Каштан

рід рослин
(Перенаправлено з Castanea)
Ця стаття про біологічний рід каштан (Castanea). У небіологічних джерелах та побуті «каштаном» часто називають представників роду Гіркокаштан (Aesculus), особливо його найпоширенішого в Україні виду гіркокаштан звичайний (Aesculus hippocastanum), також відомого як «каштан кінський».

Кашта́н (Castanea Tourn) — рід рослин родини букових [1].

Каштан
Frucht der Edelkastanie.jpg
Плід каштана їстівного (Castanea sativa)
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Евдикоти (Eudicots)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Букові (Fagaceae)
Підродина: Quercoideae
Рід: Каштан (Castanea)
Mill.
Види
Commons-logo.svg Вікісховище: Castanea

Це дерева заввишки до 35 м або чагарники, інколи карликові (до 35 см). Об'єднує вісім близьких між собою видів, поширених у країнах Середземномор'я, Гімалаях, у Північній Америці, на Кавказі. Один вид зростає на Чорноморському узбережжі Кавказу і в Закавказзі, а в Україні культивується.

ОписРедагувати

Гілки простерті, молоді — запушені, червонувато-бурі. Листки широколанцетні, шиловиднозагострені, по краю пилчасто-зубчасті. Суцвіття — вгору спрямовані довгі сережки, що розвиваються після з'явлення листків. Тичинкові квітки з 5–6 роздільною оцвітиною, 10–12 тичинками, рудиментом зав'язі, жовтуваті, зібрані 3-7 квітковими дихазіями, що сидять у пазухах приквітків. Маточкові квітки зеленуваті, здебільшого по три, оточені спільною обгорткою і розміщені або в окремих сережках, або у нижній частині спільних (з маточковими та тичинковими квітками) сережок, оцвітина 5–6-лопатева. Обгортка при плодах шкіряста, шипувата, з одним-трьома горіхами [2].

 
Дерево каштана їстівного

Хвороби і шкідникиРедагувати

КомахиРедагувати

Майже для всіх видів каштанів найнебезпечнішим є каштанова оса (Dryocosmus kuriphilus), личинки якої у пупликах створюють гали, що може призвести навіть до загибелі дерев. Комаха з Південно-Східної Азії небезпечна для каштанів Північної Америки і Європи, зокрема європейського каштана, тим, що на цих материках не має природних ворогів. Меншими шкідниками є п'ядун зимовий (Operophtera brumata), деякі довгоносики, листовійки, небажаними на каштанах можуть бути деякі попелиці.

ХворобиРедагувати

З Південно-Східної Азії також із японським і китайським каштанами до Америки і Європи потрапили ооміцет, сапротроф фітофторна коренева гниль і Cryphonectria parasitica, який спричинює «рак каштанів», «каштановий опік». Грибки Cryphonectria parasitica і Phytophthora cinnamomi на початку 1990-х знищили майже всю популяцію каштана американського, а це близько чотирьох мільярдів дерев.

Ссавці і птахиРедагувати

Сірі вивірки згризають кору, починаючи з віку каштанів приблизно восьми років і далі протягом усього життя дерева.  Кролі та валабі можуть завдати великої шкоди молодим деревам, які потребують захисту парканом або обгортанням стовбура відповідним матеріалом. Олені та кенгуру також можуть наробити збитків. Сірочубатий какаду може пошкодити гілки діаметром до 10 міліметрів. Розела може шкодити під час збору врожаю.  Землерийки, миші та інші тварини часто їдять насіння каштана після того, як воно проросте, протягом першого і навіть другого років росту. 

Харчова цінністьРедагувати

У світі каштан розглядається як хлібне дерево. Вихід борошна з каштанів складає 70%. Воно виходить високої якості, не поступається пшеничному за смаком і поживністю, хіба відрізняється відсутністю клейковини. Колись плоди каштанів вважались їжею бідняків, але в сучасній Європі вони дуже популярні. Наприклад кожного року на початку листопада у Франції, Італії, Австрії, Іспанії, Швейцарії та інших європейських країнах проводяться каштанові фестивалі. На міських площах розпалюють багаття, над якими у великих пательнях або деках смажать каштани зі свіжого врожаю. Плоди каштана вживають вареними, смаженими і печеними [3].

Каштани розглядаються, як горіхи. 100 грамів свіжих плодів каштана забезпечують близько 820 кДж (200 ккал) харчової енергії, що набагато менше, ніж волоські горіхимигдаль, інші горіхи та сухофрукти (близько 2500 кДж або 600 ккал на 100 г). У деяких місцевостях каштани називають «хлібними деревами». Коли каштани дозрівають, крохмаль перетворюється на цукор, а вміст вологи зменшується. Сирі каштани на 60% складаються з води та містять 44 грами вуглеводів, 2 грами білка, один грам жиру, що забезпечує 200 калорій у 100 грамах. Каштани містять деякі вітаміни групи B і мікроелементи. Вміст вуглеводів у них такий, як у пшениці та рису. У каштанах міститься вдвічі більше крохмалю, ніж у картоплі. Плоди містять близько 8% різних цукрів, головним чином — цукрозуглюкозуфруктозу та в менших кількостях — стахіозу та рафінозу[en], які ферментуються в нижніх відділах кишківника. Каштани є одними з небагатьох «горіхів», які містять вітамін С, від 48% добової норми в 100-грамовій порції. Кількість вітаміну C зменшується приблизно на 40% при нагріванні (зазвичай вітамін зменшується або руйнується під час нагрівання їжі). Свіжі каштани містять близько 52% води за масою, яка відносно швидко випаровується під час зберігання. Вони можуть втратити до 1% ваги за один день при 20° C і відносній вологості 70%.

Якісні каштани мають бути блискучими і важкими. У воді повинні тонути. Зберігати каштани рекомендується в прохолодному місці від 10 до 14 днів. Пізніше вони тьмяніють, сохнуть та стають ламкими.

Каштани в УкраїніРедагувати

 
Недостиглі [4] плоди каштана

В Україні каштан європейський появився ще в 16 столітті, проте залишається маловідомим [5]. Про їстівні плоди, часто через плутанину з отруйними плодами кінського каштану, українці часто довідуються з літературних творів європейських класиків. В Україні каштан росте в Криму, Прикарпатті та Закарпатті. На старі каштанові дерева можна натрапити на Поділлі, в Одеській області, у Києві, непогано росте каштан їстівний в Чернігівській області, досягаючи в 15-річному віці 3,5 м заввишки, пдодоносить. Найбільші врожаї збирають закарпатці. Помірно-континентальний клімат области сприятливий зокрема і для каштану їстівного. Щороку з жовтня по листопад прилавки базарів Закарпаття переповнені свіжими плодами. Тут цей наїдок називають ґестині (від угор. gesztenye – «каштан»). Збирають плоди каштана в гористих лісах, що на висоті 200-500 метрів над рівнем моря. В дикій природі найчастіше каштан росте в лісосмугах південної та північної частини Закарпаття: Берегівський, Виноградівський, Хустський, Іршавський, Ужгородський, Великоберезнянський, Воловецький райони. Непогано приживається дерево й на садових ділянках. Каштанове дерево, крім того, що дає їстівні плоди, є чудовим медоносом. Бджоли збирають з чоловічих квіток пилок, а з жіночих — багато нектару. Бджолині сім’ї можуть зібрати за день до 6 кілограмів меду, а медова продуктивність рослини досягає 250 кілограмів з гектара. Багате на дубильні речовини, має цінну деревину, з якої роблять бочки для вина та використовують як будівельний та столярний ліс.

Каштан їстівний – довгожитель, може прожити не одну сотню років. Молоде дерево швидко росте, гарно розвивається. Старіюче можна підтримувати обрізанням другорядних гілок на одну третину їхньої довжини. Це дерево теплого клімату, однак, де ртутний стовпчик градусника взимку не опускається нижче -15° C, воно добре росте, плодоносить. Акліматизовані сорти їстівних каштанів здатні витримувати температуру до -40° C.

Вивчення інтродукції і акліматизації каштанів в Україні має вікову давність. Колись висіяні й вирощені каштани в нинішній період розселяються за допомогою тварин, самосівом і входять до складу місцевої флори. Ще у радянський час у Мукачівському районі нараховувалось 180 дерев, які плодоносили у віці 300— 400 років, досягали 24 метри висоти і до 2 метрів у промірі. Інтерес становить і досвід розведення каштана їстівного в посушливих степових умовах. У 20-річному віці дерева каштана досягали висоти 5 метрів і проміру стовбура 17 сантиметрів. Вони рясно плодоносять, плоди достигають в кінці вересня. Цей дослід показує повну можливість вирощування їстівного каштана в степових умовах України. Дослідження інтродукції каштана їстівного проводились в Донецькій області на Маріупольській лісовій дослідній станції Волноваського району. Дерева каштана в 10-річному віці досягали 4—5 м висоти, плодоносили, маса окремих плодів 3—4 грами. У суворі зими підмерзають.

Українські розсадники пропонують саджанці різних видів і сортів каштана, в тому числі — гібридних. При вирощуванні поблизу різних видів каштана, вони між собою легко перехресно запилюються, утворюючи гібриди.

Історія і сьогоденняРедагувати

На острові Сицилія росте найстаріше каштанове дерево у світі — «Каштан сотні коней». За різними твердженнями, дерево має від двох до чотирьох тисяч років. Каштан на теренах Євразії був основним продуктом харчування в південній Європі, Туреччині, південно-західній і східній Азії протягом тисячоліть, замінюючи зернові там, де вони погано ростуть, або не ростуть зовсім, як-от гірські райони Середземномор'я. Здайдено докази його вирощування людиною приблизно з 2000 року до нашої ери. Римляни висаджували каштани по всій Європі під час своїх походів. Завдяки своїм запасам каштанів, виживали солдати під час воєн. Стародавні греки, такі як Діоскорид і Гален, писали про лікувальні властивості каштанів, застерігали про метеоризм, викликаний споживанням їх у великій кількості. Для ранніх християн каштани символізували цнотливість. До появи картоплі цілі лісові громади, які мали обмежений доступ до пшеничного борошна, використовували каштани як основне джерело вуглеводів. У деяких частинах Італії пиріг з каштанів використовують як замінник картоплі. У 1583 році Шарль Естьєн і Жан Лібо писали, що «безмежна кількість людей харчується лише каштанами». У 1802 році один італійський агроном сказав про Тоскану, що «плоди каштанового дерева є єдиним джерелом харчування для наших горян, годує населення протягом півроку, повністю замінюючи злаки».  У Британії межові записи, складені за часів правління короля Іоанна Безземельного, вже показували Тортвортський каштан у Південному Глостерширі як орієнтир. Він також був відомий під тією ж назвою «Великий каштан Тортворта» за часів Стефана Блауаського. У 1720 році на висоті 1,5 м над землею це дерево досягало понад 15 метрів в окружності. Каштан сотні коней в каштанових лісах на вулкані Етна є найстарішим з нині існуючих каштанових дерев. Особливо поширені каштани в Середземномор'ї. У 1584 році губернатор Генуї наказав усім фермерам і землевласникам крім оливковихфіґових та шовковичних дерев висаджувати каштани. Багато громад завдячують своїм походженням і колишнім багатством каштановим лісам. У Франції на Різдво та Новий рік завжди подають зацукровані каштани. У Модені, в Італії, їх замочують у вині перед смаженням і подачею, а також традиційно їдять у День Святого Симона в ТосканіСмажені каштани часто подають із традиційним вином. У Португалії в День святого Мартіна традиційно їдять смажені каштани. Їхня популярність впала протягом останніх кількох століть, частково через репутацію «їжі для бідних». Основним регіоном в Італії з вирощування каштана є регіон Муджелло. У 1996 році Європейське співтовариство надало солодкому каштану Муджелло статус захищеного географічного зазначення[6].  Він помітно солодкий, легко відшаровується, не має надто борошнистого чи терпкого смаку, має присмак ванілілісового горіха, свіжого хліба. Не має неприємного аромату, наприклад, дріжджівплісняви ​​чи паперу, які іноді виникають у інших каштанів. На португальському архіпелазі Мадейра каштановий лікер є традиційним напоєм, і він набуває популярности.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. Statistik der FAO faostat.fao.org (Crops Primary > Chestnut (in shell), abgerufen 2022-12-25). Hauptart nach Henri Breisch: Châtaignes et marrons. Centre technique interprofessionnel des fruits et légumes, Paris 1995, ISBN 2-87911-050-5, S. 12.
  2. New RHS Dictionary of Gardening. By A. Huxley ed. 1992. Macmillan ISBN 0-333-47494-5.
  3. Castanea – Flora Europaea.
  4. Недостиглий // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Каштанові ліси[1]
  6. The IGP Mugello sweet chestnut. Firenze Turismo (англ.). Архів оригіналу за 6 листопада 2012. 

ЛітератураРедагувати