Вікіпедія

Делятин

селище міського типу Надвірнянського району Івано-Франківської області

Деля́тин — селище Надвірнянського району Івано-Франківської області, яке є центром Делятинської селищної територіальної громади. На півночі межує з с. Лоєва, на південному заході — м. Яремче, на південному сході — з с. Заріччя, на сході — с. Добротів.

селище Делятин
Герб Делятина Прапор Делятина
Делятин
Делятин
Делятин
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Надвірнянський район
Тер. громада Делятинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA26120030010073051
Основні дані
Засновано 1400
Перша згадка 9 березня 1400
Колишня назва 1400—1440 — Далятин
1961—1989 — Ділятин
Магдебурзьке право 1579
Статус із 2024 року
Площа 50.00 км²
Населення ▬ 8213 (01.01.2022)[1]
Густота 796 осіб/км²;
Назва мешканців деля́тинець
деля́тинка
деля́тинці
Поштовий індекс 78442
Телефонний код +380
Географічні координати 48°31′43″ пн. ш. 24°37′25″ сх. д. / 48.52861° пн. ш. 24.62361° сх. д. / 48.52861; 24.62361
Водойма річки: Прут, Любіжня, Перемиська


Відстань
Найближча залізнична станція: Делятин
До райцентру:
 - залізницею: 10 км
 - автошляхами: 14 км
До обл. центру:
 - залізницею: 51 км
 - автошляхами: 50 км
Селищна влада
Адреса вул. 16 Липня 273, смт Делятин, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл.,78442
Голова селищної ради Клим’юк Богдан Богданович
Карта
Делятин. Карта розташування: Україна
Делятин
Делятин
Делятин. Карта розташування: Івано-Франківська область
Делятин
Делятин
Мапа

Делятин у Вікісховищі

Делятин відомий з XIV століття, економічною основою для розвитку Делятина стало видобування солі та солеваріння.[2] У 1554 році поселення отримало статус міста, а з 1579 року — статус міста з Магдебурзьким правом.[3][4] Після розпаду Австро-Угорщини місто Делятин[5] було зайнято польськими військами, після радянсько-польської війни залишився у складі Станіславівського воєводства Польської Республіки. У вересні 1939 року Делятин був окупований СРСР, а в 1940 році отримав статус селища міського типу.[6].

17 серпня 2017 року містечко стало центром Делятинської селищної громади.[7]

Через Делятин проходять автошляхи Н09 Львів — Рогатин — Івано-Франківськ — Рахів — Мукачеве та Т 0905 Бересток — Городенка — Коломия — Ланчин — Делятин[8], а також залізничні лінії Івано-Франківськ — Рахів та Коломия — Вороненка.

Назва

ред.

Назва містечка мала різні форми впродовж століть: Даля́тин (1400—1440 рр.), Деля́тин (1440—1960, 1990 рр.), Діля́тин[9] (1961—1989 рр).[10]

Вважається, що назва походить від імен легендарних засновників містечка: Даля (або Диля) і Тина.[4]

За іншою теорією назва села походить від латинського слова «делятум», що позначає місце, куди на торги звозяться продукти.[3]

Географія

ред.

У селищі струмок Вавторів впадає у річку Любіжню. На південно-західній околиці Мала Річка впадає у річку Перемиську.

Мікротопоніми (кутки) Делятина

ред.


1.АВТОКОЛО́НА Територія вивозу деревини. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива автоколона – «Колона автомобілів для перевезення вантажів» (СУМ І, 11)[11]
2.БА́НЯ Місце поблизу колишньої лікарні. Мікротопонім утв. семантичним спос. від апелятива баня – «Опуклий дах, що має форму півкулі; купол» (СУМ І, 102)[12]
3. БУ́КОВИНА Територія, де росли букові дерева. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від контактного апелятива бук, що означає «листяне дерево з гладкою сірою корою і міцною деревиною». (СУМ І, 251)[13]
4. ВЕ́КЛИЧ Ліс. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від антропоніма Векля.
5. ВЕРХІВЕ́ЦЬ Верхня частина лісу над Сегельба́ми. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива верх, тобто «Верхня, найвища частина чого-небудь; вершина» (СУМ І, 334)[14]
6. ВІКНО́ГА Ліс за Лугом. Невизначене походження.
7. ВОДОКА́ЧКА Назва виникла внаслідок складання основ слів «качати» і «вода». Водозбірна споруда, яка знаходиться на півдні біля ріки Прут.
8. ГОРБА́ТИЙ МІ́СТ Увігнутий міст над залізною дорогою. Мікротопонім утв. за допомогою лексикалізації та онімізації словосполучення горб і міст.
9. ГО́РІШ Місцевість, яка розташована вище від центру міста. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від горішній, тобто «розташований на високому місці або на горі». (СУМ ІІ, 131.)[15]
10. ДЕ́МНА Кінець Прута у Делятині з південної сторони. Мікротопонім утв. від невідомого слова. Можливо від апелятива тур. демен – «кермо, стерно, штурвал, дишло» (Тлумачний словник української мови)[16]
11. ДОЛИНКИ́ Територія простягнена майже по всій долині селища біля ріки Прут. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від ім. долина, що означає «рівна плоска місцевість, розташована між горбами чи горами». (СУМ ІІ, 358.)[17]
12. ДУБКИ́ Місце посадки дубів між першим і другим Облазом. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива дуб у зменшено-пестливій формі дубок – «Багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами — жолудями» (СУМ ІІ, 428) [18]
13. ЗА́ ШТРИ́КОЮ Територія за залізною дорогою у кількох місцях селища: на півдні і у центрі Делятина. Мікротопонім утв. семантичним спос. від діал. штрика, тобто колія – «лінія з двох паралельно прокладених рейок, признач. для руху поїздів». (СУМ IV, 226) [19]
14. ЗАВО́Д Територія біля лісокомбінату з часів УРСР. Мікротопонім утв. семантичним спос. від ім. завод – «Промислове, переважно велике підприємство» (СУМ ІІІ, 54.) [20]
15. ЗАВО́Ї, або ЗЕЛЕ́НІ ЗАВО́Ї Зелена місцевість на південному заході селища. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від пол. zavoiu - вологий ліс або крутий вигин річки. Вебсторінка „Rozwój Szlaku Kultury Wołoskiej w województwie podkarpackim"[21] має вкладку “Nazewniсtwo”, де є пояснення слова «Zawoja». Справа в тому, що на сучасній території Польщі також є село Завої, яке до 1947 року було і складі УРСР, де проживало на початок Другої світової війни 280 українців і 10 жидів. Зараз там ніхто не живе, проте є досить можливо, що саме куток Делятина – Завої – назвали поляки і передали свою етимологію у цю місцевість.
16. ЗО́НА Військове містечко, утворене радянською владою. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива зона, що означає «Певний простір, район, територія, що характеризуються спільними ознаками» (СУМ ІІІ, 684) [22]
17. КА́МІНЬ Місцевість, яка є крайньою точкою центральної дороги з південної сторони селища. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива камінь, що означає «Тверда гірська порода у вигляді суцільної маси» (СУМ IV, 83) [23]
18. КАШИ́ЦЯ Місце з бетонними плитами і утвореним водоспад. Мікротопонім утв. семантичним спос. від апелятива діал. кашиця, тобто «Дерев'яна або кам'яна загата по берегах гірської річки для захисту берегів від розмивання» (СУМ IV, 125) [24]
19. КО́ЛО БЕРЕ́ЗИ Місце, де росте береза біля центральної дороги. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива береза – «Лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцевидним листям.» (СУМ І, 159)[25]
20. КО́ЛО БУ́СЬКІВ Територія, де лелеки мають гніздо. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива діал. бусьок, тобто «Лелека» (СУМ І, 251) [26]
21. КО́ЛО ВЕРБИ́ . Місце, де росте верба поблизу ріки Прут. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива верба і прийменника коло, де верба – це «Дерево або кущ з гнучким гіллям, цілісними листками і зібраними в сережки одностатевими квітками» (СУМ І, 325) [27]
22. КО́ЛО КЛУ́БУ Невеличка площа, що розташована коло Народного дому. Мікротопонім утворився синтаксичним способом від однойменного прийменникового словосполучення, у якому опорним компонентом є апелятив клуб із семантикою «громадська організація, що об'єднує людей певного кола, професії для спільного відпочинку, розваг, занять спортом» (СУМ IV, 190)[28].
23. КО́ЛО РЕ́КСА Місцевість, де проживав чоловік з вуличним прізвиськом Рекс. Мікротопонім утв. семантичним спос. від антропоніма Рекс.
24. КО́ЛО СОКО́ЛЬНІ Назва території біля центру Делятина. Мікротопонім утв. синтаксичним спос. від словосполучення коло, тобто «біля», і сокольні, що походить від організації «Сокіл», яка збиралась у місцевому Будинку культури.
25. КОСТЬО́Л Територія біля римо-католицького костелу св. Франциска. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива костел, тобто «Римсько-католицький храм». (СУМ IV, 309) [29]
26. КРУГЛЄ́К Своєрідний хутір, що знаходиться на крайній межі селища. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від ім. круглий, що означає «який має форму круга, кулі, циліндра тощо або формою нагадує їх». (СУМ IV, 368.)[30]
27. КУТИ́ Територія знаходиться в крайній точці північного сходу селища Делятин. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива кут – «Частина якої-небудь території, місцевості» (СУМ IV, 417)[31].
28. ЛІСОПУ́НКТ Територія, де обробляли деревину. Мікротопонім утв. складанням слів ліс і пункт.
29. ЛУ́Г Територія з невеликою ліснистістю. Мікротопонім утв. семантичним спос. від апелятива луг, тобто «низина, поросла лісом». (СУМ IV, 552) [32]
30. ЛУГИ́ Місцевість поблизу ріки, де були колишні толоки, місця пасовиська худоби. Також найменування пов’язане з луками (лугами) що розташовані близько ріки, мають рівнинний ландшафт та нелісисту територію. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива луг – «низина, поросла лісом». (СУМ IV, 552) [32]
31. ЛЮБІЖНЄ́НКА Місцева назва річки Любіжня, яка протікає з низьких гір та впадає у р. Перемиську. Мікрогідронім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива Любіжня.
32. МА́ЛИВО Місцевість, де вливається р. Перемиська у р. Прут, а позаду них г. Маливо. Мікротопонім утв. семантичним спос. від гори Маливо.
33. МАРИНКУ́Т, або МАР’ЇНКУТ, Невелика куток Делятина. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива присвійного прикм. від імені Марія з додаванням слова кут, у значенні «частина якої-небудь території, місцевості». (СУМ IV, 417.) [31]
34. МЕДВЕ́ДСЬКИЙ МІ́СТ Залізничний міст. Мікротопонім утв. за допомогою лексикалізації та онімізації словосполучення міст і діал. медведський, тобто «ведмедський».
35. МО́ДУЛЬ Місце перед Цегольньою, де знаходиться висока споруда. Мікротопонім утв. семантичним спос. від апелятива модуль, тобто «Вихідна одиниця виміру, встановлювана для даної архітектурної споруди, що служить мірилом для надання пропорційності всій споруді й окремим її частинам.» (СУМ IV, 778)[33]
36. МОЧАРИ́ Болотиста місцевість, яка знаходиться між пагорбами на південному заході Делятина. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива мочарі – «те саме, що багно» (СУМ IV, 814) [34]
37. НА ГОРБКА́Х Верхня частина над колією. Мікротопонім утв. синтаксичним спос. від прийм. на і горбки
38. НА ДА́МБІ Місце вздовж селища за рікою Прут. Назва утворена синтаксичним способом від однойменного апелятивного утворення, де компонент дамба означає «споруда у вигляді валу для зберігання води у водоймищах, захисту низин від затоплення» (СУМ ІІ, 210) [35]
39. О́БЛАЗ ПЕРШИЙ, ОБЛАЗ ДРУГИЙ Хутір, який знаходиться у найвіддаленішій точці сходу Делятина. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від діал. облаз – «гола стрімка скеля; круча» (СУМ ІV, 518.) [36]
40. ПЕРЕВА́ЛКА Лінія периметру Зони. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива перевал – «Найнижче і найдоступніше для переходу місце» (СУМ VI, 133) [37]
41. ПЕРША ЛЮБІЖНЯ, ДРУГА ЛЮБІЖНЯ, ТРЕТА ЛЮБІЖНЯ Територія вглиб лісу на заході селища, де кожен номер порядковості Любіжні все далі від центра селища. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива р. Любіжня.
42. ПІОНЕ́РСЬКЕ О́ЗЕРО Озерце. Мікротопонім утв. а допомогою лексикалізації та онімізації словосполучення піонер та озеро.
43. ПЛО́ЩА Територія на височині Делятина, що можливо колись мала велику площу. Мікротопонім утв. синтаксичним спос. від контактного апелятива площа, тобто «яка-небудь ділянка поверхні землі, природно обмежована або спеціально виділена з якоюсь метою». (СУМ VI, 593)[38]
44. ПОГРІБНИ́Ч Місце на півночі Делятина до сьогодні збережені надмогильні плити, що розміщені на жидівському цвинтарі. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива гріб, тобто «те саме, що могила» (СУМ II, 169) [39]
45. ПОЖА́РНА. Територія, яка розташована близько до пожежної частини. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива пожарна, тобто «пожежна».
46. ПО́ЛУМИ. Територія біля Посіча, яка є иакож лісистою, проте більш заселеною. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від хорв. рolum, що означає «половина». Тобто, імовірно, ця територія розділяє навпіл Делятин, тому і має таку назву.
47. ПО́СІЧ. Лісиста місцевість близько до центру селища. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від слова сікти – «рубати що-небудь на дрібні частини чимсь гострим; подрібнювати». (СУМ ІХ, 217) [40]
48. РОҐА́ТКА. Перехрестя трьох доріг. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива рогатка.
49. СА́Д. Частина лісу над Зоною. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива сад – «Спеціально відведена значна площа землі, на якій вирощують плодові дерева, кущі тощо. » (СУМ ІХ, 9) [41]
50. СЕГЕ́ЛЬБА. Територія поблизу центра Делятина. Мікротопонім утв. семантичним спос. від апелятива діал. сегельба, тобто «Місце, де викорчувано й випалено ліс» (СУМ ІХ, 109) [42]
51. СЕГЕЛЬБИ́. Ліс східної сторони над Зоною. Мікротопонім утв. семантичним спос. від апелятива діал. сегельба, тобто «Місце, де викорчувано й випалено ліс» (СУМ ІХ, 109) [42]
52. СИРИ́ЛІВКА. Частина селища поблизу струмка. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від слова сирий, тобто « Який містить значну вологість» (СУМ ІХ, 197) [43]
53. СИРОВИ́ЧНИКИ. Місцевість на півночі селища, походить від людей, яких так називали через видобування сировини, а саме – солі. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива сировина, що означає «добутий або вироблений вихідний матеріал, признач. для дальшої промислової обробки й одержання напівфабрикатів або готових виробів» (СУМ IX, 200) [44].
54. СІЛЬБИ́ . Лісиста територія під Векличем. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від слова сіль – «Біла речовина з гострим характерним смаком, що являє собою кристали хлористого натрію» (СУМ IX, 219) [45]
55. СКАЛА́ . Місце купання жителів селища. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива скала – «Скеля» (СУМ ІХ, 245) [46]
56. СОКЄ́РА. Магазин, який належить чоловіку з прізвищем Сокира. Мікротопонім утв. семантичним спос. від антропоніма Сокира.
57. СТАРА́ ДОРО́ГА. Кам’яниста дорога перед Площею, яка є скороченою, порівняно з асфальтованою. Мікротопонім утворено синтаксичним способом від однойменного словосполучення, у якому опорним словом виступає дорога із значенням «яка існує довгий час» (СУМ І, 785) [47].
58. ТЕ́ЩИН ЯЗИ́К. Дорога, що має багато різких вигинів. Мікротопонім утв. за допомогою лексикалізації та онімізації словосполучення теща і язик.
59. У Е́ЛЬЗИ. Територія за стадіоном поблизу центра Делятина. Мікротопонім утв. семантичним спос. від антропоніма Ельза.
60. ХРЕ́СТ. Територія долини ріки на півдні Делятина, де поставлений пам’ятний хрест. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива хрест.
61. ЦАРИ́НКА. Місцевість без лісів на північному заході селища. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива царина – «Необроблюване, поросле травами поле» (СУМ ХІ, 181) [48]
62. ЦЕГО́ЛЬНЯ. Назва походить від апелятива цегла. Колишній завод, що виробляв цеглу.
63. ЦЕ́НТР. Територія центральної частини селища. Мікротопонім утв. семантичним спос. від контактного апелятива центр – «Середина, середня частина чого-небудь» (СУМ ХІ, 197) [49]
64. ШЕВЕЛІ́ВКА. Своєрідний присілок на вершині півночі селища з великою територією. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від єврейського антропоніма Шевель.
65. ШПИ́ЛЬ. Горб, поблизу центра селища. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від апелятива шпиль, що означає «вершина гори, горба і т. ін.» (СУМ XI, 521.) [50].
66. ЯВІРНИ́К. Ліс з яворів. Мікротопонім утв. лексико-семантичним спос. від контактного апелятива явір – «ерево родини кленових з великим п'ятилопатевим листям» (СУМ ХІ, 620) [51]

Примітки

ред.
  1. ↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
  2. ↑ Делятин - путівник - Shtetl Routes - Театр NN. shtetlroutes.eu (укр.). Процитовано 31 грудня 2022.
  3. ↑ а б Делятин сайт селища | Надвірнянський район | Івано-Франківська область | Україна. mistaua.com (укр.). Процитовано 31 грудня 2022.
  4. ↑ а б Делятин. Карта історико-культурної спадщини - Shtetl Routes - Театр NN. shtetlroutes.eu (укр.). Процитовано 30 грудня 2022.
  5. ↑ Наказ міністра внутрішніх справ від 28 лютого 1937 р. про встановлення офіційних назв міст.
  6. ↑ Делятин // Українська Радянська Енциклопедія. том 3. — Київ: Українська Радянська енциклопедія, 1980. — С. 297.
  7. ↑ Делятинська громада - вітаємо на офіційному веб-сайті. delyatynska-gromada.gov.ua. Процитовано 31 грудня 2022.
  8. ↑ Електронна карта доріг Івано-Франківської області. Архів оригіналу за 30 квітня 2011. Процитовано 16 листопада 2011.
  9. ↑ Про уточнення найменувань селищ міського типу Отиня і Ділятин Івано-Франківської області — Вікіджерела. uk.wikisource.org (укр.). Процитовано 30 грудня 2022.
  10. ↑ Народна Воля» Відновлення історичної справедливості назви містечка Делятина. Процитовано 31 грудня 2022.
  11. ↑ https://sum.in.ua/s/avtokolona
  12. ↑ https://https://sum.in.ua/s/banja
  13. ↑ https://sum.in.ua/s/buk
  14. ↑ https://sum.in.ua/s/verkh
  15. ↑ https://sum.in.ua/s/ghorishnij
  16. ↑ https://goroh.pp.ua/Тлумачення/демен
  17. ↑ https://sum.in.ua/s/dolyna
  18. ↑ https://sum.in.ua/s/dub
  19. ↑ https://sum.in.ua/s/kolija
  20. ↑ https://sum.in.ua/s/zavod
  21. ↑ https://szlakwoloski.eu/kultura-woloska/dziedzictwo-kultury-woloskiej/nazewnictwo
  22. ↑ https://sum.in.ua/s/zona
  23. ↑ https://sum.in.ua/s/kaminj
  24. ↑ https://sum.in.ua/s/kashycja
  25. ↑ https://sum.in.ua/s/bereza
  26. ↑ https://sum.in.ua/s/buzjko
  27. ↑ https://sum.in.ua/s/verba
  28. ↑ https://sum.in.ua/s/klub
  29. ↑ https://sum.in.ua/s/kostjol
  30. ↑ https://sum.in.ua/s/krughlyj
  31. ↑ а б https://sum.in.ua/s/kut
  32. ↑ а б https://sum.in.ua/s/lugh
  33. ↑ https://sum.in.ua/s/modulj
  34. ↑ https://sum.in.ua/s/mochari
  35. ↑ https://sum.in.ua/s/damba
  36. ↑ https://sum.in.ua/s/oblaz
  37. ↑ https://sum.in.ua/s/pereval
  38. ↑ https://sum.in.ua/s/ploshha
  39. ↑ https://sum.in.ua/s/ghrib
  40. ↑ https://sum.in.ua/s/sikty
  41. ↑ https://sum.in.ua/s/sad
  42. ↑ а б https://sum.in.ua/s/segheljba
  43. ↑ https://sum.in.ua/s/syryj
  44. ↑ https://sum.in.ua/s/syrovyna
  45. ↑ https://sum.in.ua/s/silj
  46. ↑ https://sum.in.ua/s/skala
  47. ↑ https://sum.in.ua/s/staryj
  48. ↑ https://sum.in.ua/s/caryna
  49. ↑ https://sum.in.ua/s/centr
  50. ↑ https://sum.in.ua/s/shpylj
  51. ↑ https://sum.in.ua/s/javir

Герб

ред.

Давній герб

ред.

У XVIII столітті Делятин перейшов до родини Потоцьких, а орендарями міста з 1783 року були вже графи Цетнери. Делятин використовував у XIX столітті на своїх печатках герб Потоцьких Пиляву. Львівський архівіст Франц Ковалишин припускав, що місто користувалося цим гербом ще з XVIII століття. Однак на виявлених згодом печатках міста було зображення десяти топок солі.

Сучасні символи

ред.

Сучасні герб і прапор Делятина затверджено 2007 року. Автор проектів — А. Гречило.

Археологія

ред.

В околицях села виявлено досить багато стоянок тисячолітньої давності. За археологічними даними відомо, що тут вже проживали 40 тисяч років тому нечисельні представники неандертальської людини. Ця людина залишила після себе крем'яні рубила, скребки та відщепи масивних форм, що знайдені в 1970-х роках археологом Михайлом Клапчуком в урочищі Підкізів на околиці Делятина.[джерело?]

З кінця палеоліту — початку мезоліту (8—12 тис.років тому) в урочищах Кругляк і Куцикове поле виявлено сліди археологічного феномену, який названо площанською культурою.[джерело?]

При в'їзді в Делятин, в урочищі Гнила Криниця в Вільховці знайдені кам'яні зернотерки, кам'яний молот, крем'яний серп, ножі, скребки, котрі пов'язують з комарівською культурою, що розвивалася у XV—XIII століттях до нашої ери.

Історія

ред.

Часи середньовіччя

ред.

У VII—X століттях на Прикарпатті закоренилися племена, що названі пізніше білими хорватами. У цей час з'являються поселення, городища. Таке городище виявлено і в Делятині, це свідчить, що населений пункт не виник в часи пізнього середньовіччя, а існував щонайменше з початку розселення тут праслов'янських племен.

Близько 1240 р. в літописі згадується багата сіллю Коломийська волость Галицько-Волинського князівства. Делятин і сусідні села теж були багаті сіллю і саме тому, з XV—XVIII століть Делятинщина входила до складу Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.

1387 року Прикарпаття стало частиною Польського королівства. Була запроваджена панщина, заборонялось виїздити від своїх панів до міст і за кордон.

Вперше в документах Делятин згадується 9 березня 1400 р. Польський король Владислав II Ягайло подарував землі, що знаходилися в Коломийському повіті над Прутом, братам Стецькові та Івашкові Неговичам. Одержавши офіційний документ, брати занехаяли старе родове прізвище і взяли нове від найбільшої місцевості, а саме від Делятина, і з 1440-х років стали зватись Делятинськими.

Делятин згадується 1 липня 1443 року в книгах галицького суду[1]. У податковому реєстрі 1515 року документується млин і 8 ланів (близько 200 га) оброблюваної землі та ще 4 лани тимчасово вільної[2].

У 1554 року Делятин одержав статус міста, а з 1579 року – статус міста з Магдебурзьким правом.[3]

У XVI столітті в околицях міста почали видобувати сіль, що стало економічною основою для розвитку Делятина у майбутньому (тому на сучасному гербі селища зображено 10 соляних купок-пірамідок).[4]

В їхніх руках Делятин та околиці знаходилися до 1579 року, коли власниками Делятинщини згадуються Яків Хотимирський, Христофор Блудницький та Павло та Іван Турецькі. Того ж року Делятин рахувався вже містом і нараховував 465 осіб населення. Місто стало центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави (ймовірно, Білі та Чорні Ослави), Ланчин та Саджавка.

Наприкінці XVI століття Делятинська волость опинилася в руках шляхтича-магната Анджея Белжецького, який зосередив у своїх руках близько 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином.

У 1645 році в Делятині був збудований замок. У ньому була велика приватна бібліотека. Відомо, що вона стала предметом майнової суперечки в Галицькому ґродському суді у 1643—1646 роках між братами Бонавентурою і Теодором Белжецькими після смерті їх батька.

У XVIII столітті, Делятин перейшов до Потоцьких.

Антифеодальний рух

ред.

1621 року було знищено від набігу татар багато покутських населених пунктів, у тому числі і Делятин.

Найбільший відкритий виступ селян мав місце в 1648 році після звістки про наближення козацьких загонів гетьмана Богдана Хмельницького на Прикарпаття. Делятинських повстанців очолив місцевий парох Андрій Намісник. В його загоні нараховувались десятки осіб з майже всіх населених пунктів Делятинщини. Сили були нерівні, частину повстанців впіймано і репресовано, але дехто з них приєднався до козацьких загонів та подався з ними на Придніпров'я.

Антифеодальний рух поширювався по Гуцульщині у XVII—XVIII столітті і отримав назви опришківство.

Першим відомим ватажком опришків, що діяли на Делятинщині, був Нестор, покараний за свою діяльність судом у Делятині в 1681 році.

1738 року вперше в долині Пруту з'явилися опришки Олекси Довбуша. У 1730-х роках опришками керували Петро Сабат та Григорій Дранка з Делятина.

 
XVII-XIX століття

Під владою Австро-Угорщини

ред.

Після першого поділу Польщі Делятин, як і все Прикарпаття, 1772 року відійшов до Австрійської імперії. Після 1772 року Делятин став повітовим містом Станіславівської округи. Посідачами (орендарями) міста з 1783 року були графи Цетнери.

Австрійський уряд почав на свій лад наводити порядок в Галичині, визначив права шляхти та обов'язки їх підданих. 1848 року селяни отримали довгоочікуване звільнення від кріпацтва й юридично стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. Того ж року населення регіону взяло участь у перших виборах послів до віденського парламенту, віддаючи свій голос за селянина із Струпкова О. Григорчука. 1861 року населення Делятина голосувало у перших виборах до Галицького сейму, вибираючи послом М. Лавриновича.

Від виборчого округу Калуша, Богородчан, Делятина послом до австрійського парламенту (1873—1878) було обрано відомого вченого Антона Петрушевича.

У XIX столітті Делятин — єврейське місто. 1880 року в ньому мешкало 1577 євреїв із загальної чисельності населення 4495 осіб, а в 1890— 2096 євреїв з 5195.

З 1900 року у Делятині працюють молоді адвокати Микола Лагодинський, Михайло Козоріз. З 1906 по 1912 рік адвокатську практику проходив Іван Семанюк (Марко Черемшина). Вони та їх однодумці закладали по селах читальні, молодіжні спортивно-пожежні товариства, кооперативи і позичкові каси. У 1907 році жителі Делятина вибрали своїм послом до віденського парламенту радикала Миколу Лагодинського.

Через Делятин 1894 розпочався рух поїздів із Станиславова на Вороненку і далі на Закарпаття по збудованій італійцями залізниці.

Громадське життя Делятина (кінець XIX — початок XX століття)

ред.

Молодь Галичини гартує свій національний дух у молодіжних патріотичних організаціях «Січ», «Луг», «Пласт», «Сокіл».

Наприкінці XIX століття в Галичині виникає товариство «Просвіта». У 1902 році постала читальня «Просвіти» в Делятині. Для пожвавлення просвітницького руху надає практичну допомогу читальням, створюються проміжні ланки — філії. В 1908 році створюється філія «Просвіти» в Надвірній. 21 квітня 1912 році створено повітову філію товариства. Головою повітової філії «Просвіта» було обрано голову делятинського суду Г. Онуферка.

«Січ» в Делятині заснована в 1907 році директором «Руської Каси» М. Климовичем, доктором наук Іваном Семанюком (Марко Черемшина), Іваном Гродзіцьким — залізничним урядовцем, Михайлом Козорізом — адвокатом та іншими свідомими гуцулами.

Спочатку січовики збиралися на горбочку за старим цвинтарем біля хати Юрка Флиса (Посіч). Пізніше доктор М.Лагодинський відпустив «Січі» домівку «Руської Бесіди», де відбувалися концерти, театральні вистави та тренування у вправах, яких учив Михайло Канчук. Першим кошовим «Січі» був Іван Гродзіцький, а скарбником — Василь Небелюк, одним з чотарів — Іван Яворський.

Сюди на свята, віча, збори і січові фестини сходились активісти руху з Ворохти, Яблуниці, Микуличина, Яремче, Заріччя, Добротова, Ланчина та інших населених пунктів. Делятинська «Січ» мала до 250 членів та свій оркестр з 25-ма інструментами.

Делятинська «Січ» була учасником ювілею Т.Шевченка у Львові 28 червня 1914 року у складі 30 січовиків та оркестру. У 1912 році в Делятин переїхав відомий громадський діяч Тома Головацький (син священика Степана (1832—1874) й Марії з Леонтовичів (1833—1901)) і працював головним касиром «Руської каси». Вже навесні 1912 року Тому Головацького вибрали членом виділу новоствореної філії товариства «Просвіта» та секретарем філії товариства «Сільський господар» у Делятині. Під кінець 1913 року, як заступник голови, ввійшов до повітової управи Української радикальної партії, активно готував свято до 40-річчя політичної й літературної діяльності І.Франка та сам виступав на сцені виконуючи спів Яреми.[5]

 
Тома Головацький з дружиною

Воєнні лихоліття

ред.

Перша світова війна

ред.

Під час першої світової війни на берегах річки Прут проходила лінія фронту влітку 1916 року під час наступу російських військ, так званого «Брусиловського прориву». У 1917 році комісаром Делятина від Австро-Угорського уряду був Тома Головацький.

3 листопада 1918 р., з наказу члена Української Національної Ради М. Лагодинського, Тома Головацький разом з Колянковським від імені Української Народної Республіки перебрав владу від австрійської адміністрації. У 1918—1919 роках Тома Головацький очолив управу лісів та державних маєтків УНР на Делятинщині.

Війною було знищено 80 % житлових, переважно дерев'яних, будинків та господарських споруд, всі залізничні та шосейні мости, тартаки та перестала функціонувати знаменита солеварня «Саліна».

У міжвоєнний період місто помалу відновилося, економічний стан почав потроху покращуватися. Розташований в мальовничому районі, Делятин був популярним курортом, приймав близько 1000 відвідувачів щороку наприкінці 1920-х років.

  «Делятин — це містечко, що лежить на висоті 460 метрів серед гір і лісів у долині, котра захищає його від вітрів. У Делятині є заклади для соляних купелів, обладнані на зразок закордонних лазень у Райхенгалі та Зальцбруні. Розваги: купання у ріці Прут, прогулянка до присілку Луг, віддаленого на три кілометри з чудесною церковцею, оздобленою пишною різьбою найзнанішого гуцульського різьбяра Василя Татарчука. Багато місць у віллах та пансіонатах, терени для лещатарства…»  

— Так писалося про Делятин у курортному путівнику, виданому у 1937 році у Варшаві.[6]

Друга світова війна

ред.
Див. також: Батальйон КОП «Делятин»

Проте, наприкінці вересня 1939 року Делятин був окупований СРСР. Навесні 1940 р. окупанти розпочати широкомасштабні депортації із заходу України до Сибіру і Казахстану. Було депортовано багато українців, поляків та євреїв.

17 січня 1940 року з Надвірнянського повіту було виділено Делятинський район. У 1940 році отримав статус селища міського типу[7], а 13 листопада 1940 — увійшов Яремчанського району.[8]

23 червня 1941 року німці прибули в Делятин на мотоциклах, а 1 липня 1941 зайняли його.

Німці оголосили Делятин «Judenfrei» (звільненим від євреїв), і майже всі євреї селища були вбиті або заслані до таборів. Лише в Делятині під час каральних акцій 1941—1943 років було знищено більше двох тисяч чоловік, переважно єврейської національності в урочищі Вільховець.

1 серпня 1943 року німецько-поліцейський гарнізон Делятина був атакований радянськими партизанами Путивльського диверсійного загону С. А. Ковпака під час їхнього Карпатського рейду.[9] Партизани потрапили у добре сплановану засідку з поліцейських, німецьких та угорських військ, атакувавши з найвищої біля Делятина гори Вавторів, але не розрахували своїх сил. У тривалому бою партизанське з'єднання було розбите, а сам Ковпак ледве вибрався з перипетії. У цьому бою загинув комісар загону Ковпака С. В. Руднєв, Герой Радянського Союзу.

Битва за Делятин почалась 30 березня і закінчилась 26 липня 1944 року. За цей період багато будинків і господарських приміщень було зруйновано, у тому числі мости на залізниці. Вже з 29 липня 1944 року в Делятині почав свою діяльність Яремчанський райком партії та райвиконком, поки не було захоплено майбутнє курортне містечко Яремче.

Повоєнні роки

ред.

Восени 1944 р. відновила роботу середня школа в Делятині, на Горішу і Шевелівці учні відвідували початкову школу. Здебільшого це були переростки через воєнне лихоліття.

 
Будівля вокзалу ст. Делятин

Перший випуск в Делятинській школі відбувся в 1949 році. Більшість вчителів були зі Східної і Центральної України, зокрема К. О. Бабенко, Г. К. Береза, О. П. Білик, Є. О. Борщ, А. Ф. Зубенко, А. П. Костюченко, Д. В. Кушнір, П. і М. Микитенко, Н. П. Сіренко та інші. Відразу ж по війні значного поширення набула вечірня, а відтак і заочна форма навчання. У 1960 році відбувся перший випуск школи робітничої молоді. У 1980 році відкрито заочну школу, де навчаються діти не тільки з Делятина, але й з навколишніх сіл. До послуг учнів і населення діють бібліотеки при школах та філіал центральної районної бібліотеки, кімната-музей Марка Черемшини, музей флори і фауни і гуртки при Народному Домі «Просвіта».

Наприкінці 1944 року на базі лісозаводу утворено Делятинський лісокомбінат з двома лісопунктами. На початку 60-х років на місці Яремчанського промкомбінату створюється деревообробна фабрика. З 1955 року почав працювати Делятинський комбінат. У 1962 році введено в експлуатацію новий будинок харчового комбінату.

Відбудовують залізничні мости на р. Любіжні та р. Перемиська, зруйновані відступаючими угорськими військами в 1944 р. Причому замість кам'яних акведуків, як у Ворохті, відбудовували мости простих форм. Відновлюється пожвавлений рух поїздів з Станіслава та Коломиї через Делятин на Закарпаття, як за часів Австро-Угорщини, що зменшився із створенням незалежних держав Польщі і Чехословаччини. Станція Делятин стає важливим залізничним вузлом.

30 грудня 1962 року Яремчанський район було ліквідовано, і Ділятин опинився у складі Богородчанського району,[10] надалі містечко було передано до Надвірнянського району.[11]

В околицях Делятина на місці села Луг з 1950 року і до розпаду СРСР знаходилася центральна база зберігання ядерних боєприпасів і ракет 12 ГУМО (Івано-Франківськ-16, «Об'єкт 711»), через що поряд з містом існує два могильники радіоактивних відходів[джерело?]. Тут відбувалось збирання ядерних боєприпасів з комплектуючих.[12]. Ядерні боєприпаси були вивезені до 1993 року. Секретне поселення мало адресу Івано-Франківськ-16, вулиця Авіаційна, а випускники російськомовної школи отримували дипломи середньої школи № 131 (826) м. Москва.

У м. Івано-Франківськ-16 функціонував 113-й військовий шпиталь (в/ч 14433), де надавали медичну допомогу як військовослужбовцям, так і місцевим жителям. З 1994 р. до 1997 р. там працював відомий клініцист в Україні та за її межами Тещук Віктор Йосипович (19 листопада 1964 р.), Заслужений лікар України, лікар-невролог вищої кваліфікаційної категорії, начальник ангіоневрологічного відділення клініки нейрохірургії і неврології Військово-медичного клінічного центру Південного регіону України (м. Одеса), полковник медичної служби, учасник АТО.[джерело?]

Національно-патріотичне піднесення наприкінці XX — на початку XXI ст

ред.
 
Краєзнавчий музей

Кінець 80-х років XX ст. ознаменувався активізацією політичного життя і в Ділятині.

У 1989 р. в Ділятииській ЗОШ I—III ст. № 1 було створено ТУМ ім. Т. Шевченка на захист рідної української мови. Активними його учасниками були Тимофій Антонюк, Аделія Брік, Калина та Григорій Павлишині та інші. У листопаді 1989 р. Юрій Микитюк, Юрій Мушак та Едуард Ковтун вивісили синьо-жовті прапори над адміністративним будинком селищної ради, будинком Миколи Лагодинського та на шпилі костелу.

У листопаді 1989 р, коли ще не була проголошена незалежність України, 15 активісток Делятина зібралися на збори, щоб заявити громадськості про відновленню діяльності місцевого осередку «Союзу українок». А починали свою діяльність «Союз українок» у Делятині в грудні 1932 р. в складі 45 жінок містечка. Тоді відділ філії «Союзу українок» очолила П. Ліскевичева. Головним завданням було виховувати свідоме своїх національних обов'язків жіноцтво, залучати його до суспільної праці на всіх ділянках місцевого життя. Делятинська філія «Союзу українок» проіснувала до 1939 р. і була ліквідована після встановлення радянської влади. Відновлений «Союз українок» у Делятині очолила Ганна Василівна Кухарук, багаторічний працівник культури, режисер місцевого драматичного гуртка. З грудня 2000 р. осередок очолює активний учасник художньої самодіяльності селища Ганна Андріївна Гнип'юк, мати трьох синів-близнюків. Зараз у «Союзі українок» в Делятині нараховується 26 членкинь.

4 березня 1990 р. відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад. У Делятині депутатом обласної ради було обрано Карпа Колодія, який згодом був обраний головою виконкому Делятинської селищної ради. Депутатами районної ради були обрані М. Зінич та В. Клапчук. Всі вони випускники Делятинської СШ.

Сесія Делятинської селищної ради ухвалила рішення змінити назви вулиць: Леніна — на 16 Липня, Радянської Конституції — Січових Стрільців, Чапаєва — Лугівська, Кірова — О. Кобилянської, Фрунзе — Шевелівка, Ватутіна — Мазепи, 1 Травня — Любіжня та інші.

Тривалий час (з 1988—2006 р.) районну організацію НРУ очолював Григорій Павлишин, пенсіонер Делятинської ЗОШ I—III ст. А випускниця цієї школи Олександра Зварчук (Колодій) очолює районну організацію «Меморіал».

17 серпня 2017 року став центром Делятинської селищної громади.[13]

Російсько-українська війна

ред.
Докладніше: Ракетний удар по Делятину

За повідомленням Міністерства оборони Російської Федерації 18 березня 2022 року під час війни з Україною гіперзвукові ракети комплексу «Кинджал» було застосовано для знищення підземного військового складу в Делятині.[14][15] Речник Командування Повітряних Сил Збройних Сил України Юрій Ігнат підтвердив ракетний удар по Делятину.[16]

Населення

ред.

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[17]:

Мова Кількість Відсоток
українська 8163 98.55%
російська 104 1.26%
румунська 6 0.07%
білоруська 5 0.06%
польська 3 0.04%
інші/не вказали 2 0.02%
Усього 8283 100%

Пам'ятки

ред.
 
Делятинська ратуша

Ратуша

ред.

Делятинська ратуша була частково пошкоджена снарядом чи міною в останні тижні війни на Прикарпатті (в липні 1944 року) червоноармійців з німцями та мадярами.

Пам'ятки природи

ред.

Релігійне життя

ред.
 
Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці
 
Дзвіниця церкви Різдва Пресвятої Богородиці
 
Костел св. Франциска

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

ред.
Докладніше: Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Делятин)

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці, хоч і в кілька разів менша від костелу, але є справжньою перлиною гуцульської школи церковної архітектури. Дерев'яна церква збудована у 1620 році. Коли їй було 165 років, делятинські майстри перенесли церкву з урочища Луги на теперішнє місце — в урочище Посіч, а поруч збудували дзвіницю.[19]

1894 р. храм був перебудований — розширена і подовжена західна гілка хреста. Гілки хреста перекриті двосхилим дахом з фронтонами і декоративними банями з хрестами. До північного та південного фасадів церкви примикають ризниця і паламарня. До східної гілки хреста прибудоване прямокутне в плані приміщення, до західної ґанок. По всьому периметру стін першого яруса церква має опасання. Первісне ґонтове покриття опасання даху і бань замінено металевим.

У церкві є різьблений дерев'яний іконостас з позолотою по левкасу і два престоли роботи відомого народного майстра В. І. Турчиняка[20]. У вівтарі є запрестольна ікона з позолоченими ризами, яка має художню цінність.

Дзвіниця являє собою двоярусну квадратну в плані споруду з опасанням по всьому периметру стін першого ярусу з арковими віконними отворами другого ярусу. Перекрита дзвіниця чотирьохсхилим дахом і завершена декоративною банею.[19]

Церква і дзвіниця є пам'ятками архітектури (охоронні № 236/1 та 236/2 відповідно).

Костел святого Франциска

ред.
Докладніше: Костел святого Франциска (Делятин)

Неподалік центру праворуч від дороги на Рахів височіє римо-католицький костел святого Франциска. В його закладенні незадовго перед початком Першої світової війни взяв участь імператор Франц Йосиф, сиплячи золоті дукати на кожен кут і тримаючи чотири саджанці, привезені з Відня. З чотирьох тепер залишилося лише одне дерево — кедрова сосна, яка росте біля новішого костелу, збудованого на місці цісарського вже за Польщі. Стиль костелу є імітацією романо-готичного стилю. Завдовжки ця висока і вузька споруда має понад 30 метрів. Її фасад закінчується вежею-шпилем.

Місцева легенда оповідає, що відступаючи, угорці і німці прикули у вежі кулеметника-смертника.

Після війни, у 1945 р. костел закрили і використовували як воєнний склад. В 70-х р. XX ст. в костелі, який втратив абсолютну більшість своїх прихожан, розмістили один з цехів лісокомбінату, потім він просто нищився, та занепадав. Завдяки вченому М. Клапчуку, який намагався вберегти костел, влаштувавши там музей, храм було визнано пам'яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 426-ІФ). На початку 80-х XX ст. його вкрили бляхою. В 1992 р. його передали наново зареєстрованій громаді, яка відремонтувала і впорядкувала костел своїми силами.

Раз в тиждень надвірнянський римо-католицький священник відправляє месу українською мовою.

Інші релігійні споруди

ред.

Також на території селища зведені:

дві православні церкви ПЦУ

  • Трьох святителів (2005) о. Ярослав Арбат;
  • Святих апостолів Петра і Павла (2019) о. Іван Кепещук.

Соціальна інфраструктура

ред.

У Делятині діє дві загальноосвітні школи I—III ступенів, одна школа I—II ступенів та школа I ступеня, структурна ланка навчально-виховного комплексу, дитяча музична школа, дитячий садок «Сонечко», Делятинський ліцей, селищна лікарня з двома стаціонарними відділами та 6 допоміжними службами, фельдшерсько-акушерський пункт, народний дім, бібліотека.

Делятин у кіно

ред.

У документальному фільмі 1992 року «Повернення до мого містечка Делятин» зображено подорож режисера Віллі Ліндвера[en] зі своїм батьком Берлом Нухімом і його донькою Міхал до Делятина, щоб «відновити маршрут, яким пройшов його батько шість десятиліть тому, рятуючись від нацистів, і побачити, як ця місцевість і її жителі змінилися».[21]

Делатиніт

ред.

Делатиніт — різновид бурштину, знайденого в Делятині.[22][23][24]

Відомі люди

ред.

Народилися

ред.

Проживали, працювали, померли

ред.

Померли, поховані

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.117, № 1218. Архів оригіналу за 25 грудня 2015. Процитовано 24 грудня 2015.
  2. ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 173 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  3. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :4 не вказано текст
  4. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :32 не вказано текст
  5. ↑ Клапчук М. М. Історико-етнографічний нарис Делятинщини (від найдавніших часів до 1939 року): монографія / М. М. Клапчук, В. М. Клапчук. — Делятин, 2000. — 120 с.
  6. ↑ Тарас Прохасько "Делятинські паролі". Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 16 листопада 2011.
  7. ↑ Делятін // Українська Радянська Енциклопедія. том 3. — Київ: Українська Радянська енциклопедія, 1980. — С. 297.
  8. ↑ Делятін // Велика Радянська Енциклопедія. / Редколл., гл. ред. Б. А. Введенський. 2-ге вид. — том 13. — М.: Державне наукове видавництво «Велика радянська енциклопедія», 1952. — С. 647.
  9. ↑ Делятін // Українська Радянська Енциклопедія. том 3. Київ, "Українська Радянська енциклопедія", 1980. стор.297
  10. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року «Про укрупнення сільських районів Української РСР»
  11. ↑ Делятін // Українська Радянська Енциклопедія. том 3. Київ, «Українська Радянська енциклопедія», 1980. стор.297
  12. ↑ 44 ракетний полк в/ч 89503. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016. Процитовано 12 жовтня 2016.
  13. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :52 не вказано текст
  14. ↑ Росія заявила, що застосувала гіперзвукові ракети «Кинжал» на заході України. Архів оригіналу за 21 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  15. ↑ David Cenciotti (19 березня 2022). Russia Says It Has Used Its Kinzhal Hypersonic Aero-Ballistic Missiles In Ukraine. The Aviationist. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 19 березня 2022.
  16. ↑ ЗСУ підтвердили ракетний удар на Франківщині, але не знають, чи це “Кинжал”. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 16 квітня 2022. Процитовано 16 квітня 2022.
  17. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  18. ↑ Озеро "Морське Око"
  19. ↑ а б Делятин смт Церква Різдва богородиці 1985 г. Памятники градостроительства и архитектуры. www.pslava.info. Архів оригіналу за 5 червня 2021. Процитовано 5 червня 2021.
  20. ↑ Церква Різдва Пресвятої Богородиці (стара), Делятин - Делятин - Відпочинок в Карпатах. Karpaty Rocks – гід, путівник, порадник і довідник Карпат №1 (укр.). 19 жовтня 2018. Архів оригіналу за 5 червня 2021. Процитовано 5 червня 2021.
  21. ↑ The Willy Lindwer Film & Video Collection – Return to my Shtetl Delatyn
  22. ↑ Chronology of Delatyn, Galicia. Архів оригіналу за 30 грудня 2006. Процитовано 14 квітня 2007.
  23. ↑ Definition of DELATYNITE. www.merriam-webster.com (англ.). Процитовано 31 грудня 2022.
  24. ↑ Delatynite. www.mindat.org. Процитовано 31 грудня 2022.
  25. ↑ Під звук трембіти та з військовим салютом на Прикарпатті поховали бійця АТО «Морячка». Архів оригіналу за 5 лютого 2016. Процитовано 5 лютого 2016.

Джерела

ред.

Література

ред.
  • Делятин між минулим та майбутнім / Х. Нищей. – Львів : Галицька Видавнича Спілка, 2018. – 98 с. : 24 с. іл. – ISBN 617-7363-68-1.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Делятин&oldid=44124267