Відкрити головне меню


Скульптура Арлекіна на домі. Анжер, Франція

Арлекі́н (італ. Arlecchino) — персонаж італійської Commedia dell'Arte (комедії масок), спритний і винахідливий слуга. Відомий також під іншими іменами, наприклад, Труфальдіно.

Походження назвиРедагувати

 
Худ. Джузеппе Бертіні. «Вистава акторів ателланів», 1862 р. Музей театра Ла Скала, Мілан.


Назва має коріння в імперії Стародавнього Риму. На свята в Рим запрошували сатиричних акторів з міста Ателла, а самих акторів називали «ателлани», тобто мешканці міста Ателли. «Арлекін» — викривлена назва від «ателлен», в італійській мові має вид Арлекіно, у французів — Арлекін.

Арлекін в середньовічних уявленняхРедагувати

Театральні вистави і актори в середньовічних уявленнях — персонажі гріховодники. В середньовічних джерелах Франції Арлекін (також Еллекен - ймовірно, походить від старофранцузького hellequin – «загін вершників диявола») явлений як ватажок дияволів, воїнства пекла і спокусників, що працювали над створенням хаосу, негараздів, штовхали вірян до грішних вчинків. Про диявольське походження Арлекіна свідчило обличчя, вимазане чорною сажею або чорна маска.

Арлекін як театральний персонажРедагувати

 
Мікеланджело Черквоцці. «Репетиція комедії дель арте», до 1640 р. Галерея Канессо, Париж

Лише з часом образ Арлекіна почав трансформуватись у менш небезпечного персонажа театральних вистав і набув значення телепня, не дуже розумного і вдалого у справах, менш спритного, ніж П'єро, волоцюгу, що ніби любить Коломбіну, але більше Коломбіни любить попоїсти і заради їжі готовий покинути і Коломбіну.

Вистави комедії дель арте нечасто мали готові тексти, була позначена лише сюжетна лінія, тоді як акторам в ролі дозволяли багато імпровізувати. Доволі швидко Арлекін став видігравати роль телепня-слуги як і слуга Брігелла. Обидва веселуни, але тупувато-мрійливий та неосвічений Арлекін мав меншу вдачу, ніж слуга Брігелла чи той же П'єро.

Мінявся і костюм та образ Арлекіна. Він став носити коротке волосся як селюк з провінції та дерев'яний меч. Вважають, що ім'я Арлекін закріпилося за театральним персонажем у Парижі, де комедія дель арте закріпилсь в культурі. Тамтешнє походження мали і його капелюх з пером та одяг з різнокольорових клаптів тканин. Костюм Арлекіна міг бути і білим, і лише на декотрих місцях виблискували нашиті яскраві заплати. Залишилась і чорна півмаска, що нагадувала про диявольське походження персонажа.

Арлекін в серії картин ФерреттіРедагувати

Саме цей образ мав походження і в театральних виставах самодіяльних акторів у Флоренції на віа дель Арка у 18 столітті. Малий флорентійський театрик підтримували як самі флорентійці, так і шляхетний Ораціо Санседоні з міста Сієна. Веселі вистави з витівками Арлекіна настільки сподобались сієнцю Ораціо Санседоні, що він замовив художнику Джованні Доменіко Ферретті серію картин з зображенням сцен з цим театральним персонажем. Серед них художник і подав в одній картині пришелепкуватого Арлекіна-кухаря, що жадібно кинувся готувати їжу, забувши про все на світі.

Більш кумедним, ніж в сцені куховарства, постаїв він в картині «Арлекін-художник». Він оголосив себе портретистом і до нього в майстерю завітала тендітна пані з замовою на портрет. Арлекін кинувся аврально наповнювати фарбами великі горщики, бо зажадв прибутків. Відсутність палітри його не бентежила, як і відсутність художніх навичок, адже попереду його чекали гроші за портрет. Арлекін швидко накидав фарби на полотно просто з горщиків, вважаючи, що швидкість і бажання скоро впоратись йому допоможуть. Але не спрацювало — замість тендітної пані на полотні виникла потворна істота з зареликим ротом і велетенським бюстом... Серія картин Ферретті розійшлась у низці копій та нових інтерпретацій інших художників. Згодом виник і жіночий варіант пришелепкуватої Арлекіни.


Витівки Арлекіна приваблювали і інших художників і граверів впродовж 17-19 століть. Веселий персонаж, позбавлений диявольського походження, перейшов в порцеляну, у книжкову та станкову гравюру, на афіші і плакати, в балет, в міську скульптуру.

В 19 ст.Редагувати

У Франції Арлекін в 19 ст. став образом щасливого коханця на протилежність нещасливому П'єро.

Одяг Арлекіна — чорна півмаска та костюм із різнокольорових клаптів матерії.

Арлекін в творах Аугусто МурераРедагувати

Свою інтерпретацію образа Арлекіна подав у власних творах італійський скульптор 20 ст. Аугусто Мурер (1922-1985). З відомим театральним персонажем Арлекін Мурера мав лише яскравий одяг. Скульптор зробив спробу перевести Арлекіна в значущу особу за межами театрального жартівника, персонажа по-за лаштунками, коли нема необхідності веселити публіку, а є можливість актора жити реальним життям, коли життя не може подобатись щодня. Арлекін у Мурера напружено думає, шукає втіхи, реальність постирала усмішки з його обличчя, він і помирає, як призабутий публікою і приятелями актор.

Артистична незакінченість притаманна малюнкам скульптора Мурера. Так, незвичним звертанням до композицій уславленого Мікеланджело да Караваджо став малюнок Мурера «Смерть Арлекіна», де повторена композиція уславленої картини Караваджо « Смерть Марії », але в інших реаліях (чи то театральних, чи то циркових). Арлекін — веселий і прудкий персонаж італійського театру. Але в композиції несподівано подана смерть жартівника, що б'є по свідомості сучасного глядача і навіює різні думки про скороминущість і театральної вистави, і про скороминущість людського життя.

У мистецтвіРедагувати

 
Ск. Йоган Йоахим Кендлер. «Арлекін та інші персонажі комедії дель арте», Майсенська порцеляна, бл. 1740 р.. Художній музе (Бірмінгем)
 
Містер Ельяр в ролі Арлекіна, гравюра, до 1839 р.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати