Відкрити головне меню

Джакомо Манцу (псевдонім, справжнє ім'я Джакомо Манцоні, італ. Giacomo Manzoni, Giacomo Manzù; 22 грудня 1908, Бергамо — 17 січня 1991) — скульптор Італії XX століття.

Джакомо Манцу
Giacomo Manzoni
Giacomo Manzù 1960s.jpg
При народженні Giacomo Manzoni
Народження 22 грудня 1908(1908-12-22)
Бергамо
Смерть 17 січня 1991(1991-01-17) (82 роки)
  Рим
Національність італієць
Громадянство Італія Італія
Жанр скульптура
Діяльність скульптор
Напрямок реалізм
Покровитель Папа римський
Працівник Академія Брери
Член Королівська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук і Національна академія художніх мистецтв Аргентини[d]
Твори Q3658470? і Self-Portrait with Model at Bergamo[d]
Нагороди
Премії Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами» (1965)
Сайт giacomomanzu.it

Джакомо Манцу у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

 
«Загиблому партизану» (1977), Бергамо. Фото Паоло Монті.

Народився в Бергамо. Він 12-та дитина в бідній родині (батько сторожував при монастирі і робив заодно взуття). Хлопець був релігійно налаштований, похмурий, мовчазний.

Починав як помічник ремісників — тесляра, позолотчика, майстра ліплення. Два роки навчався в приватній школі — академії Чеконьяні в місті Верона, де проходив військову службу. У 1929 р. звільнився від служби і перебрався в Мілан. Початок справжньої творчості — у 1929-32 роках. Твори первісно були з присмаком примітиву, мало сміливі. Багато малює, займається самоосвітою. Використовував усі матеріали, які міг отримати — віск, камінь, бетон, глина. З глиною упорався найбільше. І всі його бронзи, відлиті з глиняних моделей, зберегли усі характерні риси художньої манери Манцу: ніякого академізму, ніякої виглаженості.

Париж і авторитет РоденаРедагувати

У 1936 р. здійснив подорож до Парижа, відвідував музеї і виставки. Виявив небажання ні залишитись в Парижі, ні захопитися митцями паризької школи. Авторитетом для себе визнав лише твори Огюста Родена.Вів щоденник.

Вибуховий вузол проблем 20 століттяРедагувати

У 1919 р. Муссоліні започаткував фашистську партію в Італії. Країну заполонила брудна хвиля націоналізму, мілітаризму, бажання мати колонії, відновити химеричну велич. Фрагмент зі щоденника(жовтень 1940 р.):

  Це час війни і кривавої різанини, колонія в Абісинії (сучасна Ефіопія), отруйний газ, шибениці, фашизм в Іспанії. Я прагну намалювати страту Христа, як сцену сьогодення... Христос як символ усіх, хто зараз має наругу, в'язниці, страти за свої уподобання.  

Манцу і тут виявить власну особистість, прийде до комуністичних уподобань, не пориваючи з італійським католицизмом. Пізніше стане приятелювати з папою римським і отримав від нього важливі скульптурні замови, про які тільки міг мріяти кожний скульптор в Італії. Манцу працював для собору Св. Петра, як колись Браманте, Мікеланджело, Лоренцо Берніні .

Повішений за ногиРедагувати

Серед найстрашніших вражень доби фашизму в Італії — страта повішеного за ноги, труп якого не прибирали заради залякування населення. Трагічне враження від жорстокої влади, її насилля і дикунства було таким могутнім, що стало темою багатьох (трагічних за змістом)творів майстра, і без того нерадісних. Квінтессенцією пошуків майстра і його спротиву насиллю над людиною взагалі стануть:

  • монумент повішеному за ноги
  • брама Смерті, двері собору Святого Петра в Римі.

Вони зробили ім'я скульптора всесвітньо відомим.

Власна родинаРедагувати

Влітку 1954 р. — запрошений професором в академію міста Зальцбург. Закохався в балерину з Мюнхена, німкеню Інге Шабель, з якою узяв шлюб. Народились власні діти. Тільки після цього в його творах виникли радісні, життєствердні мотиви і образи.

СмертьРедагувати

Помер у 17 січня 1991 року в Римі.

Перелік деяких творівРедагувати

 
Д.Манцу, «Крок в танці», Детройт, США
  • Благовіщення, рельєф, 1929
  • Гітарист, 1929
  • Розп'яття, 1939
  • розіп'ятий з німецьким генералом, 1941
  • Художник і модель, 1942
  • Автопортрет з моделлю, 1946
  • Дівчинка на стільці (варіанти), 1947—1949
  • Проект брами для собору Св. Петра в Римі, 1949
  • Оплакування, рельєф, 1951
  • Розп'яття, 1951
  • Кардинали, варіанти
  • Портрет Інге, 1954
  • Овочі на стільці
  • Танцівниця, варіанти
  • Пара коханців
  • Смерть Святого Стефана, рельєф, 1963
  • Смерть папи римського Йоана ХХІІІ, 1963
  • Проект монумента партизану, 1968
  • Брама миру і війни, місто Роттердам, церква Св. Лаврентія, 1965—1969
  • Монумент фашистському спротиву, місто Бергамо, 1978

Вибрані твориРедагувати

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Eva Huttenlauch, Giacomo Manzù. Die Porta della Morte an St. Peter in Rom (in Bearbeitung)
  • Mario De Micheli, Manzù, Mailand 1988 (1. Aufl. 1971)
  • Bernhard Kirchgessner, Liebe und Tod, Krieg und Frieden. Die drei Bronzeportale Giacomo Manzùs, ISBN 3-933047-99-4
  • Використані матеріали періодичних видань.

ПосиланняРедагувати