Повчання Володимира Мономаха

«Повча́ння ді́тям Володимира Мономаха» — визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Збереглося (без закінчення) в Лаврентіївському списку «Повісті временних літ» під 1096 роком у кількох неповних частинах. Точної дати написання не встановлено, ймовірно 1109 рік.

Повчання Володимира Мономаха
Повчання Володимира Мономаха.jpg
Сторінка з «Повчання Володимира Мономаха»
Автор Володимир Мономах
Мова давньоруська мова
Опубліковано 1150-ті

Q:  Цей твір у Вікіцитатах

Загальні відомостіРедагувати

З літературного погляду — це зразок популярного в античній та середньовічній літературі жанру повчань і одночасно перша в давній українській літературі спроба життєписної розповіді.

«Повчання» — оригінальний твір, у якому Володимир Мономах висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі, боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною поведінкою подавати приклад іншим. Свої настанови він підкріплює прикладами із власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів.

Перша частина «Повчання» складається з цитат з так званої ворожільної Книги псалмів. Псалтир під час ворожіння найперше розкривався на тих сторінках, які були Мономахом найбільш «зачитані». Чим раніше цитується той чи інший псалом, тим суб'єктивно важливішою була його тема для Мономаха[1].

За законами психологічного захисту, з тексту, що «випав», будуть виписуватися якомога більш загальні й нейтральні місця, тобто цитована і нецитована частини псалма перебувають у відношенні свідомого-підсвідомого у психіці людини: нецитована частина міститиме заборонені, витіснені теми, тінь особистості. Найпершим було процитовано 42 псалом: «Чого печалишся душе моя? Чого непокоїш мене?» У нецитованій частині 42 псалма Бог асоціюється з водними потоками: «Прикликає безодня безодню на гуркіт твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли наді мною».

Аналіз другої, автобіографічної частини «Повчання», дає підстави вбачати тут чітко прописану тему переправи через річку Стугну в 1093 році, яка спричинила значну психотравму Мономаху[2] Завдяки кропіткій праці Л. Є. Махновця з віднесення згадуваних Мономахом подій до конкретних років[3] було зроблено висновок про феноменальне відтворення князем минулих подій у чіткій часовій послідовності. Але ця чітка хронологічна послідовність має дві лакуни — перша між 1087 і 1093 роками, друга — між 1094 і 1096 роками. Не виключена можливість, що насправді це одна лакуна, а умовний центр її (1093 рік) саме і позначає психотравмуючу подію — смерть брата Ростислава у водах річки Стугни на очах у Мономаха, який не зміг (чи не захотів?) врятувати зведеного брата[4]

Вперше текст «Повчання» Володимира Мономаха був опублікований графом О. Мусіним-Пушкіним 1793 року.

МоваРедагувати

Аналізуючи лексику «Повчання», дослідники дійшли висновку, що мова Володимира Мономаха була дуже близькою до місцевого мовлення, і в ній засвідчені такі лексеми, які нині збереглися лише в українській мові. Це проливає світло не тільки на мовні уподобання Володимира Мономаха, але й на витоки і час становлення специфічно українського лексичного фонду.[5]

Повчаючи своїх дітей, Володимир Мономах дає їм різноманітні релігійно-моральні поради і, щоб обгрунтувати свої настанови, надати їм відповідної вагомості, вдається до релігійних роздумів, наводить біблійні цитати, звертається до старослов'янізмів, хоч і тут основним джерелом художніх засобів залишається руська мова.[5]

Про руську мовну основу творів Володимира Мономаха свідчать повноголосні варіанти слів (волостъ, голодъ, переступити, соромъ, череда, сторона та ін.), слова з початковим о (одинъ, одиночество), ро- (розбити , розглядати), вживання ч замість щ (помочь), перфект без зв'язки для 3-ї особи і перфект із зв'язкою для 1-ї й 2-ї осіб (безлЬпицю си молвиль; все же то далъ богъ на угодье человікомь... иже та угодья створилъ еси... якоже блудницю и разбойника и мытаря помиловалъ еси у трудъ сеои оже ся есмь тружалъ і т. п.), руські дієприслівники (ездяче, молвяче), звичні для руської мови складні форми імперфекта (тако бо о(те)ць мои дЬяшет блаженыи; и облизахуться на ні аки волци) тощо.[5]

Цікаві фактиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Чепа М.-Л. А. Ворожіння на Псалтирі як проективний тест у культурно-історичній психології / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України "Проблеми загальної та педагогічної психології. Том VI. Вип. 7. -К., 2012. -С. 345–353.ISSN 2077–2289.
  2. Чепа М.-Л. А. Історико-психологічне дослідження «гріховного вчинку» Володимира Мономаха / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г. С. Костюка Національної АПН України "Проблеми загальної та педагогічної психології. Том V. Ч.1. -К., 2003.- С. 277–282.ISSN 2077–2289.
  3. Літопис Руський. — К.: Дніпро, 1989. — С. 458–461.
  4. Чепа М.-Л. А. «Гріховний вчинок» Володимира Мономаха: історико-психологічна реконструкція / Тижневик «Історія України». № 11 (315), 2003, березень. — С. 1-6.
  5. а б в Особливості мови світсько-художньої літератури // Українці: звідки ми і наша мова / Півторак Г. П.; Академія наук України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – Київ: Наукова думка, 1993. – С. 175–176. – 199 c.
  6. Гептнер В.Г. О лютом звере Мономахова «Поучения детям» // Охота и охотничье хозяйство, 1969, № 5:. 42-43; Гептнер В.Г., Слудский А. А. Млекопитающие Советского Союза. Т. II, ч. 2. Пособие для университетов. М., Высшая школа, 1972. (Тигр)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати