Єлеопома́зання, або соборува́ння — християнське таїнство, прийняте в католицькій, православній та в ряді протестантських церков (зокрема у англікан та лютеран).

Помазання хворих, Рогір ван дер Вейден (1445)

Помазання хворих було звичайною практикою в багатьох цивілізаціях, в тому числі серед стародавніх греків і ранніх єврейських громад. Про використання олії з лікувальною метою згадується в працях Гіппократа.[1][2]

Згадки у Святому Письмі

ред.

У святому писанні єлеопомазання згадується:

Чи хто з вас занедужав, — нехай покличе пресвітерів Церкви, і нехай помоляться над ним, помазавши його єлеєм во ім'я Господнє. І молитва віри зцілить недужого, і підведе його Господь… ((Як. 5,14–15).

У цьому контексті також цитуються Мт. 10,8, Лк. 10,8–9 та Мк. 6,13.

Зрозуміло, що мова йде не про звичайне помазання єлеєм (маслом), яке практикувалося в євреїв, що бачили в єлеї цілющий засіб, а про особливе церковне таїнство, оскільки цілюща властивість приписується не єлею, а «молитві віри», що звершується пресвітерами[3].

  • У Євангелії
І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли

(Мр. 6:13)

Це таїнство символізує зцілення тіла і душі людини. Формально воно відбувається як помазання хворого освяченою оливою — єлеєм.

У православній церкві спочатку здійснювали сім священників. Вони запалювали свічки, читали сім молитов про одужання хворого, сім послань апостолів, сім віршів з Євангелія, потім сім разів змазували єлеєм хворого.

Тепер цей обряд здійснює один священник, але, як і раніше, збереглися сім прохань за хворого, сім молитов.

В католицькій церкві єлеопомазання називають як «Помазання хворих» (лат. Unctio Infirmorum). Згідно з кодексом канонічного права, ст. 998

«Помазання хворих (Єлеопомазання), через яке Церква поручає вірних, котрих спіткала небезпечна недуга, страждаючому і прославленому Господу, щоб він підтримав і спас їх, звершується через помазання їх олією і проголошення слів, приписаних у літургійних книгах».
Оригінальний текст (лат.)
Unctio Infirmorum, qua Ecclesia fideles periculose aegrotantes Domino patienti et glorificato, ut eos allevet el salvet, commendat, confertur eos liniendo oleo atque verbo proferendo in liturgicis libris praescripta.

Єлеопомазання хворих зберігається в лютеранських церквах з часів Реформації[4]. Хоча згадане таїнство не вважається рівноцінним хрещенню, сповіді і Євхаристії, однак значущість залишається на тому рівні, що і конфірмація, рукоположення й вінчання.

Літургія

ред.

Після того, як дійова особа покається в сповіді й гріхи будуть відпущені, головуючий служитель читає Якова 5:14–16. Далі вимовляються наступні рядки:

[Ім'я], визнав свої гріхи і отримав святе розгрішення. На згадку про благодать Божу, даровану Святим Духом у водах Святого Хрещення, я намащу тебе єлеєм. Впевнені в нашому Господі і в любові до вас, ми також молимося за вас, щоб ви не занепали духом. Знаючи, що в Божому терпінні Церква терпить разом з вами і підтримує вас під час цієї скорботи. Ми твердо віримо, що ця хвороба - на славу Божу і що Господь почує нашу молитву і вчинить по Своїй добрій і милостивій волі.

Священник помазує людину на чоло і промовляє це благословення:

Всемогутній Боже, Отче нашого Господа Ісуса Христа, що дарував тобі нове народження від води і Духа і простив тобі всі твої гріхи, нехай укріпить тебе Своєю благодаттю на життя вічне. Амінь.

Джерела

ред.
  • Архієпископ Волоколамський Іларіон (Алфеєв). Таїнство віри:Вступ до православного богослов'я //  — 1-е видання. — Київ : АДЕФ-Україна, 2009. — P. 336. — ISBN 978-966-187-033-7.

Посилання

ред.

Примітки

ред.
  1. P. J. Hartin, Daniel J. Harrington James — 2003. 267 p.
  2. John Lightfoot Horæ hebraicæ et talmudicæ: Hebrew and Talmudical exercitations Volume 2. — 155 p.
  3. Архієпископ Волоколамський Іларіон (Алфеєв). Таїнство віри:Вступ до православного богослов'я //  — 1-е видання. — Київ : АДЕФ-Україна, 2009. — P. 336. — ISBN 978-966-187-033-7.
  4. Fink, Peter E., S.J., ed. Anointing of the Sick. Alternative Futures for Worship, vol. 7. Collegeville: Liturgical Press, 1987.