Середохре́стя — в храмовій архітектурі місце перетину головної нави й трансепта, які в плані утворюють хрест. При традиційній орієнтації церкви через середохрестя можна потрапити в західну наву, в південний і північний трансепти і розташовані в східній частині храму хори. Середохрестя часто увінчане баштою або куполом, причому башти притаманні романським і готичним храмам, а куполи — соборам епохи Відродження.[1]

План тринавного собору, середохрестя виділене кольором.
Середохрестя церкви Святого Франциска в однойменному монастирі (Кіто, Еквадор). Цей католицький храм, будівництво якого закінчилось в XVI столітті, є найбільшим архітектурним ансамблем серед історичних споруд колоніальної Латинської Америки. В храмі поєднано різні архітектурні стилі, оскільки його будівництво тривало понад 150 років.

Оскільки середохрестя відкрите на всі чотири боки, навантаження від башти або купола припадає на кути, через це створення стійкої конструкції вимагає від архітектора й будівельників неабиякої майстерності. В минулі століття надмірні амбіції творців часто призводили до обвалення конструкції.

У залежності від характеру перетину виділяють два типи середохрестя. В першому нава і трансепт мають однакову висоту і підкупольний квадрат має чотири однакові арки. Другий тип середохрестя зі зниженим трансептом — може бути визначений за більш низкими, вузкими арками, що виразно розділяють наву, трансепт і хор.

Купол або башта можуть мати віконні прорізи для освітлення церкви, утворюючи ліхтар. В епоху раннього Середньовіччя квадрат середохрестя часто використовували при плануванні собору як одиницю вимірювання: довжини нави і трансепта були кратні стороні квадрата середохрестя.

ГалереяРедагувати

ДжерелаРедагувати