Смешко Ігор Петрович
І́гор Петро́вич Смешко́ (нар. 17 серпня 1955, Христинівка, Черкаська область, УРСР) — український військовий і політичний діяч, голова партії «Сила і честь». Голова Комітету з питань розвідки при Президентові України (7 жовтня 2014 року — 12 березня 2015 року)[1][2][3].
| Ігор Петрович Смешко | |||
|---|---|---|---|
 | |||
 Голова Комітету з питань розвідки при Президентові України | |||
| 7 жовтня 2014 — 15 березня 2015 | |||
| Президент | Петро Порошенко | ||
| 6-й Голова Служби безпеки України | |||
| 4 вересня 2003 — 4 лютого 2005 | |||
| Президент | Леонід Кучма, Віктор Ющенко | ||
| Попередник | Володимир Радченко | ||
| Наступник | Олександр Турчинов | ||
| Народився | 17 серпня 1955 (69 років) Христинівка, Черкаська область, Українська РСР | ||
| Відомий як | політик, державний діяч | ||
| Громадянство | Україна | ||
| Національність | українець | ||
| Alma mater | КНУ ім. Шевченка | ||
| Політична партія | Сила і Честь | ||
| Батько | Петро Іванович Смешко | ||
| Мати | Марія Миколаївна Щупаківська | ||
| У шлюбі з | одружений | ||
| Діти | два сини | ||
| Релігія | Православ'я | ||
| Нагороди |
| ||
| sylaichest.org/igor-smeshko/ | |||
 Висловлювання у Вікіцитатах | |||
 Медіафайли у Вікісховищі | |||
Голова СБУ (4 вересня 2003 — 4 лютого 2005). З квітня 2014 року по січень 2019 року — радник Президента України.[4]
Надзвичайний і Повноважний Посол України (січень 2004), генерал-полковник (2004), генерал-лейтенант (серпень 1998), генерал-майор (1995), доктор технічних наук, професор (1992), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Кандидат у Президенти України (2019). Посів 6 місце (6,04 %). Дійсний член (академік) Академії політико-правових наук України (2016).
Життєпис
ред.Народився 17 серпня 1955 року в Христинівці на Черкащині в родині залізничника. Батько — Петро Іванович Смешко. Мати — Марія Миколаївна Щупаківська (Оліфіренко).
1972 — закінчив Христинівську середню школу № 1. 1972—1977 — навчання в КВЗРІУ ім. Кірова, отримав спеціальність військовий інженер з радіотехніки. 1977—1979 — служба в частині ППО радянських військ у НДР. 1979—1982 — ад'юнктура в КВЗРІУ ім. Кірова.
З 1982 — старший викладач у КВЗРІУ. 1983 рік – кандидат технічних наук, 1988—1991 — докторантура Військової академії протиповітряної оборони Сухопутних військ ім. Василевського в Києві. 1991—1992 — керівник науково-дослідного центру Військової академії ППО ім. Василевського. 1992 - отримав науковий ступінь доктора наук та вчене звання професора з військової кібернетики, інформатики та системного аналізу. 2000 — закінчив Національну академію оборони України, здобув ступінь магістра державного військового управління. 2002 — закінчив Київський університет Шевченка, за спеціальністю юрист.
Прослухав спеціальний курс для вищих посадових осіб у сфері національної безпеки «Концепції національної безпеки та державні інститути її забезпечення у демократичному суспільстві» у Вищій школі урядового управління ім. Дж. Кеннеді при Гарвардському університеті (1996).
1997 року в Стокгольмі пройшов спеціальний курс для керівників розвідувальних органів країн — учасниць програми НАТО «Партнерство заради миру» — «Концепції національної безпеки і оборони та система демократичного контролю над Збройними Силами і спецслужбами у демократичному суспільстві» в Національному королівському оборонному коледжі.
У Великій Британії пройшов курс для керівників розвідувальних органів «Організація боротьби з міжнародним тероризмом і роль розвідувальних структур у цій боротьбі».
Вільно володіє українською, російською, англійською, німецькою та французькою мовами.
Військова кар'єра
ред.- 1972 — початок військової служби.
- З 1977 — 1979 — служба в частинах протиповітряної оборони Групи радянських військ у Німеччині.
- Січень-серпень 1992 — відповідальний секретар Експертної наукової ради Міністерства оборони України
- Серпень 1992 — липень 1995 — перший в історії України військовий, військово-морський, військово-повітряний та аташе з питань оборони України в США
- Липень 1995 — квітень 1998 — голова Комітету з питань розвідки при Президентові України
- Квітень 1998 — лютий 1999 — заступник голови Комітету з питань розвідки при Президентові України
- Червень 1997 — вересень 2000 — начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України
- Вересень 2000 — жовтень 2002 — аташе з питань оборони, військовий аташе при Посольстві України у Швейцарії — постійний представник Міністерства оборони України при міжнародних організаціях у Женеві
- Листопад 2002 — червень 2003 — заступник Секретаря, Рада національної безпеки і оборони України
- Червень — вересень 2003 — 1-й заступник Секретаря РНБО України
- 4 вересня 2003 — 4 лютого 2005 — голова Служби безпеки України
- 12 грудня 2005 — звільнений з військової служби.
Голова Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України (жовтень 2002 — вересень 2003).
Член Ради національної безпеки і оборони України (вересень 2003 — лютий 2005). Член Антикризового центру (листопад 2003 — червень 2005).
Політична кар'єра
ред.Член наглядової ради фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (з січня 2004). Член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України (березень 2004 — лютий 2005).
З 2006 року — президент Центру стратегічних досліджень та аналізу[5].
З грудня 2009 року — голова ГО «Сила і честь».
У листопаді 2013 року, після кривавого розгону студентського Євромайдану розкритикував дії влади і спецпідрозділу «Беркут»[6].
Відповідно до звернення Верховна Рада повинна визнати свою відповідальність за кризу і політичні рішення, які призвели до людських жертв та забезпечити:
- термінове призначення технічного уряду позапартійних професіоналів, здатних зупинити падіння економіки, розпочати системну боротьбу з корупцією, дати правову оцінку проявам сепаратизму та покарати винних у злочинах проти людства та державності України;
- оперативно підготувати та внести зміни до виборчого законодавства України із запровадженням відкритих партійних списків та введенням діючих норм дострокового відклику депутатів усіх рівнів;
- законодавчо визначити порядок імпічменту Президента України;
- оперативно підготувати та провести адміністративно-територіальну реформу з максимально можливою передачею прав формування органів місцевої державної адміністрації та формування власного бюджету — територіальним громадам;
- після обрання нового Президента України, у травні поточного року, провести позачергові парламентські і місцеві вибори, на базі нового, дійсно демократичного законодавства.
З лютого 2014 року активно виступав проти агресії Росії та анексії Кримського півострова російськими військами[7]. 19 квітня 2014 призначений радником Президента України[8].
8 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко призначив своїм радником (указ № 759 від 7 жовтня).[9] 12 березня 2015 року: звільнений із посади радника Президента України (указ № 137 від 12 березня)[10]; призначений радником Президента України поза штатом (указ № 138 від 12 березня).[11] 14 січня 2019 року звільнений із посади радника Президента України (указ № 8 від 14 січня).[12]
30 січня 2019 року зареєструвався кандидатом на пост Президента України (самовисування).[13] Очолив виборчий список партії «Сила і Честь» на парламентських виборах 2019 року.[14]
Звинувачення щодо начебто участі у отруєнні Віктора Ющенка
ред.Увечері 5 вересня 2004 року вечеряв на дачі тодішнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка, де крім господаря були кандидат у президенти Віктор Ющенко та народний депутат Давид Жванія. Наступного ранку Ющенко почав скаржитися на біль, пізніші аналізи вказали на ймовірне отруєння, що могло статися під час вечері 5 вересня. Віктор Ющенко звинувачував представників влади в отруєнні, хоча, наприклад, Жванія стверджував, що Смешко намагався не допустити насильства правоохоронних органів проти протестувальників під час Помаранчевої революції[15].
У квітні 2019 року Генеральна прокуратура та СБУ повідомили, що Смешко не був стороною кримінального провадження і підозр не отримував[16][неавторитетне джерело].
У червні 2019 року Смешко подав позов до Печерського суду Києва про захист честі, гідності та ділової репутації щодо звинувачень ексглави СБУ Валентина Наливайченка в можливій причетності до отруєння Ющенка.[17] 11 жовтня 2021 року суд визнав, що заява Наливайченка не відповідає дійсності[18].
Нагороди та почесні звання
ред.- Медаль «За військову службу Україні» (23 листопада 1998)[19].
- Державна премія України в галузі науки і техніки (2004)[20]
- Почесний магістр Об'єднаного інституту розвідки при Національній академії оборони України.
Примітки
ред.- ↑ Указ Президента України від 7 жовтня 2014 року № 760/2014 «Про Комітет з питань розвідки при Президентові України»
- ↑ Президент призначив Ігоря Смешка головою Комітету з питань розвідки // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 08.10.2014. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
- ↑ Комітет з питань розвідки при Президентові буде координувати розвідувальну діяльність — голова Ігор Смешко // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 08.10.2014. Архів оригіналу за 11.10.2014. Процитовано 08.10.2014.
- ↑ Указ Президента України № 424/2014 «Про призначення І.Смешка Радником Президента України». Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 16 листопада 2016.
- ↑ Про Центр - CSIA. csda.in.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 27 лютого 2021.
- ↑ Розгін Євромайдану - приклад зради українському народові, - ветерани силових структур України (заява) (українська) . Газета "День". Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 9 березня 2021.
- ↑ Вікторія Сюмар про консультації з українськими генералами. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 19 квітня 2014.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 424/2014 про призначення І.Смешка Радником Президента України. Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 16 листопада 2016.
- ↑ Смешко став радником президента. ukranews.com. 8 жовтня 2014. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
- ↑ Про звільнення І. Смешка з посади Радника Президента України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ Про призначення І. Смешка Радником Президента України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ Про увільнення І. Смешка від виконання обов'язків Радника Президента України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
- ↑ СЬОГОДНІ КОМІСІЯ ЗАРЕЄСТРУВАЛА ТРЬОХ КАНДИДАТІВ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 6 лютого 2019.
- ↑ Смешко оприлюднив першу десятку зі списку своєї партії [Архівовано 23 червня 2019 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua. — 2019. — 8 червня.
- ↑ Лещенко С. Давид Жванія: Асиметрія обличчя в Ющенка з'явилася після поїздки на пасіку в Австрії [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.] // Українська правда. — 2008. — 8 липня.
- ↑ Ігор Смешко подав позов проти Наливайченка про захист честі і гідності. sylaichest.org (ru-RU) . Процитовано 7 лютого 2021.
- ↑ Отруєння Ющенка: Смешко подав до суду на екс-голову СБУ. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 9 липня 2021.
- ↑ DsNews. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
- ↑ Указ Президента України від 23 листопада 1998 року № 1291/98 «Про нагородження відзнаками Президента України військовослужбовців Збройних Сил України»
- ↑ Смешко Ігор Петрович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт видавництва «Логос Україна»
Джерела
ред.
- Офіційний сайт партії «Сила і Честь» [Архівовано 14 лютого 2021 у Wayback Machine.]
Ігор Смешко у соцмережі «Facebook»- Персональний канал Ihor Smeshko [Архівовано 16 лютого 2021 у Wayback Machine.] на відеохостингу Youtube
- Смешко. Незакінчене досьє генерала розвідки…" — книга Віктор Смєлова [Архівовано 23 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Хто є хто в Україні (довідник). — К.: К. І. С. [Архівовано 19 липня 2020 у Wayback Machine.]
- Людина в залізній масці
- aps-ua.org
Посилання
ред.- Смешко [Архівовано 20 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.