admits that Queen's cultural boycott-breaking trip to apartheid-era South Africa was 'a mistake'. Classic Rock. Future plc. Процитовано 20 травня 2023.
  183. Billboard 27 May 2006. Books.google.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2017. Процитовано 21 травня 2023.
  184. а б Queen: Rock in Rio. Queenarchives.com. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 28 жовтня 2017.
  185. Queen: Live in Rio (1985). The New York Times. Архів оригіналу за 8 березня 2008. Процитовано 21 травня 2023.
  186. Grein, Paul. Billboard 4 May 1985. p.42. Billboard. Процитовано 21 травня 2023
  187. Minchin, Ryan, dir. (2005) «The World's Greatest Gigs». Initial Film & Television. Процитовано 20 травня 2023
  188. Live Aid 1985: A day of magic. CNN.
  189. а б Queen win greatest live gig poll. BBC. 9 листопада 2005. Процитовано 20 травня 2023.
  190. «Flashback: Queen Steal the Show at Live Aid» [Архівовано 29 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. Rolling Stone. Процитовано 21 травня 2023
    «Queen: their finest moment at Live Aid». The Telegraph. 24 September 2011
    «Live Aid 1985: A day of magic». CNN. Процитовано 20 травня 2023
    "Live Aid Memories: 'It was life-changing: my life was not all about just me anymore' " [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]. The Independent. Процитовано 20 травня 2023
    «Queen most loved band». The Guardian. Процитовано 20 травня 2023
    Miles, Barry (2008) «Massive Music Moments». p. 159. Anova Books. Процитовано 20 травня 2023
  191. BBC Radio 4: "The Mysterious Mr Mercury". BBC. 12 листопада 2011.
  192. Roger Waters – Backstage Interview (Live Aid 1985). Live Aid. YouTube. Архів оригіналу за 11 December 2021. Процитовано 20 травня 2023.
  193. Light, Alan (3 червня 2011). The Life and Times of Metallica and Queen. The New York Times. Процитовано 20 травня 2023.
  194. Aaaaaay-o! Aaaaaay-o! Why Live Aid was the greatest show of all. The Independent. Процитовано 20 травня 2023.
  195. Thomas, Holly (6 листопада 2018). 33 years later, Queen's Live Aid performance is still pure magic. CNN. Процитовано 20 травня 2023.
  196. Mojo, August 1999, issue number 69. «Their Britannic Majesties Request» by David Thomas, page 87.
  197. Tsukagoshi, Midori. An Exclusive Interview With Freddie Mercury. Music Life (Japanese) .
  198. Kokozej, Daria Mercury and Queen [Архівовано 20 квітня 2011 у Wayback Machine.]. Процитовано 20 травня 2023
  199. International who's who in popular music p.129. Routledge, 2002
  200. а б "Highlander: Immortal Edition DVD competition". Liverpool Echo. Icliverpool.icnetwork.co.uk.
  201. Blake, Mark (2011). Is This the Real Life?: The Untold Story of Queen. Aurum Press. ISBN 978-1845137137. Архів оригіналу за 31 грудня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  202. Classic Rock's 49 Best Soundtrack Albums. Rocklistmusic.co.uk. October 2007.
  203. Queen on tour: Magic tour 1986. Queenconcerts.com.
  204. Spike 'The Duke' Edney Biography. Ultimatequeen.co.uk. Процитовано 20 травня 2023.
  205. The Mods – A Tribute to an Era 1964–1970 – Spike Edney, Keyboards/Guitar – Special Guest. Themodsband.com. 11 квітня 2007. Архів оригіналу за 6 січня 2017. Процитовано 21 травня 2023.
  206. Musician, Issues 93–98. p.44. Amordian Press, 1986. Процитовано 21 травня 2023
  207. Billboard. 16 серпня 1986.
  208. Queen Wins 3 DVD Platinum Awards. Queenzone.com. 13 червня 2005. Архів оригіналу за 30 вересня 2011.
  209. 30 years since Queen's majestic farewell tour. The Sunday Post. 21 березня 2018.
  210. Queen: Live at Wembley Stadium. WLIW. Архів оригіналу за 28 квітня 2006.
  211. а б в Inside the studio where Freddie Mercury sang his last song. The Telegraph. 25 жовтня 2015. Архів оригіналу за 10 січня 2022.
  212. VH1 Legends: Queen-Viacom International, VH1, 1997.
  213. а б Interview with Brian May. Total Guitar Magazine. December 1998. Архів оригіналу за 29 червня 2007.
  214. Jenkins, Jim (2000). Album notes for The Platinum Collection, p. 12. Parlophone.
  215. Queen; The Miracle. AllMusic. Архів оригіналу за 1 січня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  216. Prato, Greg (6 червня 1989). The Miracle – Queen. AllMusic. Процитовано 23 серпня 2023.
  217. Purvis, 2006, с. 67.
  218. Queen Signs With Disney, Raising Hope For CD Releases. Chicago Tribune. Los Angeles Daily News. 13 вересня 1990. Процитовано 21 травня 2023.
  219. Wilker, Deborah (7 травня 1992). Queen Must Decide On Replacing Freddie Mercury. Sun-Sentinel. Процитовано 20 травня 2023.
  220. The Highs and Lows of the Brit Awards. BBC. 2 грудня 1999. Процитовано 20 травня 2023.
  221. Queen Online " History " Discography. Queenonline.com. Процитовано 20 травня 2023.
  222. Donald A. Guarisco. The Show Must Go On – Queen. AllMusic. Архів оригіналу за 4 вересня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  223. а б 100 Greatest Singers of All Time: Freddie Mercury. Rollingstone.com. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 21 травня 2023.
  224. а б BPI – UK Best Selling Albums of All Time (14 June 2009) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 березня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  225. Queen Greatest Hits I and II Review. BBC. Архів оригіналу за 10 липня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  226. Queen; Greatest Hits, Vol. 2. AllMusic. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 21 травня 2023.
  227. Bret, David (1996). Living on the Edge: The Freddie Mercury Story. London: Robson Books. с. 179. ISBN 1-86105-256-1.
  228. 1991: Giant of rock dies. BBC. 24 листопада 1991. Архів оригіналу за 21 жовтня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  229. Freddie, I'll Love You Always. The Mirror. 28 листопада 1991. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014.
  230. Elton's Sad Farewell. Mr-mercury.co.uk. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  231. Remembering Queen's Last Masterpiece, 'Innuendo'. Rolling Stone. Процитовано 20 травня 2023.
  232. Sherwin, Adam (30 травня 2011). Final Freddie Mercury performance discovered. The Independent. London. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  233. Queen hit named Britain's best. Daily Mail. London. 20 квітня 2014. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  234. а б History of HIV & AIDS in the UK (1981–1995). Avert. 21 липня 2015.
  235. а б в Billboard 25 July 1992. p.8. Books.google.com. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 20 травня 2023.
  236. 1992 MTV Video Music Awards. Rockonthenet.com. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  237. Made in Heaven video documentary «Champions of the World».
  238. Jackson, Laura (2002). Queen: The Definitive Biography. London: Piatkus. с. 3. ISBN 978-0-7499-2317-4.
  239. Folkard, Claire; Vidal, Oriol (2004). Guinness World Records 2005.
  240. Made in Heaven. Queenonline.com.
  241. Lemieux, Patrick (2013). The Queen Chronology: The Recording & Release History of the Band. Lulu. с. 86.
  242. а б Mercury, heavy metal and a jazz explosion. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  243. а б Michaels, Sean (20 березня 2008). We will rock you – again. The Guardian. London. Архів оригіналу за 9 грудня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  244. а б Jackson, Laura (2002). Queen: The Definitive Biography. London: Piatkus. с. 2. ISBN 978-0-7499-2317-4.
  245. Montreuxmusic — Freddie Mercury statue. EMI international. [Архівовано 26 березня 2012 у Wayback Machine.]
  246. Queen Press Release – No One But You. Queenarchives.com. Архів оригіналу за 28 листопада 2010. Процитовано 20 травня 2023.
  247. Queen: No-one But You/Tie Your Mother Down. Chart Stats. Архів оригіналу за 28 листопада 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  248. John Deacon Bass Tabs and Techniques [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] guitarmagazine.co.uk Процитовано 19 травня 2023
  249. а б Crowning Glory. Queenzone.com. Архів оригіналу за 7 грудня 2010. Процитовано 20 травня 2023.
  250. Mr.Scully. Brian May + Roger Taylor live in Parco Novi Sad, Modena, Italy (Pavarotti & Friends). Queenconcerts.com. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 21 травня 2023.
  251. Soundtrack for "A Knight's Tale". Internet Movie Database. Архів оригіналу за 27 грудня 2007. Процитовано 20 травня 2023.
  252. Music – John Deacon. BBC. Архів оригіналу за 24 квітня 2010. Процитовано 20 травня 2023.
  253. BRIT Certified. BPI. Процитовано 20 травня 2023. Select albums in the Format field. Type Queen in the "Search BPI Awards" field
  254. Queen – The Platinum Collection". RIAA. Процитовано 21 травня 2023.
  255. Queen honoured with Hollywood star. BBC News. 18 жовтня 2002.
  256. а б в Brian May – Ambassadors – 46664. 46664.com. 30 листопада 2003. Архів оригіналу за 4 жовтня 2011.
  257. iTunes of Hope. NME. Процитовано 20 травня 2023.
  258. Queen News March 2006. brianmay.com. Архів оригіналу за 29 серпня 2013. Процитовано 21 травня 2023.
  259. Rodgers to be the Great Pretender for Queen. Daily Mail. London. 15 грудня 2004. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  260. а б Owen Gibson, media correspondent (5 липня 2005). Queen most loved band. The Guardian. London. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  261. а б Queen + Paul Rodgers Concertography. Ultimatequeen.co.uk. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  262. 5/30/06 (3 грудня 2010). Queen & Foo Fighters "We Will Rock You/We Are The Champions" Live at Rock Honors 2006. VH1. Архів оригіналу за 1 липня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  263. May, Brian (15 серпня 2006). USA Convention Story and Queen and Paul Rodgers Heading Towards a Studio Assignation. Архів оригіналу за 24 травня 2012.
  264. Mandela concert line-up unveiled. BBC News. 6 травня 2008.
  265. а б Queen & Paul Rodgers – Live In Ukraine DVDs!. Daily Record. Scotland. Архів оригіналу за 5 березня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  266. а б Queen on tour: Queen + Paul Rodgers 2008. Queenconcerts.com. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  267. QUEEN + PAUL RODGERS: UK Tour Press Release. Queenworld.com. 8 жовтня 2008.
  268. а б Queen end collaboration with Paul Rodgers. NME. 14 травня 2009. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 21 травня 2023.
  269. Paul Rodgers, Queen Split: "It Was Never a Permanent Arrangement". idiomag. 13 травня 2009. Архів оригіналу за 29 травня 2009. Процитовано 20 травня 2023.
  270. Queen and Paul Rodgers split. idiomag. 14 травня 2009. Архів оригіналу за 29 травня 2009. Процитовано 20 травня 2023.
  271. Kaufman, Gil (20 травня 2009). Kris Allen, Adam Lambert Tear Up Queen's 'We Are The Champions' – News Story | MTV News. MTV. Архів оригіналу за 1 квітня 2010. Процитовано 20 травня 2023.
  272. Chart Archive: Top 40 Official UK Albums Archive – 28th November 2009. The Official Charts Company. Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  273. Absolute Greatest Tracklist Revealed! [Архівовано 2 квітня 2012 у Wayback Machine.]
  274. May, Brian. WHAT'S NEW. Архів оригіналу за 4 липня 2008. Процитовано 20 травня 2023.
  275. X Factor twins John and Edward in final six. The Belfast Telegraph. 16 November 2009. Процитовано 20 травня 2023.
  276. Paphides, Pete (2 червня 2010). Can EMI pick up the pieces?. The Times. London. Архів оригіналу за 15 червня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  277. а б Queen News August 2010. Brianmay.com. Архів оригіналу за 15 листопада 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  278. Hardtalk Interview Part 1. YouTube. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  279. Hardtalk Interview Part 2. YouTube. Архів оригіналу за 30 серпня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  280. Collett-White, Mike (8 листопада 2010). Queen Signs To Universal, Preps Remastered Albums. Billboard. Архів оригіналу за 30 листопада 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  281. First Five Albums Re–Released Today!. Queen. 14 березня 2011. Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  282. Press Release: Second Five Albums Re-Issued on 27th June. Queen. 5 квітня 2011. Архів оригіналу за 16 серпня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  283. queen, official, Freddie Mercury, Brian May, Roger Taylor, John Deacon. Second Set of Re-issues: Out This Week!. Queenonline.com. Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  284. Press Release: Final Five Albums Re-Issued On 5th September. Queen. Архів оригіналу за 22 вересня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  285. Perry Farrell Battles Queen for a Bassist, Plots Dream Lineup for Lollapalooza 2012. Spinner. Архів оригіналу за 28 травня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  286. Paul Rodgers to tour with Queen again?. Queenzone.com. 31 травня 2011. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  287. Queen take the Icon prize at BMI Awards. NME. 5 жовтня 2011. Архів оригіналу за 23 серпня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  288. Queen, the Script, Andrew Frampton, Fraser T. Smith & more honored at 2011 BMI London Awards. Bmi.com. 4 жовтня 2011. Архів оригіналу за 1 серпня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  289. а б Source: Penny Newton (6 листопада 2011). Katy and Adam Honour Queen. MTV. Архів оригіналу за 3 жовтня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  290. а б Adam Lambert to perform with Queen at Sonisphere. BBC. 20 лютого 2012. Архів оригіналу за 26 травня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  291. The Queen Extravaganza: 'Somebody to Love' on American Idol. Rolling Stone. 27 квітня 2012. Архів оригіналу за 21 січня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  292. Queen + Adam Lambert = Saturday night partytime. Sonisphere.co.uk. Архів оригіналу за 21 February 2012.
  293. Sonisphere festival cancelled. sonisphere. Архів оригіналу за 31 March 2012. Процитовано 21 травня 2023.
  294. queen, official, Freddie Mercury, Brian May, Roger Taylor, John Deacon. Sonisphere – Statement from Queen. Queenonline.com. Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  295. Press Release: Queen To Play Hammersmith. 12 квітня 2012. Архів оригіналу за 14 квітня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  296. Queen + Adam Lambert Playing Four Shows This Summer. Billboard. Архів оригіналу за 3 липня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  297. Queen + Adam Lambert Hammersmith Shows – SOLD OUT. 19 квітня 2012. Архів оригіналу за 20 квітня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  298. After 'Instant' Sell-out, Queen and Adam Lambert Add Third London Dat…. 8 липня 2012. Архів оригіналу за 8 July 2012.
  299. Queen Rock Kiev With Adam Lambert. Ultimateclassicrock.com. 1 липня 2012. Архів оригіналу за 15 листопада 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  300. Press Release: Queen + Adam Lambert Will Rock Moscow. 28 лютого 2012. Архів оригіналу за 26 травня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  301. Adam Lambert has second show with Queen. USA Today. 28 лютого 2012. Архів оригіналу за 30 квітня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  302. Press Release: Queen + Adam Lambert Announce Poland Show. 27 квітня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  303. Olympics Closing Ceremony: Jessie J Joins Queen For 'We Will Rock You' Performance. Capital Radio. 12 серпня 2012. Архів оригіналу за 16 серпня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  304. а б Rees, Jasper (13 серпня 2012). Olympics closing ceremony: A long goodbye to the Games. BBC. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  305. Silverman, Rosa (13 серпня 2012). Record TV audience for Olympics Closing ceremony. The Daily Telegraph. Лондон. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  306. Lineup announced for the 2013 iHeartRadio festival. CBS News. 15 липня 2013. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  307. Queen and Adam Lambert reunite for Summer Tour. Rolling Stone. Архів оригіналу за 9 жовтня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  308. Queen + Adam Lambert Announce Summer Tour. Billboard. 6 березня 2014. Архів оригіналу за 28 серпня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  309. Queen Australian tour announced with best Freddie Mercury replacement. The Sydney Morning Herald. Архів оригіналу за 22 червня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  310. Q&A: Queen, Adam Lambert Talk New Tour, Pressure and John Deacon. Rolling Stone. Архів оригіналу за 22 листопада 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  311. Brian May – BBC Wales Interview. YouTube. Архів оригіналу за 26 травня 2023. Процитовано 20 травня 2023.
  312. Queen Forever. Allmusic. 9 травня 2016. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано Процитовано 20 травня 2023.
  313. Queen and Adam Lambert to perform New Year's Eve concert broadcast on BBC One (брит.). BBC. Процитовано 20 травня 2023.
  314. Isle of Wight Festival: Queen pay tribute to Orlando shooting victims. BBC. 14 липня 2016. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  315. After Four Decades, Queen Rock Israel with Help From Adam Lambert. Billboard. 16 вересня 2016. Архів оригіналу за 3 жовтня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  316. Queen + Adam Lambert Plot U.S. Summer Tour. Rolling Stone. 26 січня 2017. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  317. The Oscars 2022 News, Blogs & Articles | 94th Academy Awards. ABC (англ.). Процитовано 20 травня 2023.
  318. Watch "The Queen + Adam Lambert Story" Monday, April 29 8|7c | ABC Updates. ABC (англ.). Процитовано Процитовано 20 травня 2023.
  319. Author, No (17 квітня 2019). British rock band Queen to bring 2020 Rhapsody Tour to Japan. The Japan Times (амер.). Процитовано 20 травня 2023.
  320. Yonhap (19 березня 2019). British rock band Queen to come to South Korea. The Korea Herald (англ.). Процитовано 20 травня 2023.
  321. Boulton, Martin (7 квітня 2019). Queen + Adam Lambert set to tour Australia after Bohemian Rhapsody success. The Sydney Morning Herald (англ.). Процитовано 20 травня 2023.
  322. Queen reprise 22-minute Live Aid set at Fire Fight Australia concert. BBC News (брит.). 16 лютого 2020. Процитовано 20 травня 2023.
  323. Queen + Adam Lambert Releasing First-Ever Live Album. SPIN (амер.). 20 серпня 2020. Процитовано 20 травня 2023.
  324. DiVita, Joe DiVitaJoe. Queen's May + Taylor Perform on Japanese TV on New Year's Eve. Loudwire (англ.). Процитовано 20 травня 2023.
  325. Arashi takes home the 'Artist of the Year' at the 'JAPAN GOLD DISC AWARD' for the 7th time. tokyohive. Процитовано 20 травня 2023.
  326. BBC's Platinum Party at the Palace. The Queen's Platinum Jubilee 2022 (брит.). Процитовано 20 травня 2023.
  327. Pop royalty and Paddington star at Queen's Platinum Jubilee concert. BBC News (брит.). 4 червня 2022. Процитовано 20 травня 2023.
  328. Queen premiere previously unheard Freddie Mercury song Face It Alone. BBC. Процитовано 20 травня 2023.
  329. Queen's influences;
  330. Hodkinson, 2004, с. 61.
  331. а б в Chilton, Martin (1 жовтня 2019). Freddie Mercury's Influences: From David Bowie To Pavarotti And Beyond. udiscovermusic.com. Процитовано 20 травня 2023.
  332. Georg Purvis (2007). «Queen: Complete Works». p. 251. Reynolds & Hearn
  333. а б Roger Taylor & Brian May Interview - Part 2. Queen Online. 9 жовтня 2015. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  334. Kielty, Martin (12 червня 2019). Brian May Says Queen Were 'Always on the Verge of Splitting Up'. Ultimate Classic Rock. Процитовано 20 травня 2023.
  335. Blake, 2010, с. 25.
  336. Queen's Brian May Shares Honest Opinion on Jimi Hendrix & Jimmy Page After Triumphing Over Both in Greatest Guitarist Vote. Ultimate Guitar. 9 July 2020. Процитовано 20 травня 2023.
  337. Blake, 2010, с. 71, 99—100.
  338. Ramirez, Aj (8 June 2011). In the Lap of the Gods: The First Five Queen Albums. PopMatters. Процитовано 20 травня 2023.
  339. а б Trunk, Eddie (2011). Eddie Trunk's Essential Hard Rock and Heavy Metal. Abrams. ISBN 978-0810998315. Процитовано 20 травня 2023.
  340. Macrow, Alex (2 грудня 2015). The Essence And The Purity: Rob Halford Of Judas Priest's Favourite LPs. The Quietus. Процитовано 20 травня 2023.
  341. Queen's Brian May on Freddie Mercury's guitar skills, Bohemian Rhapsody actors and the most difficult song to play live. Guitar World. Процитовано 20 травня 2023.
  342. Masters, Tim (13 жовтня 2009). Queen star May hails Muse album. BBC News. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  343. а б в г д е Erlewine, Stephen Thomas. Queen biography. AllMusic. Процитовано 20 травня 2023.
  344. а б de Haan, Jan-Jaap. Queen: A Night At The Opera. Dutch Progressive Rock Page. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 21 травня 2023.
  345. DeRogatis, Jim (14 July 2002). Queen, A Day at the Races, A Night at the Opera. jimdero.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  346. а б Marsh, Dave (24 February 1977). A Day At The Races. Rolling Stone. Архів оригіналу за 7 жовтня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  347. Scoppa, Bud (6 грудня 1973). Sheer Heart Attack. Rolling Stone. № 186. Архів оригіналу за 30 June 2007.
  348. а б в Gilmore, Mikal (7 липня 2014). Queen's Tragic Rhapsody. Rolling Stone. Процитовано 20 травня 2023.
  349. а б Erlewine, Stephen Thomas. A Night at the Opera. AllMusic. Архів оригіналу за 6 лютого 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  350. Erlewine, Stephen Thomas. A Day at the Races. AllMusic. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  351. Christopher Knowles (2010). The Secret History of Rock 'n' Roll. Viva Editions. с. 162. ISBN 978-1573444057.
  352. Blake, Mark (2011). Is This the Real Life?: The Untold Story of Queen. Aurum Press Ltd. ISBN 978-1845137137. Архів оригіналу за 21 грудня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  353. Prato, Greg. Hot Space. Allmusic.
  354. Schaffner, Nicholas (1982). The British Invasion: From the First Wave to the New Wave. New York: McGraw-Hill. с. 254.
  355. LG (6 жовтня 1977). Queen – Royal Legend: Detailed information about albums: News Of The World. Queen.musichall.cz. Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  356. Simpson, Paul (2003). The Rough Guide to Cult Pop. Rough Guides Ltd. с. 153. ISBN 978-1843532293.
  357. Brian May Interview, The Music Biz (1992). Youtube.com. 16 липня 2011. Архів оригіналу за 18 червня 2011. Процитовано 21 травня 2023.
  358. David McNamee (11 серпня 2010). Hey, what's that sound: Homemade guitars. London: Guardian. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  359. Pro's Reply: Brian May. Guitar Player. August 1975. с. 154. (repr. January 2014)
  360. Brian May explains why he uses a sixpence as a pick. Guitar World. Процитовано 20 травня 2023.
  361. Roy Thomas Baker. AllMusic.com. Архів оригіналу за 8 листопада 2010. Процитовано 21 травня 2023.
  362. Mike «Clay» Stone, credits. AllMusic.com. Процитовано 21 травня 2023.
  363. Black, Johnny (February–March 2002). The Greatest Songs Ever! Bohemian Rhapsody. Blender. Архів оригіналу за 2 February 2007.
  364. Cavanagh, David (11 March 2011). Queen - The First Five Albums. Uncut. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  365. а б в г д Queen Logo. Famouslogos.net. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  366. Queen Crest (Original). Архів оригіналу за 11 січня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  367. а б Hamrogue, Sasha; Bottomley, C. (22 липня 2004). Mick Rock: Shooting Up. VH1. Архів оригіналу за 8 серпня 2007. Процитовано 20 травня 2023.
  368. Chantler, Chris (5 липня 2016). The Top 10 Best Queen Videos. Louder. Процитовано 20 травня 2023.
  369. Sutcliffe, 2009, с. 180.
  370. Queen — Champions of the World video (1995)
  371. 17 Music Videos Starring Movie Characters. Townsquare Media. Screen Crush. Процитовано 20 травня 2023.
  372. а б McLeod, Ken (2013). We are the Champions: The Politics of Sports and Popular Music: The Politics of Sports and Popular Music. Ashgate Publishing. с. 124.
  373. Freddie Mercury's Final Bow: Director Rudi Dolezal Recalls the Queen Legend's Poignant Last Video. People. Процитовано 20 травня 2023.
  374. а б в For the first time ever...Queen: Ten great hits from the sensational rock band. Mail Online. London. 20 квітня 2014. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано Процитовано 20 травня 2023.
  375. May, Brian (April 2004). Biography. brianmay.com. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 21 травня 2023.
  376. A Night at the Opera, 30th Anniversary CD/DVD. AllMusic. Архів оригіналу за 27 березня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  377. God Save The Queen. Ultimatequeen.co.uk. Архів оригіналу за 27 червня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  378. RockWalk Inductees: Queen. Guitar Center's Hollywood Rockwalk. Rockwalk.com. 4 серпня 2018. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  379. «Queen musical We Will Rock You to close after 12 years» [Архівовано 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. BBC. Процитовано 20 травня 2023
  380. We Will Rock You. London Theatre. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  381. Queen plan second stage musical. BBC News. 15 квітня 2008. Архів оригіналу за 4 серпня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  382. We Will Rock You UK Tour. Wewillrockyou.co.uk. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  383. Sewpersad, Roshan (21 жовтня 2004). Too little balls for balletomanes. LitNet. Teater. South Africa. Архів оригіналу за 10 жовтня 2006.
  384. Christopher Isherwood (19 серпня 2010) Here They Go Again: Head-Banging Anthems of Their Youth [Архівовано 6 грудня 2011 у Wayback Machine.] «The New York Times»
  385. Queen: The Eye. Ultimatequeen.co.uk. Архів оригіналу за 7 березня 2011. Процитовано 21 травня 2023.
  386. а б Rose, Paul (May 1998). Queen: The Eye. PC Zone. № 63. Dennis Publishing. с. 102.
  387. а б Boxer, Steve (June 1998). QUEEN: The Eye. PC PowerPlay. № 25. Next Media Pty Ltd. с. 88—89.
  388. PC Review: Queen: The Eye Review [Архівовано 4 квітня 2011 у Wayback Machine.]
  389. Queen Rock Montreal (& Live Aid). Ultimatequeen.co.uk. Архів оригіналу за 10 вересня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  390. Rock Band's Queen 10-Pack in All Its Glory. Kotaku.com. 2 жовтня 2009. Архів оригіналу за 27 травня 2010. Процитовано 21 травня 2023.
  391. Exclusive: 'Guitar Hero: Van Halen' Song List. Multiplayerblog.mtv.com. 5 серпня 2009. Архів оригіналу за 10 вересня 2015.
  392. Guitar Hero Metallica Track List: Queen – Stone Cold Crazy. Guitarherosongs.co.uk. Архів оригіналу за 5 вересня 2018. Процитовано 21 травня 2023.
  393. 'Guitar Hero: Warriors of Rock' Track List. Multiplayerblog.mtv.com. 4 червня 2010. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  394. Masters, Tim (13 жовтня 2009). Queen star May hails Muse album. BBC News. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 травня 2023.
  395. Queen Playable in Lego Rock Band along with their songs "We Will Rock You and We Are The Champions". 1up.com. 20 жовтня 2009. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 13 квітня 2018.
  396. Previous post Next post (3 лютого 2009). Singstar Queen Track Listing Revealed | GameLife. Wired.com. Архів оригіналу за 27 травня 2010. Процитовано 21 травня 2023.
  397. Music, Current Set List. DJ Hero. Архів оригіналу за 23 липня 2010. Процитовано 21 травня 2023.
  398. Grand Theft Auto IV soundtrack. GTAIV.net. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  399. GTA V What You Need to Know About The New Trailers. IGN. Архів оригіналу за 15 червня 2013. Процитовано 21 травня 2023.
  400. Sacha Baron Cohen to play Freddie Mercury. BBC News. 17 вересня 2010. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 21 травня 2023.
  401. @megancarol (17 вересня 2010). Sacha Baron Cohen to Play Freddie Mercury. Newsfeed.time.com. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 21 травня 2023.
  402. Finke, Nikki (22 липня 2013). Sacha Baron Cohen Exits Freddie Mercury Biopic Over Creative Differences With Queen. Deadline Hollywood. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 21 травня 2023.
  403. Ben Whishaw joins Freddie Mercury biopic. BBC News. 10 грудня 2013. Архів оригіналу за 10 квітня 2015. Процитовано 21 травня 2023.
  404. Queen Biopic Will Happen, Band Says. https://www.nytimes.com. 16 липня 2017. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 21 травня 2023.
  405. Mike Fleming Jr (4 листопада 2016). Queen Movie Amping Up With Bryan Singer & Rami Malek As Freddie Mercury. Deadline. Архів оригіналу за 5 November 2016. Процитовано 21 травня 2023.
  406. Queen's Freddie Mercury: taming the madness for Bohemian Rhapsody. The Times. Процитовано 21 травня 2023.
  407. 'Is it because I has a mankini?' Ali G creator to take on Queen. https://www.independent.co.uk. 18 вересня 2010. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 21 травня 2023.
  408. «Bohemian Rhapsody». Box Office Mojo. Retrieved 14 April 2019
  409. Bohemian Rhapsody: Queen biopic surpasses $900m at box office. BBC. Процитовано 20 травня 2023.
  410. Aridi, Sara (24 лютого 2019). 2019 Oscar Winners: The Full List. The New York Times. Процитовано 21 травня 2023.
  411. Bohemian Rhapsody: Critics say Freddie Mercury film is a kind of magic. BBC. Процитовано 21 травня 2023.
  412. Queen's 'Bohemian Rhapsody' Makes Rare Third Visit to Billboard Hot 100. https://www.billboard.com. 13 листопада 2018. Архів оригіналу за 14 листопада 2018. Процитовано 21 травня 2023.
  413. American Music Awards winners announced. CNN. Процитовано 21 травня 2023.
  414. Greg Prato (27 січня 1981). Flash Gordon (Original Soundtrack): Queen. Allmusic.com.
  415. Sounds of the Future: Essays on Music in Science Fiction Film. p.19. Books.google.com. Архів оригіналу за 4 листопада 2018. Процитовано 21 травня 2023.
  416. Olson, James Stuart (1999). Historical dictionary of the 1970s [Архівовано 4 листопада 2018 у Wayback Machine.] p.292. Greenwood Publishing Group, 1999. Процитовано 21 травня 2023
  417. Heather Phares (6 квітня 2004). Ella Enchanted Original Soundtrack. Allmusic.com. Архів оригіналу за 16 травня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  418. Other reviews by Mike Brennan (14 листопада 2006). Happy Feet Soundtrack. Soundtrack.net. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  419. Stephen Thomas Erlewine (26 лютого 2002). Moulin Rouge, Music from the Motion Picture. Allmusic.com.
  420. «A Knight's Tale OST» [Архівовано 12 липня 2015 у Wayback Machine.]. All music. Процитовано 21 травня 2023
  421. Yukari Shima (14 November 2005) Japan Report BrianMay.com. Процитовано 21 травня 2023
  422. The Evolution of Queen's 'Don't Stop Me Now': How a Minor Hit Became One of The Band's Most Beloved (And Inescapable) Songs. Billboard. Процитовано 21 травня 2023.
  423. Queen win Top Gears Best Driving Song ever poll. Queenzone.com. 7 серпня 2005. Архів оригіналу за 30 вересня 2011. Процитовано 21 травня 2023.
  424. Episode Guide. That '70s Show. грудень 2008. Архів оригіналу за 11 травня 2011. Процитовано 21 травня 2023. — Scholar search
  425. VH1 Takes Trip to The 1970s. The Ledger. Процитовано 20 травня 2023.
  426. The Simpsons Archive: Music Featured on the Simpsons. Snpp.com. 14 листопада 2012. Архів оригіналу за 11 травня 2008.
  427. McFarland, Kevin (11 березня 2012). Killer Queen. The A.V. Club. Процитовано 21 травня 2023.
  428. Ariano, Tara (2006). Television Without Pity: 752 Things We Love to Hate (and Hate to Love) about TV. Quirk Books. с. 286.
  429. Lyndsey, Parker (13 квітня 2006). Queen's Brian May Addresses 'Idol Fallout'. Yahoo!. Архів оригіналу за 27 грудня 2009. Процитовано 21 травня 2023.
  430. X Factor twins John and Edward in final six. Belfast Telegraph. 16 листопада 2009. Архів оригіналу за 18 листопада 2009. Процитовано 21 травня 2023.
  431. Seven Ages of Rock. BBC. Процитовано 21 травня 2023.
  432. 'GLEE: The Music, Volume 1' Track Listing Revealed. Broadwayworld.com. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 21 травня 2023.
  433. «Funk: Featured Music». Fox Retrieved 3 July 2011
  434. Glee: The Music, The Graduation Album. The Official Music for Glee Site. Процитовано 20 травня 2023.
  435. Queen rock on in poll. BBC News. 8 травня 2002. Архів оригіналу за 29 січня 2008. Процитовано 20 травня 2023.
  436. [1] [Архівовано 24 грудня 2010 у Wayback Machine.]
  437. Welch, Andy (5 листопада 2015). Queen's landmark single Bohemian Rhapsody turns 40 this week. The Belfast Telegraph. Процитовано 20 травня 2023.
  438. Beebe, Roger; Middleton, Jason (2007). Medium cool: music videos from soundies to cellphones. Duke University Press. с. 157. ISBN 978-0822390206.
  439. Fowles, Paul (2009). A Concise History of Rock Music. Mel Bay Publications, Inc. с. 243. ISBN 978-0786666430.
  440. Newcomb, Alyssa (11 December 2018). And the most streamed song of the century is ... 'Bohemian Rhapsody'. NBC News. Процитовано 20 травня 2023.
  441. а б Thompson, Simon (10 грудня 2018). Queen's 'Bohemian Rhapsody' Is Officially The World's Most-Streamed Song. Forbes (англ.). Процитовано Процитовано 20 травня 2023.
  442. Queen's Bohemian Rhapsody becomes most-streamed song from the 20th century Music. The Guardian. 11 грудня 2018. Процитовано Процитовано 20 травня 2023.
  443. Queen win greatest live gig poll. BBC. 9 листопада 2005. Архів оригіналу за 19 березня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  444. Queen declared 'top British band'. BBC. 2 січня 2007. Архів оригіналу за 10 жовтня 2014. Процитовано 20 травня 2023.
  445. Live Aid Turns 30: The Backstage Scoop From The People Who Were There. MTV. 11 липня 2015. Архів оригіналу за 3 серпня 2018. Процитовано Процитовано 20 травня 2023.
  446. Queen top UK album charts league. News.bbc.co.uk. 4 липня 2005. Процитовано 21 травня 2023.
  447. Noah, Sherna (10 грудня 2005). Queen closer to King as UK chart-toppers. The Scotsman. Edinburgh.
  448. Brown, Mark (16 November 2006) Queen are the champions in all-time album sales chart The Guardian Процитовано 21 травня 2023
  449. The 100 most popular rock bands of all time. Business Insider. Процитовано 20 травня 2023.
  450. Caldwell, Nicole (24 серпня 2022). Freddie Mercury: The life story you may not know. The Buffalo News. Архів оригіналу за 24 жовтня 2022. Процитовано 21 травня 2023.
  451. BBC BREAKFAST NEWS VIDEO. BBC News. 6 листопада 2009. Архів оригіналу за 29 August 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  452. Queen Getting 'Global Icon' Nod at MTV Europe Awards. Billboard. 19 жовтня 2011. Процитовано 21 травня 2023.
  453. Rock and Roll Hall of Fame: Queen. 2007. Процитовано 20 травня 2023.
  454. 2003 Award and Induction Ceremony: Queen. Songwritershalloffame.org. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 20 травня 2023.
  455. Grammy Hall of Fame Award. The GRAMMYs. Архів оригіналу за 22 січня 2011. Процитовано 20 травня 2023.
  456. Queen enter Grammy Hall of Fame. News.bbc.co.uk. 1 грудня 2008. Процитовано 21 травня 2023.
  457. Haines, Lester (29 September 2005) 'We Are The Champions' voted world's fave song (Sony Ericsson world music poll) Процитовано 20 травня 2023
  458. «The 32nd Ivor Novello Awards» [Архівовано 1 лютого 2019 у Wayback Machine.]. The Ivors. Retrieved 3 January 2018
  459. «The 50th Ivor Novello Awards» [Архівовано 12 червня 2018 у Wayback Machine.]. The Ivors. Процитовано 21 травня 2023
  460. The Vocal Group Hall Of Fame – Album Categories 2006 Inductee. vocalgroup.org. Процитовано 21 травня 2023.
  461. «Queen, Tina Turner to Receive Grammy Lifetime Achievement Award» [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.]. Rolling Stone. Процитовано 21 травня 2023
  462. Drake named Global Recording Artist of 2018. IFPI. Процитовано 20 травня 2023.
  463. Top 10 global recording artists 2019. IFPI. Архів оригіналу за 19 березня 2020. Процитовано 21 травня 2023.
  464. Royal Mint unveils new £5 coin celebrating Freddie Mercury and Queen. The Independent. Процитовано 20 травня 2023.
  465. Queen – not that one – to appear on postage stamps. The Guardian. Процитовано 21 травня 2023.
  466. а б Queen embrace new technology: whether it's remixing for DVD or releasing live sets online, the band have stayed at the forefront of change. Music Week. 12 листопада 2005. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 21 травня 2023.
  467. Classic bands top net bootleg chart. BBC News. 22 березня 2001.
  468. People Watch. Fort Worth Star-Telegram. 26 серпня 2004. Архів оригіналу за 1 липня 2017. Процитовано 21 травня 2023.
  469. Queen album brings rock to Iran. BBC. Процитовано 21 травня 2023.
  470. Way, Gerard (29 квітня 2011). 100 Greatest Artists Of All Time: Queen [Архівовано 10 серпня 2012 у Wayback Machine.] Rolling Stone. Процитовано 21 травня 2023
  471. 100 Greatest Guitarists of All Time: Brian May. Rollingstone.com. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 21 травня 2023.
  472. Readers Pick the Best Lead Singers of All Time — 2. Freddie Mercury. Rolling Stone. 12 квітня 2011. Архів оригіналу за 15 квітня 2011. Процитовано 21 травня 2023.
  473. VH1: '100 Greatest Hard Rock Artists'. www.rockonthenet.com. Архів оригіналу за 8 січня 2008. Процитовано 21 травня 2023.
  474. VH1 Listed 100 Greatest Artists Of All Time. Today24news.com. Архів оригіналу за 8 березня 2012. Процитовано 21 травня 2023.
  475. Queen named best band of the past 60 years. Gigwise. 4 червня 2012. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 21 травня 2023.
  476. VH1–100 Greatest Artists of Hard Rock. Vh1. Архів оригіналу за 13 вересня 2008. Процитовано 20 травня 2023.
  477. «Queen, first non-blues based heavy metal band». Rolling Stone, Dec 1973.
  478. Rob Halford Tells Nikki Sixx That Adam Lambert Is Doing An 'Extraordinary' Job Fronting Queen. Blabbermouth.net. 10 липня 2014. Архів оригіналу за 26 грудня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  479. «Queen, 50 greatest songs as voted for by Maiden, Priest, Kiss, etc». Classic Rock magazine, October 2006.
  480. Erlewine, Stephen Thomas; Prato, Greg. Metallica. Allmusic.
  481. Dream Theater: Dragon Attack – A Tribute To Queen. Архів оригіналу за 20 September 2010.
  482. TRIVIUM Frontman: 'If It Weren't For JAMES HETFIELD, I Literally Wouldn't Be Here'. BLABBERMOUTH.NET (амер.). 13 травня 2010. Архів оригіналу за 8 березня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  483. The Quietus | Features | Baker's Dozen | Th1rt3en Best: Dave Mustaine Of Megadeth's Favourite Albums. The Quietus. Процитовано 20 травня 2023.
  484. MP3 David Lee Roth Queen review. Архів оригіналу за 17 грудня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  485. FNM4EVER 2 (17 грудня 2011), Faith No More - Making Of Angel Dust (Full), архів оригіналу за 25 вересня 2018, процитовано 20 травня 2023
  486. Melvins' King Buzzo Talks About Queen's Influence in Exclusive Video. Ultimate Classic Rock. Архів оригіналу за 28 грудня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  487. Sutcliffe, Phil (2009). Queen: the Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock (вид. 2015). Minneapolis, MN, USA: Voyageur Press. с. 227. ISBN 978-0-7603-4947-2.
  488. а б Sutcliffe, Phil (2009). Queen: the Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock (вид. 2015). Minneapolis, MN, USA: Voyageur Press. с. 3. ISBN 978-0-7603-4947-2.
  489. Erlewine, Stephen Thomas; Prato, Greg. Guns N' Roses. Allmusic.
  490. Erlewine, Stephen Thomas. Def Leppard. Allmusic.
  491. Erlewine, Stephen Thomas. Van Halen [Архівовано 11 лютого 2012 у Wayback Machine.] AllMusic. Процитовано 21 травня 2023
  492. «Queen: The Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock». p.27. Voyageur Press, 2009
  493. Deacon, queen, official, Freddie Mercury, Brian May, Roger Taylor, John. Steve Vai On Brian May. www.queenonline.com. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  494. The Cult's Ian Astbury still seeking in this amazing interview - Louder Than War. Louder Than War (брит.). Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  495. Trendell, Andrew. The Darkness on the magic of Queen | Gigwise. gigwise.com. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  496. Sutcliffe, Phil (2009). Queen: the Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock (вид. 2015). Minneapolis, MN, USA: Voyageur Press. с. 242. ISBN 978-0-7603-4947-2.
  497. Arjun S Ravi (12 жовтня 2007). They're back: And thank God for the Foo Fighters. Screen Weekly. Процитовано 20 травня 2023.
  498. Byrne, Ciar (21 березня 2008). The last days of Kurt Cobain, in his own words. The Independent. London. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 21 травня 2023.
  499. а б в McLean, Craig (18 червня 2006). All messed up. The Guardian. London. Архів оригіналу за 31 грудня 2013. Процитовано 20 травня 2023.
  500. Nine Inches of Love. TheNINHotline.com. Internet. березень 1992. Архів оригіналу за 23 березня 2010. Процитовано 21 травня 2023.
  501. Jonathan Fisher (17 червня 2006). Muse talk to DiS: new album, Western films and WIN! WIN! WIN! / Music News // Drowned In Sound. Drownedinsound.com. Архів оригіналу за 10 червня 2010. Процитовано 20 травня 2023.
  502. RHCP's Chad Smith | Modern Drummer Magazine. Modern Drummer Magazine (амер.). Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  503. Caplan, B. Surfing, Pinball, and Weed: Perry Farrell on His Teen Years in Miami. Miami New Times. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 21 травня 2023.
  504. Sutcliffe, Phil (2009). Queen: the Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock (вид. 2015). Minneapolis, MN, USA: Voyageur Press. с. 2. ISBN 978-0-7603-4947-2.
  505. Erlewine, Stephen Thomas; Prato, Greg. The Smashing Pumpkins. Allmusic.
  506. Childers, Chad (15 вересня 2015). 17 Years Ago: Marilyn Manson Goes Glam With 'Mechanical Animals'. Loudwire. Townsquare Media. Архів оригіналу за 29 травня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  507. «Meat Loaf Influences» [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.]. All music. Процитовано 20 травня 2023
  508. «The Killers channel Queen, Meat Loaf, for new album» [Архівовано 15 березня 2018 у Wayback Machine.]. Rolling Stone. Процитовано 20 травня 2023
  509. Leahey, Andrew My Chemical Romance [Архівовано 2012-06-16 у Wayback Machine.] Allmusic Процитовано 20 травня 2023
  510. Read Fall Out Boy's Loving Green Day Tribute at Rock and Roll Hall of Fame. Rolling Stone. Архів оригіналу за 19 квітня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  511. Panic! at the Disco's Brendon Urie Talks the Influence of Bowie, Queen and Sinatra on Death of a Bachelor. Abcnewsradioonline.com. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  512. Sutcliffe, Phil (2009). Queen: the Ultimate Illustrated History of the Crown Kings of Rock (вид. 2015). Minneapolis, MN, USA: Voyageur Press. с. 170. ISBN 978-0-7603-4947-2.
  513. Deming, Mark George Michael [Архівовано 2012-06-10 у Wayback Machine.] Allmusic.
  514. People, Sunday. Robbie Williams turned to Freddie Mercury for tour inspiration. mirror. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  515. Dingwall, John (27 листопада 2009). The Fear Factor; Lady Gaga used tough times as inspiration for her new album. Daily Record. с. 48—49. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 20 травня 2023.
  516. Leahey, Andrew Katy Perry [Архівовано 2012-06-03 у Wayback Machine.] Allmusic Процитовано 20 травня 2023
  517. Garland, Emma (8 січня 2017). Kesha's MySpace Profile from 2008 is Better Than DJ Khaled's Snapchat. Noisey. Vice Media. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 20 травня 2023.
  518. Renshaw, David (12 грудня 2014). Grimes finishes work on new 'glam rock' song inspired by David Bowie and Queen. NME. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 20 травня 2023.
  519. «His Style Is Gangnam, and Viral Too» [Архівовано 28 лютого 2018 у Wayback Machine.]. New York Times. Процитовано 20 травня 2023
  520. Queen's Greatest Legacy: Shaping The Last Two Decades Of Pop And Rock Music. Forbes. Процитовано 20 травня 2023.
  521. Classic Rock magazine, October 2006.
  522. Jones, Chris (7 червня 2007). Queen Sheer Heart Attack Review. BBC Music. Архів оригіналу за 20 червня 2018. Процитовано 20 травня 2023.
  523. Morse, Steve (11 січня 1991). Grammys focus on fresh faces, jilt Madonna. The Boston Globe. The New York Times Company. Архів оригіналу (fee required) за 1 липня 2019. Процитовано 20 травня 2023.
  524. Yngwie Malmsteen: the 10 guitarists who impressed me most. MusicRadar. Процитовано 20 травня 2023.
  525. Here's The Thing with Alec Baldwin: interview with Thom Yorke. WNYC. 1 квітня 2013. Архів оригіналу за 21 чеврня 2015. Процитовано 20 травня 2023.
  526. Mike Grose, Queen's First Bassist, Dies. ultimateclassicrock.com. Процитовано 20 травня 2023.
  527. Gunn–Jenkins, 1992, с. 137–143.
  528. Gunn–Jenkins, 1992, с. 179–180.
  529. Purvis, 2007, с. 315.
  530. Purvis, 2007, с. 318–320.
  531. Bennett, 1998, с. 24.
  532. Brooks–Lupton, 2009, с. 35-50.
  533. Purvis, 2007, с. 283–327.
  534. а б в Laura Jackson (1997). «Live Magic». Mercury: The King of Queen (em inglês). [S.l.]: Smith Gryphon. pp. 14–15. 1-85685-132-X.
  535. Hudson, Jeffrey (1997). «The Show Must Go On». Freddie Mercury & Queen (em inglês). [S.l.]: Castle Communications. 14 páginas. ISBN 1-86074-040-5.
  536. «Top10 Roger Taylor Queen Songs» ultimateclassicrock.com Процитовано 25 травня 2023
  537. «Queen's Premieres New Song» ultimateclassicrock.com Процитовано 25 травня 2023
  538. Orens, Geoff. «Back to the Light - Brian May». allmusic.com Процитовано 25 травня 2023
  539. «Fun in Space». Popcorn (em inglês). Junho de 1981
  540. Turner, Mary (1986). «Off The Records» (entrevista) (em inglês). Queen
  541. «Interview with Roger». Boston (em inglês). 1977
  542. 100 Greatest Singers of All Time (2008) rollingstone.com Процитовано 25 травня 2023
  543. Sutcliffe, 2010, с. 26.
  544. Freestone–Evans, 2006, с. 68.
  545. Blake, 2010, с. 169.
  546. Blake, 2010, с. 223, 241.
  547. Brooks–Lupton, 2009, с. 62.
  548. «Почему Queen не писал политические песни?» onlayn-radio.ru Процитовано 25 травня 2023
  549. Ressner, 1992, с. 13.
  550. Blake, 2010, с. 165.
  551. Purvis, 2007, с. 153.
  552. Purvis, 2007, с. 174.
  553. Purvis, 2007, с. 26, 205.
  554. Queen’s Tragic Rhapsody rollingstone.com Процитовано 25 травня 2023
  555. а б «Queen — On The Road Again». International Musician and Recording World. Листопад, 1982
  556. Blake, 2010, с. 193.
  557. Blake, 2010, с. 279.
  558. Brooks–Lupton, 2009, с. 82.
  559. Purvis, 2007, с. 244.
  560. Purvis, 2007, с. 145, 157.
  561. Blake, 2010, с. 132, 143.
  562. «Biggles and the Case of the Shy Bassist». The No.1. Червень, 1986
  563. Blake, 2010, с. 155, 179.
  564. Purvis, 2007, с. 179, 247.
  565. QUEEN (англ.). Songwriters Hall of Fame. 2003. Архів оригіналу за 6 травня 2004. Процитовано 23 травня 2023. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=unfit (довідка)

Посилання

ред.