Хвіртка в парку Гібберд-Гарден, Хароу, Ессекс, Англія
Пілігрим, який входить у хвіртку.

Хві́ртка[1], іноді ворі́тця[2] — невеликі двері в огорожі, паркані. Широко поширена в сільських місцевостях. Конструктивними особливостями хвірток є: простота конструкції, мінімум конструкційних матеріалів, прості замки або їхня заміна на засуви, клямки, гачки, закрутки та ін.

Походження словаРедагувати

Українське «хвіртка» походить від старопол. forta, fortka (у сучасній польській furta, furtka), яке значить «стулка воріт або дверець», «хвіртка». Звукосполучення «хв» у народному мовленні часто заміняло первісно невластивий слов'янським мовам звук «ф». Від fortka також походить і рос. фортка, форточка («кватирка»). До польської слово forta потрапило з німецької мови, де Pforte значить («ворота», «брама»). Давньоверхньонімецьке pforta походить від лат. porta («ворота», «двері»), з якого також походять фр. portillon («хвіртка»), portail («вхід», «портал»), portières («дверці», «портьєри») тощо[3].

УживанняРедагувати

Хвіртка призначена для входу в обгороджену територію (город, дача, склад, обійстя, будівельний майданчик тощо) і виходу. Найчастіше виготовляється з металу і деревини, роблять хвіртки також з пруття у техніці плоту. У разі комбінування з воротами може бути зробленою як поруч них, так і в одній з їхніх стулок[4].

Іноді замість хвіртки може влаштовуватися перелаз.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Хвіртка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Ворітця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  4. Металоконструкції. Архів оригіналу за 15 квітень 2011. Процитовано 25 квітень 2011.