Смешко Ігор Петрович

український військовий і політик

І́гор Петро́вич Смешко́ (нар. 17 серпня 1955, Христинівка, Черкаська область, УРСР) — український військовий і політичний діяч, голова партії «Сила і честь». Голова Комітету з питань розвідки при Президентові України (7 жовтня 2014 року — 12 березня 2015 року)[1][2][3].

Ігор Петрович Смешко
Ігор Петрович Смешко
Ігор Петрович Смешко
Україна Голова Комітету з питань розвідки при Президентові України
7 жовтня 2014 — 15 березня 2015
ПрезидентПетро Порошенко
Україна 6-й Голова Служби безпеки України
4 вересня 2003 — 4 лютого 2005
ПрезидентЛеонід Кучма, Віктор Ющенко
ПопередникВолодимир Радченко
НаступникОлександр Турчинов

Народився17 серпня 1955(1955-08-17) (69 років)
Христинівка, Черкаська область, Українська РСР
Відомий якполітик, державний діяч
ГромадянствоУкраїна Україна
Національністьукраїнець
Alma materКНУ ім. Шевченка
Політична партіяСила і Честь
БатькоПетро Іванович Смешко
МатиМарія Миколаївна Щупаківська
У шлюбі зодружений
Дітидва сини
РелігіяПравослав'я
Нагороди
Медаль «За військову службу Україні»
Медаль «За військову службу Україні»
Державна премія України в галузі науки і техніки
sylaichest.org/igor-smeshko/

Голова СБУ (4 вересня 2003 — 4 лютого 2005). З квітня 2014 року по січень 2019 року — радник Президента України.[4]

Надзвичайний і Повноважний Посол України (січень 2004), генерал-полковник (2004), генерал-лейтенант (серпень 1998), генерал-майор (1995), доктор технічних наук, професор (1992), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004). Кандидат у Президенти України (2019). Посів 6 місце (6,04 %). Дійсний член (академік) Академії політико-правових наук України (2016).

Життєпис

ред.

Народився 17 серпня 1955 року в Христинівці на Черкащині в родині залізничника. Батько — Петро Іванович Смешко. Мати — Марія Миколаївна Щупаківська (Оліфіренко).

1972 — закінчив Христинівську середню школу № 1. 1972—1977 — навчання в КВЗРІУ ім. Кірова, отримав спеціальність військовий інженер з радіотехніки. 1977—1979 — служба в частині ППО радянських військ у НДР. 1979—1982 — ад'юнктура в КВЗРІУ ім. Кірова.

З 1982 — старший викладач у КВЗРІУ. 1983 рік – кандидат технічних наук, 1988—1991 — докторантура Військової академії протиповітряної оборони Сухопутних військ ім. Василевського в Києві. 1991—1992 — керівник науково-дослідного центру Військової академії ППО ім. Василевського. 1992 - отримав науковий ступінь доктора наук  та вчене звання професора з військової кібернетики, інформатики та системного аналізу. 2000 — закінчив Національну академію оборони України, здобув ступінь магістра державного військового управління. 2002 — закінчив Київський університет Шевченка, за спеціальністю юрист.

Прослухав спеціальний курс для вищих посадових осіб у сфері національної безпеки «Концепції національної безпеки та державні інститути її забезпечення у демократичному суспільстві» у Вищій школі урядового управління ім. Дж. Кеннеді при Гарвардському університеті (1996).

1997 року в Стокгольмі пройшов спеціальний курс для керівників розвідувальних органів країн — учасниць програми НАТО «Партнерство заради миру» — «Концепції національної безпеки і оборони та система демократичного контролю над Збройними Силами і спецслужбами у демократичному суспільстві» в Національному королівському оборонному коледжі.

У Великій Британії пройшов курс для керівників розвідувальних органів «Організація боротьби з міжнародним тероризмом і роль розвідувальних структур у цій боротьбі».

Вільно володіє українською, російською, англійською, німецькою та французькою мовами.

Військова кар'єра

ред.

Голова Комітету з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України (жовтень 2002 — вересень 2003).

Член Ради національної безпеки і оборони України (вересень 2003 — лютий 2005). Член Антикризового центру (листопад 2003 — червень 2005).

Політична кар'єра

ред.

Член наглядової ради фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна — дітям» (з січня 2004). Член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України (березень 2004 — лютий 2005).

З 2006 року — президент Центру стратегічних досліджень та аналізу[5].

З грудня 2009 року — голова ГО «Сила і честь».

У листопаді 2013 року, після кривавого розгону студентського Євромайдану розкритикував дії влади і спецпідрозділу «Беркут»[6].

Відповідно до звернення Верховна Рада повинна визнати свою відповідальність за кризу і політичні рішення, які призвели до людських жертв та забезпечити:

  • термінове призначення технічного уряду позапартійних професіоналів, здатних зупинити падіння економіки, розпочати системну боротьбу з корупцією, дати правову оцінку проявам сепаратизму та покарати винних у злочинах проти людства та державності України;
  • оперативно підготувати та внести зміни до виборчого законодавства України із запровадженням відкритих партійних списків та введенням діючих норм дострокового відклику депутатів усіх рівнів;
  • законодавчо визначити порядок імпічменту Президента України;
  • оперативно підготувати та провести адміністративно-територіальну реформу з максимально можливою передачею прав формування органів місцевої державної адміністрації та формування власного бюджету — територіальним громадам;
  • після обрання нового Президента України, у травні поточного року, провести позачергові парламентські і місцеві вибори, на базі нового, дійсно демократичного законодавства.

З лютого 2014 року активно виступав проти агресії Росії та анексії Кримського півострова російськими військами[7]. 19 квітня 2014 призначений радником Президента України[8].

8 жовтня 2014 року Президент України Петро Порошенко призначив своїм радником (указ № 759 від 7 жовтня).[9] 12 березня 2015 року: звільнений із посади радника Президента України (указ № 137 від 12 березня)[10]; призначений радником Президента України поза штатом (указ № 138 від 12 березня).[11] 14 січня 2019 року звільнений із посади радника Президента України (указ № 8 від 14 січня).[12]

30 січня 2019 року зареєструвався кандидатом на пост Президента України (самовисування).[13] Очолив виборчий список партії «Сила і Честь» на парламентських виборах 2019 року.[14]

Звинувачення щодо начебто участі у отруєнні Віктора Ющенка

ред.

Увечері 5 вересня 2004 року вечеряв на дачі тодішнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка, де крім господаря були кандидат у президенти Віктор Ющенко та народний депутат Давид Жванія. Наступного ранку Ющенко почав скаржитися на біль, пізніші аналізи вказали на ймовірне отруєння, що могло статися під час вечері 5 вересня. Віктор Ющенко звинувачував представників влади в отруєнні, хоча, наприклад, Жванія стверджував, що Смешко намагався не допустити насильства правоохоронних органів проти протестувальників під час Помаранчевої революції[15].

У квітні 2019 року Генеральна прокуратура та СБУ повідомили, що Смешко не був стороною кримінального провадження і підозр не отримував[16][неавторитетне джерело].

У червні 2019 року Смешко подав позов до Печерського суду Києва про захист честі, гідності та ділової репутації щодо звинувачень ексглави СБУ Валентина Наливайченка в можливій причетності до отруєння Ющенка.[17] 11 жовтня 2021 року суд визнав, що заява Наливайченка не відповідає дійсності[18].

Нагороди та почесні звання

ред.

Примітки

ред.
  1. Указ Президента України від 7 жовтня 2014 року № 760/2014 «Про Комітет з питань розвідки при Президентові України»
  2. Президент призначив Ігоря Смешка головою Комітету з питань розвідки // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 08.10.2014. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
  3. Комітет з питань розвідки при Президентові буде координувати розвідувальну діяльність — голова Ігор Смешко // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 08.10.2014. Архів оригіналу за 11.10.2014. Процитовано 08.10.2014.
  4. Указ Президента України № 424/2014 «Про призначення І.Смешка Радником Президента України». Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 16 листопада 2016.
  5. Про Центр - CSIA. csda.in.ua. Архів оригіналу за 27 лютого 2021. Процитовано 27 лютого 2021.
  6. Розгін Євромайдану - приклад зради українському народові, - ветерани силових структур України (заява) (українська) . Газета "День". Архів оригіналу за 12 лютого 2018. Процитовано 9 березня 2021.
  7. Вікторія Сюмар про консультації з українськими генералами. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 19 квітня 2014.
  8. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 424/2014 про призначення І.Смешка Радником Президента України. Архів оригіналу за 27 травня 2018. Процитовано 16 листопада 2016.
  9. Смешко став радником президента. ukranews.com. 8 жовтня 2014. Архів оригіналу за 13 жовтня 2014. Процитовано 8 жовтня 2014.
  10. Про звільнення І. Смешка з посади Радника Президента України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 6 червня 2020. Процитовано 9 квітня 2019.
  11. Про призначення І. Смешка Радником Президента України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 9 квітня 2019.
  12. Про увільнення І. Смешка від виконання обов'язків Радника Президента України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 24 травня 2019. Процитовано 9 квітня 2019.
  13. СЬОГОДНІ КОМІСІЯ ЗАРЕЄСТРУВАЛА ТРЬОХ КАНДИДАТІВ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ. Архів оригіналу за 7 лютого 2019. Процитовано 6 лютого 2019.
  14. Смешко оприлюднив першу десятку зі списку своєї партії [Архівовано 23 червня 2019 у Wayback Machine.] // Gazeta.ua. — 2019. — 8 червня.
  15. Лещенко С. Давид Жванія: Асиметрія обличчя в Ющенка з'явилася після поїздки на пасіку в Австрії [Архівовано 25 січня 2022 у Wayback Machine.] // Українська правда. — 2008. — 8 липня.
  16. Ігор Смешко подав позов проти Наливайченка про захист честі і гідності. sylaichest.org (ru-RU) . Процитовано 7 лютого 2021.
  17. Отруєння Ющенка: Смешко подав до суду на екс-голову СБУ. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 11 липня 2021. Процитовано 9 липня 2021.
  18. DsNews. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
  19. Указ Президента України від 23 листопада 1998 року № 1291/98 «Про нагородження відзнаками Президента України військовослужбовців Збройних Сил України»
  20. Смешко Ігор Петрович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Сайт видавництва «Логос Україна»

Джерела

ред.

Посилання

ред.