Вікіпедія

Сіяк Стефанія Юріївна

Тема цієї статті може не відповідати загальним критеріям значущості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть підтвердити значущість, додавши посилання на надійні вторинні джерела, які є незалежними для цієї теми. Якщо значущість залишиться непідтвердженою, стаття може бути об'єднана з іншою статтею, перенаправлена на іншу статтю або вилучена. (березень 2021)

Стефанія Юріївна Сіяк (Кобзей) (народилася 13 серпня 1897 року — вбита 15 грудня 1937 року) — учителька, медсестра Червоного Хреста, стрілець 4-ї жіночої чоти Окремого залізного загону Галицької армії. Заарештована в 1937р., розстріляна. Лицар срібної медалі Червоного Хреста.[1]

Сіяк Стефанія Юріївна
Народилася 13 серпня 1897(1897-08-13)
Померла 15 грудня 1937(1937-12-15) (40 років)
Нагороди Лицар срібної медалі Червоного Хреста.

Життєпис ред.

Сіяк Стефанія, родом Кобзей, санітарка, народилася в Делятині (Івано-Франківська обл.) в родині адвоката приблизно 1895 року (точна дата невідома). Була студенткою філософії у Львівському університеті. Одружилася з концепієнтом свого батька д-ром Іваном Сіяком. Перша дружина Івана Михайловича Сіяка, директора київського Інституту лінгвістичної освіти. Разом з чоловіком вступила до Українських січових стрільців і працювала в санітарній частині Червоного Хреста. За свою службу на полі бою одержала срібну медаль Червоного Хреста.

Була старшим діловодом Посольства УССР у Польщі та Торгового представництва УССР у Польщі (1921—1923), технічна секретарка «Бюлетеня НКО» (Харків), секретарка, відповідальна секретарка Укрнауки НКО УССР (1924—1926). 3 березня 1927р.— аспірантка Науково-дослідної кафедри географії та антропології Харківського ІНО (секція географії).

Згодом разом з чоловіком стала в ряди Української галицької армії. Сотник Іван Сіяк зорганізував «Залізний Загін», при якому створилася теж і дівоча сотня (четверта), до якої належала Стефанія. Сотнею командувала хорунжа Кривівна (Маруся Крива.— Ред.). У бою 10 вересня 1919 р. під Кривцем значна частина «Залізного Загону» разом з командиром та дівочою сотнею попадають у більшовицький полон.

Після Визвольної боротьби сотник Іван Сіяк разом із Стефанією залишаються на Наддніпрянщині та замешкують у Харкові. Тут народжується син Стефан, приблизно 1920 року, та дочка Надія— приблизно 1923 року.

У Харкові Стефанія працювала в інституті дослідів над цукровим буряком. В 1933 р. її переведено на дослідчу станцію в Казахстан, де згодом вона була заарештована та розстріляна. Точна дата смерті, як доля дітей, невідомі.[2][3][4].

Примітки ред.

  1. ↑ Роман Коваль Жінки у визвольній війні. Історії, біографії, спогади 1917—1930.— К.— 2020.
  2. ↑ Дж.: Жінки у боротьбі за волю // Наше життя (видання Союзу українок Америки).— 1975.— Лютий.— Ч.2.— С.6.
  3. ↑ Роман Коваль Жінки у визвольній війні.Історії, біографії, спогади 1917-1930. - К. - 2020.
  4. ↑ Слобожанка Надія. Наші визначні жінки // Ілюстративний календар-альманах «Жіночої долі», 1927. — Коломия, 1926.— С. 52.

Література ред.

  • Роман Коваль Жінки у визвольній війні. Історії, біографії, спогади 1917-1930. - К. - 2020.
  • Слобожанка Надія. Наші визначні жінки // Ілюстративний календар-альманах «Жіночої долі», 1927. — Коломия, 1926.— С. 52.

Інформації: Оксана Сіяк-Шур

  • Дж.: Жінки у боротьбі за волю // Наше життя (видання Союзу українок Америки).— 1975. — Лютий.— Ч.2.— С.6.


  Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сіяк_Стефанія_Юріївна&oldid=41141176