Відкрити головне меню

Дрозд Володи́мир Григо́рович (25 серпня 1939(19390825)[3], с. Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область — 23 жовтня 2003) — український письменник. Перший головний редактор журналу «Київ» (1983—1985). Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992).

Дрозд Володимир Григорович
Дрозд В.jpg
Народився 25 серпня 1939(1939-08-25)[1][2]
Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР
Помер 23 жовтня 2003(2003-10-23)[2] (64 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність журналіст, письменник, прозаїк, головний редактор
Мова творів українська
Роки активності 1962 — тепер. час
Жанр роман, повість і оповідання
Нагороди Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1992
Премія імені Миколи Гоголя «Тріумф»

Чоловік української поетеси Ірини Жиленко.

Зміст

БіографіяРедагувати

Володимир Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині.

Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.

Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.

Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.

 
Могила Володимира Дрозда на Байковому кладовищі

Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похований на Байковому кладовищі.

Відомі твориРедагувати

Автор книжок оповідань і повістей «Люблю сині зорі» (1962), «Парость» (1966), «Маслини» (1969), «Семирозум. Маслини» (1967),«Білий кінь Шептало» (1969), «Кінь Шептало на молочарні» (1967),«Ирій» (1974), «Люди на землі» (1976), «Ніч у вересні» (1980), «Земля під копитами» (1981), «Три чарівні перлини» (1981), «Крик птаха у сутінках» (1982), «Самотній вовк. Балада про Сластьона» (1983), «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок: Повість-шоу» (1994); романів «Катастрофа» (1969), «Добра вість» (1971), «Ритм життя» (1974), «Дорога до матері» (1978), «Люди на землі» (1976), «Інна Сіверська, суддя» (1985), «Спектакль» (1985), «Новосілля» (1987), «Листя землі: Книга доль і днів минущих» (1992), «Злий дух. Із житієм. Пришестя» (1999) та інших.

ВідзнакиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 210—211, 282. — ISBN 978-966-8567-13-1.
  • Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 117. — ISBN 966-8567-01-3.
  • Жадько В. О. У пам'яті Києва: Столичний некрополь письменників: наук. фотоіл. довідник-посібник. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 222. — ISBN 966-8567-03-X.