З березня 1309 по січень 1377 року папські коронації відбувалися в Авіньйоні, але з 1378 року вони знову проходили у соборі Святого Петра. Уже 1452 р., при папі Миколі V, почалася перебудова храму, який на той час перебував в аварійному стані. За цю реконструкцію відповідали архітектори Леон-Баттіста Альберті та Бернардо Роселліно. Відомо, що останнім було створено проєкт нової будівлі (або проєкт радикального перепланування старої), який так і не було втілено.
Спершу папа Юлій II теж планував зберегти старий собор, однак, зрештою вирішив його знести і звести на його місці новий. Тільки вівтар, під яким розташована могила святого Петра, мав залишитися. У цьому ж новому соборі мала бути розташована його власна гробниця[г].
Відомо, що існувало декілька проєктів собору (вцілілі креслення зберігаються у галереї Уффіці). Зокрема, проєкт Джуліяно да Санґало, який працював на Юлія II задовго до коронації останнього папською тіарою. 1505 року Донато Браманте підготував план собору, який було затверджено папою. Це мала бути центрична споруда у формі грецького хреста із рівними сторонами, а не традиційно базилікальна, витягнена будівля. За висловом М. Лібмана:
(…) у центричній споруді людина перебуває у її осередді, і на неї орієнтується архітектура. У цьому проявляється ренесансний погляд на людину та її роль у світобудові[8]
Оригінальний текст (рос.)
(…) в центрическом сооружении человек находится в его средоточии и на него ориентируется архитектура. В этом проявляется ренессансный взгяд на человека и его роль в мироздании
Браманте став папським архітектором, і перший камінь нового собору Святого Петра було урочисто закладено 18 квітня1506 року[9].
Для того, щоб прискорити зведення нової споруди, Донате Браманте зніс древні мармурові колони Старого собору Святого Петра[д]. Браманте керував будівництвом собору до своєї смерті у 1514 році. Останній рік та частину 1515 року (сумарно орієнтовно 18 місяців) Джуліяно да Санґало теж працював над спорудженням храму, але головним архітектором після Браманте став Рафаель. Також до роботи долучився Джованні Джокондо, який помер 1515 року, та Антоніо да Сангалло, учень Браманте. Рафаель, якого рекомендував Браманте ще за життя, очоливши будівництво, повернувся до традиційної формі латинського хреста з подовженою четвертою стороною.
Після смерті Рафаеля (1520), головним архітектором собору став Бальдазаре Перуцці, який обрав центричну споруду, а з 1539 — Антоніо да Сангалло, який вибрав базилікальну форму. Сангалло керував роботами до своєї смерті у 1546 році.
1 січня1547 р. папа Павло III призначив головним архітектором Мікеланджело Буонарроті[10]. За свідченнями Вазарі, Мікеланджело погодився на цю роботу «з великою нехіттю і проти волі»[11]. Як зазначив Вільям Воллес, це призначення було «сумнівною честю», адже йому дісталося у спадок не тільки довготривале будівництво, розпочате геніальним архітектором, але поганим інженером Браманте, а й виконроби та робітники, лояльні до Сангалло, й скептичні до Мікеланджело та його ідей[10]. Над спорудженням собору він працював останні 17 років свого життя.
Мікеланджело повернувся до ідеї центральнокупольної споруди, його проєкт передбачав створення багатоколонного вхідного портика зі східною боку (в найдавніших базиліках Риму, як і в античних храмах, вхід перебував зі східного, а не із західного боку). Усі тримальні конструкції Мікеланджело зробив масивнішими і виділив головний простір. Він звів барабан центральної бані, але саму баню добудовував уже після його смерті Джакомо делла Порта, який додав більш витягнуті обриси. З чотирьох малих бань, передбачених проєктом Мікеланджело, архітектор Джакомо да Віньола звів тільки дві. Найбільшою мірою архітектурні форми у тому вигляді, як задумав Мікеланджело, збереглися із вівтарного, західного боку.
Герхард Штраус писав, що «архітектор Мікеланджело (…) побудував собор християнства як маніфест сильного індивідуума»[12]. Поверненням до початкової ідеї Браманте щодо центричної споруди він перекреслив майже 40 років попередніх будівельних робіт[10] і зміг окреслити загальний напрям робіт з будівництва собору на майбутнє[13].
Шатро базиліки Святого Петра є найбільшою консольною цегляною надбудовою у світі і має два склепіння. Це архітектурне рішення має важливе підґрунтя — висока, трохи витягнена баня виглядає краще зовні, але всередині краще сприймається кругліше шатро. На оглядовий майданчик над банею перед ліхтарем можна вийти по 510 сходинах чи піднятися ліфтом і пройти 320 сходин між склепіннями шатра. Прохід між двома стінами склепіння є непростим, однак з нього добре видно всю складність його конструкції.
Діаметр маківки становить 42,34 м (що на 86 см менше ніж у Пантеону), а висота — 43,2 м (тобто на 20 см більше ніж висота Пантеону)[14]. Шатро утримується чотирма п'ятикутними колонами, довжина діагоналі між якими — 24 метри. Висота надбудованого над маківкою ліхтаря — 17 метрів. Таким чином загальна висота бані до вершини хреста на ньому становить 136,6 м[15].
Розрахункова вага склепіння — 14 тисяч тонн, але його конструкція робить його візуально легким, і тому здається, що баня «ширяє над рештою велетенської будівлі»[13].
Внутрішня висота шатра становить 119 м, внутрішній діаметр — 42 м. Усередині бані двометровими буквами написана цитата із Євангелія від Матвія:
лат.Tu es Petrus et super hanc petram aedificabo ecclesiam meam et tibi dabo claves regni caelorum
(…) ти скеля (грец.πετρος), і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою (…) І ключі тобі дам від Царства Небесного (…) (Мт.16:18-19)
На початку XVII ст. за вказівкою Павла V архітектор Карло Мадерно подовжив східну гілку хреста — прибудував до центричного будинку тринефну базилікальну частину, повернувшись до форми латинського хреста, та звів фасад. Баня виявилася прихованою фасадом, втратила домінуюче значення тому сприймається лише з віддаля, з Віа делла Кончіліаціоне.
Висота фасаду — 45 м, ширина — 115 м. Аттик фасаду вінчають величезні, заввишки 5,65 м, статуї Христа, Івана Хрестителя й одинадцяти апостолів[16], крім апостола Петра, статуя якого зліва від сходів. Внизу карниза, майже у висоту фриза надпис:
На честь Князя Апостолів, Павло V Боргезе, Римлянин, Верховний Понтифік, року 1612, сьомого свого понтифікату
Оригінальний текст (лат.)
IN HONOREM PRINCIPIS APOST PAVLVS V BVRGHESIVS ROMANVS PONT MAX AN MDCXII PONT VII
З портика до собору ведуть п'ять воріт. На центральних бронзових воротах зображені Ісус, Діва Марія та святі апостоли Петро та Павло. Ці ворота — шедевр ювелірного мистецтва роботи Антоніо Філарете. На паперті собору, поверх головних дверей — відома мозаїка Корабель апостолів (італ.Navicella degli Apostoli), виконана за ескізом Джотто. Мозаїка Новічелла (італ.navicella, човен), що зображала Христа та човен з апостолами, загинула на початку XVI сторіччя під час знесення старого собору.
Ворота зліва — Ворота добра і зла — робота італійського скульптора Лучано Мінгуцці (між 1970–1977 рр.). Рельєфи крайніх воріт зліва — Воріт смерті — створені скульптором Джакомо Манцу (1949–1964 рр.). Дуже виразний образ папи Івана XXIII.
На фасаді собору виділяються дев'ять лоджій. Центральна називається «Лоджією Благословення» — з неї Папа Римський звертається із благословення «Urbi et Orbi» (буквально, «Місту (Риму) та світу») до всіх християн на Різдво, Великдень та на день пам'яті святих Петра та Павла[7].
Набір із шести дзвонів висить у верхньому вікні під годинником зліва. Останній дзвін було вилито у 1999 році з нагоди ювілейного року 2000 . Зараз він висить на території Ватиканських садів.
Гамма звуків дзвонів є від ритмічного ударного a doppio до пливучого a distesa. А distesa (дзвін Campanone) використовується лише після смерті папи. а Campanella seconda — для заклику на обід у неділю. Усі шість дзвонів використовуються лише за особливої нагоди: після папського благословення Urbi et Orbi на Різдво та Великдень, після молитви «Ангел Господній» на Петра і Павла та після виборів нового папи. Отже, повний хор дзвонів a distesa до літургії не передбачений.
На Службу Божу дзвонять дзвони 6+5+4+3 починаючи за 45 хвилин і кожні 15 хвилин. При цьому немає сольного дзвона з передзвоном. У недільний обід о 12:15 після спільної з папою молитвою Ангел Господній на площі Святого Петра звучать дзвони 6+5+4.
Перед собором була потрібна площа, яка вміщувала б дуже багато вірян, що приходили сюди, аби отримати папське благословення чи брати участь у релігійних службах чи святах. Це завдання виконав Джованні Лоренцо Берніні, який створив протягом 1656–1667 рр. площу перед собором — одне з видатних творів світової містобудівної практики.
Берніні вирішив сформувати площу із двох частин. Перша, трапецієподібна, починається від базиліки. Завдяки тому, що ширша основа розташована біля лінії собору, а вужча основа виходить на другу частину площі, створюється ефект зворотної перспективи. Друга частина площі — велетенський еліпс, поверхня якого злегка нахилена до обеліска, як до центру. Цей обеліск було привезено з Єгипту Калігулою у 37 р. Первинно він був розташований у цирку Калігули і Нерона, південніше базиліки, ближче до сучасного захристя. Обеліск також називають «Свідком», оскільки він був на тому місці, де загинув апостол Петро[18]. 10 вересня 1586 року Доменіко Фонтана, за бажанням папи Сикста V, перемістив його у центр площі. Зважаючи на значну вагу обеліска — 322 тони — на той час це було великим технічним досягненням. Обеліск стоїть на фундаменті у вигляді бронзових левів. Обабіч нього розташовані фонтани висотою 14 метрів. Правий фонтан побудований у 1613 році за часів папи Павла V під керівництвом Карло Мадерно, а лівий — у 1677 році створив Карло Фонтана. Обеліск та фонтани розташовані на великій осі еліпса.
Дві колонади окреслюють площу і підтримують антаблемент простого тосканського ордера. Фокуси цього еліпса розташовані дещо південніше і північніше від обеліска, і позначені написами на металевих пластинках «Centro del Collone». При перебуванні на цих пластинках, чотири колони відповідної половини колонади розташовані на одній лінії.
Зверху 284 колон, розташованих по чотири у 71 ряд, розміщено 140 статуй святих. Статуї збудовані над колонадою у 1667–1669 роках за часів Олександра VII та Климента IX.
Загальна довжина базиліки — 211,6 м. Усередині собор вражає гармонією пропорцій, величезними розмірами, багатством оформлення — тут багато статуй, вівтарів, надгробків, безліч чудових творів мистецтва. Роль Берніні у створенні скульптурного оздоблення собору дуже велика, він працював тут із перервами майже 50 років, із 1620-го до 1670 р.
На підлозі центральної нави, починаючи від входу, є позначки, що вказують розміри інших великих соборів світу і дають можливість порівняти їх із собором Святого Петра.
Наприкінці центральної нави, біля останнього стовпа справа, розташована статуя Святого Петра (XIII ст.), автором якої вважається Арнольфо ді Камбіо. Статуї приписують чудодійні властивості, і прочани благоговійно прикладаються губами до бронзової ноги.
Прямо під куполом собору розташований вівтар із бронзовим ківорієм Берніні, виготовленим у 1624—1633 роках. Висота ківорію — 29 м. Він підтримується чотирма крученими колонами, на яких стоять статуї янголів. Серед гілок лавра на верхніх частинах колон видно геральдичні бджоли сімейства Барберіні. Бронзу для ківорію узяли із Пантеону, розібравши за наказом папи Урбана VIII конструкції, які підтримували дах портика.
У першій каплиці справа перебуває шедевр Мікеланджело — мармурова П'єта. Після того, як зловмисником була зроблена спроба розбити статую у 1972 році, її захистили склом. Потім розташовані статуя Лева XII та пам'ятник королеві Швеції Христині, а за ними — каплиця Святого Севастіана. У ній розміщені статуї Пія XI та Пія XII.
Далі по наві — надгробок Іннокентія XII (автор — Філіппо делла Валле) та Матильди Каносської, роботи Берніні з учнями. Макрграфиня була першою жінкою, яка мала честь бути похованою у цьому соборі. У 1077 р. в Каноссі, її родовому замку, імператор Священної Римської імперії Генріх IV, відлучений від церкви, вимолював вибачення у папи Григорія VII. Тут розміщена невеличка каплиця Розп'яття (чи Реліквії), у якій зберігається дерев'яне розп'яття кінця XIII — початку XIV ст., автором якого вважається П'єтро Кавалліні.
Біля входу розміщений ще один твір скульптора Канови — надгробок останніх представників шотлансько-британської королівської католицької сім'ї Стюарт, а біля нього — меморіал Марії Клементині Собеській, дружини Джеймза Стюарта (автор — П'єтро Браччі, 1742).
У другій каплиці розташовано надгробки пап Бенедикта XV та Івана XXIII, а трохи далі — Пія X та Інокентія VIII. Останній було створено у 1490-х рр. скульптором Антоніо Поллайоло. У лівій руці папи зображений Спис Лонгина, який папа отримав як подарунок від османського султана. Це одна з небагатьох пам'яток, що були ще за старої базиліки[24].
Наступну каплицю прикрашає вівтар Непорочного зачаття. Перед каплицею розташована могила папи Інокентія XI роботи Карло Марата[25], і за нею — надгробок папи Лева XI роботи Алессандро Альґарді 1644 року.
Надгробок Олександра VII, роботи Берніні (1672–1678) з поліхромного мармуру, розташований наприкінці нави. За ним — надгробок Інокентія XI.
Перед входом до захристя розташований надгробок Пія VIII.
Нижче рівня фундаменту собору Святого Петра розміщена крипта собору чи Гроти Ватикану. У крипті є поховання — саркофаги двадцяти трьох пап, навколо могили святого апостола Петра. Усього в соборі розміщені 164 поховання римських пап. Навколо могили святого апостола Петра також збудовано п'ять національних каплиць, так щоб вона була в центрі, як за розміщенням так і символічно — у центрі духовному. Окрім могил пап, у крипті також є і декілька інших могил кардиналів та провідників держав, наприклад, маркграфині Тосканської Матильди, королеви Швеції Христини, імператора Священної Римської імперії Оттона II.
Останнім у крипті похований Іван Павло II, який зайняв місце у саркофазі Івана XXIII, який в свою чергу перенесений у скляний саркофаг всередині собору до каплиці Святого Єроніма.
У науково-популярному фільмі «Життя після людей» (2008), через 500 років, металеві елементи купола розсиплються від корозії, і баня обвалиться всередину собору
У фільмі «2012» (2009) було показано, як обвалився собор Святого Петра під час того, як Папа Римський читав молитву про кінець світу. При цьому загинули десятки тисяч людей, серед них — італійський прем'єр-міністр та його сім'я
Вівтар собору Святого Петра звернений на захід, а не на схід, як традиційно для більшості християнських храмів.
Витрати на будівництво виявилися такі великі, що для їх покриття папі Леву X довелося за велику суму передати право поширювати індульгенціїАльбрехту Брандербурзькому. Зловживання індульгенціями у німецьких землях викликали протест Мартіна Лютера, Реформацію і подальший розкол Європи.
При соборі працювала власна мозаїчна майстерня[26]
Базиліка Нотр-дам-де-ла-пе була споруджена за зразком собору Святого Петра.
2007 року в архівах Ватикану було знайдено замальовку Мікеланджело, зроблену ним незадовго до смерті. Це було зображення деталі однієї із колон, які формують барабан бані собору[27].
Собор Святого Петра належить до найбільших сакральних споруд світу. У порівнянні з іншими сакральними спорудами цього типу він не обов'язково займає перше місце, оскільки критерії оцінки можуть бути різними. У наступній таблиці приведені основні порівняльні характеристики подібних за величиною сакральних споруд:
а. ^Базиліка Нотр-дам-де-ла-пе (Ямусукро, Кот-д'Івуар) була оголошена «найбільшим християнським храмом»[30], однак, внутрішній простір церкви спроєктовано таким чином, що одночасно у храмі може перебувати не більше 18 тис. людей[31], тоді як у соборі Святого Петра — до 60 тисяч[32]
↑Большая Российская энциклопедия: В 30 т. / Председатель науч.-ред. совета Ю. С. Осипов. Отв. ред С. Л. Кравец. Т. 12. Исландия — Канцеляризмы. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2008 . — 767 с.: ил.: карт.
.svg){kind=small}
Ватикан, Рим
Собор Святого Петра у Вікісховищі
.jpg)
.jpg)
Проект Браманте
Проект Рафаеля
Проект Мікеланджело
Проект Мадерно
.JPG)
Статуя Святого Петра
Кафедра Святого Петра
Крісло Святого Петра
Пам'ятник королеві Швеції Христині
Надгробок Іннокентія XII
Надгробок Матильди Каносської
Надгробок Григорія XIII
Саркофаг з мощами святого Йосафата
Пам'ятник Стюартам (1822)
Пам'ятник Марії Собеській
Надгробок Лева XI
Надгробок Інокентія XI
Могила апостола Петра
Могила папи Урбана VI
Могила папи Павла II
Могила папи Бенедикта XV
Могила папи Івана Павла I
Перше поховання папи Івана Павла II
_-_Rest_(1879).jpg)
