Дрозд Володимир Григорович
Володи́мир Григо́рович Дрозд (нар. 25 серпня 1939[3], с. Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область — пом. 23 жовтня 2003, Київ) — український письменник. Член НСПУ з 1962 року. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992).
| Дрозд Володимир Григорович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
25 серпня 1939[1][2] Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР | |||
| Помер |
23 жовтня 2003[2] (64 роки) Київ, Україна | |||
| Поховання | Байкове кладовище | |||
| Країна |
 СРСР Україна | |||
| Діяльність | журналіст, письменник, прозаїк, головний редактор | |||
| Alma mater | Київський національний університет імені Тараса Шевченка (1968) | |||
| Мова творів | українська | |||
| Роки активності | з 1962 | |||
| Жанр | роман, повість і оповідання | |||
| У шлюбі з | Жиленко Ірина Володимирівна | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
БіографіяРедагувати
Володимир Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині.
«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.
У 1968 році закінчив Київський університет.
Працював у часописах:
- олишівська районна газета «Голос колгоспника» (1959—1960 роки),
- обласна молодіжгна газета «Комсомолець Чернігівщини» (1961—1962 роки),
- газета «Літературна Україна» (1962—1963 рокі),
- газета Молодь України (1963 рік).
Протягом 1966—1970 років працював старшим редактором видавництва Радянський письменник.
Перший головний редактор журналу «Київ» (1983—1985 роки).
Протягом 1991—1999 років був секретарем та заступником голови НСПУ.
Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похований на Байковому кладовищі.
ТворчістьРедагувати
Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.
Володимир Дрозд двадцятирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1962) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
РодинаРедагувати
- дружина — Жиленко Ірина Володимирівна.
ТвориРедагувати
Новели й оповіданняРедагувати
- «Колесо» (1961)
- «Люблю сині зорі» (1962)
- «Парость» (1966)
- «Білий кінь Шептало» (1969)
- «Ніч у вересні» (1980)
- «Три чарівні перлини» (1981)
- «Крик птаха у сутінках» (1982)
- «Новосілля» (1986)
- «Подих чудесного» (1988)
ПовістіРедагувати
- «Семирозум. Маслини» (1967)
- «Ирій» (1974)
- «Люди на землі» (1976)
- «Земля під копитами» (1980), (Літературна премія імені Андрія Головка, 1981)
- «Балада про Сластьона» (1982)
- «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» (1994)
РоманиРедагувати
- «Добра вість» (1967)
- «Вовкулака» («Самотній вовк», екранізовано у 1991 як «Оберіг»)
- «Катастрофа» (1968)
- «Ювеналій Мельников» (1972)
- «Ритми життя» (1974)
- «Дорога до матері» (1979)
- «Інна Сіверська, суддя» (1985)
- «Спектакль» (1985)
- «Листя землі»[4] (1992; 2000) (Національна премія України імені Тараса Шевченка, 1992)
- «Убивство за сто тисяч американських доларів» (1992; 2003)
- «Злий дух. Із житієм» (1995)
- «Пришестя» (1996)
- «Острів у Вічності» (2001)
- «Книга отця Йосипа» (2003)
- «Сто літ любові» (2003)
Нагороди та преміїРедагувати
- 1962 — член НСПУ.
- 1981 — Літературна премія імені Андрія Головка за повість «Земля під копитами» (1980).
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (1992) — за роман-епопею «Листя землі», книга перша — друга.
- Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (посмертно, 2017).[5]
- 21 серпня 1999 — Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня[6].
ПриміткиРедагувати
- ↑ http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/ostriv-u-vichnosti-dlya-maystra
- ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ Микола Жулинський. Острів у вічності для Майстр. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 7 квітня 2013.
- ↑ Перша назва — «Листя життя»
- ↑ Сергій Дзюба (29 березня 2017). Лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2017 рік. Жінка-УКРАЇНКА. Архів оригіналу за 12 червня 2020.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 1051/99 від 21 серпня 1999 року «Про відзначення нагородами України з нагоди 8-ї річниці незалежності України». Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 18 квітня 2022.
ПосиланняРедагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Дрозд Володимир Григорович |
- «Дрозд Володимир Григорович [Архівовано 22 січня 2017 у Wayback Machine.]» // Сервер журналістів. Верховна Рада України.
- Дрозд Володимир Григорович // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
ДжерелаРедагувати
- Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 210—211, 282. — ISBN 978-966-8567-13-1.
- Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 117. — ISBN 966-8567-01-3.
- Жадько В. О. У пам'яті Києва: Столичний некрополь письменників: наук. фотоіл. довідник-посібник. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 222. — ISBN 966-8567-03-X.
- Володимир Дрозд: «Письменник — лише уста народу»: біобібліогр. нарис / М-во культури України, Нац. парлам. б-ка України ; авт. нарису Л. Б. Тарнашинська ; упоряд. Г. В. Волянська, Т. М. Заморіна ; наук. ред. І. О. Негрейчук. — Київ: Нац. парлам. б-ка України, 2013. — 175 с. — (Шістдесятництво: профілі на тлі покоління ; вип. 15). [Архівовано 19 вересня 2020 у Wayback Machine.]
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (березень 2012) |