Відкрити головне меню

Джордж Орвелл

англійський письменник і публіцист

Джо́рдж О́рвелл (англ. George Orwell; 25 червня 1903, Мотіхарі — 21 січня 1950, Лондон) — англійський письменник. Справжнє ім'я — Ерік Артур Блер (англ. Eric Arthur Blair). Писав журналістські нариси й політичні та літературні есе. Всесвітньо відомим став завдяки двом творам, написаним в останні роки життя: політичній алегорії «Колгосп тварин» і роману-антиутопії «1984», у яких він зобразив тоталітарне суспільство.

Джордж Орвелл
англ. George Orwell
George Orwell press photo.jpg
1933 р.
Ім'я при народженні Ерік Артур Блер (англ. Eric Arthur Blair)
Псевдо Джордж Орвелл,
Джон Фрімен (англ. John Freeman)
Народився 25 червня 1903(1903-06-25)[1][2][…]
Motihari[d], Tirhut division[d], Біхар, Британська Індія, Сполучене Королівство
Помер 21 січня 1950(1950-01-21)[1][2][…] (46 років)
Лондон, Велика Британія[1]
·туберкульоз
Поховання
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Національність англієць
Місце проживання
Діяльність журналіст, письменник, поет
Сфера роботи Антифашизм і демократичний соціалізм
Alma mater Ітонський коледж (грудень 1921), Веллінгтон-коледж і Школа св. Кипріяна[d] (1917)
Мова творів англійська
Роки активності 19141950
Напрямок мейнстрим, фантастика, публіцистика
Жанр нариси, романи, поезії
Magnum opus «1984» (1949)
Партія Робітнича партія марксистського об'єднання
Конфесія англіканство
Родичі Elaine Limouzin[d]
У шлюбі з Елін О'Шонесі[d] і Соня Орвелл[d]
Діти Richard Blair[d]
Премії Прометей (1984), Г'юґо (1996) (обидві посмертно)

Джордж Орвелл у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

БіографіяРедагувати

 
Перший, і ймовірно останній лист Джорджа Орвелла в СРСР. Лист адресований головному редакторові журналу «Інтернаціональна література» Сергієві Дінамову, заарештованому вже в наступному році й незабаром розстріляному. Лист було підшито до справи на Орвелла.

ДитинствоРедагувати

Ерік Артур Блер народився в 1903 році в бенгальському селі Мотігарі на кордоні з Непалом. У той час Індія була частиною Британської імперії, і батько майбутнього письменника, Річард Блер, служив в одному з департаментів індійської адміністрації Великої Британії. Він походив зі збіднілого шотландського аристократичного роду[4]. Мати письменника була дочкою французького торговця. Як пізніше пригадував письменник, його сім'я «хотіла жити по-джентельменськи на 400 фунтів на рік»[4].

Коли Еріку виповнилося 8 років, його з великими труднощами влаштували за державний кошт до елітарної приватної підготовчої школи в графстві Сассекс. Перебування у цьому закладі залишило болючі спогади: хлопець страждав через розлуку з батьками, несмачну їжу, холод, фізичні покарання, які принижували його і наповнювали постійним відчуттям провини. За спогадами його дружини Соні, Джордж Орвелл вважав, що саме у цій школі почали підсвідомо накопичуватися враження, які послужили матеріалом для роману «1984». Друг письменника, Тоско Файвел, стверджував, що Орвелл переніс у фантастичний Лондон 1984 року «звуки, запахи і кольори свого шкільного дитинства»[4].

Через кілька років, проявивши неабиякі здібності в навчанні, хлопчик одержав стипендію для подальшого навчання в Ітоні, найпривілейованішій приватній школі Великої Британії[4]. Там одним з його викладачів був Олдос Гакслі — відомий письменник-фантаст. Пізніше в есе «Чому я пишу» Орвелл згадував, що вже в 5—6 років він твердо знав, що буде письменником, а в Ітоні визначилося коло його літературних пристрастей — Джонатан Свіфт, Ісаак Стерн, Джек Лондон.

Він жив в аристократичній, але бідній сім'ї, і після закінчення навчання Ерік виїхав з Англії до її східних колоній, як колись його батько й тисячі інших незаможних англійців. Опісля, пішов на службу до імперської поліції, спочатку в Індію, потім у Бірму. Там він служив поліцейським, пізніше спробував й інші види заробітку: полював, керував рибальським човном і навіть працював продавцем. Втім, не зміг заробити статків і остаточно підірвав слабке з дитинства здоров'я[4]. У 1927 році, розчарувавшись в ідеалах і системі, якій він служив, Блер пішов у відставку й переселився на Портобелло Роуд, квартал лондонської бідноти, потім поїхав до Парижа — осередку європейської богеми. Однак майбутній письменник вів аж ніяк не богемний спосіб життя, він жив у робочому кварталі, де заробляв миттям посуду, і набирався досвіду й вражень, що пізніше наповнять його романи й численні есе. За його словами, він «покутував колоніальний гріх»: «Я свідомо бажав стати на місце тих, кого вільно або невільно принижував п'ять років, хотів стати жертвою і невдахою. Думка про життєвий добробут, навіть найскромніший, була мені тоді огидна»[4].

ПисьменникРедагувати

1933 року він опублікував збірку нарисів «Фунти лиха в Парижі і Лондоні» під псевдонімом Джордж Орвелл. Це літературне ім'я письменник обрав не випадково: Святий Джордж — патрон Англії, а Орвелл — назва річки, що протікає сільською місцевістю на півночі Англії. Тобто Ерік Артур Блер зрікся аристократичного походження і став уособлювати себе з народом[4]. Так підписував він усі романи, що виходили після цього щороку.

1934 року побачила світ книга «Бірманські будні», в якій автор розповів про роки, проведені на службі в колоніях Британської імперії. У 1935 році було опубліковано роман «Дочка священика» (англ. A Clergyman's Daughter) і низку робіт з найрізноманітніших питань — політики, мистецтва, літератури.

Громадянська війна в ІспаніїРедагувати

Вважаючи себе соціалістом, Джордж Орвелл став (на короткий час) членом лівоанархістської Незалежної лейбористської партії[en], при цьому він опинився у конфлікті майже з усіма соціалістами Англії[4].

Наприкінці 1936 року, коли в Іспанії почалася громадянська війна, Орвелл, як кореспондент Бі-бі-сі та лондонської газети «Обзервер», разом із дружиною Елін О'Шонесі (Eileen Blair) вирушив до Іспанії. Боронили республіку від фашизму в Іспанії різні люди — від комуніста Мате Залки до Ернеста Гемінгвея і Андре Мальро. Як прихильник британської соціалістичної Незалежної лейбористської партії Орвелл приєднався до невеликої антисталіністської лівої партії ПОУМ, і в складі її ополчення кілька місяців воював на фронті проти франкістів.

Приїхавши у квітні 1937 у відпустку до Барселони, де на той час уже перебувала його дружина, Орвелл потрапив у протистояння між комуністами й анархо-синдикалістською Національною конфедерацією праці (CNT), і, під час сутичок початку травня, разом із ПОУМ став на боці анархістів. Після закінчення сутичок іспанські комуністи звинуватили в усьому ПОУМ, заборонили її та почали репресії. Переслідування троцькістів, що розпочала республіканська влада під тиском Москви, ледве не коштували йому життя. Орвелл не знав, що для Сталіна в Іспанії точилося дві війни — одна проти фашизму і друга, таємна, війна проти Лева Троцького, за монопольний вплив на міжнародний комуністичний рух. Але він прекрасно відчув фальш і брехню, несправедливість звинувачень чесних і хоробрих бійців, вони з дружиною самі ледве не стали жертвами таємних розправ агентів НКВС з їх політичними противниками. Джордж був поранений у горло: куля пройшла за кілька міліметрів від артерії і на рік позбавила письменника голосу[4]. Подружжю вдалося втекти з Іспанії, і 1938 року Орвелл опублікував книгу «Данина Каталонії» (англ. Homage to Catalonia), — одну з найяскравіших та найправдивіших розповідей про громадянську війну в Іспанії і один із перших лівих протестів проти сталінської нечистої гри. Водночас Орвелл, як і низка інших лівих письменників, намагається розгадати таємницю московських політичних процесів проти діячів старого, ленінського керівництва партії, на яких колись незламні більшовицькі вожді, явно духовно розчавлені в катівнях, покірно каялися в шпигунстві, тероризмі і диверсіях.

Друга світова війна й даліРедагувати

Наприкінці 1930-х років Орвелл разом із Незалежною лейбористською партією займав пацифістські позиції. Одного разу йому наснилося, що почалася війна, і він усвідомив, що саботувати війну всупереч своєму патріотизму не зможе[4]. Під час Другої світової війни Джордж Орвелл працював на Бі-Бі-Сі, потім — редактором літературного відділу в газеті, а наприкінці війни — репортером у Європі.

У 1944 році Ерік та Елін Блер всиновили одномісячного хлопчика, якого вони назвали Річардом. 15 березня 1945 року Орвелл виїхав у відрядження до Парижа як кореспондент газети «Обсервер». В цей час його дружина перенесла операцію і 29 березня 1945 року раптово померла від післяопераційної інфекції. Після втрати Елін, Орвелл переселився на відлюдний острів Юра на узбережжі Шотландії, де працював, майже ні з ким не спілкуючись. Тут він завершив роман «1984», який було опубліковано в 1949 році. Друкувати рукопис на машинці йому доводилось самотужки, оскільки видавництво не знайшло стенографістки, що погодилась би працювати в таких умовах. Письменник проводив за роботою по 12—14 годин щодня, не звертаючи увагу на кровохаркання і високу температуру. Під час виходу книги він уже знаходився у Лондонському госпіталі. Тут письменнику на деякий час покращало і прямо у лікарні Орвелл обвінчався зі своєю другою дружиною — Сонею[4].

Помер письменник вночі 22 січня 1950 року у віці 46 років від туберкульозу. Безпосередньою причиною смерті стала горлова кровотеча. Некролог надрукували у рідній газеті Орвелла «Трибьюн». Згідно із заповітом його поховали у сільській парафіяльній церкві Всіх Святих у Беркширі. На надгробку висікли справжнє ім'я письменника — Ерік Артур Блер. Соня Орвелл успадкувала літературний архів чоловіка і пережила його на 30 років[4].

ПраціРедагувати

Навіть після подій в Іспанії Орвелл залишився непримиренним критиком вад капіталізму, «демократичним соціалістом» і противником консервативних політиків, яких завжди вважав профашистськими. Саме європейський профашистський консерватизм, на думку письменника, віддав іспанську демократію на поталу Франко Франциско, Гітлеру й Беніто Муссоліні. Орвелл, Артур Кестлер, Олдос Гакслі та інші інтелектуали довоєнної пори, яким раніше від інших лівих відкрилося звіряче обличчя червоної диктатури, не зрадили своїх гуманістичних переконань, свого співчуття бідним і знедоленим класам усього людства. Вони позбулися лише ілюзій щодо світової місії СРСР і можливостей революційної ідеології комуністичного руху.

Ще в рецензії на «Майн кампф», надрукованій 1934 року, Орвелл поставив поруч імена Гітлера й Сталіна. Пізніше він дедалі наполегливіше зазначав спільність тоталітарних методів обох диктаторів. 1943 року, коли Сталін розпустив Комінтерн, аби підкреслити свою відмову від ідеї світової революції і свою лояльність до союзників по антигітлерівській коаліції, Орвелл написав різко антисталінський памфлет «Колгосп тварин» (англ. Animal Farm), де в хижому кабані Наполеоні з його незмінною люлькою в зубах легко впізнати Сталіна. Завершивши роботу над рукописом у лютому 1944 року, Орвелл після відмови декількох видавництв зміг опублікувати її лише в 1945 році. Видавців лякав відверто антисталіністський (за словами самого Орвелла) характер книги. Але йшла війна, і перед загрозою фашистського рабства московські політичні процеси і радянсько-німецький пакт про ненапад витіснялися на периферію суспільної свідомості — на карту була поставлена свобода Європи. У той час і в тих умовах критика сталінізму неминуче асоціювалася з випадом проти СРСР.

Картина жахливої монотонної майбутньої дійсності, намальована Орвеллом у романі "1984", є насправді послідовною концепцією природи сучасного світу, а не випадковими видіннями новітнього Нострадамуса. Суть цієї концепції розкривається в розмові героя з його катом О'Браєном. О'Браєн, говорить: Ми знаємо, ніхто і ніколи не брав влади для того, щоб потім відмовитися від неї. Влада — мета, а не засіб, а революції роблять для того, щоб встановити диктатуру. Мета насильства — насильство. Мета катування — катування. Так ось, мета влади — влада.

У західній окупаційній зоні Німеччини 1947 року американські військові затримали незвичайний вантаж: кілька тисяч свіжовидрукуваних примірників книжки незрозумілою їм мовою. На палітурках було ім'я автора латиницею — George Orwell. Солдатам, певно, пояснювали, що видання призначено для тисяч українських біженців у таборах переміщених осіб (DP) — певного часу в західній зоні таких людей налічувалося 118 тис. 625. Однак, американці передали літературу представникам радянських репатріаційних комісій. Ті потрактували книжечку під назвою «Колгосп тварин», як пропаганду й конфіскували. Однак вдалося врятувати частину накладу видання, яке було першим перекладом іноземною мовою нового твору британського письменника Джорджа Орвелла «Animal Farm». Цей роман-казка згодом приніс йому визнання письменника світового рівня. Орвелл навіть виділив частину власних грошей на друк книжки в українському видавництві «Прометей» у Німеччині з такими словами унікального авторського звернення:

« «Я отримав прохання написати передмову для перекладу «Animal Farm» українською мовою. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене. Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як виник мій «Колгосп Тварин». Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, що крізь них я дійшов до моїх політичних поглядів». »

Це був один із небагатьох випадків, коли Джордж Орвелл описував своє дитинство й пояснював іншим, як формувався його світогляд. Можливо, єдиною іншою такою сповіддю стало його посмертно опубліковане есе «Such, Such Were the Joys» (1953 рік) («Такі, такі були радощі»).

У колишньому СРСР творчість Орвелла стала відома читачеві з 1988 року, коли в журналах було опубліковано «Ферму тварин». У той же період було зняте багаторічне табу з іншої антиутопії Дж. Орвела — «1984», роману, що в СРСР або замовчувався, або трактувався як антирадянський, реакційний.

У 2009 р. впливова британська газета «The Times» оголосила роман «1984» найважливішою книгою, надрукованою за останні 60 років.[5]

У 2013 році в «День Орвелла» газета «The Guardian» провела на своєму сайті опитування: «Чи правий був Джордж Орвел у своїх прогнозах майбутнього?», себто, чи збулися в сучасному світі побоювання Орвелла щодо тоталітаризму, постійного спостереження за людьми і деформації мови. 89 % опитаних відповіли «Так»[6].

КнигиРедагувати

ЕсеРедагувати

Переклади українськоюРедагувати

Художні:

Колгосп тварин
1984
Данина Каталонії
У злиднях Парижа і Лондона

Публіцистика:

ЦитатиРедагувати

  • «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших» («Колгосп тварин», 1945)
  • «Хто керує минулим, той керує майбутнім: хто керує сьогоденням, керує минулим» («1984», 1949)
  • «Війна — це мир, свобода — це рабство, сила — в незнанні» («1984», 1949)

Цікаві фактиРедагувати

  • Його дружина була студенткою Дж. Р. Р. Толкіна
  • Орвел першим застосував термін холодна війна в есе «Ви і атомна бомба», написаному 10 жовтня 1945 року.
  • Видання Колгосп тварин українською мовою 1947 року — перший переклад «Колгоспу тварин» з англійської іншими мовами. Перекладач вмовив автора написати передмову, і Орвел навіть видав книгу власним коштом. Видання було призначене для українців, які перебували в окупаційній зоні армії США.[7][8]
  • Відома формула «Двічі по два дорівнює п'яти», на яку Джордж Орвел неодноразово робить акцент у романі-антиутопії «1984», прийшла на думку, коли він почув радянське гасло «П'ятирічку — за чотири роки!».
  • На честь письменника було названо астероїд 11020 Орвелл.

Див. такожРедагувати

  • Джеймс Бернгам — автор книги «Менеджерська революція», яка мала великий вплив при написанні «1984»
  • Євген Замятін — автор роману «Ми», який став прототипом «1984»

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • В. Бушанський. Орвелл Джордж // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.514 ISBN 978-966-611-818-2
  • В. Скуратівський. Міф про Джорджа Орвелла // «Всесвіт» (Київ). — 1989. — № 4. — Стор. 128—130.

ПосиланняРедагувати

Твори ОрвелаРедагувати

Про ньогоРедагувати