Відкрити головне меню

Шафар — економ, прикажчик у шляхетських помістях Великого князівства Литовського, Королівства Польського, зокрема на українських землях, що входили до їх складу в 14—18 ст. Також посадова особа у ВКЛ, яка організовувала збирання податків та особливий міський урядник, який відав скарбом міста (як це було, наприклад, у Вільнюсі й ін. містах), або представник цехового самоуправління[1].

Військовий шафар (шафарі, шапар) (від пол. szafarz — економ, ключник) — у Запорізькій Січі (XVIXVIII ст.) службова особа, яка збирала податок (перевізне) з купців на користь військової скарбниці на переправах через Дніпро, Південний Буг і Самару.

Кожен із чотирьох військових шафарів разом із підшафарями, писарем та підписарем і козацькими командами розміщувався на одному з перевозів (Кодацькому, Микитинському, Бугогардівському, Самарському) і слідкував за порядком при переміщенні вантажів через переправи, вів прибутково-видаткові книги.

ПриміткиРедагувати

  1. Енциклопедія історії України

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати