Вікіпедія

Royal Mail

національний оператор поштового зв'язку Великої Британії

Royal Mail (укр. Королівська Пошта) — національний оператор поштового зв'язку Великої Британії зі штаб-квартирою у Лондоні. Є Відкритою публічною компанією з обмеженою відповідальністю та перебуває у формальному підпорядкуванні Британського короля. Член Всесвітнього поштового союзу.

Royal Mail
Типбізнес[1]
поштовий оператор
підприємство і приватна компанія
Правова формаприватна компанія
Галузьпошта
Лістинг на біржіLSE: IDS
Засновано2001
Засновник(и)Генріх VIII
Штаб-квартираЛондон[2]
ПрезидентKeith Williamsd[3], Les Owend і Peter Longd[4][5]
Очільник(и)Rico Backd[6]
Власник(и)Schrodersd, Royal Mail Share Incentive Pland і Vesa Equity Investmentd
Холдингова компаніяInternational Distributions Servicesd
Дочірні компаніїParcelforced[7], General Logistics Systemsd[8] і Ecourierd[9]
royalmail.com
CMNS: Royal Mail у Вікісховищі

Материнська компанія «Royal Mail Group Limited» надає послуги під брендами дочірніх «Royal Mail» та «Parcelforce Worldwide». «General Logistics Systems», міжнародна логістична компанія, є дочірньою компанією «Royal Mail Group». На початку 2000-х років компанія надавала послуги під спільним брендом «Consignia».

Компанія надає послуги доставки пошти по всій Великій Британії та за її межами. Всі відправлення збираються через мережу поштових та посилочних скриньок або відбираються гуртом у підприємств, після чого транспортуються до сортувальних центрів компанії. Мережа скриньок «Royal Mail» представлена однотипними стовпоподібними червоними контейнерами, вперше представленими у 1852 році[10]. Доставка кореспонденції здійснюється щодня, крім неділі та державних свят за єдиним тарифом для всіх регіонів та типів населених пунктів. За концепцією «Royal Mail», будь-яке внутрішнє відправлення має прибути до адресата наступного дня[11].

Значну частину своєї історії «Royal Mail» була державною поштовою службою, що діяла як державний департамент або державна корпорація. Відповідно до Закону про поштові послуги 2011 року[12][13] більшість акцій «Royal Mail» у 2013 році були розміщені на Лондонській фондовій біржі. Спочатку Уряд Великої Британії залишив за собою 30% акцій компанії[14], але продав залишки акцій у 2015 році, скінчивши 499-річний період державної власности «Royal Mail»[15].

Історія

ред.
 
Кінна доставка пошти на маршруті Лаут — Лондон. Худ. Чарлз Купер Гендерсон, 1820
 
Доставка пошти в Единбурзі. Худ. Жак-Лоран Агас

У 1516 році король Генріх VIII заснував посаду «Поштового Містра»[16], яка у 1710 році перейменована на «Генерал-поштмейстера»[17].

У 1603 році Яків I видав акт про запровадження постійної королівської поштової доставки між Лондоном та Единбургом[18].

31 липня 1635 року Карл I встановив доступність королівських поштових послуг для широких мас, при цьому поштові витрати оплачував отримувач. При цьому організацією пошти займалося вузьке коло купців, яке фактично встановило власну монополію[19].

У 1640-х роках парламент виключив монополію купців та передав пошту під пряме підпорядкування королівського уряду[20][21].

У 1653 році, в часи протекторат Олівера Кромвеля, організацію пошти знову передано купцям[20]. 9 червня 1657 року другий парламент протекторату прийняв «Акт про врегулювання поштових відправлень в Англії, Шотландії та Ірландії», який створив одне монопольне поштове відомство на всю територію Співдружності[21][22]. Перший генерал-поштмейстер був призначений у 1661 році[23].

Після реставрації Стюартів у 1660 році, Карл II підписав указ про заснувавання Генерального поштового відомства[24].

У період з 1719 по 1763 рік Ральф Аллен, керівник поштового відомства в Баті, підписав ряд договорів з поштовими відділеннями про розвиток і розширення поштової мережі Великої Британії[25].

У 1784 році між Бристолем та Лондоном запроваджено доставку пошти кінними екіпажами. Перший поштовий поїзд розпочав курсувати у 1830 році на лінії Ліверпуль — Манчестер. У 1838 році запроваджено систему поштових переказів[26].

Перша реформа поштової галузі

ред.
 
Розпорядження «Post Office Regulations» про нововведення у поштовій службі згідно «Uniform Penny Post», 7 січня 1840

У грудні 1839 року Королівською поштою вперше розглянуто питання передоплати поштових послуг[27]. Вчитель та винахідник Роуленд Гілл запропонував ідею реформи поштової служби, зокрема у сфері оплати, де за послуги з доставки сплачував би відправник. Модель Гілла в подальшому використали поштові служби інших країн світу[28].

10 січня 1840 року введено в дію проєкт реформ поштової галузі «Uniform Penny Post», згідно якого відправник попередньо сплачував за єдиним тарифом за доставку у межах Великої Британії та Ірландії[29]. За кілька місяців було випущено першу в історії поштову марку, відому як «Чорний пенні», яка з 6 травня того ж року стала повноцінним платіжним засобом[30]. Інші нововведення включали у запровадженні продажу листівок, конвертів та інших поштових канцелярських товарів[31].

Оскільки Велика Британія стала першою країною, що випустила поштові марки[30], британські марки — єдині у світі, на яких не вказується назва країни випуску[32].

Наприкінці ХІХ ст. в Лондоні здійснювалося від 6 до 12 доставок пошти на день, що дозволяло клієнтам Королівської пошти обмінюватися кількома листами впродовж одного дня[33].

У 1870 році поштова служба розпочала надання телеграфних послуг[34].

У 1912 році засновано Національну телефонійну службу, підпорядковану Генеральному поштовому управлінні. У 1919 році здійснено першу міжнародну доставку авіапоштою. У 1927 році у Лондоні відкрито Поштове управління залізниці[35].

У 1941 році між Великою Британією та Єгиптом запущено регулярне поштове авіасполучення. Згодом польоти розширено на: Канаду (1941), Східну Африку (1941), Бірму (1942), Індію (1942), Південну Африку (1942), Австралію (1943), Нову Зеландію (1943), Цейлон (1944) та Італію (1944)[36].

Статутна корпорація

ред.
 
Едмонтонський поштамт, Лондон

Згідно Закону про пошту 1969 року Генеральне поштове управління було реорганізовано з державного департаменту на статутну корпорацію, відому просто як Поштове управління. Посада генерального поштмейстера скасована і замінена посадами голови та виконавчого директора[37].

У 1968 році ввдено двокласову поштову систему, за якою поштові послуги надавалися за першим та другим класом. Того року Поштове управління відкрило банк під назвою «National Giro Bank»[38].

У 1971 році поштова служба Великої Британії припинила діяльність на два місяці (від січня до березня) внаслідок національного поштового страйку[39].

Протягом 1959—1974 років впроваджувалася уніфікована система поштових індексів для Великої Британії та Північної Ірландії[40].

У 1988 році поштові працівники провели свій перший національний страйк.

У 1989 році «Royal Mail» заснувала компанію «Romec» (Royal Mail Engineering & Construction) для надання послуг з обслуговування об'єктів для свого бізнесу. 51% активів «Romec» належать «Royal Mail», арешта 49% — «Haden Building Management Ltd», яка була трансформована на «Balfour Beatty WorkPlace»[41].

У 1980 році «British Telecom» відокремлений від корпорації Поштового управління та у 1981 році перетворений на самостійну компанію. У 1990 році «Girobank» проданий «Alliance & Leicester», а «Royal Mail Parcels» перейменовано на «Parcelforce». Решта підрозділів продовжувала перебувати у державній власності. Однак у 1990-х роках президент Ради торгівлі Майкл Хезелтайн розпочав підготовку до можливоприватизації «Royal Mail», і у травні 1994 року була опублікована «Зелена книга про поштову реформу», у якій викладено різні варіанти приватизації. Однак ці ідеї виявились суперечливими і були виключені з виступу королеви 1994 року після ряду виступів консерваторів[42].

Реструктуризація

ред.
 
Mount Pleasant Mail Centre — найбільший сортувальний центр, Лондон

У 2000 році прийнято Закон про поштову службу, згідно якого Королівська пошта стала акціонерним товариством, де уряду належало 50 004 простих акцій плюс 1 спеціальна акція[43]. У 2001 році компанія перейменована на «Consignia plc»[44], однак вже наступного року перейменована на «Royal Mail Group plc.»[45].

У 1999 році «Royal Mail» запустила підрозділ електронної комерції «ViaCode Limited»[46], який був ліквідований у 2002 році[47].

В рамках Закону 2000 року уряд створив поштовий регулятор — Комісію з надання поштових послуг, відому як «Postcomm», що пропонувала приватним компаніям ліцензії на доставку пошти. У 2001 році створена Рада споживачів поштових послуг, відома як «Postwatch»[48].

У 2004 році скасовано другу щоденну доставку пошти[49]. Того ж року ліквідована мережа пересувних сортувальних відділень[50]. Наступного року «Royal Mail» підписала контракт з «GB Railfreight» на експлуатацію залізниці між Лондоном та Шотландією (нічне перевезення пошти без сортування у поїзді). Згодом запущено лінію Лондон — Ньюкасл[51].

1 січня 2006 року «Royal Mail» втратила свою 350-річну монополію і британський поштовий ринок став відкритим для конкуренції[52]. Конкурентам було дозволено відбирати та сортувати пошту і передавати її «Royal Mail» для доставки клієнту. «Royal Mail» представила пропорційне ціноутворення для внутрішньої пошти першого та другого класу, при чому враховується розмір та вага відправлень. Також запроваджено послугу поштової онлайноплати, що дозволяє клієнтам оплачувати поштові послуги в інтернеті[53].

У 2007 році компанія «Royal Mail Group plc» реорганізована на «Royal Mail Group Ltd» з незначною зміною юридичного статусу[54].

1 жовтня 2008 року «Postwatch» реорганізовано на «Consumer Focus»[55].

У 2008 році через постійне падіння обсягів пошти уряд доручив незалежну перевірку сектору поштових послуг. Рекомендації, опубліковані в «Hooper Review», змусили уряд частково приватизувати компанію, продавши міноритарний пакет акцій комерційному партнеру. Однак, незважаючи на законодавство про продаж[56].

6 грудня 2010 року ряд платних послуг, включно з «Admail» та обслуговування поштових скриньок, були вилучені зі Схеми внутрішньої пошти (ILPS) та стали доступними за контрактом підрядника[57].

Приватизація

ред.

До 31 грудня 2012 року здійснено адаптацію поштового ринку Великої Британії для конкурентських засад[58][59]. На основі доопрацьованого проєкту приватизації «Royal Mail» уряд прийняв Закон про поштову службу 2011 року, який дозволяв приватизувати до 90% компанії, решта 10% акцій передати співробітникам «Royal Mail»[60].

У рамках виконання Закону, 1 жовтня 2011 року «Postcomm» реорганізована в «Ofcom», яка 27 березня 2012 року представила новий спрощений набір положень про поштові послуги[61]. 31 березня 2012 року уряд взяв на себе історичні активи та зобов'язання пенсійної системи «Royal Mail». 1 квітня 2012 року «Post Office Ltd» стало незалежним від «Royal Mail Group» і було реорганізоване у дочірню компанію «Royal Mail Holdings»[62] з окремим керівництвом та радою директорів[63]. Між двома компаніями було підписано 10-річну міжвідомчу угоду, що дозволила поштовим відділенням продовжувати реалізовувати марки та обробляти відправлення для «Royal Mail»[64]. Закон також містив можливість для «Post Office Ltd» стати партнером у майбутньому[12].

У липні 2013 року оголошено про те, що акції «Royal Mail» будуть розміщені на Лондонській фондовій біржі та відтверджено те, що співробітники компанії матимуть право на безкоштовні акції[65].

Заявки на купівлю акцій для представників громадськості були відкриті 27 вересня 2013 року[66] напередодні дебюту компанії на Лондонській фондовій біржі 15 жовтня 2013 року. Очікувалося, що уряд збереже від 37,8% до 49,9% акцій компанії[67]. Звіт від 10 жовтня 2013 року показав, що до уряду надійшло близько 700 000 заявок, що в семеро перевищує загальнодоступні активи[68].

Умовна торгівля акціями розпочалася 11 жовтня 2013 року до повного лістингу 15 жовтня 2013 року[69]. 52,2% «Royal Mail» продано інвесторам, при цьому 10% акцій передано працівникам безкоштовно. Через високий попит на акції, додатково 7,8% було продано через угоду про надмірний розподіл 8 листопада 2013. Це залишило уряду 30% акцій «Royal Mail» та 1,98 млрд фунтів від продажу акцій[70].

Після приватизації

ред.

Ціни акцій зросли на 38% у перший день умовних торгів, що призвело до звинувачень у недооцінці компанії[69]. За шість місяців ринкова вартість стала на 58% вищою від вартості продажу і досягла максимуму до 87%[71].

У 2014 році Лондонська асамблея проголосувала за перегляд ренаціоналізації «Royal Mail»[72][73].

4 червня 2015 року оголошено, що уряд продасть свої 30% акцій[74]. 11 червня 2015 року 15% акцій згодом було продано інвесторам, ще 1% передали працівникам компанії[75]. 12 жовтня 2015 року продано ще 13% акцій, а ще 1% було передано працівникам. Загалом уряд зібрав 3,3 млрд фунтів від повної приватизації «Royal Mail»[15].

На 13 січня 2020 року акції «Royal Mail» торгувалися нижче вартості випуску[76].

Діяльність

ред.

Вся пошта, яку обробляє Королівська пошта, маркується як перший (традиційно червоні марки) або другий класи (сині марки) і відповідно визначається пріоритетами доставки. Концепція передбачає доставку 93% відправлень першого класу вже наступного робочого дня та доставку 98,5% другого класу впродовж трьох робочих днів[77].

Сортувальні центри

ред.
 
North West Midlands Mail Centre
 
Southampton Mail Centre

«Royal Mail» оперує мережею з 37 поштових центрів (станом на 2019 рік)[78]. Кожен з центрів обслуговує велику географічно визначену територію Великої Британії та разом вони утворюють магістральну мережу операцій з обробки та доставки пошти. Пошта відбирається та доставляється до одного з поштових центрів. Після обміну між центрами пошта пересилається до одного з 1 356 відділень, звідки здійснюється кінцева доставка[79].

У рамках процесу сортування пошта відбирається зі стовпових скриньок, поштових відділень та доставляється до місцевого поштового центру. Процес розділений на дві частини. Вхідне сортування визначає пошту для доставки в межах географічного району, що покривається поштовим центром, яка залишається у центрі, та пошту, призначену для інших поштових центрів, яку відправляють магістральними маршрутами доставки. Вхідне сортування здійснюється щодо відправлень, отриманих з інших центрів, та визначає адресат-відділення доставки у межах покриття центром[79].

Станом на червень 2016 року компанія експлуатувала 38 сортувальних центрів за поштовими регіонами[80]:

Кількість сортувальних центрів зменшується у рамках Програми раціоналізації поштової служби. У 2008 році працювало 69 поштових центрів, а в 2010 році — 64. Планувалося, що близько половини з них будуть закриті до 2016 року[81].

Інтегрована обробка пошти

ред.

Інтегрована обробка пошти — метод, який «Royal Mail» використовує для сортування пошти перед доставкою і впроваджує його з 1999 року[82]. Система працює за рахунок автоматичного оптичного розпізнавання поштових треккодів. Вбудовані поштові процесори сканують передню і задню сторони відправлення та перетворюють адреси в машиночитаний код. Літери отримують флюоресцентний помаранчевий штрихкод, у якому зашифрована адреса[83][84]

Автоматизовані сортувальні лінії

ред.

«Royal Mail» експлуатує 66 автоматизованих сортувальних ліній (ILSM), що були встановлені у середині 1980-х — на початку 1990-х років для підвищення швидкості та ефективності сортування і доставки пошти. Кожна з них обробляє понад 36 000 предметів на годину[85].

Регіональні розподільчі центри

ред.

Станом на 2020 рік по всій країні функціонує 7 регіональних центрів розподілу пошти, які відповідають за обробку великих попередньо відсортованих відправлень від бізнес-клієнтів[86]:

  • Шотландський розподільчий центр (Вішо)
  • Розповсюджувальний центр Princess Royal (Лондон)
  • Національний розподільчий центр (Нортгемптон)
  • Південно-західний розподільчий центр (Брістоль)
  • Північно-західний розподільчий центр (Воррінгтон)
  • Йоркширський розподільчий центр (Нормантон)
  • Центр розповсюдження Північної Ірландії (Ньютаунабі).
 
Heathrow Worldwide Distribution Centre — центр обробки міжнародної пошти

Міжнародна пошта

ред.

«Royal Mail» оперує міжнародним центром сортування пошти у Ленглі, Беркшир, поблизу аеропорту «Гітроу», відомий як «Heathrow Worldwide Distribution Centre», де здійснюється обробка всієї міжнародної авіапошти, що прибуває і відбуває із Великої Британії[87].

Транспорт

ред.

«Royal Mail» забезпечує листонош спеціальними вантажними велосипедами (зі стійкою та кошиком, вбудованими у раму), які з 1971 року для компанії виробляє «Pashley Cycles». З 2000 року списані велосипеди для доставки відправляються до Африки благодійною організацією Re~Cycle. До 2004 року до Африки відправлено понад 8000 велосипедія[88]. У 2009 році компанія «Royal Mail» оголосила, що поступово відмовлятиметься від велосипедів, замінюючи їх на візки та фургони, однак продовжуватимуть користуватися велосипедами на окремих сільських маршрутах і повнавідмова від велосипедів не планується[89].

Окрім автотранспортних засобів, «Royal Mail» для перевезення пошти використовує поїзди, морські судна та літаки[90]. Транспортним хабом компанії є аеропорт Східного Мідландса. «Royal Mail» має партнерський контракт з авіакомпанією «Titan Airways», в рамках якого здійснюється нічна доставки пошти[91] and the type was withdrawn by Titan Airways in November 2013.[92].

Всі судна Британського флоту цивільного та військового флоту з префіксом «RMS» були на службі Королівської пошти і здійснювали міжнародні перевезення пошти морем[93].

  •  
    Фургон для місцевої доставки між відділеннями
  •  
    RMS Queen Mary 2 — нині єдине судно зі статусом корабля Королівської пошти
  •  
    Поштовий поїзд
  •  
    Листоноша з велосипедом

Трудові ресурси

ред.

Станом на 2019 рік у «Royal Mail» працювало близько 162 000 штатних поштових службовців, з них 143 000 різного роду працівники та 90 000 — листоноші[94]. Сезонні 18 000 працівників працюють у період з листопада по грудень[95].

У 2011 році «Royal Mail» створила власне агентство «Angard Staffing Solutions» для рекрутації тимчасових працівників[96][97].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б GRID Release 2017-05-22 — 2017-05-22 — 2017. — doi:10.6084/M9.FIGSHARE.5032286
  2. ↑ https://www.royalmailgroup.com/en
  3. ↑ https://www.royalmailgroup.com/en/about-us/management-and-committees/royal-mail-group-board/
  4. ↑ https://web.archive.org/web/20170201115806/http://www.royalmailgroup.com/about-us/management-and-committees/royal-mail-plc-board
  5. ↑ https://www.theguardian.com/business/2018/sep/19/royal-mail-chair-resigns-amid-boardroom-turmoil
  6. ↑ https://www.telegraph.co.uk/business/2020/05/15/royal-mail-boss-rico-back-exits-less-two-years/
  7. ↑ http://www.parcelforce.com/about-parcelforce-worldwide
  8. ↑ https://gls-group.com/GROUP/en/about-us/our-story
  9. ↑ https://www.crunchbase.com/acquisition/royal-mail-acquires-ecourier--e23de962
  10. ↑ Royal Mail Post Boxes: A Joint Policy Statement by Royal Mail and Historic England. Historic England. с. 4. Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 2 жовтня 2020.
  11. ↑ 1st Class mail. Royal Mail. 2013. Архів оригіналу за 25 грудня 2014. Процитовано 15 жовтня 2013.
  12. ↑ а б Royal Mail privatisation bill unveiled by Vince Cable. BBC News Online. British Broadcasting Corporation. 13 жовтня 2010. Архів оригіналу за 16 February 2019. Процитовано 25 травня 2011.
  13. ↑ Postal Services Bill 2010–11. Parliament UK. Архів оригіналу за 14 жовтня 2011. Процитовано 25 травня 2011.
  14. ↑ Royal Mail Rise 'As Expected', Say Ministers. Sky News. 25 листопада 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 11 лютого 2014.
  15. ↑ а б Royal Mail: Final stake sale raises £591m. BBC News. 13 жовтня 2015. Архів оригіналу за 27 серпня 2019. Процитовано 15 жовтня 2015.
  16. ↑ A brief timeline of the Royal Mail. Архів оригіналу за 6 серпня 2014. Процитовано 1 серпня 2014.
  17. ↑ Annie Muriel Chambers, A Constitutional History of England, vol. 1 (New York: Macmillan, 1909), p. 131
  18. ↑ Twitter's float reminds us why we must privatise the Royal Mail. City.am. 13 вересня 2013. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013. [Архівовано 2013-10-18 у Wayback Machine.]
  19. ↑ Lewins, W (1865). Her Majesty's Mail. London: Sampson, London. p. 38.
  20. ↑ а б   Hamilton, John Andrew (1893). Prideaux, Sir Edmund. У Lee, Sidney (ред.). Dictionary of National Biography. Т. 36. London: Smith, Elder & Co. с. 350, 351. {{cite encyclopedia}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  21. ↑ а б How, James S. (2003). Epistolary spaces: English letter-writing from the foundation of the Post Office to Richardson's Clarissa (вид. illustrated). Ashgate Publishing, Ltd. с. 11, 12. ISBN 978-0-7546-0354-2.
  22. ↑ Great Britain. Parliament. House of Commons (1844). Documents relating to the Office of Postmaster, &c., delivered in by Mr. Reeve, from the Council-office, &c. – From the register of the Council of State. House of Commons papers. Т. 14. HMSO. с. 28.
  23. ↑ British Stamps. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
  24. ↑ Allan, Marshall (2003). Intelligence and Espionage in the Reign of Charles II, 1660–1685. Cambridge, UK: Cambridge University Press. с. 79. ISBN 0-521-43180-8.
  25. ↑ Smith, D. J. (2004). Discovering horse-drawn vehicles. Princes Risborough: Shire Publications. с. 52. ISBN 0-7478-0208-4.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  26. ↑ Post Office Money Order: A. Scott of Bootle to Peter Hodgson Esq, Whitehaven, 1841. Victorian Web. Архів оригіналу за 14 вересня 2020. Процитовано 15 жовтня 2013.
  27. ↑ Hill, Rowland (1840). On the Effect of the New Postal Arrangements upon the Number of Letters. Journal of the Statistical Society of London. London: Statistical Society (Great Britain). 3: 102. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 23 листопада 2009.
  28. ↑ BBC World Service - 50 Things That Made the Modern Economy, Postage stamp. Bbc.co.uk. Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 23 травня 2020.
  29. ↑ Third Report of the Postmaster General on the Post Office. London: HMSO. 1857. с. 41. Архів оригіналу за 24 травня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  30. ↑ а б Osmańczyk, Edmund Jan; Mango, Anthony (2003). Encyclopedia of the United Nations and International Agreements: Third Edition Volume: N to S. Taylor & Francis. с. 2179. Архів оригіналу за 21 травня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  31. ↑ Mulready stationery: Lettersheets and envelopes. The Queen's Own: Stamps That Changed the World. National Postal Museum. Архів оригіналу за 29 березня 2012. Процитовано 25 вересня 2006.
  32. ↑ Petersen, Bruce (16 травня 2006). Philately: Countries: Great Britain. National Postal Museum. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 3 вересня 2012.
  33. ↑ Murray's Handbook to London As It Is. Victorian London – Communications – Post – Delivery Times and Postal Regulations. 1879. Архів оригіналу за 24 грудня 2008. Процитовано 3 грудня 2008.
  34. ↑ Telegram messengers. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013. [Архівовано 2013-10-15 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Subterranean city: beneath the streets of London. Antony Clayton. 2000
  36. ↑ Airgraph. Архів оригіналу за 6 листопада 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
  37. ↑ 40th Anniversary of the Post Office Act 1969. The British Postal Museum & Archive. 5 жовтня 2009. Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 20 червня 2011.
  38. ↑ GIRO. National Archives. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
  39. ↑ 1971: "Post strike ends with pay deal" (bbc.co.uk). BBC News. 30 жовтня 1970. Архів оригіналу за 7 березня 2008. Процитовано 12 вересня 2010.
  40. ↑ Modern postcodes are 50 years old. BBC. 2 жовтня 2009. Процитовано 15 жовтня 2013.
  41. ↑ Romec Cleaning Services Investigation uncovers Endemic Safety failures. CWU. 28 серпня 2006. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 15 жовтня 2013. [Архівовано 2013-11-04 у Wayback Machine.]
  42. ↑ Tory rebels thwart Royal Mail sell-off. Independent. 3 листопада 1994. Архів оригіналу за 11 листопада 2012. Процитовано 23 червня 2011.
  43. ↑ Legislation concerning the Royal Mail company. National Archives. 2009. Архів оригіналу за 3 липня 2009. Процитовано 26 серпня 2013. [Архівовано 2009-07-03 у UK Government Web Archive]
  44. ↑ UK Post Office name change. BBC News. 9 січня 2001. Архів оригіналу за 6 серпня 2017. Процитовано 26 серпня 2013.
  45. ↑ Fagan, Mary (9 червня 2002). Consignia name lost in post as Royal Mail returns. The Telegraph. Архів оригіналу за 4 листопада 2013. Процитовано 26 серпня 2013.
  46. ↑ Sci/Tech: Royal Mail posts e-commerce first. BBC. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 березня 2018.
  47. ↑ Royal Mail pulls plug on ViaCode digital certificate. The Register. 29 травня 2002. Архів оригіналу за 10 серпня 2017. Процитовано 17 березня 2018.
  48. ↑ Where do missing letters go?. BBC News. 20 березня 2001. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 26 серпня 2013.
  49. ↑ Second post to be ditched. BBC News. 26 лютого 2002. Процитовано 26 серпня 2013.
  50. ↑ End of line for mail trains. BBC News. 10 січня 2004. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 13 травня 2009.
  51. ↑ Blake, Heidi (10 червня 2010). The Royal Mail: a history of the British postal service. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 22 вересня 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.
  52. ↑ Royal Mail loses postal monopoly. BBC News. 18 лютого 2005. Архів оригіналу за 12 лютого 2010. Процитовано 17 квітня 2010.
  53. ↑ Online postage service launched. BBC News. 19 вересня 2006. Архів оригіналу за 13 грудня 2007. Процитовано 26 серпня 2013.
  54. ↑ Sunday postal collections ended. BBC News. 27 жовтня 2007. Архів оригіналу за 17 лютого 2009. Процитовано 13 травня 2009.
  55. ↑ Merged consumer body begins work. BBC News. 1 жовтня 2008. Архів оригіналу за 4 жовтня 2008. Процитовано 26 серпня 2013.
  56. ↑ Sparrow, Andrew (5 травня 2009). Brown will back down over Royal Mail privatisation, predicts Labour rebel. The Guardian. Архів оригіналу за 21 травня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  57. ↑ Waples, Mark (6 вересня 2010). Changes to the Inland Letter Post and Inland Parcel Post Schemes (PDF). Royal Mail. Архів оригіналу (PDF) за 25 січня 2013. Процитовано 18 листопада 2013. [Архівовано 2013-01-25 у Wayback Machine.]
  58. ↑ The Establishment of an Internal Postal Market. Europa (web portal). 7 лютого 1994. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 7 червня 2015.
  59. ↑ TNT Post UK Limited: Response to Consultation End-to-end competition in the postal sector: Draft guidance on Ofcom’s approach (PDF). Ofcom. 8 січня 2013. Архів оригіналу (PDF) за 24 лютого 2015. Процитовано 7 червня 2015. [Архівовано 2015-02-24 у Wayback Machine.]
  60. ↑ Postal Services Act 2011. Legislation.gov.uk. 13 червня 2011. Архів оригіналу за 22 червня 2011. Процитовано 23 червня 2011.
  61. ↑ Securing the Universal Postal Service – Decision on the new regulatory framework. Ofcom. 27 березня 2012. Архів оригіналу за 6 квітня 2012. Процитовано 4 квітня 2012. [Архівовано 2012-04-06 у Wayback Machine.]
  62. ↑ Ensuring the future of the universal postal service and Post Office network services. Gov.uk. 10 липня 2012. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 26 серпня 2013.
  63. ↑ Post Office Limited [Архівовано 21 серпня 2012 у Wayback Machine.] Department of Business, Innovation and Skills. Retrieved 8 December 2012
  64. ↑ Hope, Christopher (24 січня 2012). Fear of mass post office closures averted as Royal Mail agrees 10-year lifeline. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 28 вересня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  65. ↑ Jennifer Rankin (10 липня 2013). Royal Mail privatisation will not affect postal delivery – Vince Cable. The Guardian. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 11 липня 2013.
  66. ↑ Peston, Robert (27 вересня 2013). Royal Mail sold today. BBC News. Архів оригіналу за 1 жовтня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
  67. ↑ Royal Mail shares to be sold before possible strikes. BBC News. 27 жовтня 2013. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
  68. ↑ Rupert Neate (10 жовтня 2013). Royal Mail sale: 700,000 apply for shares. The Guardian. Архів оригіналу за 9 жовтня 2013. Процитовано 10 жовтня 2013.
  69. ↑ а б Royal Mail shares jump sharply on market debut. BBC News. 11 жовтня 2013. Архів оригіналу за 11 жовтня 2013. Процитовано 11 жовтня 2013.
  70. ↑ Privatisation of Royal Mail plc (PDF). Процитовано 11 лютого 2014.
  71. ↑ Vince Cable defends Royal Mail sale price to MPs. BBC News. 29 квітня 2014. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 13 липня 2014.
  72. ↑ Postal Services Across London. London.gov.uk. 16 липня 2014. Архів оригіналу за 3 July 2015. Процитовано 7 червня 2015. [Архівовано 2015-07-03 у Wayback Machine.]
  73. ↑ Conrad Landin (18 липня 2014). London Assembly calls for Royal Mail renationalisation. Morning Star. Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 7 червня 2015.
  74. ↑ George Osborne announces Royal Mail stake sale. BBC News. Архів оригіналу за 7 червня 2015. Процитовано 6 червня 2015.
  75. ↑ Government sells 15% of Royal Mail at £5 a share. Guardian. 11 червня 2015. Архів оригіналу за 9 жовтня 2015. Процитовано 15 жовтня 2015.
  76. ↑ ROYAL MAIL PLC ORD 1P (RMG.L) Stock Price, Quote, History & News. finance.yahoo.com. Архів оригіналу за 21 травня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
  77. ↑ Royal Mail exceeds quality of service targets. Parcel and Post Technology. 27 серпня 2019. Архів оригіналу за 22 вересня 2020. Процитовано 3 жовтня 2020.
  78. ↑ Full Year 2018-19 Results and Strategy Presentation (PDF). royalmailgroup.com/en/investors/full-year-results-2018-19/. Архів оригіналу (PDF) за 24 серпня 2019. Процитовано 24 серпня 2019.
  79. ↑ а б The Communications Market 2012 (PDF). Stakeholders.ofcom.org.uk. Архів оригіналу (PDF) за 9 вересня 2016. Процитовано 21 січня 2016. [Архівовано 2016-09-09 у Wayback Machine.]
  80. ↑ Current Mail Centre Addresses (PDF). Royal Mail. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 17 березня 2018.
  81. ↑ Royal Mail set to cut 1,700 jobs. 21 березня 2011. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 3 жовтня 2020 — через www.bbc.co.uk.
  82. ↑ Samuels, Mark (27 лютого 2004). Sorted: Royal Mail's wonder hub. Computing (англ.). Архів оригіналу за 19 серпня 2019. Процитовано 23 січня 2018.
  83. ↑ Mail Technology: Evolution to E-Revolution. John Wiley & Sons. 2001. ISBN 9781860583278.
  84. ↑ Integrated Mail Processing. Royal Mail E-learning Guide. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.
  85. ↑ Intelligent letter sorting machines (ILSMs). 500 Years of Royal Mail (англ.). Royal Mail Group. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018. [Архівовано 2018-01-24 у Wayback Machine.]
  86. ↑ Royal Mail Technical. Royal Mail Technical. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 19 квітня 2020.
  87. ↑ Cost of hi-tech mail office 'out of control'. The Guardian. 21 травня 2003. Архів оригіналу за 18 березня 2018. Процитовано 17 березня 2018.
  88. ↑ Royal Mail swaps bikes for guns. BBC News. 30 грудня 2004. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 1 жовтня 2013.
  89. ↑ Leach, Ben (23 серпня 2009). Royal Mail to phase out cycling postmen. The Telegraph. Архів оригіналу за 27 жовтня 2013. Процитовано 18 листопада 2013.
  90. ↑ Royal Mail. East Midlands Airport. 2013. Архів оригіналу за 8 вересня 2013. Процитовано 18 листопада 2013.
  91. ↑ Royal Mail Operation Extension. Titan Airways. 17 червня 2013. Архів оригіналу за 13 липня 2015. Процитовано 17 листопада 2013.
  92. ↑ End of the BAe Era. Titan Airways. 18 листопада 2013. Архів оригіналу за 6 грудня 2013. Процитовано 18 листопада 2013.
  93. ↑ 40-year-old Ship Makes Last Trip; Empress of Australia, Luxury Liner and Troop Carrier, on Way to Scrap Heap," New York Times. 1 May 1952.
  94. ↑ Annual Report and Financial Statements 2018-19 (PDF). Royal Mail. Архів оригіналу (PDF) за 16 червня 2019. Процитовано 27 липня 2019.
  95. ↑ 110,000 seek Christmas post jobs, Wales Online, 16 November 2011 (published in Western Mail 17 November 2011). Retrieved 24 November 2011.
  96. ↑ Royal Mail Christmas temporary staff complain of lack of pay | Recruiter. www.recruiter.co.uk (англ.). Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 3 жовтня 2020.
  97. ↑ D'Arcy, Scott (2 січня 2012). Unpaid Christmas temps hit out at Royal Mail. Swindon Advertiser. Архів оригіналу за 6 листопада 2013. Процитовано 2 жовтня 2013.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Royal_Mail&oldid=44024705