Відкрити головне меню

Халеп'я

село в Обухівському районі Київської області (Україна)

Ха́леп'я — село в Україні, Київська область, Обухівський район. Адміністративний центр Халеп'янської сільської ради. Розташоване на правому березі Дніпра, біля Канівського водосховища, між селами Трипілля і Витачів, на автошляху Р19. На території села виявлені поселення Трипільської та Черняхівської культур. Вперше згадується в джерелах під 1093 роком як руське городище Халеп, що було зруйноване монголами (1239). Під сучасною назвою відоме з 1508 року як поселення Київського воєводства. З 1656 року було власністю православних київських митрополитів. Фортифікаційні укріплення тут зберігалися до кінця XVII століття. Від 1787 року — казенне село у складі Російської імперії. Під час українських визвольних змагань (19171919) було одним з осередків отамана Зеленого. Сильно постраждало під час Голодомору (19321933) та Другої світової війни (19411943). Основа економіки — сільське господарство, вирощування зернових та кормових культур. У селі діють 5 крамниць роздрібної торгівлі, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, школа, клуб, цегельний завод. Працюють два музеї присвячені поету Івану Франку та археологу Вікентію Хвойці. Найдавніша пам'ятка — православна церква Вознесіння (1797). Площа — 22 км². Населення — 878 осіб (на 2001)[2]. День села — 1 червня.

село Халеп'я
Halepya gerb.gif
Герб Халеп'я
Khalepia Stella.JPG
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Обухівський район
Рада/громада Халеп'янська сільська рада
Код КОАТУУ 3223188401
Облікова картка Халеп'я 
Основні дані
Перша згадка 1093[2] рік
Колишня назва Халеп
Населення 750 (2010)[1] осіб
Територія 28,2 км²[1]
Площа 22[2] км²
Густота населення 39,91[2] осіб/км²
Поштовий індекс 08741[2][3]
Телефонний код +380 4572[2]
Катойконіми халеп'яни
День села 1 червня
Географічні дані
Географічні координати 50°06′09″ пн. ш. 30°49′13″ сх. д. / 50.10250° пн. ш. 30.82028° сх. д. / 50.10250; 30.82028Координати: 50°06′09″ пн. ш. 30°49′13″ сх. д. / 50.10250° пн. ш. 30.82028° сх. д. / 50.10250; 30.82028
Середня висота
над рівнем моря
112[4] м
Водойми річки Дніпро[2], Бобриця, Сквирівка
Найближча залізнична станція Щербанівка
Місцева влада
Адреса ради 08741, Київська обл., Обухівський район, с. Халеп'я, вул. Вознесенська, 67, тел. 3-02-15[2]
Сільський голова Домбровська Галина Андріївна
Карта
Халеп'я. Карта розташування: Україна
Халеп'я
Халеп'я
Халеп'я. Карта розташування: Київська область
Халеп'я
Халеп'я

Халеп'я у Вікісховищі?

Зміст

НазваРедагувати

Назва села Халеп'я походить від давньоруського городища Халеп, яке існувало з XI сторіччя[5]. Натомість, ще в XIX столітті вважалося, що воно походить від слова «холоп»[6].

За контраверсійним припущенням мовознавця Костянтина Тищенка назва «Халеп» може бути іранського походження[7], а також спізвучна з мадярським словом угор. kelepce, «пастка».[8]

ГеографіяРедагувати

Халеп'я розташоване на підвищеній слабонахиленій розчленованій горбисто-хвилястій моренно-водно-льодовиковій рівнині правого берега Дніпра (Київська височинна область).[9] Основна частина села займає підвищення (висоти від 120–160 м над рівнем моря) між долинами маленьких річок Бобриця і Сквирівка (Сквировка, Сквира).[10] При поглибленні русла Дніпра біля села в кінці 1960-х років було виявлено залишки плейстоценових тварин (мамонта, коня, зубра) віком 15-30 тисяч років.[11]

Більшість земель Халеп'я належать до сільськогосподарських: з 282,7 га таких 234,5 га, 25,7 га знаходяться під забудовою, до лісових територій належить 15 га.[1]

Ґрунти на території села переважно чорноземи опідзолені, суглинкові.[1] Родючість ґрунтів середня.[12] На території села знаходиться Халеп'янське родовище цегельних глин, що станом на 2001 рік активно розроблялося.[13] Село багате на ґрунтові води, проте вони суттєво забруднені хімічними речовинами, що використовуються в сільському господарстві. Так, дослідження середнього вмісту нітратів у воді колодязів села протягом 1990—2000 років виявило зростання цього показника з 219 до 500 мг/л (при нормі у 45 мг/л). Пік забруднення у 522 мг/л виявлений у 1999 році, а в окремих колодязях вміст нітратів досягав 1350 мг/л.[14]

Вітри переважають західні та південно-західні. Середня температура січня -6 °C, середня температура липня +19 °C.[15]

Клімат Халеп'я
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2,4 −1 4,2 13,8 20,7 24,0 25,3 24,5 19,3 12,5 4,8 −0,3 12,1
Середня температура, °C −5,2 −4,1 −0,7 9,1 15,5 18,8 20,1 19,2 14,3 8,4 2,2 −2,1 8,1
Середній мінімум, °C −7,9 −7,1 −2,7 4,4 10,3 13,6 14,9 13,9 9,3 4,3 −0,4 −4,4 4,0
Норма опадів, мм 42 39 34 47 49 74 82 60 48 35 45 48 603
Джерело: [1]

РозташуванняРедагувати

Халеп'я знаходиться у східній частині Обухівського району, приблизно в 12 км від районного центру Обухова.[1] Поблизу розташовані такі села:

 
Вулиця Набережна, що йде паралельно Дніпру та спускається до пристані. На задньому плані видно пагорби заказника «Урочище Калинове»

На схід від села розташований заказник місцевого значення «Урочище Калинове», у балці якого лежить озеро. Над Дніпром північніше заказника знаходиться урочище Гора Циганка. Поблизу кладовища в північно-західній частині села, біля впадіння річки Бобровиці в Дніпро лежить урочище Шанці. На південному сході від села розташоване урочище Коломийщина, місце археологічних досліджень. На південно-західній околиці лежить урочище Грушова.[5]

Найдовшими вулицями села є Вознесенська (до 2016 року — Комсомольська[16]) та Шевченка, які тягнуться з півночі на південь. Серед інших вулиць — Набережна, Ібрагіма Беркутова, Київська, провулки Шкільний та Вознесенський.

ІсторіяРедагувати

Трипільська культураРедагувати

На південному сході села Халеп'я, в урочищі Коломийщина, в заболоченій низині виявлено класичне поселення трипільської культури. На глибині 30—40 см знайдено залишки жител, які були розташовані двома концентричними колами. Не роблячи укріплень у вигляді валів і ровів, давні жителі досягли таким плануванням будинків своєрідної замкненості свого поселення. Стародавнє поселення займало досить велику територію. Діаметр зовнішнього кола дорівнює 170—200 м, внутрішнього — 50–60 м. Вільна від будівель площа в центрі використовувалась для загону худоби. Окремі будівлі розташовувались близько одна від одної.

Розміри будинків нестандартні і, мабуть, відповідали чисельності сім'ї. Площа великих будинків досягала 135—140 м². вони мали прямокутну форму і були поділені на 2—3 і більше приміщень. Долівка житла була вистелена випаленими глиняними плитами, іноді в кілька шарів. Стіни та внутрішні перегородки зроблено з дерев'яного плетеного каркасу, обмазаного глиною. Покрівля будинків двосхила, з солом'яним покриттям.[17]

Окрім цього, найбільш дослідженого поселення, в урочищі Коломийщина було відкрито два поселення (Коломийщина II і Коломийщина III), одне з яких містило ще 13 жител. Також у різні роки було відкрито ще 4 поселення на околицях (урочища Гора Циганка, Жолудівка) й у самому селі.[18]

У розкопках поселень брали участь Сильвестр Магура, Кирило Коршак, Тетяна Пассек, Докія Гуменна, Віктор Петров, Неоніла Кордиш-Головко, Валерія Козловська.[5]

Інші поселення доісторичного періодуРедагувати

У гирлі річки Бобриці знайдено поселення з багатьма культурними шарами. Люди жили тут із часу неоліту (дніпро-донецька культура), далі в енеоліті, середній та пізній бронзі (тшинецька культура), у скіфський, ранньослов'янський та давньоруський періоди. На території Халеп'я розкопано курган скіфського часу (VIII—IV ст. до н. е.). В урочищі Ставищі є рештки поселення черняхівської культури.[5]

 
Пам'ятний камінь на честь 905-ї річниці битви з половцями у міста Халепа, меморіальна дошка

Давньоруське місто Халеп (XI—XIII ст.)Редагувати

Залишки літописного давньоруського міста Халеп розташовані в північно-східній частині села, на високому правому березі Дніпра. Ймовірно його побудовано у 1030-ті роки, коли Ярослав Мудрий будував фортеці на півдні від Києва для захисту від кочівників. Халеп уперше згадується у давньоруських текстах під 1093 роком, коли в своєму «Повчанні дітям» Володимир Мономах писав:

« ...на Стугні билися ми з половцями до вечора, билися коло Халепа, города над Дніпром, а потім мир уклали з їхніми князями. »

Як фортифікований «город» Халеп виник наприкінці XI ст. Згадується Халеп у літописах і в XII сторіччі. Так, літа 1136-го, чернігівські князі Ольговичі взяли його разом із Треполем: «взяша Треполь и Халеп пуста». Халеп був зруйнований монгольським військом Менгу-хана в 1239 році.[5]

 
Вид на давньоруське городище Халеп

Дослідникам городище відоме з XIX сторіччя. Його описували Лаврентій Похилевич, Володимир Антонович. Антонович у книзі «Археологическая карта Киевской губернии» 1895 року видання написав: «В селе есть городище, часть которого обвалилась в Днепр. У села расположено 7 больших и более 100 малых курганов».

У 1971 році експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом Василя Довженка провела дослідження на території городища. Було виявлено залишки жител з глинобитними печами, господарчі ями, уламки керамічного посуду. Городище постійно підмивається водами Канівського водосховища. Внаслідок розмивів значна частина городища зсунулася в заплаву Дніпра. В оголених місцях чітко видно культурний шар та контури заглиблених споруд.[19]

XVI—XIX сторіччяРедагувати

Під сучасною назвою Халеп'я вперше згадується 29 липня 1508 року в документі київського воєводи Юрія Монтовтовича який дозволяв господарському товмачу Солтанові Алдієвичу продати «бортну землю поблизу городища Халеп'я за Дніпром» Київському Пустинно-Микільському монастирю. Також існують документи польського короля Сигізмунда III 1596 та 1597 років про конфіскацію «урочища над Дніпром Халепля» в учасників козацьких повстань Григорія і Якова Халепських на користь київського підчашего Івана Лозки.[5]

До 1630-х років землі села частково належали Київському Пустинно-Микільському монастирю, частково шляхтичам Дідовичам-Трипільським, які також володіли Трипіллям. У 1630 році Никодим та Парфеном Федоровичі Трипільські продали свою частину устському старості, графу на Вольштині, каштеляну освенцимському Андрію Зборовському, який надалі продав її 1634 року київському підстолію Максиміліану Бжозовському. У 1654 році у Трипіллі два дні зупинявся Антіохійський патріарх Макарій. Його син і помічник архідиякон Павло Алеппський описав фортецю Халеп'я як частину Трипілля-Триполіса. З 1656 р. село перейшло до володінь Київського митрополита. Під час секуляризації церковних земель 1787 року село стало казенним.[5]

Халеп'я разом з Трипіллям було передано від Польщі до Росії за Андрусівським договором 1667 року.[6] Входило до складу Київської сотні Київського полку до 1781 року, потім Київського повіту Київського намісництва, з 1797 року того ж повіту в складі Київської губернії.[20]

У 1797 році побудовано Вознесенську церкву на місці попередньої церкви. Населення села у 1864 році складало 1430 осіб.[6]

Українська революціяРедагувати

 
Сучасний вигляд причалу, де в 1919 році точилися бої

Під час революції 1905 року селяни Халеп'я повстали та приєдналися до Всеукраїнської селянської спілки, а сільського старосту, який вмовляв їх відновити сплату податків, усунули від посади, а натомість обрали нового.[21]

У 1917—1918 році село було під проводом отамана Зеленого, центром активності якого було сусіднє Трипілля, визнавало верховну владу Центральної Ради. У листопаді 1918 року тут почалося повстання проти Гетьманату, багато трипільців брали участь у поході Дніпровської повстанської дивізії на Київ.

У 1919 році село було одним з опорних пунктів активних дій отамана Зеленого, який підкорявся Директорії та вів війну з більшовиками та білогвардійцями. Значна кількість вихідців із села сформували Халеп'янську пішу сотню Дніпровської повстанської дивізії Зеленого. Більшовики декілька разів намагалися вибити повстанців із села. Зокрема, пізно ввечері 27 червня у селі з пароплава «Гоголь» висадився десант червоноармійців приблизно 400 солдатів. Через дві доби бою більшість із них загинули. Ті, хто здалися, були розстріляні.[22] 17–18 липня з Києва вийшов каральний загін у 12 тисяч солдатів, який підтримувався Дніпровською флотилією, зокрема пароплавами «Адмірал», «Трахтемирів», «Поспішний», «Дорофея», «Вірний», «Кур'єр» та бронекатером № 1. 23 липня за їхньою допомогою в Халеп'ї висадився десант більшовиків, і знову був розгромлений козаками Зеленого.[23]

Втім у кінці листопада отаман Зелений загинув у бою з частинами Добровольчої армії генерала Антона Денікіна, а в грудні 1919 року село зайняли більшовики.

У складі УРСРРедагувати

У 1920-ті роки в Халеп'ї було створено колгосп «Жовтень». Втім населення опиралося колективізації, виступало проти комуністичних ідей. За свідченням секретаря халеп'янського комсомольського осередку Олександра Савицького, учитель Іван Петрович Оленич відкрито агітував селян проти комсомолу: «нав'язував молоді есерівську програму, захищав український націоналізм, висміював людей, які говорять російською мовою…». У 1929 році відбулися масові арешти жителів села, колишніх козаків отамана Зеленого. Двох з них, Григорія Лемешка та Михайла Яременка було розстріляно.[22]

Під час голодомору 1932—1933 років у селі загинуло приблизно 400 осіб, встановлено методом опитування імена 355 з них. На кладовищі в 1993 році знайдено поховання загиблих від голоду, встановлено пам'ятний хрест.[24]

У 1937—1938 під час наймасовіших репресій було розстріляно десятки жителів Халеп'я, які брали участь у визвольних змаганнях 1918—1921 років або просто вважалися неблагонадійними, у 1937 році розстріляли щонайменше 2, а в 1938 — принаймні 65 халеп'ян.[25] Так було засуджено до розстрілу вчителя, голови халеп'янської «Просвіти» (що діяла в селі в 1920-1930-х роках) Гаврила Макаровича Лавріненка. За 1938 рік було репресовано 90 селян.[22]

 
Братська могила воїнів Радянської Армії, які загинули в роки Другої світової війни, сквер біля будівлі сільської ради

Після початку німецько-радянської війни в липні 1941 за наказом Сталіна місцева влада знищувала в селі всі посіви зернових за допомогою витоптування худобою та тракторами. За спогадами Федора Пігідо, жінки-селянки блокували трактори, врятувавши частину врожаю.[26] 18 серпня 1941 року в село ввійшли німецькі війська, а до 23 серпня були розбиті всі радянські сили на околицях. Імовірно, що в боях за Халеп'я загинув німецький генерал-майор Віктор Бартцкі (нім. Viktor Bartcky)[27] Звільнено було наприкінці листопада 1943 року в ході битви за Дніпро силами 40-ї армії Першого Українського фронту.

У 1967 році було встановлено пам'ятник комсомольцям, яких розстріляли за наказом отамана Зеленого.

У 1970-ті роки в селі був цегельний завод і центральна садиба колгоспу «Жовтень», який займався вирощуванням зернових культур і цукрових буряків.[28]

У незалежній УкраїніРедагувати

Приватизація землі в Україні в 2000 році призвела до ліквідації колгоспу та передачі землі у власність селянам. Замість колгоспу утворилися приватні, фермерські, особисті господарства. Проте відсутність дозволу продавати землю, за словами мешканця Халеп'я письменника Василя Трубая, породжує ситуацію невизначеності та невпевненості селян щодо права власності на землю. Згідно з його інтерв'ю 2006 року в селі спостерігалася тенденція до виїзду молоді до міст, а також до купівлі будинків у Халеп'ї мешканцями міст, що вкупі руйнує традиційний сільський спосіб життя.[29]

Населення села знизилося з 1101 особи 1989 року[30] до 750 осіб у 2010 році[1].

НаселенняРедагувати

  • Відповідно до Рум'янцевської ревізії 1766 року в Халеп'ї налічувалося 65 дворів, мешкало 707 осіб (336 чоловіків і 371 жінка).[5]
  • У 1864 році населення складало 1430 осіб.[6]
  • У 1887 році населення складало 1956 осіб (з них 20 євреїв).[31]
  • На початку 1930-х у селі жило близько 2000 осіб, у 300 дворах.[24]
  • У 1971 році населення складало 1323 особи[28].
  • Станом на 1989 рік у селі проживали 1101 особа, серед них — 467 чоловіків і 634 жінки[30].
  • За переписом 2001 року населення становило 878 осіб[2]. 96,47 % населення вказали українську мову рідною, 3,53 — вказали російську мову[32].
  • За дослідженням 2010 року населення становило 750 осіб, з них 30 діти, а близько 500 — люди працездатного віку.[1]

ЕкономікаРедагувати

За часів УРСР в селі працював цегельний завод (по вул. Шевченка 210), на початку XXI століття він зачинився, на його місці зараз розташоване підприємство «Адамант», що займається виробництвом скловолокна[33]. У селі знаходилася центральна садиба колгоспу «Жовтень», який забезпечував зайнятість більшості мешканців. У колгоспі вирощували зернові та бобові культури, овочі, цукровий буряк, соняшник. Також у його господарстві були плодові сади, відділ тваринництва.[28]

Основним видом діяльності мешканців є сільське господарство. Головними культурами є зернові та кормові культури. До 2000 року основні площі сільськогосподарських земель у селі та на території сільради належали до КСП «Жовтень». Після аграрної реформи було створено сільськогосподарське підприємство СВК «Борисфен-2000», інші землі було розпайовано між фермерськими та особистими господарствами.[1]

У селі існує декілька колективних та фермерських аграрних господарств, є 5 крамниць роздрібної торгівлі, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, школа, клуб, цегельний завод.[1][34] У Халеп'ї зареєстровано фармацевтичне підприємство ТОВ НДП "Лабораторія «Невід», яке заготовляє лікарські рослини.[35]

У Халеп'ї знаходиться базове господарство відділу сільськогосподарського землекористування та захисту ґрунтів від ерозії ННЦ «Інститут землеробства НААН».[36]

ТранспортРедагувати

Через село проходить автошлях Р19 Київ-Ржищів. Автобусні рейси пов'язують Халеп'я з Києвом (автостанція «Видубичі»), Українкою. Транзитні автобуси Київ — Ржищів та Київ — Канів також проходять через село. Автобусна зупинка знаходиться в центрі села, поблизу музею.[37]

В межах села станом на 2010 рік було наявно 12 км внутрішньогосподарських шляхів, з них 5 км з твердим покриттям.[1]

Найближча залізнична станція — зупинний пункт Щербанівка, знаходиться за 3 км від села.

До 1990-х років у Халеп'ї була пристань, де зупинялися рейсові катери Київ — Канів та Київ — Черкаси.

Місцеве самоврядування та політикаРедагувати

Халеп'я є центром Халеп'янської сільської ради.[38] Рада складається з 12 депутатів, які обираються на 4 роки. Очолює раду сільський голова, який також обирається селянами. Рада депутатів чинного 7-го скликання складається з самовисуванців.[39]

На виборах у селі Халеп'я працює окрема виборча дільниця, розташована в приміщенні будинку культури. Результати виборів:

Парламентські вибори в Україні 2014,
результати голосування[48]
віддано голосів
Блок Петра Порошенка
  
119
Народний фронт
  
117
«Самопоміч»
  
35
Радикальна партія
  
17
«Батьківщина»
  
17
«Свобода»
  
17
інші
  
77

СимволікаРедагувати

На гербі Халеп'я на тлі цегляної стіни укріплення зображено давньоруську фортецю Халеп над річкою, під якою розташовані три керамічні чаші трипільської культури.

Культура й освітаРедагувати

У селі є Будинок культури (вул. Вознесенська 65), діє вокальний ансамбль народної пісні «Калинонька»[53] Також у Халеп'ї працює школа І-ІІ ступенів, є бібліотека. Працює дитячий садок «Малятко».[54]. У селі діє 3 музеї.

ШколаРедагувати

У селі знаходиться Халеп'янська загальноосвітня школа I—II ступенів. Станом на 2017 рік у ній навчаються близько 50 учнів. У 9 класах викладають 10 вчителів. Директор школи з 1992 року — Аліна Михайлівна Орловська.[55]

Перший навчальний заклад створено ще 1897 року, як дворічну школу грамоти. За декілька років її перетворено на чотирирічну церковно-парафіяльну школу, яка проіснувала до 1917 року. В ній навчалося близько 90 учнів, а викладав лише один учитель. Втім 4-й клас закінчували лише 6–10 учнів, щорічно. Під час Другої світової війни будівлю школи було зруйновано, а після — відбудовано. У вересні 1987 року було відкрито нову, двоповерхову, споруду.[56]

В сучасній Халеп'янській загальноосвітній школі є комп'ютерний клас, спортзал, майстерня. Тут же діє чимало творчо-розвиваючих гуртків, зокрема: літературний, студія соломоплетіння.

МузеїРедагувати

 
Будівля музеїв Івана Франка і Вікентія Хвойки

У 1992 році історик і музейник Михайло Сікорський створив перший музей у Халеп'ї — Трипільської культури, який мав стати елементом туристичного маршруту. Проте місцевої підтримки не було і музей закрили 1999 року.[57]

У Халеп'ї існує два музеї, які є філіями Київського обласного археологічного музею: Вікентія Хвойки та Івана Франка. Обидва розташовані у будівлі колишньої «школи грамоти», побудованої 1883 року[58][59] чи раніше[60].

Також у халеп'янській школі 2007 року створений шкільний музей акторки й письменниці Тетяни Нещерет, яка навчалася тут. У 2008 році на школі встановлено меморіальну дошку на честь неї.[61]

Музей Вікентія ХвойкиРедагувати

Музей було відкрито у лютому 2009 року. На відкритті виступали посол Чехії в Україні Ярослав Башта, голова Обухівської районної державної адміністрації Анатолій Шафаренко, заступник голови Київської ОДА Ростислав Ярема. Експозицію створено під керівництвом археологів Вікторії Колєснікової та Михайла Відейка, багато копій архівних матеріалів надано Інститутом археології НАН України. Основну частину складають макети з місць розкопок та копії документів, малюнків і фотознімків, зокрема власноручних замальовок та польових щоденників Вікентія Хвойки.[62] Також багато фотографій з інших дослідницьких розкопок Хвойки. В експозиції розкрито тему археологічних відкриттів дослідника: Кирилівської стоянки, трипільської культури, черняхівської та зарубинецької культур, розкопок княжого Києва та давньоруського міста Білгорода. Друга частина експозиції висвітлює музейну, наукову та просвітницьку діяльність Вікентія Хвойки. Відтворено робочу кімнату Вікентія Хвойки в Музеї старожитностей, де він працював в останні роки свого життя. Експонуються реконструкції трипільського посуду, виконані Людмилою Смоляковою. Експозиція займає два зали, але планується розширення.

2010 року на базі музею було проведено наукову конференцію.[57]

Музей працює з 9 до 17 години щодня, окрім суботи та неділі.[63]

Музей Івана ФранкаРедагувати

Музей було створено 2010 року за ініціативи внука Івана Франка Роланда та голови Обухівської районної державної адміністрації Анатолія Шафаренка. Дві вільні кімнати музею Вікентія Хвойки було наповнено експозицією «Дорога І. Франка до Т. Шевченка через Дніпро», що символізує бажання Франка побувати в Каневі, на могилі Тараса Шевченка, яке так і не здійснилося. Значна кількість експонатів була надана львівським музеєм Івана Франка.[64]

РелігіяРедагувати

Принаймні з середини XVIII століття в селі була церква, у 1797 році побудована наново. У радянські часи зруйнована.

У селі діє громада Української православної церкви Київського патріархату, яка володіє Церквою Вознесіння Господнього[65].

У мистецтвіРедагувати

У Халеп'ї та сусідньому Витачеві було відзнято значну частину фільму «Вавилон XX».[66]

Назва села згадується у романі Ліни Костенко «Берестечко»:

« О Дар-Надія! Ждани та Бояни.

Іркліїв. Мліїв. Злобин. Веремій.
Великий Стидин. Халеп'я. Холоп'є!
Ліпляве братолюбних Балаклій.
А он і Київ. Подивись — та пильно.
Моя Вкраїно, ти це чи не ти?

»

Також Ліна Костенко вживає назву села у вірші «Незнятий кадр незіграної ролі», присвяченому Іванові Миколайчуку, в останньому рядку «Іван косив у Халеп'ї траву.». На цей рядок створила алюзію письменниця Марія Матіос у своєму романі «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів». В обох творах ойконім Халеп'я протиставляється глобально відомим топонімам «Париж», «Москва», «Сорбонна».[67]

Свій будинок у Халеп'ї, де він написав значну кількість своїх творів та приймав у гостях відомих українських митців, описав у романі «Музей живого письменника» Володимир Дрозд.[68]

Відомі особиРедагувати

УродженціРедагувати

 
Отаман Халеп'янського куреня Вільного Козацтва Степан Тукаленко
  • Нещерет Тетяна Іванівна (1931—2007) — заслужена артистка України.
  • Лавріненко Гаврило Макарович (1895 — 25.10.1937) — учитель, бандурист. Син Макара Юхимовича Лавріненка, члена Української соціал-демократичної партії, пізніше партії есерів, репресованого 1907 року. Під час військових дій — писар Халеп'янської пішої сотні та штабу Дніпровської повстанської дивізії, був поранений у голову; учасник рейду на Умань. З 1921 року голова халеп'янської «Просвіти», бригадир колгоспу «Жовтень». У 1937 році заарештований. За звинуваченням участі в загонах отамана Зеленого та вбивстві радянського десанту 1919 року, а також у зв'язках з «расстрелянным террористом „Косынка“» засуджений «трійкою» та розстріляний у Києві 25 жовтня 1937 року.[69]
  • Тукаленко Степан Андрійович ( 1896 — 4.11.1937) — засновник і отаман Халеп'янського куреня Вільного Козацтва (1917), голова Халеп'янського ревкому (1919), отаман Халеп'янської пішої сотні, голова Халеп'янської сільської ради, голова колгоспу. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 року. Арештований 13 вересня 1937 року за звинуваченням в організації у Халеп'ї «фашистської організації», 19 жовтня засуджений, розстріляний 4 листопада 1937.[70]
  • Федоряченко Данило Данилович (1920—2016) — директор-розпорядник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, заслужений діяч мистецтв України.[71][72]

МешканціРедагувати

  • Дрозд Володимир Григорович — письменник, жив на дачі, де написав низку творів.[73]
  • Василь Трубай (справжнє ім'я Василь Володимирович Карасьов) — український прозаїк, поет, драматург, публіцист. Член НСПУ.
  • Филонич Антоніна Олексіївна — українська поетеса, керівник дитячої літературної студії «Мальва» при Обухівському районному Центрі творчості дітей та юнацтва, дружина Василя Трубая.

ПохованіРедагувати

  • Беркутов Ібрагім Белялович[ru] (1918—1943) — Герой Радянського союзу, учасник Другої світової війни, загинув у бою неподалік села, похований у центрі села, на його честь названо вулицю.[74]

Репресовані селяниРедагувати

Повстанці отамана ЗеленогоРедагувати

Десятки селян, які брали участь у загонах отамана Зеленого, було репресовано в 1920-х–1930-х роках.[22]

Розстріляні
  • Герасименко Федір Герасимович (1909 — 10.05.1938), бухгалтер цегельного заводу.[75]
  • Демченко Михайло Самойлович, (1896 — 25.04.1938), робітник цегельного заводу.[76]
  • Джерело Михайло Іванович, (1906 — 5.05.1938), робітник цегельного заводу.[77]
  • Джерело Роман Іванович, (1902 — 5.05.1938), робітник держрозсадника.[77]
  • Заворотній Михайло Митрофанович (1899 — 1938).
  • Заворотній Федір Олексійович (1892 — 1938, м. Київ). Повстанець отамана Зеленого. Бригадир колгоспу. Арештований у 1938 році.
  • Лемешко Григорій Григорович (?, с. Халеп'я — 1.8.1929, м. Харків). Козак Халеп'янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 р. Арештований 30 квітня 1929 року.
  • Нещерет Іван Якович (?nbsp;— 1938). Козак Халеп'янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 р. Арештований 23 квітня 1938 р. Прощаючись з односельчанами, сказав: "Люди добрі, скажу, як у тій пісні співається, — «простіть, може, з ким сварився».
  • Шкуропатський Олексій Михайлович (1905—1938). Повстанець отамана Зеленого з Халеп'я чи Трипілля. 1931 року арештований за підпал. Розстріляний.
  • Яременко Михайло Панасович (? — 1.8.1929, м. Харків). Козак Халеп'янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 р. Арештований 30 квітня 1929 року.
Козаки Халеп'янської пішої сотні Дніпровської повстанської дивізії, учасники бою в Халеп'ї 28 червня 1919 року
  • Заворотній Федір Несторович. Сотник. Репресований у 1930-х роках.
  • Яременко Федір Павлович. Сотник. Репресований у 1930-х роках.
  • Пугач Гнат Мусійович. Ройовий сотні. Репресований в 1930-х роках.
  • Василенко Михайло Митрофанович. Репресований у 1930-х роках.
  • Демченко Микола Семенович. Репресований у 1930-х роках.
  • Заворотній Яків Іванович. Репресований у 1930-х роках.
  • Конько Сергій Іванович. Репресований у 1930-х роках.
  • Конько Федось Іванович. Репресований у 1930-х роках.
  • Кочубей Григорій Петрович. Арештований 23 квітня 1938 р.
  • Лавріненко Іван О.
  • Лисенко Грицько Григорович. Репресований у 1930-х роках.
  • Лукашенко Данило Лукич. Репресований у 1930-х роках.
  • Павельченко Андрій Охрімович. Арештований 30 квітня 1929 року. Засуджений 8 липня 1929 року.
  • Пупченко Данило Якимович. Репресований у 1930-х роках.
  • Савицький Петро Данилович. Репресований в 1930-х роках.
  • Тукаленко Сергій Минович.
  • Удод Прохор Карпович.
  • Федоряченко Данило Леонтійович. Репресований у 1930-х роках.
  • Шеремет Зінько Карпович. Репресований у 1930-х роках.
Колишні повстанці, арештовані 30 квітня та засуджені 8 липня 1929 року
  • Заворотній Клим Савович
  • Лемешко Оврам Григорович
  • Лемешко Тимофій Антипович. 1937 року арештований вдруге і засуджений ще на 10 років.
  • Лемешко Трохим Карпович (? — 1975). Конфісковано хату з усім майном. П'ятеро дітей і дружина загинули, окрім сина Івана, від голоду і хвороб у 1930—1933 роках.
  • Лемешко Яків Карпович
  • Тетерюк Сергій Матвійович
  • Шкуропатський Михайло Сергійович
Повстанці, репресовані у 1930-ті роки
  • Воловенко Терешко
  • Герасименко Андрій Єрмолайович
  • Демченко Семен Терешкович, 1933 року «розкуркулений», а 1938 року ув'язнений.
  • Джерело Денис Микитович
  • Заворотній Антін Пилипович
  • Заворотній Кирило Пилипович
  • Заворотній Назар Лукич
  • Заворотній Олекса Юхимович
  • Заворотній Тиміш
  • Качаненко Антон Тарасович
  • Качаненко Зосим Тарасович
  • Коваленко Іван Федорович
  • Коваленко Лука Федорович
  • Коваленко Михайло Овер'янович
  • Кононенко Василь Йовхимович
  • Конько Т. І.
  • Кочубей Олексій Прохорович
  • Лавріненко Дмитро Гаврилович
  • Лемешко Григорій Данилович
  • Лемешко Мусій Петрович
  • Лемешко Олександр Юрійович
  • Лемешко Сергій Іванович
  • Лемешко С. С.
  • Лемешко Тимофій Карпович
  • Лемешко Трохим Гнатович
  • Лемешко Я. Є.
  • Лемешко Л. І.
  • Лемешко П. І.
  • Лисенко Ілько Петрович
  • Лукашенко Герасим Прокопович
  • Лукашенко Григорій Іванович
  • Лукашенко Іван Іванович
  • Лукашенко Михайло Давидович
  • Лукашенко Олекса Йосипович
  • Лукашенко Яків Семенович
  • Ляшенко Лавро Іванович
  • Ляшенко Павло Іванович
  • Нещерет Василь Данилович
  • Нещерет Давид
  • Нещерет Корній Савович
  • Нещерет Федір Петрович
  • Опанасенко Мусій Михайлович
  • Пащенко Василь Миколайович
  • Петров Михайло Петрович
  • Пугач Іван
  • Пупченко Іван
  • Пупченко Остап Самсонович
  • Савицький Григорій Платонович
  • Середа Павло Михайлович
  • Совершенний Василь Лаврович
  • Совершенний Микола Лаврович
  • Совершенний Петро Лаврович
  • Ткаченко Василь Дмитрович
  • Шеремет Антон Карпович
  • Шеремет Гордій Дмитрович
  • Шеремет Петро Гаврилович
  • Яковченко Михайло Костянтинович
  • Яременко Демко Олексійович (1891 — 1938?), 1938
  • Яременко Демко Юхимович
  • Яременко Єлисей Степанович
  • Яременко Каленик Михайлович
  • Яременко Павло Ількович
  • Яременко Семен Іванович
  • Яременко Сидір Михайлович
  • Яременко Федір Михайлович
Інші
  • Василенко Сергій — голова Халеп'янської сільради, допомагав повстанцям. Репресований у 1930-х роках.
  • Лемешко Федір Васильович. Комендант Халеп'я, підпорядкований отаманові Зеленому. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 р. Репресований у 1930-х роках.
  • Титаренко Данило. Сотник Особливої козацької сотні із Халеп'я. Учасник бою в Халеп'ї 28 червня 1919 р.

ІншіРедагувати

Дані наведено за книжкою «Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга».[78]

  • Валовенко Терентій Тарасович, (1898 — 29.04.1938), робітник райспоживспілки, розстріляний.[79]
  • Васильченко Михайло Митрофанович, (1900 — 21.04.1938), бухгалтер агролісомеліоративного розсадника, розстріляний.[79]
  • Джерело Діонис Володимирович, (1890 — 29.04.1938), робітник цегельного заводу, розстріляний. [77]
  • Джерело Параскева Микитівна, (1920 — ?), робітниця цегельного заводу, Постановою Особливої Наради при НКВС СРСР 21 квітня 1945 року виселена на 5 років за межі України. [77]
  • Друзенко Василь Прокопович, (1896 — 10.05.1938), колгоспник, розстріляний. [76]

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л І. П. Шевченко, Л. П. Коломієць. Землекористуваня новостворених сільськогосподарських підприємств // Землеробство. — 2010. — Вип. 82. — С. 17-23.
  2. а б в г д е ж и к Облікова картка на сайті ВРУ
  3. Довідник поштових індексів України. Київська область. Обухівський район
  4. Погода в селі Халеп'я
  5. а б в г д е ж и Квітницький М.В., Лисенко С.Д. (2008). Розкопки комплексної пам'ятки археології в ур. Шанці в с. Халеп'я Обухівського району. Археологічні дослідження в Україні 2006—2007 рр. К. с. 154—157. 
  6. а б в г Похилевич, Л. І. (1864). Сказання про населені місцевості Київської губернії. с. 43–44. с. 763. 
  7. Тищенко К. М. Ґорґани, свірж, стрибіж: наші вічні сусіди — іранці. // Східний світ. — 2008. — № 1. — С. 170—180
  8. Тищенко К. М. Мадярський пласт у топонімії України: імена арпадидів // Східний світ. — 2007. — № 4. — С. 133—142
  9. Онищак та ін., 2009, с. 20–21, 39
  10. Рахно, М. (2013). Кримсько-готське місто Сківарін у контексті центральноєвропейської топоніміки. Вісник Львівського університету. Серія філологічна 59: 155–160. 
  11. Пазинич, В. Г. Локальні аномалії алювію лівого берега Дніпра в районі м. Канева // Заповідна справа в Україні. - 2010. - Т. 16, вип. 1. - С. 77-82
  12. Онищак та ін., 2009, с. 31-33
  13. О. Б. Ковальов, Г. Я. Матвєєв, В. В. Пастухов, Г. Г. Виноградов, 3. П. Охінько. Державна геологічна карта України масштабу 1:200 000 аркуш а М-36-ХІІІ (Київ). — К.: Міністерство екології та природних ресурсів України, Північне державне регіональне геологічне підприємство “Північгеологія”, 2001.: іл. — 78 с.
  14. Созінов О. Агросфера України у XXI столітті // Вісник Національної академії наук України. - 2001. - № 10. - С. 7-16
  15. Онищак та ін., 2009, с. 23–24
  16. Розпорядження № 8 Халеп'янського сільського голови від 05 лютого 2016 року. Про перейменування вулиці та провулку с. Халеп'я Обухівського району Київської області. Халеп'янська сільська рада
  17. Т. С. Пассек Трипільська культура. Київ, 1941
  18. Краєзнавцю в записник — реєстр трипільських пам'яток Обухівщини. Хроніки міста Обуха. 15 березня 2015. Архів оригіналу за 04.03.2016. Процитовано 04.06.2015. 
  19. Приходнюк, О. М. (1980). Городище Халеп'я і Григорівка на Середньому Дніпрі. Археологія 33: 87—96. 
  20. Халеп'я. Церква Вознесіння Господнього. Центральний державний історичний архів України, м. Київ
  21. Костенко, С. В. (2013). Громадська організація селянства доби української революції. Науковий часопис НПУ імені МП Драгоманова. Серія 6: Історичні науки, (10), 36-49
  22. а б в г Роман Коваль. Отаман Зелений. Додаток 2. Українське життя в Севастополі
  23. Володимир Баров. Військові річкові флотилії українських отаманів 1919—1921 рр. 2016
  24. а б Голова редакційної колегії Ульянченко В. І. Упорядник Гай А.І. Редкол.: Бутник В. Г. (керівник редакційно-видавничої групи), Даниленко В. П., Єрема Р. М. (заст. голови редакол.), Захарченко П. П., Кондрук В. П., Романчишин В. Г. (2008). Обухівський район, с. Халеп'я. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні: Київська область. Біла Церква: Буква. с. 587–590. с. 1376. 
  25. Є. Скляренко. «Великий терор» 1937—1938 рр. на сторінках науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2008. — Вип. 35. — С. 370—378
  26. Ярослав Файзулін (12 серпня 2011). Влітку 1941-го радянська влада застосовувала тактику "випаленої землі". Газета по-українськи. Архів оригіналу за 13.03.2018. 
  27. Від Ельби до Дніпра: остання халепа генерала. вересень 17, 2017. Архів оригіналу за 7 березень 2018. Процитовано 6 березень 2018.  Проігноровано невідомий параметр |webcite= (довідка)
  28. а б в Рудич, Ф. М., ред. (1971). Халеп'я. Історія міст і сіл Української РСР. Київська область. К.: Гол. ред. УРЕ. с. 792. 
  29. Надія Степула (14 Квітень 2006). Весняне українське село (соціокультурні аспекти). Радіо «Свобода». Архів оригіналу за 8/03/2018. 
  30. а б Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Київська область (осіб) - 032 ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОН, Рік, Категорія населення , Стать. Процитовано 2017-07-22. 
  31. Похилевич, Л. І. (1887). Уезды Киевский и Радомысльский. Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их. с. 131. с. 175. 
  32. Розподіл населення за рідною мовою, Київська область, 2001(05.12)
  33. Товариство з обмеженою відповідальністю "Адамант". b2btoday.com.ua. Архів оригіналу за 14.03.2018. Процитовано 13.03.2018. 
  34. Організації Халеп'я. Архів оригіналу за 1 січень 2017. Процитовано 4 червень 2015. 
  35. Гойко, І. Ю., Стеценко, Н. О., & Шнайдер, Н. В. (2012). Розробка безалкогольного напою оздоровчого призначення. Харчова наука і технологія, (3), 75-79.
  36. Повидало В. М., Коломієць Л. П., Шевченко І. П. Продуктивність ячменю ярого в системі ґрунтозахисного біологічного землеробства. Збірник наукових праць Національного наукового центру «Інститут землеробства НААН», Вип. 1-2, с. 48-54, 2014
  37. Розклад руху з автостанції «Видубичі» міжміських внутрішньообласних рейсів. Київпастранс. Архів оригіналу за 04.05.2016. Процитовано 18.04.2016. 
  38. Облікова картка. Халеп'янська сільська рада. Київська область, Обухівський район. Архів оригіналу за 12.10.2017. Процитовано 12.10.2017. 
  39. Список депутатів Халеп'янської сільської ради 7-го скликання. Архів оригіналу за 12.10.2017. Процитовано 12.10.2017. 
  40. Результати голосування по дільницях: № округу 94, № виборчої дільниці 125
  41. Результати голосування по дільницях ТВО № 95, № виборчої дільниці 130, Київська область. Вибори Президента України. Чергові вибори 31.10.2004
  42. Результати голосування по дільницях ТВО № 95, № виборчої дільниці 130, Київська область. Вибори Президента України. Повторне голосування 21.11.2004
  43. Результати голосування по дільницях ТВО № 95, Київська область область. Вибори Президента України. Повторне голосування 26.12.2004
  44. Результати голосування по виборчих дільницях ТВО № 90, Київська область. Вибори народних депутатів України 26 березня 2006 року
  45. Результати голосування по виборчих дільницях ТВО № 90, Київська область. Позачергові вибори народних депутатів України 30 вересня 2007 року
  46. Результати голосування по дільницях ТВО № 95, Київська область. Вибори Президента України 17 січня 2010 року
  47. Результати голосування по дільницях ТВО № 95, Київська область. Повторне голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року
  48. а б Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 94, Київська область. Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Архів оригіналу за 19 грудень 2014. Процитовано 8 березень 2018. 
  49. Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 94, Київська область. Вибори народних депутатів України 28 жовтня 2012 року. Архів оригіналу за 19 грудень 2014. Процитовано 8 березень 2018. 
  50. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 94, Київська область. Вибори народних депутатів України 28 жовтня 2012 року. Архів оригіналу за 19 грудень 2014. Процитовано 8 березень 2018. 
  51. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях територіального виборчого округу № 95, Київська область. Позачергові вибори Президента України 25 травня 2014 року
  52. Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 94, Київська область. Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Архів оригіналу за 19 грудень 2014. Процитовано 8 березень 2018. 
  53. Світлана Крупська. Відродили вечірні посиденьки. Час Київщини, 23 січня 2014
  54. Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Малятко» Халеп'янської сільської ради Обухівського району Київської області. Архів оригіналу за 13.10.2017. 
  55. Халеп'янська ЗОШ І-II ст. Київська область, Обухівський ВО. Інформаційна система управління освітою України.
  56. Історія школи. Сайт Халеп'янської загальноосвітньої школи I—II ступенів. Архів оригіналу за 14.05.2017. 
  57. а б Іванченко, Наталка (23.02.2010). В гості до Вікентія Хвойки. «Музеї України» 1 (35). Архів оригіналу за 7.3.2018. 
  58. Музей Вікентія Хвойки та музей І. Франка. Відділення Київського обласного археологічного музею
  59. Музей Вікентія Хвойки. Сайт міста Українка. Архів оригіналу за 20.12.2017. 
  60. Т. И. Матлах. Музей Викентия Хвойки (Халепье). Историко-экскурсионный клуб «Родень». Архів оригіналу за 6.10.2013. (рос.)
  61. Музей Тетяни Нещерет у Халеп'ї. Обухівська РДА. Архів оригіналу за 4.6.2016. 
  62. Новий музей у с. Халеп'я. Новости Обуховского района, 3.03.2009
  63. Музей В. В. Хвойки, відділ Обласного археологічного музею в с. Трипілля Обухівського району.. Київщина туристична. Архів оригіналу за 01.06.2015. Процитовано 01.06.2015. 
  64. Кроп, Тетяна (22 грудня 2012). Онук Івана Франка Роланд Франко: «Що я родич письменника,ніколи не афішував». Урядовий кур'єр. 
  65. Короткі відомості про храми та парафії Обухівщини. Православна Обухівщина
  66. Науменко, Олексій-Нестор (2009). Юрій Гармаш: «У «Вавилоні» шкода було кожного вирізаного кадру». Кіно-театр 5. 
  67. Бербер, Н. М. (2017). Синтаксичні конструкції порівняльної модальності з поетонімним компонентом у постмодерному дискурсі Марії Матіос. Записки з українського мовознавства, (24, том 1), 102-108.
  68. Ігошев К. М. Простір-час в українській та російській мемуарній літературі (на матеріалі творів В. Дрозда „Музей живого письменника” та В. Катаєва „Алмазный мой венец”)// Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Молодих вчених та студентів, присвяченій Дню слов'янської культури та писемності. — Ужгород, 2012. — С. 218–223.
  69. Віктор Жадько. Освітяни: розстріляні в Києві, закопані в Биківні. 14 серпня 2015
  70. https://unotices.com/book.php?id=130037&page=81
  71. Пішов з життя корифей Театру Франка заслужений діяч мистецтв України Данило Федоряченко. Міністерство культури України, 26.04.2016
  72. Лилиана Фесенко. Данил Федоряченко: Я смог пожить красиво. Известия в Украине, 2011-01-17(рос.)
  73. Тарнашинська, Людмила (21 серпня 2014). Письменник і його маски. 25 серпня шістдесятнику Володимирові Дрозду минуло б 75 років. День. 
  74. О. В. Карпенко Беркутов Ібрагім Белялович. Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X., 2003
  75. Реабілітовані історією, 2007, с. 599
  76. а б Реабілітовані історією, 2007, с. 601
  77. а б в г Реабілітовані історією, 2007, с. 602
  78. Реабілітовані історією. Київська область. Книга друга. – К.: Основа, 2007. – 1040 с.
  79. а б Реабілітовані історією, 2007, с. 598

ДжерелаРедагувати

  • Рудич, Ф. М., ред. (1971). Халеп'я. Історія міст і сіл Української РСР. Київська область. К.: Гол. ред. УРЕ. с. 792. 
  • О.В. Онищак, О.Ю. Король, О.В. Радченко та ін. (2009). Комплексний атлас Київської області. К.: ДНВП «Картографія». с. 80. ISBN 9789664753224. 
  • Квітницький М.В., Лисенко С.Д. (2008). Розкопки комплексної пам'ятки археології в ур. Шанці в с. Халеп'я Обухівського району. Археологічні дослідження в Україні 2006—2007 рр. К. с. 154—157. 
  • І. П. Шевченко, Л. П. Коломієць. Землекористуваня новостворених сільськогосподарських підприємств // Землеробство. — 2010. — Вип. 82. — С. 17-23.

ПосиланняРедагувати