Олекса Довбуш

найвідоміший із опришківських ватажків у Карпатах

Оле́кса До́вбуш (Добощук[5]; 1700, Печеніжин / Рунгури — 24 серпня 1745, с. Космач, Галицька земля, Руське воєводство, Річ Посполита) — український опришок, найвідоміший опришківський ватажок у Карпатах.

Олекса Довбуш
Народився 1700[2][3][4]
Рунгури, Галицька земля, Руське воєводство, Річ Посполита
Помер 24 серпня (4 вересня) 1745[1]
с. Космач, Галицька земля, Руське воєводство, Річ Посполита
·загиблий у бою
Країна  Річ Посполита
Національність українець
Діяльність повстанець

Життєпис ред.

На підставі даних Михайла Грушевського з'ясовано, що Олекса Довбуш народився у 1700 році у селищі Печеніжин.

В книзі Володимира Грабовецького «Олекса Довбуш» 1994 в літературі «Основні документи про Олексу Довбуша» вказано документ міського архіву Солотвино 1738, в якому вперше письмово згадано Довбуша, та вказано, що два брати Довбуші з Рунгур. 217 с.

Але, як стверджують краєзнавці Косівщини, народився він в селищі Яблунів, звідки й походить його матір Марія[джерело?].

В історичних джерелах та фольклорі прізвище Довбуш звучить по-різному. У 1840 році Казимир Владислав Вуйціцький (пол. Kazimierz Władysław Wóycicki) писав, що названий був Довбуш тому, що його батько мав бути у війську «добошем» (барабанщиком). Такої думки дотримувалися й інші дослідники, хоч їхні припущення не підкріплені фактами.

Архівні документи свідчать, що батько Олекси, Василь Добош, «сидів у 1739 році з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамтешнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець. Ті вівці пас на полонинах Олекса Жолоб зі своїми вівцями і чередою громади Марківки».

Згодом (1739 рік) пастух Олекса Жолоб на запитання суддів у Станиславові відповідав, що «старий Довбуш мешкає в мого господаря Твердюка в комірному». У судових актах записано, що 26 липня 1739 року перед станиславівською судовою лавою «був ставлений і питаний господар іменем Гаврило Твердюк, у котрого в комірному мешкає Василь Добош».

Отже, Василь Добош належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли на полонинах батькових овець разом із вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їхнього батька, нічого іншого він не мав».

Зі судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, яка була учасницею походів 1741—1745 років, імовірно, 1741 року перебувала в опришківському загоні, адже на суді шляхта запитувала в одного зі сподвижників Олекси, «де є жінка Довбуша».

«Зібрався собі Олекса, — мовиться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили».

Перші згадки про виступи Довбуша знайдені в документах за 1738 рік. У тогорічних джерелах пишуть про нього як про опришка, який очолює загін. Припускають, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах.

Упродовж 1738—1739 років Олекса Довбуш розгорнув діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Покуття. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже 1739 року на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.

Спочатку Олекса Довбуш діяв із братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися в рідне село, а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до печеніжинської корчми. Навесні 1739 року там сталася сутичка між Олексою й Іваном. На якому ґрунті вона виникла, невідомо, але в бійці один із опришків був убитий, а розгніваний Іван так ударив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився викривленим.

Відтоді брати Довбуші назавжди розійшлися. Олекса залишився у Галицькій землі, а Іван подався на Бойківщину. Він діяв на Болехівщині, Самбірщині, Перемищині, навіть сягав Сяноцької землі.

Загони Довбуша діяли на Прикарпатті, робили походи в Перемишль, Дрогобич, Турку, на Закарпаття й Поділля.[6] Частина опришків переходила й на Запоріжжя.[7][6] Опришки О. Довбуша особливо активно діяли в Коломийському повіті влітку і восени 1738 року. Їхнім опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Його виступи набули масового характеру.

У 17401741 роках під натиском польських військ Довбуш змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунова, відступити на Верховину й втаборитися на Буковецькій полонині. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині та Закарпатті.

За легендою, засновник хасидизму Баал Шем Тов якось допоміг опришкам на чолі із Довбушем сховатися від переслідувань шляхти. Вдячний Довбуш подарував рятівнику свою люльку, із якою той не розлучався.[8]

Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738–1745 роках викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своїм спасителем». 24 серпня 1745 року Довбуш був по-зрадницькому вбитий.[6]

Село Космач стало рідним для Довбуша. Однак місцевих господарів підкупили пани. Серед них був і Стефан Дзвінчук.

Уночі Довбуш із двома побратимами прийшли до його хати. Але той зачинився й не пускав. Довбуш підважив двері. А Стефан упритул у нього вистрілив. Він ватажка поранив, і опришки відійшли. Вдень, за допомогою собаки, знайшли Довбуша недалеко в лісі. Він був закиданий гіллям.

Жандарми принесли його до корчми, де єврей перев'язав рану, щоб допитати. Олекса не захотів висповідатися, кажучи, що причастився ще перед тим, як став опришком. Його питали про відомі скарби. Однак він розповів, що лежать скарби в Чорногорі, на полонині. Але де саме — ніхто не дізнається.

Тримався Довбуш до останнього і невдовзі помер. За свідченнями очевидців, він був поранений у плече або руку. Судячи з усього, рана була несмертельна, він помер від втрати крові.[9]

Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною князівною Яблоновською, що саме з його допомогою виявлено «вірність і хвалебний вчинок», убивши відомого опришка.

Образ у культурі ред.

 
Опис стежки Довбуша в Карпатах

Фольклор ред.

Серед легенд і переказів чільне місце належить популярній народній баладі «Пісня про Довбуша»[10].

Легенди про Довбуша також існують у єврейському фольклорі і пов'язані з персоною засновника хасидського руху Баал Шем Товом.[11]

Художня література ред.

Образ Олекси Довбуша використаний у багатьох творах художньої літератури.[12][13]

Першими про опришківську тему в українській літературі звернулися діячі «Руської трійці», які в альманасі «Русалка Дністровая» опублікували історичну пісню «Гей попід гай зелененький». У рукописах Івана Вагилевича залишилися «Пісні з життя опришків», «Дещо про опришків Карпатських гір», «Добощук», «Смерть Добощука». Маркіян Шашкевич був перший з українських письменників, хто змалював опришківський рух у художньому творі — казці «Олена». Невелике оповідання «Бартка Довбуша» про Довбушеві пригоди також написав ізраїльський лауреат Нобелівської премії з літератури Шмуель Агнон.

Кінематограф ред.

Опера та балет ред.

Довбушеві пригоди відобразилися і у музичних творах:[20]

 
Меморіальна дошка Олексі Довбушу у місті Івано-Франківськ

Вшанування пам'яті ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Довбуш Олекса Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1972. — Т. 8 : Дебитор — Евкалипт. — С. 379.
  2. Faceted Application of Subject Terminology
  3. NUKAT — 2002.
  4. MAK
  5. Олександр Гаврош. Таємниця Довбуша // Україна молода. — 2007. — 4 вересня. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 16 листопада 2013. 
  6. а б в Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Івано-Франківська область / Ред. кол. тома: Чернов О. О. (гол. редкол.), Бернацек Т. В., Васюта І. К., Владико Н. М., Гараць В. Й., Кайкан П. Ф., Калита В. Д., Кучеров М. К., Мельничук Я. С., Паркулаб В. М., Педашенко Г. М., Правдива Л. М., Синиця О. І., Столярчук В. Я., Сьома О. П., Федорів Є. В., Федорчак П. С., Хвостін М. П. (заст. гол. редкол.), Ясінський А. Л. (відп. секр. редкол.). АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1971. — 640 с. — С. 16
  7. В. В. Грабовецький. Антифеодальна боротьба карпатського опришківства XVI—XIX ст. — Львів, 1966. — С. 66–79, 82–142, 169
  8. Бешт и Довбуш: первая украинско-еврейская коалиция. ujew.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 15 січня 2021. 
  9. Герей, Василь. Таємниця смерті Довбуша.. На скрижалях. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 9 серпня 2018. 
  10. Гуцул заспівав найдовшу пісню про Довбуша 1745 року. ВІДЕО. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 3 квітня 2016. 
  11. Бешт и Довбуш: первая украинско-еврейская коалиция. ujew.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 21 січня 2021. Процитовано 1 травня 2023. 
  12. Таємниці українського Робіна Гуда. 4 вересня — День пам'яті легендарного ватажка карпатських опришків Олекси Довбуша [Архівовано 16 червня 2021 у Wayback Machine.] ukrainianpeople.us, — 4 вересня 2017
  13. Грабовецький В. Легендарні опришки — лицарі Карпат (XVI-ХІХ ст.) в літописі та ілюстраціях: моногр. / В. Грабовецький ; ПНУ ім. В. Стефаника: Ін-т історії і політології ; Івано-Франків. історико-мемор. музей Олекси Довбуша. — 2-е вид., доп. — Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2008. — 463 с. : іл
  14. М. Легкий. Роман Івана Франка «Петрії і Добощуки»: поетика, естетика, рецепція в критиці // Українське літературознавство. 2015. Вип. 79. С. 6-18.
  15. Перед написанням роману, у 1909 році Гнат Хоткевич також написав п'єсу «Довбуш» про ватажка опришників
  16. Волощук, Юлія. Поетика романної прози Володимира Ґжицького: автореферат дис. … канд. філолог. наук. наук. кер. І. М. Ліпницька ; М-во освіти і науки України ; Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. — К., 2015. — 20 с.
  17. Л. С. Первомайський. Олекса Довбуш: Драматична поема. К. : Молодь, 1946. — 184 с.
  18. Єрофеєв І. Олекса Довбуш / І. Єрофеєв. — К. : Рад. письменник, 1945. — 99 с.
  19. ВІТОЛІН, Олександр (7 червня 2023). Кінопрокляття Довбуша: як страждали режисери. Вікенд (укр.). Процитовано 8 червня 2023. 
  20. Опришківство в літературі і народній творчості [Архівовано 24 травня 2018 у Wayback Machine.] // Ходили опришки: Збірник / Упор. І. М. Сенька. — Ужгород: Карпати, 1983. — 384 с.

Джерела ред.

Література ред.

  • Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 249 (рос.)

Посилання ред.