Відкрити головне меню

«Queen II» (укр. «Королева II») — другий студійний альбом британського рок-гурту «Queen». Альбом був записаний на «Trident Studios» і «Langham 1 Studios» в Лондоні з лютого по серпень 1973 року спільно зі співпродюсерами Роєм Томасом Бейкером і Робіном Джеффрі Кейблом та інженером Майком Стоуном. Він був випущений опівночі 8 березня 1974 року лейблом «EMI Records» у Великій Британії і лейблом «Elektra Records» в США.

Queen IIM:
Queen II.png
Студійний альбом
Виконавець Queen
Дата випуску 8 березня 1974
Велика Британія
4 квітня 1974
США
Записаний серпень 1973 – лютий 1974
(«Trident Studios», Лондон)
Жанр хард-рок[1]
прогресивний рок
хеві-метал[2]
глем-рок[3][4]
Тривалість 40 хв 42 секунд
Мова англійська
Лейбл EMI
Elektra
Продюсер Рой Томас Бейкер
Робін Джеффрі Кейбл
Queen
Хронологія Queen
Попередній
←
Queen
(1973)
Sheer Heart Attack
(1974)
Наступний
→
Сингли з Queen II
  1. «Seven Seas of Rhye»
    Випущений: 23 лютого 1974

Описаний як «можливо, найважчий альбом „Queen“», «Queen II» відрізняється поєднанням важкого рок-звучання з відчутним арт-роком.[2] «Зала слави рок-н-ролу» назвала альбом «стовпом грандіозного, агресивного хард-року».[5][1] «Queen II» не є концептуальним альбомом, він являє собою колекцію пісень на вільну тематику.[6] Дві сторони оригінального LP були позначені як «Біла строна» і «Чорна сторона» (замість звичайних сторін «A» і «B»), з відповідними фотографіями гурту, одягнених у біле або чорне по обидві сторони обкладинки платівки. На «Білій стороні» містяться пісні на більш «емоційні» теми, а «Чорна сторона» майже повністю пов'язана з фентезі, часто на доволі «темні» теми. Фотографія обкладинки альбому, створена Міком Роком, часто використовувалася гуртом протягом усієї кар'єри, включаючи музичні кліпи до пісень «Bohemian Rhapsody» (1975) і «One Vision» (1985).

Випущений під спочатку змішані відгуки критиків, «Queen II» залишається одним з найменш відомих альбомів гурту. Проте, альбом зберіг культ після свого випуску, отримавши похвалу критиків, фанатів, і колег-музикантів, таких як Ексл Роуз, Стів Вай і Біллі Корган.[2][7] Він є першим альбомом, який містить елементи фірмового звучання гурту у виді багатошарового накладення, вокальних гармоній та різноманітних музичних стилів.[2][8]

Передумови і записРедагувати

«„Led Zeppelin“ та „The Who“ мабуть у „Queen II“ десь є, бо вони були серед наших улюблених гуртів, але що ми намагалися робити інакше від них обох [це] накладене шарами звучання. „The Who“ мав відкритий звук акустичної гітари... а основою нашого звучання радше був гітарний овердрайв... А ще я хотів побудувати текстуру навколо основних ліній мелодії. Ми намагалися підняти студійну техніку на нову висоту для рок-гуртів – це було наче усі наші бажання сповнились, бо при роботі над першим альбомом у нас не було такої можливості»

Браян Мей про «Queen II» та звучання гурту[9]

Гурт «Queen», який виконав свій перший концерт в липні 1970 року, не міг завершити свій однойменний дебютний альбом «Queen» до січня 1973 року. Потім, через проблеми з менеджментом, альбом не випускався до 13 липня 1973 року, всього за кілька тижнів до початку запису альбому «Queen II». На той час гурт створив інший, більш складний музичний матеріал, але вирішив почекати, щоб записати його, поки у них не з'явилося більше свободи і досвіду для праці в студії. Композиції «Father To Son», «Ogre Battle», «White Queen (As It Began)» і «Procession» вперше з'явилися у 1972 році. Пісня «Seven Seas of Rhye» датувалася 1969 роком, вона була частиною репертуару гурту «Wreckage», до якого раніше входив Фредді Мерк'юрі. Пісня «See What a Fool I've Been», яка вийшла на Б-стороні синглу «Seven Seas of Rhye» походила з репертуару гурту «Smile». Пісня «Stone Cold Crazy» також була створена Мерк'юрі під час його перебування в гурті «Wreckage», вона входила до сет-листу гурту на протязі кількох років, але її випуск був відкладений, вона вийшла у переробленому варіанті у третьому альбомі гурту, «Sheer Heart Attack». Також, під час сесій альбому «Queen II», проводилися репетиції пісні «The Prophet's Song», але пісня не була завершена до випуску четвертого альбому, «A Night at the Opera».[10]

«Queen» наполягали на тому, щоб «Trident Studios» дозволили їм записуватися в звичайний час, а не під час простою студії, як це було під час запису їхнього першого альбому. Гурт звернувся до Девіда Бові з проханням щоб він взяв на себе їхнє продюсування, але він відмовився, тому що тоді записував альбом «Pin Ups» і працював над піснями для альбому «Diamond Dogs».[10] Робіна Джеффрі Кейбла, з яким Мерк'юрі працював під час сесій запису пісні «I Can Hear Music», попросили спродюсувати пісні «Nevermore» і «Funny How Love Is», а також співпрацювати з Роєм Томасом Бейкером в амбітній композиції «March of the Black Queen».

Після комерційного провалу синглу «Keep Yourself Alive» з першого альбому, «Queen» вирішили, що їм потрібен сингл, який не буде тривати «занадто багато часу» (тобто без тривалого гітарного вступу). Пісня «Seven Seas Of Rhye» була записана гуртом з особливим наміром зробити її провідним синглом альбому, метою якого було привернення уваги людей.

ПісніРедагувати

ОглядРедагувати

Музика альбому «Queen II» відноситься до арт-року, хард-року, глем-року і хеві-металу.[2][1][3][4] «Біла» сторона дуже різноманітна: чотири з п'яти композицій були написані Браяном Меєм, одна з яких інструментальна. Фредді Мерк'юрі співає дві пісні, Мей співає одну, а Роджер Тейлор співає заключний трек, єдину композицію в альбомі. Джон Дікон грав на акустичній гітарі у пісні «Father to Son» на додаток до звичайної гри на бас-гітарі. Мерк'юрі склав і заспівав всі шість пісень на «Чорній» стороні.

«Біла» сторонаРедагувати

Procession

«Procession» — це коротка інструментальна п'єса (похоронна хода), виконана Браяном Меєм з багатошаровим гітарним звучанням. Він записав її, зігравши частини, що перекривають одна одну, на гітарі «Red Special» через спеціальний підсилювач Джона Дікона (підсилювач «Deacy»). Роджер Тейлор також зробив свій внесок в цей інструментал, використовуючи тільки педаль басового барабана.

Father to Son

«Father to Son» була написана Меєм, вона містить секції хеві-металу, а також тиху фортепіанну частину у його виконанні. Як і попередня пісня, «Father to Son» має частину Мея з багатошаровою гітарною грою, яку він грає через підсилювач «Deacy Amp». У пісні представлений батько, який розмовляє або думає про свого сина. «Queen» додали «Father to Son» до списку своїх живих виступів відразу і широко виконували її під час гастролів, у 1975 році пісня була відкинена зі списку пісень (хоча її було виконано кілька разів у 1976 році). Пісня охоплює два октавних діапазони: Фредді Мерк'юрі (Соль (мала октава)-Ля (перша октава)), Тейлор (Соль (перша октава)-Ля (друга октава)).

White Queen (As It Began)

Докладніше: White Queen (As It Began)

Ця пісня, була написана Меєм у 1968 році, вона відрізняється контрастними акустичними і хеві-метал-секціями. Мей пояснював, що він задумав ідею цієї пісні, читаючи «Білу богиню» Роберта Грейвса. Пісня мала також особисте значення для Мея; його натхненням стала студентка, яку він обожнював, що на його думку відповідала ідеї про «досконалу жінку».[6] У пізніших інтерв'ю він говорив: «Пам'ятаю, що був по вуха закоханий у цю дівчину з біологічного факультету, і ніколи навіть з нею не розмовляв... мене підбурили запросити цю дівчину на побачення, і вона стала другом на все життя, дуже дивно...».[11] Пісня представлена грою Мея на його акустичній гітарі «Hairfred». У гітарі матеріал струнотримача Мей замінив на тверду деревину. Він відточував дерев'яний струнотримач до тих пір, поки він не став такої ж висоти, як і лади. Струни акуратно лежали на ладах, таким чином гітара почала видавати ефект «гудіння» ситари.[12]

«White Queen» регулярно виконувалася в період з 1974 по 1977 рік, а потім у 1978 році була виконана в Лондоні. Жива версія пісні зазвичай включала тривалу інструментальну перерву, яка не була частиною або опущена в альбомній версії. Пісня також виконувалася на «BBC» в квітні 1974 року. Це виконання було схоже на концертну версію пісні через те, що у альбомній версії було відсутнє піаніно.

Some Day One Day

Докладніше: Some Day One Day

Це перша пісня, у якій лише Мей співав головний вокал. У цій пісні Мей грає на акустичній та електро- гітарах, а в останньому гітарному соло (під час згасання мелодії) з'являються три соло-гітари. Такий вид складної гітарної композиції був характерним для Мея, однак, зазвичай, у нього були гітарні гармонії, але в цьому випадку всі гітари грають різні партії.

The Loser in the End

Пісня «The Loser in the End» стала єдиним внеском Роджера Тейлора до альбому, як автора пісень і головного вокаліста.[13] Оригінальні рукописні тексти пісні, які були майже знищені у 2004 році, є найстарішим прикладом рукописних текстів в архіві «Queen».

«Чорна» сторонаРедагувати

Ogre Battle

Докладніше: Ogre Battle

Фредді Мерк'юрі написав «Ogre Battle» на гітарі (як це було підтверджено Меєм в декількох інтерв'ю) у 1971 році, вона була однією з найперших у списку пісень «Queen», незважаючи на те, що вона залишалася незаписаною до сесій альбому «Queen II».[14] Гурт не хотів записувати її для першого альбому, а волів почекати, доки в них не буде більше свободи для праці у студії, і вони змогли б записати її як слід.

Крики огрів в середині пісні — виконує Мерк'юрі, а високі вокальні гармонії в кінці приспівного гуку — співає Тейлор. Як видно з заголовку, пісня розповідає історію битви між ограми, а також містить гітарні соло Мея та звукові ефекти, які імітують звучання битви. Початок пісні являє собою повторення у зворотному порядку її закінчення.

Пісня є однією з «найважчих» творів «Queen». Гітарний риф разом з ударними Тейлора надає їй «трешеве» звучання. Пісня була фаворитом на концертах, востаннє її зіграли у 1977 році під час «News of the World Tour» у Півничній Америці. Вона виконувалася на кожному концерті.

Існує інша версія «Ogre Battle», записана в грудні 1973 року для програми «BBC Radio 1» «Sound of the 70s». Ця версія починається відразу з гітарного риффу (без будь-якого тривалого вступу), не маєючи ніяких звукових ефектів, на відміну від альбомної версії, і звучить набагато менш «відшліфованою». Відредагована версія запису для «BBC» була випущена на ацетатній платівці, можливо, для випуску як другий сингл альбому.[15] Інші джерела стверджують, що пісня «The Fairy Feller's Master-Stroke» також розглядався для випуску у вигляді другого синглу.

The Fairy Feller's Master-Stroke

 
Картина «Майстерний удар казкового лісоруба» Річарда Дадда

Мерк'юрі був натхненний для написання «The Fairy Feller's Master-Stroke» після того, як побачив картину Річарда Дадда «Майстерний удар казкового лісоруба», яка знаходилася у Лондоні в галерії Тейт. Пісня, як і більшість композицій альбому, містить середньовічні фентезійні тексти і прямо посилається на персонажів картини, детально описаних у картині Дадда і у супутньому його вірші «Усунення картини і її предмета, що називається „Майстерний удар казкового лісоруба“», таких як Королева Меб, Візник Вілл, Обірванець й інші. За словами Тейлора, використання слова «quaere» в ліриці (у рядку, що повторюється, «What a quaere guy») не має відношення до сексуальної орієнтації Мерк'юрі.

На деяких ринках альбом включав відкидну обкладинку з репродукцією картини. Англійський письменник-фантаст Ніл Ґейман написав про картину і альбом в своєму блозі такі слова:

«Розум каже мені, що я вперше зіткнувся з самою картиною, загадково названої „Майстерний удар казкового лісоруба“, відтвореної, в значній мірі в натуральну величину, на відкидній обкладинці альбому „Queen“, у віці чотирнадцяти років або близько того, і це не справило на мене ніякого враження. Це одно з дивацтв. Ви повинні побачити це у плоті, намальвану на полотні, справжню річ, яка висить, в основному, коли вона не подорожує, в кімнаті прерафаелітів в галереї Тейт, недоречної серед великих золотих рамок. Рафаелітські красуні, всі вони набагато більш великі і хитрі, ніж скромний двір фей, які прогулюються по ромашках, щоб стати реальністю. І коли ви побачите це, кілька речей стануть очевидними; деякі відразу, деякі в кінцевому підсумку»[16]

Очевидно, всякий раз, коли у «Queen» був вільний час, Мерк'юрі тягнув до галереї Тейт, де картина була і залишається сьогодні. Ґейман написав більш довге есе про картину для видання «Intelligent Life».

Студійний запис мав складне аранжування, де Мерк'юрі грав не тільки на фортепіано, але і на клавесині, а Рой Томас Бейкер на кастаньєтах. Тейлор назвав цю пісню «Queen» «найбільшим стерео експериментом», посилаючись на використання панорамування в міксі.

Пісня була виконана всього кілька разів під час «Queen II Tour». До 2014 року важалося, що не існує живого запису пісні, коли вона була випущена на відео «Live at the Rainbow '74».

Nevermore

Докладніше: Nevermore (пісня)

Попередній трек закінчується трьохчастинною вокальною гармонією з Меєм, Мерк'юрі і Тейлором, яка вливається в гру Мерк'юрі на фортепіано. Ця ж гра на фортепіано відкриває цей трек, створюючи попурі із «Ogre Battle», «The Fairy Feller's Master-Stroke» і поточного треку. Всі вокальні партії були виконані Мерк'юрі, який також додав гру на фортепіанно з ефектом «кола». Багато хто вважав, що ці ефекти були створені на синтезаторах, але, насправді, вони були створені невідомим, який смикав струни фортепіано, поки Мерк'юрі грав ноти. «Nevermore» є короткою баладою, написаною Мерк'юрі про почуття після страждання.

The March of the Black Queen

Докладніше: The March of the Black Queen

У 1974 році в інтерв'ю «Melody Maker» Мерк'юрі, який працював над піснею ще до того, як «Queen» сформувалися, сказав: «ця пісня забрала в мене купу часу, поки я її закінчив. Я хотів віддати їй все, працював з повною самовіддачею…».[17] Цю багатогранну композицію, другу за довжиною (6:34) серед пісень гурту, Мерк'юрі написав на піаніно, вона є одною із двох пісень (іншою є «Bohemian Rhapsody») гурту «Queen», які містять поліритмію/поліметр (два різних музичних розміри одночасно, 8/8 та 12/8) і спрощену поліритмію наприкінці пришвидшеної секції, яка дуже рідко зустрічається у поп-музиці. Головний вокал охоплює дві з половиною октави (Соль великої октави — До другої октави).

Незважаючи на те, що пісня ніколи не була випущена як сингл, вона залишається фаворитом серед шанувальників «Queen», а Мей розглядає її як попередника «Bohemian Rhapsody», заявляючи, що «Ви повинні мати на увазі, що ми вже створили „My Fairy King“ у першому альбомі, і ми створили „The March of the Black Queen“ у другому альбомі, так що ми були в гармонії з екскурсіями Фредді в дивні місця, і це було те, що нам дійсно сподобалося».[18] Тейлор згадував в інтерв'ю 1977 року: «Стрічка стала прозорою, правда… це був 16-трековий… Стрічка так багато разів проходила (через записуючу) головку, що накладений на неї оксид стерся» (цей анекдот пізніше помилково приписали сеансам запису «Bohemian Rhapsody»).[17]

Вся композиція була занадто складною, аби виконувати її на концертах, проте пришвидшена секція із рядками «My life is in your hands, I'll foe and I'll fie…» і так далі, інколи включалася до живого попурі із вокалом Мерк'юрі та Тейлора в 1970-х роках.[19][20][21] Вступну гру на піаніно було виконано наживо лише один раз на сцені «Providence Civic Center» 14 листопада 1978 року (що скоріш за все було відповіддю на викрики фанів із вимогою виконати цю пісню на початку концерту). Тоді гурт виконав лише вступ пісні, який швидко перейшов у «Bohemian Rhapsody». Це також стало останнім разом, коли гурт виконав трек із альбому «Queen II» наживо аж поки вони не почали виконувати оновлену версію «Seven Seas of Rhye» у 1984 році під час турне «The Works Tour».

Пісня плавно переходить в наступну композицію «Funny How Love Is». Вона закінчується із наростаючою прогресією нот, яка досягає кульмінації у перших секундах наступного треку.

Funny How Love Is

Пісня «Funny How Love Is» була створена у студії. Мерк'юрі написав її і награв на піаніно, поки Робін Джеффрі Кейбл займався продюсуванням. В композиції використовується техніка «стіни звуків». Пісня написана у ключі До, і розпочинається із акорду Мі мінору«The March of the Black Queen») і закінчується акордом До. Пісня жодного разу не виконувалася наживо, значною мірою через те, що вона вимагала від Мерк'юрі виконання високих нот.

Seven Seas of Rhye

Докладніше: Seven Seas of Rhye

Мерк'юрі почав писати «Seven Seas Of Rhye» у 1969 році, коли він був з гуртом «Wreckage». Зрештою він закінчив пісню за допомогою Браяна Мея. У документальному фільмі «Queen: Days Of Our Lives» Мей згадував: «Я, ймовірно, ніколи не говорив про це раніше, але я пам'ятаю, що „Seven Seas Of Rhye“ — це була ідея Фредді. Він мав чудову ідею з рифом на фортепіано, а весь перехід, я вважаю, створив я. Так що ми безумовно працювали над нею разом. Але коли справа дійшла до виходу альбому, Фредді сказав: „Я написав це“. І ми всі сказали: „Добре“. (Сміється) Тому що це не здавалося чимось особливим. Але Фредді сказав: „Знаєш, я написав слова, і це була моя ідея, так що це моя пісня“. Неписаний закон вказував, що пісня зараховувалася тій людині, яка принесла пісню, і гроші за те, що написала цю пісню. Набагато пізніше, в історії „Queen“, ми усвідомили цей факт».

Як і багато інших пісень з альбому «Queen», «Queen II» та «Sheer Heart Attack», ця пісня оповідала про казковий світ з королівством Рай. «Це справді вигадка», — сказав Мерк'юрі Тому Брауну в інтерв'ю 1977 року, — «це витвір вашої фантазії».[22] Фраза «Seven Seas of Rhye» також згадується в іншій пісні «Queen», «Lily of the Valley» з альбому «Sheer Heart Attack»; в ліриці «Посланник з Семи морів полетів/Щоб сказати королю Раю, що він втратив свій трон».

Коротка інструментальна версія «Seven Seas of Rhye» була включена як вступ до першого альбому гурту з наміром розпочати наступний альбом з її повною версією.[23] Аналогічна ідея виникла зі старою британською піснею у стилі мюзик-холу «I Do Like To Be Beside the Seaside», яка співається в кінці «Seven Seas of Rhye» і насвистується під час вступу до третього альбому гурту «Sheer Heart Attack». Британський підприємець Кен Тесті який співпрацював з гуртом, згадував: «Я приєднався до репризи в кінці „Seven Seas of Rhye“. Як і Пет Макконнелл і вся наша компанія. Я пам'ятаю дуже багато реверберацій, і Браяна граючого у ній на стилофоні, вона була створена за один день, ми всі були повністю п'яні тоді».[24]

«Seven Seas of Rhye» відрізняється характерним арпеджованим фортепіанним вступом. У записі альбому «Queen II» арпеджіо грають обома руками, на октаву одна від одної, в той час як на скороченому записі альбому «Queen» і в більшості живих виступів Мерк'юрі грав більш просту версію цих арпеджіо однією рукою. Тематика пісні також з'явилася наприкінці композиції «It's a Beautiful Day» (реприза) в альбомі «Made in Heaven» 1995 року.

«Seven Seas of Rhye» була випущена як сингл раніше, ніж планувалося через випадковість. У лютому 1974 року Девід Бові не зміг з'явитися на музичне телешоу «Top of the Tops», щоб виконати пісню «Rebel Rebel», і він терміново потрібен був замінений іншими музикантами. В результаті на шоу були заброньовані «Queen», які виконали під фонограму «Seven Seas of Rhye». Потім лейбл «EMI» поспішив випустити сингл 23 лютого, всього через п'ять днів після того, як відбулася поява гурту на телебаченні. Це був перший сингл гурту, який досяг 10 місця в британських чартах. Пісня стала однією з найулюбленіших для гурту під час живих виступів.[25]

Обкладинка і упаковкаРедагувати

 
Натхнення для обкладинки з'явилося з цього зображення Марлен Дітріх з фільму «Шанхайський експрес»

Для створення зображення конверту альбому був найнятий рок-фотограф Мік Рок.[26] За словами Рока, гурт найняв його, бо вони хотіли «прищепити трішки [фірменної] декадентської гламурної чутливості», яку вони бачили в його роботі з іншими артистами, такими як Девід Бові, Іггі Поп та Лу Рід. За словами Рока, гурт прагнув заполонити зображенням конверту увагу, особливо тому, що перший альбом не зміг цього зробити. «Вони збагнули, що схопивши погляд людини, можна добитися, щоб вона зацікавилась музикою».[27]

У побаженнях гурту щодо фотографії, які почув Рок, фігурувала «чорно-біла» тема альбому.[28] В результаті, конверт альбому містив фотографію, зроблену Роком, на якій, як розповідає відеокасета «„Queen“ стоять, утворюючи ромб, зі схиленими назад головами як статуї з острова Пасхи» на чорному тлі.[27] Описуючи це як «щось на кшталт відштовухування від старої фотографії Марлен Дітріх», фотограф почерпнув натхнення для конверту зі світлини акторки з фільму «Шанхайський експрес» 1932 року.[29][27] «І, звісно, ніколи не було нічого гламурнішого, ніж божественна міс Дітріх», жартував Рок.[28] Гурт ледь не видхілив фото, вважаючи його надто претензійним. «Це було одним з тих спалахів натхнення, які іноді трапляються», — пояснив Рок. «Було відчуття, що [повторення пози Дітріх] може бути претензійним», але Рок переконав гурт у зворотному.[10] «Конверт зображав їх типу набагато більшими цабе, ніж вони тоді були, але це було правдивим відображенням їхньої музики».[27] Рок казав: «Для Фредді це слово не мало сенсу – "Чи кльово це?" – тільки бурмотав він. То були дні андрогінності, і Фредді був готовий неслабо просувати її». Згодом, Фредді додав: «Жодного особливого значення в цьому нема, але нам такі речі дуже подобалися, й наші костюми того часу досконало відображали це».[10] Зображення було повторно використано «Queen» для музичного відео їх синглу «Bohemian Rhapsody» 1975 року і «One Vision» (1985).

Реліз і відгуки критикиРедагувати

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic      [30]
Chicago Tribune     [31]
Creem C−[32]
Encyclopedia of Popular Music      [33]
Pitchfork Media 7.9/10[7]
PopMatters 7/10[34]
Q      [35]
Record Collector      [35]
Rolling Stone      [36]
The Rolling Stone Album Guide      [37]
«Зважаючи на нападки, яких ми останнім часом зазнавали, дивуюся, що новий альбом пішов так добре. Гадаю, суть в тому, що публіці гурт подобається... ми стільки намучилися з тим альбомом, можливо аж надто, але, закінчивши, ми направду почувались гордими. Одразу ж він отримав справді погану критику, тож я взяв його додому, щоб ще раз послухати й подумав: "Боже, вони праві?" Але послухавши знову через кілька тижнів — і мені все ще подобається. Думаю, альбом чудовий. Ми за нього триматимемося»

Рождер Тейлор про реакцію критики на «Queen II»[38]

Після завершення праці над альбомом в кінці серпня 1973 року «Queen» відразу додали «Ogre Battle», «Procession» і «Father to Son» до списку пісень своїх живих виступів. Однак лейбл «Trident» знову затримував реліз альбому, тому що перший альбом «Queen» був тільки що випущений у Великій Британії і ще не був випущений в США. Іншими проблемами, пов'язаними з випуском альбому, були: заходи з енергозбереження, запроваджувані під час нафтової кризи 1973 року, відстрочили його виробництво на кілька місяців, а потім, коли його випустили, Джон Дікон був вказаний у конверті як «Диякон Джон», і гурт наполягав на тому, що це потрібно виправити.[39]

Реакція тогочасної музичної критики на «Queen II» була змішаною. Журнал «Disc» писав: «Матеріал, виконання, запис і навіть художнє оформлення дуже високого рівня».[3] «NME» висловив думку, що запис показав «усю силу й весь драйв гурту, його талант до написання пісень та усі якості, що роблять його унікальним», тоді як «Sounds» писав: «Цей альбом просто названий „Queen II“ захопив „Queen“ у найкращу годину».[3] «Rolling Stone», що розхвалив першу платівку гурту, дав альбому дві з половиною зірочки з п'яти. Тоді, коли журнал не мав особливого ентузіазму щодо «Чорної сторони», «Білій стороні» він аплодував, написавши, що в ній є «рятівна благодать вчасно виконаних й добре підібраних потужних акордів та кілька доволі гарненьких мелодій».[36]

«Melody Maker» не знайшов, чим похвалити запис, написавши: «Кажуть, що „Queen“ мають певний успіх у Штатах, але наразі незрозуміло, чи буде в них тут прорив. Якщо вони проб'ються, то мені доведеться з'їсти капелюха або щось у тому дусі. Можливо вони надто стараються, нема глибини звуку й почуття».[3] «Record Mirror» теж альбом не сподобався: «Оце воно, мішура глем-року. Слабенько й надмірно продуковано, якщо цей гурт найкраща наша надія на майбутнє, то ми чинимо самовбивство рок-н-ролу».[3] Роберт Крістгау у статті журналу «Creem» зневажливо обізвав альбом «примхивоїдна, роялоїдна, важкоїдна андроїдна пустота».[40]

«Queen II» потрапив до британських магазинів 8 березня 1974 року. Альбом мав успіх у Великій Британії, досягнувши п'ятої позиції. Він досяг 49 позиції в США, перевершивши дебютний альбом гурту — «Queen», який досяг максимальної 83 позиції. Сингл від «Queen II», «Seven Seas of Rhye» (випущений в лютому 1974 року) досяг максимальної 10 позиції в «UK Singles Chart», що дало гурту перший чартовий хіт.

Оцінка і впливРедагувати

Наприкінці 1974 року, публіка була в захваті від «Queen II».[3] Платівка також була класифікованою журналом «Disc» як п'ятий найкращий альбом року.[41] Хоча альбом залишається одним із найменш відомих творів гурту, з тих пір він зберіг культ, і останнім часом цитується цілою низкою музичних публікацій, колег-артистів та фанатів, як одна з найкращих робіт «Queen II». У 1987 році «Post-Tribune» поставили «Queen II» на 9-е місце в статті під назвою «Альбоми, що мали б бути в колекції кожного, але не є».[42] У рейтингу «Toп-1000 альбомів всіх часів» «Книги рекордів Гіннеса», 1994 року видання, «Queen II» посів 202 позицію найкращих рок- і поп-альбомів усіх часів.[43] У 2003 році журнал «Q» включив «Queen II» в список 50-ти маловідомих альбомів, рекомендованих журналом, на додаток до опитування «50 найкращих британських альбомів всіх часів».[44] У 2005 році читачі журналу «Kerrang!», проголосувавши, помістили «Queen II» на 72 позицію найкращих британських рок-альбомів.[45] У 2006 році альбом був представлений в журналах «Classic Rock» і «Metal Hammer» у рейтингу «200 найкращих альбомів 70-х», він був включений разом з альбомом «Sheer Heart Attack» до одних з 20-ти найкращих альбомів 1974 року.[46] У 2008 році «IGN Music» назвав «Queen II» одним із «10 класичних альбомів глем-року», пишучи: «„Queen“ дав глему масштабніший, більш гімновий звук у цьому іскристому опусі. Разом із недооціненими клавішними Фредді Мерк'юрі, дзвінка провідна партія Браяна Мея та свіжі рифи, що створили тло для пісень, були жорстко енергійними й елегантними водночас».[4] У 2010 році «Queen II» посів 60-ту позицію у рейтингу журналу «Mojo» «Найкращих альбомів, випущених коли-небудь на лейблі „Elektra Records“».[47] Поряд із альбомами «Sheer Heart Attack» та «A Night at the Opera» «Queen II» фігурує в книзі «1001 альбом, які ви повинні послухати перш, ніж помрете», де його описують як «виразно темний альбом», що відобразив їхню різноманітність і контрастував із пізнішими «дорогими гімнами на вдоволення стадіону».[48]

Сайт «AllMusic» оцінив запис 4 з 5 зірок та повідомивши: «„Queen“ тут скручені, напружені, порочні, виставляють властиве їм відчуття драми, і це дає „Queen II“ справжню силу в музиці разом із дійсною згуртованістю». В огляді розглядається важкість альбому та стверджується: «це не є таким фантастичним відчуттям, як „Genesis“ чи „Uriah Heep“», а також робиться висновок: «„Queen II“ — це один з найулюбленіших альбомів їхніх щирих фанів».[2] Сайт «Pitchfork» оцінив альбом на 7,8 з 10, написавши «Запаморочливий, надмірний, неприборканий, „Queen II“ — це незламний фаворит фанів, і навряд чи найбільш недооцінений альбом гурту».[7] У 2009 році «Quietus» опублікував статтю, яка підкреслює «менш знаний блиск» «Queen», який співпав з виходом компіляції «Absolute Greatest», та описує «Queen II» як «абсолютної винятковості альбом», який містить два з найкращих записи гурту: «Ogre Battle» та «Father to Son».[49]

«Я не думаю, що насправді достатньо сказано про блиск гри на гітарі Браяна Мея в тому сенсі, що вона затьмарена самою музикою. Альбом „Queen II“ був одним з тих ключових моментів, які просто прибили мене до стіни»

Стів Вай[50]

Написавши для видання «Classic Rock» у 2016 році, журналіст Малколм Дом помістив «Queen II» на шосте місце серед найкращих альбомів гурту. Він писав: «Стилістично тут не було нічого, що не було б на першокласному дебюті, ви можете почути, як гурт бореться з традиційними проблемами "важкого другого альбому". „Queen II“ ознаменував собою кінець першого етапу кар'єри гурту. Вони просунули свої рокові та металеві коріння так далеко, як тільки могли, і явно збиралися зістрибнути з поїзду і розширити свої горизонти. Ймовірно, саме з цієї причини в альбомі не вистачало блиску і присмаку „Queen“ і сміливості подальшого „Sheer Heart Attack“».[5]

Підтримка від молодших артистів познайомила з альбомом нове покоління фанів. В інтерв'ю журналу «Rolling Stone» 1989 року, соліст гурту «Guns N' Roses» Ексл Роуз сказав про альбом: «У „Queen“ є мій улюблений: „Queen II“. Коли б не вийшов їхній новий запис, з усіма тими різновидами музики в ньому, спочатку мені подобається та пісня чи ця пісня. Але за деякий час слухаючи його, мій розум відкривається для стількох різних стилей. Я дійсно вдячний їм за це. Це щось, чого я б завжди хотів досягнути».[51] Лідер гурту «The Smashing Pumpkins» Біллі Корган у інтерв'ю виданню «Melody Maker» у серпні 1993 року про «записи, які змінили його життя», заявив: «Я працював у музичному магазині, де в нас було багато старих платівок, і я знайшов „Queen II“, напевне, їх найменш популярний альбом. Він настільки вищий за все, так багато вокальних та гітарних перевантажень — повний перебор „Queen“. Я був у захваті. Я був у захопленні від крутих, чудернацьких, двозначних пісень про сексуальність Фредді та від того, як він зсувається від важких до красивих балад».[52]

Оцінки гуртомРедагувати

(Про ідею «Білої» та «Чорної» сторони) «Гмм.. це була ідея, яку ми тоді розвивали... жодного особливого сенсу вона не має. Але речі такого типу нас захоплювали... наші тогочасні костюми відображають це абсолютно» — Фредді Мерк'юрі[53]
«Найважливіше для мене було те, що альбом „Queen II“ потрапив у чарти — це було особливо приємно, бо перший альбом пішов не дуже. Приємно бачити, що твою роботу визнають, хоча зазвичай я не дуже переживаю. Роджер цією стороною справ турбується більше» — Джон Дікон[54]
«Це тоді ми вперше влізли в продюсування, і нас абсолютно занесло» — Роджер Тейлор[55]
«Я ненавидів назву другого альбому, „Queen II“, вона була настільки непривабливою» — Роджер Тейлор[56]
«Коли вийшов „Queen II“, він не всім припав до душі. Чимало людей думало, що ми закинули рок-музику. Говорили: "Чому ви не граєте такі речі як „Liar“ або „Keep Yourself Alive“?" А ми могли сказати лише — послухайте ще раз, воно там, але воно все шарами, це новий підхід. Тепер люди кажуть: "Чому ви не граєте як „Queen II“". Так думають багато наших близьких фанів, і мені той альбом усе ще дуже подобається. Він не досконалий, має недоліки молодості й зловживання молодості, але, гадаю, то був наш найбільший крок із усіх» — Браян Мей[57]

Перевидання 2011 рокуРедагувати

8 листопада 2010 року звукозаписна компанія «Universal Music» оголосила про випуск ремастованого і розширеного перевидання альбому, випущеного в травні 2011 року. Це було як частина нової угоди між «Queen» і «Universal Music», що означало, що асоціація «Queen» з «EMI Records» закінчилася через майже 40 років. Всі студійні альбоми «Queen» були ремастовані і перевидані у 2011 році.

ТурРедагувати

Докладніше: Queen II Tour

Список композиційРедагувати

LP

«Біла сторона» (сторона «А»)
# НазваАвтор(и)Вокал Тривалість
1. «Procession»  Браян Мейінструментал 1:12
2. «Father to Son»  Браян МейФредді Мерк'юрі 6:14
3. «White Queen (As It Began)»  Браян МейФредді Мерк'юрі 4:34
4. «Some Day One Day»  Браян МейБраян Мей 4:23
5. «The Loser in the End»  Роджер ТейлорРоджер Тейлор 4:02
«Чорна сторона» (сторона «Б»)
# НазваАвтор(и)Вокал Тривалість
1. «Ogre Battle»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 4:10
2. «The Fairy Feller's Master-Stroke»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 2:40
3. «Nevermore»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 1:15
4. «The March of the Black Queen»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі і Роджер Тейлор 6:33
5. «Funny How Love Is»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 2:50
6. «Seven Seas of Rhye»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 2:50

Учасники записуРедагувати

  • Фредді Мерк'юрі – головний вокал (2, 3, 6-11), бек-вокал (2-4, 6-11), піаніно (2, 7-11), клавесин (7)
  • Браян Мей – електрогітара (всі, крім 8), бек-вокал (2, 4, 6-11), акустична гітара (2-5, 10), головний вокал (4), дзвіночки (9), піаніно (2)
  • Роджер Тейлор – ударні (всі, крім 8), бек-вокал (2, 4-11), головний вокал (5), додатковий вокал (9), гонг (6), марімба (5)
  • Джон Дікон – бас-гітара (всі, крім 1), акустична гітара (2)

Додатковий персонал

"... і ніхто не грав на синтезаторі .... знову"

ЧартиРедагувати

Чарт (1974) Позиція
Канадський чарт альбомів 40[59]
Норвезький чарт альбомів 19[60]
Британський чарт альбомів 5[61]
США (Billboard 200) 49[62]

СертифікаціїРедагувати

Країна Сертифікація Продано
Польща (ZPAV)
Перевидання альбому лейблом «Agora SA» 2009 року
Платина 20.000
США (RIAA) Золото 500.000
Велика Британія (BPI) Золото 100.000

ДжерелаРедагувати

  1. а б в Queen Biography. Rock and Roll Hall of Fame. Процитовано 16 жовтня 2015. «Their massively overdubbed second album, Queen II (1974), exploited cutting-edge studio technology and remains a pillar of grandiose, assaultive hard rock» 
  2. а б в г д е Erlewine, Stephen Thomas. Queen II. AllMusic. Процитовано 16 жовтня 2015. «This hits like heavy metal but has an art-rock sensibility through and through» 
  3. а б в г д е ж Gunn, Jacky; Jenkins, Jim. Queen. As It Began. London: Sidgwick & Jackson. 1992. pp. 75–77. ISBN 0-283-06052-2.
  4. а б в Hall, Russell. "10 Classic Glam Rock Albums Архівовано 24 вересня 2008 у Wayback Machine.". IGN. 20 вересня 2008. Процитовано 16 січня 2010.
  5. а б Dome, Malcolm (29 August 2016). Queen albums ranked from worst to best. Louder. Процитовано 6 January 2019. 
  6. а б Georg Purvis (2011). Queen: Complete Works. Titan Books Ltd. ISBN 978-0857685513. 
  7. а б в Leone, Dominique. Queen reviews. Pitchfork. 24 March 2011. Retrieved 14 December 2011.
  8. Queen: First Five Albums Reissued – 14 March Queen Online. 14 серпня 2011
  9. Mark Hodkinson (2004) Queen: The Early Years Omnibus Press, 2004. 28 серпня 2011
  10. а б в г Georg Purvis. "Queen: The Complete Works." Titan Books. ISBN 9781789090499
  11. Brian May Documentary 2012. Процитовано 2014-03-19. 
  12. Guitar Player magazine US Jan 83. www.brianmay.com. 
  13. Kearns, Gareth. "The Vindication of Roger Taylor". We Are Cult
  14. e.g., Guitar World, жовтнь 1998.
  15. «Ogre Battle» youtube.com Процитовано 14 квітня 2019
  16. Gaiman, Neil (Липень–серпень 2013). Neil Gaiman's Fantasy Painting. Intelligent Life. Процитовано 10 грудня 2018. 
  17. а б Phil Chapman. The Dead Straight Guide to Queen. This Day in Music Books.
  18. Brain May Discusses Queen's Greatest Moments. Guitar World. Процитовано 18 лютого 2018. 
  19. Queen live on tour: Sheer Heart Attack: Setlist Queen Concerts. 1 вересня 2011
  20. Queen live on tour: A Night At The Opera: Setlist Queen Concerts. 1 вересня 2011
  21. Queen live on tour: Summer 1976 :Setlist Queen Concerts. 1 вересня 2011
  22. Queen on Air, 1977: https://www.youtube.com/watch?time_continue=12&v=UMU8jbho5rQ
  23. Queen on Air, 1977: https://www.youtube.com/watch?time_continue=12&v=UMU8jbho5rQ
  24. Jackson, Laura (2007). Brian May: The Definitive Biography. London: Hachette Digital.
  25. Roberts, David (2006). British Hit Singles & Albums. London: Guinness World Records Limited
  26. Pryor, Fiona (10 травня 2007). Photographer lives the Rock dream. BBC News. Процитовано 27 серпня 2011. 
  27. а б в г Hamrogue, Sasha; Bottomley, C. "Mick Rock: Shooting Up Архівовано 8 серпня 2007 у Wayback Machine.". VH1. 22 липня 2004. Процитовано 8 лютого 2010.
  28. а б IOANNIS "Classic Rock Art – Queen II Архівовано 18 червень 2018 у Wayback Machine.". IOANNIS – More than meets the I. Dangerous Age Graphics. May 2008. Процитовано 8 лютого 2010.
  29. Mick Rock still behind the lens Архівовано 13 лютого 2010 у Wayback Machine.". Photo Box. Box Network Ltd. Процитовано 8 лютого 2010.
  30. QUEEN II. allmusic.com. Процитовано 17 травня 2015.  (англ.)
  31. Kot, Greg (19 April 1992). An 18-record, 80 Million-copy Odyssey. Chicago Tribune. Процитовано 19 April 2016. 
  32. QUEEN II. robertchristgau.com. Процитовано 17 травня 2015.  (англ.)
  33. Larkin, Colin (2011). Encyclopedia of Popular Music (вид. 5th). Omnibus Press. с. 2248. ISBN 0857125958. 
  34. Ramirez, AJ (8 June 2011). In the Lap of the Gods: The First Five Queen Albums. PopMatters. Архів оригіналу за 26 November 2013. Процитовано 19 April 2016. 
  35. а б Queen II CD Album. CD Universe. Процитовано 19 April 2016. 
  36. а б Barnes, Ken. «Queen II review». Rolling Stone. 20 June 1974. Retrieved on 16 January 2010.
  37. DeCurtis, Anthony; Henke, James; George-Warren, Holly, ред. (1992). The Rolling Stone Album Guide (вид. 3rd). Random House. с. 570. ISBN 0679737294. 
  38. Roger Taylor, Queen Street interview (archived at queenonline.com) Архівовано 11 листопада 2009 у Wayback Machine.
  39. Queen Biography for 1974. Архів оригіналу за 28 травень 2016. Процитовано 7 жовтня 2014. 
  40. Christgau, Robert (Жовтень 1974). The Christgau Consumer Guide. Creem. Процитовано 19 липня 2013. 
  41. Disc, end-of-year list, грудень 1974
  42. "Closet classics: Albums tuned out by the public". Post-Tribune. 3 липня 1987. Процитовано 28 серпня 2010. Excerpt Архівовано 4 листопад 2012 у Wayback Machine. at HighBeam Research (registration required for complete article).
  43. Guinness: All-time top 1000 albums. 1994. Archived at rocklistmusic.co.uk
  44. Q, "The 50 Best British Albums Ever", липень 2003 (list archived at www.muzieklijstjes.nl)
  45. The 100 Best British Rock Albums Ever!. Kerrang!. 19 лютого 2005. Archived at rocklistmusic.co.uk
  46. Classic Rock/Metal Hammer, "The 200 Greatest Albums of the 70s", березень 2006
  47. The 60 Greatest Elektra Albums. Mojo. Листопад 2010. Archived at rocklistmusic.co.uk
  48. Rocklist.net...Steve Parker...1001 Albums... www.rocklistmusic.co.uk. Процитовано 31 березня 2018. 
  49. The Quietus: Queen: The Gems Beyond The Gilded Headgear Of The Greatest Hits. The Quietus. Процитовано 7 жовтня 2014. 
  50. Steve Vai Interview Queen Online. Процитовано 19 серпня 2011
  51. James, Del. "The Rolling Stone Interview: Axl Rose (Part I)". Rolling Stone. 10 серпня 1989.
  52. "Billy Corgan of Smashing Pumpkins talks about the records that changed his life". Melody Maker. 14 серпня 1993.
  53. «Conecte». qliverecordings. Процитовано 18 червня 2018
  54. Music Star 24 серпня 1974. Процитовано 7 жовтня 2014. 
  55. Queen: Days of Our Lives documentary part I. youtube.com. Процитовано 31 березня 2018. 
  56. Record Mirror 24 травня 1975. Процитовано 7 жовтня 2014. 
  57. Studio Collection: Album Quotes From Box Set Book. queenonline.com. 6 серпня 2015. Архів оригіналу за 10 серпня 2015. Процитовано 2 квітня 2018. 
  58. Queen II: Additional Musicians Архівовано 27 лютий 2014 у Wayback Machine.. Queen Songs. Процитовано 18 липня 2012
  59. Queen II Архівовано 2 лютий 2017 у Wayback Machine. collectionscanada.gc.ca. 14 серпня 2011
  60. Queen II Архівовано 2011-07-21 у Wayback Machine. norwegiancharts.com. 14 серпня 2011
  61. Queen - full Official Chart History - Official Charts Company. www.officialcharts.com. Процитовано 31 березня 2018. 
  62. Queen – Billboard Allmusic. 14 серпня 2011

ПосиланняРедагувати