Дрозд Володимир Григорович
Дрозд Володи́мир Григо́рович (25 серпня 1939[3], с. Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область — 23 жовтня 2003) — український письменник. Перший головний редактор журналу «Київ» (1983—1985). Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992).
| Дрозд Володимир Григорович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
25 серпня 1939[1][2] Петрушин, Чернігівський район, Чернігівська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер |
23 жовтня 2003[2] (64 роки) Київ, Україна |
| Поховання | Байкове кладовище |
| Громадянство (підданство) |
 СРСР Україна |
| Діяльність | журналіст, письменник, прозаїк, головний редактор |
| Мова творів | українська |
| Роки активності | 1962 — тепер. час |
| Жанр | роман, повість і оповідання |
| Нагороди |
 Премія імені Миколи Гоголя «Тріумф» |
Чоловік української поетеси Ірини Жиленко.
Зміст
БіографіяРедагувати
Володимир Дрозд народився 25 серпня 1939 року в селі Петрушин на Чернігівщині.
Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.
Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.
Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.
Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похований на Байковому кладовищі.
Відомі твориРедагувати
Автор книжок оповідань і повістей «Люблю сині зорі» (1962), «Парость» (1966), «Маслини» (1969), «Семирозум. Маслини» (1967),«Білий кінь Шептало» (1969), «Кінь Шептало на молочарні» (1967),«Ирій» (1974), «Люди на землі» (1976), «Ніч у вересні» (1980), «Земля під копитами» (1981), «Три чарівні перлини» (1981), «Крик птаха у сутінках» (1982), «Самотній вовк. Балада про Сластьона» (1983), «Музей живого письменника, або моя довга дорога в ринок: Повість-шоу» (1994); романів «Катастрофа» (1969), «Добра вість» (1971), «Ритм життя» (1974), «Дорога до матері» (1978), «Люди на землі» (1976), «Інна Сіверська, суддя» (1985), «Спектакль» (1985), «Новосілля» (1987), «Листя землі: Книга доль і днів минущих» (1992), «Злий дух. Із житієм. Пришестя» (1999) та інших.
ВідзнакиРедагувати
- Національна премія України імені Тараса Шевченка (1992) — за роман-епопею «Листя землі», книга перша — друга.
- Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (посмертно, 2017).[4]
ПриміткиРедагувати
- ↑ http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/ostriv-u-vichnosti-dlya-maystra
- ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ Микола Жулинський. Острів у вічності для Майстр. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2013-04-07.
- ↑ Сергій Дзюба (29 березня 2017). Лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2017 рік. Жінка-УКРАЇНКА.
ПосиланняРедагувати
- «Дрозд Володимир Григорович» // Сервер журналістів. Верховна Рада України.
ДжерелаРедагувати
- Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі: літ.-публіц. вид. — К. : Фенікс, 2008. — С. 210—211, 282. — ISBN 978-966-8567-13-1.
- Жадько В. О. Український некрополь: іст. наук. довід. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 117. — ISBN 966-8567-01-3.
- Жадько В. О. У пам'яті Києва: Столичний некрополь письменників: наук. фотоіл. довідник-посібник. — К. : СПД Жадько В. О., 2005. — С. 222. — ISBN 966-8567-03-X.
| Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (березень 2012) |