Відкрити головне меню

Ворота

широкий проїзд або прохід в огорожі, мурі, що зачиняється стулками

Воро́та[1] — широкий проїзд або прохід в огорожі, мурі, що зачиняється стулками.

Брáма — великі ворота, здебільшого при монументальних спорудах[2]. Брами широко застосовувалися в стародавніх містах, фортецях, монастирях тощо, де часто були складними будівлями з оборонною вежею або церквою вгорі. В урочистому мовленні замість східнослов'янського «ворота» можуть вживати церковнослов'янізм «врата»[3].

Ворота можуть складатися з одної, але частіше двох стулок (ворітниць, розм. ворітень)[4][5], підвішених на шарнірах (що називаються петлями або завісами[6]) до стовпів (відомих як вереї[7], ворітниці[4], глухі ворітниці[8] або ушули[9]) або до мурованих стін.

ЕтимологіяРедагувати

Слова ворота і врата походять від прасл. *vorta — множини іменника *vorto, пов'язаного з дієсловом *verti («замикати») й іменником *vorъ («огорожа», «вориння»). Вважається спорідненим з лит. vartai, латис. varti, прусськ. warto, дав.-англ. weorð, worð («загорожа», «двір», «вулиця»)[10].

Слово брама є давнім запозиченням з чеської мови (через польське посередництво): пол. brama < заст. чеськ. brana, що походить від прасл. *borniti — «захищати», «боронити» (пор. укр. боронити, дв.рус. боронь — «перегородка», «перешкода»)[10].

ІсторіяРедагувати

У Стародавній Греції влаштовувалися парадні ворота — пропілеї.

У давньоримькому таборі-каструмі було четверо воріт, які мали свої окремі назви: Преторійські, Декуманські, Праві і Ліві Головні.

Укріплені ворота є важливою складовою фортець, замків. Ворота в них зазвичай розміщали в спеціальних вежах, які в такому разі називалися надбрамними або надворітними. Часто перед воротами влаштовували барбакан — для кращої оборони. Прохід нерідко зачиняли ґратами-герсою.

Міські воротаРедагувати

Докладніше: Міська брама

Традиційно міські ворота будувалися, щоб надати точку контрольованого входу і виходу людей, транспорту, товарів і тварин з обнесеного стіною міста. Крім цього, такі ворота мали й інші функції. Залежно від ситуацій та історичного контексту, міські ворота могли мати оборонну, захисну, організаційну чи іншу функцію. Зазвичай ворота охоронялися стражниками, їх часто зачиняли на ніч. Для входу при закритих головних воротах служила розташована збоку від воріт хвіртка.

В УкраїніРедагувати

Прикладами таких брам в Україні є Руська брама в Кам'янці-Подільському, Луцька брама в Острозі, брами Києво-Печерської лаври.

В Україні XIX століття досить часто воротами закривався вихід із села або хутора. Такі ворота мали назву «коворот»[11], «коловорот»[12]. Про них написав Тарас Шевченко в поемі «Сова»:

«

На вигоні сіла
І в село вже не верталась,
День і ніч сиділа
Коло коворот.[13]

»

СимволікаРедагувати

У топоніміціРедагувати

Відомі брамиРедагувати

ІншеРедагувати

  • Блискуча Порта— прийнята в історії дипломатії та міжнародних відносин назва уряду Османської імперії. Виникла завдяки воротам (фр. porte, італ. porta), що вели у двір великого візиря.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Ворота // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Брама // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Врата // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. а б Ворітниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Ворітня // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Завіса // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Верея // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Ворітниця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Ушула // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  10. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  11. Коворот // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  12. Коловорот // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  13. Шевченко Т. Кобзар. — К.: Радянська школа, 1986. — 608 с.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати